Скомпрометоване протиставлення

Сил немає розбачити, як AI-асистенти зловживають протиставленнями:

Правова держава закінчується не гучним вибухом. А тихим канцелярським листом.

Мир — це не акт капітуляції. Це процес відновлення правди.

Мова йде не про конфлікт сторін. Мова — про принцип.

Окремим рядком йдуть протиставлення типу «це не про...»:

Така поведінка — це вже не про закон. Це про свавілля суддів.

При поверхневому прочитанні такі протиставлення можуть навіть звучати сильно. При уважному — беззмістовно. Вони дуже рідко приносять користь, бо спрямовані лише на риторичний ефект заради «краси».

Також ШІ-асистенти люблять рясну парцеляцію і розставляють «правильні» тире.

Що. Стосується. Парцеляції. Короткі речення самі по собі є одним з атрибутів зрозумілого та дружнього до читача тексту. Але зловживання ними в гонитві за «простотою» не є виправданням рубаних беззмістовних конструкцій.

Щодо тире: до початку ШІ-епохи «—» у постах використовували хіба що пунктуаційні навіжені, на кшталт мене. Більшість послуговувалася «-», адже кому треба шукати, як ввести «—» зі стаціонарної клавіатури.

І от тепер люди, які раніше не розуміли, що таке «абзац», раптово почали писати з щедрими відступами і всілякими зірочками для оформлення структури.

Ті, хто вважав, що це читач має по сто разів перечитувати та розшифровувати їхній геніальний посил, тепер делегують таку розшифровку ШІ. Але змісту від того не додається.

Вивалення дезорганізованих думок в «авторському» форматі є такою самою формою неповаги до читача, як і вивалення тих самих думок, але перетравлених ШІ.

ШІ поки що не додає змісту там, де його не було. Він лише допомагає зрозуміти, що автор не лише зневажає читачів, а ще й лінивий.

Імітація науки

Складно не радіти тому, що більшає публікацій про штучну побудову нашої науки.

Але свіжу статтю на УП «Як в Україні заробляють на імітації науки» і статтю «Сколько стоит диссертация» на «Дзеркалі тижня» розділяє 30 років. Принципово нічого не змінилося, лише масштаби стали більш промисловими.

Дуже туго йде.

Верховний Суд днями трохи вибірково написав про виступ судді ВС Василя Крата під час круглого столу про правову науку — прибрав згадку про обережні сумніви щодо того, чи є право наукою.

Доводиться посилатися на сайт ЗіБ:
«На одному із заходів я так доволі обережно сказав — це не є наукою в чистому вигляді», — зізнався В.Крат. На його думку, якщо брати за основу природничі науки, де можна досягти конкретного результату — скажімо, отримати нові ліки, — то в цивілістиці придумати щось справді нове практично неможливо.

Тисячу разів так.

Наукові знання мають бути універсальними і не знецінюватися залежно від країни. Якщо наша рідна цивілістика нікого за межами України не цікавить, то щось з її науковістю не так.

Якщо кінцева зупинка правових «наукових» досліджень — впровадження до законодавства, то це така собі ознака науковості.

Якщо сенс юридичної дисертації треба пояснювати за допомогою аналогій, притч та абстрагування (бо зазвичай там суцільний туман і доведення термінологічних питань до абсурду), то це такий собі маркер користі.

Ну і, знову ж таки, scholar, а не scientist.

Найкраще речення

Прочитав малесеньку книжку Волтера Айзексона «The Greatest Sentence Ever Written», присвячену прийдешньому 250-річчю проголошення незалежності США.

Він вважає найкращим реченням за всю історію людства ось цей уривок із Декларації незалежності:
We hold these Truths to be self-evident, that all Men are created equal, that they are endowed by their Creator with certain unalienable Rights, that among these are Life, Liberty, and the pursuit of Happiness (...)
(Ми вважаємо за істини, що доводять самі себе, що всіх людей створено рівними, що вони обдаровані їхнім Творцем певними невідчужуваними правами, серед яких життя, свобода й прагнення щастя)

Це 1776 рік. Що цікаво, левова частка змісту Декларації є переліком конкретних претензій до британського короля.

Оцініть дві з цих претензій:
Він [король] перешкоджає судовим органам, відмовляючись санкціонувати закони про встановлення судової влади.
Він цілковито підпорядкував суддів своїй волі, самостійно визначаючи строк їхніх повноважень, а також розмір і виплату їм винагороди.

Див. також:
Два стовпи суддівської незалежності
Хто насправді не довіряє судам

Анекдот про ВРП

Інколи рука сама клацає мишу і от я знову дивлюсь черговий стрім засідання Вищої ради правосуддя.

Я та ще десь 50 бідолашних зівак спостерігаємо, як шість членів дисциплінарної палати та дисциплінарний інспектор наживо демонструють пріоритети витрачання державного часу:
— Тобто ви вважаєте те, що суддя півроку виправляла описку, кричущим порушенням?
— Більше ніж півроку!
— Ну гаразд, більше. А що це за справа була?
— Про розлучення.
— А в якому провадженні вона розглядалася?
— *Листає матеріали* «У відкритому судовому засіданні»...
— За участі сторін?
— Ну, тут не вказано... *Листає* У спрощеному провадженні...

І так цілий день: суцільні важливі уточнення, пропозиції, видалення до «спеціального приміщення» і нескінченні процедурні голосування з найдріб'язковіших питань.

Висновок такий: навіть максимально абсурдний ступінь повторюваності робочих процесів не може змусити чиновника вдатися до скорочень та раціоналізації.

Вибачте за дуже бородатий анекдот. Він про любителів цих самих анекдотів, які задовбали один одного повторенням однакових жартів. Аби економити час, вони вирішили просто оголошувати номери анекдотів зі збірки:
— 314!
(Сміх: Ха-ха-ха!)
— 12!
(Веселощі: Хе-хе-хе!)

Але коли новачок спробував вклинитись до цієї компанії і сміливо випалив: «44!», настала повна тиша:
— А чому ви не смієтеся, поганий анекдот?
— Анекдот чудовий, але ж треба вміти розповідати...

Це я знову до реформи гаяння часу.

З'їзд адвокатів і фаталізм

Адвокат Дмитро Остапенко запропонував скликати з'їзд адвокатів «за народною ініціативою» — на вимогу 1/10 адвокатів України.

Мотиви та форма для підписання — на сайті, деталі — в інтерв'ю.

Поки ініціатива йде зі скрипом і, на жаль, це очікувано.

У своєму пості адвокат Остапенко пише:
... чи не головними питаннями, які я чую у відповідь на ініціативу зі збору підписів за проведення Зʼїзду адвокатів України, є питання: «А хто прийде на заміну нинішнім очільникам і чи не будуть наступники гіршими за попередників?» (...)

Я не маю на ці питання відповідей. І, думаю, небагато хто з колег має.

Здається, у мене все ж є відповіді на ці питання:

1. На заміну нинішнім очільникам прийдуть колеги, кандидатури яких будуть узгоджені між нинішнім центральним керівництвом і верхівкою регіональних рад адвокатів.

2. Нові очільники не будуть «кращими» або «гіршими» за попередників. Вони просто будуть поводитися як типові керівники бюрократичної структури, яка завжди прагне до розширення, ускладнення та множення власних функцій і повноважень.

Переважна більшість адвокатів досі видається байдужою до самоврядування. Отже адвокатський «актив», як і у 2012 році, має шанс продовжувати асоціювати себе з адвокатурою і «дбати» про всіх нас так, як вважає правильним.

Тому я, на жаль, ставлюся скептично-песимістично до з'їзду адвокатів як до способу змінити адвокатуру. Чинна система самоврядування та обов'язкового членства у НААУ задизайнена з ухилом до неминучої централізації та, скажімо так, фіскалізації.

Рекомендую до прочитання статтю Ігоря Голованя 2009 року «Подавляющее меньшинство», де він ще тоді, з висоти донецьких адвокатських зборів, попереджав про ризики обов'язкового членства. Навіть про платне підвищення кваліфікації.

Див. також:
Легітимізований континуїтет

Тру континьюіті

Конституція і присяга

Моє щорічне сумне привітання з Днем Конституції зазвичай базується на якійсь святковій публікації.

Цього року дивимося статтю Валерія Залужного «Сила Конституції – в людях».

В ній є цікаве порівняння щодо військових присяг:
Американські військові присягають підтримувати і захищати Конституцію. Здавалось би, чому саме такий порядок встановлено для армії та флоту США? (...)

Я часто задумувався над тим, а чому ж в тексті Військової присяги України використано термін "додержуватися Конституції" практично в кінці самого тексту, а перед цим перелічено і виконання військового обов'язку, і захист суверенітету і територіальної цілісності – тобто засади, які закладені в Основному Законі держави. То ж чому просто не присягати Конституції і народу, як в США?

Два уточнення:

1. Американська військова присяга (United States Armed Forces oath of enlistment), як, до речі, і президентська присяга, передбачає можливість не лише власне присягати (swear), але й підтверджувати (affirm). Адже переконання у людей можуть бути різними.

2. В американській присязі йдеться не просто про «підтримку і захист» Конституції, а й про те, що це має відбуватись «проти всіх ворогів, іноземних та внутрішніх».

Натомість у наших численних присягах йдеться саме про «дотримання» Конституції, хоча у більшості випадків це зобов'язання не за адресою.

Якщо казати про обов'язки громадян, їм присвячено приблизно 2,5% змісту нашої Конституції. Зазвичай, конституції взагалі від людини вимагають не так багато. Вони, в основному, кажуть людині, що в неї є права і наводять управлінську структуру, що покликана ті права забезпечити.

Тобто основна корисна дія Конституції — не перерахувати права і залишитись символом, а бути технічним мануалом з побудови механізму, здатного реально забезпечити права людини, зокрема, в умовах турбулентності.

Конституція — не якась чергова користувальницька угода, якій ми автоматично піддакуємо, щоб нас пустило далі. Її б корисно було усім прочитати далі другого розділу. Натомість держава цьому не сприяє: навіть у підручниках з основ правознавства організації державної влади зазвичай присвячено дві сторінки і вони взагалі не дозволяють зрозуміти цінність і сутність механізму стримувань і противаг.

Пан Залужний пише:
Сила нашої Конституції не в статтях, параграфах, розділах. Справжня сила нашої Конституції в людях.

Так, звісно, статті і розділи (параграфів в нашій Конституції немає) самі себе не реалізують. Вони — лише текст.

Але цей текст не варто сприймати лише як символ, який ми згадуємо здебільшого раз на рік. Він — робочий технічний документ. Домовленість, яка підлягає обов'язковому виконанню за будь-яких умов.

І основні виконавці цих домовленостей — саме ті, кому делеговано право керувати загальними справами суспільства з метою забезпечення прав людини.

З Днем Конституції.

День Конституції 2025

2024

2023

2022

2021

2020

2019

​І — Інфографіка

Чарівна візуалізація структури апарату на сайті Київського апеляційного суду.

Автор, певно, й не підозрював, наскільки геніально зобразив типову структуру забюрократизованого апарату:

1. Деякі шестерні просто зависли у повітрі й не можуть брати участі в роботі механізму.

2. Виглядає, що шестерні можуть крутитися хіба що невеличкими групами. Якщо одночасно закрутяться всі, то все розвалиться.

3. Більшість шестерень не підписані, і взагалі не зрозуміло, чим вони там займаються.

Також цікаво, що це за загадкове «Перше управління», і чому порядковий номер є лише в нього.

Якщо що, це не робота ШІ — ця метафорична картина існує на сайті КАС аж з 2021 року.

Топ заголовків, після яких далі можна не читати

1. У Раді запропонували...

2. Підписано меморандум з... (затверджено стратегію розвитку, план, дорожню карту тощо)

3. З'явилася інформація, що...

4. Експерти проаналізували (заявили, оцінили, зробили прогноз)...

5. Нардеп виступив з ініціативою...

«У цій справі»

От я пропагую всілякі скорочення, критикую роботизований усний стиль.

Але згадав випадок, коли одного разу я, схоже, вибісив суддю занадто спрощеною мовою.

Один з районних судів Києва, цивільна справа, дуже сувора суддя (зараз у відставці), яка призначила справу на 08:00 і рівно о восьмій розпочала слухання.

У засіданні відчувалася якась суворо-шкільна атмосфера, наче до нас прийшла перевірка з «районо» і всі мають поводитись, як було заздалегіть наказано.

Моя черга надати пояснення:
— Ваша честь, у цій справі...
— У якій це «цій справі»?!

Я спочатку не зрозумів суть обурення:
— Ее... Ну, у справі, яка зараз розглядається.
— А це яка справа?

Я почав розуміти куда дме вітер:
— Ваша честь, мені що, зачитати номер справи?
— Ну, так.

Сподіваюся, мій вираз обличчя не був занадто недипломатичним, але я покірно витягнув зі своїх матеріалів папірець і відчеканив номер справи, сторін і предмет спору, які суддя сама ж зачитувала на початку засідання.

Див. також:
Історія про суддю, яка назвала мене «котиком»

Цивільні експлойти

У Цивільному кодексі є дуже дивна і дуже відома норма ч. 3 ст. 6:
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Добре пам'ятаю, як прочитав цю норму вперше. Одразу виникло питання: а навіщо взагалі читати далі, якщо від того можна відступати? (Тоді я ще не знав, що у ЦК йдеться не лише про договори).

Перечитав. Почав гортати далі і шукати норми, у яких була б фраза «Сторони в договорі не можуть відступити від цієї норми». Не знайшов. Шукаю досі.

Тобто ЦК фактично дозволяє сторонам договору чхати на акти цивільного законодавства, окрім випадків, коли очевидно, що так робити не можна.

Така собі юридична визначеність. Тому юристи мовчазно домовились робити вигляд, що цієї норми в тому вигляді, у якому її написано, не існує. І що відступати від вимог закону можна лише тоді, коли це прямо дозволено.

А от що нам з цього приводу пропонує проєкт нового прогресивного і дуже наукового ЦК (ч. 4 ст. 7):
Сторони можуть відступити в договорі від приписів актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони не можуть відступити в договорі від приписів актів цивільного законодавства, якщо такі акти не містять приписів, що визначають можливість такого відступлення, а також якщо обов’язковість для сторін приписів актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Те саме можна було б сказати фразою «Сторони НЕ можуть відступити в договорі від приписів актів цивільного законодавства».

Але це було б трюїзмом, адже сенс закону якраз у тому, що відступати від нього не можна. Це все одно, що після кожної норми дописувати «ця норма є обов'язковою».

Якщо ж закон дозволяє врегулювати певне питання на розсуд сторін договору, це не відступ від закону, а його реалізація.

Тобто, якщо викреслити цю норму з проєкту ЦК, змістовно нічого не зміниться.

Так само, якщо викреслити проєкт нового ЦК цілком.

Див. також:
Цивільний кодекс як інструмент задоволення марнославства

Платон мені не друг, але... Частина 2

Ще на початку свого юридичного стажу я почав помічати одну закономірність в роботі державних органів, яку можна назвати «Першим законом чиновника».

Звучить він так:

Якщо щось можна зробити через одне місце, це буде зроблено через одне місце.
(В оригіналі звучить грубіше).

З роками лише пересвідчуюся у цій закономірності.

У далекому 2019 році я звертав увагу на інтерв'ю судді Павла Вовка Дмитру Гордону.

Тоді дещо мафіозний стиль спілкування судді не викликав обурення ані в суддівської спільноти, ані в активістів.

Минуло декілька років і Павла Вовка звільнили не за паплюження образу судді в інтерв'ю, а за, зокрема, знамениті «плівки».

Постанова Великої Палати Верховного Суду, яка остаточно підтвердила законність такого звільнення, налічує 762 пункти.

Жоден з цих пунктів не пояснює, яким чином норму ч. 3 ст. 14 КПК — «Інформація, отримана внаслідок втручання у спілкування, не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження» — можна розуміти якось інакше.

ВП ВС у мотивувальній частині (п. 602–644) просто не згадує ст. 14 КПК, а натомість зосереджується на статтях 255, 256, які дійсно не на користь позивача.

Але не звертати уваги на загальні норми і казати, що спеціальні норми нічого такого не забороняють — це, звісно, зручно, але не дуже корисно для верховенства права.

Ч. 3 ст. 14 КПК зводить паркан навколо кримінального процесу і не дозволяє виносити відповідну інформацію за його межі. І це має сенс, адже у межах цієї огородженої парканом кримінальної території підтримується особливий температурний режим, який є занадто холодним для прав людини, але необхідним для виконання завдань кримінального провадження.

А тому винесення продуктів кримінального процесу із цієї холодини у теплий цивільний світ має тягнути природну фізичну реакцію — вони мають розтанути, незважаючи на ступінь їхньої токсичності.

Див. також:
Платон мені не друг, але... Частина 1

Вирішальне звернення

Нещодавно Верховна Рада ухвалила закон, яким встановила, що суддівські зарплати не можна штучно занижувати шляхом маніпуляцій із прожитковими мінімумами.

Насправді жодного закону не треба було приймати, адже практика такого заниження є абсолютно незаконною.
Писав про це роками.

Але суддівська номенклатура добре розуміє ставлення начальства до законів, а тому Рада суддів звернулася до Президента та Кабміну із... вдячністю «за послідовну політику забезпечення незалежності судової гілки влади...».

Одночасно із вдячністю РСУ попросила вжити всіляких юридично правильно сформульованих «заходів реагування». Ці заходи в перекладі українською звучать приблизно так: «Будь ласка, дайте команду, щоб виділили кошти і суддям перестали занижувати зарплату».

Як і у випадку зі зверненням ВАКС до Президента щодо виділення приміщення, адресата обрано належного.

Сьогодні ж не День Конституції. Всі розуміють реальний механізм ухвалення рішень в державі. А тому навіщо звертатися до Верховної Ради, яка, власне, буде голосувати відповідні бюджетні питання, якщо від того нічого не залежить?

Прикро, коли судова система, замість того щоб ставати судовою владою, сама нівелює свій статус третьої гілки влади, знижуючись до ролі звичайного прохача у бюджетному процесі. Та ще й дякує за таку «послідовну політику».

​І знову про меблі

Долинський районний суд Кіровоградської області отримав нове приміщення. Звичайно, отримав він його урочисто: з короваєм, начальством та перерізанням стрічки.

Голова ДСА Максим Пампура нAIголосив, що «Інвестиції в судові приміщення під час війни – це не про «євроремонт», а про життєво необхідний каркас безпеки...». І що «...приведення інфраструктури до ладу – це не просто про бажання створити належні умови, а про обов'язок...».

Залишається лише порадіти тому, що у новій будівлі «створено всі умови для здійснення правосуддя відповідно до сучасних вимог безпеки та доступності».

Особливо хочеться порадіти за головуючого, якому пощастить годинами сидіти на такому зручному робочому місці.

Див. також:
Порівняння українських та американських судових меблів

Порівняння судової зали з кабінетом голови одеського суду

Про відкриття будівлі Хустського суду

Дев'ять кіл плагіату

На сайті Мертвих юристів вийшла стаття Діми Гадомського «Плагіат у дисертації Михайла Жернакова». Виявляється, наші монополісти доброчесності теж не зовсім академічно стерильні.

Ця стаття може викликати багато емоцій: обурення, радість, гнів, зацікавленість.

Але одну емоцію вона викликати не здатна — здивування.

Усі розуміють, як працює система написання і захисту дисертацій. Якщо ви не жили весь цей час під каменюкою, дивуватися можна лише відсутності плагіату, а не навпаки.

А ще всі розуміють, як пишеться більшість дипломних і курсових. Як готуються і публікуються «наукові» статті.

Я б відкинув ілюзії: здається, значна кількість юридичних дипломів взагалі видається безпідставно. Тож проблема дисертацій у нашому загальному колапсі освіти і науки виглядає як first world problem.

Див. також:
Активісти проти суверенів

Про доплати за наукові ступені

Імітація науки

Мудрі висновки

Під час свого виступу у ВАКС ексзаступниця керівника ОП Ірина Мудра сказала, що навчилася розбиратися у праві, а от у людях — ні.

Я б посперечався.

Бачите, саме наша верхівка створила систему, у якій знання права цінуються менше, ніж знайомство з конкретними людьми.

Не мистецтво написання документів, юридичний дизайн, навички публічних виступів чи глибоке занурення у теоретичні підвалини. А просто вкладка «контакти» у месенджері.

Ця система якраз-таки побудована на вмінні «розбиратися» в людях. Коли цікаві не судові засідання, а «те, що відбувається навколо них».

Ця система абсолютно хижа. Вона не здатна забезпечити навіть безпеку власних членів.

Сьогодні ти нарізаєш задачі, а вже завтра тг-канали, які інформаційно обслуговують владу, писатимуть мерзенні ниці пости про твою зовнішність.

Сьогодні ти працюєш на власний імідж, ретельно відпрацьовуючи кожну публічну комунікацію, а вже завтра тебе будуть годинами безперервно знімати в залі суду, в очікуванні кульмінаційного вдягання наручників та виведення під руки.

Саме ця система потурає фетишизації запобіжних заходів, чханню на приватне життя.

Ця система культивує покірність суддів, їх самоцензуру. Регулярно вказує судовій владі на місце.

Перші висновки про каденцію пані Мудрої в ОП я зробив невдовзі після її призначення. Почувши про знамениті «кошики» з кандидатами у судді, а також словосполучення «інституційна спроможність» та «стале функціонування», надій було небагато.

Про інтерв'ю її попередника я теж писав, навіть відповідне бінго робив.

Можливо, це місце в ОП — щось на кшталт посади викладача Захисту від темних мистецтв у Гоґвортсі.

​Наукові доробки як елемент науковоцентричної парадигми у сучасній системі українського емфітевзису: генеза, сьогодення, перспективи

Шановні члени комісії!

Сьогодні до вашої уваги — рефлексія на тему прийдешнього захисту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі публічного управління та адміністрування Арахамії Давида Георгійовича, що відбудеться 08.09.2026.

Тема роботи — «Особливості діяльності депутатської фракції на правах коаліції у Верховній Раді України».

Варто порадіти за дисертанта, адже рідко в кого наукові інтереси і робота створюють таку плодовиту еманацію.

Тектонічним зсувом варто вважати наукову новизну даної роботи, адже в ній ВПЕРШЕ визначено інституційні механізми формування та особливості діяльності депутатської фракції на правах коаліції у Верховній Раді України. Так зручно, що їх виявилося рівно три: політико-правовий, організаційний та інформаційно-аналітичний.

Нарешті пролито світло на тисячолітню загадку поняття «парламент». До цього поняття таки знайдено ключ, який полягав у тому, що його треба було розглянути з державноуправлінської, правової та політологічної позицій (так, їх знову три!).

Аби ви не думали, що ця робота є лише словесним вправлянням та текстовим водоспадом, автор додав цілих 5 таблиць і 4 рисунки, один з яких пропоную вашій увазі.

Це рекомендації щодо підвищення структурно-функціональної спроможності депутатської фракції на правах коаліції, розроблені особисто Арахамією Д. Г.

Їх три напрями. І кожен напрям ділиться на три піднапрями.

Політичне стримування і вдале підбирання формулювань

Генпрокурор Кравченко повідомив, що підписав підозру директору НАБУ Кривоносу.

Найцікавіший уривок його звернення:
Раніше від ухвалення цих рішень мене політично стримував президент. Стримували і самі антикорупціонери в обмін на гарантії недоторканності та відмову від ухвалення підозри.

Що саме з цього ми маємо зрозуміти?

1. Що президент отримував інформацію про підозри, які готує ОГП?

2. Що ту саму інформацію отримували ті, кого стосуються проєкти підозр?

3. Що президент надавав вказівки генпрокурору не підписувати певні підозри?

4. Що президент перестав надавати вказівки генпрокурору не підписувати певні підозри і тоді підозри були підписані?

5. Що хтось систематично казав генпрокурору, що йому робити чи не робити, на що той мовчав і про тиск не заявляв?

Президент на це заявив: «У цього Генерального прокурора є тільки один шлях: звільнення з посади. Саме це я йому і сказав. Україна бачила всі причини. Якщо він вважає це політичним тиском, нехай так і називає (...)».

Але традиція щось «так і називати» в нас не дуже поширена.

От президент, нещодавно відповідаючи на питання журналістів, казав «Вчора (7 вересня – ред.) я присвятив день саме кадровим питанням….Я зустрічався з керівниками НАБУ і САП і генпрокурором (Русланом Кравченком – ред.)… Впевнений, ви розумієте, про що говорили».

Тоді ж він повідомив, що зустрічався з главою СБУ, керівником ГУР та главою ОП, конкретизувавши «Я думаю, всі розуміють деталі і чому я зустрічався з ними».

Думаю, всі розуміють, до чого ці цитати.

Наостанок, говорячи про майстерність публічної комунікації, важко не згадати слова колишнього очільника ОП:
Я думаю, що важливо людям давати надію. Дуже важливо навіть до серйозних речей ставитися з позитивом. Плюс – всі ми колись були фанатами кросвордів, ребусів і так далі.

Me too

Північний апеляційний господарський суд має власні «Правила організації ефективного судочинства».

Аналогічні правила має Київський апеляційний суд.

Одеська апеляція теж.

І Корольовський районний суд м. Житомира затвердив раніше схвалені Радою суддів правила.

Ці документи мають дві спільні ознаки:
1. Вони підготовлені за підтримки Королівства Нідерланди.

2. Вони мають нульовий коефіцієнт корисної дії.

Якщо дуже грубо, десь третина їх змісту — цитування процесуальних кодексів.

Ще третина — трюїзми на кшталт «Судочинство в судах провадиться державною мовою, а тому судові засідання в судах першої інстанції проводяться виключно українською мовою».

І ще третина — норми, взяті з повітря, яких ніде немає. Наприклад, «Регламент виступу в судових дебатах учасників судового провадження становить орієнтовно 5 хвилин для кожного учасника».

Перш ніж вигадувати якісь нові документи, які нікого ні до чого не зобов'язують, хотілося б спочатку домогтися виконання норм чинних процесуальних кодексів, які, схоже, мало хто читає.

Скажімо, не відкладати засідання, коли строки сплили.

Або не стояти під час оголошення всього підряд.

Див. також мою статтю на NV 9-річної давнини, на початку якої є дуже показова історія про ставлення деяких суддів до норм закону.

​Високі стандарти маленької літери

Адвокат Ірина Кузіна у своєму фб звернула увагу на дуже цікаві слова судді Верховного Суду Дмитра Луспеника:

В законах «російська федерація» з маленької букви. Ми завжди судам [судом?] кажемо: там, де в судових рішення буде написано «російська федерація» з великої букви, «москва», «путін» з великої букви, там рішення будуть скасовані. Звичайно, що з інших підстав. З маленької букви - це наш той негатив, який ми можемо в своїх рішеннях вказати на державу-окупанта.

Не знаю, які саме закони мав на увазі пан Луспеник, але в Законі № 2217-IX з його слайду скрізь вживається «Російська Федерація» з великої літери. Так само, як і в Указах Президента і постановах Кабміну.

Але суддя ВС прямим текстом заявляє, що вони скасовують рішення, які не відповідають чиїмось інфантильним поглядам на використання мовних інструментів. Ще й уточнює, що скасування буде «з інших підстав».

Тобто зі слів судді Луспеника випливає, що Верховний Суд може займатися вигадуванням підстав для скасування судових рішень, якщо такі рішення відповідають вимогам правопису, проте не сподобаються вашій сусідці з чату ОСББ.

За нормальної ситуації подібні слова вимагали б щонайменше якихось пояснень з боку судді та ВС. Але зрозуміло, що жодної реакції ми не дочекаємось.

Бо таке в нас верховенство права, такі суддівські колективи і такі публічні комунікації.

Див. також:
Суддя Луспеник і Пленум ВС

Маленька літера і Нацкомісія зі стандартів державної мови

КСУ: оперативність, сміливість, відсутність наслідків

Щойно на сайті Конституційного Суду з'явилося рішення у справі щодо ковідного карантину.

Майже шість років знадобилося КС, аби дійти висновку, що Кабмін не має права робити те, що може робити виключно Верховна Рада.

Норма закону «Про захист населення від інфекційних хвороб», яка дозволяла Кабміну встановлювати тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб, визнана неконституційною.

Наша Конституція, як відомо, має таку дуже реалістичну норму:
Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

То що ж тепер буде? Вал позовів? Держава загрузне від компенсацій громадянам, права яких були порушені внаслідок застосування неконституційних норм?

Та ні, нічого не буде — Конституційний Суд добре подбав, аби його рішення було не лише несвоєчасним, але й безрезультатним.

У резолютивній частині КС просто написав, що його рішення не поширюється на правовідносини щодо встановлення тимчасових обмежень конституційних прав і свобод, які виникли з моменту запровадження ковідного карантину.

Звісно ж, закон не надає КС права визначати, на які саме правовідносини поширюються його рішення. Але КСУ послався на власне повноваження встановлювати порядок виконання рішень.

Тобто КС дуже творчо використав цю норму і встановив порядок НЕвиконання власного рішення, чим вигадав новий дієвий спосіб нівечити власну ефективність.

* * *

І все ж дещо з цього рішення важливо винести: КС зазначив, що «виконавча влада в Україні не наділена повноваженнями встановлювати обмеження конституційних прав і свобод, це повноважна робити лише Верховна Рада України через ухвалення закону».

Це чудовий привід знову передати вітання Верховному Суду, який стоїть на сторожі неконституційних повноважень КМУ запроваджувати не передбачені законом обмеження на виїзд з України.

Чи зміниться тепер позиція судів щодо обмеження Кабміном конституційних прав?

Думаю, не зміниться. Бо розмови про «державницьку позицію» досі є заспокійливим для ігнорування верховенства права.

Див. також:
Про виїзд жінок за кордон

Про обмеження на виїзд з України

Як Президента Зеленського притягали до адмін. відповідальності за порушення карантину