Хочете вірити чи ні — але це справді так. Сьогодні повня 🌕 і свято Сага Дава — свято народження, просвітлення та парінірвани Будди. До того ж 2026 рік — це рік Вогняного Коня
Спокій у кожному кроці. Шлях усвідомлення в повсякденному житті — Тхіт Нят Хань Одна з найвідоміших і найпрактичніших книг в’єтнамського 🇻🇳майстра. Про уважність у звичайному житті.
Книга радості: вічне щастя в мінливому світі — Далай-лама XIV, Десмонд М. Туту, Дуглас Абрамс Діалог про радість, співчуття та щастя. Дуже світла й доступна книга.
Серце медитації. У пошуку глибинної усвідомленості — Далай-лама XIV Практичний посібник з медитації від Далай-лами.
Що значить не бути буддистом — Дзонґсар Джамʼянґ Кхʼєнце. Чудова книга, яка руйнує стереотипи про буддизм як релігію та показує його як шлях дослідження розуму.
37 буддійських штук. Як пережити бентежні часи (доповнене видання) — Ольга Корнюшина Практична українська книга про застосування буддійських принципів у складні часи. Дуже актуальна.
Чайний канон — Лу Юй Український переклад класичного китайського трактату про чай 🍵та його зв’язок із буддійською практикою.
@paliturka / Підтримати
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤29👍8🔥1
1 червня 2026 року виповнюється рівно 100 років з дня народження однієї з найяскравіших і загадкових зірок Голлівуду — Мерлін Монро. Сьогодні, в день її ювілею, світ відзначає цю дату масштабно: виставками в Лос-Анджелесі та Парижі, ретроспективами фільмів, аукціонами особистих речей і навіть світовим рекордом — понад тисяча людей в образі Мерлін зберуться в Палм-Спрінгс, щоб побити рекорд Guinness Book of Records.
Норма Джин народилася 1 червня 1926 року в Лос-Анджелесі. Дитинство було важким: мати страждала на психічний розлад, батько невідомий. Дівчинка росла в прийомних сім’ях та притулку. У 16 років вона вийшла заміж за сусіда Джеймса Догерті — частково щоб не повертатися до дитячого будинку.
Під час Другої світової вона працювала на авіаційному заводі, де її помітили як модель. Яскраві фото у військовій формі потрапили до журналів. Кіностудія 20th Century Fox побачила в ній потенціал, змінила ім’я на Мерлін Монро і почала перетворювати на зірку.
Перші ролі були невеликими. Справжній прорив стався на початку 1950-х. Фільм «Ніагара» (1953) показав її небезпечною і сексуальною. А потім — «Джентльмени віддають перевагу блондинкам» і знаменита рожева сукня.
Окрім трьох офіційних шлюбів, у Мерлін Монро були стосунки з президентом США Джоном Кеннеді та його братом Робертом Кеннеді, французьким співаком Івом Монтаном і режисером Еліа Казаном. Чутки приписують їй романи з Френком Сінатрою та Марлоном Брандо, однак для таких тверджень недостатньо підстав.
5 серпня 1962 року її знайшли мертвою у власному будинку в Брентвуді. Їй було лише 36 років. Офіційна версія — передозування барбітуратами. Спори про те, чи була це випадковість, самогубство чи щось більш темне, тривають досі.
У джазі лише дівчата (1959) — найкраща комедія в її кар’єрі
Джентльмени віддають перевагу блондинкам (1953) — ікона стилю та шарму
Сверблячка сьомого року (1955) — легендарна сцена з білою сукнею
Ніагара (1953) — драматична роль, яка показала її з іншого боку
Автобусна зупинка (1956) — одна з найкращих драматичних робіт
Неприкаяні (1961) — останній фільм, знятий з Кларком Гейблом
Як вийти заміж за мільйонера (1953) — блискуча комедія
Річка без повернення (1954) — вестерн з потужною грою
Асфальтові джунглі (1950) — рання роль, яка привернула увагу
Все про Єву (1950) — невелика, але пам’ятна роль у класичному фільмі
@paliturka / Підтримати
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤35👍6🤮2💔2🤔1
Майя Оппенгайм — журналістка британської газети The Independent і єдина в Великій Британії 🇬🇧 кореспондентка, яка спеціалізується виключно на жіночих питаннях. Вона пише про гендерну нерівність, насильство, репродуктивні права та системну дискримінацію вже багато років. Книга стала її дебютною нон-фікшн роботою, де вона зібрала весь свій журналістський досвід.
Оппенгайм написала книгу після численних розмов з чоловіками (і деякими жінками), які заперечують або применшують масштаби гендерної нерівності. Особливо її вразило поширення поглядів Ендрю Тейта серед молодих чоловіків: за даними YouGov, близько чверті британських чоловіків 18–29 років погоджуються з його поглядами на те, як слід ставитися до жінок.
Тейт відкрито називав себе мізогіністом (ненависником жінок). Його контент часто звинувачували в пропаганді сексизму, насильства проти жінок, токсичної маскулінності та «чоловічого шовінізму». Він дуже популярний серед частини молодих чоловіків, які бачать у ньому «ментора з життя і грошей».
Вона підкреслює: книга не про те, «кому гірше — чоловікам чи жінкам», а про те, як різні прояви патріархату взаємопов’язані, і що з цим можна (і потрібно) робити. Кожна глава містить статистику, а в деяких — приклади перемог і позитивних змін.
Авторка поєднує шокуючу статистику з особистими історіями, анекдотами та прикладами опору. Книга інклюзивна: розглядає вплив патріархату не лише на цис-жінок, а й на транс-людей, небінарних та гендерно різноманітних осіб, а також зазначає, що патріархат шкодить і деяким чоловікам.
*Цис-жінка — це жінка, у якої гендерна ідентичність збігається зі статтю, приписаною при народженні.
@paliturka / Підтримати
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤21🔥7👍5🤡4🤯3👎2🤔2
🇺🇸Що нового читач дізнається з книги Джил Байден?
Нова книга Джилл Байден «View from the East Wing: A Memoir» («Вид із Східного крила: Мемуари») вийшла 2 червня 2026 року. Це відверті спогади про чотири роки на посаді першої леді США. Джилл Байден сама назвала книгу моментом, коли «пора поставити крапки над і» і дати більш збалансований погляд на президентство чоловіка.
1. Внутрішній погляд на кінець кампанії-2024 Читач вперше почує докладну розповідь Джилл про ті три тижні, коли Джо Байден раптово припинив боротьбу за переобрання. Вона описує це як найважчий період у їхньому спільному політичному житті і зізнається, що раніше ніколи публічно не говорила про свої почуття з цього приводу.
2. Діагноз раку простати у Джо Байдена (після Білого дому) Книга розкриває, як після уходу з посади Джилл помітила тривожні симптоми (чоловік ночами вставав по 7 разів) і наполягла на візиті до уролога у Філадельфії. Вона пише про шок сім’ї від діагнозу IV стадії та про побічні ефекти гормональної терапії (втома, перепади настрою). Джилл зізнається, що була «приголомшена», чому хворобу не виявили раніше, попри президентський медичний контроль.
3. Реакція на провальні дебати червня 2024 року Одна з найсильніших глав — опис того вечора. Джилл згадує, як чоловік після гриму виглядав «наче з глини, дивно однотонний», і як вона думала: «У нього коротке замикання? Інсульт? Медична екстрена ситуація?». Вона відкрито жалкує, що не наполягла на аналізах крові, і визнає, що її власні заспокійливі коментарі після дебатів звучали «трохи відірвано від того, що бачили люди».
4. Жалкування щодо Хантера та сімейних втрат Джилл вперше так відверто говорить про залежність сина: «Я була вихована залишатися стоїчною… Я жалкую, що не спробувала заговорити про це раніше». Вона зізнається, що досі з труднощами вимовляє слова «мій син був наркоманом». Також книга повертає читача до смерті старшого сина Бо та до того, як сім’я роками «страждала і пригнічувала, пригнічувала і страждала» — тема, яку преса, за її словами, майже не помічала.
5. Ставлення до повернення Трампа та змін у Білому домі Джилл описує Дональда Трампа як «якогось мстивого духу» і ділиться відчаєм від його повернення. Вона критикує конкретні жести нової адміністрації (зокрема заміну портрета та зміни у Східному крилі) і навіть натякає, що в день інавгурації залишила на вікні «таємне послання», написане парою (зміст не розкриває).
6. Закулісне життя першої леді — Як вона продовжувала викладати англійську в коледжі (перша перша леді з оплачуваною роботою поза Білим домом). — Зустрічі з родинами військових після виведення з Афганістану. — Моменти на Air Force One, у Кемп-Девіді та навіть за перевіркою студентських робіт у Трояндовому саду. — Її робота з жіночого здоров’я, підтримки родин військових, вакцинації та онкології.
Книга написана у досить стриманому, але при цьому самоаналітичному і місцями різкому тоні. Це не класичний «політичний мемуар з виправданнями», а радше роздуми звичайної жінки, яка чотири роки жила в екстраординарних обставинах і тепер хоче чесно розповісти, що це було насправді — і для себе, і для історії.
@paliturka / Підтримати
Нова книга Джилл Байден «View from the East Wing: A Memoir» («Вид із Східного крила: Мемуари») вийшла 2 червня 2026 року. Це відверті спогади про чотири роки на посаді першої леді США. Джилл Байден сама назвала книгу моментом, коли «пора поставити крапки над і» і дати більш збалансований погляд на президентство чоловіка.
1. Внутрішній погляд на кінець кампанії-2024 Читач вперше почує докладну розповідь Джилл про ті три тижні, коли Джо Байден раптово припинив боротьбу за переобрання. Вона описує це як найважчий період у їхньому спільному політичному житті і зізнається, що раніше ніколи публічно не говорила про свої почуття з цього приводу.
2. Діагноз раку простати у Джо Байдена (після Білого дому) Книга розкриває, як після уходу з посади Джилл помітила тривожні симптоми (чоловік ночами вставав по 7 разів) і наполягла на візиті до уролога у Філадельфії. Вона пише про шок сім’ї від діагнозу IV стадії та про побічні ефекти гормональної терапії (втома, перепади настрою). Джилл зізнається, що була «приголомшена», чому хворобу не виявили раніше, попри президентський медичний контроль.
3. Реакція на провальні дебати червня 2024 року Одна з найсильніших глав — опис того вечора. Джилл згадує, як чоловік після гриму виглядав «наче з глини, дивно однотонний», і як вона думала: «У нього коротке замикання? Інсульт? Медична екстрена ситуація?». Вона відкрито жалкує, що не наполягла на аналізах крові, і визнає, що її власні заспокійливі коментарі після дебатів звучали «трохи відірвано від того, що бачили люди».
4. Жалкування щодо Хантера та сімейних втрат Джилл вперше так відверто говорить про залежність сина: «Я була вихована залишатися стоїчною… Я жалкую, що не спробувала заговорити про це раніше». Вона зізнається, що досі з труднощами вимовляє слова «мій син був наркоманом». Також книга повертає читача до смерті старшого сина Бо та до того, як сім’я роками «страждала і пригнічувала, пригнічувала і страждала» — тема, яку преса, за її словами, майже не помічала.
5. Ставлення до повернення Трампа та змін у Білому домі Джилл описує Дональда Трампа як «якогось мстивого духу» і ділиться відчаєм від його повернення. Вона критикує конкретні жести нової адміністрації (зокрема заміну портрета та зміни у Східному крилі) і навіть натякає, що в день інавгурації залишила на вікні «таємне послання», написане парою (зміст не розкриває).
6. Закулісне життя першої леді — Як вона продовжувала викладати англійську в коледжі (перша перша леді з оплачуваною роботою поза Білим домом). — Зустрічі з родинами військових після виведення з Афганістану. — Моменти на Air Force One, у Кемп-Девіді та навіть за перевіркою студентських робіт у Трояндовому саду. — Її робота з жіночого здоров’я, підтримки родин військових, вакцинації та онкології.
Книга написана у досить стриманому, але при цьому самоаналітичному і місцями різкому тоні. Це не класичний «політичний мемуар з виправданнями», а радше роздуми звичайної жінки, яка чотири роки жила в екстраординарних обставинах і тепер хоче чесно розповісти, що це було насправді — і для себе, і для історії.
@paliturka / Підтримати
👍26🤔6❤3🔥2👏2
Режисерка і письменниця Маржан Сатрапі, відома за графічним романом «Персеполіс», померла у віці 56 років. Її роман визнали одним із найкращих XXI століття
Маржан Сатрапі народилася 22 листопада 1969 року в іранському місті Решт. 🇮🇷 Дитинство та юність пройшли на тлі Ісламської революції 1979 року та ірано-іракської війни. У 14 років батьки відправили її до Відня (Австрія), 🇦🇹 щоб уберегти від репресій режиму. Пізніше вона повернулася до Ірану, а з 1994 року жила у Франції, 🇫🇷 маючи подвійне громадянство.
«Персеполіс» — головна робота життя
Всесвітню славу Сатрапі принесла серія автобіографічних графічних романів «Персеполіс» (2000–2003). У чотирьох томах (пізніше об’єднаних в один) вона розповіла про своє дитинство в Ірані, еміграцію, дорослішання в Європі та повернення на батьківщину. Книга стала світовим бестселером, перекладена більш ніж на 25 мов, зокрема українською. 🇺🇦
У 2007 році Сатрапі разом із Вінсентом Паронно зняла за мотивами роману чорно-білий анімаційний фільм. Стрічка отримала Приз журі Каннського кінофестивалю, дві нагороди «Сезар» та була номінована на «Оскар» за найкращий анімаційний фільм.
«Персеполіс» неодноразово потрапляв до списків найкращих книг XXI століття:
The Guardian «100 найкращих книг XXI століття» (2019);
The New York Times «100 найкращих книг XXI століття» (2024);
у 2025 році французьке видання Le Nouvel Obs за результатами опитування майже 200 фахівців галузі коміксів визнало «Персеполіс» найважливішою графічною книгою XXI століття.
За інформацією французьких ЗМІ, Сатрапі померла «від смутку» — приблизно через рік після смерті свого чоловіка, шведського актора, продюсера та сценариста Маттіаса Ріпи, який пішов з життя у квітні 2025 року після тривалої хвороби.
@paliturka / Підтримати
Маржан Сатрапі народилася 22 листопада 1969 року в іранському місті Решт. 🇮🇷 Дитинство та юність пройшли на тлі Ісламської революції 1979 року та ірано-іракської війни. У 14 років батьки відправили її до Відня (Австрія), 🇦🇹 щоб уберегти від репресій режиму. Пізніше вона повернулася до Ірану, а з 1994 року жила у Франції, 🇫🇷 маючи подвійне громадянство.
«Персеполіс» — головна робота життя
Всесвітню славу Сатрапі принесла серія автобіографічних графічних романів «Персеполіс» (2000–2003). У чотирьох томах (пізніше об’єднаних в один) вона розповіла про своє дитинство в Ірані, еміграцію, дорослішання в Європі та повернення на батьківщину. Книга стала світовим бестселером, перекладена більш ніж на 25 мов, зокрема українською. 🇺🇦
У 2007 році Сатрапі разом із Вінсентом Паронно зняла за мотивами роману чорно-білий анімаційний фільм. Стрічка отримала Приз журі Каннського кінофестивалю, дві нагороди «Сезар» та була номінована на «Оскар» за найкращий анімаційний фільм.
«Персеполіс» неодноразово потрапляв до списків найкращих книг XXI століття:
The Guardian «100 найкращих книг XXI століття» (2019);
The New York Times «100 найкращих книг XXI століття» (2024);
у 2025 році французьке видання Le Nouvel Obs за результатами опитування майже 200 фахівців галузі коміксів визнало «Персеполіс» найважливішою графічною книгою XXI століття.
За інформацією французьких ЗМІ, Сатрапі померла «від смутку» — приблизно через рік після смерті свого чоловіка, шведського актора, продюсера та сценариста Маттіаса Ріпи, який пішов з життя у квітні 2025 року після тривалої хвороби.
@paliturka / Підтримати
💔22😢7❤3❤🔥1👍1
4 червня 2026 року в Києві на Андріївському узвозі комунальні служби демонтували бронзовий пам'ятник письменнику Михайлу Булгакову. Скульптуру дбайливо запакували, захистили мішками з піском і вивезли на закриту приватну територію.
Пам'ятник встановили 19 жовтня 2007 року біля будинку № 13 на Андріївському узвозі — поряд із Літературно-меморіальним музеєм Булгакова (колишній «Будинок Турбіних»). Це був перший у світі монумент письменнику. Автори — скульптор Микола Рапай та архітектор В'ячеслав Дормідонтов.
Скульптура зображала Булгакова сидячим на лавці зі схрещеними руками та ногами. Пам'ятник з'явився завдяки приватній ініціативі (зокрема, за фінансування тодішнього заступника голови КМДА Дениса Басса) і не перебував на балансі музею.
Рішення про демонтаж Київська міська рада ухвалила 18 грудня 2025 року. Пам'ятник Булгакову увійшов до списку з 15 об'єктів, що підлягають усуненню з публічного простору як пов'язані з російською імперською та радянською символікою. Разом із ним планується прибрати пам'ятники Анні Ахматовій, Михайлу Глінці, Дмитру Мануїльському та низку інших меморіальних елементів.
Підставою став експертний висновок Українського інституту національної пам'яті (УІНП) від квітня 2024 року. Згідно з ним, постать Михайла Булгакова та пов'язані з ним об'єкти містять символіку російської імперської політики. Інститут кваліфікував письменника як «імперця за світоглядом» та «запеклого українофоба», чию творчість і погляди російська пропаганда використовує для глорифікації імперської політики.
У висновку зазначалося негативне ставлення Булгакова до українців, української мови, культури та прагнення до незалежності, відсутність позитивних українських персонажів у творах, пародіювання української мови та заперечення української нації як такої. Висновок підготовлено відповідно до Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізацію топонімії».
🔺Став 👍, якщо згоден з рішенням демонтувати пам'ятник. Якщо не згоден — 👎
@paliturka / Підтримати
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
👍150👎16🔥4🤡3👏1🤮1👌1
Це одна з найвпливовіших бестселерів із саморозвитку та продуктивності останніх десятиліть. Ґреґ Маккеон — американський письменник, консультант з лідерства та стратегії, засновник і CEO компанії McKeown Inc. (Силіконова долина). Він працював з такими компаніями, як Apple, Google та Facebook, проводив тренінги для їхніх керівників. Маккеон — автор двох бестселерів New York Times.
Книга виступає проти сучасної культури «робити все і більше». Маккеон протиставляє «undisciplined pursuit of more» (безладне прагнення до більшого) «disciplined pursuit of less but better» — дисциплінованому прагненню до меншого, але кращого.
Ключовий принцип:
Есенціалізм — це не про те, щоб просто робити менше чи швидше. Це системна дисципліна:
Визначати, що дійсно важливо
Виключати все інше.
Робити важливе максимально легко та ефективно.
Автор показує, як перестати реагувати на чужі запити та порядок денний, повернути контроль над своїм часом, енергією та увагою і зосередитися лише на тому, що дає найбільший внесок.
Читачі часто називають книгу life-changing: вона допомагає впоратися з вигоранням, інформаційним перевантаженням, відчуттям «я весь час зайнятий, але нічого важливого не роблю». Багато хто відзначає практичні інструменти: «якщо не clear yes — то clear no», extreme criteria для прийняття рішень, захист часу на роздуми та сон.
@paliturka / Підтримати
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤18👍7🔥2💯1
Про це пише сьогодні WSJ. Північна Корея — це найнесподіваніша історія економічного зростання у світі. Її економіка процвітає так, як не процвітала вже багато років, чому сприяють продажі зброї та розміщення військ у Росії, а також здатність ігнорувати міжнародні санкції для імпорту додаткових обсягів енергоресурсів, комплектуючих і матеріалів.
Режим Кім Чен Ина закрив кордони на час пандемії COVID-19. З того часу вони відкриваються лише для обраних іноземців, включаючи російських та західних туристів і дипломатів. Ці відвідувачі описують Північну Корею, яку неможливо впізнати, і особливо Пхеньян, де живуть Кім Чен Ин та еліта країни.
У ресторанах там подають піцу, приготовану в печі на дровах, і курячі крильця. Відвідувачі можуть розраховуватися через мобільну систему з використанням QR-кодів. По вулицях мчать китайські електромобілі. У Пхеньяні з’явилися нові зоомагазини, інтернет-кафе з комп’ютерними іграми та автосалони, що продають автомобілі BMW. Відбувся загальнонаціональний будівельний бум. Минулого року в Пхеньяні було побудовано 10 000 нових будинків — більше, ніж у Лос-Анджелесі чи Чикаго.
Звіти південнокорейських аналітичних центрів свідчать, що оголошений Північною Кореєю економічний прогрес — це не просто пропаганда. На нафтосховищах, які зараз розширюються, спостерігається різке зростання активності суден. Багато автостоянок стали більш завантаженими. Вночі Північна Корея світиться приблизно в три рази яскравіше, ніж п’ять років тому.
@paliturka / Підтримати
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
😢22🤔11❤4🤡4🤬3🗿2🔥1
🇺🇸 Які книги найчастіше забороняють у США? 23000 заборон
У американських школах і бібліотеках триває одна з наймасштабніших кампаній з вилучення книг за останні десятиліття. За даними правозахисної організації PEN America, з липня 2021 року по червень 2025 року зафіксовано понад 23 000 випадків заборон книг у школах по всій країні. Лише за один 2024–2025 навчальний рік було вилучено 3743 унікальні назви (загалом 6780 інцидентів у 23 штатах і 87 шкільних округах).
Згідно з останнім звітом PEN America «Facts & Fiction» (травень 2026), заборони стосуються насамперед книг із такими характеристиками:
🔺44 % книг містять головних або другорядних персонажів — людей кольору (BIPOC). Це найвищий показник за весь час спостережень.
🔺39 % книг мають LGBTQ+ персонажів або теми (зростання з 25 % у попередньому навчальному році). З них 19 % стосуються трансгендерних і гендерквір-ідентичностей.
🔺29 % — це нехудожня література (non-fiction). Цей показник більш ніж удвічі зріс порівняно з попереднім роком. У межах non-fiction 52 % книг присвячені активізму та соціальним рухам.
🔺57 % книг містять теми насильства (війна, рабство, геноцид, домашнє насильство, торгівля людьми).
🔺48 % торкаються тем горя та смерті.
🔺Лише 10 % книг містять «на сторінці» консенсуальний сексуальний досвід. Попри це, найчастіші звинувачення — «порнографія» та «неприйнятний сексуальний контент».
Найчастіше заборонені книги та автори
За даними PEN America та Американської бібліотечної асоціації (ALA) за 2025 рік, найчастіше під удар потрапляють:
«Продана» Патриції Маккормік (лідер списку ALA 2025 року) — роман про секс-трафікінг.
«Механічний апельсин» Ентоні Берджесса.
Книги Малінди Ло («Минулої ночі в Телеграф-клубі»).
Романи Сари Дж. Маас («Двір шипів і троянд» та інші).
«Гендер-квір: мемуари» Майї Кобейб (вже кілька років у топі).
«Переваги бути стіною» Стівена Чбоскі.
Книги Стівена Кінга — найчастіше заборонюваний автор за кількістю затронутих назв.
Важливо: 97 % заборон відбуваються не через пряму вимогу федерального закону, а через страх шкільних округів порушити місцеве законодавство або під тиском громадськості.
@paliturka / Підтримати
У американських школах і бібліотеках триває одна з наймасштабніших кампаній з вилучення книг за останні десятиліття. За даними правозахисної організації PEN America, з липня 2021 року по червень 2025 року зафіксовано понад 23 000 випадків заборон книг у школах по всій країні. Лише за один 2024–2025 навчальний рік було вилучено 3743 унікальні назви (загалом 6780 інцидентів у 23 штатах і 87 шкільних округах).
Згідно з останнім звітом PEN America «Facts & Fiction» (травень 2026), заборони стосуються насамперед книг із такими характеристиками:
🔺44 % книг містять головних або другорядних персонажів — людей кольору (BIPOC). Це найвищий показник за весь час спостережень.
🔺39 % книг мають LGBTQ+ персонажів або теми (зростання з 25 % у попередньому навчальному році). З них 19 % стосуються трансгендерних і гендерквір-ідентичностей.
🔺29 % — це нехудожня література (non-fiction). Цей показник більш ніж удвічі зріс порівняно з попереднім роком. У межах non-fiction 52 % книг присвячені активізму та соціальним рухам.
🔺57 % книг містять теми насильства (війна, рабство, геноцид, домашнє насильство, торгівля людьми).
🔺48 % торкаються тем горя та смерті.
🔺Лише 10 % книг містять «на сторінці» консенсуальний сексуальний досвід. Попри це, найчастіші звинувачення — «порнографія» та «неприйнятний сексуальний контент».
Найчастіше заборонені книги та автори
За даними PEN America та Американської бібліотечної асоціації (ALA) за 2025 рік, найчастіше під удар потрапляють:
«Продана» Патриції Маккормік (лідер списку ALA 2025 року) — роман про секс-трафікінг.
«Механічний апельсин» Ентоні Берджесса.
Книги Малінди Ло («Минулої ночі в Телеграф-клубі»).
Романи Сари Дж. Маас («Двір шипів і троянд» та інші).
«Гендер-квір: мемуари» Майї Кобейб (вже кілька років у топі).
«Переваги бути стіною» Стівена Чбоскі.
Книги Стівена Кінга — найчастіше заборонюваний автор за кількістю затронутих назв.
Важливо: 97 % заборон відбуваються не через пряму вимогу федерального закону, а через страх шкільних округів порушити місцеве законодавство або під тиском громадськості.
@paliturka / Підтримати
🤯23❤1👎1👌1🤡1💔1
З таким аналізом виступив професор Фрайбурзького університету, доктор історичних наук Йорн Леонгард. За його даними, Перша світова війна тривала 1568 днів: з 28 липня 1914 по 11 листопада 1918 року. У разі вторгнення РФ в Україну цей рубіж буде досягнуто вже 10 червня.
Парадокс полягає в тому, що у світі та в Україні видано величезну кількість книг про те, як починалася Перша світова війна, але майже немає книг про те, як вона закінчилася.
🔺Є лише безсмертна класика:
Еріх Марія Ремарк — «На західному фронті без змін».
Ернест Гемінґвей — «Прощавай, зброє!»
Обидва романи закінчуються на тлі завершення війни й передають атмосферу кінця.
🇺🇦«Наша Перша світова (1914-1918): антологія української художньої прози» (2023/2025). Збірник творів українських письменників-очевидців (зокрема Романа Купчинського, Осипа Турянського, Ольги Кобилянської та ін.). Особистий погляд на війну та її фінал.
🔺І академічні видання:
«Велика війна 1914-1918 рр. і Україна» (у двох книгах, за ред. О.П. Реєнта та ін., видання 2013 і 2020 рр.). Том 1 — історичні нариси (зокрема «українська карта» в міжнародних відносинах, політичні сили та події аж до закінчення війни). Том 2 — документи та свідчення (першоджерела періоду). Фундаментальна праця українських істориків.
«Україна між самовизначенням та окупацією: 1917–1922 роки» (міжнародний колектив авторів, 2015). Охоплює критичний період закінчення війни, революцій та перших мирних домовленостей з української перспективи.
@paliturka / Підтримати
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤🔥20😢10😱5👍3❤2🥰1👀1
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
🇪🇸 У Барселоні через 143 роки завершили будівництво головної вежі Саграда Фамілія. Храм став найвищим у світі
10 червня 2026 року в Барселоні відбулася урочиста церемонія освячення центральної Вежі Ісуса Христа (Torre de Jesucristo) базиліки Саграда Фамілія (Basílica de la Sagrada Família). Папа Лев XIV благословив найвищу вежу храму (172,5 метра), яка тепер робить Саграда Фамілія найвищою церквою у світі. Церемонія зібрала близько 120 000 людей, пройшла за участю короля Іспанії Філіпа VI, королеви Летиції та прем’єр-міністра Педро Санчеса, а завершилася світловим шоу, феєрверками та музикою. Дата обрана не випадково — це рівно 100 років з дня смерті архітектора Антоніо Гауді.
Це не повне «відкриття» собору в класичному сенсі — внутрішні роботи та оформлення фасаду Слави тривають (очікується до 2028–2034 років), але завершення головної вежі стало символічним фіналом основного етапу будівництва, розпочатого ще в 1882 році.
Після смерті архітектора в 1926 році було завершено лише 15–25% проєкту. Під час Громадянської війни (1936) частина моделей і креслень була знищена. Багато хто вважав (і вважає), що продовження робіт спотворює задум автора. У 1960-х роках відомі діячі культури та архітектори (включаючи Ле Корбюзьє, Жоана Міро, Оріола Бохігаса та інших) підписали маніфест з вимогою зупинити будівництво. Деякі називали продовження «зрадою» та «архітектурною аномалією».
Фасад Страстей роботи Жозепа Марії Субіракса (з 1980-х) виконаний у жорсткому, експресіоністичному, майже абстрактному стилі. Він різко контрастує з м’яким, натуралістичним фасадом Різдва Гауді. Багато хто критикував його як «чужорідний» і надто сучасний.
Довгий час храм будувався без офіційних дозволів (у 2018–2019 роках заплатив великий штраф місту Барселоні). Був спір навколо прокладання тунелю високошвидкісної залізниці AVE поруч із храмом (ризики вібрацій).🚂 Фінансування в основному йде від продажу квитків туристам.
Попри всі суперечки, для мільйонів людей Саграда Фамілія залишається дивом людського генія, символом віри, наполегливості та зв’язку з природою. Гауді говорив: «Мій клієнт не поспішає» — і, схоже, храм справді будується «у вічність».
@paliturka / Підтримати
10 червня 2026 року в Барселоні відбулася урочиста церемонія освячення центральної Вежі Ісуса Христа (Torre de Jesucristo) базиліки Саграда Фамілія (Basílica de la Sagrada Família). Папа Лев XIV благословив найвищу вежу храму (172,5 метра), яка тепер робить Саграда Фамілія найвищою церквою у світі. Церемонія зібрала близько 120 000 людей, пройшла за участю короля Іспанії Філіпа VI, королеви Летиції та прем’єр-міністра Педро Санчеса, а завершилася світловим шоу, феєрверками та музикою. Дата обрана не випадково — це рівно 100 років з дня смерті архітектора Антоніо Гауді.
Це не повне «відкриття» собору в класичному сенсі — внутрішні роботи та оформлення фасаду Слави тривають (очікується до 2028–2034 років), але завершення головної вежі стало символічним фіналом основного етапу будівництва, розпочатого ще в 1882 році.
Після смерті архітектора в 1926 році було завершено лише 15–25% проєкту. Під час Громадянської війни (1936) частина моделей і креслень була знищена. Багато хто вважав (і вважає), що продовження робіт спотворює задум автора. У 1960-х роках відомі діячі культури та архітектори (включаючи Ле Корбюзьє, Жоана Міро, Оріола Бохігаса та інших) підписали маніфест з вимогою зупинити будівництво. Деякі називали продовження «зрадою» та «архітектурною аномалією».
Фасад Страстей роботи Жозепа Марії Субіракса (з 1980-х) виконаний у жорсткому, експресіоністичному, майже абстрактному стилі. Він різко контрастує з м’яким, натуралістичним фасадом Різдва Гауді. Багато хто критикував його як «чужорідний» і надто сучасний.
Довгий час храм будувався без офіційних дозволів (у 2018–2019 роках заплатив великий штраф місту Барселоні). Був спір навколо прокладання тунелю високошвидкісної залізниці AVE поруч із храмом (ризики вібрацій).
Попри всі суперечки, для мільйонів людей Саграда Фамілія залишається дивом людського генія, символом віри, наполегливості та зв’язку з природою. Гауді говорив: «Мій клієнт не поспішає» — і, схоже, храм справді будується «у вічність».
@paliturka / Підтримати
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤28👍17❤🔥2😁2🔥1😱1
Нас здивував той факт, що ця книга вийшла на друге місце серед найзабороненіших книг у США. (Книги на першому місці часто змінюються, а друге залишається стабільним). Книга Берджесса, видана ще 1962 року, давно стала класичною. Довгий час вважалося, що це книга про біль — Берджесс написав її, коли йому поставили діагноз пухлина мозку. Однак, якщо розібратися, з нею не все так просто.
Що не подобається тим, хто забороняє?
Сексуальне насильство: кілька сцен групових зґвалтувань (у першій частині книги, де Алекс і його «друзі» тероризують жертв).
Груба мова та сленг «надсат» (nadsat) — вигаданий жаргон підлітків, у якому багато слів для сексу, насильства та наркотиків. Він робить текст одночасно винахідливим і «брудним».
Теми підліткової злочинності, наркотиків, асоціальної поведінки та відсутності моралі в головного героя.
Загальний «аморальний» тон першої третини роману, де насильство описано яскраво і від першої особи.
У чому насправді «небезпека» книги (і іронія заборон)?
Роман — це антиутопія та філософська притча. Головна тема: свобода волі проти примусового «добро».
Держава застосовує до Алекса «техніку Людовико» — аверсивну терапію (нудота + перегляд сцен насильства), яка позбавляє його здатності обирати. Він стає «механічним апельсином» — красивим зовні, але без душі і свободи всередині. Берджесс (і тюремний священик у романі) прямо каже: краще людина, яка обирає зло, ніж робот, запрограмований на добро.
Примус до чесноти — це найгірша форма тиранії.
В оригінальній британській версії є 21-ша глава (Алекс дорослішає, втрачає смак до насильства і замислюється про сім’ю). Американський видавець у 1960-х її вирізав, бо «американським читачам такий хепі-енд не сподобається». Фільм Кубрика також заснований на урізаній версії. Повний текст зі спокутою з’явився в США лише в 1986–1987 роках.
Книга не схвалює насильство, показує його руйнівні наслідки та висміює як вуличну жорстокість, так і державний контроль над свідомістю. Це сатира на біхевіоризм (Скіннер та інші) і тоталітаризм. Іронія заборон величезна: роман якраз застерігає проти цензури, маніпуляцій розумом і позбавлення вибору. Забороняти його — означає повторювати ту саму помилку, яку критикує Берджесс.
@paliturka / Підтримати
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
👍25😱4❤3👎2🤔2
Хокні — один із найпомітніших британських діячів мистецтва XX і XXI століть. Найвідоміша його робота — «Портрет художника». На картині один чоловік пливе в басейні, інший — Пітер Шлезінгер, коханий Хокні, — стоїть поряд і дивиться на нього.
Хокні був відкритим геєм. Він здійснив публічний камінг-аут ще 1960 року у віці 23 років — за сім років до того, як Велика Британія 🇬🇧 декриміналізувала гомосексуальні стосунки.
Сам він стверджував, що відмовився малювати портрет королеви Єлизавети: «Коли мене запитали, я відповів, що дуже зайнятий тим, що малюю Англію. Її країну».
Художня манера Девіда Хокні часто описується як яскрава, життєрадісна, експериментальна та дуже впізнавана суміш поп-арту, кубізму, впливу старих майстрів і постійного пошуку нових способів зображення світу. Критики та мистецтвознавці часто підкреслюють його універсальність, майстерність рисунка, любов до яскравого кольору та гру з перспективою.
@paliturka / Підтримати
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
😢25💔9🤔4❤3👏2❤🔥1
🇫🇷🇺🇦Книга першого посла Франції в Україні, яка залишилася непоміченою, розкриває таємниці української політики перших років незалежності
Йдеться про книгу «Journal du premier ambassadeur de France à Kiev, 1990–1993» Юга Перне (Hugues Perne). «Щоденник першого посла Франції в Києві. 1990–1993. Біля витоків війни». Хоча книга вийшла нещодавно (2023), вона базується на його реальних записах того періоду. На жаль, українською мовою вона не перекладена. Більше того, ми не знайшли жодної згадки про цю книгу в українській пресі.
Перне доходить двох важливих висновків:
1. Українське керівництво вже тоді сприймало війну з Росією як «неминучу в довгостроковій перспективі». Ядерний арсенал був головним (і, по суті, єдиним) серйозним важелем тиску.
Перне прямо пише: у кабінеті Кравчука наприкінці 1992 року його дипломатичний радник поставив йому запитання: «Якою буде позиція Франції у разі відкритого конфлікту з росіянами в Криму?» І додав: «США в це не втручатимуться».
Єльцин уже через два дні після проголошення незалежності України погрожував переглядом кордонів (Донбас, Крим). Москва активно сіяла сумніви на Заході, стверджуючи, що Київ насправді не хоче відмовлятися від ядерної зброї.
2. За свій ядерний арсенал Україна могла б отримати більше, ніж отримала насправді (майже нічого).
Україна мала реальний важіль (третій за величиною ядерний арсенал у світі + очевидні російські загрози) і намагалася його використати. Вона вимагала контролю над процесом і міцних гарантій безпеки. Теоретично досягти більшого було можливо — жорсткіших зобов’язань Заходу або кращих компенсацій.
На практиці це не вдалося через:
1. Пріоритети Заходу (швидка денуклеаризація будь-якою ціною + не дратувати Росію).
2. Російського опору.
3. Обмеженої готовності українського керівництва йти до кінця в «ядерному шантажі».
Перне не каже, що Україна «повинна була залишити собі ядерну зброю». Він зазначає, що українці самі хотіли від неї позбутися. Але він явно вважає, що Захід міг і повинен був дати Києву значно серйозніші гарантії, ніж той мінімальний Будапештський меморандум. Саме в цьому, на думку Перне, і криється одна з головних помилок 1990-х років.
Перне зробив докладний розбір ролі Леоніда Кравчука — описує його як «тонкого апаратника» без особливої харизми, але вміло лавіруючого (manœuvrier) між комуністами, націоналістами та Москвою. Перне показує, як Кравчук спритно використав ситуацію для зміцнення позицій України. Однак йому бракувало досвіду, наполегливості та бачення довгострокової перспективи.
@paliturka / Підтримати
Йдеться про книгу «Journal du premier ambassadeur de France à Kiev, 1990–1993» Юга Перне (Hugues Perne). «Щоденник першого посла Франції в Києві. 1990–1993. Біля витоків війни». Хоча книга вийшла нещодавно (2023), вона базується на його реальних записах того періоду. На жаль, українською мовою вона не перекладена. Більше того, ми не знайшли жодної згадки про цю книгу в українській пресі.
Перне доходить двох важливих висновків:
1. Українське керівництво вже тоді сприймало війну з Росією як «неминучу в довгостроковій перспективі». Ядерний арсенал був головним (і, по суті, єдиним) серйозним важелем тиску.
Перне прямо пише: у кабінеті Кравчука наприкінці 1992 року його дипломатичний радник поставив йому запитання: «Якою буде позиція Франції у разі відкритого конфлікту з росіянами в Криму?» І додав: «США в це не втручатимуться».
Єльцин уже через два дні після проголошення незалежності України погрожував переглядом кордонів (Донбас, Крим). Москва активно сіяла сумніви на Заході, стверджуючи, що Київ насправді не хоче відмовлятися від ядерної зброї.
2. За свій ядерний арсенал Україна могла б отримати більше, ніж отримала насправді (майже нічого).
Україна мала реальний важіль (третій за величиною ядерний арсенал у світі + очевидні російські загрози) і намагалася його використати. Вона вимагала контролю над процесом і міцних гарантій безпеки. Теоретично досягти більшого було можливо — жорсткіших зобов’язань Заходу або кращих компенсацій.
На практиці це не вдалося через:
1. Пріоритети Заходу (швидка денуклеаризація будь-якою ціною + не дратувати Росію).
2. Російського опору.
3. Обмеженої готовності українського керівництва йти до кінця в «ядерному шантажі».
Перне не каже, що Україна «повинна була залишити собі ядерну зброю». Він зазначає, що українці самі хотіли від неї позбутися. Але він явно вважає, що Захід міг і повинен був дати Києву значно серйозніші гарантії, ніж той мінімальний Будапештський меморандум. Саме в цьому, на думку Перне, і криється одна з головних помилок 1990-х років.
Перне зробив докладний розбір ролі Леоніда Кравчука — описує його як «тонкого апаратника» без особливої харизми, але вміло лавіруючого (manœuvrier) між комуністами, націоналістами та Москвою. Перне показує, як Кравчук спритно використав ситуацію для зміцнення позицій України. Однак йому бракувало досвіду, наполегливості та бачення довгострокової перспективи.
@paliturka / Підтримати
👍30🤔9❤3🤬3