Привіт! Дивовижні танки Леопард з'явилися на полі бою в Україні, якщо вірити російській пропаганді. Дивовижні вони тому, що одночасно вони і є, і їх як би немає.

З одним із таких танків мала справу російська ДРГ десь на болотах Херсонщини. Танк вони буцімто "захопили", але показати його не змогли: мовляв, вивезти його у тил не вдалося, тож танк затопили в болоті. Де цей танк, де це болото - не вказується.

Ще один Леопард ненадовго з'явився в твіттері постпреда РФ при ООН Дмитра Полянського. Цей танк нібито захопили в Бахмуті - втім, твіт постпреда разом із танком невдовзі щез.

Ще якісь німецькі танки Шредінгера буцімто їхали на лінію фронту. Та так і не доїхали - розвалились по дорозі. Де це було - знову не вказується, жодних візуальних доказів теж нема.

Усі ці історії про танки, які руйнуються на ходу і які на словах так легко захопити, вкладаються в загальну канву - про неспроможність української армії напередодні її контрнаступу. Мовляв, ЗСУ не мають ані сил, ані засобів напередодні свого наступу. В українських бійців немає боєприпасів - пояснюють пропагандисти, киваючи на "злиті документи Пентагону". Кажуть, Вашингтон умисно злив документи, бо там очікують провалу українських сил і заздалегідь готують грунт, аби зректися України.

Втім, деякі з дезінформаторів усе ж підстеляють соломку і говорять про можливий успіх ЗСУ - мовляв, якщо цей успіх таки буде, Захід все одно зречеться України. Чому? Бо так.

Цікаво, хто ж досягне цього успіху, якщо у України "немає сил і засобів"? Мабуть, українські війська Шредінгера, яких нема - але все ж таки (якщо рашисти побіжать) вони є. Читайте в свіжому моніторингу російської пропаганди

Привіт! Коли ця історія починалася 20 років тому, усе мало зовсім інший вигляд. Компанія Apple вирішила пов'язати свій бізнес із Китаєм. І за цим стояв не лише фінансовий інтерес: політики у Вашингтоні підтримували таку співпрацю, сподіваючись, що вона допоможе "поширити демократичні цінності". Це сподівання виявилося лише ілюзією - причому, ілюзією небезпечною.

Авторка цього матеріалу показує, як дедалі відчутніша авторитарна тенденція в Китаї призводить не тільки до фінансових втрат Apple - але й до втрат репутаційних, з якими важко впоратись. А що стосується "поширення демократії" - то про нього годі й мріяти. Ситуація, коли працівники iPhone City в паніці від поширення ковіду пішки долають десятки кілометрів, тікаючи зі своїх робітничих гуртожитків - це не про демократію, а про дикість.

Було б логічно, аби "найцінніший американський бренд, який дедалі більше прив’язується до найбільшого геополітичного суперника Америки", почав позбуватися своєї залежності від Китаю. Так це бачать політики - і цього вони вимагають. Але їхня логіка не завжди дружить з практичними можливостями. Зараз понад 95 % усіх iPhone, AirPods, Mac і iPad виробляють у Китаї - і це неможливо швидко змінити. Чому - читайте в нашому матеріалі

Привіт! За останні місяці про те, що Україні потрібні західні літаки-винищувачі, не говорив тільки лінивий. Особливою медійністю обросли F-16. Але чому потрібні саме вони? Може, нам краще стали б у пригоді якісь інші літаки? Які саме?

Джастін Бронк - пілот, а зараз він працює старшим науковим співробітником з питань військово-повітряних сил британського аналітичного центру RUSI. Він пояснює: говорячи про потребу в літаках, не слід випускати з уваги завдання, які вони мають виконувати. Поряд із придушенням протиповітряної оборони ворога та здійсненням ударів, винищувальна авіація в ході цієї війни має два основних завдання. Перше - це перехоплювати ворожі крилаті ракети. І друге - відігнати російську авіацію від фронту.

Бронк пояснює, що ті умови, які є в Україні, ускладнюють виконання цих завдань для наших Міг-29. А серед західних моделей з ними найкраще впоралися б навіть не F-16, а шведські Gripen. Одна з причин - вони не потребують довгих злітно-посадкових смуг і можуть злітати навіть з автомобільних доріг. Інша причина полягає в озброєнні, яким оснащені "шведи".

Фахівець докладно пояснює проблеми й ризики, пов'язані з постачанням літаків. Йдеться, наприклад, про технічне обслуговування - його здійснення може ставити під загрозу життя цивільних або військових громадян країн-постачальниць літаків.

Ми переклали тред експерта. Він написаний просто і при цьому дозволяє зрозуміти складні речі. Читайте докладно

Привіт! Призабутий позолочений кітч, "пшонка-стайл" несподівано нагадав про себе. Абсурдно, але це сталося в найбільшій київській святині - Києво-Печерській лаврі.

Про це розповідає екскерівник Національного заповідника “Києво-Печерська лавра” Сергій Кролевець.

Він каже, унікальність Лаври в тому, що це печерний монастир. "Ці печери треба берегти, як зіницю ока. Тут повторився подвиг перших християн з римських катакомб. Світове християнство почалося з римських катакомб, а наше християнство - з київських печер", - пояснює фахівець. Він розповідає, що в печерах є не лише саркофаги такінотафи, а й навіть домонгольські храми, що належать до часу заснування монастиря, а також недосліджений підземний хід в бік Дніпра, який виходить за межі монастирських мурів.

Але наміснику Павлу (Лебедю), який керував монастирем в останні роки, до того було байдуже. Він розпочав у Лаврі масштабне будівництво, і часом будував навіть над підземними лабіринтами, заливаючи шалену кількість бетону в землю та будуючи підпірні стіни з буронабивними палями завглибшки у три десятки метрів.

Те саме - з оздобою. Перебудовану, "прикрашену" Лавру Кролевець порівнює з копійчаною іконкою пластмасової штамповки, а до втручань намісника вона була ніби старовинна ікона, на якій ледь проглядається образ святого.

Хто понесе відповідальність за завдані збитки - і чи понесе взагалі? Що для цього робить Мінкульт, який спрямував до Лаври комісію? Ми вирішили це з'ясувати - читайте, про що дізналися

Друзі, нам потрібно у стилі терміни зробити додаток для десктопа і затвердити його в магазинах Хрома і Мозіли. Партнер, який брався це робити, зараз із певних причин не може нам допомогти. Більша половина нашої команди дата-журналістів пішла до ЗСУ. Нам потрібна ваша допомога.
Потрібен фахівець і людина слова, яка може або проконсультувати, або сама попрацювати з Хромом і Мозілою. Треба виконати їхні вимоги, необхідні для того, аби додаток затвердили. На початку червня додаток має бути в магазинах. Фінасування під цю роботу є, не вистачає рук.
Цей додаток - частина нашого дослідницького проекту, в якому ми вивчатимемо, як працюють алгоритми Ютьюба і чому він підсовує у рекомендаціях проросійський контент. Якщо ви можете допомогти - відгукніться в особисті або на пошту texty.team@gmail.com, надсилайте резюме і приклади робіт. В резюме обов'язково вкажіть свою електронну пошту

Привіт! Сьогодні у нас надзвичайно цікавий переклад матеріалу The Economist про злочинний світ в Україні та за її межами і про те, як вплинуло на цей світ повномасштабне вторгнення Росії.

Ось кілька соковитих цитат з цього матеріалу:

"Ми злодії, ми проти будь-якої держави, але ми вирішили, що ми за Україну".

"Одна справа, коли тебе називають злочинцем, і зовсім інша - коли вважають зрадником".

"Якби нас приєднали до Росії, багатьох хлопців у в'язниці могли б перевести куди подалі. Російські охоронці в тюрмах нещадні. Нікому з нас це не потрібно. Тому ми зробимо брудну роботу для України".

Але матеріал цікавий не тільки розмовами із представниками кримінального світу, яких знайшов в Україні британський тижневик. В ньому також докладно пояснюється, як були налагоджені кримінальні "артерії", які з'єднували Україну з Росією й рештою світу, і як ці ланцюжки були зруйновані або обмежені після 24 лютого 2022. "Повномасштабне вторгнення Росії вдарило по злочинному світу з силою землетрусу", - пише The Economist. Що вже змінилося, і що зміниться в майбутньому - читайте в нашому перекладі

Привіт! Про що мріють російські пропагандисти?

Як і всі лузери, вони дуже бояться чергової невдачі, якій не в силах протистояти. Тому запевняють - український контрнаступ успішним не буде. Мовляв, у них ще залишилася десантура й авіація, тому українським військам буде непереливки.

Як і всі лузери, вони хочуть показати, що це інші - невдахи, а от вони - чемпіони. Тому й розповідають про ключову перевагу російської армії: мовляв, вона дуже сильна в обороні! А от українська армія, на відміну від них, ігнорувала риття окопів і взагалі в обороні слабенька. От тільки чомусь вони замовчують досвід Бахмута, об оборону якого росармія б'ється лобом уже майже рік.

Як і всі лузери, вони прагнуть, щоб подія, під час якої вони зазнають фіаско, взагалі не настала. Тому намагаються вірити, що контрнаступу взагалі не буде.

Як і всі лузери, вони хочуть створити видимість успішності за допомогою підтримки інших лузерів. Бо разом вони - сила. Тому, не зумівши "заморозити" Європу взимку, намагаються розчути навесні хоч який-небудь пчих на вулицях Франції, Німеччини та Швеції, де бродять якісь протестувальники "за хорошу Росію, проти поганого НАТО".

Як і на всіх лузерів, на них чекає черговий крах. Бо скільки б маячні, брехні й конспірології вони не плодили, намагаючись сховатися від реальності - вона від цього нікуди не зникає. Сьогодні, коли в моє місто "прилетіло", хочу дозволити собі трошки суб'єктивізму: дуже хотілося б, щоб вони якомога швидше познайомилися з тим, як усе влаштовано в реальності, і щоб ця реальність стукнула їх по голові дуже боляче. Сподіваюся, чекати залишилось недовго. А поки що - читаємо свіжий моніторинг російської пропаганди

Привіт! Сьогодні в нас експлейнер про те, чому польські фермери виступили проти транзиту українського зерна їхньою країною, до яких наслідків це призвело на європейському рівні, і як Росія може використати польське невдоволення.

Бурчати проти українського зерна польські фермери почали майже одразу після відкриття "Шляхів солідарності" - ініціативи уряду ЄС, яка передбачає створення альтернативних шляхів для транспортування українського зерна до Європи суходолом. Поляки аргументували, що зерно, яке мало би пройти через їхню країну транзитом, нібито "осідало" в Польщі через тіньові схеми і обвалювало їм ціни.

Українські посадовці запевняють: такі заяви маніпулятивні. Дійсно, частина зерна залишалася в Польщі, Угорщині та Словаччині, але не внаслідок якихось "схем", а цілком офіційно і легально, для того, щоб задовольнити місцевий попит. На тлі зростання цін на зерно в 2022 році місцеві продавці вирішили "притримати" товар, очікуючи ще вищих та вигідніших для себе цін - і програли. Ціни припинили зростати, а місцеві ринки охоче закупилися українським зерном, ще й з великими знижками.

В результаті - переповнені зерносховища в Польщі і ще кількох країнах. Як наслідок - польські фермери блокують дороги поблизу кордонів з Україною, вимагають, аби Єврокомісія повернула мита на українське зерно, та добиваються виплати компенсацій. І на цьому етапі "вмикається" ще й політичний інтерес однієї з польських партій, й починаються обмеження щодо нашої агропродукції.

Що це означає для українських виробників аграрки? Чому польським споживачам невигідні протести їхніх же фермерів? Як усім цим збуренням може скористатися Росія? Читайте продовження

Привіт! Москва перебуває на завершальній стадії своєї війни - на стадії "бійки в барі перед закриттям". У цьому впевнене видання CNN, яке пише про те, що перед українським контрнаступом Росія виявилася до нього тотально неготовою.

Так, окупанти створили величезні лінії ешелонованої оборони, які можна побачили з космосу. І те, що їх можна побачити - ключовий момент. "Вони великі, так, але їх будь-хто може переглянути в Google. Це не дуже добре в епоху точних ракет і швидкого розвитку бронетехніки", - пише видання.

Що ще свідчить про їхню неготовність? Це і звільнення з посади "маріупольського м'ясника" Міхаїла Мізінцева, відповідального за логістику. Те, що добре налагоджена логістика допомагає перемагати у війнах, загальновідомо - але саме за мить до українського контрнаступу Росія вирішила викинути Мізінцева і посадити в крісло нового начальника. Аби все налагодити, йому вже елементарно не вистачить часу.

Є й інші симптоми безладу - наприклад, нещодавні заяви очільника ПВК "Вагнер" Пригожина та чутки про брак боєприпасів.

Що тим часом роблять українські війська? Який висновок робить CNN з усієї російської симптоматики, яка лежить на поверхні? Читайте

Привіт! Все-таки це дивовижне відчуття - коли весь світ очікує на те, що маємо зробити ми. І коли від того, що ми зробимо, залежить і майбутнє цього світу.

Майбутнє демократичного світу визначатиметься тим, що зможуть зробити українські військові. Так вважають Енн Епплбом та Джеффрі Голдберг, автори матеріалу "Контрнаступ" в американському виданні The Atlantic.

Якщо після російського вторгнення світ міг мріяти лише про те, щоб Україна втрималася, і про жодну нашу перемогу не йшлося - то сьогодні цю перемогу вже окреслюють досить чітко. За словами Епплбом та Голдберга, у неї є кілька складових: це повернення територій, безпека і справедливість. Без втілення цих складових про повну перемогу навряд чи можна говорити.

Що потрібно, щоб досягти перемоги? Є військова, технічна, логістична складові відповіді на це запитання. Однак є й політичний рівень, і навіть психологічний.

"Українська теорія перемоги включає всі ці елементи", - пишуть автори статті. В чому полягають ці елементи, і як їх реалізувати - читайте головні тези матеріалу

Привіт! Останнім часом в мережі побільшало відео, на яких російські БПЛА "Ланцет" завдають ураження українській техніці. Наскільки критичною проблемою стали "Ланцети", і як їм можна протидіяти? Про це мова в сьогоднішній статті.

В російських медіа зараз створюється міф щодо цих БПЛА - буцімто це високоточна зброя, надзвичайно ефективна й недосяжна для протидії. Пропагандистського ефекту досягають насамперед поширенням роликів з нібито успішним влучанням "Ланцетів" по українській бронетехніці.

Частина цих роликів - звичайнісіньке ІПСО. В статті є кілька підтверджень. З іншого боку, "Ланцети" дійсно становлять небезпеку - відомо про щонайменше два десятки гаубиць М777 та десяток польських САУ "Краб", які постраждали від їхніх атак. Під загрозою й танки.

Що можна протиставити "Ланцетам"? На глобальному рівні - звісно ж, треба руйнувати ланцюжки постачання іноземних запчастин, необхідних для виготовлення цих БПЛА. А на рівні "тут і зараз" можна застосовувати такі засоби: металева сітка, засоби РЕБ, детектори частот. Як працюють ці засоби, і як можна допомогти, аби їх побільшало на лінії зіткнення? Читайте в нашому матеріалі

Привіт! Який там у нас уже місяць війни? 14-й? І ось на чотирнадцятому місяці - нарешті! - російські пропагандисти зрозуміли, якою ж є мета "спецоперації" в Україні.

Ні, вона не починається на "де-", а починається на "во-". І звучить як - та-дам! - водопостачання Донбасу.

Саме від того, яким буде перебіг "спецоперації", повністю залежить, побіжить чи не побіжить вода з кранів у квартирах мешканців Донеччини. Російські вояки, звісно, хотіли б відновити водопостачання прямо зараз, і роблять для цього все можливе і неможливе - але є багато перешкод.

Ну наприклад, цьому зашкодила Україна. Поки вона вісім років "дамбила бамбас", там могли здійснювати тільки точковий ремонт системи водопостачання. А поки Україна ще контролювала ці території - вона взагалі ігнорувала ці системи та їхні потреби в ремонті.

Винен також Захід. Саме він перешкоджає успіху "спецоперації", та ще й планує контрнаступ! Пропагандистам абсолютно зрозуміло - ніякий це не український контрнаступ, це контрнаступ Заходу! І звичайно ж, поки він планується, у Вашингтоні, Брюсселі, Лондоні та Берліні проводять безсонні ночі, гадаючи, як не допустити, аби мешканці Донецька могли нарешті нормально помитися.

Винна Польща. У тамтешніх еліт почалися "імперські галюцинації", вони мріють взяти у Росії "геополітичний реванш" і відновити Річ Посполиту "від моря до моря". А поки цей геополітичний реванш буде братися - не бачити донеччанам води, як своїх вух.

Винна Європа, яка зненацька вирішила наростити свої оборонні витрати - таким чином вона не тільки демонструє власну "шизофренію", але й, очевидно, прагне побісити Москву. А поки Москва біситься - у неї точно не дійдуть руки ні до донецьких кранів, ні до тамтешніх труб, насосів, каналізації, гідровузлів та гідроспоруд.

Ось так водопостачання Донеччини опинилося в самому центрі геополітичної бурі. І поки ця буря триває - тамтешні продавці вологих серветок можуть не перейматися, адже сталий прибуток їм гарантовано.

Тим часом російські окупанти взялися застосовувати нову тактику (про воду дбають! про воду!). І ця тактика така страшна, що контрнаступ ЗСУ вже точно зазнає невдачі, а Бахмут нарешті буде взято. Читайте в свіжому моніторингу російської пропаганди

Привіт! Ще у 2021 році в РФ формували плани щодо того, як завоювати країни Балтії. Методи, які бралися в розробку, знайомі до болю. Це, зокрема, створення мережі організацій, готових співпрацювати з Росією; перешкоджання мілітаризації балтійських країн; вербування бізнесменів за допомогою обіцянок відкрити для них ринок РФ; зусилля зі збереження російських і радянських пам'яток.

Ці плани давно були відомі спецслужбам країн Європи. Втім, є й інші загрози. На них звертають увагу деякі європейські розвідки. Ми вирішили подивитися, що пишуть у своїх річних звітах спецслужби Швеції, Литви, Естонії, Данії, Норвегії та Фінляндії.

Хоч тиск РФ у деяких сферах ослаб через війну з Україною, втім інші загрози залишаються актуальними. Читайте, що показав наш аналіз

Привіт! Туреччина відіграє вагому роль у російсько-українській війні. Хоч присутність цієї країни й дещо знизилась від початку лютого, коли там сталися страхітливі землетруси, Туреччина вочевидь ще скаже своє слово у цій війні. Тож президентські вибори, які пройдуть там вже в неділю, викликають інтерес.

Напередодні виборів Туреччина нагадує розбурханий вулик. За головну посаду в країні змагаються чинний президент Реджеп Таїп Ердоган та опозиціонер Кемаль Киличдароглу, який, за результатами більшості опитувань, має шанс відірватися на 5-7% у першому турі і перемогти в другому. Назріває серйозна боротьба, вибори навряд чи відбудуться спокійно, а після них в країні безперечно відбудеться ціла низка змін.

На яких позиціях стоять обидва кандидати? Що вони пропонують своїм виборцям, і які "козирі" демонструють тим, хто ще не визначився? Що зміниться - або не зміниться - в країні в разі перемоги кожного з них? Чого, з огляду на ці зміни, може очікувати Україна? Розкладаємо по поличках в нашому матеріалі

Привіт! Сьогодні в нас історія про те, як молоді харківські митці, які до 24 лютого 2022 залишалися здебільшого російськомовними, після повномасштабного вторгнення кардинально переглянули свої погляди на мову творчості.

"З першого дня це був шок, злість, біль, відчай і 100-відсоткова русофобія", - розповідає співорганізатор харківського Літературного Слему Артем Ельф. Певний час він залишався на своїй Північній Салтівці, аж поки життя там не стало зовсім нестерпним. Разом з дівчиною на приміських електричках на початку березня вирушив до Полтави. Каже, що місто, де значно більше у повсякденні говорять українською, ніж у Харкові, справило на нього вплив.

"Я став більше замислюватися про те, що творчість - це спадок, який залишиться навіть після моєї смерті. Особисто я точно хочу бути представником української культури і збагачувати саме її”, - розповідає Фрідріх Швальбе. Він - один із тих поетів, хто від початку вторгнення змінився чи не найбільше.

Художниця Діна Чмуж пропагувала українське ще до того, як це стало мейнстрімом - після Революції Гідності вела свої соцмережі українською, практикувала її в інших містах. Каже, красу рідної мови розуміла з дитинства, коли у 12 років поїхала на екскурсію з краєзнавчим гуртком і почула, як люди за межами Харкова спілкуються українською. "Ми були дітьми й такі: “Боже, це так класно! А чому ми говоримо російською?” На першому курсі Худпрому Діна повністю перейшла на українську і перестала соромитися говорити нею в Харкові.

Вони багато розповідають про себе та своє мистецьке оточення і про те, як в цьому середовищі Харкова поширюється майже тотальна українськомовність. Схоже, через 100 років після "Розстріляного відродження" у Харкові виникає нове українське відродження - і його росіянам вже не розстріляти. Читайте докладно

Привіт! Якщо ви присутні в Фейсбуку, то вам, мабуть, знайоме своєрідне пуританство цієї соціальної мережі, коли за якесь криве слово можна "залетіти в бан". Наприклад, звичайне українське слово "цап" Фейсбук маркує як образливе - і відправляє в бан на місяць.

Втім, усе "чистоплюйство" Фейсбука кудись вивітрюється, коли йдеться про рекламу. Адже "сто доларів - це завжди сто доларів".

Автор цієї статті розповідає про сторінки-одноденки, які створюють, вочевидь, для поширення на українську аудиторію проросійських наративів. Знадобилася лише пара годин, аби знайти в соцмережі десятки таких сторінок.

Окрім повідомлень на сторінках, на рекламу ставлять "повідомлення" від буцімто відомих ЗМІ. З особливою пристрастю безперервно "штампують" фейкову "Українську правду". Потім лінки на "новини" з цих фейкових ЗМІ теж бустять за допомогою реклами.

А що ж робить Фейсбук, коли з'являється реклама, в якій хейтять українців або українське, сіють зраду і зневіру? А на нього нападає "вибіркова сліпота" - він таку рекламу чомусь не "детектить".

Як це працює, скільки коштує і чи можна такій практиці протидіяти - читайте в нашому матеріалі

🗓Save the date — 19 травня «Вокс Україна» запрошує на міжнародну конференцію «Вперед і вгору: реформування України під час війни».

Повномасштабне вторгнення рф в Україну поставило країну перед низкою значних викликів. Весь попередній рік Україні доводилося показувати свою спроможність і на полі бою, і у підтримці українців, які втратили домівку чи роботу, і у реформах, що мають рухати країну вперед.

Як вийшло впоратися з цими завданнями, які історії успіху час масштабувати та які уроки засвоїти, поговоримо під час конференції.

Конференція відбудеться у гібридному форматі: у місті Київ та з трансляцією для зареєстрованих учасників.

Організатор події — аналітична платформа «Вокс Україна» за підтримки The National Endowment for Democracy (NED).

🎥Головний медіапартнер — Медіацентр Україна. Медіапартнери: Вечір.Media, SPEKA, The Page, Громадське радіо.

Докладно про подію та реєстрація 👇👇👇https://conference.voxukraine.org

@vox_ukraine

Вітання! Якщо за час повномасштабного вторгнення РФ в Україну російська пропаганда й спромоглася спродукувати якихось "медійних" зірок цієї війни, то їх було зовсім небагато. І одна з таких зірок зараз "згорає на роботі" прямо на очах у приголомшеної публіки.

Йдеться, звісно ж, про ватажка "вагнерівців" Євгенія Прігожина. Від самого початку він докладав чималих зусиль, аби яскраво освітлювати в цілому похмурий і нудний пропагандистський небосхил. Російські медіа жваво підхопили потуги цього суб'єкта - адже героїв у цій війні у них небагато від слова зовсім. Тож вони почали ліпити героїв сучасної Росії з "вагнерівців" та Прігожина.

Що ж, своєю заявою від 5 травня про те, що "вагнерівці очікують розпорядження на вихід із Бахмута" Прігожин підклав російським пропагандистським медіям неабияку свиню. Їхній ентузіазм має змінити знак з "плюса" на "мінус" - тепер замість того, аби пафосно вихваляти Прігожина, їм треба не менш пафосно його засуджувати.

Переключити тумблер так швидко у роспропаганди не виходить: аудиторія все ще дожовує жуйку про героїчність вагнерівців. Тож поки що вони перейшли в режим спроб виправдання Прігожина та згладження розчарування від його заяв. Втім, уже звучать голоси тих, хто намагається присоромити вагнерівців, натомість висуваючи на дошку іншого перспективного пішака - кадирівців.

Тим часом Прігожин продовжує робити дуже неоднозначні заяви - наприклад, називає свого бункерного президента "дідом-мудаком". Ці заяви в наш моніторинг поки що не потрапили, але ще потраплять. Тож уже в дуже недалекому майбутньому ми дізнаємося, чи будуть росЗМІ, які поки що сором'язливо намагаються викрутитися з незручної ситуації, з подвоєним запалом намагатися закопати свого колишнього кумира.

А поки що пропонуємо вам з'ясувати ще одну із тисяч причин нападу РФ на Україну, про які так любить говорити роспропаганда. Виявляється, росіянам дуже муляло "гендерне різноманіття". Хто їм його підсунув, і чому їм після цього стало аж так зле, що побігли на війну - читайте в свіжому моніторингу

Привіт! Що таке європейський спосіб життя? Що саме робить європейські країни "магнітом" для багатьох українців? Про це розмірковує один із авторів ТЕКСТІВ, багатодітний батько, який близько пів року прожив із сім'єю в невеличкому австрійському гірському містечку.

Він розповідає про зовсім інший рівень безпеки (звісно, йдеться не про ракети та обстріли. Йдеться про рівень довіри й інтеграції в суспільстві). Детально розглядає шкільне навчання з його безкоштовними і платними послугами, а також багато іншої "дитячої інфраструктури", медичні та соціальні послуги. Робить нотатки про те, як австрійці працюють, чим наповнені їхні будні, чому вважають одноденний (або багатоденний) похід у гори найкращим відпочинком. Згадує, як долучився до тамтешніх містечкових святкувань:

"Свята відзначають на площах, люди збираються, п'ють різний алкоголь, залежно від свята і сезону, спілкуються. Навіть ти, біженець, відчуваєш, що не сам на світі, що ти - частина цієї громади. Така вкоріненість дарує відчуття комфорту".

Втім, цей комфорт - не спонукає залишитись назавжди. Бо це "чуже щастя й чуже життя". Що хотілося б запозичити, аби налагодити не менш щасливе життя в Україні - читайте