Сьогодні відзначаємо 130 років з дня народження одного з найвидатніших українських поетів – Максима Тадейовича Рильського. Про складний життєвий шлях та неочікувану творчу еволюцію розповідаємо у нашій каруселі.
Матеріал підготовлено на основі книги «Мистецтво рівноваги. Максим Рильський і його час» Віри Агеєвої та статті Тетяни Петренко «Максим Рильський: балансування над прірвою тоталітаризму» з порталу «Читомо».
Матеріал підготовлено на основі книги «Мистецтво рівноваги. Максим Рильський і його час» Віри Агеєвої та статті Тетяни Петренко «Максим Рильський: балансування над прірвою тоталітаризму» з порталу «Читомо».
❤25🔥3
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
Сьогодні, 24 березня, відомому українському композитору й аранжувальнику, лідеру популярного гурту «Ватра» Ігорю Білозіру виповнилося б 70 років. На жаль, 25 років тому його життя трагічно обірвали в центрі Львова.
Ігор Білозір народився в Радехові на Львівщині, був четвертою дитиною в родині. Вже змалку він любив музику – в сьомому класі створив свій музичний гурт, грав на шкільних вечорах і весіллях. Якось на весняних канікулах приніс свої пісні на Львівське обласне радіо, де радіоведуча Марта Кінасевич запропонувала зробити студійний запис кількох пісень, які прозвучали в передачі «Мікрофон для всіх». Ця зустріч допомогла талановитому школяреві повірити у власні сили і покликання.
Після загибелі Володимира Івасюка, Ігор Білозір став одним із тих, хто перехопив естафету відродження стильної і сучасної української пісні. Його «Пшеничне перевесло», «Мамина світлиця», «Весільний марш», «Ніби вчора, моя мамо» і «Коханий» співали по всьому Радянському Союзу й не тільки. Водночас у репертуарі гурту принципово не було «совєцьких» пісень і пісень російською мовою. Колектив відвідав із концертами Німеччину, Польщу, Угорщину, Канаду та США. Також «Ватра» двічі виступала в Афганістані перед радянськими військовими, а пізніше й перед ліквідаторами аварії на Чорнобильській АЕС.
Ігор Білозір був творчою людиною, неформальною і неформатною. На нього намагалися «вплинути»: звільняли з роботи, обмежували гастролі, вилучали з репертуару «сумнівні» твори (особливо це було відчутно, коли в «опалу» потрапив один із улюблених поетів Білозіра – Богдан Стельмах, на слова якого було написано більше двадцяти пісень). Він же завжди лишався самим собою: вільний у творчості, дуже гостинний, любив казки і вірив у перемогу Добра над Злом. Був різнобічно розвиненою особистістю – у 1985 році знявся в фільмі «Кармелюк» у ролі придворного співака Митницького.
У травні 1990 року Білозір стажувався в Канаді та США, співпрацював із фірмою «Євшан» (Монреаль, Канада). Тоді ж познайомився з Квіткою Цісик, яка записала його пісню «Коханий» на вірші Петра Запотічного. Вони домовлялися про подальшу співпрацю, гастролі в Україні, але на заваді стала хвороба співачки. Ігорю теж пропонували лишитися, але він повернувся в рідний Львів – писав пісні, підтримував молодь, очолював або входив до складу журі фестивалів і конкурсів.
Створив Музично-мистецький центр «Ватра», куди ввійшли однойменний популярний ансамбль, перший український дитячий музичний театр «Діти Землі», студія звукозапису, а також низка молодих виконавців та інших мистецьких колективів. Багатьом талановитим музикантам пісні записували безкоштовно.
Його життя трагічно обірвалося 8 травня 2000 року. В львівській кав’ярні «Цісарська кава», де Білозір із друзями заспівали за столом його пісню «Перший сніг», на композитора накинулися двоє росіян, Дмітрій Воронов і Юрій Калінін, яким «заважали хохляцькі пісні». Після конфлікту в кав’ярні вони наздогнали митця на вулиці по дорозі додому і жорстоко побили. Лікарі 20 днів боролися за життя, але 28 травня серце Ігоря Білозіра зупинилося.
Вбивці отримали 10 і 8 років позбавлення волі, але були достроково звільнені через 2 та 5 років відповідно.
Проте залишилися пісні, які в найтемніші часи застою будили в душах українське і нагадували, хто ми є. Детальніше про життя і творчість Ігоря Білозіра читайте в нашій рубриці «Історичний календар»: https://surl.li/mhwdjv
Сьогодні, 24 березня, відомому українському композитору й аранжувальнику, лідеру популярного гурту «Ватра» Ігорю Білозіру виповнилося б 70 років. На жаль, 25 років тому його життя трагічно обірвали в центрі Львова.
Ігор Білозір народився в Радехові на Львівщині, був четвертою дитиною в родині. Вже змалку він любив музику – в сьомому класі створив свій музичний гурт, грав на шкільних вечорах і весіллях. Якось на весняних канікулах приніс свої пісні на Львівське обласне радіо, де радіоведуча Марта Кінасевич запропонувала зробити студійний запис кількох пісень, які прозвучали в передачі «Мікрофон для всіх». Ця зустріч допомогла талановитому школяреві повірити у власні сили і покликання.
Після загибелі Володимира Івасюка, Ігор Білозір став одним із тих, хто перехопив естафету відродження стильної і сучасної української пісні. Його «Пшеничне перевесло», «Мамина світлиця», «Весільний марш», «Ніби вчора, моя мамо» і «Коханий» співали по всьому Радянському Союзу й не тільки. Водночас у репертуарі гурту принципово не було «совєцьких» пісень і пісень російською мовою. Колектив відвідав із концертами Німеччину, Польщу, Угорщину, Канаду та США. Також «Ватра» двічі виступала в Афганістані перед радянськими військовими, а пізніше й перед ліквідаторами аварії на Чорнобильській АЕС.
Ігор Білозір був творчою людиною, неформальною і неформатною. На нього намагалися «вплинути»: звільняли з роботи, обмежували гастролі, вилучали з репертуару «сумнівні» твори (особливо це було відчутно, коли в «опалу» потрапив один із улюблених поетів Білозіра – Богдан Стельмах, на слова якого було написано більше двадцяти пісень). Він же завжди лишався самим собою: вільний у творчості, дуже гостинний, любив казки і вірив у перемогу Добра над Злом. Був різнобічно розвиненою особистістю – у 1985 році знявся в фільмі «Кармелюк» у ролі придворного співака Митницького.
У травні 1990 року Білозір стажувався в Канаді та США, співпрацював із фірмою «Євшан» (Монреаль, Канада). Тоді ж познайомився з Квіткою Цісик, яка записала його пісню «Коханий» на вірші Петра Запотічного. Вони домовлялися про подальшу співпрацю, гастролі в Україні, але на заваді стала хвороба співачки. Ігорю теж пропонували лишитися, але він повернувся в рідний Львів – писав пісні, підтримував молодь, очолював або входив до складу журі фестивалів і конкурсів.
Створив Музично-мистецький центр «Ватра», куди ввійшли однойменний популярний ансамбль, перший український дитячий музичний театр «Діти Землі», студія звукозапису, а також низка молодих виконавців та інших мистецьких колективів. Багатьом талановитим музикантам пісні записували безкоштовно.
Його життя трагічно обірвалося 8 травня 2000 року. В львівській кав’ярні «Цісарська кава», де Білозір із друзями заспівали за столом його пісню «Перший сніг», на композитора накинулися двоє росіян, Дмітрій Воронов і Юрій Калінін, яким «заважали хохляцькі пісні». Після конфлікту в кав’ярні вони наздогнали митця на вулиці по дорозі додому і жорстоко побили. Лікарі 20 днів боролися за життя, але 28 травня серце Ігоря Білозіра зупинилося.
Вбивці отримали 10 і 8 років позбавлення волі, але були достроково звільнені через 2 та 5 років відповідно.
Проте залишилися пісні, які в найтемніші часи застою будили в душах українське і нагадували, хто ми є. Детальніше про життя і творчість Ігоря Білозіра читайте в нашій рубриці «Історичний календар»: https://surl.li/mhwdjv
💔19❤3👍1
#FightForUkraine
Віталій Кокошко пройшов шлях від водія на Одеській кіностудії до засновника й креативного директора однієї з найуспішніших рекламних агенцій України. Він створював сміливі реклами для відомих українських і світових брендів, що отримували десятки престижних нагород. І попри все, у відповідальний час, Віталій встав на захист України.
Майбутній режисер закінчив Одеський політехнічний інститут за спеціальністю інженер-механік. Свою творчу кар’єру він почав на Одеській кіностудії, де спочатку був нічним водієм знімальної групи, але згодом зміг піднятися до посади виконавчого продюсера й почати знімати власні картини.
Свою рекламну агенцію «Кінограф» Віталій Кокошко заснував у 1998 році в маленькому офісі на Одеській кіностудії. Як пригадує його донька – спочатку справи йшли важко й він був змушений паралельно підпрацьовувати таксистом. Проте завдяки сміливим і цікавим рекламам, вже в 2000-х роках «Кінограф» перетворилися на одну з найвідоміших креативних агенцій України.
Роботи Віталія не тільки мали комерційний успіх і приводили до його офісу такі великі компанії як Samsung чи Nestle, але й здобували безліч нагород на українських і міжнародних конкурсах. За роки його керівництва «Кінограф» отримали понад 350 нагород, включно зі статуетками Cannes Lions, Effie Europe, Effie Ukraine, Epica, Eurobest, Golden Drum та Golden Hammer. Агенцію тричі визнавали найефективнішою в Україні, а в 2014 році Effie Awards Global назвали її другою за ефективністю у світі.
З початком повномасштабного вторгнення Росії Віталій Кокошко відклав свою успішну кар’єру та долучився до лав ТрО. В грудні 2022 року він повідомив про перехід до 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців, де через вік йому пропонували штабну роботу, але Віталій відмовився й приєднався до бойової артилерійської бригади.
24 лютого 2025 року він загинув на фронті. Віталію Кокошко назавжди 58 років.
Віталій Кокошко пройшов шлях від водія на Одеській кіностудії до засновника й креативного директора однієї з найуспішніших рекламних агенцій України. Він створював сміливі реклами для відомих українських і світових брендів, що отримували десятки престижних нагород. І попри все, у відповідальний час, Віталій встав на захист України.
Майбутній режисер закінчив Одеський політехнічний інститут за спеціальністю інженер-механік. Свою творчу кар’єру він почав на Одеській кіностудії, де спочатку був нічним водієм знімальної групи, але згодом зміг піднятися до посади виконавчого продюсера й почати знімати власні картини.
Свою рекламну агенцію «Кінограф» Віталій Кокошко заснував у 1998 році в маленькому офісі на Одеській кіностудії. Як пригадує його донька – спочатку справи йшли важко й він був змушений паралельно підпрацьовувати таксистом. Проте завдяки сміливим і цікавим рекламам, вже в 2000-х роках «Кінограф» перетворилися на одну з найвідоміших креативних агенцій України.
Роботи Віталія не тільки мали комерційний успіх і приводили до його офісу такі великі компанії як Samsung чи Nestle, але й здобували безліч нагород на українських і міжнародних конкурсах. За роки його керівництва «Кінограф» отримали понад 350 нагород, включно зі статуетками Cannes Lions, Effie Europe, Effie Ukraine, Epica, Eurobest, Golden Drum та Golden Hammer. Агенцію тричі визнавали найефективнішою в Україні, а в 2014 році Effie Awards Global назвали її другою за ефективністю у світі.
З початком повномасштабного вторгнення Росії Віталій Кокошко відклав свою успішну кар’єру та долучився до лав ТрО. В грудні 2022 року він повідомив про перехід до 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців, де через вік йому пропонували штабну роботу, але Віталій відмовився й приєднався до бойової артилерійської бригади.
24 лютого 2025 року він загинув на фронті. Віталію Кокошко назавжди 58 років.
😢19💔6
31 березня – третя річниця визволення міста Бучі від російських окупантів. Одразу після того, як українські Сили безпеки та оборони потрапили в деокуповане місто, стало зрозуміло, що російський окупаційний контингент здійснив масові воєнні злочини й акти геноциду проти цивільного населення. Нещодавно архівний відділ Бучанської міської ради оприлюднив нові дані про кількість жертв російської окупації. Докладніше про це в нашій каруселі, а також у матеріалі BBC New Ukrainian.
💔30
Його називали «Богом танцю», він реформував балет у Франції та став легендою сцени. Народжений у Києві, він підкорив Париж, працював із Коко Шанель і Пабло Пікассо, а його ім'я назавжди вписане в історію мистецтва.
Але життя Сержа Лифаря було не лише історією слави, а й боротьби: вимушена еміграція, звинувачення у співпраці з нацистами та мрія повернутися до Києва, що так і не здійснилася.
«Я танцював для світу – а найближчі ніколи не бачили цього», – казав Лифар.
Сьогодні 120 років від дня його народження. Хто він – Серж Лифар? Гортайте карусель, щоб дізнатись більше
Але життя Сержа Лифаря було не лише історією слави, а й боротьби: вимушена еміграція, звинувачення у співпраці з нацистами та мрія повернутися до Києва, що так і не здійснилася.
«Я танцював для світу – а найближчі ніколи не бачили цього», – казав Лифар.
Сьогодні 120 років від дня його народження. Хто він – Серж Лифар? Гортайте карусель, щоб дізнатись більше
🔥18❤6🤩1