Тренування на батлах: що говорити, коли клієнт торгується

Друзі на цьому тижні зустріч у середу о 17:30.

Чекаємо всіх. Запис за посиланням
https://secure.wayforpay.com/payment/Batley

Розбираємо на "Переговорних батлах" перемовини з токсичним клієнтом.

У вас є унікальна можливість розбібрати саме ваш кейс.

Приходьте на "Переговорні батли"

Чекаємо всіх. Запис за посиланням
https://secure.wayforpay.com/payment/Batley

Губитися коли вам задають складні питання чи критикують?
Треную вас на реальних діалогах.

Наступне тренування 30.09 о 17:30 за Києвом

Запис за посиланням
https://secure.wayforpay.com/payment/Batley

Що важливо почути інвестору на першій зустрічі.

Наступне тренування 30.09 о 17:30 за Києвом

Запис за посиланням
https://secure.wayforpay.com/payment/Batley

Друзі, буває так, що під час перемовин ви раптом відчуваєте: аргументи закінчилися.

Ви пояснюєте свою позицію, наводите факти, пропонуєте варіанти — але для вашого співрозмовника це начебто взагалі не аргументи.

Це може бути клієнт, який вимагає більше. Керівник, який тисне. Співробітник, який не хоче поступатися.

І тут ми часто обираємо одну з двох стратегій: або здаємося — «добре, робіть як хочете», або починаємо тиснути у відповідь.

І в обох випадках втрачаємо контроль над перемовинами.

Саме це будемо тренувати 7 жовтня о 18:30 на перемовних батлах.

Не слухати лекцію про те, «як правильно», а пробувати в реальних діалогах: тиснути, отримувати тиск у відповідь, шукати нові аргументи та інші способи вести розмову.

Ви побачите, що можна робити, коли ваші звичні аргументи не працюють. Як не здаватися і не переходити в агресію. Як відстоювати свої інтереси, зберігаючи контакт зі співрозмовником.

І головне — як керувати перемовинами так, щоб не вами керували, а ви керували процесом.

📅 7 жовтня, 18:30

Запис — за посиланням

Перемовини — це навичка. І вона з’являється не від знань, а від практики.

Запис за посиланням
https://secure.wayforpay.com/payment/Batley

Бронювати можна за посиланням.
https://secure.wayforpay.com/payment/Batley

Друзі, вітаю. Розповідаю у відео про те, як приєднатися до закритої групи. Буду рада, якщо вам відгукнеться. Напишіть, якщо хочете приєднатися, розкажу вам умови

Будь-яка важлива розмова потребує підготовки.

Але найкраща підготовка — не прокручувати діалоги у своїй голові, а спробувати себе в реальних перемовних кейсах.

Саме там можна побачити:

Де твої слабкі місця, а в чому твоя сила.
Які аргументи справді працюють.
Як ти реагуєш на критику, агресію чи маніпуляції.
Чи вмієш тримати свою позицію, коли на тебе тиснуть.

У реальних перемовинах немає кнопки «пауза». А на батлах є можливість спробувати ще раз.

🥊 Перемовні батли
📅 Середа, 18:00
💻 Онлайн

Реєструйтесь за посиланням , і надішлемо вам у Telegram посилання на зустріч.

Краще потренуватися на батлах, ніж втратити можливість у важливій розмові.

Долучитися можна за посиланням

https://secure.wayforpay.com/payment/Batley

Кейс, з яким я не впоралася як коуч. А через кілька років сама опинилася на місці клієнтки.

Сьогодні вранці згадала історію зі своєї практики коуча, захотілося почути ваші думки. Можливо, хтось із вас проходив через подібне і знайшов рішення, якого ми тоді не знайшли.

Декілька років тому до мене в коучинг прийшла жінка, яка переїхала на сонячний Кіпр. Вона фрилансерка, працює вдома, і саме від неї залежить, скільки роботи вона зробить і скільки грошей заробить.

Її запит звучав так:

«Я знаю, що мені потрібно працювати. Підготувати презентацію, написати клієнтам, завершити проєкти. Але замість цього вмикаю серіал. І можу дивитися його два-три дні поспіль. А потім, коли горять дедлайни, в останній момент роблю всю роботу. Розумію, що так не можна, але нічого не можу із собою зробити».

Ми багато працювали над цим питанням.

Намагалися зрозуміти, що вона знаходить у серіалах і чого їй не вистачає в житті. Шукали технічні рішення: обмежували інтернет, домовлялися віддавати ноутбук. Планували насичені дні, щоб реальне життя стало цікавішим.

Але нічого не допомагало.

Тиждень за тижнем вона приходила і говорила: «Я знову дивилася серіали і майже не працювала».

Ми так і не вирішили це питання.

А декілька місяців тому я згадала цю жінку, тому що сама опинилася на її місці.

Тільки замість серіалів у мене були соціальні мережі.

Я помітила, як беру телефон і просто гортаю стрічку. Навіть не завжди розуміючи, що дивлюся.

Так я намагалася впоратися з внутрішньою тривогою через невизначеність майбутнього, гроші, відчуття, що я чогось не встигаю.

Але після перегляду стрічки почувалася ще гірше.

Я це розуміла. Проте розуміння нічого не змінювало.

Можна прекрасно розуміти, що тобі шкодить певна поведінка, і все одно продовжувати це робити.

Мені допомогла подорож. Але це окрема довга історія.

Головне, що я поступово повернула собі навичку, яку майже втратила.

Навичку бути в тиші.

Без телефону, навушників, постійного потоку інформації.

Просто бути із собою.

Я почала краще чути себе. Повернулися думки, які раніше губилися в інформаційному шумі. З’явилися нові ідеї, бажання, рішення.

А найголовніше — прийшов внутрішній спокій, якого мені так не вистачало.

Звісно, я досі помічаю, як рука іноді тягнеться до телефону. Але тепер знаю, наскільки цінно для мене бути в контакті із собою.

І сьогодні я думаю про ту жінку з Кіпру. Можливо, тоді ми надто зосередилися на тому, як перестати дивитися серіали, замість того щоб зрозуміти, від чого вона намагалася втекти.

А який досвід маєте ви?

Чи бувало, що ви розуміли, що певна звичка вам шкодить, але не могли її позбутися? Що допомогло вам змінити свою поведінку?

А якщо ви теж хочете знайти свій шлях до внутрішнього спокою та навчитися краще чути себе, запрошую до моєї групи «Стосунки з життям».

Ми щотижня виконуємо прості завдання, які допомагають розуміти свої потреби, помічати звичні реакції та відновлювати контакт із собою.

Кому цікаво — напишіть, із задоволенням розповім подробиці.

Я вмію помічати пари, в яких давно немає любові.

Навіть коли вони посміхаються, тримаються за руки й намагаються виглядати щасливими. Ця здатність з’явилася в мене після власного розлучення. Вчора вона знову нагадала про себе.

Вчора я вела групу «Перемовини в парі», куди приходять люди, які хочуть зміцнити свої стосунки, навчитися домовлятися або пережити кризу, в якій опинилася їхня сім’я.

Ми розбирали дві історії.

Історію чоловіка, який уже давно не відчуває від дружини ні любові, ні поваги. Йому здається, що замість партнерства вони перебувають у постійній боротьбі.

І історію жінки, яка понад 15 років у шлюбі, має дітей і теж опинилася перед складними питаннями чи дійсно в них є сімʼя.

І в обох випадках ми говорили про розлучення. Більше того, я підтримувала їх у тому, щоб серйозно розглянути таку можливість. Хоча я завжди була і залишаюся прихильницею збереження сім’ї. Я ніколи не раджу людям розлучатися чи залишатися разом. Це надто велика відповідальність. Такі рішення люди мають приймати самостійно. Але іноді розлучення дійсно може бути найкращим виходом.

Після мого розлучення до мене неодноразово підходили жінки, які знали, що я сама ініціювала розлучення, коли мої діти були ще зовсім маленькими. І говорили: «Ти така молодець, що наважилася. А я не змогла».

І я розуміла, що за цими словами стоять роки сумнівів, страху змінити своє життя і, можливо, роки нещасливого шлюбу. Я добре знаю, що стоїть за таким рішенням. Скільки страху, болю, сумнівів і почуття провини. І знаю, як важко бути ініціатором розлучення. Адже ти береш на себе відповідальність не лише за власне майбутнє, а за зміни в житті дітей, партнера, усієї родини.

Я свого часу зробила все, що могла, щоб зберегти шлюб. І досі переконана, що за стосунки варто боротися. Але не будь-якою ціною. Іноді найкраще рішення — це наважитися завершити стосунки, в яких давно немає любові, поваги й бажання щось змінювати. Людям, які стоять перед таким вибором, потрібні не засудження, не вмовляння потерпіти заради дітей, а підтримка. Підтримка в тому, щоб чесно подивитися на своє життя, прийняти власне рішення і знайти сили його втілити.

Саме тому вчора я не намагалася переконати цих людей будь-що зберегти шлюб. Я хотіла, щоб вони побачили всі можливі варіанти свого майбутнього.
Бо доросла людина має право не лише зберігати стосунки, а і завершувати їх.

А ви як вважаєте, як зрозуміти, що ти вже зробив усе, що міг?

Якщо ви хочете розібратися у своїх стосунках, переживаєте кризу або хочете зміцнити свій шлюб, запрошую до групи «Перемовини в парі».

Усі, хто його проходить, автоматично потрапляють до нашої групи, де ми зустрічаємося раз на тиждень, розбираємо реальні ситуації та вчимося домовлятися навіть про найскладніше. Напишіть мені, якщо хочете приєднатися

Бо набагато краще навчитися чути одне одного тоді, коли любов ще є, ніж шукати вихід, коли від неї майже нічого не залишилося.

Мої переговори з вантажниками. Або як я провалила переговори у власній квартирі.

І це при тому, що я понад 20 років навчаю інших вести складні розмови.

Цього тижня я продала через OLX дитяче двоярусне ліжко з шафами. Величезне LEGO для дорослих, бо там стільки деталей, що без інструкції його не зібрати, ще і неймовірно важке.

Щасливий батько п’ятьох дітей, який його придбав, виявився мудрою людиною. Сам тягнути меблі з третього поверху не став, а найняв вантажників.

І ось тут почалася моя історія.

Я давно живу в досить обмеженому колі спілкування. Мої друзі - люди, яких я люблю і поважаю. Мої клієнти - люди, від яких я просто в захваті. Навіть перукаря чи тренера з йоги я обираю не лише за професіоналізмом, а за близькістю цінностей.

І раптом у мій дім, у простір, де я почуваюся захищеною, заходять люди з іншого світу.Їхня манера говорити, поведінка, стиль спілкування миттєво повернули мене в підліткові роки, у Харків, на район ХТЗ. Я колись добре знала цю мову, але багато років нею не користуюся, тому і втратила навичку спілкування в стилі «на районі».

Спочатку хлопці нахамили літній сусідці. Мені довелося владнувати конфлікт. Потім була їхня зухвала манера поводитися у квартирі. При цьому вони нічого поганого мені не зробили. Меблі винесли, нічого не пошкодили, були цілком охайними.

Але після їхнього відходу я ще години дві ходила знервована. Мені було незатишно у власній квартирі. Хотілося все перемити, переставити, а самій прийняти ванну. Наче мій особистий простір грубо порушили. Тоді почала аналізувати ситуацію, як професіонал з переговорів.

Так от, я зробила три помилки.

Перша. Я не підготувалася внутрішньо.

Я була вдома на своїй території. Відкрита, спокійна, ввічлива, не очікувала, що моя ввічливість може сприйматися як слабкість.

У переговорах із людьми, які звикли спілкуватися через силу та домінування, важливо ще до початку розмови налаштувати свій внутрішній стан.

Друга. Я обрала неправильний стиль комунікації.

Там, де потрібні короткі вказівки, чіткі межі, твердий голос і мінімум зайвого контакту, я залишалася у звичному для себе стилі. А він такими людьми завжди сприймається, як слабкість. Вони починають перевіряти твої кордони, зону дозволенності « а на чайок ви нам дасте», перехід на «ти», завоювання простору «ми тут речі свої залишимо, бо не зручно в куртках».

Третя. Я не була готова до конфлікту.

Я хотіла нормальної, спокійної взаємодії. А треба було бути готовою до перевірки меж і не боятися дати відсіч. Не обов’язково конфліктувати, але бути внутрішньо готовою до конфлікту. Це як «пацанчіки», якім нудно і вони вибирають жертву, до якої причепитися.

І ось що цікаво.

Усе це я чудово знаю. Усього цього навчаю інших. Але знати, як діяти, і бути готовою діяти в конкретний момент — різні речі. Саме тому я так ціную формат «перемовних батлів», які проводжу щосереди.

На них ми тренуємося говорити з людьми з різних світів. З тими, хто тисне, маніпулює, хамить, домінує або просто не чує вас. Ви не змінюєте себе. Ви розширюєте свій діапазон комунікації.

І коли складна розмова трапляється в реальному житті, ви вже знаєте, що робити. Бо неодноразово робили це на практиці.

Щосереди о 18:00, онлайн.

Якщо хочете подробиці про перемовні батли — напишіть мені, або можна зразу зареєструватися за посиланням в першому коментарі.

А мені цікаво: чи траплялося вам розгубитися в розмові з людиною, яка спілкується зовсім іншою мовою сили, ніж ви звикли?

Чи можна бути щасливими разом, якщо ви абсолютно різні?

Хочу обговорити з вами це питання. Згадала пари, з якими працювала, їхні історії, скарги одне на одного. І звернула увагу на цікаву закономірність: дуже часто те, що сьогодні найбільше дратує нас у партнері, колись було саме тим, у що ми закохалися.

Наведу приклад пари, яку я досить часто зустрічаю у своїй практиці.

Вона — яскрава, емоційна, жива, імпульсивна. Їй хочеться свята, спонтанних поїздок, уваги, романтики. Їй важливо відчувати себе особливою, бажаною, коханою.

Він — спокійний, стриманий, відповідальний. Багато працює, піклується про батьків, виконує свої зобов’язання. Не любить несподіванок, мало говорить про почуття.

І ось які фрази я чую від неї: «Я наче випрошую його увагу. Він може годинами займатися своїми справами й навіть не помітити, що мені погано. Мені хочеться, щоб він сам захотів провести зі мною час, а не тому, що я попросила».

А від нього: «Що б я не робив, їй завжди мало. Я ж із нею! Я працюю, не зраджую, забезпечую сім’ю. Хіба це не доказ любові? Я вже боюся повертатися додому, бо не знаю, через що сьогодні буде сварка».

І знаєте, що цікаво? Обоє почуваються нелюбимими. Хоча обоє стверджують, що кохають.

А тепер уявіть їх кілька років тому. Він закохався в її енергію, легкість, емоційність. Поруч із нею життя ставало яскравішим. Вона закохалася в його спокій, стабільність, надійність. Поруч із ним можна було розслабитися. Вони закохалися саме у свою різницю!

І я задумалася: коли ж ця різниця перетворилася на проблему? Можливо, тоді, коли його спокій вона почала називати холодністю, а її емоційність він — істеричністю? Коли кожен почав вимагати від іншого стати схожим на себе?

А можливо, найболючіше сталося тоді, коли вони почали сприймати особливості партнера як ставлення до себе. «Він мовчить, бо я йому нецікава». «Вона постійно незадоволена, бо не цінує мене».

І ось уже замість двох людей, які колись захоплювалися одне одним, перед нами двоє, які постійно захищаються.

То чи є шанс у такої пари? Я думаю, що так. Якщо вони зможуть знову побачити в особливостях одне одного не недоліки, а цінність. Якщо замість «Чому ти не можеш бути нормальним?» з’явиться цікавість: «А як це - бути тобою? Що ти відчуваєш? Чого потребуєш?»

І якщо вони навчаться не тільки розуміти свою різницю, а й домовлятися, як із нею жити, щоб добре було обом.

Саме в цьому я бачу сенс роботи з такими парами. Допомогти їм провести розмови, які самостійно раз у раз перетворюються на сварки. Побачити одне одного без образ і звинувачень.

Я все більше переконуюся, що не завжди проблема в тому, наскільки ми різні. Іноді проблема в тому, що ми перестали захоплюватися цією різницею.

А я от подумала: цікаво, скільки пар сьогодні сваряться саме через ті якості, за які колись покохали одне одного? Буду вдячна, якщо ви поділитесь, яка якість вас приваблювала в партнері, а тепер дратує. Або яка ваша якість була цінною, а зараз вас за це критикують.

Якщо впізнали у цій історії свою пару, запрошую вас на курс «Перемовини в парі» або на індивідуальну консультацію. А якщо маєте запитання — пишіть мені в особисті повідомлення чи в коментарях. Будемо розбиратися разом.