​Багатомісячні політичні ігрища в американському конгресі щодо надання допомоги Україні зіпсували українцям купу нервів, "подарували" нам багато люті та обурення.

Хто ці люди, які затримували допомогу, коли вона була так необхідна?

Чому вони так діяли - в той час, коли Україна втрачала кілометри фронту і, на жаль, багато життів?

Щоб з'ясувати це, ми створили проєкт з журналістики даних, який назвали "Американські гойдалки".

У ньому - про політиків і журналістів, блогерів і громадських діячів та цілі організації, які ставили палиці в колеса рішенню про допомогу, ходили на протести, писали в ЗМІ і записували відео для соцмереж. Майже пів тисячі людей, але перелік не претендує на вичерпність.

Багато з них заражені російськими наративами - і досі поширюють цей вірус. Деякі вже виїхали в Росію і працюють там. Зв'язок багатьох із нашим ворогом важко або неможливо довести. Хтось шкодив Україні свідомо, хтось несвідомо - корисних ідіотів у США не бракує.

В нашому проєкті - повна картина + база даних + візуалізація + мережі + ключові особи та організації. Є також переклад англійською. Читайте, дивіться і поширюйте!

Прикра невдача спіткала минулого тижня російських пропагандистів. Їм довелося усвідомити, що треба малювати нові "червоні лінії" - бо старі вже не працюють.

Цьому передували рясні повідомлення у світовій пресі про дозволи різних країн бити їхньою зброєю по території РФ. Вишенькою на торті стала така згода від США. І ось тоді-то пропагандисти пройшли усі стадії моделі Кюблер-Росс, що описує, як людина, яка дізналася щось погане, спочатку заперечує інформацію, а наприкінці ланцюжка внутрішніх станів приймає реальність.

"Західна зброя для нас не така вже й страшна!" - кричали вони на стадії заперечення.

"Потрібна жорстка реакція!" - закликали на стадії гніву.

"ЗСУ і НАТО вже давно б'ють по Росії. І що? І нічого!" - запевняли на стадії торгу.

"Ну все... Тепер точно буде ядерна війна..." - бідкалися на стадії депресії.

Та зрештою настала й стадія прийняття. І на цій стадії спостерігати за пропагандистами було кумедно, адже навіть прийняти обставини, які складаються не на їхню користь, і визнати, що самі в цьому винні - по-людськи вони не зуміли. Мовляв, це станеться, ну що ж, окей - хай воно так і буде, ми цього не боїмося, можна й так воювати. Це ж іще не найстрашніше! Справді страшно стане, якщо зловісний Захід надасть Україні ядерний захист. Тоді вже точно - Третя світова і далі по списку. Тому завдання Росії - воювати вже як є, але за всяку ціну не допустити, щоб Україна отримала цей самий ядерний захист. І це є найновіша і найчервоніша з усіх червоних ліній.

Парадокс у тому, що про ядерну зброю для Києва ніхто навіть не натякає ні в Україні, ні серед союзників. Тому Росія та її пропагандисти вкотре пропускають у свої ворота гол - і намагаються зобразити гарненький писок при дуже поганій грі. Читайте в свіжому моніторингу пропаганди

В українських військах ця професія проходить як ВЦС - військово-цивільна співпраця. Але так ніхто не говорить. Говорять "сімік" - так само, як англійською, від CIMIC — civil-military cooperation.

Хто такі сіміки і що вони роблять? Про це - в свіжому розділі майбутньої книжки "Усе на три літери", як завжди, з люб'язної згоди автора, військовослужбовця та письменника Дмитра Крапивенка.

Сіміки, як капелани чи психологи, - екзотичні птахи в українській армії, розповідає Дмитро. Їхня діяльність на бригадному рівні помітна, а от вже на батальйонному з цим важче. Але є купа питань, які мають вирішувати сіміки. Наприклад:

- чи не насмілився найближчий сільмаг тихцем продавати горілку військовим?
- чи є шанс відновити електропостачання в населеному пункті?
- де розквартирувати особовий склад, причому так, щоб місцеві не відправили в якусь неопалювану занедбану халупу?
- машина зламалась - де взяти зварювальний апарат?
і, зрештою - чи можна пити воду з даної конкретної криниці?

Здебільшого сіміки контактують з жінками. Так, саме сільські та містечкові "берегині", невтомні трудівниці, які всіх і все знають, найбільше і найкраще допомагають військовим в різноманітних прифронтових закапелках нашої країни. Але й жінок треба вміти "читати", аби не звернутися по допомогу до тієї, яка ладна завдати шкоди.

Як це відбувається на практиці - читайте

Білогорівка - одна із найвпертіших ділянок східного фронту, понад два роки тут тривають бої.

Білогорівка - наче смертоносний полігон, де постійно випробовують нові партії саморобних FPV-дронів, розвідують нові частоти, вдосконалюють РЕБ і шукають ідеальну формулу для ефективних скидів.

Бійці батальйону безпілотних систем “Небесна кара” 54-ї ОМБр розповіли нам, як невтомно роблять свою роботу в цій ключовій точці битви за Донбас.

34-річний командир розрахунку БПЛА з позивним Вертушка і 25-річний оператор FPV-дронів Бобер кажуть, що росіяни щодня пробують намацати слабкі ділянки в обороні. Іноді їдуть на мотоциклах із люльками, зазвичай не доїжджають. Але їх заміняють нові й нові. І так щодня. Час від часу на горизонті зʼявляються цілі колони техніки, які також потрібно знищувати.

Одне з головних слів у цій статті - економія. Вертушка і Бобер економлять на всьому: на дронах, на скидах, та навіть на годинах, коли можна поспати... А ще вони постійно експериментують і шукають можливість стати ефективнішими. Читайте розповідь бойових побратимів

"Дуже сподіваюся, що є підрозділи, де все не так, як у нас".

Про це говорить військовослужбовець, який після поранення потрапив на службу до тилової частини. На папері в цій частині все ідеально, і мало кого цікавить, який стосунок до дійсності це має (спойлер - та майже ніякого). Військовий певен, що увесь ресурс, усі зусилля цієї частини спрямовані саме на створення цих паперів - без жодного стосунку до дійсності.

У таких підрозділах перевіряльники перевіряють, щоб форма була одноманітна. Щоб під кітелем обов'язково була військова футболка, а не поло. І щоб шкарпетки не були світлого кольору. Щоб журнали обліку журналів були заповнені правильно і якнайповніше.

“Пиши більше, а то п***дять, що мало написано”, - кажуть командири.

Наявність боєкомплекту не цікавить - бо навіщо БК, коли в солдата охайно заправлена форма?

Це і є та "маленька радянська армія", яка досі функціонує в межах великої української. Хороший текст про непоборну українську паперову армію - цей рудимент, який марнує купу ресурсів та нервових клітин з нульовим ККД. Як такі підрозділи взагалі-то допомагають перемагати? Шукаємо відповідь

У мирний час російське суспільство вкрай атомізоване. Росіяни не довіряють одне одному і радше ворожі, ніж дружні до своїх співвітчизників. І це легко пояснити: конформізм, кумівство, слабке верховенство права та корупція не надихають на єднання та співпрацю.

Та коли Росія починає війну - усе зненацька змінюється. Є багато прикладів: Чечня, Грузія, Сирія. Під час кожної з тих війн росіяни демонстрували куди більшу єдність, ніж у мирний час. Україна продовжує цей ряд, але зі своїми особливостями. За час цієї війни Росія зазнала велетенських втрат. Йдеться не тільки про загиблих і скалічених, а й про економічні втрати, санкції, міжнародну ізоляцію. Більше того, продовжуючи цю війну, злочинна російська верхівка спалює у ній ресурси, які були призначені для майбутнього.

Здавалось би, після всього цього росіяни мали б дедалі менше підтримувати війну. Але все навпаки: вони єдині, як ніколи, вони моляться на свого диктатора, вони зливаються в шовіністичному екстазі.

Чому? І чи можливо в такому разі спинити російського самодержця, підтримуваного більшістю його підданих?

(Коротка відповідь: так).

Цікаві спостереження американської письменниці та соціальної історикині Анастасії Адель. Фахівчиня російського походження провела своє дитинство в СРСР. Вона пояснює, чому війна - це єдине, що оживляє мертвотну Росію

Гліб не бачив свого сина і не говорив із ним від початку повномасштабного вторгнення - посварився з його матір'ю, вона схопила дитину і поїхала за кордон.

Ігор перед тим, як піти служити, скористався "каламутним" методом, аби поїхати на кілька днів до Польщі і побути з сином.

Олексій тішиться - після довгих років і місяців його дружина з синами Орестом та Олесем невдовзі повернеться до України.

У кожного з цих батьків, яких війна розлучила з їхніми синами, дуже різні емоції та думки. Розлука завдає нестримного болю, але вони тримаються.

❤️Це три дуже різних історії про різні родини, різних людей. Але їх об’єднує одне — батьківська любов. Читайте

Перші в світі міста були не в Месопотамії, на території нинішнього Іраку, а в причорноморських степах - і це були трипільські поселення.

Вони старші від месопотамських на кілька тисяч років!

Археологи довго мали за догму те, що міста вперше виникли в Месопотамії. Навіть коли у 1971 році українські вчені знайшли й почали дослідувати давні міста, цій знахідці на Заході не приділили належної уваги.

Радянським вченим просто не вірили.

Лише згодом, після того, як Україна здобула незалежність, імениті західні археологи взялися до діла.

Впливова швейцарська газета Neue Zürcher Zeitung розповідає про дослідження вченого Йоганнеса Мюллера. Він не має сумніву, що поселення на території нинішньої України були першими в світі спланованими містами. Що розповів про трипільські мегасайти - читайте в нашому перекладі

Цей чудовий проєкт - про фантастичних звірів, і де їх шукати.

І не тільки про звірів. Майже 40 років тому близько 2,5 тис. квадратних кілометрів в Україні перетворилися на непридатну для життя зону. Ми добре знаємо причину - Чорнобильська аварія, найбільша техногенна катастрофа в історії людства.

Відтоді, як звідси пішли люди, згорнули свою господарську діяльність - царицею тут стала природа. Тут є зо півтори сотні коней Пржевальського, а здичавілі корови створили власну ієрархію і чудово обходяться без стійла. 8 зграй вовків бігають між Україною і Білоруссю. На тутешніх грунтах ростуть лісові лілії та сибірські півники, у водах плаває мінога українська, а в небі панують кажани та хижі птахи.

Частину з цього різноманіття ми намалювали - і навіть даємо послухати звуки тварин. Ми також запитали науковців, чи не шкодить флорі і фауні в зоні відчуження радіація. Читайте і дивіться в цьому дивовижному матеріалі

Усе, що ви хотіли знати про російські розвідувальні безпілотники - і про те, чому ЗСУ не завжди вдається їх збивати.

Ми підготували багато інфографіки про ворожі БПЛА. Ви побачите найбільші - Оріон і Форпост, трохи менші, але дуже поширені Орлан і Zala, а також маленькі й маловідомі зразки - наприклад, Елерон, Гранат і Добриня.

Також показуємо українську зброю, яка може протидіяти цим безпілотникам: від найменших Stinger i Starstreak - до великих ЗРК, як от Бук та Iris-T.

У нашому матеріалі пояснюємо, чому протидіяти російським розвідувальним БПЛА не завжди просто - і не завжди дешево. Читайте у нашому матеріалі, і дивіться багато інфографіки

Минулого тижня сталася подія, глибоко неприємна, гидка та осоружна для російських пропагандистів - Глобальний саміт миру. Але, як відомо, росіяни люблять страждати. Тож як ті їжачки, які плакали, кололись, але все одно лізли на кактус - російські пропагандисти верещали про саміт з кожної праски.

Парадокс, але зробивши саміт головною темою в своїх ЗМІ, вони старанно намагались применшити його значення. Наприклад, коли вони говорили про кількість учасників, які відвідали подію, на них нападала вибіркова сліпота. Вони впритул не хотіли бачити усіх учасників саміту, намагалися нарахувати їх менше, ніж було насправді. Для цього використали простий прийом: якщо якась із країн була представлена не президентом або головою уряду, а кимось нижчим за рангом, то ця країна "не рахувалася".

Таким чином, у роспропагандистів вийшло не 92 країни, як було насправді, а всього 56.

Росіяни - дуже інфантильний народ. Вони вже не раз це демонстрували, повномасштабна війна - один із яскравих прикладів їхньої інфантильної безвідповідальності. І, як діти, якщо відбувається щось неприємне або страшне, вони намагаються заплющити очі: не бачу - значить, його немає.

Але "не побачити" своїх "друзів" Туреччину, Угорщину та Словаччину, які підписали підсумкове комюніке саміту, пропагандистам не вдалося. Тож довелося проявити винахідливість, аби пояснити, чому ж це сталося. Як викручувалися - читайте в свіжому моніторингу пропаганди

Це один із досвідів Texty.org.ua: одного разу новина в нас на сайті про вибір навушників, яка була проілюстрована фото доньки Джонні Деппа, зібрала значно більше переглядів, ніж суспільно-важливі матеріали з чудово виконаною інфографікою.

Сучасним журналістам доводиться працювати в світі скролінгу. Тому важливо не тільки знайти і розповісти цікаву історію. Слід ще й додати їй певних "вау-ефектів", які зацікавлять читача, змусять його припинити гортати стрічку і прочитати наш матеріал.

Такі ефекти ми використовуємо, працюючи з графіками, інфографікою, візуалізаціями - складовими журналістики даних. Як ми це робимо? Як це роблять люди, які нас надихають?

Розповідають керівниця напрямку журналістики даних Євгенія Дроздова та керівниця напрямку дослідження російської дезінформації Юлія Дукач

"Російське глушіння є вирішальним фактором при створенні безпілотників".

Так каже співзасновник української компанії, яка виробляє дрони. Саме через глушіння виробники змушені шукати нові й нові способи зробити свої дрони автономними, нечутливими до ворожої протидії.

За тим, як це роблять в Україні, зараз спостерігає увесь світ, пише Wall Street Journal. Що вдається краще, що гірше, і в чому західні фахівці вже рівняються на Україну - читайте в матеріалі

З 23 травня Тікток запровадив обмеження: відтоді відео, створені каналами з позначкою “контрольоване державою ЗМІ”, не можуть потрапляти в рекомендації за межами країни їх походження.

То що, тепер українським користувачам не "підказуватиме" відео від одіозних RT та Sputnik? Так само як і користувачам з Мексики, Індії або Вірменії?

А як з рекомендаціями для мешканців тимчасово окупованих територій України?

Чи настільки масштабне це оновлення політики Тіктоку, аби перестати підписувати петиції про блокування платформи в Україні?

У нашому матеріалі ми спробували розібратися і знайти відповіді на всі ці запитання. Читайте докладно

"Здохни", "Путін", "Інфографіка". Дехто у нас в редакції несподівано викопав матеріал з такими тегами з глибин архіву. Коли подивились, що там, зрозуміли: актуально. Навіть більш актуально, ніж у 2017 році - з огляду на те, що витворяє російський диктатор-маніяк.

У цьому матеріалі з маленькою інфографікою - не стільки про Путіна, скільки про інших правителів Росії та про те, як вони пішли з "трону". Факт: лише 12% правителів Росії закінчували правління не смертю - це якщо рахувати й тих, хто "пішов сам" так, як Микола Кривавий у 1917.

Як завершувалася каденція російських правителів - дивіться на інфографіці.

Як піде Путін - поки що незрозуміло. Але з огляду на цю інфографіку, варіантів небагато: або його вб'ють, або скинуть, або він помре на роботі і його винесуть вперед ногами з Кремля, або станеться щось незрозуміле (вочевидь, теж убивство). Імовірність того, що він відмовиться від влади, як це зробили ті самі 12%, ми розглядаємо як мізерну.

А поки Путін не вмер, його пропагандисти радять "насолоджуватися красивим шоу". Так вони назвали візит свого диктатора до КНДР. У своїх публікаціях російські дезінформатори обсмоктали кожну деталь цього вояжу: як диктатора зустрічали, як годували, що дарували, на чому возили. На жаль, у п'ятницю не було змоги розповісти про наш моніторинг, в якому йшлося про цей візит - тож пропонуємо до вашої уваги зараз. Там, до речі, чимало цікавого про український удар по Севастополю, щодо якого в росЗМІ була справжня істерика. Читайте за посиланням

Пам'ятаєте, як у 2022-му весь світ здивувався, коли українці стали на бій проти сильнішого, чисельнішого ворога? Люди, які бачили цю війну на своїх екранах, не могли повірити, що ми не здались - навпаки, не зважаємо на надскладні умови, застосовуємо всі наявні засоби і навіть винаходимо нові!

"Вони не злякались. Чому вони не злякались?" - думали ті, хто давали нам три доби на те, щоб здатися.

Може, це у нас в крові?

Можливо. Адже сто років тому у нас був Нестор Іванович Махно.

Його військо не було великим - сягало заледве 50 тисяч осіб. Але, попри це, Махна можна вважати видатним полководцем. А ще - хитруном і винахідником, який придумав, як застосовувати кулемети на тачанках.

Насправді ставити зброю на поїзди, машини і візки додумалися задовго до Махна. Але саме Махно і його бійці винайшли, як об'єднати кілька сотень тачанок в один полк, який діяв із застосуванням певної тактики.

Про цю тактику - в нашому матеріалі. Ми не тільки докладно її описуємо, а й показуємо на ілюстраціях, як саме вона працювала.

А ще в цій статті ми висвітлюємо кілька ключових питань. Заради кого і заради чого воював Махно? Чи ідентифікував він себе як українця? Чому селяни-повстанці називали його Батьком і беззастережно йому вірили? Чому він не переміг - і чому його битви не допомогли створити незалежну українську державу?

Читайте - і дивіться - за посиланням

Чи є в українській армії бійці, які ніколи не матюкаються?

Між іншим, це не риторичне запитання, і відповідь на нього - так, є. Але нематюкливі бійці належать до окремої спільноти, які групуються за певною ознакою.

Всі інші - матюкаються.

Якщо ви вважаєте, що українському воїну не можна вживати матюків, бо це "перетворює його на москаля" - вам, мабуть, не слід читати новий розділ книги Дмитра Крапивенка "Усе на три літери". У цьому розділі він розповідає про мат - та доцільність, а часом і необхідність його застосування в армії.

Ще один спойлер: найбільші “матюкальники” - ті, хто має справу з технікою: мехводи, ремонтники і подібна публіка.

"Без триповерхових загинів ні двигун не запустять, ні трак не полагодять. Здається, що в бездонну горловину МТЛБ чи БМП разом із соляркою треба “залити” ще добру порцію відбірних матюків, інакше “броня” не поїде. Схоже на тубільні вірування, але я не бачив, щоб це працювало якось інакше", - пише Дмитро.

Як матюкатися (або не матюкатися) з командирами? Як за способом вживання мату можна зрозуміти, чи довго служить людина, ба більше - на якій посаді і в якому роді військ? І чим відрізняється спосіб вживання матюків українськими бійцями та росіянами?

Читайте в новому розділі книги

Росіяни запустили в українських соцмережах нову інформаційно-психологічну кампанію: буцімто влада продає електроенергію за кордон, поки звичайні українці страждають без світла.

При цьому ніде не згадується, що внаслідок весняних російських ударів не вціліла жодна теплова електростанція, і через це виник брак електроенергії. Навпаки, ворог вдається до звичного прийому: каже, що це українська влада погана, та й взагалі "Україна - недодержава", а росіяни тут ніяк не причетні.

Кампанія в соцмережах розгортається за класичним для російської пропаганди сценарієм: знайти найболючішу точку в певний момент, закинути влучний візуал, фальшиві цифри і факти, зіграти на невдоволенні та роздратуванні, підкинути “дровенят” у коментарі через своїх ботів, активізувати місцевих корисних ідіотів, малоосвічених і невдоволених людей.

Людей, які намагаються спростувати пропагандистські тези, просто-напросто цькують.

Ми ідентифікували деякі частини цієї кампанії і розповідаємо, як вона розгортається на практиці. Читайте. І напишіть в коментарях, чи траплялися вам пропагандистські повідомлення на цю тему. Якщо бачили меми цієї кампанії - теж напишіть

Після терактів у Дагестані російській пропаганди довелося добряче потрудитися. Виникла необхідність приліпити горбатого до стіни якимось правдоподібним чином прив'язати до події Україну та її союзників. Це було дуже непростою задачею.

Коли в березні 2024 року в концертній залі “Крокус Сіті Холл” ісламісти розстріляли 140 людей, пропагандисти не довго думаючи заявили, що теракт координував Захід, а виконувала Україна. Відповідальність за організацію нападу взяла ІДІЛ, але це проігнорували. Тепер, коли терористичне угрупування "Ісламська держава у вілаяті Хорасан" привітало напад у Дагестані, дезінформаторам треба було дотримуватися послідовної логіки - і знову доводити, що координував атаку ніякий не ІДІЛ, а зловісні Україна та Захід.

По факту російська влада зіткнулася з хвилею терористичних актів. Однак публічно визнати їй це важко. Труднощі збільшуються через те, що головними дійовими особами виявилися громадяни РФ. Щоб уникнути визнання реальних проблем всередині Росії, пропагандисти намагалися якомога менше уваги приділяти громадянству терористів. Їх називали “вооруженные боевики”, “неустановленные люди”, “ бандиты”, “террористы”, “боевики”, а потім вказували на етнічне походження - дагестанці. Про те, що за паспортом вони росіяни - ні пари з вуст.

Хто ж стоїть за терактами? Тут пропагандисти скористалися звичним прийомом: вони плодили версії. Як і завжди, коли увагу аудиторії хочуть відвернути від справжньої правди, пропагандисти пропонують кілька "альтернативних неправд правд". Отже, бенефіціари теракту за версією роспропаганди:

- британці, бо їм потрібна керована ескалація
- американці, бо це ж саме вони створили ІДІЛ!
- Україна, бо їй вигідно підживлювати радикальний ісламізм в РФ

І справді, в Росії не може бути "свого власного" радикального ісламізму, він може бути тільки "привезений". Хто його привозить (спойлер: не Захід), і чому через це треба воювати якраз із Заходом - читайте в свіжому моніторингу російської пропаганди

Російська пропаганда організувала масштабну - і огидну - піар-кампанію навколо "відбудови" Маріуполя.

На одному боці цієї кампанії - затуркані аборигени. Тобто, маріупольці, які дивом вижили, але "дочекалися" росіян - і тепер знімають блоги про те, як Росія буцімто відбудовує їхнє місто. При цьому вони сором'язливо мовчать про те, що самі ж росіяни усе й зруйнували.

На іншому боці - поважні "білі гаспада", які кидають вбогим містянам кістку зі свого столу. Ніби й роблять якусь відбудову, та водночас "відтискають" ринки, торгові точки та інші ласі місця, аби дерти гроші з маріупольців, у яких і так майже нічого не залишилось.

"Відбери у людини все - і роби з нею все, що хочеш". Ось таке кредо у цих гаспод.

У блогерів, які їдять з їхніх рук, однакові меседжі на всіх. Ми дослідили, які саме - і як працює пропаганда відбудови в окупованому Маріуполі. Читайте в нашому матеріалі