ПУЖНИКИ: НЕСПОДІВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ
У період із 22 по 25 червня 2026 року на території колишнього села Пужники (нині — у межах села Садове Коропецької селищної громади Чортківського району Тернопільської області) було проведено новий етап пошукових досліджень із метою пошуку останків мешканців села, які трагічно загинули у лютому 1945 року.
Пошукова експедиція завершила свою роботу.
Протягом чотирьох днів експедицією було закладено близько 50 розвідкових траншей, але масового захоронення не виявлено.
Були виявлені окремі фрагменти дерев'яної труни, ґудзики, ймовірні фрагменти взуття, що може вказувати на одиночне цивільне поховання у труні, не пов’язане із трагічними подіями лютого 1945 року.
Пошукові дослідження на виконання домовленостей, досягнутих за результатами діяльності Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті, проводилися товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» за участі польських фахівців – співробітників Поморського медичного університету в Щецині, а також представників фундації «Свобода і Демократія» та Інституту національної пам’яті Республіки Польща. Фахівці комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з питань пошуку та перепоховання жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів «Пам’ять» з ініціативи Українського інституту національної пам’яті забезпечували фаховий нагляд (консультаційну підтримку) під час проведення пошукових досліджень.
Нагадуємо, що під час попередніх ексгумаційних робіт, які тривали з 23 квітня до 5 травня 2025 року було знайдено рештки 42 осіб та здійснено забір ДНК на результати якого очікуються від польської сторони.
У період із 22 по 25 червня 2026 року на території колишнього села Пужники (нині — у межах села Садове Коропецької селищної громади Чортківського району Тернопільської області) було проведено новий етап пошукових досліджень із метою пошуку останків мешканців села, які трагічно загинули у лютому 1945 року.
Пошукова експедиція завершила свою роботу.
Протягом чотирьох днів експедицією було закладено близько 50 розвідкових траншей, але масового захоронення не виявлено.
Були виявлені окремі фрагменти дерев'яної труни, ґудзики, ймовірні фрагменти взуття, що може вказувати на одиночне цивільне поховання у труні, не пов’язане із трагічними подіями лютого 1945 року.
Пошукові дослідження на виконання домовленостей, досягнутих за результатами діяльності Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті, проводилися товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» за участі польських фахівців – співробітників Поморського медичного університету в Щецині, а також представників фундації «Свобода і Демократія» та Інституту національної пам’яті Республіки Польща. Фахівці комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з питань пошуку та перепоховання жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів «Пам’ять» з ініціативи Українського інституту національної пам’яті забезпечували фаховий нагляд (консультаційну підтримку) під час проведення пошукових досліджень.
Нагадуємо, що під час попередніх ексгумаційних робіт, які тривали з 23 квітня до 5 травня 2025 року було знайдено рештки 42 осіб та здійснено забір ДНК на результати якого очікуються від польської сторони.
👍12❤2
Пам’яті командира екіпажу БПЛА Богдана Левуся (позивний «Кулома»)
«Квіти сплетуться колючою проволкою, стебла перетворяться на ягозу, маки заплачуть кров'ю, соняшник зимою побачить росу» - незадовго до загибелі Богдан написав свій останній вірш
Богдан Левусь закінчив радіоколедж. Рік провчився на філософському факультеті Києво-Могилянської академії, але вирішив отримати більш практичну професію, тому вступив до Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій.
Захоплювався фотографією, вів телеграм-канал про сучасну українську музику, писав вірші.
В 2025 році добровільно долучився до лав 12-ї бригади НГУ "Азов". Служив командиром екіпажу БПЛА. Виконував бойові завдання на Донеччині.
Богдан Левусь загинув 12 квітня 2026 року – на Великдень. Ховали його в день народження батька Дмитра. Відспівували Богдана у Михайлівському золотоверхому соборі, похований військовий на Національному військовому меморіальному кладовищі.
Уклін і шана Герою!
Фото надані родиною
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
«Квіти сплетуться колючою проволкою, стебла перетворяться на ягозу, маки заплачуть кров'ю, соняшник зимою побачить росу» - незадовго до загибелі Богдан написав свій останній вірш
Богдан Левусь закінчив радіоколедж. Рік провчився на філософському факультеті Києво-Могилянської академії, але вирішив отримати більш практичну професію, тому вступив до Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій.
Захоплювався фотографією, вів телеграм-канал про сучасну українську музику, писав вірші.
В 2025 році добровільно долучився до лав 12-ї бригади НГУ "Азов". Служив командиром екіпажу БПЛА. Виконував бойові завдання на Донеччині.
Богдан Левусь загинув 12 квітня 2026 року – на Великдень. Ховали його в день народження батька Дмитра. Відспівували Богдана у Михайлівському золотоверхому соборі, похований військовий на Національному військовому меморіальному кладовищі.
Уклін і шана Герою!
Фото надані родиною
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔23😢5
НА ЧЕСТЬ ІВАНА ПАВЛА ІІ В КИЄВІ ВИСАДИЛИ ДЕРЕВА
25 червня на подвір’ї Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ в Києві висадили Алею іменних платанів, яка має стати новим символічним простором пам’яті, вдячності та духовної спадщини.
До висадки дерев долучилися Голова Українського інституту національної памʼяті Олександр Алфьоров, Консул Республіки Польща в Києві Павел Овад та Віцеконсул Республіки Польща в Києві Анна Бабяк-Овад, владика Йосиф Мілян, Протосинкел Київської Архиєпархії, представники духовенства та громадськості.
На Алеї були висаджені платани на честь Папи Венедикта XVI, Папи Франциска, Папи Лева XIV, Блаженнішого Патріарха Святослава Шевчука, Блаженнішого Любомира Гузара, Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського, Патріарха Йосифа Сліпого, митрополита Андрея Шептицького, блаженного священномученика Омеляна Ковча, отця Тита Войнаровського та інших визначних постатей, які своїм життям і служінням творили духовну історію України.
Особливим моментом стало висадження платана на честь святого Папи Івана Павла ІІ – з нагоди 25-річчя його Апостольського візиту в Україну.
Дерево стало знаком вдячної пам’яті про великого Паломника миру, який підтримував Україну, відстоював людську гідність та закликав до єдності народів.
Його формула примирення “Пробачаємо і просимо пробачення” досі є актуальною і важливою в стосунках наших двох народів – польського і українського. І нам ще належить втілити у життя його духовний заповіт.
25 червня на подвір’ї Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ в Києві висадили Алею іменних платанів, яка має стати новим символічним простором пам’яті, вдячності та духовної спадщини.
До висадки дерев долучилися Голова Українського інституту національної памʼяті Олександр Алфьоров, Консул Республіки Польща в Києві Павел Овад та Віцеконсул Республіки Польща в Києві Анна Бабяк-Овад, владика Йосиф Мілян, Протосинкел Київської Архиєпархії, представники духовенства та громадськості.
На Алеї були висаджені платани на честь Папи Венедикта XVI, Папи Франциска, Папи Лева XIV, Блаженнішого Патріарха Святослава Шевчука, Блаженнішого Любомира Гузара, Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського, Патріарха Йосифа Сліпого, митрополита Андрея Шептицького, блаженного священномученика Омеляна Ковча, отця Тита Войнаровського та інших визначних постатей, які своїм життям і служінням творили духовну історію України.
Особливим моментом стало висадження платана на честь святого Папи Івана Павла ІІ – з нагоди 25-річчя його Апостольського візиту в Україну.
Дерево стало знаком вдячної пам’яті про великого Паломника миру, який підтримував Україну, відстоював людську гідність та закликав до єдності народів.
Його формула примирення “Пробачаємо і просимо пробачення” досі є актуальною і важливою в стосунках наших двох народів – польського і українського. І нам ще належить втілити у життя його духовний заповіт.
❤16👍4
Пам’яті журналіста, десантника Юрія Лелявського
Завжди працював на передньому краї, висвітлюючи хід бойових дій
Народився 20 липня 1973 року. Працював журналістом у різних виданнях та загальнонаціональних телеканалах.
Під час АТО готував репортажі з зони бойових дій. Двічі потрапляв в полон до росіян.
Після полону, вирішив пов'язати життя з військовою службою. Служив прес-офіцером в 10-й гірсько-штурмовій та 80-й десантно-штурмовій бригадах.
Загинув 28 вересня 2022 при виконанні бойового завдання. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Честь і пам'ять!
Володимир Поліщук, Леонід Матюхін
Фото: Фейсбук-сторінка Командування Десантно-штурмових військ ЗС України
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Завжди працював на передньому краї, висвітлюючи хід бойових дій
Народився 20 липня 1973 року. Працював журналістом у різних виданнях та загальнонаціональних телеканалах.
Під час АТО готував репортажі з зони бойових дій. Двічі потрапляв в полон до росіян.
Після полону, вирішив пов'язати життя з військовою службою. Служив прес-офіцером в 10-й гірсько-штурмовій та 80-й десантно-штурмовій бригадах.
Загинув 28 вересня 2022 при виконанні бойового завдання. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Честь і пам'ять!
Володимир Поліщук, Леонід Матюхін
Фото: Фейсбук-сторінка Командування Десантно-штурмових військ ЗС України
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔24😢3
Пам’яті майстер-сержанта Олександра Яценка (позивний «Яцик»)
«Воїн із посмішкою», який став на захист України у найважчий час
Олександр народився 7 жовтня 1980 року в селі Велика Глумча на Житомирщині. Дитинство минуло на Харківщині.
Після школи навчався в машинобудівному технікумі, а згодом в Харківському інституті фінансів. Значну частину життя працював на "Турбоатомі", де пройшов шлях від учня токаря до начальника дільниці гідротурбінного цеху. Активно займався спортом та цікавився автомобілями та мотоциклами.
Брав участь в антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил на сході України. Після початку повномасштабного вторгнення долучився до 113-ї бригади ТрО.
20 липня 2025 року 44-річний майстер-сержант Олександр Яценко загинув у бою поблизу села Вовчанські Хутори Харківської області. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять Захисникові!
Валерія Фургалець
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
«Воїн із посмішкою», який став на захист України у найважчий час
Олександр народився 7 жовтня 1980 року в селі Велика Глумча на Житомирщині. Дитинство минуло на Харківщині.
Після школи навчався в машинобудівному технікумі, а згодом в Харківському інституті фінансів. Значну частину життя працював на "Турбоатомі", де пройшов шлях від учня токаря до начальника дільниці гідротурбінного цеху. Активно займався спортом та цікавився автомобілями та мотоциклами.
Брав участь в антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил на сході України. Після початку повномасштабного вторгнення долучився до 113-ї бригади ТрО.
20 липня 2025 року 44-річний майстер-сержант Олександр Яценко загинув у бою поблизу села Вовчанські Хутори Харківської області. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять Захисникові!
Валерія Фургалець
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔26
ІСТОРИЧНІ РІШЕННЯ В ДЕНЬ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
28 червня з нагоди Дня Конституції України Президент України Володимир Зеленський у Києво-Печерській взяв участь у відкритті памʼятного знаку гетьману України Івану Мазепі.
Автори погруддя – Борис Крилов та Олесь Сидорук, архітектор Віктор Юрків, історичними консультантами виступили д-р Ольга Ковалевська та Голова українського інституту національної памʼяті, кандидат історичних наук Олександр Алфьоров.
У своїй промові з нагоди відкриття памʼятного знаку Президент України Володимир Зеленський зазначив:
«Сьогодні ми виправляємо ще одну історичну несправедливість. Відтепер тут, у Києво-Печерській Лаврі, абсолютно по праву стоятиме погруддя великого українця та покровителя Лаври – Івана Мазепи».
За словами Президента, масштаб постаті Мазепи заслуговує на те, щоб у Києві на його честь був споруджений повноцінний памʼятник. І для цього існує символічне місце – на бульварі Тараса Шевченка, де у грудні 2013 року під час Революції Гідності повалили пам'ятник Леніну, – де Ленін впав –там міцно стоятиме Мазепа, – наголосив Президент.
Крім того, Володимир Зеленський оголосив про підписання Указу про підготовку до відзначення 1000-річчя Києво-Печерської лаври, яке відбудеться у 2051 році та заснування «Ордену Європи» для іноземців, що допомагають Україні.
Крім того, Президент повідомив про подання до Верховної Ради України законопроєкту «Про Національний пантеон».
Документ уже зареєстровано у парламенті – 30 червня його розгляне профільний комітет. Ухвалення закону стане важливим кроком до увічнення пам'яті видатних українців на державному рівні.
«Над перепохованнями для Пантеону ми з МЗС, за дорученням Президента, працювали ще до офіційного оголошення. Для Українського інституту національної пам'яті це не просто виконання завдання, а місія. Мазепа – один із тих, хто обов'язково має бути в Пантеоні, і відкриття погруддя в Лаврі – це не лише відновлення справедливості, а сигнал: ми повертаємо нашу тисячолітню історію туди, де їй і місце», – зазначив голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров.
Фото Офіс Президента України
28 червня з нагоди Дня Конституції України Президент України Володимир Зеленський у Києво-Печерській взяв участь у відкритті памʼятного знаку гетьману України Івану Мазепі.
Автори погруддя – Борис Крилов та Олесь Сидорук, архітектор Віктор Юрків, історичними консультантами виступили д-р Ольга Ковалевська та Голова українського інституту національної памʼяті, кандидат історичних наук Олександр Алфьоров.
У своїй промові з нагоди відкриття памʼятного знаку Президент України Володимир Зеленський зазначив:
«Сьогодні ми виправляємо ще одну історичну несправедливість. Відтепер тут, у Києво-Печерській Лаврі, абсолютно по праву стоятиме погруддя великого українця та покровителя Лаври – Івана Мазепи».
За словами Президента, масштаб постаті Мазепи заслуговує на те, щоб у Києві на його честь був споруджений повноцінний памʼятник. І для цього існує символічне місце – на бульварі Тараса Шевченка, де у грудні 2013 року під час Революції Гідності повалили пам'ятник Леніну, – де Ленін впав –там міцно стоятиме Мазепа, – наголосив Президент.
Крім того, Володимир Зеленський оголосив про підписання Указу про підготовку до відзначення 1000-річчя Києво-Печерської лаври, яке відбудеться у 2051 році та заснування «Ордену Європи» для іноземців, що допомагають Україні.
Крім того, Президент повідомив про подання до Верховної Ради України законопроєкту «Про Національний пантеон».
Документ уже зареєстровано у парламенті – 30 червня його розгляне профільний комітет. Ухвалення закону стане важливим кроком до увічнення пам'яті видатних українців на державному рівні.
«Над перепохованнями для Пантеону ми з МЗС, за дорученням Президента, працювали ще до офіційного оголошення. Для Українського інституту національної пам'яті це не просто виконання завдання, а місія. Мазепа – один із тих, хто обов'язково має бути в Пантеоні, і відкриття погруддя в Лаврі – це не лише відновлення справедливості, а сигнал: ми повертаємо нашу тисячолітню історію туди, де їй і місце», – зазначив голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров.
Фото Офіс Президента України
❤15👍6
Пам’яті кіборга-десантника Віталія Шубеляка
Захищав ДАП і мріяв долучитися до Французького легіону
Віталій народився 2 серпня 1990 року у Самборі на Львівщині.
Після школи вивчав програмування у Самбірському фаховому коледжі економіки та інформаційних технологій. Продовжив навчання на заочному відділені Тернопільського фінансово-економічного інституту.
Паралельно з цим чоловік підписав контракт зі Збройними силами. Служив до 2013 року в десантних військах на Львівщині.
Після контракту пів року працював у приватному бізнесі, а потім у 2014 році мобілзований для участі в АТО. В складі 80-ї десантно-штурмової бригади брав участь в обороні Донецького аеропорту. Був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Після демобілізації у 2015 році хотів вступити до Французького легіону, однак ці плани не здійснились. Віталій знайшов себе в цивільному житті та працював у приватному бізнесі.
З початком повномасштабного вторгнення повернувся до 80-ї десантно-штурмової бригади. Брав участь в боях на Донеччині.
Загинув 20 червня 2022 року. біля села Богородичне на Донеччині. Похований у рідному Самборі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІ ступеня.
Честь і слава Герою!
Валентина Кащенко
Фото надані Марією Шубеляк
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Захищав ДАП і мріяв долучитися до Французького легіону
Віталій народився 2 серпня 1990 року у Самборі на Львівщині.
Після школи вивчав програмування у Самбірському фаховому коледжі економіки та інформаційних технологій. Продовжив навчання на заочному відділені Тернопільського фінансово-економічного інституту.
Паралельно з цим чоловік підписав контракт зі Збройними силами. Служив до 2013 року в десантних військах на Львівщині.
Після контракту пів року працював у приватному бізнесі, а потім у 2014 році мобілзований для участі в АТО. В складі 80-ї десантно-штурмової бригади брав участь в обороні Донецького аеропорту. Був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Після демобілізації у 2015 році хотів вступити до Французького легіону, однак ці плани не здійснились. Віталій знайшов себе в цивільному житті та працював у приватному бізнесі.
З початком повномасштабного вторгнення повернувся до 80-ї десантно-штурмової бригади. Брав участь в боях на Донеччині.
Загинув 20 червня 2022 року. біля села Богородичне на Донеччині. Похований у рідному Самборі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІ ступеня.
Честь і слава Герою!
Валентина Кащенко
Фото надані Марією Шубеляк
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔21😢2
УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛЬНІ ЗБОРИ ПРОГОЛОСИЛИ У ЛЬВОВІ АКТ ПРО ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Початок Другої світової війни, на думку учасників українського визвольного руху, давав шанс реалізувати головне стратегічне завдання – здобути власну державу, відновити незалежність України. Яким чином цього досягти? У поглядах на це у вересні 1940 року Організація українських націоналістів розкололася. Прихильники Андрія Мельника розраховували на допомогу в цьому питанні Німеччини. Молоді ж радикали під проводом Степана Бандери планували збройне повстання власними силами на здобуття самостійної України, чий статус Третій Рейх мав просто визнати як факт.
29 червня 1941-го, щойно почалася німецько-радянська війна, частини Червоної армії та внутрішніх військ НКВС залишили Львів. А вже о 4.30 ранку наступного дня до міста увійшов батальйон «Нахтігаль» – північна група «Дружини українських націоналістів», створена після перемовин ОУН з Абвером, що налічувала 330 бійців на чолі з Романом Шухевичем. Ще за кілька годин у Львів увійшла похідна група ОУН бандерівців на чолі з Ярославом Стецьком. Йому Український національний комітет надав повноваження проголосити незалежність України.
О 18.00 у будинку місцевої «Просвіти» на площі Ринок розпочалися Українські національні збори, на яких були присутні понад 100 делегатів з усієї України. Від митрополита Андрія Шептицького був делегований Йосип Сліпий.
Збори проголосили відновлення Української держави: «Волею Українського Народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України». Також оголосили про створення тимчасового уряду – Українського державного правління, яке очолив той-таки Ярослав Стецько.
Бандерівці захопили ключові об’єкти міста та розпочали розбудову Української національно-революційної армії (УНРА). До кінця липня ОУН встановила українську владу у 187 із 200 районів Західної України, у 26 районах Правобережної України, відкрила обласні управління в Тернополі, Львові, Рівному, Дрогобичі, Станіславі (Івано-Франківську), Луцьку.
Для німецьких окупантів це виявилося несподіванкою. У плани гітлерівців існування незалежної України не входило. Вони затримали Степана Бандеру та Ярослава Стецька. Два місяці гітлерівці тиснули на українських лідерів, аби ті відкликали Акт 30 червня. Коли ж ті відмовилися, розгорнули масові арешти – за ґратами опинилися півтори тисячі оунівців.
На початку жовтня 1941 року Провід ОУН(б) постановив перейти в підпілля й взятися за відновлення організаційної мережі. Заарештованого Бандеру заступив Микола Лебедь. Націоналісти почали готуватися до майбутнього силового протистояння з Третім Рейхом.
Початок Другої світової війни, на думку учасників українського визвольного руху, давав шанс реалізувати головне стратегічне завдання – здобути власну державу, відновити незалежність України. Яким чином цього досягти? У поглядах на це у вересні 1940 року Організація українських націоналістів розкололася. Прихильники Андрія Мельника розраховували на допомогу в цьому питанні Німеччини. Молоді ж радикали під проводом Степана Бандери планували збройне повстання власними силами на здобуття самостійної України, чий статус Третій Рейх мав просто визнати як факт.
29 червня 1941-го, щойно почалася німецько-радянська війна, частини Червоної армії та внутрішніх військ НКВС залишили Львів. А вже о 4.30 ранку наступного дня до міста увійшов батальйон «Нахтігаль» – північна група «Дружини українських націоналістів», створена після перемовин ОУН з Абвером, що налічувала 330 бійців на чолі з Романом Шухевичем. Ще за кілька годин у Львів увійшла похідна група ОУН бандерівців на чолі з Ярославом Стецьком. Йому Український національний комітет надав повноваження проголосити незалежність України.
О 18.00 у будинку місцевої «Просвіти» на площі Ринок розпочалися Українські національні збори, на яких були присутні понад 100 делегатів з усієї України. Від митрополита Андрія Шептицького був делегований Йосип Сліпий.
Збори проголосили відновлення Української держави: «Волею Українського Народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України». Також оголосили про створення тимчасового уряду – Українського державного правління, яке очолив той-таки Ярослав Стецько.
Бандерівці захопили ключові об’єкти міста та розпочали розбудову Української національно-революційної армії (УНРА). До кінця липня ОУН встановила українську владу у 187 із 200 районів Західної України, у 26 районах Правобережної України, відкрила обласні управління в Тернополі, Львові, Рівному, Дрогобичі, Станіславі (Івано-Франківську), Луцьку.
Для німецьких окупантів це виявилося несподіванкою. У плани гітлерівців існування незалежної України не входило. Вони затримали Степана Бандеру та Ярослава Стецька. Два місяці гітлерівці тиснули на українських лідерів, аби ті відкликали Акт 30 червня. Коли ж ті відмовилися, розгорнули масові арешти – за ґратами опинилися півтори тисячі оунівців.
На початку жовтня 1941 року Провід ОУН(б) постановив перейти в підпілля й взятися за відновлення організаційної мережі. Заарештованого Бандеру заступив Микола Лебедь. Націоналісти почали готуватися до майбутнього силового протистояння з Третім Рейхом.
👍18❤4👎1😁1
Пам’яті розвідника Святослава Сойка (позивний «Француз»)
Мріяв розвивати гірський туризм в рідному Закарпатті
Святослав народився 24 січня 1990 року в населеному пункті Мис Шмідта в Чукотському автономномному окрузі Росії, в родині військового.
Дитинство минуло на Закарпатті. Після навчання в ліцеї студіював політологію в Ужгородському національному університеті.
Отримавши диплом бакалавра, відправився служити у Французький легіон.
З дитинства обожнював гірські походи. Мріяв розвивати гірський туризм на Закарпатті для чого навчався в Грузії та Киргизстані.
Саме там його застало повномасштабне вторгнення. Прибув в Україну за два дні і зразу долучився до 128-ї гірсько-штурмової бригади. Виконував розвідувальні завдання на Запоріжчині, зокрема брав в полон російських офіцерів.
Загинув 24 березня 2022 року Святослав Сойко біля села Мирне на Запоріжчині внаслідок артилерійського обстрілу. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Слава Захисникові!
За матеріалами: ГУР МО, Закарпаття онлайн, Суспільне Ужгород
Фото: Закарпаття онлайн та Суспільне Ужгород
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Мріяв розвивати гірський туризм в рідному Закарпатті
Святослав народився 24 січня 1990 року в населеному пункті Мис Шмідта в Чукотському автономномному окрузі Росії, в родині військового.
Дитинство минуло на Закарпатті. Після навчання в ліцеї студіював політологію в Ужгородському національному університеті.
Отримавши диплом бакалавра, відправився служити у Французький легіон.
З дитинства обожнював гірські походи. Мріяв розвивати гірський туризм на Закарпатті для чого навчався в Грузії та Киргизстані.
Саме там його застало повномасштабне вторгнення. Прибув в Україну за два дні і зразу долучився до 128-ї гірсько-штурмової бригади. Виконував розвідувальні завдання на Запоріжчині, зокрема брав в полон російських офіцерів.
Загинув 24 березня 2022 року Святослав Сойко біля села Мирне на Запоріжчині внаслідок артилерійського обстрілу. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Слава Захисникові!
За матеріалами: ГУР МО, Закарпаття онлайн, Суспільне Ужгород
Фото: Закарпаття онлайн та Суспільне Ужгород
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔26😢5
ЗАКОН ПРО УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАНТЕОН – ПРОГОЛОСОВАНО
Сьогодні, 1 липня, Верховна Рада ухвалила за основу і в цілому законопроєкт №15360
«Про Український національний пантеон», який був внесений до Парламенту Президентом України Володимиром Зеленським на День Конституції України.
Законопроект підтримало 287 Народних депутатів України! Очікуємо на підписання Президентом України.
Це підсумок тривалого шляху – від ідеї, висловленої понад 30 років тому, до чіткого законодавчого регулювання. Український інститут національної пам'яті був безпосередньо долучений до розробки цього законопроєкту: фахівці Інституту напрацьовували його ключові сенси, загальні наради з депутатським корпусом Голова Інституту Олександр Алфьоров проводив у приміщенні УІНПу, та спільно з Микитою Потураєвим та Володимиром В'ятровичем презентував в Офісі Президента.
Провідну роль у просуванні законопроєкту відіграла команда Президента – зокрема керівник Офісу Президента Кирило Буданов та заступниця керівника Офісу Президента Ірина Верещук, які забезпечили підтримку ініціативи на найвищому рівні.
Напередодні на засіданні Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики законопроєкт підтримали одноголосно, а доповідали на пленарному засіданні Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук, представниця Президента України у Верховній Раді, народна депутатка Галина Михайлюк, Голова Комітету Микита Потураєв, народні депутати України: Володимир В'ятрович, Іван Крулько, Юрій Павленко, Євгенія Кравчук, Ярослав Юрчишин, Павло Бакунець, Олександр Юрченко та Ігор Гузь.
Інститутом вже внесено на розгляд Уряду постанову “Про утворення Українського національного пантеону”, яка зокрема передбачає розробку концепції функціонування та структури Пантеону; забезпеченння науково-методичного супроводу процесу утворення Пантеону та визначення форм меморіалізації та забезпечення проведення експертних та публічних обговорень з питань, пов’язаних з утворенням та діяльністю Пантеону.
Закон визначає, що Пантеон стане загальнонаціональним місцем пам'яті у Києві, де будуть вшановані найвидатніші постаті української історії – від часів Русі до сьогодення.
Документ встановлює прозору й виважену процедуру визначення тих, хто буде там перепохований.
Щиро дякуємо всім, хто на різних етапах долучався до цього процесу: Офісу Президента України, Верховній Раді України, зокрема Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики та всьому депутатському корпусу, всім науковцям, які здійснювали експертизу законопроєкту та всім хто підтримував.
Попереду – конкурс на створення Пантеону та подальша робота над утіленням задуму в життя. УІНП продовжує бути в центрі цього процесу.
Щиро вітаємо ВСІХ УКРАЇНЦІВ з цим історичним рішенням!
СЛАВА УКРАЇНІ!
Сьогодні, 1 липня, Верховна Рада ухвалила за основу і в цілому законопроєкт №15360
«Про Український національний пантеон», який був внесений до Парламенту Президентом України Володимиром Зеленським на День Конституції України.
Законопроект підтримало 287 Народних депутатів України! Очікуємо на підписання Президентом України.
Це підсумок тривалого шляху – від ідеї, висловленої понад 30 років тому, до чіткого законодавчого регулювання. Український інститут національної пам'яті був безпосередньо долучений до розробки цього законопроєкту: фахівці Інституту напрацьовували його ключові сенси, загальні наради з депутатським корпусом Голова Інституту Олександр Алфьоров проводив у приміщенні УІНПу, та спільно з Микитою Потураєвим та Володимиром В'ятровичем презентував в Офісі Президента.
Провідну роль у просуванні законопроєкту відіграла команда Президента – зокрема керівник Офісу Президента Кирило Буданов та заступниця керівника Офісу Президента Ірина Верещук, які забезпечили підтримку ініціативи на найвищому рівні.
Напередодні на засіданні Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики законопроєкт підтримали одноголосно, а доповідали на пленарному засіданні Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук, представниця Президента України у Верховній Раді, народна депутатка Галина Михайлюк, Голова Комітету Микита Потураєв, народні депутати України: Володимир В'ятрович, Іван Крулько, Юрій Павленко, Євгенія Кравчук, Ярослав Юрчишин, Павло Бакунець, Олександр Юрченко та Ігор Гузь.
Інститутом вже внесено на розгляд Уряду постанову “Про утворення Українського національного пантеону”, яка зокрема передбачає розробку концепції функціонування та структури Пантеону; забезпеченння науково-методичного супроводу процесу утворення Пантеону та визначення форм меморіалізації та забезпечення проведення експертних та публічних обговорень з питань, пов’язаних з утворенням та діяльністю Пантеону.
Закон визначає, що Пантеон стане загальнонаціональним місцем пам'яті у Києві, де будуть вшановані найвидатніші постаті української історії – від часів Русі до сьогодення.
Документ встановлює прозору й виважену процедуру визначення тих, хто буде там перепохований.
Щиро дякуємо всім, хто на різних етапах долучався до цього процесу: Офісу Президента України, Верховній Раді України, зокрема Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики та всьому депутатському корпусу, всім науковцям, які здійснювали експертизу законопроєкту та всім хто підтримував.
Попереду – конкурс на створення Пантеону та подальша робота над утіленням задуму в життя. УІНП продовжує бути в центрі цього процесу.
Щиро вітаємо ВСІХ УКРАЇНЦІВ з цим історичним рішенням!
СЛАВА УКРАЇНІ!
❤23👍4
Пам’яті Героя України Івана Банка (позивний «Банкір»)
Став на захист України навесні 2014 року та віддав життя під час визволення Херсонщини у вересні 2022 року
Іван народився 21 червня 1986 року в селі Вільний Степ на Полтавщині. Після школи пішов на строкову службу в ЗСУ. Згодом підписав контракт, щоб продовжити службу.
Більша частина його служби пов'язана з 95-ю окремою десантно-штурмовою бригадою. Був в складі миротворчої місії на Балканах. Паралельно з військовою службою отримав вищу освіту.
З 2014 року брав участь в АТО. Учасник оборони Донецького аеропорту, також виконував бойові завдання на Авдіївському напрямку.
У 2018 році звільнився з служби. Був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Працював в аграрному секторі в Полтаві та Рівному.
З початком повномашстабного вторгнення повернувся в 95-у ОДШБ. Учасник оборони Києва. З квітня 2022 року продовжив службу в розвідці у 46-ї окремої аеромобільної бригади. Виконував бойові завдання на Херсонщині.
Загинув 12 вересня 2022 внаслідок поранення отриманого днем раніше, під час виконання бойових завдань в районі Білогорівки Херсонської області. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІ ступеня та присвоєно звання Героя України.
Антон Печерський
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Став на захист України навесні 2014 року та віддав життя під час визволення Херсонщини у вересні 2022 року
Іван народився 21 червня 1986 року в селі Вільний Степ на Полтавщині. Після школи пішов на строкову службу в ЗСУ. Згодом підписав контракт, щоб продовжити службу.
Більша частина його служби пов'язана з 95-ю окремою десантно-штурмовою бригадою. Був в складі миротворчої місії на Балканах. Паралельно з військовою службою отримав вищу освіту.
З 2014 року брав участь в АТО. Учасник оборони Донецького аеропорту, також виконував бойові завдання на Авдіївському напрямку.
У 2018 році звільнився з служби. Був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Працював в аграрному секторі в Полтаві та Рівному.
З початком повномашстабного вторгнення повернувся в 95-у ОДШБ. Учасник оборони Києва. З квітня 2022 року продовжив службу в розвідці у 46-ї окремої аеромобільної бригади. Виконував бойові завдання на Херсонщині.
Загинув 12 вересня 2022 внаслідок поранення отриманого днем раніше, під час виконання бойових завдань в районі Білогорівки Херсонської області. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІ ступеня та присвоєно звання Героя України.
Антон Печерський
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔26😢5