У свої 17 він пройшов курс молодого бійця в полку «Азов», повідомивши матері, що виїхав за кордон. У 18 – брав участь в обороні Маріуполя. Свої 19 років він зустрів на території металургійного комбінату «Азовсталь», потрапив у полон, був звільнений і знову повернувся на службу. У 21 рік загинув, захищаючи Україну.
«Моє життя нічого не варто порівняно із нацією» – це слова командира «Контакт 12» Назарія «Грєнки» Гринцевича, який віддав своє життя за оборону України.
Назарій Гринцевич народився у 2003 році на Вінниччині. З дитинства захоплювався футболом, часто відвідував матчі місцевого футбольного клубу «Нива». Саме у фанатському середовищі познайомився з учасниками бойових дій, зокрема з бійцями полку «Азов». Ці зустрічі відіграли важливу роль у формуванні його світогляду та вплинули на життєвий вибір. Ще підлітком Назарій ухвалив рішення: з настанням повноліття він стане до лав оборонців України.
Попри юний вік, Назарій пройшов курс молодого бійця в полку «Азов». З початком повномасштабного вторгнення Росії, він без вагань приєднався до оборони Маріуполя, де служив парамедиком в артилерійському дивізіоні. Під час бойових дій отримав два поранення, однак продовжив виконання завдань у зоні бойових дій.
Серед військовослужбовців Назарій був одним із наймолодших. Своє 19-річчя він зустрів під час оборони заводу «Азовсталь». Окремою ж рисою Назарія була глибока відданість обов’язку, стійкість духу та внутрішня сила. Під час оборони «Азовсталі» він сказав слова, які згодом стали символом незламності українських воїнів: «Що б не було у вас, любіть маму, їжте кашу і любіть Україну».
У травні 2022 року, після відповідного наказу Президента України, бійці гарнізону були змушені скласти зброю й здалися у полон. Назарій провів понад чотири місяці у колонії на тимчасово окупованій території. Звільнений у межах обміну 22 вересня 2022 року.
Після повернення з полону він не залишив службу. У складі підрозділу спецпризначення «Контакт 12» виконував обов’язки командира взводу оптичних спостерігачів. Брав участь у бойових діях на Луганщині, зокрема в районі Кремінної. 6 травня 2024 року Назарій Гринцевич загинув під час виконання бойового завдання в Серебрянському лісі, поблизу Кремінної. Йому був 21 рік. Похований у Вінниці на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
За проявлену мужність, відвагу і вірність присязі Назарій Гринцевич був нагороджений орденами «За мужність» III ступеня та Богдана Хмельницького III ступеня, медаллю «За військову службу Україні», нагрудним знаком «За відвагу», а також відзнакою Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя». 7 липня 2025 року Указом Президента України Володимира Зеленського Назарію Гринцевичу посмертно присвоєно звання Герой України.
#FightForUkraine
«Моє життя нічого не варто порівняно із нацією» – це слова командира «Контакт 12» Назарія «Грєнки» Гринцевича, який віддав своє життя за оборону України.
Назарій Гринцевич народився у 2003 році на Вінниччині. З дитинства захоплювався футболом, часто відвідував матчі місцевого футбольного клубу «Нива». Саме у фанатському середовищі познайомився з учасниками бойових дій, зокрема з бійцями полку «Азов». Ці зустрічі відіграли важливу роль у формуванні його світогляду та вплинули на життєвий вибір. Ще підлітком Назарій ухвалив рішення: з настанням повноліття він стане до лав оборонців України.
Попри юний вік, Назарій пройшов курс молодого бійця в полку «Азов». З початком повномасштабного вторгнення Росії, він без вагань приєднався до оборони Маріуполя, де служив парамедиком в артилерійському дивізіоні. Під час бойових дій отримав два поранення, однак продовжив виконання завдань у зоні бойових дій.
Серед військовослужбовців Назарій був одним із наймолодших. Своє 19-річчя він зустрів під час оборони заводу «Азовсталь». Окремою ж рисою Назарія була глибока відданість обов’язку, стійкість духу та внутрішня сила. Під час оборони «Азовсталі» він сказав слова, які згодом стали символом незламності українських воїнів: «Що б не було у вас, любіть маму, їжте кашу і любіть Україну».
У травні 2022 року, після відповідного наказу Президента України, бійці гарнізону були змушені скласти зброю й здалися у полон. Назарій провів понад чотири місяці у колонії на тимчасово окупованій території. Звільнений у межах обміну 22 вересня 2022 року.
Після повернення з полону він не залишив службу. У складі підрозділу спецпризначення «Контакт 12» виконував обов’язки командира взводу оптичних спостерігачів. Брав участь у бойових діях на Луганщині, зокрема в районі Кремінної. 6 травня 2024 року Назарій Гринцевич загинув під час виконання бойового завдання в Серебрянському лісі, поблизу Кремінної. Йому був 21 рік. Похований у Вінниці на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
За проявлену мужність, відвагу і вірність присязі Назарій Гринцевич був нагороджений орденами «За мужність» III ступеня та Богдана Хмельницького III ступеня, медаллю «За військову службу Україні», нагрудним знаком «За відвагу», а також відзнакою Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя». 7 липня 2025 року Указом Президента України Володимира Зеленського Назарію Гринцевичу посмертно присвоєно звання Герой України.
#FightForUkraine
💔42❤5
🇺🇦🇵🇱 Запрошуємо на круглий стіл, присвячений 105-й річниці Битви під Варшавою, відомої як «Диво над Віслою» – ключової події польсько-більшовицької війни 1919-1921 років.
📍 Де: Укрінформ (Богдана Хмельницького, 8/16, Київ)
⏱ Коли: 20 серпня,14:30
Учасники круглого столу обговорять геополітичне значення битви для Європи, історичні паралелі спільного опору російській агресії та український вклад у «Диво над Віслою».
До участі запрошені:
Андрій Руккас – історик, кандидат наук, доцент;
Ґжегож Новік – історик, доктора габілітований, заступник Директора музею Юзефа Пілсудського з наукової роботи;
Даріус Слота – Аташе з питань оборони Польщі, полковник;
Марцін Олдак – керівник Музею Варшавської битви 1920 року;
Олександр Алфьоров – історик, Голова Українського інституту національної пам’яті, майор запасу;
Пйотр Лукасєвіч – Тимчасовий повірений у справах Республіки Польща в Україні;
Ярослав Тинченко – заступник директора Національного військово-історичного музею України, кандидат історичних наук.
👥 Захід відкритий для представників засобів масової інформації.
Організатори: Український інститут національної пам'яті, Укрінформ
📍 Де: Укрінформ (Богдана Хмельницького, 8/16, Київ)
⏱ Коли: 20 серпня,14:30
Учасники круглого столу обговорять геополітичне значення битви для Європи, історичні паралелі спільного опору російській агресії та український вклад у «Диво над Віслою».
До участі запрошені:
Андрій Руккас – історик, кандидат наук, доцент;
Ґжегож Новік – історик, доктора габілітований, заступник Директора музею Юзефа Пілсудського з наукової роботи;
Даріус Слота – Аташе з питань оборони Польщі, полковник;
Марцін Олдак – керівник Музею Варшавської битви 1920 року;
Олександр Алфьоров – історик, Голова Українського інституту національної пам’яті, майор запасу;
Пйотр Лукасєвіч – Тимчасовий повірений у справах Республіки Польща в Україні;
Ярослав Тинченко – заступник директора Національного військово-історичного музею України, кандидат історичних наук.
👥 Захід відкритий для представників засобів масової інформації.
Організатори: Український інститут національної пам'яті, Укрінформ
🔥17❤3👍2👎1
Віктор Петров, позивний «Лелека», львів’янин, який знімав документальні фільми, відеосюжети та комерційні відеокліпи.
Разом з іншою журналісткою він створив студію зйомки та монтажу WHAT IF Creative Studio, а також креативну школу для підлітків-львів’ян і внутрішньо переміщених осіб.
Віктор здобув вищу освіту на факультеті міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка та закінчив військову кафедру, отримавши звання молодшого лейтенанта.
Він був першим редактором інтернет-видання «Сихів Медіа» і заснував WHAT IF Creative Studio та Креативну школу What If. Віктор активно здавав кров і тромбоцити для онкохворих дітей, за що був нагороджений почесного звання «Донор України».
На початку повномасштабного вторгнення він намагався приєднатися до Сил оборони, проте спочатку його не взяли. Однак у жовтні 2022 року він все ж був направлений на навчання.
Служив у Сіверську, Дружківці та Бахмуті. У 2023 році, виконуючи обов’язки командира роти, мав у підпорядкуванні понад 100 військовослужбовців.
Віктор загинув 26 травня 2023 року від влучання міни, запущеної дроном, під час евакуації тіла побратима в районі міста Часів Яр на Донеччині.
Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. 29 вересня 2023 року указом Президента України був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
Журналістка та режисерка Ґала Козютинська створила документальний фільм «Лелеки завжди повертаються додому», присвячений пам'яті Віктора Петрова. Стрічка розповідає про його життя, активізм, волонтерську діяльність та службу в армії. Фільм також висвітлює його позивний «Лелека», який він обрав через переконання, що лелеки завжди повертаються додому.
#FightForUkraine
Разом з іншою журналісткою він створив студію зйомки та монтажу WHAT IF Creative Studio, а також креативну школу для підлітків-львів’ян і внутрішньо переміщених осіб.
Віктор здобув вищу освіту на факультеті міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка та закінчив військову кафедру, отримавши звання молодшого лейтенанта.
Він був першим редактором інтернет-видання «Сихів Медіа» і заснував WHAT IF Creative Studio та Креативну школу What If. Віктор активно здавав кров і тромбоцити для онкохворих дітей, за що був нагороджений почесного звання «Донор України».
На початку повномасштабного вторгнення він намагався приєднатися до Сил оборони, проте спочатку його не взяли. Однак у жовтні 2022 року він все ж був направлений на навчання.
Служив у Сіверську, Дружківці та Бахмуті. У 2023 році, виконуючи обов’язки командира роти, мав у підпорядкуванні понад 100 військовослужбовців.
Віктор загинув 26 травня 2023 року від влучання міни, запущеної дроном, під час евакуації тіла побратима в районі міста Часів Яр на Донеччині.
Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. 29 вересня 2023 року указом Президента України був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
Журналістка та режисерка Ґала Козютинська створила документальний фільм «Лелеки завжди повертаються додому», присвячений пам'яті Віктора Петрова. Стрічка розповідає про його життя, активізм, волонтерську діяльність та службу в армії. Фільм також висвітлює його позивний «Лелека», який він обрав через переконання, що лелеки завжди повертаються додому.
#FightForUkraine
💔18👍3
21 серпня світ з ініціативи ООН вшановує жертв тероризму. Росія у війні з Україною постійно вдається до методів терору, й не лише після 24 лютого 2022 року. Нижче підібрали кричущі приклади, що нагадують про терористичну сутність Росії.
Терор щодо цивільних українців Росія почала застосовувати ще в 2014 році, переслідуючи на окупованих територіях цивільне населення, яке не чинило збройного спротиву, але й не було лояльним до окупаційної адміністрації. Йдеться, наприклад, про активістів Євромайдану в Криму, як то кінорежисер Олег Сенцов, громадський діяч Олександр Кольченко та фермер Володимир Балух, яких спершу катували, а потім незаконно засудили на великі терміни ув’язнення за сфабрикованими справами. Або ж про депутата Горлівської міськради Володимира Рибака чи неповнолітнього футболіста Степана Чубенка, яких спершу катували, а потім убили на Донбасі.
Найбільш показовим актом міжнародного тероризму з боку Росії та контрольованих нею терористичних угрупувань ЛДНР до повномасштабного вторгнення стало збиття малайзійського боїнга MH17. Загинули всі пасажири та члени екіпажу літака – 298 людей. За даними розслідування міжнародної комісії, авіалайнер збили з зенітно-ракетної установки «Бук», яка належала курській 53-й бригаді протиповітряної оборони, а до злочину безпосередньо причетні два офіцери російської армії. Попри наявність доказів, оприлюднених кількома незалежними джерелами, Росія досі не визнає своєї провини в цьому акті міжнародного тероризму.
Після повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року Росія лише посилила використання терору як методу війни. Це і терор через катування, вбивства, зґвалтування, насильницьке переміщення місцевого населення на окупованих територіях, яке до того ж має ознаки геноциду. І планомірні авіаційні та ракетні удари по цивільних об’єктах.
Внаслідок повітряних атак значних руйнувань зазнали міста по всій території України, а низка міст у прифронтових зонах була фактично знищена вщент. Жертвами ракетних ударів стали відвідувачі торгового центру в Кременчуці, діагностичного центру та інших цивільних закладів у центрі Вінниці. Росіяни обстріляли дитячу лікарню «Охматдит» у Києві. Застосовували практику обстрілу енергетичної інфраструктури, щоб залишити цивільне населення без світла й тепла, та таким чином здійснювати психологічний тиск і терор. Усі руйнування та страждання, завдані ракетним терором Росії, складно перелічити.
З 2022 року росіяни також вдаються до ядерного шантажу усього світу, навколо захопленої ними Запорізької АЕС. А влітку 2023 року здійснили теракт на Каховській ГЕС, підірвавши дамбу, що спричинило екологічну катастрофу.
Кричущими свідченнями того, що Росія є державою-терористом, стало вбивство 29 липня в Оленівці понад 50 українських військовополонених, які вийшли з Азовсталі під гарантії безпеки та обміну від ООН й Червоного хреста.
Зафіксовані десятки випадків розстрілів полонених на полі бою та безліч свідчень про катування, знущання, приниження та вбивства у полоні. Одним з найгучніших випадків стало вбивство української журналістки Вікторії Рощиної, яку росіяни взяли в полон в 2023 році.
Терористична діяльність у сучасному світі – це неприпустимий злочин, за який повинна настати належна відповідальність. Не важливо, чи терористами є група політичних радикалів, а чи одна з найбільших країн світу.
Терор щодо цивільних українців Росія почала застосовувати ще в 2014 році, переслідуючи на окупованих територіях цивільне населення, яке не чинило збройного спротиву, але й не було лояльним до окупаційної адміністрації. Йдеться, наприклад, про активістів Євромайдану в Криму, як то кінорежисер Олег Сенцов, громадський діяч Олександр Кольченко та фермер Володимир Балух, яких спершу катували, а потім незаконно засудили на великі терміни ув’язнення за сфабрикованими справами. Або ж про депутата Горлівської міськради Володимира Рибака чи неповнолітнього футболіста Степана Чубенка, яких спершу катували, а потім убили на Донбасі.
Найбільш показовим актом міжнародного тероризму з боку Росії та контрольованих нею терористичних угрупувань ЛДНР до повномасштабного вторгнення стало збиття малайзійського боїнга MH17. Загинули всі пасажири та члени екіпажу літака – 298 людей. За даними розслідування міжнародної комісії, авіалайнер збили з зенітно-ракетної установки «Бук», яка належала курській 53-й бригаді протиповітряної оборони, а до злочину безпосередньо причетні два офіцери російської армії. Попри наявність доказів, оприлюднених кількома незалежними джерелами, Росія досі не визнає своєї провини в цьому акті міжнародного тероризму.
Після повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року Росія лише посилила використання терору як методу війни. Це і терор через катування, вбивства, зґвалтування, насильницьке переміщення місцевого населення на окупованих територіях, яке до того ж має ознаки геноциду. І планомірні авіаційні та ракетні удари по цивільних об’єктах.
Внаслідок повітряних атак значних руйнувань зазнали міста по всій території України, а низка міст у прифронтових зонах була фактично знищена вщент. Жертвами ракетних ударів стали відвідувачі торгового центру в Кременчуці, діагностичного центру та інших цивільних закладів у центрі Вінниці. Росіяни обстріляли дитячу лікарню «Охматдит» у Києві. Застосовували практику обстрілу енергетичної інфраструктури, щоб залишити цивільне населення без світла й тепла, та таким чином здійснювати психологічний тиск і терор. Усі руйнування та страждання, завдані ракетним терором Росії, складно перелічити.
З 2022 року росіяни також вдаються до ядерного шантажу усього світу, навколо захопленої ними Запорізької АЕС. А влітку 2023 року здійснили теракт на Каховській ГЕС, підірвавши дамбу, що спричинило екологічну катастрофу.
Кричущими свідченнями того, що Росія є державою-терористом, стало вбивство 29 липня в Оленівці понад 50 українських військовополонених, які вийшли з Азовсталі під гарантії безпеки та обміну від ООН й Червоного хреста.
Зафіксовані десятки випадків розстрілів полонених на полі бою та безліч свідчень про катування, знущання, приниження та вбивства у полоні. Одним з найгучніших випадків стало вбивство української журналістки Вікторії Рощиної, яку росіяни взяли в полон в 2023 році.
Терористична діяльність у сучасному світі – це неприпустимий злочин, за який повинна настати належна відповідальність. Не важливо, чи терористами є група політичних радикалів, а чи одна з найбільших країн світу.
💔23
🇺🇦🇵🇱 Відбувся круглий стіл до 105-ї річниці Варшавської битви.
Учасники заходу змогли обговорити спадок Варшавської битви в історії та сьогоденні обох народів, її геополітичне значення для Європи й історичні паралелі спільного опору російській агресії.
Участь в обговоренні взяли голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров, Тимчасовий повірений у справах Республіки Польща в Україні Пйотр Лукасевич, Заступник Міністра культури та стратегічних комунікацій України з питань європейської інтеграції Андрій Наджос, українські та польські історики й музейні співробітники.
Організаторами круглого столу виступили Український інститут національної пам'яті та агентство Укрінформ.
Докладніше про захід читайте на сайті УІНП за посиланням.
Учасники заходу змогли обговорити спадок Варшавської битви в історії та сьогоденні обох народів, її геополітичне значення для Європи й історичні паралелі спільного опору російській агресії.
Участь в обговоренні взяли голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров, Тимчасовий повірений у справах Республіки Польща в Україні Пйотр Лукасевич, Заступник Міністра культури та стратегічних комунікацій України з питань європейської інтеграції Андрій Наджос, українські та польські історики й музейні співробітники.
Організаторами круглого столу виступили Український інститут національної пам'яті та агентство Укрінформ.
Докладніше про захід читайте на сайті УІНП за посиланням.
❤13👍5
Верховна Рада України прийняла Закон України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу». Рішення підтримало 273 народні депутати.
Це важливий крок до всебічного законодавчого регулювання питань, пов'язаних із формуванням та реалізацією державної політики національної пам'яті Українського народу.
Серед ключових нововведень закону:
▪️Врегульовано правовий статус Українського інституту національної пам’яті – центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом;
▪️Визначено основні принципи, завдання та напрями політики національної пам’яті, окреслено форми її увічнення та механізми збереження місць пам’яті;
▪️Відновлення та збереження національної пам’яті, захист державної мови й охорона культурної спадщини стають питаннями національної безпеки;
▪️Передбачено розроблення та ухвалення Державної стратегії відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу;
▪️Підсилення процесів декомунізації та деколонізації цілою низкою ініціатив, зокрема забороною впродовж 10 років змінювати назви, що були ухвалені відповідно до законодавства;
▪️Запроваджені УНР та УГВР відзнаки, що вручалися борцям за незалежність у ХХ столітті, визнано державними нагородами України;
▪️Вперше у правове поле вводиться ціла низка понять, зокрема: «злочини проти Українського народу», «державна політика національної пам’яті Українського народу», «історична антиукраїнська пропаганда», «місце пам’яті Українського народу» тощо;
Впровадження цієї ініціативи має на меті подолати російську імперсько-тоталітарну спадщину, зменшити розбіжності у сприйнятті минулого в суспільстві, а також усунути вплив держави-агресора в інформаційній, освітній і культурній сферах, що сприятиме зміцненню єдності України перед обличчям агресора.
Український інститут національної пам’яті є одним з розробників проєкту закону, а Голова Інституту Олександр Алфьоров активно долучився до підтримки ініціативи на її шляху до прийняття в парламенті.
Це важливий крок до всебічного законодавчого регулювання питань, пов'язаних із формуванням та реалізацією державної політики національної пам'яті Українського народу.
Серед ключових нововведень закону:
▪️Врегульовано правовий статус Українського інституту національної пам’яті – центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом;
▪️Визначено основні принципи, завдання та напрями політики національної пам’яті, окреслено форми її увічнення та механізми збереження місць пам’яті;
▪️Відновлення та збереження національної пам’яті, захист державної мови й охорона культурної спадщини стають питаннями національної безпеки;
▪️Передбачено розроблення та ухвалення Державної стратегії відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу;
▪️Підсилення процесів декомунізації та деколонізації цілою низкою ініціатив, зокрема забороною впродовж 10 років змінювати назви, що були ухвалені відповідно до законодавства;
▪️Запроваджені УНР та УГВР відзнаки, що вручалися борцям за незалежність у ХХ столітті, визнано державними нагородами України;
▪️Вперше у правове поле вводиться ціла низка понять, зокрема: «злочини проти Українського народу», «державна політика національної пам’яті Українського народу», «історична антиукраїнська пропаганда», «місце пам’яті Українського народу» тощо;
Впровадження цієї ініціативи має на меті подолати російську імперсько-тоталітарну спадщину, зменшити розбіжності у сприйнятті минулого в суспільстві, а також усунути вплив держави-агресора в інформаційній, освітній і культурній сферах, що сприятиме зміцненню єдності України перед обличчям агресора.
Український інститут національної пам’яті є одним з розробників проєкту закону, а Голова Інституту Олександр Алфьоров активно долучився до підтримки ініціативи на її шляху до прийняття в парламенті.
❤20🔥11🎉5
Запрошуємо вшанувати пам'ять Героя України Левка Лук’яненка – співавтора тексту Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.
Український інститут національної памʼяті, Музей шістдесятництва та Хартія-Хаб проведуть вечір спогадів про людину, яка присвятила своє життя боротьбі за незалежність України.
📍 Де: Київ, Хартія-Хаб, вул. Шота Руставелі, 39/41 (станція метро палац Спорту)
⏱ Коли: 25 серпня о 18:30
Ви зможете почути розповіді соратників і друзів Левка Лук'яненка, побачити архівні матеріали та дізнатися більше про його роль у здобутті незалежності.
Запрошені гості:
▪️Олександр Алфьоров – Голова Українського інституту національної пам’яті;
▪️Надія Лук’яненко – дружина Левка Лук’яненка;
▪️Олена Лодзинська – завідувачка Музею шістдесятництва;
▪️Вахтанг Кіпіані – історик, військовослужбовець 2-го корпусу Національної Гвардії України «Хартія», редактор інтернет-видання «Історична правда»;
▪️Олександр Зінченко – історик, публіцист, співзасновник проєкту «Історична правда», автор програм Суспільного мовлення;
▪️Тарас Компаніченко – музикант, кобзар, військовослужбовець.
Співорганізатори: Український інститут національної пам’яті, Хартія-Хаб, Музей шістдесятництва.
Реєстрація на подію за посиланням.
Український інститут національної памʼяті, Музей шістдесятництва та Хартія-Хаб проведуть вечір спогадів про людину, яка присвятила своє життя боротьбі за незалежність України.
📍 Де: Київ, Хартія-Хаб, вул. Шота Руставелі, 39/41 (станція метро палац Спорту)
⏱ Коли: 25 серпня о 18:30
Ви зможете почути розповіді соратників і друзів Левка Лук'яненка, побачити архівні матеріали та дізнатися більше про його роль у здобутті незалежності.
Запрошені гості:
▪️Олександр Алфьоров – Голова Українського інституту національної пам’яті;
▪️Надія Лук’яненко – дружина Левка Лук’яненка;
▪️Олена Лодзинська – завідувачка Музею шістдесятництва;
▪️Вахтанг Кіпіані – історик, військовослужбовець 2-го корпусу Національної Гвардії України «Хартія», редактор інтернет-видання «Історична правда»;
▪️Олександр Зінченко – історик, публіцист, співзасновник проєкту «Історична правда», автор програм Суспільного мовлення;
▪️Тарас Компаніченко – музикант, кобзар, військовослужбовець.
Співорганізатори: Український інститут національної пам’яті, Хартія-Хаб, Музей шістдесятництва.
Реєстрація на подію за посиланням.
❤29👍2😁1
ЗРОБИМО ЦІ ДНІ СИНЬО-ЖОВТИМИ У СВІТІ!!
Друзі, долучайтесь до флеш-мобу!!
Поширюймо та активно маркуємо нашими барвами!!
Як долучитися до всесвітнього флешмобу “Жовто-блакитна стрічка”
Візьми жовто-блакитну стрічку.
Пов’яжи її на сумку, коляску, дерево, стовп чи паркан.
Зроби фото або коротке відео.
Поділися у соцмережах із хештегами:
#FreedomRibbon #YellowBlueRibbon #ЖовтоБлакитнаСтрічка
Запроси друзів приєднатися!
💙💛 Разом ми створюємо хвилю підтримки та єдності!
Друзі, долучайтесь до флеш-мобу!!
Поширюймо та активно маркуємо нашими барвами!!
Як долучитися до всесвітнього флешмобу “Жовто-блакитна стрічка”
Візьми жовто-блакитну стрічку.
Пов’яжи її на сумку, коляску, дерево, стовп чи паркан.
Зроби фото або коротке відео.
Поділися у соцмережах із хештегами:
#FreedomRibbon #YellowBlueRibbon #ЖовтоБлакитнаСтрічка
Запроси друзів приєднатися!
💙💛 Разом ми створюємо хвилю підтримки та єдності!
❤22
🇺🇦 Відбулася пресконференція «Прапор волі, день свободи» до Дня Прапора та Дня Незалежності України.
Це перший захід Інституту як центрального органу виконавчої влади в форматі відкритої розмови з журналістами. Його мета – започаткувати практику регулярних зустрічей із медіа, щоб створити простір для осмислення історичного й сучасного значення символічних дат.
В межах панельної дискусії учасники обговорили феномен незалежності України, підкреслили роль української публіцистики як інструменту боротьби за свободу та висвітлили унікальні історії українців про значення нашого прапора.
Участь в обговоренні взяли:
▪️Олександр Алфьоров – Голова Українського інституту національної пам’яті;
▪️Іван Заєць – український політик та борець за незалежність України у XX столітті;
▪️Олександр Зінченко – історик, журналіст та публіцист;
Марина Мірзаєва – військовослужбовиця та історикиня;
▪️Остап Українець – український письменник, блогер і перекладач;
▪️Юлія «Тайра» Паєвська – військовослужбовиця;
▪️Юрій Отруба – геофізик і керівник кількох антарктичних експедицій.
▪️Жан Беленюк – Олімпійський чемпіон з греко-римської боротьби, народний депутат;
▪️Олександр Міхов – ветеран і учасник проєкту «Second Wind»;
Докладніше про панельну дискусію читайте за посиланням в першому коментарі.
Захід організовано Українським інститутом національної пам’яті спільно з агентством Укрінформ.
Це перший захід Інституту як центрального органу виконавчої влади в форматі відкритої розмови з журналістами. Його мета – започаткувати практику регулярних зустрічей із медіа, щоб створити простір для осмислення історичного й сучасного значення символічних дат.
В межах панельної дискусії учасники обговорили феномен незалежності України, підкреслили роль української публіцистики як інструменту боротьби за свободу та висвітлили унікальні історії українців про значення нашого прапора.
Участь в обговоренні взяли:
▪️Олександр Алфьоров – Голова Українського інституту національної пам’яті;
▪️Іван Заєць – український політик та борець за незалежність України у XX столітті;
▪️Олександр Зінченко – історик, журналіст та публіцист;
Марина Мірзаєва – військовослужбовиця та історикиня;
▪️Остап Українець – український письменник, блогер і перекладач;
▪️Юлія «Тайра» Паєвська – військовослужбовиця;
▪️Юрій Отруба – геофізик і керівник кількох антарктичних експедицій.
▪️Жан Беленюк – Олімпійський чемпіон з греко-римської боротьби, народний депутат;
▪️Олександр Міхов – ветеран і учасник проєкту «Second Wind»;
Докладніше про панельну дискусію читайте за посиланням в першому коментарі.
Захід організовано Українським інститутом національної пам’яті спільно з агентством Укрінформ.
❤13👍3
🇺🇦23 серпня ми святкуємо День Державного Прапора
Усе ХХ століття синьо-жовтий прапор супроводжував українську боротьбу за власну незалежну державу. Його поступове повернення на офіційні будівлі в містах і селах супроводжувало відновлення нашої незалежності на зламі 1980-1990-х років.
Під цим прапором українці здобували перемоги у світі. Він позначав нашу присутність і на рідній землі, і в міжнародних гуманітарних місіях, і на найвищих вершинах світу, і навіть на Південному полюсі та в космосі.
За час війни ми відчули, наскільки це цінно – жити в просторі, позначеному своїм державним синьо-жовтим стягом. Від моменту коли російський агресор вторгся на нашу землю в 2014 році, він завжди нищив цей символ одним із перших.
Саме під цим знаменом українські військові звільняють нашу землю, а українці в окупації зберігають його в своїх оселях. Повернення синьо-жовтого стяга в тимчасово окуповані міста й села завжди означає й означатиме повернення України й свободи.
В цей святковий день запрошуємо вас приєднатися до акції #ЖовтоБлакитнаСтрічка й в знак солідарності з усіма, хто відстоював державний стяг, пов’язати стрічку в кольорах нашого прапора на свій одяг, сумку чи дитячий візок.
І пам’ятайте – настане день, коли синьо-жовтий прапор повернеться в усі міста й села України.
Усе ХХ століття синьо-жовтий прапор супроводжував українську боротьбу за власну незалежну державу. Його поступове повернення на офіційні будівлі в містах і селах супроводжувало відновлення нашої незалежності на зламі 1980-1990-х років.
Під цим прапором українці здобували перемоги у світі. Він позначав нашу присутність і на рідній землі, і в міжнародних гуманітарних місіях, і на найвищих вершинах світу, і навіть на Південному полюсі та в космосі.
За час війни ми відчули, наскільки це цінно – жити в просторі, позначеному своїм державним синьо-жовтим стягом. Від моменту коли російський агресор вторгся на нашу землю в 2014 році, він завжди нищив цей символ одним із перших.
Саме під цим знаменом українські військові звільняють нашу землю, а українці в окупації зберігають його в своїх оселях. Повернення синьо-жовтого стяга в тимчасово окуповані міста й села завжди означає й означатиме повернення України й свободи.
В цей святковий день запрошуємо вас приєднатися до акції #ЖовтоБлакитнаСтрічка й в знак солідарності з усіма, хто відстоював державний стяг, пов’язати стрічку в кольорах нашого прапора на свій одяг, сумку чи дитячий візок.
І пам’ятайте – настане день, коли синьо-жовтий прапор повернеться в усі міста й села України.
❤21