Сьогодні, 4 березня, виконується 75 років від дня народження видатного українського композитора та музиканта Володимира Івасюка.
Розповідаємо про його творчість та таємничі обставини смерті у нашій каруселі
Розповідаємо про його творчість та таємничі обставини смерті у нашій каруселі
❤🔥35👍1
#FightForUkraine
Сандра Андерсен Ейра розвивала міжнародний риболовний бізнес та представляла саамський народ у виборних органах. З початком повномасштабного вторгнення, жінка долучилася до Сил оборони та воює досі.
Сандра Андерсен Ейра родом з Фіннмарка – найпівнічнішого району Норвегії.
Довгий час жінка працювала у риболовній галузі. У 2016 році Сандра придбала власне риболовне судно та отримала ліцензію на промисловий вилов риби.
Як капітанка риболовного судна активно співпрацювала з норвезьким Міністерством риболовної промисловості задля захисту прав жінок у цій галузі. Сандра навіть знялась у документальному фільмі італійської режисерки Брунелли Філлі «Sea Sisters», що присвячений жінкам, які керують риболовними суднами.
У 2017 році обрана у Саамський парламент Норвегії – це представницький орган саамів, який опікується питаннями культурної автономії цього народу. Після завершення депутатських повноважень – продовжила розвивати риболовний бізнес, працюючи у США та Норвегії.
Після початку повномасштабного російського вторгнення, Сандра долучилась до Інтернаціонального легіону Сил оборони. Служила бойовим медиком у підрозділі, що переважно складався з колишніх британських та американських рейнджерів. Брала участь в боях за Мощун під час Київської оборонної операції. Згодом жінка продовжила бойовий шлях на Миколаївщині та долучилась до української морської піхоти. Брала участь в обороні Бахмута. Продовжує нести військову службу в Силах оборони.
«Я ніколи раніше не була в Україні, проте мешкала на півночі Норвегії, біля кордону з Росією. Ми всі знали, що наближається війна, і більшість, напевно, готувалися до цього роками. Для нас допомогти – моральний обов’язок. Тому що останньою великою війною (Друга світова війна, – ред) на нашому континенті була війна у моїй країні, і багато країн прийшли нам на допомогу. Сьогодні ми робимо те саме для України», – вважає Ейра.
Сандра Андерсен Ейра розвивала міжнародний риболовний бізнес та представляла саамський народ у виборних органах. З початком повномасштабного вторгнення, жінка долучилася до Сил оборони та воює досі.
Сандра Андерсен Ейра родом з Фіннмарка – найпівнічнішого району Норвегії.
Довгий час жінка працювала у риболовній галузі. У 2016 році Сандра придбала власне риболовне судно та отримала ліцензію на промисловий вилов риби.
Як капітанка риболовного судна активно співпрацювала з норвезьким Міністерством риболовної промисловості задля захисту прав жінок у цій галузі. Сандра навіть знялась у документальному фільмі італійської режисерки Брунелли Філлі «Sea Sisters», що присвячений жінкам, які керують риболовними суднами.
У 2017 році обрана у Саамський парламент Норвегії – це представницький орган саамів, який опікується питаннями культурної автономії цього народу. Після завершення депутатських повноважень – продовжила розвивати риболовний бізнес, працюючи у США та Норвегії.
Після початку повномасштабного російського вторгнення, Сандра долучилась до Інтернаціонального легіону Сил оборони. Служила бойовим медиком у підрозділі, що переважно складався з колишніх британських та американських рейнджерів. Брала участь в боях за Мощун під час Київської оборонної операції. Згодом жінка продовжила бойовий шлях на Миколаївщині та долучилась до української морської піхоти. Брала участь в обороні Бахмута. Продовжує нести військову службу в Силах оборони.
«Я ніколи раніше не була в Україні, проте мешкала на півночі Норвегії, біля кордону з Росією. Ми всі знали, що наближається війна, і більшість, напевно, готувалися до цього роками. Для нас допомогти – моральний обов’язок. Тому що останньою великою війною (Друга світова війна, – ред) на нашому континенті була війна у моїй країні, і багато країн прийшли нам на допомогу. Сьогодні ми робимо те саме для України», – вважає Ейра.
❤🔥22👍4❤2
Щороку 8 березня в українському суспільстві загострюється дискусія навколо того чи потрібно залишати Міжнародний жіночий день офіційним державним вихідним чи таку норму варто скасувати.
Постійне повернення до цієї дискусії є індикатором ширшої необхідності – реформи державного календаря свят і памʼятних днів загалом. Зокрема, ми потребуємо остаточного відходу від радянської спадщини та підходів у цій сфері.
Повномасштабне російське вторгнення посилило запит з боку суспільства на роботу з радянською й російською імперською спадщинами в різних публічних площинах та їх осмислене подолання.
Водночас реформа державного календаря не може бути поверхневою. Вона торкається життя кожного громадянина, тож неможлива без комплексного та всебічного підходу. У запровадженні змін ми повинні брати до уваги як фундаментальні речі, які стосуються національної памʼяті, так і соціальні та релігійні аспекти.
Щодо 8 березня, то хоча ця дата увійшла у своєрідний «канон свят радянської людини», до появи Міжнародного дня боротьби за права жінок та міжнародний мир СРСР не мав жодного стосунку. Тому первинно це не комуністичне і не радянське свято. Фундаментально воно повʼязане з боротьбою жінок за свої права – виборчі, трудові тощо.
У Радянському Союзі день, повʼязаний із боротьбою за права жінок, поступово трансформувався у «свято весни й краси». Вихолощення суті цього дня в СРСР було цілком закономірним, адже в тоталітарній країні не йшлося про реальну і послідовну боротьбу за права людини.
Вочевидь, навіть із погляду походження цієї дати, а також контексту, в якому вона відзначається у світі, нелогічно продовжувати 8 березня радянську і пострадянську традицію «свята весни й краси». Проте чи варто відмовлятися і від правозахисного аспекту цієї дати, який був основоположним?
8 березня може повністю зникнути з українського календаря дат. Або стати індикатором, чи можемо ми як суспільство, долаючи радянську спадщину, використовувати інструменти переосмислення, відновлення первісних змістів того, що було вихолощено та спотворено в радянський час. І залишитися датою, яка щороку буде нагодою проаналізувати, якого поступу ми досягаємо в захисті прав людини.
Постійне повернення до цієї дискусії є індикатором ширшої необхідності – реформи державного календаря свят і памʼятних днів загалом. Зокрема, ми потребуємо остаточного відходу від радянської спадщини та підходів у цій сфері.
Повномасштабне російське вторгнення посилило запит з боку суспільства на роботу з радянською й російською імперською спадщинами в різних публічних площинах та їх осмислене подолання.
Водночас реформа державного календаря не може бути поверхневою. Вона торкається життя кожного громадянина, тож неможлива без комплексного та всебічного підходу. У запровадженні змін ми повинні брати до уваги як фундаментальні речі, які стосуються національної памʼяті, так і соціальні та релігійні аспекти.
Щодо 8 березня, то хоча ця дата увійшла у своєрідний «канон свят радянської людини», до появи Міжнародного дня боротьби за права жінок та міжнародний мир СРСР не мав жодного стосунку. Тому первинно це не комуністичне і не радянське свято. Фундаментально воно повʼязане з боротьбою жінок за свої права – виборчі, трудові тощо.
У Радянському Союзі день, повʼязаний із боротьбою за права жінок, поступово трансформувався у «свято весни й краси». Вихолощення суті цього дня в СРСР було цілком закономірним, адже в тоталітарній країні не йшлося про реальну і послідовну боротьбу за права людини.
Вочевидь, навіть із погляду походження цієї дати, а також контексту, в якому вона відзначається у світі, нелогічно продовжувати 8 березня радянську і пострадянську традицію «свята весни й краси». Проте чи варто відмовлятися і від правозахисного аспекту цієї дати, який був основоположним?
8 березня може повністю зникнути з українського календаря дат. Або стати індикатором, чи можемо ми як суспільство, долаючи радянську спадщину, використовувати інструменти переосмислення, відновлення первісних змістів того, що було вихолощено та спотворено в радянський час. І залишитися датою, яка щороку буде нагодою проаналізувати, якого поступу ми досягаємо в захисті прав людини.
👍21❤5🔥1
Тарас Шевченко увійшов у світову літературу, як поет свободи. Його поетичні збірки були сповнені боротьбою за власну державу. А картини часто слугували ще одним емоційним полотном самовираження митця.
Шевченко лишив долю натхнення не лише у своїх поезій, а й у малюнках, гравюрах та полотнах. Часом, він проживав сюжет поезій так, що створював з нею й ілюстрацію. Але, частіше за все – це були окремі роботи, окремі емоції та повністю окремий світ Тараса Шевченка, про який ніби принято говорити менше. Та разом з тим, мистецький талант Тараса Григоровича не роздільний і з його поезією і картинами.
Сьогодні, у 210-ту річницю від дня народження Тараса Шевченка, пропонуємо вашій увазі кілька художніх робіт, які перегукуються з його поетичними роботами, деякі – є продовженням його слів, але більшість – це його бачення світу, лінза через яку він сприймав зовнішні подразники.
Мистецтво Тараса Григоровича має свої унікальні характеристики, а переклад між різними видами мистецтва є складним процесом, який дозволяє розширити художні горизонти сюжету та особистості митця.
Найцікавіший приклад, де можна побачити таке переплетення різних інструментів мистецтва, є поема «Катерина» (1838-1839 рр.) та однойменна картина «Катерина» (1842 р.). В обох виражено трагічну долю української жінки, її страждання. Але разом з тим і доволі глибоку красу.
Ми зробили підбірку картин Тараса Шевченка та деяких уривків з його творів, де мистецтво малюнку та мистецтво слова – стоїть десь на межі і перегукується одне з одним. Чи це ілюстрації його поезій? Можливо. Але через 210 років з його народження ми можемо стверджувати, що це вже простір нашої уяви, на яку нас спонукав український митець, світовий символ борця за волі – Тарас Шевченко.
Ілюстрації та підписи до них взяті з видання «Шевченко-художник. Бібліографічний покажчик. 1839 – 2012», виданого Українським інститутом національної пам'яті та Національним музеєм Тараса Шевченка (Київ, 2014 рік).
Шевченко лишив долю натхнення не лише у своїх поезій, а й у малюнках, гравюрах та полотнах. Часом, він проживав сюжет поезій так, що створював з нею й ілюстрацію. Але, частіше за все – це були окремі роботи, окремі емоції та повністю окремий світ Тараса Шевченка, про який ніби принято говорити менше. Та разом з тим, мистецький талант Тараса Григоровича не роздільний і з його поезією і картинами.
Сьогодні, у 210-ту річницю від дня народження Тараса Шевченка, пропонуємо вашій увазі кілька художніх робіт, які перегукуються з його поетичними роботами, деякі – є продовженням його слів, але більшість – це його бачення світу, лінза через яку він сприймав зовнішні подразники.
Мистецтво Тараса Григоровича має свої унікальні характеристики, а переклад між різними видами мистецтва є складним процесом, який дозволяє розширити художні горизонти сюжету та особистості митця.
Найцікавіший приклад, де можна побачити таке переплетення різних інструментів мистецтва, є поема «Катерина» (1838-1839 рр.) та однойменна картина «Катерина» (1842 р.). В обох виражено трагічну долю української жінки, її страждання. Але разом з тим і доволі глибоку красу.
Ми зробили підбірку картин Тараса Шевченка та деяких уривків з його творів, де мистецтво малюнку та мистецтво слова – стоїть десь на межі і перегукується одне з одним. Чи це ілюстрації його поезій? Можливо. Але через 210 років з його народження ми можемо стверджувати, що це вже простір нашої уяви, на яку нас спонукав український митець, світовий символ борця за волі – Тарас Шевченко.
Ілюстрації та підписи до них взяті з видання «Шевченко-художник. Бібліографічний покажчик. 1839 – 2012», виданого Українським інститутом національної пам'яті та Національним музеєм Тараса Шевченка (Київ, 2014 рік).
❤32👍6