ПАМ’ЯТЬ НЕ МОЖЕ ЧЕКАТИ
Сьогодні відбулося надзвичайно важливе громадське обговорення щодо подальших кроків зі створення Меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні.
Майже вісім років робота над належним простором пам’яті про Героїв Майдану залишається заблокованою через юридичні обставини. Водночас час не може бути виправданням для бездіяльності.
Сьогодні перед державою і суспільством стоїть відповідальне завдання – знайти рішення, яке дозволить уже зараз гідно вшанувати подвиг Героїв Небесної Сотні, не відмовляючись від стратегічної мети – повноцінної реалізації Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності. Український інститут національної памʼяті стає гарантом того, що меморіалізація подвигу Небесної Сотні відбудеться. Наша команда докладає усіх зусиль.
Дякуємо Президенту України Володимиру Зеленському, Керівнику Офісу Президента генерал-лейтенанту Кирилу Буданову, заступниці Керівника Офісу Президента Ірині Верещук за підтримку, вольові рішення та особистий контроль. Висловлюємо слова шани родинам Героїв Небесної Сотні, пораненим учасникам Революції Гідності та громадськості за відкритий діалог, небайдужість і готовність шукати спільні рішення.
Саме Герої Небесної Сотні стали першими символами новітньої боротьби України за свободу, людську гідність і незалежність. За ті самі цінності сьогодні щодня воюють українські захисники й захисниці.
Пам’ять про Героїв Небесної Сотні – це не лише про минуле. Це про нашу державу сьогодні і про Україну, яку ми будуємо для майбутніх поколінь.
Сьогодні відбулося надзвичайно важливе громадське обговорення щодо подальших кроків зі створення Меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні.
Майже вісім років робота над належним простором пам’яті про Героїв Майдану залишається заблокованою через юридичні обставини. Водночас час не може бути виправданням для бездіяльності.
Сьогодні перед державою і суспільством стоїть відповідальне завдання – знайти рішення, яке дозволить уже зараз гідно вшанувати подвиг Героїв Небесної Сотні, не відмовляючись від стратегічної мети – повноцінної реалізації Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності. Український інститут національної памʼяті стає гарантом того, що меморіалізація подвигу Небесної Сотні відбудеться. Наша команда докладає усіх зусиль.
Дякуємо Президенту України Володимиру Зеленському, Керівнику Офісу Президента генерал-лейтенанту Кирилу Буданову, заступниці Керівника Офісу Президента Ірині Верещук за підтримку, вольові рішення та особистий контроль. Висловлюємо слова шани родинам Героїв Небесної Сотні, пораненим учасникам Революції Гідності та громадськості за відкритий діалог, небайдужість і готовність шукати спільні рішення.
Саме Герої Небесної Сотні стали першими символами новітньої боротьби України за свободу, людську гідність і незалежність. За ті самі цінності сьогодні щодня воюють українські захисники й захисниці.
Пам’ять про Героїв Небесної Сотні – це не лише про минуле. Це про нашу державу сьогодні і про Україну, яку ми будуємо для майбутніх поколінь.
❤22👍2
Пам'яті старшого сержанта Ігоря Ляховича (позивний «Берлін»)
Рятував побратимів на найважчих ділянках фронту, тримав у руках чуже життя – і віддав своє
Ігор народився 10 квітня 1995 року в селі Лютинськ в Дубровицькому районі Рівненської області в родині електромонтера та майстрині ткацького цеху.
Після школи вступив до Обухівського медичного коледжу. З студентських років був активним донором крові.
Після коледжу працював медбратом в патронажному центрі в Київському обласному шкірно-венерологічному диспансері. Параельно отримував вищу освіту у Міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені академіка Степана Дем’янчука.
Певний час чоловік виїжджав на заробітки до Польщі, однак після початку повномасштабного вторгнення повернувся в Україну та став до лав Сил оборони.
Служив снайпером у 46-й окремій аеромобільній Подільській бригаді. Воював на Бахмутському та Соледарському напрямках. Заважаючи на наявну медичну освіту, Ігор пройшов додаткову перекваліфікацію на бойового медика.
Після складання теоретичного та практичного іспитів на «відмінно» його призначили бойовим медиком взводу. Відтоді служба Ігоря була пов’язана з порятунком життя. Він працював фельдшером: рятував побратимів на передовій, евакуйовував поранених і загиблих, надавав допомогу на стабілізаційному пункті, під час навчань на полігонах, а також цивільним мешканцям прифронтових територій. Окрім цього, виконував обов’язки діловода медичного пункту.
У складі 46-ї окремої аеромобільної бригади Ігор брав участь у контрнаступі на Запорізькому напрямку, зокрема в районі села Роботине. Пізніше бригаду передислокували на Донбас, на Мар’їнський напрямок.
Загинув під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Філія Синельниківського району Дніпропетровської області 20 травня 2025 року.
Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня, медалю "За врятоване життя", відзнаками Міністерства оборони та Головнокомандувача ЗСУ.
Вічна пам’ять Герою!
Христина Микитин
Фото з родинного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Рятував побратимів на найважчих ділянках фронту, тримав у руках чуже життя – і віддав своє
Ігор народився 10 квітня 1995 року в селі Лютинськ в Дубровицькому районі Рівненської області в родині електромонтера та майстрині ткацького цеху.
Після школи вступив до Обухівського медичного коледжу. З студентських років був активним донором крові.
Після коледжу працював медбратом в патронажному центрі в Київському обласному шкірно-венерологічному диспансері. Параельно отримував вищу освіту у Міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені академіка Степана Дем’янчука.
Певний час чоловік виїжджав на заробітки до Польщі, однак після початку повномасштабного вторгнення повернувся в Україну та став до лав Сил оборони.
Служив снайпером у 46-й окремій аеромобільній Подільській бригаді. Воював на Бахмутському та Соледарському напрямках. Заважаючи на наявну медичну освіту, Ігор пройшов додаткову перекваліфікацію на бойового медика.
Після складання теоретичного та практичного іспитів на «відмінно» його призначили бойовим медиком взводу. Відтоді служба Ігоря була пов’язана з порятунком життя. Він працював фельдшером: рятував побратимів на передовій, евакуйовував поранених і загиблих, надавав допомогу на стабілізаційному пункті, під час навчань на полігонах, а також цивільним мешканцям прифронтових територій. Окрім цього, виконував обов’язки діловода медичного пункту.
У складі 46-ї окремої аеромобільної бригади Ігор брав участь у контрнаступі на Запорізькому напрямку, зокрема в районі села Роботине. Пізніше бригаду передислокували на Донбас, на Мар’їнський напрямок.
Загинув під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Філія Синельниківського району Дніпропетровської області 20 травня 2025 року.
Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня, медалю "За врятоване життя", відзнаками Міністерства оборони та Головнокомандувача ЗСУ.
Вічна пам’ять Герою!
Христина Микитин
Фото з родинного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔19
Пам'яті головного сержанта Романа Довгалюка (позивний «Бурий»)
Був щирим патріотом, став на захист України ще під час АТО/ООС
Роман народився 14 квітня 1986 року в селі Мишковичі на Тернопільщині. Навчався у місцевій школі, згодом вступив до Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії імені Тараса Шевченка на факультет фізичного виховання та спорту.
З дитинства формувався патріотом під впливом історій про своїх предків, які воювали в УПА, а також Армії УНР.
Мав власний тату-салон. Був членом байкерського клубу. У вільний час писав картини та влаштовував фаєр-шоу. Колекціонував старовинний глиняний посуд і карнавальні маски.
Під впливом товаришів, які вже воювали з перших днів російської агресії, у 2020 році підписав контракт з 44-ю окремою артилерійською бригадою.
Повномасштабне вторгнення застало Романа на Волині, де його підрозділ проходив вишкіл. З перших днів брав участь в обороні України: воював на Київщині, Запоріжчині, учасник визволення Харківщини та боїв за Бахмут.
Був нагороджений особисто Президентом орденом "За мужність" ІІІ ступеня та медаллю "За військову службу Україні".
12 серпня 2024 року головний сержант загинув біля села Стецьківка на Сумщині під час бойового завдання.
Поховали захисника на Алеї Героїв на Микулинецькому кладовищі в Тернополі.
Вічна пам'ять та слава Герою!
Тетяна Тиндик
За матеріалами: Суспільне. Тернопіль 1, 2, 3, Тернопільська міська рада, Тернополяни 1, 2
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Був щирим патріотом, став на захист України ще під час АТО/ООС
Роман народився 14 квітня 1986 року в селі Мишковичі на Тернопільщині. Навчався у місцевій школі, згодом вступив до Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії імені Тараса Шевченка на факультет фізичного виховання та спорту.
З дитинства формувався патріотом під впливом історій про своїх предків, які воювали в УПА, а також Армії УНР.
Мав власний тату-салон. Був членом байкерського клубу. У вільний час писав картини та влаштовував фаєр-шоу. Колекціонував старовинний глиняний посуд і карнавальні маски.
Під впливом товаришів, які вже воювали з перших днів російської агресії, у 2020 році підписав контракт з 44-ю окремою артилерійською бригадою.
Повномасштабне вторгнення застало Романа на Волині, де його підрозділ проходив вишкіл. З перших днів брав участь в обороні України: воював на Київщині, Запоріжчині, учасник визволення Харківщини та боїв за Бахмут.
Був нагороджений особисто Президентом орденом "За мужність" ІІІ ступеня та медаллю "За військову службу Україні".
12 серпня 2024 року головний сержант загинув біля села Стецьківка на Сумщині під час бойового завдання.
Поховали захисника на Алеї Героїв на Микулинецькому кладовищі в Тернополі.
Вічна пам'ять та слава Герою!
Тетяна Тиндик
За матеріалами: Суспільне. Тернопіль 1, 2, 3, Тернопільська міська рада, Тернополяни 1, 2
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
😢13💔8❤5
У СЕЛІ ПУЖНИКИ НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ РОЗПОЧАЛИСЯ ПОШУКОВІ РОБОТИ
22 червня 2026 року на території колишнього села Пужники (нині у межах села Садове Коропецької селищної громади Чортківського району Тернопільської області) буде проводитися новий етап пошукових досліджень з метою подальшого пошуку останків мешканців села, які трагічно загинули у лютому 1945 року. Роботи триватимуть до 28 червня 2026 року.
Дослідження будуть проводитися товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» за участі польських фахівців – співробітників Поморського медичного університету в Щецині, а також представників Фундації «Свобода і Демократія», Інституту національної пам’яті Республіки Польща.
Захід проводиться на виконання домовленостей, досягнутих за результатами діяльності Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті.
Український інститут національної пам’яті залучає фахівців комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з питань пошуку та перепоховання жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів «Пам’ять» для забезпечення фахового нагляду (консультаційної підтримки) при проведенні робіт.
Нагадуємо, що Пужники – колишнє село на Тернопільщині, де в період між світовими війнами компактно мешкали представники польського етносу.
У лютому 1945 року Пужники зазнали збройного нападу. За даними архівних джерел, частина мешканців села трагічно загинула, а саме село було спалено. У 1949 році радянська влада ліквідувала село.
Територія колишнього села Пужники надалі залишалася незаселеною і поступово заросла лісовими насадженнями. У серпні 2023 року на території Пужників були проведені пошукові роботи. Впродовж квітня – травня 2025 року у Пужниках було проведено ексгумаційні дослідження. У ході досліджень було знайдено останки 42 осіб. Знайдені під час ексгумаційних досліджень останки у вересні 2025 року було перепоховано.
22 червня 2026 року на території колишнього села Пужники (нині у межах села Садове Коропецької селищної громади Чортківського району Тернопільської області) буде проводитися новий етап пошукових досліджень з метою подальшого пошуку останків мешканців села, які трагічно загинули у лютому 1945 року. Роботи триватимуть до 28 червня 2026 року.
Дослідження будуть проводитися товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» за участі польських фахівців – співробітників Поморського медичного університету в Щецині, а також представників Фундації «Свобода і Демократія», Інституту національної пам’яті Республіки Польща.
Захід проводиться на виконання домовленостей, досягнутих за результатами діяльності Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті.
Український інститут національної пам’яті залучає фахівців комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з питань пошуку та перепоховання жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів «Пам’ять» для забезпечення фахового нагляду (консультаційної підтримки) при проведенні робіт.
Нагадуємо, що Пужники – колишнє село на Тернопільщині, де в період між світовими війнами компактно мешкали представники польського етносу.
У лютому 1945 року Пужники зазнали збройного нападу. За даними архівних джерел, частина мешканців села трагічно загинула, а саме село було спалено. У 1949 році радянська влада ліквідувала село.
Територія колишнього села Пужники надалі залишалася незаселеною і поступово заросла лісовими насадженнями. У серпні 2023 року на території Пужників були проведені пошукові роботи. Впродовж квітня – травня 2025 року у Пужниках було проведено ексгумаційні дослідження. У ході досліджень було знайдено останки 42 осіб. Знайдені під час ексгумаційних досліджень останки у вересні 2025 року було перепоховано.
❤15💔3🔥2👎1
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
22 червня 1941 року розпочався один із найжорстокіших і наймасштабніших етапів Другої світової війни.
Для українців червень 1941 року став подвійною трагедією. Поки нацистський режим нищив українські населені пункти, більшовицький режим вдався до масових страт в’язнів у тюрмах.
Підготували матеріал про те, як відбувалися масові розстріли, здійснені НКВС перед відступом радянських військ.
22 червня 1941 року розпочався один із найжорстокіших і наймасштабніших етапів Другої світової війни.
Для українців червень 1941 року став подвійною трагедією. Поки нацистський режим нищив українські населені пункти, більшовицький режим вдався до масових страт в’язнів у тюрмах.
Підготували матеріал про те, як відбувалися масові розстріли, здійснені НКВС перед відступом радянських військ.
😢15💔2
Пам'яті спецпризначенця Єгора Басюка (позивний «Парадокс»)
Перед юнаком були відкриті двері до успішної міжнародної кар’єри. Він міг залишитися за кордоном, але обрав Україну.
Єгор народився 10 лютого 2004 року у Вінниці. В школі почав активно займатись спортом. Мав звання кандидата в майстри спорту з спортивного орієнтування, а також активно займався велоспортом.
Після школи вивчав банківську справу у Східно-Середземноморському університеті на Кіпрі.
З 2022 року хлопець активно готувався до служби у війську: опанував на спеціальних курсах безпілотники, вивчав топографію, тощо. У 2025 році розпочав службу в Силах оборони України. Після проходження підготовки служив у спеціальному підрозділі СБУ. Виконував бойові завдання у складі однієї з найдосвідченіших груп спецпризначення.
23 травня 2026 року під час виконання бойового завдання службовий автомобіль, у якому перебував Єгор, потрапив під ворожий обстріл, унаслідок чого військовослужбовець дістав тяжкі поранення. Захисника евакуювали до лікарні у Дніпрі, де медики боролися за його життя. На жаль, наступного дня його серце зупинилося.
Світла пам’ять і низький уклін Герою!
За матеріалами Суспільне, Спортивний Комітет України
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Перед юнаком були відкриті двері до успішної міжнародної кар’єри. Він міг залишитися за кордоном, але обрав Україну.
Єгор народився 10 лютого 2004 року у Вінниці. В школі почав активно займатись спортом. Мав звання кандидата в майстри спорту з спортивного орієнтування, а також активно займався велоспортом.
Після школи вивчав банківську справу у Східно-Середземноморському університеті на Кіпрі.
З 2022 року хлопець активно готувався до служби у війську: опанував на спеціальних курсах безпілотники, вивчав топографію, тощо. У 2025 році розпочав службу в Силах оборони України. Після проходження підготовки служив у спеціальному підрозділі СБУ. Виконував бойові завдання у складі однієї з найдосвідченіших груп спецпризначення.
23 травня 2026 року під час виконання бойового завдання службовий автомобіль, у якому перебував Єгор, потрапив під ворожий обстріл, унаслідок чого військовослужбовець дістав тяжкі поранення. Захисника евакуювали до лікарні у Дніпрі, де медики боролися за його життя. На жаль, наступного дня його серце зупинилося.
Світла пам’ять і низький уклін Герою!
За матеріалами Суспільне, Спортивний Комітет України
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
😢14💔8
КУПАЛА – ДАВНІ ТРАДИЦІЇ УКРАЇНЦІВ
Івана Купала – приклад того, як у народній культурі поєдналися давні звичаї, пов’язані з літнім сонцестоянням, та християнське свято Різдва Івана Предтечі. Різдво Івана Предтечі в церковному календарі припадає на 24 червня, а купальські обряди традиційно здійснювали в ніч напередодні, і вони стали невід’ємною частиною святкування Іванового дня.
Свято Купала має давнє походження й пов’язане з літнім сонцестоянням – періодом найбільшого розквіту природи. У народній традиції воно символізувало життєву силу, кохання, продовження роду та гармонію людини з довкіллям.
Із цим днем пов’язано багато звичаїв, обрядів і вірувань. Вважалося, що ранкова роса на Купала додає здоров’я й сили, а зібрані цього дня лікарські рослини мають особливу цінність. Тому знахарі й травознаї вирушали по цілющі трави ще до сходу сонця.
Кульмінація святкування відбувалася ввечері поблизу водойм, де розпалювали великі багаття. Вогонь і вода були головними символами свята, а обряди навколо них мали сприяти очищенню, добробуту та щасливій долі.
Дівчата плели вінки й пускали їх на воду, ворожачи на майбутнє. Прикрашали стрічками купальське дерево, а наприкінці святкування його спалювали. Поширеним звичаєм були й стрибки через багаття, які супроводжувалися численними народними прикметами.
Однією з найвідоміших легенд, пов’язаних із Купальською ніччю, є переказ про квітку папороті, яка нібито розквітає лише раз на рік і приносить тому, хто її знайде, щастя та добру долю.
Подібні традиції, пов’язані з літнім сонцестоянням, існують у багатьох народів Європи. У різних країнах це свято має свої назви – Літа, Ліго, Мідсоммар, Alban Hefin. У країнах Балтії та Скандинавії свята літнього сонцестояння й нині посідають важливе місце в культурній традиції, а в деяких державах відзначаються на офіційному рівні.
У багатьох європейських народів із цією ніччю також пов’язували уявлення про особливі властивості рослин. Тому в різних регіонах Європи збереглися традиції збирання лікарських трав саме в цей період. Хоча перелік таких рослин відрізняється, у багатьох культурах згадуються рута, троянда, звіробій, вербена та шавлія.
Попри регіональні особливості, традиції, пов’язані з літнім сонцестоянням, є частиною спільної європейської культурної спадщини.
Українські купальські звичаї є невід’ємною її частиною та свідченням тяглості народних традицій, що зберігалися й передаються з покоління в покоління.
Івана Купала – приклад того, як у народній культурі поєдналися давні звичаї, пов’язані з літнім сонцестоянням, та християнське свято Різдва Івана Предтечі. Різдво Івана Предтечі в церковному календарі припадає на 24 червня, а купальські обряди традиційно здійснювали в ніч напередодні, і вони стали невід’ємною частиною святкування Іванового дня.
Свято Купала має давнє походження й пов’язане з літнім сонцестоянням – періодом найбільшого розквіту природи. У народній традиції воно символізувало життєву силу, кохання, продовження роду та гармонію людини з довкіллям.
Із цим днем пов’язано багато звичаїв, обрядів і вірувань. Вважалося, що ранкова роса на Купала додає здоров’я й сили, а зібрані цього дня лікарські рослини мають особливу цінність. Тому знахарі й травознаї вирушали по цілющі трави ще до сходу сонця.
Кульмінація святкування відбувалася ввечері поблизу водойм, де розпалювали великі багаття. Вогонь і вода були головними символами свята, а обряди навколо них мали сприяти очищенню, добробуту та щасливій долі.
Дівчата плели вінки й пускали їх на воду, ворожачи на майбутнє. Прикрашали стрічками купальське дерево, а наприкінці святкування його спалювали. Поширеним звичаєм були й стрибки через багаття, які супроводжувалися численними народними прикметами.
Однією з найвідоміших легенд, пов’язаних із Купальською ніччю, є переказ про квітку папороті, яка нібито розквітає лише раз на рік і приносить тому, хто її знайде, щастя та добру долю.
Подібні традиції, пов’язані з літнім сонцестоянням, існують у багатьох народів Європи. У різних країнах це свято має свої назви – Літа, Ліго, Мідсоммар, Alban Hefin. У країнах Балтії та Скандинавії свята літнього сонцестояння й нині посідають важливе місце в культурній традиції, а в деяких державах відзначаються на офіційному рівні.
У багатьох європейських народів із цією ніччю також пов’язували уявлення про особливі властивості рослин. Тому в різних регіонах Європи збереглися традиції збирання лікарських трав саме в цей період. Хоча перелік таких рослин відрізняється, у багатьох культурах згадуються рута, троянда, звіробій, вербена та шавлія.
Попри регіональні особливості, традиції, пов’язані з літнім сонцестоянням, є частиною спільної європейської культурної спадщини.
Українські купальські звичаї є невід’ємною її частиною та свідченням тяглості народних традицій, що зберігалися й передаються з покоління в покоління.
❤8🎉5🔥2