Спостерігається серйозний брак аналізу ударів по «Wildberries», особливо щодо їхніх економічних наслідків та довгострокового значення.

Нещодавно я взяв інтерв’ю в людини, яка детально пояснила ці недооцінені наслідки. Сподіваюся, що незабаром опублікую це інтерв’ю у текстовому вигляді.

Більше новин у другому каналі:
ВПЛИВ 🔶 Підписатися

Вчорашній напад на Київ, під час якого було задіяно кілька десятків балістичних ракет, — це проблема, яка найближчим часом не зникне.

З огляду на те, що Кремль налаштований цієї зими завдати максимальних страждань і навряд чи погодиться на серйозні переговори до наступної весни, розмови про мир — це лише інформаційний шум.

Більше новин у другому каналі:
ВПЛИВ 🔶 Підписатися

Якщо поглянути на ситуацію в цілому, то мало що змінилося: Україна продовжує порушувати логістику на півдні та в Криму, завдавати шкоди російським нафтопереробним заводам, тоді як просування російських військ, незважаючи на значні щоденні втрати, залишається обмеженим приблизно 100 кв. км на місяць.

Проте, чомусь інформаційний простір знову переповнений песимізмом.

Більше новин у другому каналі:
ВПЛИВ 🔶 Підписатися

Український безпілотник завдав удару по складу «Озон» — ще одного великого логістичного оператора та інтернет-магазину.

Після успішного знищення більшості найбільших логістичних центрів «Wildberries» у європейській частині Росії Україна, судячи з усього, розпочала кампанію, спрямовану також проти «Озону».

Більше новин у другому каналі:
ВПЛИВ 🔶 Підписатися

Незважаючи на повномасштабне вторгнення Росії, розпочате у 2022 році з метою знищення суверенітету та незалежності України, Україна залишається сильною та вільною.

Сьогодні Україна відзначає 35-ту річницю незалежності, а синьо-жовтий прапор і досі гордо майорить над її столицею 🇺🇦

Більше новин у другому каналі:
ВПЛИВ 🔶 Підписатися

В результаті атаки українського безпілотника у глибині Дагестану, приблизно за 1 000 кілометрів від території, контрольованої Україною, спалахнула пожежа в логістичному розподільчому центрі компанії «Озон».

Це підтверджує активну кампанію проти логістичної мережі «Озон».

Більше новин у другому каналі:
ВПЛИВ 🔶 Підписатися

Я бачу, як люди запитують: «Як Росія могла б вторгнутися в країни Балтії, якщо її війська задіяні в Україні?»

Не враховуючи мобілізацію, їй може знадобитися лише підрозділ розміром з полк, підкріплений загоном «Рубікон», щоб захопити невелику прикордонну територію або місто з великою кількістю етнічних росіян серед населення.

Це викликає три основні питання:

1) Якою буде реакція НАТО і чи зможе альянс завдати удару по цілях на території Росії?

2) Який ризик ядерної ескалації?

3) Чи зможе НАТО застосувати авіацію та артилерію, щоб витіснити російські війська з міста без масових жертв серед цивільного населення?

Більше новин у другому каналі:
ВПЛИВ 🔶 Підписатися

Щодо останнього твердження Трампа про те, що Україна та Росія домовилися не наносити удари по енергетичних «цілях» одна одної, я оцінюю ймовірність дотримання такої угоди як близьку до нуля.

Весь план зимової кампанії Росії побудований на знищенні енергетичного сектору України.

У міру наближення проміжних виборів, коли республіканцям загрожує втрата місць у Конгресі, Трамп, можливо, намагається сформувати наратив, який покладає провину за високі ціни на бензин (дизельне паливо) на Україну.

Насправді ж останній стрибок цін значною мірою зумовлений його власними діями в Ірані та порушеннями стабільності в регіоні Перської затоки.

Більше новин у другому каналі:
ВПЛИВ 🔶 Підписатися

Служби контррозвідки США зірвали російський замах на вбивство у Вашингтоні, округ Колумбія.

Росія стає дедалі зухвалішою, підбадьорена м’яким підходом адміністрації президента США до Росії.

Більше новин у другому каналі:
ВПЛИВ 🔶 Підписатися

Хотів трохи поділитися зі своїми україномовними підписниками думками, актуальними для України й навіяними як моїми подорожами до Африки, так і робочими перетинами з цим континентом.

Почну здалеку. Окрім добре відомого геноциду проти тутсі в Руанді 1994 року, на початку 2000-х був ще один масовий геноцид у Дарфурі (регіон у Судані). Не дивлячись на сотні тисяч жертв тоді, у квітні 2023 року в Судані спалахнула нова війна між Збройними силами військової диктатури та парамілітарними Силами швидкого реагування - RSF.

У жовтні 2025 року, після приблизно 18 місяців облоги, RSF захопили Ель-Фашер, останній великий опорний пункт урядових сил у Дарфурі. Захоплення міста супроводжувалося масовими стратами, вбивствами цивільних, зокрема тих, хто намагався втекти, сексуальним насильством та іншими звірствами. Лише ООН задокументувала понад 6 тисяч убивств лише за перші три дні наступу й наголосила, що реальна кількість загиблих є значно вищою.

Якщо ви дочитали до цього місця, то, можливо, подумали: а до чого тут Україна?

Саме тут, як на мене, і є важлива паралель. Багато людей в світі про події в Ель-Фашері або взагалі не чули, або сприйняли їх як чергову далеку трагедію, яка майже не впливає на їхнє повсякденне життя. Для значної частини світу Україна теж може виглядати подібним чином: десь триває війна, десь гинуть люди, про це час від часу говорять у новинах, але за межами регіону життя переважно продовжується.

Це, звісно, не означає, що стратегічне значення цих війн однакове. Від результату війни в Україні значною мірою залежить майбутня архітектура безпеки в Європі, а отже, її наслідки виходять далеко за межі самої України.

Але стратегічна важливість події й те, наскільки сильно вона емоційно зачіпає пересічну людину в іншій частині світу, це різні речі.
Із цього для мене випливає доволі неприємний висновок. Не знаю, чи залишилися в Україні ілюзії щодо цього, але остаточною опорою для українців залишаємося ми самі. Міжнародна підтримка може бути критично важливою, але жодна міжнародна організація чи іноземна держава не має механізму, який автоматично гарантує порятунок країни лише тому, що вона стала жертвою агресії.

Судан це лише яскравий приклад. RSF роками фінансувалися, зокрема, через видобуток і торгівлю золото в обмін на підтримку з боку ОАЕ. І навіть коли масштаби злочинів стали очевидними й добре задокументованими, міжнародна реакція не змогла їх зупинити, і в цілому взагалі ніяк не вплинула на це

Це цинічна, але важлива річ, яку варто усвідомлювати. Статус «жертви» сам по собі не гарантує порятунку, так само як статус окупованої країни, де відбуваються масові злочини, не гарантує реакції міжнародної спільноти, що виходитиме за межі заяв про стурбованість.

У нас є важливі партнери, з якими сьогодні збігаються інтереси, але вони не безумовні союзники, готові за будь-яких обставин діяти замість нас.

Зрештою, саме тому головною опорою України все одно залишаються її власний народ та внутрішня згуртованість.

Більше новин у другому каналі:
ВПЛИВ 🔶 Підписатися

Перевага суворого режиму санкцій та відсутності авіасполучень з Росією полягає в тому, що ваша країна суттєво знижує ризик завезення легеневої чуми.

На жаль, такі місця, як Дубай, європейські гірськолижні курорти та Китай, зараз, ймовірно, опинилися в зоні підвищеної небезпеки

Більше новин у другому каналі:
ВПЛИВ 🔶 Підписатися

Згідно із Законом Гремма, використання Південною Кореєю танкерів, на які накладено санкції, для постачання палива до Росії може дати Вашингтону юридичні підстави для введення мит.

Це особливо важливо з огляду на нещодавні, але послідовні спроби Сеула налагодити стосунки з Пекіном.

Більше новин у другому каналі:
ВПЛИВ 🔶 Підписатися

Вчора Росія вбила десятки невинних, беззбройних цивільних осіб у Краматорську, бомбардуючи автобуси, повні людей. Проте такі звірства стали настільки звичними, що вже майже не викликають резонансу в новинах. Люди звикли до них. Обурення майже немає, реакції — практично немає. Більшість просто змахне на це рукою, сказавши: «Ще один звичайний день в Україні».

Я не збираюся тут звертатися до Заходу чи до «міжнародної спільноти». На даний момент я сумніваюся, що це когось у чомусь переконає.

Мене турбує навіть не довгострокова демографічна та економічна катастрофа, яка впливатиме як на Україну, так і на Росію протягом десятиліть, а може, й століття. Набагато більше мене турбує те, що цей невпинний терор проти України породить найогидніший вид національної ненависті. Глибоке відчуття несправедливості, палка потреба звести рахунки, якось відновити справедливість.

Історія сповнена таких прикладів, і я не буду тут на них зупинятися. Зрештою, легко сказати людям: «Просто рухайтеся далі й дивіться в майбутнє». Але для того, хто несе біль від втрати близьких, а все, що їм було знайоме й над чим вони працювали, згоріло дотла, ця порада має стільки ж сенсу, скільки й порада бездомному: «Просто купи собі будинок».

Саме тут пускають коріння найпотворніші форми радикалізму та всі інші небезпечні «ізми». Ненависть постає як темний двійник надії, народжуючись тоді, коли здається, що не залишилося нічого, крім відчаю.

Ця війна вже триває довше, ніж Перша світова війна, і травма, яку вона залишає після себе, сформує як нинішнє, так і майбутні покоління — і, безумовно, не на краще.

Відлуння цієї війни відчуватимуться по всьому світу ще довго після закінчення бойових дій. І частиною цієї спадщини стане той факт, що в якийсь момент світ просто «втомився» чинити опір осі диктаторських режимів, які вели війну в Європі.

Більше новин у другому каналі:
ВПЛИВ 🔶 Підписатися

Трамп продовжує війну, яку обіцяв закінчити за один день

Більше новин у другому каналі:
ВПЛИВ 🔶 Підписатися

Поки Маск різко критикує уряд Індії, намагаючись змусити її відкрити ринок для Starlink, він використовує Starlink в Україні як засіб тиску, що заважає проведенню військових операцій.

Індія має рацію, чинячи опір: залежність від мереж, контрольованих США, спричиняє політичний тиск і зруйнує вітчизняні програми.

Наступним кроком для України та Європейського Союзу має стати початок консультацій щодо поступової, але відносно швидкої заміни Starlink у військових, правоохоронних, розвідувальних та урядових установах на європейські альтернативи, навіть якщо це означатиме надання субсидій.

Більше новин у другому каналі:
ВПЛИВ 🔶 Підписатися

Ми знову повернулися до нашого щорічного конкурсу з вигадування наративів на тему «хто виграв війну», який чомусь відроджується щоразу, коли на порядку денному з’являються реальні переговори.

Війна — це лише засіб для досягнення політичних цілей, тому питання завжди має полягати в тому, якими були ці цілі та чи були вони досягнуті.

Почнемо з Росії:

- Демілітаризація: Не вдалася. З огляду на те, що українська армія зараз набагато чисельніша, досвідченіша та боєздатніша, ніж до війни, а вітчизняна оборонна промисловість стала значно диверсифікованішою, важко назвати її «демілітаризованою».

- Запобігання розширенню НАТО: здебільшого провалено. Хоча Україна наразі не вступає до НАТО (як і не збиралася цього робити до вторгнення), що Росія може вважати результатом цієї війни, НАТО насправді розширилося. Що ще важливіше, до її складу увійшла Фінляндія — країна, яка має довгий кордон із Росією, неподалік від її другого за величиною міста.

- Зміна режиму та встановлення уряду, лояльного до Росії: Не вдалося. Очевидно, що ця спроба зазнала невдачі, і не виглядає як мета, яку можна досягти в найближчому майбутньому.

- «Визволення»/окупація Донбасу: Частковий успіх. Росія досягла значних успіхів, окупувавши більшу частину Донецької та Луганської областей. Хоча повна окупація Донбасу не була прямо проголошена Путіним як початкова мета вторгнення, він натякав на це, а також про це відкрито заявляли контрольовані Кремлем ЗМІ протягом останніх чотирьох років.

- Забезпечення сухопутного коридору до Криму: Успіх. Ще одна мета, яка ніколи офіційно не заявлялася, але зі стратегічної точки зору її можна вважати значним військовим досягненням.

Тепер перейдемо до України:

- Збереження незалежності та державності: Успіх. Україна зберегла свою незалежність, контроль над більшою частиною своєї території та функціонуючі державні інституції. Жоден обласний центр, окрім Донецька та Луганська, захоплених у 2014 році, не залишається під контролем Росії. Наразі це найбільший стратегічний успіх України.

- Відновлення територій, втрачених з 2014 року, та повне відновлення територіальної цілісності: Не вдалося.
Вихід із війни з міцнішою системою безпеки: Неясно. Сюди входять гарантії безпеки або союзи, які запобігатимуть погіршенню ситуації після війни, економічному колапсу та постійній загрозі чергового вторгнення. Результат залишається невизначеним, оскільки переговори ще тривають.

А що спільного між цими двома країнами?

Економічний занепад, масштабні демографічні втрати, значна частка чоловічого населення працездатного віку, що зазнала травм або стала інвалідами, зростання бідності та відтік молодого покоління з країни. Для України це також значне зростання співвідношення боргу до ВВП. Для Росії — серйозне скорочення Фонду національного добробуту, економічної запоруки, накопиченої протягом десятиліть.

Україна здобула значний вплив на світовій арені, налагодила нові стратегічні партнерства та поглибила військову співпрацю із Заходом. Однак чи зможе вона зберегти ці здобутки після війни — питання залишається відкритим.

Росія, тим часом, втратила численні західні ринки, проєкти та партнерства, натомість здобувши нових партнерів, таких як Іран і Північна Корея, а також все більш незбалансовану залежність від таких країн, як Китай.
Чи варта була ця війна для Росії? Якщо запитати, чи вартували понад 4 роки виснажливої війни того, щоб здобути трохи території понад те, що Росія вже контролювала до 2022 року, відповідь — рішуче «ні». Співвідношення витрат і вигод просто відсутнє, як би на це не дивилися.
Проте є одне важливе застереження: війна ще не закінчилася, і остання глава ще не написана. Але вже зараз очевидно, що, як би ви не інтерпретували ситуацію, переможців немає. І це не через банальне кліше «у війні немає переможців», а тому, що жодна з країн не змогла досягти своїх головних стратегічних цілей або забезпечити собі позитивну післявоєнну траєкторію розвитку в результаті цієї війни.

Це приводить нас до висновку, що «обидві країни програли», або, висловлюючись більш академічно, до чогось, що наближається до стратегічного пату.

НАТО готувалося до вторгнення в Росію настільки агресивно, що більшість членів альянсу витрачали на оборону менше 2 % ВВП, ЄС щорічно виробляв менше артилерійських снарядів, ніж Росія могла випустити за тиждень у 2022 році, а Німеччина, найбільша економіка Європи, мала менше ніж 185 000 військовослужбовців, що перебували на дійсній службі

Більше новин у другому каналі:
ВПЛИВ 🔶 Підписатися

Після 8 місяців війни з Іраном, схоже, Трампу нарешті вдалося домогтися зміни режиму.

Більше новин у другому каналі:
ВПЛИВ 🔶 Підписатися

Хороша новина полягає в тому, що, з огляду на ці справді історичні результати та одного з найнепопулярніших президентів у новітній історії США, я не уявляю, як Джей-Ді Венс зможе балотуватися на посаду президента у 2028 році. Яким буде його послання? «Ми разом провалилися протягом чотирьох років, і провалимося ще чотири?»

Більше новин у другому каналі:
ВПЛИВ 🔶 Підписатися

Я не можу говорити від імені всіх українців, але в моєму оточенні радість з приводу результатів виборів у США зумовлена не стільки надіями на відновлення підтримки, яка була до приходу Трампа, скільки очікуванням, що США принаймні перестануть саботувати існуючі програми та спроби зняти санкції з Росії

Більше новин у другому каналі:
ВПЛИВ 🔶 Підписатися