АТАКА ПО НАНУ - ЦЕ АТАКА ПО ВСІЙ УКРАЇНІ
Сьогодні, 28 вересня, російська федерація вчергове здійснила повітряну атаку на цивільну інфраструктуру Києва.
Російський БПЛА влучив у будівлю Національної академії наук України, що розташована у середмісті Києва. В будівлі спалахнула пожежа. Люди, щоб врятуватися від вогню, вилазили з вікон. Уже говорять про наявність постраждалих та загиблих.
Росія вкотре підтверджує своє звання держави-терориста, здійснюючи атаки направлені проти гуманітарних інституцій та закладів пов'язаних з культурою, освітою, наукою чи духовним життям.
Окрім людських жертв, які безумовно найбільш важливі, також варто зауважити, що сьогоднішня російська атака - це ще один приклад атаки на історичну спадщину України, адже будівля НАН України - це визначна пам'ятка архітектури ХІХ століття. Проєкт будівлі створив архітектор Олександр Беретті у 1850-х роках в стилі пізнього класицизму. Будівля НАН розташована поруч з центральним корпусом Київського університету імені Тараса Шевченка, який сконстрював батько Олександра - Вікентій Беретті. Разом вони створювали сімейний архітектурний ансамбль спадщини Беретті в Києві. Саме ця будівля стала головний офісом Української академії наук ще у 1919 році. Тут в різний час працювали найвидатніші діячів української науки різних поколінь: Агатангел Кримський, Володимир Вернадський, Борис Патон, Олександр Палладін.
Сьогоднішня атака Росії стала черговим прикладом, що вся суть рашизму - це не лише фізичне винищення українців, а й остаточне знищення будь-якої згадки про українську культуру, історію, національну пам'ять.
Фото: Олександр Сазанович та тг-канал KOVALENKO
Сьогодні, 28 вересня, російська федерація вчергове здійснила повітряну атаку на цивільну інфраструктуру Києва.
Російський БПЛА влучив у будівлю Національної академії наук України, що розташована у середмісті Києва. В будівлі спалахнула пожежа. Люди, щоб врятуватися від вогню, вилазили з вікон. Уже говорять про наявність постраждалих та загиблих.
Росія вкотре підтверджує своє звання держави-терориста, здійснюючи атаки направлені проти гуманітарних інституцій та закладів пов'язаних з культурою, освітою, наукою чи духовним життям.
Окрім людських жертв, які безумовно найбільш важливі, також варто зауважити, що сьогоднішня російська атака - це ще один приклад атаки на історичну спадщину України, адже будівля НАН України - це визначна пам'ятка архітектури ХІХ століття. Проєкт будівлі створив архітектор Олександр Беретті у 1850-х роках в стилі пізнього класицизму. Будівля НАН розташована поруч з центральним корпусом Київського університету імені Тараса Шевченка, який сконстрював батько Олександра - Вікентій Беретті. Разом вони створювали сімейний архітектурний ансамбль спадщини Беретті в Києві. Саме ця будівля стала головний офісом Української академії наук ще у 1919 році. Тут в різний час працювали найвидатніші діячів української науки різних поколінь: Агатангел Кримський, Володимир Вернадський, Борис Патон, Олександр Палладін.
Сьогоднішня атака Росії стала черговим прикладом, що вся суть рашизму - це не лише фізичне винищення українців, а й остаточне знищення будь-якої згадки про українську культуру, історію, національну пам'ять.
Фото: Олександр Сазанович та тг-канал KOVALENKO
😢17😱2
Пам’яті пластуна, артилериста Тараса-Тимофія Гаврилишина (позивний «Гаррі»)
У війську робив те, що знав і умів найкраще — навчав побратимів картографії й орієнтуванню на місцевості.
Тарас-Тимофій народився 20 квітня 1985 року у Львові. Після навчання в гімназії отримав вищу освіту на географічному факультеті Львівського університету. Під час навчання у виші, зробив перерву для строкової служби. Після отримання диплому довгий час працював у туристичній сфері.
З 12 років Тарас-Тимофій був учасником Пласту. Уже бувши дорослим, був комендантом десятків крайових таборів й одним із головних інструкторів морського пластування. Навчав молодь вітрильництва, картографії, навігації й астрономії, під час вишкільних походів ходив під вітрилами на чайці «Спас» у складі козацької залоги Дніпром і Чорним морем аж до Стамбула. За плідне багаторічне пропагування українського мореплавства нагороджений пам’ятною медаллю «100-річчя прапора Військово-Морських Сил Збройних Сил України».
З початком повномасштабного вторгнення, добровільно долучився до Сил оборони. Служив в складі 45-ї артилерійської бригади імені Мирона Тарнавського. У війську вже замість підлітків, навчав картографії та орієнтуванню дорослих побратимів.
Тарас-Тимофій Гаврилишин загинув 1 листопада 2022 року під час обстрілу поблизу села Новоолександрівка Бериславського району на Херсонщині. Похований на Марсовому полі у Львові.
Антон Печерський
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
У війську робив те, що знав і умів найкраще — навчав побратимів картографії й орієнтуванню на місцевості.
Тарас-Тимофій народився 20 квітня 1985 року у Львові. Після навчання в гімназії отримав вищу освіту на географічному факультеті Львівського університету. Під час навчання у виші, зробив перерву для строкової служби. Після отримання диплому довгий час працював у туристичній сфері.
З 12 років Тарас-Тимофій був учасником Пласту. Уже бувши дорослим, був комендантом десятків крайових таборів й одним із головних інструкторів морського пластування. Навчав молодь вітрильництва, картографії, навігації й астрономії, під час вишкільних походів ходив під вітрилами на чайці «Спас» у складі козацької залоги Дніпром і Чорним морем аж до Стамбула. За плідне багаторічне пропагування українського мореплавства нагороджений пам’ятною медаллю «100-річчя прапора Військово-Морських Сил Збройних Сил України».
З початком повномасштабного вторгнення, добровільно долучився до Сил оборони. Служив в складі 45-ї артилерійської бригади імені Мирона Тарнавського. У війську вже замість підлітків, навчав картографії та орієнтуванню дорослих побратимів.
Тарас-Тимофій Гаврилишин загинув 1 листопада 2022 року під час обстрілу поблизу села Новоолександрівка Бериславського району на Херсонщині. Похований на Марсовому полі у Львові.
Антон Печерський
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔17😢2
У БАБИНОМУ ЯРУ ВШАНУВАЛИ ЖЕРТВ МАСОВИХ РОЗСТРІЛІВ
У 85-ті роковини від початку масових розстрілів, здійснених гітлерівцями у Бабиному Яру, на території Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» поряд із пам'ятником «Менора» відбувся міжрелігійний молитовний захід за участю глав церков, духовних лідерів юдейських громад, представників органів влади та громадськості.
29-30 вересня 1941 року у Бабиному Яру розстріляли майже 34 тисячі київських євреїв. Цей злочин став символом так званого “Голокосту від куль”. Протягом 1941-1943 років нацистська окупаційна адміністрація використовувала Бабин Яр, як місце масових страт радянських військовополонених, українських націоналістів, ромів, пацієнтів психіатричної лікарні. Всього жертвами Бабиного Яру стали близько 100 тисяч людей.
Вшановуючи памʼять жертв тієї трагедії та звертаючись до присутніх, Голова Українського інституту національної памʼяті Олександр Алфьоров сказав: «Український інститут національної памʼяті щороку проводить цей захід, щоб ми всі об'єдналися навколо памʼяті про тих, хто знайшов тут, не шукаючи, свій вічний спокій. Минулого року ми змушені були перервати церемонію вшанування, бо над нами збивали російський безпілотник. Сьогодні знову лунають тривоги. Ці злочини — нацистські, совєцькі та рашистські — не можна забувати, Злочини мають бути зупинені і покарані. Сьогодні росія вчиняє черговий злочин. І немає жодного серед нас, чиє серце не містить горя, яке розпочалося 19 лютого 2014-го року. Та попри горе і біль маємо залишатися людьми — тими, хто зберігає і передає наступним поколінням пам’ять. Маємо памʼятати і бути вдячними тим, хто і сьогодні боронить Україну і наш тисячолітній Київ. Єврейська громада жила у Києві ще з Х століття. І ми не дозволимо жодному чужинцю сказати, хто тут зайвий — ні фашистам, ні рашистам».
Більше у матеріалі на сайті УІНП.
У 85-ті роковини від початку масових розстрілів, здійснених гітлерівцями у Бабиному Яру, на території Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» поряд із пам'ятником «Менора» відбувся міжрелігійний молитовний захід за участю глав церков, духовних лідерів юдейських громад, представників органів влади та громадськості.
29-30 вересня 1941 року у Бабиному Яру розстріляли майже 34 тисячі київських євреїв. Цей злочин став символом так званого “Голокосту від куль”. Протягом 1941-1943 років нацистська окупаційна адміністрація використовувала Бабин Яр, як місце масових страт радянських військовополонених, українських націоналістів, ромів, пацієнтів психіатричної лікарні. Всього жертвами Бабиного Яру стали близько 100 тисяч людей.
Вшановуючи памʼять жертв тієї трагедії та звертаючись до присутніх, Голова Українського інституту національної памʼяті Олександр Алфьоров сказав: «Український інститут національної памʼяті щороку проводить цей захід, щоб ми всі об'єдналися навколо памʼяті про тих, хто знайшов тут, не шукаючи, свій вічний спокій. Минулого року ми змушені були перервати церемонію вшанування, бо над нами збивали російський безпілотник. Сьогодні знову лунають тривоги. Ці злочини — нацистські, совєцькі та рашистські — не можна забувати, Злочини мають бути зупинені і покарані. Сьогодні росія вчиняє черговий злочин. І немає жодного серед нас, чиє серце не містить горя, яке розпочалося 19 лютого 2014-го року. Та попри горе і біль маємо залишатися людьми — тими, хто зберігає і передає наступним поколінням пам’ять. Маємо памʼятати і бути вдячними тим, хто і сьогодні боронить Україну і наш тисячолітній Київ. Єврейська громада жила у Києві ще з Х століття. І ми не дозволимо жодному чужинцю сказати, хто тут зайвий — ні фашистам, ні рашистам».
Більше у матеріалі на сайті УІНП.
💔14❤5
160 років тому, 29 вересня 1866 року народився відомий історик, політик і державний діяч, перший Голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський.
Його підписи стоять під чотирма історичними Універсалами УНР. Його десятитомна «Історія України-Руси» утвердила український гранд-наратив, довівши, що українці є давнім народом (ще від племен слов’ян і давньої Русі), автохтонним на цих землях (спадкоємець давньоруської спадщини), і мають окремий розвиток від росіян.
Ці тези Грушевського розбивали вщент російські історичні концепції, тому радянська влада зробила все, щоб знищити вченого і його послідовників.
Але сьогодні ім’я Михайла Грушевського відоме в Україні кожному. І він відкривається нам не лише як вчений чи державний діяч, але і як проста людина, зі своїми звичками, вподобаннями, історією роду та місцем у пам’яті нащадків. І сьогодні ми пропонуємо згадати добрим словом Михайла Сергійовича і перевірити за допомогою нашого тесту, чи багато ви знаєте подробиць з біографії першого Голови УЦР?
Свої результати пишіть в коментарях. Хто з вас найбільший Грушевськознавець?
Пройти тест можна за цим лінком.
Його підписи стоять під чотирма історичними Універсалами УНР. Його десятитомна «Історія України-Руси» утвердила український гранд-наратив, довівши, що українці є давнім народом (ще від племен слов’ян і давньої Русі), автохтонним на цих землях (спадкоємець давньоруської спадщини), і мають окремий розвиток від росіян.
Ці тези Грушевського розбивали вщент російські історичні концепції, тому радянська влада зробила все, щоб знищити вченого і його послідовників.
Але сьогодні ім’я Михайла Грушевського відоме в Україні кожному. І він відкривається нам не лише як вчений чи державний діяч, але і як проста людина, зі своїми звичками, вподобаннями, історією роду та місцем у пам’яті нащадків. І сьогодні ми пропонуємо згадати добрим словом Михайла Сергійовича і перевірити за допомогою нашого тесту, чи багато ви знаєте подробиць з біографії першого Голови УЦР?
Свої результати пишіть в коментарях. Хто з вас найбільший Грушевськознавець?
Пройти тест можна за цим лінком.
❤13👍3
Пам’яті офіцера-розвідника та стендап-коміка Артура Петрова (позивний «Кельт»)
Мав найдобріші жарти та був наставником для молодого покоління коміків
Артур народився 10 квітня 1985 року у Дніпрі. В шкільні роки займався в студії дитячої творчості "Веснянка".
Після школи вивчав журналістику в Дніпровському університеті імені Олеся Гончара та сценаристику в Інтершколі.
Після університету перебрався до Києва та почав працювати сценаристом на телебаченні. Створював реаліті-шоу "Кохана, ми вбиваємо дітей" та "Я соромлюсь свого тіла".
Артур стояв біля витоків української стендап-комедії. Багато років був резидентом команди The Stand-Up, а останні сім років "Підпільного стендапу". Також брав участь в гумористичних шоу "Розсміши коміка", "ГуднайтКлаб" і "Комік на мільйон".
Завжди мав добрі жарти на побутові теми, майже без мату. Також, як старожил стендап-сцени, завжди підтримував молодих коміків.
Артура Петрова мобілізували до Сил оборони України у квітні 2025 року. Він пройшов вишкіл у Військовій академії Одеси та став офіцером-розвідником. Служив командиром розвідувального взводу у 43-й окремій механізованій бригаді. Загинув 18 березня 2026 року під час евакуації важкопоранених на станції Куп’янськ-Вузлова. Похований на Національному військовому меморіальному кладовищі.
Вічна пам’ять і шана Воїну!
Фото: Інстаграм Артура Петрова, архів друзів та дружини
За матеріалами: Українська правда, Суспільне Культура
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Мав найдобріші жарти та був наставником для молодого покоління коміків
Артур народився 10 квітня 1985 року у Дніпрі. В шкільні роки займався в студії дитячої творчості "Веснянка".
Після школи вивчав журналістику в Дніпровському університеті імені Олеся Гончара та сценаристику в Інтершколі.
Після університету перебрався до Києва та почав працювати сценаристом на телебаченні. Створював реаліті-шоу "Кохана, ми вбиваємо дітей" та "Я соромлюсь свого тіла".
Артур стояв біля витоків української стендап-комедії. Багато років був резидентом команди The Stand-Up, а останні сім років "Підпільного стендапу". Також брав участь в гумористичних шоу "Розсміши коміка", "ГуднайтКлаб" і "Комік на мільйон".
Завжди мав добрі жарти на побутові теми, майже без мату. Також, як старожил стендап-сцени, завжди підтримував молодих коміків.
Артура Петрова мобілізували до Сил оборони України у квітні 2025 року. Він пройшов вишкіл у Військовій академії Одеси та став офіцером-розвідником. Служив командиром розвідувального взводу у 43-й окремій механізованій бригаді. Загинув 18 березня 2026 року під час евакуації важкопоранених на станції Куп’янськ-Вузлова. Похований на Національному військовому меморіальному кладовищі.
Вічна пам’ять і шана Воїну!
Фото: Інстаграм Артура Петрова, архів друзів та дружини
За матеріалами: Українська правда, Суспільне Культура
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔20😢5
Пам’яті старшого солдата, водія бронетранспортера Надії Педан (позивний «Ніколашка»)
Була справжньою українською амазонкою — надійною, впертою та безмежно відданою спільній справі.
Надія народилася 11 листопада 1983 року в селі Наталине Красноградського району на Харківщині. За освітою - кухар.
Свій перший контракт з ЗСУ вона підписала ще у 2015 році. Займалася документообігом у Валківському районному військоматі.
Повторно мобілізувалася у 2023 році. Разом з цивільним чоловіком Романом служили в 32-й окремій механізованій бригаді. Надія була водіє санітарного бронетранспортера M113.
Брала участь в Курській операції. Воювала на Покровському напрямку. Надія загинула 6 грудня 2024 року під час штурмових дій противника поблизу селища Шевченко Донецької області.
Вічна слава Захисниці!
Іван Столячук
Фото надані 32 ОМБр
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Була справжньою українською амазонкою — надійною, впертою та безмежно відданою спільній справі.
Надія народилася 11 листопада 1983 року в селі Наталине Красноградського району на Харківщині. За освітою - кухар.
Свій перший контракт з ЗСУ вона підписала ще у 2015 році. Займалася документообігом у Валківському районному військоматі.
Повторно мобілізувалася у 2023 році. Разом з цивільним чоловіком Романом служили в 32-й окремій механізованій бригаді. Надія була водіє санітарного бронетранспортера M113.
Брала участь в Курській операції. Воювала на Покровському напрямку. Надія загинула 6 грудня 2024 року під час штурмових дій противника поблизу селища Шевченко Донецької області.
Вічна слава Захисниці!
Іван Столячук
Фото надані 32 ОМБр
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔20😢2🔥1
1 ЖОВТНЯ – ДЕНЬ ЗАХИСНИКІВ І ЗАХИСНИЦЬ УКРАЇНИ
Цього дня ми висловлюємо щиру вдячність кожному й кожній, хто стоїть на захисті територіальної цілісності та незалежності нашої держави.
Серед тих, хто сьогодні боронить Україну – працівники Українського інституту національної пам’яті. Вони продовжують служити не лише справі збереження історичної пам’яті, а й безпосередньо захищають країну на різних напрямках.
Нині у лавах Сил оборони перебувають 10 наших колег: Богдан Галайко, Сергій Гуцалюк, Ігор Кочергін, Роман Кулик, Олексій Лук’янець, Володимир Поліщук, Зоя Заболоцька та інші працівники Інституту, які виконують бойові завдання.
Серед команди УІНП є й ветерани Війни за Незалежність, зокрема колишній Голова Інституту Антон Дробович, нинішній Голова УІНП Олександр Алфьоров та Сергій Горобець.
Ми з глибокою шаною згадуємо наших колег, чиї життя забрала війна, і тих, чия доля залишається невідомою. Працівник УІНП Станіслав Дуб помер внаслідок війни. Наш колега Едуард Зуб нині має статус зниклого безвісти. Ми бережемо пам’ять про них і продовжуємо чекати на добрі звістки.
Дякуємо нашим колегам, які з перших днів повномасштабного вторгнення стали на захист України. Ми чекаємо на ваше повернення до колективу, до спільної роботи над збереженням пам’яті Українського народу.
Ваша мужність – частина нашої спільної історії.
Ваша боротьба – запорука майбутнього України.
Слава Україні! Героям слава!
Цього дня ми висловлюємо щиру вдячність кожному й кожній, хто стоїть на захисті територіальної цілісності та незалежності нашої держави.
Серед тих, хто сьогодні боронить Україну – працівники Українського інституту національної пам’яті. Вони продовжують служити не лише справі збереження історичної пам’яті, а й безпосередньо захищають країну на різних напрямках.
Нині у лавах Сил оборони перебувають 10 наших колег: Богдан Галайко, Сергій Гуцалюк, Ігор Кочергін, Роман Кулик, Олексій Лук’янець, Володимир Поліщук, Зоя Заболоцька та інші працівники Інституту, які виконують бойові завдання.
Серед команди УІНП є й ветерани Війни за Незалежність, зокрема колишній Голова Інституту Антон Дробович, нинішній Голова УІНП Олександр Алфьоров та Сергій Горобець.
Ми з глибокою шаною згадуємо наших колег, чиї життя забрала війна, і тих, чия доля залишається невідомою. Працівник УІНП Станіслав Дуб помер внаслідок війни. Наш колега Едуард Зуб нині має статус зниклого безвісти. Ми бережемо пам’ять про них і продовжуємо чекати на добрі звістки.
Дякуємо нашим колегам, які з перших днів повномасштабного вторгнення стали на захист України. Ми чекаємо на ваше повернення до колективу, до спільної роботи над збереженням пам’яті Українського народу.
Ваша мужність – частина нашої спільної історії.
Ваша боротьба – запорука майбутнього України.
Слава Україні! Героям слава!
❤27🔥4
ДЕНЬ МУЗИКИ - ДЕНЬ ГОРОВИЦЯ
Сьогодні також відзначається Міжнародний день музики. За цікавим збігом, в цей день народився видатний український піаніст єврейського походження Володимир Горовиць, чия музична віртуозність підкорила слухачів на обох півкулях Землі.
Володимир Горовиць народився у київській єврейській родині у 1903 році. Родина Горовиців проживала в місті із середини ХІХ століття. Перші уроки музики юному піаністу дала мати. А з 10 років Горовиця навчав директор Київського музичного училища Володимир Пухальський. Згодом був тернистий шлях опановування музики в консерваторії під наставництвом відомого музичного педагога Фелікса Блюменфельда.
У 1920 році, після закінчення консерваторії, молодий Горовиць починає концертну діяльність. Музикант пізніше зазначав, що хотів стати композитором, однак через ті злидні, яких зазнала його родина після приходу до влади більшовиків (реквізували навіть музичні інструменти), вимушений був обрати більш "хлібний" фах піаніста.
Музична кар'єра Горовиця в СРСР розвивалася дуже стрімко. Якщо на перших концертах він грав буквально за їжу, то вже за кілька років давав повноцінні концерти у великих залах Москви та Ленінграда. Протягом жовтня 1924 – січня 1925 року піаніст зіграв 155 музичних творів на близько 20 концертах.
У 1925 році Горовицю вдалося виїхати з СРСР до Європи. У міжвоєнний період концерти піаніста з успіхом відбуваються в Німеччині, Швейцарії, Франції, а згодом і США. У вересні 1939 року Горовиць остаточно перебирається до Сполучених Штатів. У 1943 році маестро дає благодійний концерт на підтримку Збройних сил США, який зібрав рекордну на той час суму – 10 млн 991 тисячу доларів.
Віртуозна музична гра Горовиця принесла йому небачену славу. Піаніст отримав 25 "грамофонів" найпрестижнішої музичної премії "Ґреммі" та був нагороджений Президентською медаллю Свободи – найвищою нагородою за цивільні заслуги в США.
Музикант зазначав, що «фортепіанна гра складається зі здорового глузду, серця і технічних засобів. Все повинно бути розвинене рівною мірою: без здорового глузду – зазнаєте фіаско, без техніки – дилетант, а без серця – машина. Так що професія таїть в собі і небезпеку »
Однак шалений успіх у музичній кар'єрі межував з приступами глибокої депресії, через які музикант періодично припиняв концертну діяльність на кілька років та проходив курси глибокої психотерапії. Однією з причин депресій у музиканта були постійні звістки з СРСР про те, як радянська влада розправлялася з його родиною. Батько Горовиця арештовувався радянською владою тричі та врешті-решт загинув в ув'язненні. Брата арештовували двічі, він помер за кілька місяць після другого звільнення. Сестра музиканта постійно перебувала під санкціями радянського керівництва.
Через 61 рік життя в еміграції, Горовиць прибув в СРСР у 1986 році та дав концерти в Москві та Ленінграді. Свій останній концерт музикант виконав у 1987 році у Гамбурзі. Останній запис для платівки зробив 4 листопада 1989 року, а вже наступного дня геніальний піаніст помер від серцевого нападу.
В Україні, починаючи з 1995 року, відбувається Міжнародний конкурс молодих піаністів пам'яті Володимира Горовиця. Останній такий конкурс відбувся у 2021 році. Через загрозу пандемії коронавірусу він був в онлайновому форматі. Наступний конкурс у 2023 році був під загрозою через повномасштабне російське вторгнення. Саме тому Всесвітня федерація міжнародних музичних конкурсів (WFIMC) провела Конкурс Горовиця у Женеві — як жест підтримки важливого музичного змагання. Першу премію на конкурсі взяв українець Роман Федюрко.
Сьогодні також відзначається Міжнародний день музики. За цікавим збігом, в цей день народився видатний український піаніст єврейського походження Володимир Горовиць, чия музична віртуозність підкорила слухачів на обох півкулях Землі.
Володимир Горовиць народився у київській єврейській родині у 1903 році. Родина Горовиців проживала в місті із середини ХІХ століття. Перші уроки музики юному піаністу дала мати. А з 10 років Горовиця навчав директор Київського музичного училища Володимир Пухальський. Згодом був тернистий шлях опановування музики в консерваторії під наставництвом відомого музичного педагога Фелікса Блюменфельда.
У 1920 році, після закінчення консерваторії, молодий Горовиць починає концертну діяльність. Музикант пізніше зазначав, що хотів стати композитором, однак через ті злидні, яких зазнала його родина після приходу до влади більшовиків (реквізували навіть музичні інструменти), вимушений був обрати більш "хлібний" фах піаніста.
Музична кар'єра Горовиця в СРСР розвивалася дуже стрімко. Якщо на перших концертах він грав буквально за їжу, то вже за кілька років давав повноцінні концерти у великих залах Москви та Ленінграда. Протягом жовтня 1924 – січня 1925 року піаніст зіграв 155 музичних творів на близько 20 концертах.
У 1925 році Горовицю вдалося виїхати з СРСР до Європи. У міжвоєнний період концерти піаніста з успіхом відбуваються в Німеччині, Швейцарії, Франції, а згодом і США. У вересні 1939 року Горовиць остаточно перебирається до Сполучених Штатів. У 1943 році маестро дає благодійний концерт на підтримку Збройних сил США, який зібрав рекордну на той час суму – 10 млн 991 тисячу доларів.
Віртуозна музична гра Горовиця принесла йому небачену славу. Піаніст отримав 25 "грамофонів" найпрестижнішої музичної премії "Ґреммі" та був нагороджений Президентською медаллю Свободи – найвищою нагородою за цивільні заслуги в США.
Музикант зазначав, що «фортепіанна гра складається зі здорового глузду, серця і технічних засобів. Все повинно бути розвинене рівною мірою: без здорового глузду – зазнаєте фіаско, без техніки – дилетант, а без серця – машина. Так що професія таїть в собі і небезпеку »
Однак шалений успіх у музичній кар'єрі межував з приступами глибокої депресії, через які музикант періодично припиняв концертну діяльність на кілька років та проходив курси глибокої психотерапії. Однією з причин депресій у музиканта були постійні звістки з СРСР про те, як радянська влада розправлялася з його родиною. Батько Горовиця арештовувався радянською владою тричі та врешті-решт загинув в ув'язненні. Брата арештовували двічі, він помер за кілька місяць після другого звільнення. Сестра музиканта постійно перебувала під санкціями радянського керівництва.
Через 61 рік життя в еміграції, Горовиць прибув в СРСР у 1986 році та дав концерти в Москві та Ленінграді. Свій останній концерт музикант виконав у 1987 році у Гамбурзі. Останній запис для платівки зробив 4 листопада 1989 року, а вже наступного дня геніальний піаніст помер від серцевого нападу.
В Україні, починаючи з 1995 року, відбувається Міжнародний конкурс молодих піаністів пам'яті Володимира Горовиця. Останній такий конкурс відбувся у 2021 році. Через загрозу пандемії коронавірусу він був в онлайновому форматі. Наступний конкурс у 2023 році був під загрозою через повномасштабне російське вторгнення. Саме тому Всесвітня федерація міжнародних музичних конкурсів (WFIMC) провела Конкурс Горовиця у Женеві — як жест підтримки важливого музичного змагання. Першу премію на конкурсі взяв українець Роман Федюрко.
❤15👍3