Привіт! Підполковник британської армії у відставці Ґлен Ґрант багато разів схвально відгукувався про дії української армії. Водночас він, добре знаючи українську військову "кухню", бо працював над реформами Міноборони та Генштабу, говорить і про проблеми управління в українському війську. Ми попросили пана Ґлена докладніше про це розповісти, і він написав для нас статтю.

Кілька ключових тез:

- Тим, хто не є військовослужбовцем Великої Британії, важко зрозуміти ступінь рівності й довіри між молодими та старшими офіцерами, завдяки якому система працює.

- Роль молодших офіцерів на полі бою життєво важлива. Сержант має повністю перейматися бойовими діями й матеріально-технічним забезпеченням, а завдання офіцера полягає в тому, щоб розуміти та повідомляти всім, що відбувається зараз, і, що, ймовірно, станеться далі.

- Команди повинні бути максимально сильними й міцними. Офіцери, які не можуть цього організувати, не повинні командувати.

- Старші командири повинні завжди запитувати війська, які стоять нижче, що вони (старші) та їхня команда зробили добре, а що ні.

- Війна не терпить зарозумілості, самовдоволення, бюрократії чи зволікань.

- Мертві солдати не можуть воювати.

Статтю підполковника Ґранта повністю читайте за посиланням

Привіт! Чому говорять, що без відвоювання Криму Україна ніколи не буде в безпеці? Сьогодні до вашої уваги матеріал, який намагається прояснити це питання.

Отже, чому важливий Крим? Чому окупація півострова була конче необхідною РФ, і чому Україні дуже залежить на тому, щоб його повернути? В чому головна цінність цієї невеликої ділянки суходолу?

Дослідник воєнної історії ChrisO_wiki звертає увагу на те, що сільське господарство Криму є маргінальним, якщо не забезпечувати постачання води з материка. Наземних природних ресурсів на півострові немає. Туризм розвинувся лише після другої світової, а промисловість у Криму - мізерна.

Справжня цінність Криму полягає у його географічному положенні. І до речі, це географічне положення та шляхи, якими пов'язаний Крим із материком, створює найбільші труднощі в його відвоюванні. Хоча, попри всі труднощі, є й деякі можливості.

Як воювали за Крим, чому здебільшого це були не завойовницькі війни, а набіги, яким чином Російська Імперія наприкінці 18 століття зуміла зробити півострів своїм і, головне, чому нас вчить пов'язана з ним воєнна історія - читайте докладно

Привіт! Жабу треба варити повільно - таку точку зору не раз можна було зустріти в українських та західних ЗМІ, коли йшлося про те, чому Україна та партнери не роблять ставки на швидку перемогу над РФ. Це, вочевидь, стосується й тих самих горезвісних "червоних ліній" Росії, перетнути які минулого року на Заході так боялися. Тепер, схоже, лінії дедалі безстрашніше перетинаються, а жаба таки потроху вариться.

Це видно щонайменше з того, як змінився тон в російських пропагандистських медіа.

Вони вже не беруть Київ за три дні, їхні танки не їдуть ні на Варшаву, ні тим паче на Берлін, ракети не летять на Вашингтон, а іскандери не сміються. Натомість вони відбивають атаки та прориви ЗСУ на Запорізькому напрямку, не допускають перегрупування та ротацію наших бійців на Куп'янському, і ледве вистоюють проти 80-тисячного українського війська під Бахмутом. Під тим же Бахмутом вони потерпають від німецьких танків Леопард (вочевидь, уявних, бо ніяких Леопардів там немає), а також по доброті душевній припиняють вогонь на час приїзду в місто президента Зеленського, й у відповідь отримують віроломний український контрнаступ.

Так само мляво й обережно роспропагандисти пишуть і про майбутні українські контрнаступальні дії. І навіть - о горезвісні червоні лінії - взялися обговорювати, вдасться чи не вдасться Україні відвоювати Крим. Рік тому важко було уявити, щоб поруч зі словами "український наступ на Крим" не стояло словосполучення "ядерний удар" - тепер же це словосполучення дедалі частіше не використовується, а словосполучення "український контрнаступ" дедалі частіше з'являється по сусідству зі словом "успіх".

Що ж, вітаємо російських пропагандистів - зі стадії торгу вони переміщуються на стадію депресії. А там уже й до прийняття недалеко. Читайте в свіжому моніторингу російської пропаганди

Сибірський мужик мріє про "дуель з Леопардом", росіян залякують ураном, а слова Сі про "дорогого друга Путіна" очолили хіт-парад. Свіжий моніторинг

Друзі‼
«Вокс Україна» провів 13 лекцій та воркшопів, залучив 330 учасників, які задонатили на підтримку ЗСУ понад 318 000 гривень, і продовжує свій волотерський марафон.

Цього разу навчатимемося тому, що має вміти кожен — мистецтву публічних виступів. Адже незалежно від того, як часто і за яких обставин вам випадає звертатися до інших людей, важливо бути готовим впевнено і переконливо доносити свої думки та аргументи.

📣6 квітня, у четвер, о 17:00 запрошуємо вас на благодійний воркшоп «7 порад для вдалого публічного виступу».

Під час цього онлайн заходу ви дізнаєтеся:
🔸з чого почати, щоб слухали;
🔸як налаштувати камеру і світло;
🔸звідки береться поставлений голос;
🔸як заспокоїтися;
🔸як уникнути ступора;
🔸куди сховати екання;
🔸як відповідати на каверзні запитання.

Своїми знаннями та досвідом поділиться Оксана Муляр, тренерка з публічних виступів, PR-менеджерка, фахівчиня з кризових комунікацій.

👉Реєструйтеся тут

@vox_ukraine

Вітання! Нещодавно до заповідника "Асканія-Нова" таки дісталися окупанти: до складу делегації увійшли російський можновладець Кірієнко, український зрадник Сальдо і нікому не відомий новий "директор" Мєщєряков. Перед тим, як вони з'явилися і взялися встановлювати російські порядки, до заповідника під виглядом журналістів вже навідувалися діячі від ФСБ.

Про візит окупантів написали вже багато, але мало хто звернув увагу на важливий момент: досі "Асканія" була українською! Від самого 24 лютого 2022 року, коли російська бронетехніка вийшла на дорогу Чаплинка - Асканія-Нова, і до приїзду окупаційної делегації тут працював український персонал, якому держава Україна платила зарплатню, а корм для тварин та інші потреби забезпечували, отримуючи допомогу з усього світу! І навіть на будівлі селищної ради Асканії досить довго був синьо-жовтий прапор.

Як заповідник "Асканія-Нова" так довго вдалося зберігати українським - ніби острів свободи посеред окупованих територій? Ми поговорили з директором біосферного заповідника “Асканія-Нова” Віктором Шаповалом, який сьогодні перебуває на підконтрольній Україні території, та природоохоронцем, головою ГО "Українська природоохоронна група" Олексієм Василюком.

В чому унікальність заповідника? Чому працівники не могли кинути тварин напризволяще? Як персонал думав наперед і заготував запаси їжі для тварин, яких вистачить ще на багато місяців? Що загрожує "Асканії-Новій" після приходу окупантів, і як можна буде протидіяти злу, яке вони, швидше за все, заподіють? Читайте, що кажуть наші співрозмовники

Привіт! У нас на сайті регулярно з'являються публікації Енн Епплбаум - це американська журналістка, письменниця, авторка книжок на тему злочинів тоталітарних режимів. У тексті, який публікуємо нині, Епплбаум замислюється про те, чому російські окупанти під час повномасштабної війни в Україні вдаються до такої безпрецедентної, нелюдської жорстокості.

Щоб проілюструвати відповідь на це питання, вона розповідає історію сільського голови Старої Збруївки, що на Херсонщині. Віктор Маруняк почувався відповідальним за громаду, яка його вибрала, тож разом із людьми організовував продуктовий і медичний фонди, коли з їжею та ліками почалися перебої. Для охорони села організували патрулі. Тож коли в село мали увійти російські війська, він збирався говорити з ними як самостійний, спроможний представник місцевого самоврядування.

Але росіяни, які увійшли в село на Херсонщині, були не готові зустріти таких людей, як Маруняк - і він опинився в катівні. Вони були не готові зустріти таких людей і в Бучі, в Ірпені, на Харківщині та Запоріжжі. Вони вперше бачили перед собою волонтера і не вірили, що він діє з власної волі, а не за вказівкою СБУ, ЦРУ чи будь-якої іншої влади.

Вони думали, що легко змусять українців слухатися. А виявилося - українці вміють самоорганізовуватися, самі знають, що їм треба робити, і вони не слухаються! Не підкоряються!

Неспровокована жорстокість, з якою діють окупанти, дивує багатьох на Заході. Енн Епплбаум, здається, зрозуміла, що може бути причиною такої жорстокості. Читайте її пояснення

Привіт! Про цю битву колись знімуть повнометражний фільм - і він буде епічним. Бо і сама битва за Маріуполь була епічною - такого масштабу та залученості військ не пам'ятали з часів Другої світової.

П'ять з половиною тисяч оборонців України стояли проти понад двадцяти тисяч окупантів. Але навіть за такого співвідношення сил Маріуполь обороняли 86 днів, із них 82 - в повному оточенні. Билися на суходолі і на морі, в повітрі, на заводах і на вулицях... Червоною лінією крізь епізоди важких боїв та бомбардування проходив "цивільний вимір" - життя людей, які не встигли виїхати з Маріуполя, перетворилося на пекло. Остаточної кількості загиблих ніхто не знає й досі, але, ймовірно, йдеться про понад 100 тисяч жертв.

ТЕКСТИ реконструювали ключові бої й важливі події в житті цивільних мешканців міста від 24 лютого до 16 березня 2022 року. Як у Маріуполь прийшла війна, і як вона розгорталася в перший місяць - дивіться в нашому проєкті з мапами, графікою, фото та відео

(Бажано дивитися на великому екрані для кращого відображення усіх складових проєкту)

Привіт! Мабуть, у вас, як і у нас, в стрічці багато цих симпатичних відео, коли маленький дрончик підлітає до ворожого танка і кидає снаряд прямо в люк. Нам завжди було цікаво, як спрацьовують ці "підвіси", на яких летить снаряд, тож ми знайшли запорізьких волонтерів, які їх виготовляють.

Вісім 3Д-принтерів, десятки бобин з пластиком - такі витратні матеріали є в їхньому офісі. За день вони можуть виготовляти 4-5 готових систем, які потім їдуть на фронт, і там їх приєднують до звичайних "мавіків". Слідом за військовими, запорізькі волонтери називають такі пристрої "скидами" - від слова скидати.

Як волонтери додумалися робити ці скиди, як їх удосконалювали після перших випробувань, чи важко це профінансувати, хто долучився до проєкту і кому надходить готова продукція - читайте в нашому репортажі

Привіт! Схоже, російські пропагандисти очікують українського контрнаступу навіть більше, ніж українське суспільство. От тільки ми очікуємо звільнення наших земель від загарбників. Натомість росЗМІ невтомно запевняють свою аудиторію, що у майбутніх боях ЗСУ однозначно зазнають поразки.

Чому вони в цьому так впевнені? Наводять цілу низку причин:

- тому що якісь неназвані західні аналітики сумніваються в успіху української армії

- тому що окупаційні війська збудували дуже хорошу лінію оборони

- тому що німецькі "Леопарди" - це сміття, яке везуть в Україну для утилізації, а от російські Т90 - це огого!

- тому що читачі британської Daily Mail вважають, що Challenger 2 - нікудишні танки (про російські Т90 - див. вище)

- тому що у України немає авіації (ну, тобто, взагалі немає)

- тому що у України немає далекобійних ракет

Якщо щось і є хорошого в російській пропаганді - то це те, що вона бреше самій собі. Сподіваємося, російські можновладці та їхні воєначальники вірять у те, що ця пропаганда пише, і далі продовжують вважати, що української армії не треба боятись - а отже, і готуватись до її дій.

А якщо з майбутнього повернутися в теперішнє? Якщо запитати, чому ж тоді окупанти, які вже перемогли у омріяному ними майбутті, не можуть перемогти зараз - у Бахмуті? О, на це в них теж є пояснення! Виявляється, російські солдати просто поки що не хочуть там перемагати, а ще вони - великі гуманісти, і цей гуманізм їх стримує. Читайте в свіжому моніторингу російської пропаганди

Вітання! Сьогодні в нас історія про те, як УПЦ МП, попри деякі спроби відбілити свій імідж, остаточно довела - вона хоче й далі перебувати у фарватері московської церковної політики. Раніше ми писали про деяких священників у цій церкві, які мають проукраїнські погляди - але їхні голоси не зміцніли настільки, аби вони змогли протидіяти загальному курсу.

Церква почала проти української влади і частини суспільства "хрестовий похід" - а на чолі його опинився Павло (Лебідь), який своєю неадекватною поведінкою зруйнував можливість уникнути радикалізації протистояння. Цілком очевидно, що така постать не може далі представляти головну київську святиню - Києво-Печерську лавру, однак Павло поки що не збирається здаватися.

І на це є пояснення, адже Павло діє не сам. Хто стоїть із ним поруч? Яким людським і матеріальним ресурсом він розпоряджається? Чому, навіть зганьбившись побиттям військового у Хмельницькому і незгодою відспівувати полеглого бійця на Буковині, УПЦ МП і не думає йти на примирення, а, навпаки, підживлює протистояння? Читайте в нашому матеріалі

Привіт! Ці кадри недавно збентежили весь світ - велетенська будівля 26 поверхів на околиці китайського міста Ічжоу, яку вважають найвищим свинарником у світі. На цій вертикальній свинофермі за тваринами спостерігають в командному центрі, який не поступається центру управління NASA.

Ферма високотехнологічна, кожен поверх присвячений окремому етапу: наприклад, на одному вигодовують вагітних самок, на іншому - дбають про поросят, на третьому - про підсвинків і так далі. Свинячі екскременти частково повторно використовують для виробництва електроенергії. Залишковим теплом із сусіднього цементного заводу забезпечують теплі ванни і підігрів питної води для свиней - усе для того, щоб швидше росли і з'їдали при цьому менше корму.

Така ферма має місткість у більш ніж мільйон свиней на рік, скоро поруч виросте ще одна така сама багатоповерхівка. Судячи з усього, ферми-фабрики в Китаї розвиватимуть і далі.

Чому в Китаї почали будувати вертикальні ферми? Чому там також взялися клонувати суперкорів, які дають збільшені надої молока? Чому вважають, що вертикальні ферми вплинуть не лише на Китай, а й на увесь світ? Читайте в нашому матеріалі

Привіт! Автор цього матеріалу каже, що йому бракує слів, аби передати враження від того, що він бачив на своєму шляху. Спустошені, зметені артилерійським вогнем містечка й села. Руйнування, що простяглися на десятки кілометрів. Потрощені хати, обгорілі каркаси будівель, поламані дерева, танки й бронемашини, що іржавіють на узбіччі... Таким сьогодні є ландшафт частини Донеччини, з якої вже відкотилася війна.

Але після того, як бойові дії закінчилися - залишилася земля, всуціль "нафарширована" мінами та іншими боєприпасами, яких тут "насіяли" окупанти.

Наш кореспондент напросився до розмінувальної групи ДСНС, аби зрозуміти, як влаштована робота саперів. Він побачив, як знешкоджують протитанкову міну, побував на колишній позиції ворожої артилерійської батареї, дізнався, яку роботу сапери виконують в першу чергу, та з'ясував, чому "пелюстки" такі небезпечні і чому саме з ними українцям, які вертаються на деокуповані території, треба бути дуже обережними. Читайте в репортажі

Привіт! Вчора було про міни, а сьогодні - про розмінування. Хочемо розповісти про цікаву, стімпанкову на вигляд машинку з дещо смішною для українців назвою Pookie. Але в тому, як вона допомагала людям, нічого смішного не було - завдяки Pookie врятовано сотні життів.

Відправною точкою для появи цієї машини стала сімейна трагедія, яка сталася в 1973 році. Двоюрідна сестра дружини автомобільного інженера Ернеста Коншеля загинула в північно-східній Родезії, коли автомобіль, в якому вона їхала, підірвався на протитанковій міні. Тоді тривала родезійська війна, і повстанці, яких підтримували СРСР та Китай, мінували шляхи сполучення.

Коншель тоді жив із родиною в столиці невизнаної республіки Родезії, Солсбері. Безглузда смерть родички настільки його вразила, що він вирішив застосувати свої навички, аби убезпечити від такого інших людей. Результатом задуму стала броньована машина для виявлення наземних мін Pookie, яку взяли на озброєння інженерні війська в листопаді 1976 року.

Що це за машина, що вона вміє, чому вона дотепер залишається єдиною в своєму роді, і чому завдяки своїй унікальності могла б стати корисною в Україні - читайте наш адаптований переклад історичної розвідки з сайту Keymilitary

Привіт! Одне з улюблених занять російської пропаганди - сіяти ненависть. Минулого тижня пропагандисти спрямовували свої сумнівні таланти на те, щоб посіяти ненависть між "простими українськими солдатами" та їхніми командирами.

Виявляється, після того, як в українські підрозділи надходить зброя, передана Сполученими Штатами, "прості українські солдати" цієї зброї часом і не бачать. Чому? Правильно, за цим стоять командири. Замість того, щоб використовувати зброю за призначенням, вони продають її якимось невідомим "злочинцям", а на виручені гроші купують собі дорогі автомобілі.

Продажі отриманої від США зброї нібито набули воістину приголомшливих масштабів: пропагандисти пишуть, що "зачастую" ця зброя йде на контрабанду і її прибирають до рук злочинні угруповання в Європі. Уявляєте собі яку-небудь італійську Коза-Ностру з Хаймарсом?

Але гендлюють не тільки зброєю. Поки "прості українські солдати" скніють від голоду і холоду, їхні командири з розмахом продають американські пайки та іншу їжу. Не гребують і продажем найріднішого - на якихось українських сайтах буцімто бачили оголошення про продаж якогось "спецсала". Що це за спецсало таке - не пояснюється, але очевидно ж, що щось дуже і дуже специфічне.

Усі ці казочки свідчать про одне: пропагандисти вже майже двадцять років не можуть прийти до тями. Вони й далі впевнені в одному дуже хибному упередженні: що за допомогою зовнішнього втручання українців можна посварити і навіть вивести на майдан. Так вони думають щонайменше від 2004 року, і навіть прикрий випадок чмоні-Медведчука, який гроші взяв, а майдан так і не зробив, нічому їх не навчив. Тож вони знову і знову намагаються здійснити це "втручання", аби посварити бійців та командирів ЗСУ і викликати розбрат в українській армії.

Мабуть, розуміють: якщо українська армія залишиться монолітною, то російській армії буде дуже, дуже боляче. Читайте в свіжому моніторингу російської пропаганди

​Привіт! Запрошуємо на навчальний курс для викладачів з журналістики та журналістів-початківців. Докладно читайте на постері. Форма реєстрації: https://forms.gle/YryV7TtqeMQ4yNXEA

Розмови про примирення України з Росією зараз є марнуванням часу. Це добре розуміють українці, але багатьом європейцям це невтямки. Багатьом нашим співгромадянам важко пояснювати європейцям, чому компроміси з Росією як країною і з росіянами як її населенням для українців неможливі. Сьогодні пропонуємо короткий посібник для таких розмов - поширюйте для своїх друзів, які зараз за кордоном.

Для європейців Росія часто й досі овіяна певним міфом (бо вона століттями його створювала), а історію колоніального поневолення сусідів Росії, в тому числі й України, на Заході знають дуже мало людей. Там здебільшлго геть нічого не чули про претензії Росії на Київську Русь, українські визвольні війни, Розстріляне відродження, шістдесятників і вічний російський імперіалізм, носіями якого є найліберальніші російські ліберали. Наша історія залишається для Заходу таємницею - але це легко можна виправити за допомогою простих аргументів та аналогій.

Як правильно вибудувати дискусію з європейцями, які не розуміють, чому РФ напала на Україну, і чому українці не хочуть іти на поступки заради "миру"? Читайте ключові пояснення

Привіт! Не тільки сучасна російська пропаганда робить з Пушкіна ідола. Так само діють і російські ліберали. Всі роблять це зі своїх власних причин - і ці причини справді існують.

Відтоді, як він загинув на дуелі, Пушкін ким тільки не був. Він був прихильником царевбивства і носієм протестних ідей, про якого намагалися пошвидше забути після його смерті. Згодом цю іпостась відкинули, і перетворили його на імперця, затятого прихильника великоруського колоніалізму. Минуло трохи часу - і Пушкін знову постав як борець з царатом і радянський символ. Його перетворили на масовий продукт, який з'являвся у шкільних підручниках з літератури та на вулицях і площах велетенського СРСР у вигляді пам'ятників.

Ким він був насправді - під усіма цими масками важко розгледіти.

"Деміфологізація російських письменників, починаючи з Пушкіна, безумовно, корисне заняття. Це передбачає українське чи польське антиімперське "прочитання" Пушкіна – за умови, що воно не єдине". Про це пише дослідник аналітичного центру Carnegie Europe Томас де Ваал.

Чому Пушкін став настільки осоружним для українців, чому зараз він сприймається як символ російської агресії, і чому насамперед росіяни мусять дати собі раду з цим нашаруванням міфів - як і з усією своєю псевдо"великою" літературою - читайте в нашому перекладі розвідки де Ваала

Привіт! Одне з головних завдань, яке ставлять перед собою російські окупанти, коли захоплюють певні території - це стерти людям на окупованих територіях пам'ять. Для того, аби люди підкорялися, в них не повинно бути розуміння того, хто вони, яке в них коріння, на яких принципах було збудоване життя їхніх родин, і чим вони відрізняються від зайд-загарбників. Стиранням пам'яті, до речі, активно займалися більшовики, те саме сьогодні намагається робити російська влада і пропаганда, яка їй служить.

Сьогоднішня історія - про те, як пам'ять про трагічні події була збережена і оприявнилася після багатьох десятиліть.

Латишка Лінда Остер почула цю історію в 2010 році. Її бабуся Антоніна Боравіка розповіла, як малою дитиною пережила лихоліття Голодомору в Україні. Розповідь старенької так вразила Лінду, що вона записала її на диктофон.

Минуло більше десяти років, почалося повномасштабне вторгнення РФ в Україну. Лінда Остер зрозуміла, що російські звірства, які відбуваються в наші дні, резонують зі спогадами її бабусі. Тож вона звернулася до Музею Голодомору і передала йому запис.

Її бабуся, досконало володіючи латиською мовою, все життя вважала себе українкою, не шукала нової, латиської ідентичності. І яскраво пам'ятала те, що зробили з нею та її родиною.

"Якби не радянський режим, у Антоніни Боравіки було б щасливе дитинство, - каже Лінда Остер. - Вона прожила б зовсім інше життя. Якби..."

Сьогодні з цим можуть погодитися мільйони українців. Ми жили б зовсім інше життя, якби не людожерський російський режим, який успадкував від радянського найгірше й найпотворніше

Привіт! Ніхто з нас не знає, чи є зараз у України вирішальна перевага у вогневій потужності, боєприпасах, чисельності військ і логістиці на полі бою (якщо, звісно, серед нас нема Залужного :)).

Та всі ці показники можуть і не бути вирішальними, коли почнеться контрнаступ ЗСУ. Про це пише Франц-Стефан Гаді, старший науковий співробітник Міжнародного інституту стратегічних досліджень. У матеріалі для Foreign Policy науковець пояснює, що справді матиме значення у перший же день наступу.

Важливішими є речі, які важко виміряти: наприклад, фактор несподіванки, лідерство на полі бою та бойовий дух. Саме вони, а не лише зброя, допоможуть визначити, чи вдасться ЗСУ уникнути несприятливого для себе результату.

Що таке цей несприятливий результат?

Це черговий раунд війни на виснаження. Щоб зрозуміти, наскільки безкінечною може бути така війна, варто поглянути на Бахмут.

Що потрібно для того, щоб війни на виснаження не було на інших ділянках фронту?

"Досвід попередніх воєн свідчить, що початкова фаза атаки часто формує характер подальшого бою і визначає стратегічний вплив наступу", - каже Франц-Стефан Гаді. Уважно прочитавши його колонку, можна зрозуміти, наскільки тонкою має бути гра українського військового керівництва, аби не "провалитися" у затяжну фазу. Чого варто досягти на самому початку великого бою - читайте

Реєстровані партнерства в Україні🤝

Історія реєстрованих (цивільних) партнерств, який стан справ на сьогодні у світі та коли розраховувати на врегулювання в Україні — читайте статтю аналітикині "Вокс Україна" Вікторії Агапової.

Нижче — коротко про рух питання за останні 9 років👇

⚧Війна стала одним із каталізуючих факторів актуалізації вирішення питання впровадження реєстрованих партнерств в Україні. Зокрема, медійного розголосу набула історія Лєди Космачевської. Жінка заявила про намір укласти шлюб із другом-геєм, аби у разі його зникнення чи загибелі мати можливість вирішити всі юридичні питання, оскільки її друг не має близьких родичів, окрім партнера, з яким він у стосунках понад 15 років.

«Друге дихання» питання реєстрованих партнерств отримало влітку 2022 року. Петиція про легалізацію одностатевих шлюбів, ініційована Анастасією Совенко, набрала необхідні 25 тис. підписів та була розглянута Президентом України. Володимир Зеленський повідомив, що уряд «напрацьовує варіанти рішень стосовно легалізації в Україні зареєстрованого цивільного партнерства у рамках роботи з утвердження та забезпечення прав і свобод людини».

1⃣На початку 2023 року Святослав Шеремет, експерт з питань ЛГБТК, повідомив, що Міністерство юстиції почало роботу над законопроєктом про цивільні партнерства і має її завершити до грудня поточного року. Він також зазначив, що за основу взято концепцію, розроблену громадськими організаціями.

Роботу над законопроєктом від уряду підтвердила на початку березня і заступниця міністра юстиції з питань євроінтеграції Валерія Коломієць. Хоча тексту документу поки нема, за її словами, концепцією передбачається запровадження реєстрованого цивільного партнерства лише для одностатевих пар, визначається конкретний перелік їхніх прав та обов’язків, регулювання партнерського договору. Шлюби, які були укладені між громадянами України однієї статі за кордоном, будуть прирівнюватися до реєстрованого партнерства в Україні. Планом законопроєктної роботи ВРУ на 2023 передбачається розгляд даного проєкту (завдання № 297) у IV кварталі.

2⃣Водночас, 13 березня 2023 року у ВРУ було офіційно зареєстровано альтернативний законопроєкт №9103, який подала 7 березня народна депутатка Інна Совсун. В цілому, експерти позитивно оцінюють як саму ідею законопроєкту «Про інститут реєстрованих партнерств», оскільки її реалізація уже давно на часі, так і безпосередньо текст законопроєкту №9103. Громадські організації та правозахисні центри активно вітають реєстрацію законопроєкту у ВРУ і навіть створили 28 березня 2023 року петицію на його підтримку.

👉Стаття на сайті Воксу

📲Підписуйтеся на канал Вокс Україна/VoxUkraine!