Після того як переконався, що Юдер знову надягнув рукавиці, Кішіар наказав Натанові Цукерману, який стояв позаду, принести щось перекусити. Для чоловіка, якого вважали найкращим мечником континенту, це доручення було сміховинно дріб’язковим, але він без жодного…

— Я й не здогадувався, що у вас настільки… грандіозні цілі. — Звісно, не здогадувався. Якби про таке знав абихто, це була б велика біда, чи не так? — Тоді чому ви розповідаєте це мені? — А ти вважаєш себе абиким? Ми ж тепер, по суті, в одному човні. Кішіар…

Думка про те, що парадний одяг — марна трата часу, й досі не змінилася, але зараз був не той момент, щоб зважати на особисті вподобання. Юдер мовчки схилив голову. — Зрозуміло. — Для заступників командира по підрозділах і для тебе як мого помічника буде додано…

……. —Юдер. Твій мундир… кольором трохи відрізняється від нашого? Першим порушив тишу Девран. Юдер поправив рукави та комір свого мундиру і кивнув. —Командир сказав, що для заступників і помічника зробили інший дизайн. —Так? Я бачив, що Стівер одягнув раніше…

— Я чув, що ви забрали докази жахливих експериментів, які проводилися в домі Апето. Це правда? — Від кого ви це почули? На зустрічне запитання Юдера старий маг лише всміхнувся. — Хо-хо. У мене ж теж є вуха. Якщо це справді так, чи не могли б ви дати й мені…

Це не було брехнею. Насправді Нахан навіть не намагався врятувати двох чоловіків і зник, забравши з собою лише Хосанру. Двоє чоловіків на мить розгублено подивилися один на одного. Почувши відповідь, що зовсім не збігалася з очікуваннями, вони, здавалося…

— Так і будеш просто стояти й дивитися? Лише почувши голос Кішіара, Юдер усвідомив, що досі стоїть на тому самому місці, навіть не зачинивши двері. — А, так. Перепрошую. — Перепрошувати не потрібно. Більшість людей, які вперше бачать цю марну пишноту, реагують…

— …Так не до душі? Юдер здригнувся й ледве змусив себе знову підвести голову. Він не мав дозволити Кішіару помітити його стан. — Це надто… щедро для мене. — Не надто. Ти зробив стільки всього, що прикрасити фінал свята такою нагородою — цілком заслужено.…

У той самий час, коли карети Кавалерії одна за одною прямували до Імператорського палацу, з маєтку герцога Апето, що досі стояв у мовчазній тиші за зачиненими воротами, виїхала ще одна карета. — Другий пане, ви справді маєте намір їхати? Якщо герцог дізнається…

Невдовзі карета зупинилася. Перед палацом Деллума — найбільшою будівлею всередині Другої стіни — де без упину прибували й від’їжджали екіпажі, утворюючи справжній хаос. На спеціальну церемонію нагородження, що проводилася з нагоди вшанування всіх, хто тяжко…

— У-у… а! А-а! А! Він закричав від жахливого болю, якого ніколи в житті не відчував, але голосу не було. Живіт, горло, голова — усе ніби палало й плавилося. Перед очима потемніло. Звуки зникли. Він шкреб підлогу, корчився, але біль не слабшав. — Ря…туй…!…

— Тобі не здається, що все сталося надто вчасно? Поява і смерть Ленора шан Апето. — Невже лише це сталося вчасно? Гадаю, ви зможете досхочу обміркувати це й унизу. На ледь помітно різкувату реакцію Юдера Кішіар повернув голову. По його червоних очах ковзнуло…

Щоб увійти до зали, обов’язково потрібно було пройти перевірку та пред’явити посвідчення. Під час свята він міг контактувати з безліччю людей. Або ж щось могли підлаштувати в кареті, якою він прибув. Перебираючи в голові можливі варіанти, Юдер уп’явся поглядом…

— Га? Що за звук… Ук! — Агх! — Кхек! Завдяки тому, що один із них почув тихий свист ґудзика, який розсікав повітря, і завмер, усе стало значно простіше. Що може бути легшим, ніж влучити в ціль, яка не рухається? Ґудзик, підхоплений вітром і наповнений стиснутою…

Цю отруту потрібно було поглинути через шкіру, тому зазвичай її наносили у вигляді порошку або рідини. За кімнатної чи низької температури вона була непомітною на тілі, але під гарячим полум’ям розтавала й на мить спалахувала особливим блиском. Юдер викликав…

Оминувши Кіоле, що завмер із розгубленим виразом обличчя, Юдер, похитуючись, піднявся нагору. Коли він спускався раніше, то оглушив і відкинув у кут коридору слуг Качіана — тепер те місце було порожнім. На щастя, схоже, знову кидати золотий ґудзик не доведеться.…

Звичайний біль він навіть не вважав болем, але це відчуття зовсім не було схожим на те страждання. Навіть якщо розум намагався легковажно це відкинути, інстинкти безпорадно тремтіли перед неминучим потрясінням — тим жахливим відчуттям, яке навряд чи хтось…

Більшість звичайних людей, що заповнили залу, здавалося, зовсім не помічали цієї дивної ситуації й були зайняті сміхом та розмовами. Лише ті, у кого відбулося проявлення другої статі, не могли навіть нормально дихати, відчуваючи всім тілом величезну хвилю…

— І чому цей висновок робиш ти? Погляд Качіана, який перебив і перепитав, на перший погляд здавався спокійним, але в його глибині холодно осіла крига. — Я дозволяв тобі так вирішувати? — А… ні, Ваша Високосте. — Я знав, що ти віддавна більше слухаєш герцога…