ПОЛКОВНИКУ, ЧЕКАЄМО ДОДОМУ! 135 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ
14 червня виповнюється 135 років від дня народження Євгена Коновальця – полковника Армії Української Народної Республіки, командира Корпусу Січових стрільців, засновника Української Військової Організації та першого голови Організації Українських Націоналістів.
Голова УІНП Олександр Алфьоров та співробітники Інституту поклали квіти до меморіальної дошки Євгена Коновальця, що розташована на фасаді будівлі, де перебували Січові стрільці в період Перших Визвольних змагань. Сьогодні вулиця, на якій розташована будівля, носить ім’я цієї визначної української військової формації.
Євген Коновалець природжений організатор і дипломат: саме його таланти та авторитет зробили Січових Стрільців (спершу – курінь, а згодом полк і навіть дивізію) однією з найбільш боєздатних українських військових формацій за часів Української Революції 1917-1921 років.
Створена Коновальцем Українська військова організація (УВО) була реальною українською підпільною бойовою силою в умовах бездержавності та основою для появи Організації українських націоналістів (ОУН) – потужного політичного проєкту, здолати який не вдалося ні польським спецслужбам, ні радянському репресивному апарату.
Євген Коновалець був тим військово-політичним діячем, який зміг знайти точки дотику та консолідувати у боротьбі за Українську державу різні покоління проукраїнських сил: від статечних учасників Української Революції 1917-1921 років до радикальної та амбітної молоді, що сформувалася в еміграції та прагнула мати власну національну державу.
Євген Коновалець сам був уособленням цієї соборності та консолідації: народжений у Галичині, він став однією з найяскравіших постатей Української революції 1917-1921 років на Наддніпрянщині.
Постать Коновальця була настільки вагомою та харизматичною, що стала кісткою в горлі для більшовицької Росії. Саме тому вони провели складну спецоперацію з підлого убивства провідника.
Євген Коновалець похований на цвинтарі Кросвейк у Роттердамі. Важливим кроком до належного вшанування його пам'яті має стати перепоховання в Україні. Із січня 2026 року Український інститут національної пам'яті у взаємодії з Офісом Президента України та Міністерством закордонних справ України працює над реалізацією цього проєкту. Наразі тривають необхідні консультації та організаційні заходи, а церемонія перепоховання Євгена Коновальця у Києві може відбутися вже цього року.
Чекаємо додому, пане полковнику!
14 червня виповнюється 135 років від дня народження Євгена Коновальця – полковника Армії Української Народної Республіки, командира Корпусу Січових стрільців, засновника Української Військової Організації та першого голови Організації Українських Націоналістів.
Голова УІНП Олександр Алфьоров та співробітники Інституту поклали квіти до меморіальної дошки Євгена Коновальця, що розташована на фасаді будівлі, де перебували Січові стрільці в період Перших Визвольних змагань. Сьогодні вулиця, на якій розташована будівля, носить ім’я цієї визначної української військової формації.
Євген Коновалець природжений організатор і дипломат: саме його таланти та авторитет зробили Січових Стрільців (спершу – курінь, а згодом полк і навіть дивізію) однією з найбільш боєздатних українських військових формацій за часів Української Революції 1917-1921 років.
Створена Коновальцем Українська військова організація (УВО) була реальною українською підпільною бойовою силою в умовах бездержавності та основою для появи Організації українських націоналістів (ОУН) – потужного політичного проєкту, здолати який не вдалося ні польським спецслужбам, ні радянському репресивному апарату.
Євген Коновалець був тим військово-політичним діячем, який зміг знайти точки дотику та консолідувати у боротьбі за Українську державу різні покоління проукраїнських сил: від статечних учасників Української Революції 1917-1921 років до радикальної та амбітної молоді, що сформувалася в еміграції та прагнула мати власну національну державу.
Євген Коновалець сам був уособленням цієї соборності та консолідації: народжений у Галичині, він став однією з найяскравіших постатей Української революції 1917-1921 років на Наддніпрянщині.
Постать Коновальця була настільки вагомою та харизматичною, що стала кісткою в горлі для більшовицької Росії. Саме тому вони провели складну спецоперацію з підлого убивства провідника.
Євген Коновалець похований на цвинтарі Кросвейк у Роттердамі. Важливим кроком до належного вшанування його пам'яті має стати перепоховання в Україні. Із січня 2026 року Український інститут національної пам'яті у взаємодії з Офісом Президента України та Міністерством закордонних справ України працює над реалізацією цього проєкту. Наразі тривають необхідні консультації та організаційні заходи, а церемонія перепоховання Євгена Коновальця у Києві може відбутися вже цього року.
Чекаємо додому, пане полковнику!
❤16👍6
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Євген Коновалець — надзвичайно цікава постать в українській історії. І, безперечно, він заслуговує на повнометражний байопік чи історичний серіал. Сподіваємося, так і буде. Робимо до цього перший крок.
Український інститут національної пам'яті спільно зі студією Not Habsburgs готує мініфільм із використанням ШІ про найяскравіші моменти з життя полковника армії УНР і лідера ОУН Євгена Коновальця.
Сьогодні ми презентуємо трейлер фільму. Далі буде… Стежте за нашими публікаціями.
Історія не закінчується. Вона повертається.
Український інститут національної пам'яті спільно зі студією Not Habsburgs готує мініфільм із використанням ШІ про найяскравіші моменти з життя полковника армії УНР і лідера ОУН Євгена Коновальця.
Сьогодні ми презентуємо трейлер фільму. Далі буде… Стежте за нашими публікаціями.
Історія не закінчується. Вона повертається.
🔥18❤16👍4👎1🤩1
Пам’яті старшого лейтенанта, розвідника Володимира Яворського (позивний «Камаз»)
І на спортивному майданчику, і в житті був нестримним, потужним, надійним - йшов напролом, як машина.
Володя народився 2 грудня 1994 року в Києві. З дитячих років його життя було нерозривно пов'язане зі спортом: спершу займався карате, в згодом захопився регбі.
15 років грав в складі столичного регбійного клубу "Антарес". У складі клубу двічі вигравав чемпіонат України серед команд Вищої ліги та здобував бронзу Суперліги.
Володимир мріяв стати професійним тренером. Організував безкоштовну дитячу секцію з регбі.
З початком вторгнення, долучився до тероборони у Василькові. Згодом потрапив у спецпідрозділ ГУР МО "Артан". Виконував надзвичайно важливі завдання в тилу ворога. Зокрема, брав участь у висадці десанту в Енергодарі, в також встановлення контролю над "вишками Бойко".
Старший лейтенант Володимир Яворський на позивний «Камаз» загинув два роки тому, 30 травня 2024 року, в Часовому Яру на Донеччині, прикриваючи собою пораненого побратима.
Похований на Лук'янівському цвинтарі Києва. За мужність та героїзм Володимиру Яворському посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Джерело: зі сторінки спецпідрозділу ГУР МО України «Артан», За матеріалами проєкту «Янголи спорту», документального фільму-спогаду "І один в полі воїн. Герой України Володимир "Камаз" Яворський"
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
І на спортивному майданчику, і в житті був нестримним, потужним, надійним - йшов напролом, як машина.
Володя народився 2 грудня 1994 року в Києві. З дитячих років його життя було нерозривно пов'язане зі спортом: спершу займався карате, в згодом захопився регбі.
15 років грав в складі столичного регбійного клубу "Антарес". У складі клубу двічі вигравав чемпіонат України серед команд Вищої ліги та здобував бронзу Суперліги.
Володимир мріяв стати професійним тренером. Організував безкоштовну дитячу секцію з регбі.
З початком вторгнення, долучився до тероборони у Василькові. Згодом потрапив у спецпідрозділ ГУР МО "Артан". Виконував надзвичайно важливі завдання в тилу ворога. Зокрема, брав участь у висадці десанту в Енергодарі, в також встановлення контролю над "вишками Бойко".
Старший лейтенант Володимир Яворський на позивний «Камаз» загинув два роки тому, 30 травня 2024 року, в Часовому Яру на Донеччині, прикриваючи собою пораненого побратима.
Похований на Лук'янівському цвинтарі Києва. За мужність та героїзм Володимиру Яворському посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Джерело: зі сторінки спецпідрозділу ГУР МО України «Артан», За матеріалами проєкту «Янголи спорту», документального фільму-спогаду "І один в полі воїн. Герой України Володимир "Камаз" Яворський"
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔25😢3
РОСІЯ ПОШКОДИЛА СВЯТИНЮ СВІТОВОГО ПРАВОСЛАВ’Я – КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКУ ЛАВРУ
Росія вдарила безпілотником по одній з найвеличніших святинь світового православ’я – Києво-Печерській лаврі. Під час масованого ракетно-дронового удару по Києву у ніч на 15 червня, близько першої години ночі російський шахед влучив в Успенський собор Києво-Печерської лаври – в Стефанівський приділ.
Митрополит Київський і всієї України, предстоятель Православної церкви України Епіфаній вночі під час російської атаки повідомив про пожежу на даху собору та про термінову евакуацію святинь – стародавніх ікон та антимінсів.
Станом на ранок рятувальники ліквідовують наслідки обстрілу. Площа пожежі даху Успенського собору сягає близько 800 кв. м. Також, внаслідок удару – пошкоджено Башту Іоанна Кушника (оборонну споруду XVII–XVIII століть у складі фортифікацій Верхньої Лаври).
Києво-Печерська лавра є об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО та однією з найважливіших духовних і культурних пам’яток України, що перебуває під посиленим захистом за Другим протоколом Гаазької конвенції 1954 року. Удар стався в ювілейний рік: 975 років від першої згадки про Лавру та 100 років заповіднику.
Атака на лавру – один із найтяжчих злочинів не лише проти України, а й проти всього світового православ’я і світової культурної спадщини.
Особливо цинічним є те, що удару зазнала колиска православ’я Русі, святиня, на спадщину якої росія десятиліттями намагалася претендувати як на власну. Держава, яка проголошує себе «захисником православних цінностей», вкотре довела протилежне, завдавши удару по одній із найшанованіших святинь православного світу.
Країна-терорист має бути зупинена і покарана!
Фото: Національний заповідник «Києво-Печерська лавра».
Росія вдарила безпілотником по одній з найвеличніших святинь світового православ’я – Києво-Печерській лаврі. Під час масованого ракетно-дронового удару по Києву у ніч на 15 червня, близько першої години ночі російський шахед влучив в Успенський собор Києво-Печерської лаври – в Стефанівський приділ.
Митрополит Київський і всієї України, предстоятель Православної церкви України Епіфаній вночі під час російської атаки повідомив про пожежу на даху собору та про термінову евакуацію святинь – стародавніх ікон та антимінсів.
Станом на ранок рятувальники ліквідовують наслідки обстрілу. Площа пожежі даху Успенського собору сягає близько 800 кв. м. Також, внаслідок удару – пошкоджено Башту Іоанна Кушника (оборонну споруду XVII–XVIII століть у складі фортифікацій Верхньої Лаври).
Києво-Печерська лавра є об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО та однією з найважливіших духовних і культурних пам’яток України, що перебуває під посиленим захистом за Другим протоколом Гаазької конвенції 1954 року. Удар стався в ювілейний рік: 975 років від першої згадки про Лавру та 100 років заповіднику.
Атака на лавру – один із найтяжчих злочинів не лише проти України, а й проти всього світового православ’я і світової культурної спадщини.
Особливо цинічним є те, що удару зазнала колиска православ’я Русі, святиня, на спадщину якої росія десятиліттями намагалася претендувати як на власну. Держава, яка проголошує себе «захисником православних цінностей», вкотре довела протилежне, завдавши удару по одній із найшанованіших святинь православного світу.
Країна-терорист має бути зупинена і покарана!
Фото: Національний заповідник «Києво-Печерська лавра».
💔26
Пам’яті солдата Максима Книша (позивний «Рудий»)
Максим народився 27 липня 1990 року у Києві.
Після закінчення школи здобув фах зубного техніка. Далі навчався у Національному університеті «Львівська політехніка» на еколога. Максим любив природу. Обожнював риболовлю та виїзди з палатками.
У 2014-2015 роках служив в зоні АТО. Учасник оборони Донецького аеропорту. Наступного року, після демобілізації в Максима народився син.
З початком повномасштабного вторгнення Максим удруге пішов добровольцем на війну. Спочатку воював у складі 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ. Згодом перевівся до підрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
Проходив військові навчання за кордоном. Повернувшись, відразу вирушив на один з найгарячіших напрямків - на Донеччину.
Захисник загинув 6 серпня 2023 року внаслідок підриву ворожої міни противника, виконуючи бойове завдання.
За весь період служби в армії Максим був нагороджений медалями: «За військову доблесть», «За оборону Донецького аеропорту», «За мужність при виконанні спеціальних завдань», «Учасник АТО».
Воїн похований на Алеї Героїв Берковецького цвинтаря в Києві.
У Максима Книша залишились син, дружина та батьки.
Вічна пам’ять Герою!
Діана Горбачук
Фото надані дружиною Тетяною Книш
За матеріалами: Меморіал. Платформа пам’яті, Солом'янська РДА
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Максим народився 27 липня 1990 року у Києві.
Після закінчення школи здобув фах зубного техніка. Далі навчався у Національному університеті «Львівська політехніка» на еколога. Максим любив природу. Обожнював риболовлю та виїзди з палатками.
У 2014-2015 роках служив в зоні АТО. Учасник оборони Донецького аеропорту. Наступного року, після демобілізації в Максима народився син.
З початком повномасштабного вторгнення Максим удруге пішов добровольцем на війну. Спочатку воював у складі 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ. Згодом перевівся до підрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
Проходив військові навчання за кордоном. Повернувшись, відразу вирушив на один з найгарячіших напрямків - на Донеччину.
Захисник загинув 6 серпня 2023 року внаслідок підриву ворожої міни противника, виконуючи бойове завдання.
За весь період служби в армії Максим був нагороджений медалями: «За військову доблесть», «За оборону Донецького аеропорту», «За мужність при виконанні спеціальних завдань», «Учасник АТО».
Воїн похований на Алеї Героїв Берковецького цвинтаря в Києві.
У Максима Книша залишились син, дружина та батьки.
Вічна пам’ять Герою!
Діана Горбачук
Фото надані дружиною Тетяною Книш
За матеріалами: Меморіал. Платформа пам’яті, Солом'янська РДА
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔20
ЛУГАНЩИНА: ПЕРШІ БИТВИ ВІЙНИ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ — ВАРТО ПАМ’ЯТАТИ
15 червня у Києві відбулися заходи, організовані Українським інститутом національної пам’яті, присвячені обороні Луганщини у перші роки Війни за Незалежність України: виставка «Початок спротиву: оборона Луганського аеропорту» та панельна дискусія істориків, науковців, і громадських діячів про значення подій 2014 року.
Учасники заходів говорили про важливість збереження пам’яті про початок Війни за Незалежність України, та про те, як гартувалася українська армія та зростало українське суспільство.
Адже попри те, що від початку війни нас відділяє вже 12 років, події 2014-го досі залишаються неосмисленими суспільством, а подекуди — маловідомими. Але саме вони стали міцним фундаментом тієї стійкості, яка дозволяє нам і досі чинити спротив окупантам та виборювати незалежність української держави.
«Вперше на такому рівні ми представляємо виставку, яку побачать сотні тисяч киян і гостей столиці. Сьогодні українці, як ніколи, зрозуміли, що таке втрата домівки й вимушене переселення. Але ми повернемося до своїх домівок, повернемо свої землі, людей і долі тисяч українців. А для тих, хто чинить злочини проти України протягом дванадцяти років, буде окрема кара», — зазначив під час відкриття голова УІНП Олександр Алфьоров.
Виставка «Початок спротиву: оборона Луганського аеропорту» експонується на Контрактовій площі, й буде доступною до огляду протягом місяця. Вона розташована у сквері між виходом із метро «Контрактова площа» (вул. Спаська) та пам’ятником Григорію Сковороді.
15 червня у Києві відбулися заходи, організовані Українським інститутом національної пам’яті, присвячені обороні Луганщини у перші роки Війни за Незалежність України: виставка «Початок спротиву: оборона Луганського аеропорту» та панельна дискусія істориків, науковців, і громадських діячів про значення подій 2014 року.
Учасники заходів говорили про важливість збереження пам’яті про початок Війни за Незалежність України, та про те, як гартувалася українська армія та зростало українське суспільство.
Адже попри те, що від початку війни нас відділяє вже 12 років, події 2014-го досі залишаються неосмисленими суспільством, а подекуди — маловідомими. Але саме вони стали міцним фундаментом тієї стійкості, яка дозволяє нам і досі чинити спротив окупантам та виборювати незалежність української держави.
«Вперше на такому рівні ми представляємо виставку, яку побачать сотні тисяч киян і гостей столиці. Сьогодні українці, як ніколи, зрозуміли, що таке втрата домівки й вимушене переселення. Але ми повернемося до своїх домівок, повернемо свої землі, людей і долі тисяч українців. А для тих, хто чинить злочини проти України протягом дванадцяти років, буде окрема кара», — зазначив під час відкриття голова УІНП Олександр Алфьоров.
Виставка «Початок спротиву: оборона Луганського аеропорту» експонується на Контрактовій площі, й буде доступною до огляду протягом місяця. Вона розташована у сквері між виходом із метро «Контрактова площа» (вул. Спаська) та пам’ятником Григорію Сковороді.
❤7💔4
Пам’яті солдата Олексія Ятченка (позивний «Тихий»)
Воював у складі 131-го батальйону 112-ї бригади ТрО
Олексій народився 12 березня 2001 року в селі Новий Білоус Чернігівського району.
Закінчив загальноосвітню школу-інтернат в 2018 році та вступив до Чернігівського центру професійно-технічної освіти за спеціальністю «Кухар». Після закінчення навчання працював за фахом. Батьки Олексія померли рано, вихованням хлопця займалася бабуся та сестра.
З початком широкомасштабного вторгнення Росії 21-річний доброволець мобілізувався до лав Сил оборони та доєднався до складу 131-го окремого батальйону територіальної оборони 112-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Брав участь в обороні Києва. Згодом воював в Серебрянському лісі на Донеччині.
Після поранення довгий час лікувався, але згодом повернувся до підрозділу та взяв участь в обороні Бахмута.
20 листопада 2023 року під час бойового завдання на Бахмутському напрямку в районі населеного пункту Кліщіївка життя Олексія Ятченка обірвав ворожий мінометний обстріл.
Поховали захисника 28 листопада 2023 року в рідному селі Новий Білоус на Чернігівщині. Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня посмертно.
Вічна пам’ять та шана Герою!
Олександр Кіфорук
Фото з архіву Олексія з позивним «Док» та «Час Чернігівський»
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Воював у складі 131-го батальйону 112-ї бригади ТрО
Олексій народився 12 березня 2001 року в селі Новий Білоус Чернігівського району.
Закінчив загальноосвітню школу-інтернат в 2018 році та вступив до Чернігівського центру професійно-технічної освіти за спеціальністю «Кухар». Після закінчення навчання працював за фахом. Батьки Олексія померли рано, вихованням хлопця займалася бабуся та сестра.
З початком широкомасштабного вторгнення Росії 21-річний доброволець мобілізувався до лав Сил оборони та доєднався до складу 131-го окремого батальйону територіальної оборони 112-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Брав участь в обороні Києва. Згодом воював в Серебрянському лісі на Донеччині.
Після поранення довгий час лікувався, але згодом повернувся до підрозділу та взяв участь в обороні Бахмута.
20 листопада 2023 року під час бойового завдання на Бахмутському напрямку в районі населеного пункту Кліщіївка життя Олексія Ятченка обірвав ворожий мінометний обстріл.
Поховали захисника 28 листопада 2023 року в рідному селі Новий Білоус на Чернігівщині. Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня посмертно.
Вічна пам’ять та шана Герою!
Олександр Кіфорук
Фото з архіву Олексія з позивним «Док» та «Час Чернігівський»
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔24😢3
Пам’яті старшого сержанта Віктора Гафича (позивний «Комбат»)
Кіборг життєвим девізом обрав слова: «Ніхто, крім нас!»
Віктор народився 1 січня 1982 року в селі Вовкове на Закарпатті. Після школи навчався на технолога громадського харчування в комерційному технікумі в Ужгороді.
Після технікуму служив строкову службу в аеромобільних військах в Хирові на Львівщині. Після армії працював у приватному секторі.
У 2014 році Віктора мобілізували для участі в АТО. Воював в складі 80-ї окремої аеромобільної бригади. Учасник оборони Донецького аеропорту.
Повторно на захист України Віктор Гафич став у 2024 році. Чоловік долучився до підрозділу Державної спеціальної служби транспорту.
Захисник загинув 8 серпня 2025 року біля населеного пункту Стахорщина Новгород-Сіверського району Чернігівської області внаслідок отриманих вибухово-осколкових травм після розриву снаряда.
Віктора Гафича поховали 18 серпня 2025 року в рідному селі Вовкове.
Воїн нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» та пам’ятною медаллю «122 окремий аеромобільний батальйон».
Вічна пам’ять Герою!
Діана Горбачук
Фото надані дружиною
За матеріалами: Алея пам’яті, Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Ф. Потушняка
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Кіборг життєвим девізом обрав слова: «Ніхто, крім нас!»
Віктор народився 1 січня 1982 року в селі Вовкове на Закарпатті. Після школи навчався на технолога громадського харчування в комерційному технікумі в Ужгороді.
Після технікуму служив строкову службу в аеромобільних військах в Хирові на Львівщині. Після армії працював у приватному секторі.
У 2014 році Віктора мобілізували для участі в АТО. Воював в складі 80-ї окремої аеромобільної бригади. Учасник оборони Донецького аеропорту.
Повторно на захист України Віктор Гафич став у 2024 році. Чоловік долучився до підрозділу Державної спеціальної служби транспорту.
Захисник загинув 8 серпня 2025 року біля населеного пункту Стахорщина Новгород-Сіверського району Чернігівської області внаслідок отриманих вибухово-осколкових травм після розриву снаряда.
Віктора Гафича поховали 18 серпня 2025 року в рідному селі Вовкове.
Воїн нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» та пам’ятною медаллю «122 окремий аеромобільний батальйон».
Вічна пам’ять Герою!
Діана Горбачук
Фото надані дружиною
За матеріалами: Алея пам’яті, Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Ф. Потушняка
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔19❤1
Пам’яті десантника Андрія Луканюка
Був комбатом, який вів за собою людей
Андрій народився 8 грудня 1988 року у селі Годи-Добровідка Коломийського району, що на Івано-Франківщині.
З початком АТО з 2014 року, як командир роти, брав участь у боях за Луганський аеропорт, Дебальцеве, Красногорівку та Широкине.
У 2022 році майор Андрій Луканюк очолив аеромобільний батальйон 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Але 6 березня 2023 року під час бойового завдання у Часовому Яру воїн загинув унаслідок ворожого артилерійського обстрілу КСП аеромобільного батальйону.
Андрій Луканюк нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ та ІІ ступенів, медаллю "За військову службу Україні".
Євген Проворний
Фото: Фейсбук-сторінка Командування Десантно-штурмових військ ЗС України
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Був комбатом, який вів за собою людей
Андрій народився 8 грудня 1988 року у селі Годи-Добровідка Коломийського району, що на Івано-Франківщині.
З початком АТО з 2014 року, як командир роти, брав участь у боях за Луганський аеропорт, Дебальцеве, Красногорівку та Широкине.
У 2022 році майор Андрій Луканюк очолив аеромобільний батальйон 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Але 6 березня 2023 року під час бойового завдання у Часовому Яру воїн загинув унаслідок ворожого артилерійського обстрілу КСП аеромобільного батальйону.
Андрій Луканюк нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ та ІІ ступенів, медаллю "За військову службу Україні".
Євген Проворний
Фото: Фейсбук-сторінка Командування Десантно-штурмових військ ЗС України
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔18
ЗАВЕРШИЛИСЯ ПОШУКОВІ РОБОТИ У ГУТІ ПЕНЯЦЬКІЙ
У період з 8 по 18 червня 2026 року на території колишнього села Гута Пеняцька (нині у межах Підкамінської селищної територіальної громади Золочівського району Львівської області) ТзОВ «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» за участі польських фахівців – співробітників Інституту національної пам’яті Республіки Польща проводили дослідження з метою пошуку останків мешканців села, які трагічно загинули у лютому 1944 року.
Пошукові роботи проводяться на виконання домовленостей, досягнутих за результатами діяльності Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті.
За результатами робіт було виявлено ознаки місць поховань. Для визначення кількості людей, останки яких наявні у цих місцях поховань, а також встановлення обставин їхньої загибелі необхідні ексгумаційні дослідження.
Також у ході пошукових досліджень було знайдено залишки споруд, зокрема ймовірні залишки гутної майстерні, костелу та школи.
У період з 8 по 18 червня 2026 року на території колишнього села Гута Пеняцька (нині у межах Підкамінської селищної територіальної громади Золочівського району Львівської області) ТзОВ «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» за участі польських фахівців – співробітників Інституту національної пам’яті Республіки Польща проводили дослідження з метою пошуку останків мешканців села, які трагічно загинули у лютому 1944 року.
Пошукові роботи проводяться на виконання домовленостей, досягнутих за результатами діяльності Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті.
За результатами робіт було виявлено ознаки місць поховань. Для визначення кількості людей, останки яких наявні у цих місцях поховань, а також встановлення обставин їхньої загибелі необхідні ексгумаційні дослідження.
Також у ході пошукових досліджень було знайдено залишки споруд, зокрема ймовірні залишки гутної майстерні, костелу та школи.
💔16
Памʼяті футболіста, штурмовика Євгена Задорожнього
Жив пристрастю до футболу
Євген народився 6 жовтня 1999 року на Київщині, в селі Пісківка Бородянського району.
З дитинства захоплювався футболом. У шкільні роки став вихованцем аматорського футбольного клубу «Рубін». Брав участь в міжнародних та всеукраїнських турнірах.
Після школи навчався на тренера в Житомирському державному університеті імені Івана Франка.
Був мобілізований до лав ЗСУ у 5-ту Окрему штурмову бригаду. Загинув 22 травня 2026 року під час бойового завдання поблизу села Верхня Терса Пологівського району на Запорізькому напрямку. Похований у рідному селі.
Честь і вічна шана Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Анатолій Рудніченко, з відкритих джерел, скриншоти з відео
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Жив пристрастю до футболу
Євген народився 6 жовтня 1999 року на Київщині, в селі Пісківка Бородянського району.
З дитинства захоплювався футболом. У шкільні роки став вихованцем аматорського футбольного клубу «Рубін». Брав участь в міжнародних та всеукраїнських турнірах.
Після школи навчався на тренера в Житомирському державному університеті імені Івана Франка.
Був мобілізований до лав ЗСУ у 5-ту Окрему штурмову бригаду. Загинув 22 травня 2026 року під час бойового завдання поблизу села Верхня Терса Пологівського району на Запорізькому напрямку. Похований у рідному селі.
Честь і вічна шана Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Анатолій Рудніченко, з відкритих джерел, скриншоти з відео
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔27😢2