75 років тому в будинку в селі Білогорща (нині це – частина Львова) прийняв свій останній бій головнокомандувач Української повстанської армії Роман Шухевич.
«Не можу нічого зробити, бо ідею я люблю більше за тебе і сина», – повідомила під час арешту слідчому слова Шухевича його дружина Наталя Березинська.
НКВД-МГБ полювало за ним рекордні сім років. Але він був майстром конспірації – навіть двічі під носом органів приїздив до Одеси на лікування. Служба безпеки ОУН теж завжди була на висоті. Власне і тоді, в березні 1950 року, запідозривши арешт зв`язкової Дарки Гусяк, Шухевич готувався перебратися на конспіративну квартиру до Львова. Не вистачило буквально кількох годин.
Про останні дні життя головнокомандувача УПА розповідає наша карусель.
«Не можу нічого зробити, бо ідею я люблю більше за тебе і сина», – повідомила під час арешту слідчому слова Шухевича його дружина Наталя Березинська.
НКВД-МГБ полювало за ним рекордні сім років. Але він був майстром конспірації – навіть двічі під носом органів приїздив до Одеси на лікування. Служба безпеки ОУН теж завжди була на висоті. Власне і тоді, в березні 1950 року, запідозривши арешт зв`язкової Дарки Гусяк, Шухевич готувався перебратися на конспіративну квартиру до Львова. Не вистачило буквально кількох годин.
Про останні дні життя головнокомандувача УПА розповідає наша карусель.
💔21❤3
Сьогодні вшановуємо 85-ті роковини масових розстрілів у Катині. Катинський розстріл – це символічна назва масових страт польських військових, які потрапили в полон в СРСР під час радянської окупації Польщі у 1939 році.
З квітня до травня співробітники НКВД здійснили масові розстріли польських військових у Катинському лісі на Смоленщині, в тюрмах Калініна (тепер – Твер), Києва та Харкова. Більше про цей масштабний злочин у матеріалі УІНП.
З квітня до травня співробітники НКВД здійснили масові розстріли польських військових у Катинському лісі на Смоленщині, в тюрмах Калініна (тепер – Твер), Києва та Харкова. Більше про цей масштабний злочин у матеріалі УІНП.
💔31
Щороку 8 березня в українському суспільстві загострюється дискусія навколо того, чи потрібно залишати Міжнародний жіночий день офіційним державним вихідним, чи таку норму варто скасувати.
Постійне повернення до цієї дискусії є індикатором ширшої необхідності – реформи державного календаря свят і памʼятних днів загалом. Зокрема, ми потребуємо остаточного відходу від радянської спадщини та підходів у цій сфері.
Повномасштабне російське вторгнення посилило запит з боку суспільства на роботу з радянською й російською імперською спадщинами в різних публічних площинах та їх осмислене подолання.
Водночас реформа державного календаря не може бути поверхневою. Вона торкається життя кожного громадянина, тож неможлива без комплексного та всебічного підходу. У запровадженні змін ми повинні брати до уваги як фундаментальні речі, які стосуються національної памʼяті, так і соціальні та релігійні аспекти.
Щодо 8 березня, то хоча ця дата увійшла у своєрідний «канон свят радянської людини», до появи Міжнародного дня боротьби за права жінок та міжнародний мир СРСР не мав жодного стосунку. Тому первинно це не комуністичне і не радянське свято. Фундаментально воно повʼязане з боротьбою жінок за свої права – виборчі, трудові тощо, та закладене в резолюції ООН від 1977 року.
У Радянському Союзі день, повʼязаний із боротьбою за права жінок, поступово трансформувався у «свято весни й краси». Вихолощення суті цього дня в СРСР було цілком закономірним, адже в тоталітарній країні не йшлося про реальну й послідовну боротьбу за права людини.
Вочевидь, навіть із погляду походження цієї дати, а також контексту, в якому вона відзначається у світі, нелогічно продовжувати 8 березня радянську й пострадянську традицію «свята весни й краси». У той же час, цей день може стати індикатором, чи можемо ми як суспільство, долаючи радянську спадщину, використовувати інструменти переосмислення, відновлення первісних змістів того, що було вихолощено та спотворено в радянський час.
Постійне повернення до цієї дискусії є індикатором ширшої необхідності – реформи державного календаря свят і памʼятних днів загалом. Зокрема, ми потребуємо остаточного відходу від радянської спадщини та підходів у цій сфері.
Повномасштабне російське вторгнення посилило запит з боку суспільства на роботу з радянською й російською імперською спадщинами в різних публічних площинах та їх осмислене подолання.
Водночас реформа державного календаря не може бути поверхневою. Вона торкається життя кожного громадянина, тож неможлива без комплексного та всебічного підходу. У запровадженні змін ми повинні брати до уваги як фундаментальні речі, які стосуються національної памʼяті, так і соціальні та релігійні аспекти.
Щодо 8 березня, то хоча ця дата увійшла у своєрідний «канон свят радянської людини», до появи Міжнародного дня боротьби за права жінок та міжнародний мир СРСР не мав жодного стосунку. Тому первинно це не комуністичне і не радянське свято. Фундаментально воно повʼязане з боротьбою жінок за свої права – виборчі, трудові тощо, та закладене в резолюції ООН від 1977 року.
У Радянському Союзі день, повʼязаний із боротьбою за права жінок, поступово трансформувався у «свято весни й краси». Вихолощення суті цього дня в СРСР було цілком закономірним, адже в тоталітарній країні не йшлося про реальну й послідовну боротьбу за права людини.
Вочевидь, навіть із погляду походження цієї дати, а також контексту, в якому вона відзначається у світі, нелогічно продовжувати 8 березня радянську й пострадянську традицію «свята весни й краси». У той же час, цей день може стати індикатором, чи можемо ми як суспільство, долаючи радянську спадщину, використовувати інструменти переосмислення, відновлення первісних змістів того, що було вихолощено та спотворено в радянський час.
👍16😁9❤7👎2🔥1