​Як там справи у дамби Білгородського водосховища? Те, що вона не дуже добре тримається, уже відомо. Наскільки великий пролом - з наявних відео оцінити важко. Зате можна оцінити, наскільки сильно "підтікає".

Для цього ТЕКСТИ вирішили скористатися супутниковими знімками.

26 жовтня небо над Бєлгородським водосховищем було в хмарах. Тож ми взяли знімки супутників Європейського космічного агентства Sentinel-1 SAR (Synthetic-aperture radar). Це радари із синтезованою апертурою, які, на відміну від оптичних супутників, не залежать від сонячного освітлення і "бачать" крізь хмари та темряву. Вони надсилають власні мікрохвильові сигнали та реєструють енергію, що відбивається від поверхні.

На знімках від 26 жовтня помітне досить велике плесо, яке утворилося нижче від Білгородського водосховища. 10 жовтня кількість води на цьому самому місці була значно меншою.

Більше про те, що відомо про цей удар 14-го полку СБС та ракетних військ, а також про те, яке російське угрупування військ зазнає наслідків, читайте в нашому матеріалі

Як війна впливає на сон українців? Як змінюється тривалість та якість сну під час масованих обстрілів? Чому порушення сну зберігаються, навіть якщо обстрілів немає або мало?

Про це - в нашому новому матеріалі з журналістики даних, заснованому на науковому дослідженні.

Коли ми почали опрацьовувати дані дослідження, то очікували побачити чіткішу кореляцію між поганим сном і повітряними тривогами. Однак наше очікування не підтвердилося. За майже два роки постійних нічних атак (дослідження тривало з жовтня 2023-го по березень 2024-го) в українців розвинулися хронічні порушення сну. Як видно з показників окремих людей, у них поганий сон незалежно від наявності чи відсутності тривог.

Крім того, на тлі постійних тривог у багатьох учасників дослідження виникли й інші психологічні проблеми: депресія, тривожність, безсоння, посттравматичний стресовий розлад.

Частина учасників дослідження пройшли когнітивно-поведінкову терапію сну, яка не передбачає жодних медикаментів - тільки зміну поведінки і ставлення до сну. Багатьом це допомогло. Ми зібрали поради, які допоможуть впоратися з порушеннями сну.

Читайте, і дивіться результати дослідження в нашому матеріалі. Рекомендуємо переглядати на широкому екрані

Міцно, захищено від артилерійських обстрілів та атак дронів - але надзвичайно тісно.

Коли наш автор, боєць ЗСУ, вперше побачив окопи, збудовані обласною військовою адміністрацією - перші його враження були дуже позитивними. Але після п'яти днів перебування в цих окопах залишився неприємний осад.

"Пряме влучання снаряда чи міни в траншею завширшки менш як метр по верху можливе лише випадково. Хоча ворог і намагався пристріляти нашу оборонну споруду з артилерії під наглядом своєї "пташки", однак шкоди укриттю не завдав. Траншея навіть захищена згори від дронів сіткою. Однак видно, що загалом ці споруди будувалися за методичками Другої світової війни, що є їх найбільшим інженерним недоліком".

Чого бракує таким окопам? Що можна зробити краще?

Читайте розповідь військового

Вуличне освітлення, місцеві перевезення, пішохідні та велодоріжки, автошляхи. Кожне українське містечко та село має потреби, але місцева влада може їх не помічати або свідомо ігнорувати.

Щоб достукатися до влади, існують петиції: за законом, якщо вони набрали достатньо голосів, влада має почати працювати над вирішенням проблеми. На рівні президента, обласних центрів та об'єднаних територіальних громад це працює. А от на рівні областей, де за допомогою петицій можна було б вирішувати проблеми сіл або їх "кластерів", система ламається. Чому так, і що можна змінити?

Автор цього матеріалу стикнувся з цим особисто. Його родичі живуть в селі на Прикарпатті. Там запустили сучасну лікарню, набрали колектив молодих авторів. Але медики не можуть нормально дістатися на виклики до сусідніх сіл: дороги розбиті, їхати ними дуже довго, а везти дороге обладнання шкода, бо воно може зламатися.

Автор запустив обласну петицію, аби добитись ремонту доріг - і побачив перешкоди, які заважають набрати достатню підтримку. Про його досвід і про те, як можна було б виправити ситуацію з обласними петиціями - читайте, і дивіться на інфографіці

Що таке корпусна система українських Збройних Сил? Чому в Україні створювали саме корпуси, а не дивізії? Чи справді армійська реформа вже завершена?

Головнокомандувач Сирський каже, що так. Авторка цієї статті, яка докладно розібралася в корпусній системі, в цьому не впевнена. Більше того: те, що Сирський називає завершенням, вона називає "лише початком".

Якщо ви чули пісню про "полковника із ОТУ", то розумієте, чому потрібна була реформа з переходу на корпусну систему управління військами. Внаслідок цієї реформи ОТУ формально зникли, як і сумнозвісний полковники та його сумнозвісні дії. Але на практиці не все так райдужно.

Ще одна тема - зв'язок між заявленим завершенням реформи та подвійним урізанням повноважень генерал-лейтенанта Михайла Драпатого. Багато інсайдерів кажуть, що цей зв'язок наявний. Чи так це насправді?

Відповіді на ці питання та всю "базу" по цій темі знає військова кореспондентка Анна Калюжна. Читайте її ґрунтовний матеріал

На цій світлині - Алія Роза. Зараз вона мешкає в Лос-Анджелесі, а раніше, за її власним зізнанням, працювала як російська сексуальна шпигунка в Європі та Великій Британії. Розповісти про свою попередню роботу на спецслужби РФ вирішила за порадою адвоката - щоб здобути легальний статус у США.

Алія Роза каже, що секс-шпигунки діють за детально розробленим сценарієм, щоб зламати психологічний захист жертви ще до того, як та усвідомить, що стала об’єктом полювання.

Спочатку такі шпигунки, яких ще називають "медовими пастками", кілька разів "випадково" з'являються в житті жертви - просто попадаються на очі в кав'ярні, спортзалі тощо. Потім зав'язують знайомство і починають "любовне бомбардування". Коли жертва на гачку - нею починають маніпулювати.

Алія Роза каже, що російські оперативники почали навчати її цим прийомам ще коли вона була підлітком. Ексшпигунка розповіла виданю New York Post, як секс-агентки Кремля спокушають фахівців Кремнієвої долини - увесь перелік способів "психологічної обробки" читайте в її розповіді

Чому кияни не хочуть або не можуть ходити в укриття під час повітряних атак?

Таке запитання ми поставили нашим читачам під час підготовки матеріалу, на основі якого створене це відео. Як виявилося, люди воліють іти не до того укриття, яке розташоване до них найближче, а до того, де вони справді будуть почувати себе в безпеці.

І це підводить нас до однієї з найбільших проблем з укриттями в столиці та інших українських містах. Далеко не все, що названо і позначено на карті як укриття, є укриттям насправді.

Чому так, і що з цим робити? Скільки в Києві укриттів, які справді (відносно) безпечні? Що зробити, аби їх стало більше, і як в цьому напрямку діє держава? Скільки коштує привести до ладу і перетворити на укриття підвал у багатоквартирному будинку?

Про все це розповідаємо в нашому новому відео. Дивіться, ставте вподобайки і підтримуйте нас!

У наших партнерів із Руху ЧЕСНО триває збір для Сергія Огородника та його побратимів і посестер із FPV-екіпажів 78 ОДШП.

Сергій, колишній координатор ЧЕСНО.Київ, тепер служить на фронті. Бійцям потрібне технічне обладнання для ефективної роботи: ретранслятори, модулі керування, антени, підсилювачі сигналу, паяльники та розхідники.

Підтримаймо разом тих, хто тримає небо: https://send.monobank.ua/jar/3wVxdKNrd8

Сьогодні вони - солдати російської армії. Якщо зайдуть на територію України зі зброєю в руках - мають бути ліквідовані. Бо окупанти мають гинути. А вчора вони були українськими дітьми, сиротами, яких Росія "евакуювала" з окупованих територій.

У цій статті мова про двох хлопців, які й досі мають українське громадянство. За яких обставин вони втратили батьків - невідомо. Втім відомо, що це сталося, коли частина Донеччини вже була під російською окупацією. В одному випадку, можливо, батьки були колаборантами російських військ.

Відтак ще дітьми вони потрапили до Харцизького притулку для сиріт. Вже звідти у 2022 році були "евакуйовані" до РФ - під приводом того, що "Україна збирається напасти". Насправді ж Росія готувала вторгнення.

Спливло кілька років - і Коля Сєдих зі Слов’янська та Стас Балицький з Горлівки вже в лавах російської армії. Цілком можливо, завтра вони прийдуть до України як окупанти.

І водночас вони є жертвами воєнних злочинів. А саме: стирання національної ідентичності, примусової депортації дітей з окупованих територій та їх подальшої мілітаризації.

Хто їх такими зробив? Які імена й прізвища у людей, які доклалися до стирання ідентичності, примусової депортації та мілітаризації? Хто зробив із них ворогів України і перекрутив їхні життя так, що тепер держава, громадянами якої вони є, за умови їхньої участі у війні муситиме їх знищити?

Читайте в нашому розслідуванні

Українські підлітки під час війни є особливо вразливими: вони втрачають близьких і друзів, переживають переїзди, мусять адаптуватися до нових місць і шкіл. Ті, що залишаються в Україні, живуть в умовах постійних російських атак на тилові міста. Цими вразливостями намагаються скористатися російські спецслужби та пропагандисти для вербування.

Як нам на рівні держави системно залучати підлітків до життя громади, як виховувати відповідальних громадян? Російські методи з "юнармією", "орлятами" та іншими мілітарними організаціями годяться лише для тоталітарних країн. Ми поцікавилися, як це відбувається у Фінляндії - країні, що лідирує і за рівнем демократії, і за рівнем ВВП на душу населення.

Своїми спостереженнями поділилася Галина Сєргєєва - багатодітна мама (у тому числі мама підлітків), що мешкає з родиною у Фінляндії.

Звісно, Україні далеко не все те по кишені, але важливо запозичити підходи - далеко не всі вимагають великих коштів, при цьому можуть бути ефективними.

Читайте докладно

Статтю створили ТЕКСТИ за підтримки Фонду Аскольд і Дір, що адмініструється ІСАР Єднання за фінансування Норвегії та Швеції

"Ця зима буде найважчою!", "Цьогоріч росіяни доб'ють українську енергетику, яку добряче побили в попередні", "Не буде ні світла, ні тепла, ні газу", "Всі, хто може, їдьте у село".

Такі віщування цієї осені лунають чи не з кожної праски. Росіяни охоче підкріплюють зливу тривожних наративів своїм ІПСО, спрямованим не тільки на українців, а й на власне населення - зайдіть в будь-який російський паблік і побачите: прості росіяни пожадливо чекають, поки ми тут усі замерзнемо при світлі каганців.

Чи можна з великою впевненістю спрогнозувати, якою буде ця зима? Вочевидь, це залежить від фактів, якими оперує такий прогнозист. Чи є доступ до всієї сукупності фактів у тих, хто береться прогнозувати - велике запитання.

У нас цього доступу немає. А втім, ми можемо оцінити стратегію, яку зараз застосовують росіяни, удари, яких вони вже встигли завдати, та зміни, яких останнім часом зазнала їхня зброя.

Що й робимо в цьому матеріалі - і показуємо на інфографіці.

Спойлер: вже можна констатувати, що першу фазу накату ми витримали

Насамкінець про приємне. У нашому магазині є кілька цікавих новинок. Подивіться, а як сподобається - придбайте, це допоможе редакції

НАШ МЕРЧ

Чому Південний міст у Києві, який був закритим для приватних автівок кілька років від початку повномасштабного вторгнення, одразу після відкриття знову ремонтують?

Невже не можна було відремонтувати, поки діяли обмеження? Чому цей міст постійно зазнає ушкоджень і потребує ремонту?

Є кілька відповідей. По-перше, сама конструкція мосту. Радянські інженери, які проєктували його у 1980 роках, вирішили робити частину мосту на основі тонкої сталевої плити, яку накрили асфальтом. Мабуть, нікому не спало на думку, що в майбутньому машин буде більше і вони стануть важчими. Зараз міст вже не витримує навантаження сучасного автотранспорту.

По-друге, від 1991 по 2010 рік на утримання мосту майже не виділяли коштів. Думали, міст новий, якось простоїть. Але без капітального ремонту він зношується швидше.

По-третє, цей міст є на балансі Києва - але сполучення ним важливе для всієї України, зокрема, ним рухається транспорт зі сходу на захід. Тож, мабуть, утримання та ремонт мосту слід було б здійснювати якось по-іншому, аніж бюджетом Києва.

В Євросоюзі є рішення для утримання таких стратегічно важливих доріг. Які проблеми Південного мосту досі лишаються невирішеними, і які механізми наповнення фонду утримання мостів працюють в ЄС - дивіться в нашому новому відео

Історія знає багатьох аферистів, які примудрялися ловити рибку в каламутній воді. Про одного з таких мова у нашому історичному лонгриді.

Віктор Сокира-Яхонтов народився в російській дворянській сім'ї й пішов шляхом, традиційним для таких родин того часу - участь у війнах, зростання по службі, нагороди. Тоді він був просто Яхонтовим. Та після розпаду Російської імперії, тікаючи від голоду й нестатків, поїхав в Україну - і тут, спекулюючи на українстві, знайшов рідство з якимись шляхтичами Сокирами і переробив своє прізвище.

Військову кар'єру намагався продовжити в українській Одесі. Успіхи були геть помірними, але Сокира-Яхонтов не журився. Не володіючи ні харизмою, ні авторитетом, ані визначними організаторськими чи бойовими вміннями, він зумів пристосуватися по-іншому. І провернув аферу.

Не маючи в розпорядженні жодних військових підрозділів, він примудрився продати вигадане українське військо. Причому, двічі! Спершу білогвардійцям і Антанті, а потім більшовикам. А ще в Одесі Сокиру-Яхонтова запам'ятали як "халіфа на годину" - він зумів заволодіти владою в місті, але всього на одну ніч.

Як це було - читайте в цьому цікавому лонгриді. Ви також можете його прослухати - в статті є начитка

Яка іронія: кремлівські спікери роками говорили про "громадянську війну в Україні", а тепер бояться, що громадянська війна розгориться у їхній власній країні.

Розпад РФ та емансипація поневолених народів - дуже бажаний сценарій для України. Якщо Москва буде позбавлена свого імперського жала, це стане головною гарантією безпеки в регіоні. Однак чимало українців не вірять у жодні перспективи розпаду сусідньої агресивної країни: мовляв, поневолені Росією народи дуже асимільовані, бояться і не бачать свого майбутнього поза імперським проєктом.

А втім, в одній з башт Кремля на повному серйозні заговорили про таку загрозу. Про неї написав чиновник путінської адміністрації Олександр Харичев.

Те, що вони про це пишуть, для нас саме по собі - інформаційна перемога. А втім, потрібно розуміти причини такої активності.

В нашій статті аналізуємо, чи й справді є підстави для таких страхів Кремля, показуємо, де в Росії "іскрить" від суперечностей, та які кроки робить Україна, щоб підтримати правильні тенденції. Також в цьому матеріалі цікаво про дієвий патріотизм - недолугий "пряник", який Кремль пропонує поневоленим, аби не "іскрило". Читайте докладно

​ТЕКСТИ шукають військового журналіста

Нашому виданню для постійної співпраці потрібен журналіст, який має широкі контакти з військовими, може виїздити на фронт та писати як репортажі, так і військову аналітику.

Вимоги:

Обов'язково досвід регулярного написання текстових матеріалів на фронтові теми обсягом не менше 8 тисяч знаків.

У разі початку роботи ми очікуємо, що журналіст працюватиме лише для Texty.org.ua, не писатиме для інших медіа та не буде залучений в інші проєкти.

Перевагою буде прагнення навчатися збирати в таблиці та аналізувати різні типи даних.

Ми очікуємо, що журналіст писатиме 2- 4 матеріали в місяць залежно від складності, при цьому глибоко і всесторонньо пропрацьовуватиме матеріал.

Резюме, мотивації листи та приклади своїх робіт висилайте на texty.org.ua()gmail.com до 15 грудня 2025 року.

19-річна Євгенія нагадує Ар’ю Старк із "Гри престолів". Вона використовує псевдо Фурія на честь римських богинь, які карали злочинців за їхні гріхи. Євгенія служить операторкою дронів в бригаді "Хартія". За її словами, чоловіки-військові часто запитують її: "Що ти тут робиш?"

"І я кажу: мушу бути тут — і на цьому все", — відповідає вона.

Порівнюючи з 2021 роком, кількість жінок в українській армії зросла на 40%. Зараз у нашому війську — понад 70 тисяч жінок, і тисячі офіційно служать у бойових підрозділах (раніше це було неможливо — жінки не мали на це юридичного права). Серед них — льотчиці, артилеристки, операторки дронів та інженерки.

Що їх мотивує?

Таке питання ставить американське медіа NPR (National Public Radio). І відповідає на нього в своєму ґрунтовному репортажі. Читайте переклад

​Друзі, маємо пропозицію від наших партнерів: - можна пройти дослідження Telegram в Україні 2025 і виграти iPhone або підписку на Telegram Premium

Команда аналітичного сервісу Telemetrio визначає, хто сьогодні є українською аудиторією Telegram.

Пройти опитування можна всього за 5 хвилин, а серед усіх учасників, які заповнять анкету та підпишуться на канал організатора, буде розіграно:

📱 iPhone 17 Pro
🎁 100 підписок Telegram Premium

👉 Пройти опитування 👈

"Якщо раніше українське мистецтво було чимось екзотичним і незрозумілим, то тепер Україна стала повноправним членом культурного процесу в Європі".

Так каже галерист Максим Волошин, один із засновників Voloshyn Gallery, яка представляє роботи українських митців за кордоном. Його слова добре ілюструє карта в цьому матеріалі - на ній видно, як побільшало виставок українського мистецтва в Європі та Америці після початку повномасштабної війни.

Втім, якщо у перші два роки великої війни інтерес до українського мистецтва зростав, то потім почалося згасання суспільної уваги до українських проблем у світі. Виставок теж поменшало.

За словами артекспертки Ольги Балашової, на початку повномасштабного російського вторгнення українські художники завойовували міжнародний мистецький простір кількістю, а в 2024-му вже якістю.

Деякі митці - Влада Ралко, Жанна Кадирова, Нікіта Кадан - користуються великим успіхом. Однак за цим особистим успіхом не видно системної державної політики.

Якою має бути ця політика? Чому, отримуючи гранти на виставки свого сучасного мистецтва за кордоном, Україна привозить малюнки соняшників, зроблені виховательками дитсадків? Що варто робити натомість?

Про це - в нашому матеріалі

В зоні бойових дій осколок прилітає українському бійцю прямо в серце. Починається крововилив в серцеву сумку. Життя бійця - на волосині.

Хірурги роблять йому маленький прокол у грудній клітці. За допомогою малоінвазивних інструментів відкривають серцеву сумку, перикард. Кров, яка там схопилася, виходить назовні, і після операції її прибирають. Життя врятовано.

Хірург оперує, використовуючи маленьку камеру: все, що він робить в грудній клітці бійця, бачить на моніторі. Після операції поранений не має великих розрізів на грудній клітці чи черевній порожнині: лише маленькі проколи.

Про цей випадок розповідає Костянтин Гуменюк, полковник медичної служби, головний хірург ЗСУ. За його словами, українські медики провели першу таку операцію в світі після вогнепального поранення в серце.

Це не єдиний випадок, коли українські хірурги застосовують малоінвазійні методики та інші інноваційні технології, виконуючи операції після фронтових поранень. Титанові шви, лапароскопічне видалення флешет (загострених снарядів з оперенням на хвості, схожих на стріли), вакуумна терапія, коли великі рани загоюються за допомогою апарату з негативним тиском...

Втім, є ситуації, коли мінімальне втручання неможливе. Одна з найнеприємніших ситуацій, з якими мають справу медики - посттурнікетний синдром. Евакуація з поля бою буває ускладнена, про "золоту годину", після якої ще можна врятувати кінцівку з накладеним турнікетом, зараз часто вже не йдеться.

Цікава розмова про те, як змінюється українська хірургія на тлі війни. Читайте

"Сьогодні ми не ті, ким були ще рік тому. Ми вище на кілька порядків як у технічному оснащенні, так і в тактиці використання безпілотників".

Так каже командир полку "Ахіллес" Юрій Федоренко. ТЕКСТИ вже говорили з ним близько року тому - тепер вирішили поговорити ще раз, щоб побачити, що змінилось.

А змінилось таки багато.

Наприклад, більш-менш вирівнялась ситуація по озброєнню. Юрій Федоренко говорить про всі номенклатури: десь у нас є несуттєве відставання і перевага ворога, десь паритет, а десь ми маємо абсолютну перевагу.

Наприклад, вже є паритет по "Мавіках", рухаємося в цей бік і по дронах-розвідниках, хоча по кількості ще є відставання. А от щодо важких нічних дронів-бомберів Україна безсумнівний лідер.

Натомість по оптоволоконних дронах РФ суттєво випереджає. "Дякувати" треба Китаю, який спеціалізовано під росіян виробляв оптоволоконний кабель, експериментував з різними його варіантами, а також із принципами замотування самої котушки. Росія добре закупилась. Нам Китай так не продає.

Втім, у тому, що Україна змушена шукати компоненти по всьому світу, є й свій плюс: це стимулює наших виробників самостійно виготовляти те, що необхідно. Росія тим часом залишається в залежності від Китаю.

А як там з якістю російських пілотів? Що з постачаннями дронів та іншого обладнання в українські підрозділи від держави? Як розвивається ситуація з дронами-перехоплювачами? Що відбувається на найгарячіших напрямках, де зараз працює "Ахілес"?

Читайте в інтерв'ю з Юрієм Федоренком