​Уповноважений з питань чесного читання

Черговий мовний скандал з виступом Сердючки. Для багатьох стало несподіванкою, що вона співає російською.

Звісно, нас цікавить виключно юридично-чиновницький бік питання.

Тарас Кремінь, Уповноважений з питань із захисту державної мови, написав сповнений юридичної категоричності пост. Каже, є ознаки «грубого порушення статей 23 та 29» мовного закону та рішення Київради про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту.

Мораторій коментувати не будемо, оскільки це очевидно демонстративний акт, що не ґрунтується на законі про місцеве самоврядування. Ступінь застарілості цього закону у мовних питаннях підтверджується вже тим, що в ньому досі є посилання на «закон Ківалова-Колесніченка».

А от ст. 23 мовного закону процитував сам пан Кремінь — і в ній прямо написано, що на пісні вона не поширюється.

Також Уповноважений послався на ст. 29 мовного закону, яка дійсно визначає, що мовою публічних заходів є українська. От тільки публічними, каже закон, є заходи «що організовуються повністю або частково органами державної влади, органами місцевого самоврядування, державними установами, організаціями, а також суб’єктами господарювання, власниками (...) яких є держава або територіальна громада (...)».

Здається, Osocor Residence, де відбувся концерт, не є державним органом. І, здається, Уповноважений розраховує, що зазначені ним посилання на закон ніхто не перевірятиме.

А от чого я не чув він пана Уповноваженого — це такої ж категорично-впевненої вимоги до Національної комісії зі стандартів державної мови затвердити нарешті правопис та стандарти української правничої термінології, без яких пан Кремінь взагалі-то не може розглядати скарги щодо недотримання стандартів державної мови.

Але чомусь здається, що він все одно їх розглядає.

Буквальне/системне

Судді іноді пишуть: «як свідчить буквальне тлумачення статті...».

Але це все одно що писати: «тлумачення статті шляхом зорового сприйняття очима свідчить...».

Насправді апелювання до буквального тлумачення можна перекласти як «у першому наближенні це можна прочитати так».

Будь-яке тлумачення первісно є буквальним: ви просто читаєте текст норми і розумієте, що мається на увазі.

А тому у більшості випадків «буквальне» варто викреслювати як зайвий трюїзм.

Як свідчить буквальне тлумачення статті... → Як випливає зі статті...

Інша справа — коли йдеться про «системне тлумачення».

Саме лише видача імені тлумаченню не підсилює його і не додає переконливості. Сильні аргументи працюють самі по собі і «наукових» назв не потребують.

Навпаки — вжиття подібних зворотів може сприйматися як ритуал створення штучного відчуття глибокої обґрунтованості.

Детальніше — у моїй давній статті «Юридичні стоп-слова: Системне тлумачення»

Дифірамби буквам

У своєму привітанні з Днем Конституції пресслужба Верховного Суду називає нашу Конституцію та її цінності:
1. основоположним документом;
2. правовим фундаментом;
3. символом;
4. гарантом прав і свобод людини та громадянина;
5. опорою нашої незламності;
6. дороговказом у боротьбі за вільне й незалежне майбутнє;
7. незмінним орієнтиром;
8. джерелом віри.

Я б додав лише одну дрібничку: Конституція — це документ, що має найвищу юридичну силу та містить норми прямої дії. Не більше і не менше.

Решта — нікому не потрібна розпливчаста поезія, яку ми бачимо раз на рік, 28 червня.

Конституція не може бути «гарантом прав і свобод», оскільки текст сам по собі гарантом бути не може. Та й у самій Конституції роль її гаранта відводиться комусь іншому.

Завдання Конституції — не роздати всім права та свободи, а забезпечити такий механізм роботи держави, який уможливлює реальну реалізацію цих прав.

Коли все добре, усі ці норми не дуже й потрібні. Їхня справжня цінність і дієвість проявляється у тяжкі часи. А з цим в нас, здається, не все добре.

З Днем Конституції.

День Конституції 2024

2023

2022

2021

2020

2019

Rule of Thumb

Є доволі банальне, але для багатьох неочікуване правило написання юридичних документів.

Документ завершений не тоді, коли більше нема чого додати, а тоді, коли вже нічого не можна викреслити.

Відтінки зловживання

Подивився частину дискусії «Зловживання правами: зміст, форми і засоби протидії».

Звісно, адвокати можуть зловживати правом. Але важливо пам'ятати, що вони керуються найголовнішим принципом своєї професійної діяльності — домінантності інтересів клієнта. Авжеж, цей принцип варто узгоджувати з інтересами правосуддя і за результатами пошуку такого балансу адвокат здобуває (чи втрачає) репутацію.

У дискусії найбільше враження справив виступ судді Верховного Суду Костянтина Пількова, де він сказав, що доступ до правосуддя — це не доступ до вбиральні. Сплативши судовий збір, людина не може зайти до суду і зробити все, що їй хочеться.

Він зазначив, що інколи судді не застосовують до зловживачів заходи впливу через уявне милосердя, яке насправді є проявом слабкості.

Я можу лише погодитися з таким підходом. Тільки зауважу, що справа може бути не лише у слабкості, але й у банальній ліні.

Але «сила» суддів має вимірюватися не лише здатністю штрафувати міських божевільних за псевдоюридичний спам.

Звісно, мої погляди викривлені моєю практикою, але здається, що як «вбиральню» суди найчастіше можуть використовувати суб'єкти владних повноважень.

Чиновник не може не оскаржити рішення суду не на свою користь, навіть якщо для цього немає жодних підстав. Більшість їхніх апеляційних та касаційних скарг написані просто аби подати. І, на жаль, саме суди (особливо апеляційні) толерують це і витрачають безліч ресурсів на розгляд завідомо безпідставних паперів.

Годі й казати про поведінку в судах. Зараз беру участь в одній справі проти Кабміну, де в апеляційному суді представник Уряду майже відкритим текстом каже, що ухвала суду про витребування доказів виконана не буде, але суд все одно хоче спробувати і не бажає «забігати наперед».

Скільки разів колеги в адміністративних спорах бачили, як суд допомагає суб'єкту владних повноважень: заплющує очі на несвоєчасне подання доказів, порушує стадійність процесу, не вживає жодних заходів за зневажливе ставлення до суду?

Годі й казати про «спори, що не підлягають розгляду в судах».

Принциповість найскладніше виявляти, коли це потребує сміливого протистояння з махіною, яка більша за тебе.

​Чиновницькі налаштування

Шість років тому я писав, як Вища кваліфкомісія суддів здатна розтягнути зачитування 30 прізвищ на 16 хвилин.

Звісно, нічого не змінилося і в письмовій формі.

Нікому не спадає на думку, що слова «Вища кваліфікаційна комісія суддів України вирішила» можна не повторювати в одному документі сім разів, а зазначити лише один раз на початку.

І якщо ви у вступі вже вжили коротке «Комісія», то нащо після цього повертатися до величезної повної назви ВККСУ чи не у кожному абзаці?

А ще, будь ласка, розділяйте вже нарешті ті ініціали пробілом.

Див. також
Реформа гаяння часу

Здорово-глуздова розумність

Завтра вийде моя стаття-відповідь на публікацію судді Верховного Суду Василя Крата та першого заступника керівника Апарату ВС Расіма Бабанли «Здоровий глузд і право».

Спойлер:
1. Не існує такого способу тлумачення норм права як «відповідно до здорового глузду».

2. Красиві фрази самі по собі не є переконливим обґрунтуванням.

3. Компетенція суддів не є універсальною, а їх погляди на щось поза сферою права не мають більшої ваги, ніж погляди будь-якого іншого громадянина.

4. Вгадувати справжні бажання законодавця — марна справа.

Підготуватися до читання:
1. Принципи права у практиці Верховного Суду: тернистий шлях від букви до духу

2. Від букви до духу закону: тернистий шлях в нікуди

​Посада з великої літери

Прикро, коли все організовано так, що немає поряд людини, яка б могла сказати:

— Денисе Анатолійовичу, перепишіть заяву перед публікацією, будь ласка. Назва вашої посади з великої літери пишеться.

Див. також
Про заяву Арестовича

Красиві слова як ширма судового активізму

Як можна заперечити, що суддя має в своїй роботі керуватися здоровим глуздом?

У новій статті я й не заперечував, але написав, чому чарівні слова не замінюють раціонального обґрунтування.

Згадав про славнозвісну «нечіткість законодавства», якою не можна виправдовувати суддівську правотворчість.

Також торкнувся того, чому не варто шукати мету закону в пояснювальних записках.

Нагадаю, що ця стаття є відповіддю на публікацію судді Верховного Суду Василя Крата та першого заступника керівника Апарату ВС Расіма Бабанли «Здоровий глузд і право».

Орудні трюки

Держава планує відмовитись від прожиткового мінімуму як бази обчислення зарплат та штрафів.

Монструозне «прожитковий мінімум для працездатних осіб» хочуть замінити на не менш монструозну «базову (орудну) величину».

Я не знаю, чим керуються люди, які вигадують такий неймінг. Для чого у визначенні щось зашифровувати, аби потім розшифровувати у дужках? Автори мають розуміти, що це словосполучення будуть писати тисячі разів на день, а ті дужки і зайві символи будуть скрізь.

Я невіглас у мовознавстві, а тому сором'язливо поліз до словника шукати нові сенси слова «орудний». Не знайшов та був відісланий до орудного відмінку. Що не так зі словом «базовий» і до чого тут «орудний»? Це що, калька з «творительный» і мається на увазі «творительная величина»?

Що стосується суті законодавчої ініціативи, Голова Верховної Ради, професор, доктор юридичних наук, академік Національної академії правових наук сказав:
Ми пропонуємо запровадити окремі показники для розрахунку зарплат, штрафів і зборів, щоб вони не впливали на розмір прожиткового мінімуму.

Спробую перекласти з чиновницької мови:
Ми пропонуємо відв'язати зарплати, штрафи і збори від реальних економічних показників. Тому що інакше ми просто не будемо робити ці показники реальними.

У Верховному Суді заявили, що «Зазначені законодавчі ініціативи вивчаються й аналізуються у Верховному Суді щодо наявності загроз для суддівської незалежності...».

Але ж загроза очевидна. Сьогодні суддівські зарплати прив'язані (на папері) до конкретного економічного показника, що (в теорії) має формуватися за певною об'єктивною методикою.

Натомість пропонується орудувати базовими (довільними) величинами. В цілому, зараз відбувається те саме, просто всупереч закону. А буде не всупереч.

Якщо завершувати переклад позиції держави з чиновницької:
Ми не збираємося виплачувати зарплати, які закладали наші попередники. Так, ми могли б просто знизити цифри й у прожиткових мінімумах, але тоді б здійнявся ґвалт, що ми звужуємо чиїсь права та гарантії. От ми і змушені вигадувати весь цей орудний балет, просто аби надалі ніхто не міг нам сказати, що ми свавільно щось знижуємо і не доплачуємо.

Законотворчість курця 6

Верховна Рада нещодавно ухвалила закон, яким рішуче заборонила ототожнювати адвоката з клієнтом.

Нарешті — більше жодних «адвокат гвалтівника Петренка» чи «адвокат зрадника Василенка»! Такі кепські часи були виключно тому, що закон був дуже поганий і ототожнювати можна було взагалі безкарно.

Але тепер, після такого подарунка законодавця, ми нарешті зможемо обирати клієнтів, не побоюючись, що нас називатимуть їх адвокатами.

(Ставлю на те, що відтепер журналісти просто писатимуть не «адвокат Грищенка», а «адвокат, який надає правову допомогу Грищенку» чи «представник Грищенка». Езопову мову теж ніхто не скасовував)

Єдина деталька, про яку ніхто не згадує, — що й без нового закону за ототожнення адвоката з клієнтом була встановлена кримінальна відповідальність.

Адже заборона такого ототожнення є однією з гарантій адвокатської діяльності. А порушення встановлених законом гарантій діяльності захисника чи представника особи вже приблизно як сто років карається відповідно до ст. 397 Кримінального кодексу.

Окрім заборони ототожнення, закон містить ще 16 гарантій. Наприклад, заборону втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом або заборону взагалі будь-яких втручань і перешкод здійсненню адвокатської діяльності.

Але запроваджувати «нову» відповідальність за порушення таких гарантій законодавцю нецікаво.

Бо регулювати слова журналістів набагато легше, ніж дії представників держави.

Історія про самопредставництво

— Судове засідання оголошується відкритим. Сьогодні присутній лише представник відповідача, так?

— Дякую, ваша честь, дуже радий бути тут, дуже красива у вас зала.

— Ви дієте на підставі чого? Ордер, довіреність?

— Ваша честь, я не зовсім представник. Я роблю те, що мені доручає мій довіритель, виконую координуючі функції...

— Хвилиночку, ви взагалі розумієте питання? Ви в цьому процесі в якості кого виступаєте?

— Ваша честь, це в Росії «виступають». Я людина результату і...

— Так, зупиніться, будь ласка. От я дивлюся у матеріали, бачу вашу посаду і наказ щодо ваших повноважень.

— Так, ваша честь, якщо в вас виникли такі питання, то моя комунікація, безумовно, була недостатньою. Але ж треба дивитися на першопричини. Ми живемо у демократичному суспільстві.

— Це до чого було? Я мав на увазі, що все ж є в матеріалах і ви могли просто дати відповідь на моє питання.

— Так, помилки є, але ж вони стосуються усіх. Я не хочу виправдовуватися, ваше питання із самого початку було з відповіддю. Мені здається, це не дуже справедливо.

— Ми тут не про виправдання. Ви вже п'ять хвилин не можете озвучити рутинні фрази щодо ваших повноважень!

— Ну тоді все зрозуміло, ваша честь. Схоже, тут нікому не цікаво, що я скажу. А я взагалі-то готувався, дивився «Адвокат Диявола» з Аль Пачино...

— Мені здається, ви не чуєте суд.

— Хочете сказати, що я перебуваю у власній інформаційній бульбашці? Це обурливо, подібними нападками ви паплюжите сильні інституції!

— Зрозуміло все. Суд видаляється до нарадчої... Тобто суд переходить до стадії усвідомлення наявних у нього рішень.

3,5 роки законності

Півтора роки тому я писав, що в законопроекті про посилення мобілізації Кабмін пропонував надати йому право обмежувати виїзд громадян з України і встановлювати перелік документів для перетинання кордону.

Тоді я питав, а власне навіщо ця норма, якщо все дуже законно і кабмінівських постанов цілком достатньо для реалізації будь-яких заборон на виїзд?

На диво ці норми зрештою не увійшли до закону. Вочевидь, держава зрозуміла, що це було б нормативним визнанням власних помилок.

І от Президент дозволив Кабміну «спростити перетин державного кордону для молодих українців» віком до 22 років. Під «спростити» скоріше малося на увазі «уможливити».

Але поки Кабмін не поспішає, нардеп Веніславський із колегами вніс законопроект, яким революційно пропонує встановити, що на період дії воєнного стану «також може бути тимчасово обмежено відповідно до закону право на виїзд з України».

І знову дається взнаки глибина занурення і рівень фаховості під час роботи з таким чутливим нормативним матеріалом. Адже оце «відповідно до закону» існує і зараз — цим законом є закон «Про правовий режим воєнного стану».

Просто потрібне відповідне рішення військового командування — і все буде законно. Але його чомусь четвертий рік немає і уся ця заборона на виїзд тримається на постановах Кабміну, які, м'яко кажучи, не дуже в'яжуться з його повноваженнями.

Верховний Суд, схоже, продовжує керуватися «пріоритетом публічного інтересу». І чомусь не поспішає давати висновок щодо того, чи можна обмежувати виїзд за кордон не законами і не рішеннями військового командування.

А ми всі продовжуємо грітися в променях розмов про верховенство права.

Тг-канал із юридичними вакансіями

Спілка мертвих юристів — чи не єдине юридичне медіа, від якого не віє студентською бібліотекою юридичної періодики.

Вони попросили мене зробити пост про Службу розшуку юристів, що я й роблю. Далі їхній текст.

* * *

Коли динозаври ще були маленькими, «Юридична практика» друкувала вакансії юридичних фірм на останній сторінці.

Динозаври виросли і померли, а юридичні вакансії особливо ніхто вже не збирає. Може тому, що юристи після третього курсу одразу йдуть робити стартап, щоб до п'ятого курсу зробити екзіт і піти на пенсію.

Спілка мертвих юристів чомусь вирішила, що збирати і публікувати вакансії це нормальна свіжа ідея, не побоюся цього слова, ічар-тех. Ми навіть виділили для цього окремий канал. До речі, ось він.

Тут не ярмарка вакансій для юристів за 5 тищ гривень на місяць, а лише бестлойерські вакансії у топові галери. Так що якщо будете шукати собі юриста, або хочете бути у курсі, хто шукає юристів, або взагалі — хочете змінити собі роботу, то ходіть, підписуйтеся!

Посилання на НПА

Я вже писав, що майже ніколи немає сенсу зазначати в процесуальних документах повні назви кодексів.

Ніхто не буде чухати голову, намагаючись розшифрувати, що це за загадкове «КПК» ви маєте на увазі.

Якщо ж йдеться про закони, будь ласка, не пишіть «Закон України «Про доступ до публічної інформації», (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 32, ст. 314)». І не зазначайте будь-яких інших реквізитів, окрім назви.

Просто користуйтеся назвою. Або, якщо назва закону монструозна, — згадайте її один раз і введіть зручну скорочену назву.

Тільки не варто «скорочувати» назву закону, зазначаючи його номер — це не полегшує життя, а навпаки спонукає до зайвих ментальних вправ.

Розмови на лавочці

Подивився інтерв'ю Бігуса з не зовсім зрозуміло ким.

Звісно, увесь озвучений масив історій про корупцію в судах — лише нічим не підтверджені розмови. Але для загалу вони звучать правдоподібно, і саме в цьому наша проблема. Якщо в цих розповідях є бодай 10 % правди — це вже більш ніж погано.

Найцікавіший момент особисто для мене — згадка про те, що люди ставали суддями Верховного Суду за результатами дійсно чесного конкурсу. А також те, що у Великій Палаті ВС були судді, яких влаштовувало жити на зарплату у 200 000 ₴ і яких неможливо було схилити до мутних справ.

Вчергове здається, що жодні конкурсні процедури не здатні нічого гарантувати. І що гроші не завжди викликають ерозію фаху і сумління.

Системний вокабуляр

Після публікації Судово-юридичної газети «Нові судді будуть кращими, ніж ті судді, що є зараз...» адепти боротьби із «зовнішнім управлінням» обурилися словами голови ВРП Григорія Усика.

Заради справедливості, пан Усик не казав, що нові судді кращі за старих. Він лише повторював дещо автоматизовані фрази про «суддів нової генерації» та шанс «побудувати незалежну, сильну й авторитетну судову владу, яка буде ближчою до людей».

Але це все ж доволі показова еволюція.

Нагадаю, що з'їзд суддів обрав пана Усика членом ВРП після його слів:
«Неможливо, щоби з будь-яких каналів, з будь-яких сайтів звучало тільки те, що ми недостойні тих посад, які ми займаємо. Ми не повинні виправдовуватися».

Також нагадаю, що, за дивним збігом, після моєї публікації з ютубу зникло повне відео з'їзду, разом із тим самим виступом Григорія Івановича.

А так я б взагалі не сприймав слова чиновників в інтерв'ю чи на офіційних заходах як їхню глибоко зважену й обмірковану позицію. Я вже писав, що наші посадовці не розрізняють усну мову й письмову.

Їхні усні виступи часто виглядають як шаблонні письмові пояснення. До того ж складається враження, що чиновник уявляє: керівництво завжди десь поряд, а тому треба максимально не виділятися та вживати якомога більше маркерних фраз, які асоціюють тебе із системою.

Справедливість. Чесно. Герої. Нова генерація. Суспільство. Сильні рішення. Ближче до людей.

Використання вокабуляру керівництва робить тебе частиною системи, колективу.

Прикро, коли перед цими звичаями не встоюють й деякі судді, які взагалі-то не мають вважати себе частиною чиновницького корпусу.

Можливо, тому що їм усе ж важливо бути помічником капітана, а не маяком.

Іменем твоїм: душна рецензія

Подивився документальний фільм "Іменем твоїм: правосуддя в умовах війни".

Особливо запам'ятався фрагмент розмови з донькою загиблого судді Верховного Суду Леоніда Лобойка, де вона згадує про дискусії з батьком про правильність і законність. Це дійсно зворушливий момент, який є показовим штрихом до портрета пана Лобойка як принципового судді.

Тому прошу вибачення за крайній ступінь цинізму. Те, про що я напишу далі, жодним чином не має на меті применшити страждання героїв фільму чи нівелювати їхні вчинки, не пов'язані з суддівством.

Але ну не можу я повноцінно захоплюватися історією судді Новгородківського районного суду Кіровоградської області Юрія Рачкелюка. Він розповів, як намагався мобілізуватися у перший день війни, але у військоматі йому відмовили, адже він єдиний суддя в суді.

Наступного дня суддя Рачкелюк знову туди прийшов, але йому сказали більше не приходити. Втім суддя все одно дочекався, коли до його суду розподілять ще одного суддю, і тоді таки мобілізувався.

У цій ситуації, на жаль, для мене на першому плані не військова рішучість судді, а його професійні пріоритети.

Тобто під час перших спроб мобілізуватися він знав, що без нього суд перестане працювати. Потім — що залишає суд колезі, який, власне, прийшов його рятувати від надмірного навантаження.

Дуже влучною видається й відвертість іншої героїні фільму — судді Херсонського окружного адміністративного суду, члена ВРП пані Олени Ковбій:

Те, що я взяла саме з військової служби — це служіння державі. Це те, що, якщо не ти, то хто?

Діяльність судді і «служіння державі» мають перебувати приблизно на такій самій відстані один від одного, як ананаси та коронарне шунтування.

Суддя, будучи частиною механізму держави, не має їй служити з тим військовим присмаком, який я почув у словах пані Ковбій. Не можна служити тому, від кого маєш захищати.

Питання «якщо не ми, то хто?» в судовій сфері завжди здавалося мені не аргументом, а вигуком: таким собі жертовно-месіанським виправданням. Писав про це у пості «Робота-Голгофа» ще 5 років тому.

Після перегляду фільму відчувається завдання, яке ставили автори — показати людський образ судді і що ця професія вразлива до жахів війни так само, як і інші.

Виконати його автори вирішили шляхом «підсвічування» саме загальнолюдських якостей суддів, а не, скажімо, їхньої фахової принциповості. Можливо, сьогодні це справді правильний спосіб виконання цього завдання.

Але хочеться колись побачити фільм і про суддів, чий героїзм безпосередньо пов'язаний з їх роботою. Тих, хто ухвалює рішення, які мало кому подобаються, але є правильними.

Про тих, хто вміє казати «ні» керівництву, колективу та суспільній думці.

Appetitus lex sed lex

Перерізання стрічки. Частування ректора хлібом-сіллю.

Окуляри шерифа. Вишукані студенти (на першому плані — обов’язково симпатичні).

Пафосна музика, під яку не соромно відкрити навіть новий термінал аеропорту.

У Національному університеті «Одеська юридична академія» після капітального ремонту урочисто відкрився оновлений студентський ресторан «Lex»!

Юридична освіта квітне.