10% українців підтримують війну до знищення Росії. Ще 15% кажуть, що слід воювати до повернення України на кордони 1991 року, і стільки само говорять про кордони 2022-го. Решта 60% певні, що сторони - у військовому клінчі, тому потрібні переговори.

Справжня перемога для українців - це розвал і покарання Росії: репарації, суди, тюремні терміни, аж до розстрілів воєнних злочинців.

"Але оскільки найближчим часом такого не намічається, цю справедливість відставляють подалі й переходять до реалій". Так каже Олексій Антипович, керівник Соціологічної групи "Рейтинг".

Та ніякі з названих "реалій" наразі не здійснюються, тож українці зберігають стійкість. На чому вона тримається? На простих речах: бажанні жити, заробляти, бачити, що діти житимуть тут. І водночас небажанні змінюватися: їхати за кордон, вчити мову, починати з нуля.

"Це українська консервативність. У ній і коріння корупції: наше найближче коло - це соціальний капітал. Автоматично ти тягнеш за собою сина, кума, брата - будуєш свій клан, українську династію. Ця консервативність, помножена на зовнішню загрозу, нас і тримає", - каже Олексій Антипович.

В його інтерв'ю - про те, чому запит на антикорупцію став актуальнішим, ніж на "нові обличчя"; чому за Залужного проголосували б старші люди, і кого натомість підтримує молодь. Також про головні питання, які постануть перед українцями, коли закінчиться війна.

Читайте докладно, або слухайте аудіоверсію: https://texty.org.ua/articles/117758/vijnu-do-znyshchennya-rosiyi-pidtrymuye-10-ukrayinciv-socioloh-rozpoviv-pro-stavlennya-do-tck-zelenskoho-i-yak-vijna-zminyla-elektorat/

Знаєте це відчуття, коли на вулиці +30, а в поїзді не працює кондиціонер? Ваш вагон перетворюється на пекельну лазню, з якої немає виходу.

Чому так відбувається? Чому, сплативши за квиток чималі кошти, не можна отримати навіть базовий рівень комфорту?

Є кілька причин. Перша - старі вагони. Колись в них були справні кондиціонери, але за десятки років без ремонту вони вийшли з ладу. Друга - кондиціонери працюють від генератора, і якщо поїзд їде повільно, зі швидкістю до 40 км/год або стоїть на зупинці, генератори не виробляють електроенергію для кондиціонування. Третя - дефіцит вагонів. Якщо у вагоні зламався кондиціонер, зазвичай його неможливо зняти з маршруту загнати в ремонтне депо - бо вагонів на заміну немає.

Водночас українське законодавство передбачає певний комфортний рівень температури для поїздів, і встановлює, за яких умов має працювати вентиляція і кондиціювання.

Чого можна вимагати у провідників та начальників поїздів, коли у вагоні дуже спекотно, та на що варто звертати увагу, купуючи квитки - розповідаємо в нашому матеріалі: https://texty.org.ua/articles/117776/litni-spekotni-perevezennja-chomu-u-vahonakh-uz-nejmovirna-speka-i-jak-pravylno-pidibraty-vahon/

​У Криму вже кілька тижнів поспіль пахне смаленим. Можливо, російським пропагандистам і хотілося б сором'язливо відвести очі від українських влучань, а також проблем з бензином та електроенергією на окупованому півострові, та не вдається - проблеми стали аж надто помітними.

Тому вони намагаються нав'язати своїй аудиторії інші кути зору. І так само інтегрувати їх на українських платформах - в телеграмі, ютубі та на ТікТоку. А ми продовжуємо відстежувати цю діяльність.

Ось кілька наративів, що мали б нівелювати ефект від українських "далекобійних санкцій":

"Прекрасна маркізо, в Криму все добре - труднощі тимчасові"

"Україна тероризує цивільних, і після такого Крим до неї повертатись не захоче"

"Займалась би краще Україна власними проблемами"

"Україна дорого заплатить, Росія вдарить ядеркою"

"Проблеми в Криму не змінять ситуацію на фронті".

Такі наративи ми знайшли в коментарях на ютубі. На ТікТоку картинка дещо інша - але в цілому вона зводиться до залякування, знецінення воєнних успіхів, підбурювання до відмови від територій та поширення теорії про "договорняк". Ми також помітили, що тіктокери використовують чимало давно відомих маніпулятивних прийомів.

Читайте докладно в нашому моніторингу соцмереж: https://texty.org.ua/articles/117783/krym-na-plavu-a-vsi-problemy-ukrayinska-propahanda-monitorynh-ukrayinskyx-socmerezh-za-2228-chervnya-2026-roku/

Є кілька речей, на які можна дивитися вічно. Перша - безпомічне скиглення росіян, коли українські дрони летять у напрямку їхніх НПЗ. Друга - стовби полум'я від палаючих НПЗ. І третя - бензин, який зникає на російських АЗС внаслідок цих подій.

Саме на цю третю річ пропонуємо подивитися разом.

Ми створили інтерактивну карту, яка оновлюється кілька разів на день і показує, як щезає бензин на заправках по всій РФ.

Помаранчевий - колір відсутності, блакитний - наявності, і без сумніву, усі ми хочемо, щоб кожна з цих точок була помаранчевою!

Маленьке зауваження: дані неповні, адже російські користувачі дають інфу не по всіх заправках. Крім того, трохи спотворюють дані й українські користувачі, які позначають АЗС як такі, на яких бензину немає, хоча насправді він там є.

Дивіться інтерактивну карту, додавайте в закладки, діліться з друзями! Посилання: https://texty.org.ua/articles/117794/na-zapravkax-rf-nemaye-palnoho-interaktyvna-karta/

"Мило видавати порційно, під підпис, старшина підрозділу веде суворий облік". Ні, це не жарт - а чинна норма, яка досі діє в ЗСУ. Водночас такої посади як старшина в армії вже немає! А що там з дефіцитом мила? Ні, теж немає.

Інша норма: "Ковдри повинні бути одного кольору. По бокових сторонах ковдра підгортається і прострочується. Подушка підбивається і кладеться з розправленими кутками. Всі подушки повинні бути одного розміру". Вкрай необхідно під час екзистенційної війни такого масштабу прострочувати ковдри, сортувати їх за кольорами, а подушки - за розмірами. Бо спальників людство ще не винайшло, еге ж.

А ось іще: на особливий період військові повинні мати сталевий шолом і пару запасних онуч. Агов, тут є хто-небудь, хто знає, які вони, ці онучі, і як ними користуватись? А головне, навіщо вони бійцям в епоху трекінгових шкарпеток?

Можливо, це пояснять наші урядовці, які й досі залишають ці норми чинними?

Ви скажете, усю цю маячню виконувати не обов'язково, і взагалі все це смішно. Але ні: окрім цих нещасних онуч, в армії досі діють максимально абсурдні норми, які можуть суттєво зіпсувати життя бійцям. Більше того, псують!

Розповідаємо про армійський "нафталін", якого давно слід позбутись або привести у сучасний вигляд: https://texty.org.ua/articles/117762/i-smix-i-slozy-yak-arxayichni-armijski-normy-uskladnyuyut-zhyttya-bijciv/

Тільки-но в якомусь місті відбувається ЛГБТ-прайд, поруч обовʼязково збираються протестувальники, які, за їхніми словами, "захищають традиційні родини". Однак чи потрібен традиційним родинам захист, який полягає у боротьбі з одностатевими шлюбами?

Наш автор Євген Лакінський походить зі звичайної української родини. Багато років тому він виїхав з Одеси, зараз мешкає в Канаді і виховує двох дітей. Тож добре знає, що потрібно традиційним родинам, і чому це не те, що пропонують противники ЛГБТ.

Одностатеві шлюби взагалі ніяк не заважають гетеросексуальним парам одружуватися і народжувати дітей, каже Євген. А те, що в середньому сім'ї зараз мають менше дітей, ніж раніше, має соціально-економічні причини, а не якісь інші.

Євген дає історичний погляд на традиційну українську родину й розповідає, з якими труднощами вона стикалася. Розмірковує, які труднощі натомість виникли у сучасних сімей.

Якого захисту вони потребують - перелічує по пунктах. Читайте його міркування: https://texty.org.ua/articles/117798/tradycijni-simyi-treba-zaxyshchaty-ale-ne-vid-lhbt/

Це історія про шалену гонитву, в якій ти мусиш випередити смерть. Долю бійців вирішують хвилини. Згаєш їх - і вже нічого не вдієш, не зміниш.

Про рекордно швидку евакуацію пораненого з поля бою розповідає наш воєнний кореспондент Олександр Шульман. Це сталося під час операції тактичної групи "Реванш" ГУР МО, яка зупиняла наступ окупантів і вибивала їх із села Малі Щербаки на Запоріжжі. За кілометр від місця штурму розташувалася група медичної евакуації та її командир Лауда.

***

Коли в рації прозвучало: "У нас триста. Важкий. Тримає кишки руками", Лауда миттю вскочив у багі. Він навіть не мчав - летів зі швидкістю 120 км/год. У бліндажі на передовій застав моторошне видовище: поранений із розсіченою черевною порожниною кричав від болю, тримаючись за власні нутрощі.

Вітер свистить у вухах, багі мчить через ріллю, двоє бійців міцно тримають пораненого, кров крізь щілини тече на розпечений двигун.

"Запах горілої крові. Противний. Коли танкісти горять, оце такий", - розповідатиме потім Лауда.

А поки він тисне на газ. Вони мчать, щоб не дати пораненому "витекти".

Через 25 хвилин боєць під опікою хірургів, негайно зроблена гемотрансфузія - вливання крові. Ще хвилина - і рятувати було б нікого. Згодом його прооперують у шпиталі, і вже через тиждень він стане на власні ноги, піде у стрій і отримає нагороду.

Але це буде через тиждень. А поки - триває бій, і триває місія медеваків.

Якою стала ця місія - читайте або слухайте в нашому репортажі: https://texty.org.ua/articles/117825/shlyax-do-malyx-shcherbakiv-yak-shvydki-bahi-perexytryly-smert-poblyzu-zaporizhzhya/

Є такий винахід людства, здатний врятувати життя: світлофор. Здавалось би, це найпростіша річ, якою можна регулювати рух автомобілів і пішоходів. Але ні: багатьом людям в Україні доводиться писати в купу інстанцій, добиватися, виходити на акції протесту, аби на їхній дорозі просто встановили світлофор.

В Україні є села, "кинуті під колеса": вони тягнуться обабіч жвавих трас. Перетнути трасу означає ризикнути життям.

Одне з таких сіл - Рея в Житомирській області. Після початку повномасштабної війни трафік на трасі М-21, вздовж якої тягнеться село, став щільнішим: люди їдуть на захід. Але регульований перехід тут так і не зробили.

Навіть після того, як на трасі збили 11-річного Артема Гуцалюка, який внаслідок аварії впав у кому, а потім його батькам довелося заново вчити його ходити, говорити і впізнавати рідних.

Чиновники пояснюють: кошти під час війни передбачені лише для облаштування місць підвищеної аварійності. "Це звучить так, наче громада має принести в жертву більше своїх громадян, тоді держава погодиться витратити гроші на світлофор", - коментує Віктор Загреба, дослідник політики безпечного руху.

Але проблема не лише в світофорах: дороги в Україні досі будуються за радянськими стандартами. Тим часом навіть у найближчих сусідніх країнах ЄС - Польщі та Литві - використовують інші підходи, які роблять дороги зручними і для водіїв, і для пішоходів.

Україні давно варто позбутися радянського спадку в організації доріг. Докладно про це - в нашому матеріалі: https://texty.org.ua/articles/117695/vony-ne-zupynyayutsya-yak-uryatuvaty-kynuti-pid-kolesa-sela-na-trasax/

​Що новенького послухати на аудіоверсіях ТЕКСТІВ?

На зв'язку ТЕКСТИ вголос, і сьогодні пропонуємо добірку цікавих історичних матеріалів про події початку ХХ століття. Ви можете прослухати їх на Spotify (або, якщо зручніше, Apple Podcast).

Нещодавній матеріал про українських лівих початку ХХ ст. У ньому ми на історичних прикладах міркуємо про те, чи правильною є думка, що всі українські ліві в часи визвольних змагань були проросійськими, зрадниками тощо. Це велика стаття, і якщо не дочитали або пропустили - послухайте.

Ще один матеріал - про українців в Ірані під час Першої світової. На Близькому Сході тоді вирували не менш бурхливі події, ніж зараз, і в епіцентрі опинилися троє українських військових з Галичини. Як їх занесло аж в Іран, і за кого вони там воювали - розповідаємо.

І, нарешті, аудіоверсія тексту про одеську аферу 1920 року, коли такий собі генерал Віктор Сокира-Яхонтов двічі продав вигадане українське військо. Спершу "купилися" білогвардійці та Антанта, потім - більшовики.

Ми продовжуємо розвивати наш подкаст, тому, якщо ви любите аудіоформат - підписуйтеся і слухайте ТЕКСТИ вголос!

"Ми цього не покажемо - значить, цього немає". У таку гру з росіянами бавляться їхні пропагандистські ЗМІ, замовчуючи масштаби та наслідки українських ударів по російських НПЗ та військових об'єктах. Звідси риторичне питання багатьох росіян, які бачать черги на заправках: "Скажіть хто-небудь, що відбувається?"

Натомість в Україні - інша гра. "Це є, але українцям через це треба не тішитися, а плакати".

Ми дослідили поширення подібних наративів у проросійських телеграм-каналах, коментарях на Ютубі та відео в ТікТоці. І побачили: уся ця спільнота - від анонімних коментаторів до тіктокерів з сумними обличчями - працює на нівелювання українських ударів, намагається посіяти паніку та зневіру.

Ось головні наративи (і наші коментарі):
- Удари по російських тилах ніяк не вплинуть на ситуацію на фронті (уже не впливають, коли російські командири скаржаться на відсутність пального, еге ж)
- У Росії немає проблем через удари України (так, а кілометрові черги на заправки - то в якійсь іншій галактиці)
- Росія відповідає жорсткими ударами (так, Росія ж не нападала на Україну, вона просто відповідає)
- Потрібні ракети, а не дрони, але їх немає через корупцію (по-перше, не немає, а по-друге, хіба не дрони зробили більшість роботи?)
- Україна б'є лише по легких цілях (а чому вони легкі? Тому що у Росії бракує ППО? А чому?)

Це найбільш поширювані тези. Тези, які просувають менше: "Україна вбиває цивільних" та "Зеленського треба змусити до миру". Кожна з цих тез - повз касу, бо не Україна і не Зеленський почали війну, і не ми є тими, хто хоче будь-що її продовжувати.

Хто ж усі ці люди, які поширюють подібні тези в українському сегменті? Серед них є вельми прикметні персонажі, чию діяльність ми не раз аналізували. Читайте і дивіться: https://texty.org.ua/articles/117835/radily-teper-chekajte-vidpovid-monitorynh-ukrayinskyx-socmerezh-za-29-chervnya-5-lypnya-2026-roku/

Щодо звільнення Михайла Федорова: наша редакційна стаття.

Тезово: Не виключаємо, це найбільша помилка президента з початку повномасштабної війни.

Сирський та поточне вище військове керівництво (Генштаб тощо) не здатні системно вирішити жодну серйозну проблему. Це можна охарактеризувати одним словом: НЕСПРОМОЖНІСТЬ.

"Штурмові" війська Сирського, які він майже повністю скопіював із російських зразків, перемогли технологічний, обґрунтований даними, стратегічний підхід Федорова.

Звільнення першого в історії України міністра оборони, який має всі потрібні якості: розуміння технологій, досвід реалізації стратегічних проєктів та реалістичну теорію перемоги, є чудовим подарунком ворогу.

Читайте повністю: https://texty.org.ua/articles/117875/vidstavka-fedorova-zelenskyj-zrobyv-pomylku-yaka-nablyzhaye-nas-do-porazky-u-vijni/?src=main

Чергова ротація в стилі "переставляння ліжок"? На перший погляд, поява Сергія Корецького в кріслі глави уряду виглядає саме так. А як усе може бути насправді?

(Прим. ред: на момент публікації цієї статті не було ясності ані щодо призначення Корецького, ані щодо звільнення Федорова. Тепер ясність уже є, тож це вже не "головна інтрига дня", як вказано на початку матеріалу).

Отже, хто такий Сергій Корецький? Здавалось би, це дивний вибір, такий собі Шмигаль 2.0: менеджер із енергокомпаній, який усе життя мав справу з бензином, газом і кавою. Але подивімося на календар. До опалювального сезону лишається три місяці.

На нашу думку, логіку зміни уряду та призначення нового, під керівництвом Корецького, слід пояснювати саме так. З огляду на те, які плани має Росія, чи то пак, Владімір Путін. А саме - зробити наступну зиму нестерпною для українців і таким чином розхитати рейтинг Володимира Зеленського.

Чи може досвід Корецького вплинути на цю ситуацію? Вочевидь, президент Зеленський вважає, що так. Що думаємо з цього приводу ми - читайте або слухайте в цій статті: https://texty.org.ua/articles/117871/kryzovyj-menedzher-chomu-serhij-koreckyj-ce-pro-nastupnu-zymu-ta-rejtynhy-zelenskoho/

У Франції заборонено їздити на одному електросамокаті удвох - оштрафують на 135 євро. Такий самий штраф - за використання навушників або телефону під час користування самокатом. Якщо цим транспортом поїде дитина до 14 років - опікун теж заплатить 135 євро.

Нарікання на самокатників сьогодні можна почути не тільки в українських містах: прикрим словом їх згадують і в Варшаві, і в Берліні, і в Марселі. Водночас у європейських містах електросамокатами користуються значно акуратніше, а кількість серйозних травм чи смертельних випадків нижча. Усе тому, що там існують правила дорожнього руху для самокатників, і є службовці, які перевіряють дотримання правил. А українська юстиція цей вид транспорту "не помічає".

Ми взяли для прикладу Францію і показуємо на інфографіці, скільки там платять за порушення правил під час їзди електросамокатом. Показуємо також, які астрономічні суми штрафів для тих, хто вирішив покататись напідпитку або під дією наркотиків. І порівнюємо з українською ситуацією, піднімаючи судові справи, в яких фігурують користувачі електросамокатів.

Демонізувати самокати та закликати повністю їх заборонити не варто. Натомість, давно уже слід відрегулювати користування цим видом транспорту. І зробити більше велодоріжок. Докладно - в нашому матеріалі: https://texty.org.ua/articles/117827/elektrosamokaty-v-ukrayini-xaos-zamist-pravyl/

Російські удари по українських АЗС - це тщета зусиль зі стратегічної точки зору.

Росія не зможе спровокувати в Україні дефіцит пального, аналогічний тому, з яким сьогодні стикається сама. Україна має розгалужену систему заправок, і удари по цивільних об’єктах не дадуть стратегічного результату - запевняють представники українського паливного ринку.

Водночас, такі удари є дошкульними й небезпечними, адже приносять збитки і загрожують життям людей. Слід враховувати й те, що починаючи з травня їх кількість суттєво зросла.

Ми показуємо на інфографіці, як збільшувалася кількість ударів за ці місяці порівняно з попередніми роками. Також ви можете побачити, в яких областях було уражено найбільше АЗС. Дивіться за посиланням: https://texty.org.ua/articles/117872/ataky-na-ukrayinski-azs-karta-vluchan-i-xronolohiya-udariv/

А що тим часом з пальним на Росії? Як свідчить наша інтерактивна мапа, масштабна паливна криза в РФ продовжує поглиблюватися. Ось тут можна побачити все на власні очі, також додаємо трохи контексту щодо того, що зараз відбувається: https://texty.org.ua/fragments/117907/

"Що це взагалі було?" Така реакція була у багатьох після того, як минулого тижня президент звільнив уряд, безуспішно спробував відправити його очільницю до США, безуспішно спробував закрити посаду в міністерстві оборони Ігорем Клименком, спровокував політичну кризу, зливу виправдально-звинувачувальних публікацій в медіа та протести в середмісті столиці.

Це було схоже на божевільний політичний ураган, який змітає все на своєму шляху без якоїсь очевидної мети.

Насправді це не ураган. Це - управлінські помилки, які ми бачимо вже не вперше. Коли призначення базуються не на інституційній пам'яті, політичній культурі, реальних заслугах виконавців, а на інтуїції та емоціях людини, яка швидко захоплюється - і так само швидко розчаровується.

Чому той спосіб, у який діє президент, нікуди не годиться? Чому в українських політичних реаліях кожен на його місці діяв би приблизно так само? Як змінити ці реалії, щоб було нормально - або, принаймні, не з такими кричущими помилками, за які, в кінцевому підсумку, платить весь народ?

Ось що ми думаємо з цього приводу: https://texty.org.ua/articles/117914/

В українському парламенті є троє депутатів, які з помітною частотою вживають слово "бусифікація". Серед цих трьох є один, який вживає це слово у кожному шостому своєму виступі (ні, не Олексій Гончаренко, інший депутат).

Час від часу народні обранці зненацька активізуються і починають вживати це слово частіше. Загалом вперше у стінах парламенту воно вперше прозвучало у жовтні 2024 року, відтоді бачимо "хвилі" - і один із піків припадає на липень цього року.

Вікіпедія пояснює термін "бусифікація" як іронічний неологізм, пов'язаний з примусовою вуличною мобілізацією. Однак є дещо окрім іронії: російська пропаганда будує один зі своїх головних наративів про Україну саме довкола цього терміну. У цьому наративі Україна - заражена нацизмом країна-нездара, яка ні на що не здатна, окрім як полювати на людей.

Згадані українські депутати свідомо чи несвідомо допомагають підсилити ці наративи. Хто, скільки, і коли активніше - дивіться на інфографіці: https://texty.org.ua/fragments/117859/busyfikaciya-u-verhovniy-radi/

Звісно, проблеми з мобілізацією реальні. Але одна справа пропонувати їх вирішити, інша - на максимальному рівні емоцій кричати про "відлов людей". І навіть якщо говорити про "бусифікацію" спокійним голосом, без крику, але активно і часто - це означає нормалізувати наратив, який просувають росіяни, в українському інформаційному полі

У суспільства високі, навіть завищені очікування від призначення Михайла Драпатого на посаду Головнокомандувача ЗСУ. Люди хочуть швидких, радикальних змін і покладаються на бездоганну репутацію генерала.

Проте воєнна реальність завжди виявляється набагато складнішою, суворішою та багатовимірнішою за будь-які емоційні очікування.

"Багато хто не усвідомлює масштабу завдань і не розуміє, що зараз бути головнокомандувачем Збройних сил України - це одна з найтяжчих місій. Перехід від медійних очікувань до холодного управління воєнною машиною буде надзвичайно жорстким".

Так каже Микола Бєлєсков, старший аналітик фонду "Повернись живим". Це його приватна думка як експерта. Він окреслює кілька головних сфер, у яких на Драпатого очікують великі труднощі:

- бюрократичний саботаж та криза управління

- брак особового складу на всіх рівнях

- брак матеріальних ресурсів для ведення війни.

І це ще не все.

"Це шлях величезного напруження сил, де права на помилку вже давно не залишилося", - йдеться у нашому матеріалі. Докладно про те, що чекає Михайла Драпатого на цьому шляху - читайте: https://texty.org.ua/articles/117934/velyki-ochikuvannja-i-systemni-obmezhennja-z-jakymy-vyklykamy-zitknetsja-drapatyj/

Український інтернет завалений оголошеннями про роботу в оборонній галузі - їх тисячі. Обіцяють бронювання від мобілізації, зарплати від 50 тис. грн, соцпакети й навчання "на місці". А як насправді?

Ми поговорили з кількома людьми, які вже працюють в галузі, працювали, але звільнились, і розглядали для себе таку можливість, добре все дослідили і відмовились.

Кілька цитат:

"Насправді це значно легше, ніж може здаватися".

"Не потрібна спеціальна технічна освіта або багато досвіду".

"Є суворий контроль за дотриманням робочого графіка".

"У приватних розмовах із колегами я чула про зовсім невеликі зарплати, хоча це були інженери дуже високого рівня".

"Ця робота вимагає майже військової дисципліни та готовності цілковито підлаштувати своє життя під виробництво".

"Щодо навчання і зарплати, то я не побачив якихось вау-пропозицій".

"Більшість вакансій пропонували бронювання. Але під час спілкування з роботодавцями з’ясовувалося, що є особливості".

Що відбувається за дверима прохідної, чого варто і не варто очікувати людям, які хочуть працювати в "оборонці", і чому одні працюють роками, а інші звільняються? Розповідаємо: https://texty.org.ua/articles/117856/zhyty-z-payalnykom-u-rukax-yak-pracyuye-ukrayinskyj-miltex-zarplaty-vymohy-ta-realnyj-dosvid/

Чому Росія саме зараз взялася бити по українських портах Північного Причорномор’я та суднах, які в них заходять?

Версію про "помсту за молочку" залишимо зет-паблікам та всіляким конспірологам. Натомість запитуємо у фахівця, чим насправді обумовлені дії РФ.

Економіко-географ Іван Савчук каже: Україна є прямим конкурентом РФ на ринку зерна. Ми торгуємо з тими самими клієнтами: арабські країни, мусульманський Близький Схід. Це фуражне зерно: кукурудза й пшениця, які йдуть на відгодівлю худоби й птиці. Цей ринок для обох сторін ключовий.

Логіка ударів Росії проста: вона може забрати собі контракти, які не виконає Україна. Це не означає "назавжди": такі контракти поновлюються щороку. Однак зайвих грошей у Росії зараз нема.

Питання не тільки в зернових: 80% товарного експорту Україна здійснює морем. Коли після російських ударів судновласники відмовляються заходити в українські порти - це болючий удар по економіці та державному бюджету. Тим більше, власного флоту, за допомогою якого можна було б частково вирішити проблему, в України немає.

Що з цим можна вдіяти? Чи допоможе нам порт румунської Констанци, і чи є він достатньою альтернативою? Чи можуть стати такою альтернативою залізничні перевезення?

Також у цьому матеріалі - які стратегії використання своїх портів Україна може обрати в майбутньому, після війни. І як на цей вибір може вплинути потенційний вступ України до Євросоюзу. Читайте докладно, або слухайте аудіоверсію: https://texty.org.ua/articles/117959/persha-zernova-vijna-ekonomiko-heohraf-rozpoviv-shcho-vidbuvayetsya-na-chornomu-mori/

​"Та там же прямо на сходах чатує ТЦК!" Це одна з поширених лякалок про Центри рекрутингу української армії. Звучить як нісенітниця, але ми вирішили перевірити.

Вдаючи дружину військовозобов'язаного, який не може прийти сам, наша кореспондентка подалася до Центру рекрутингу в столиці, аби дізнатися, як там усе влаштовано.

Авторка матеріалу думала, її спитають: "А чого ж ваш чоловік не прийшов сам?" - але цього не сталося. Ніяких натяків, ніякого тиску або шеймінгу. В цілому це було схоже на державний сервіс, який нормально працює для громадян.

Представників ТЦК ніде поблизу не було - і співробітники центру пояснили, чому їх там і не могло бути. Натомість були військові-рекрутери, які приходять, аби запросити військовозобов'язаних напряму до своїх підрозділів.

У центрах рекрутингу зберігають анонімність людей, які до них звертаються. Туди навіть іти не обов'язково - можна дістати максимально повну інформацію по телефону.

Почувши усе це, наша кореспондентка ще й розпитала про особистий досвід - у журналіста, який в 2025-му приєднався до ЗСУ саме через центр рекрутингу. Що дізналась - розповідаємо: https://texty.org.ua/articles/117893/nazyvajsya-xoch-hryhoriyem-yak-kulturno-pity-do-vijska-cherez-centr-rekrutynhu-ukrayinskoyi-armiyi/