Олександр Кукурба хотів стати льотчиком. І здійснив свою мрію – він літав на СУ-24 та знищував ворога. Став одним із найвправніших воїнів неба Збройних сил України.
З початку повномасштабної збройної агресії РФ знищив 15 танків, близько 50 одиниць бронетехніки та інших засобів, а також майже 300 окупантів.
Отримав три державні відзнаки: орден «Золота Зірка», орден Богдана Хмельницького II та III ступенів. Під час прощання з Олександром матері вручили орден Богдана Хмельницького I ступеня, посмертно.
Олександр виконав 100 бойових вильотів, але сотий став для нього останнім.
Загинув 26 липня на Дніпропетровщині. Йому було 28 років.
«Ми знали, що він на високій посаді і вправний льотчик. Але Олександр про це ніколи не розповідав. Ми питали: «Сашо, то тебе нагородили?» — «Так, нагородили». Хоча ніколи не хвалився і не показував свої відзнаки», — пригадує однокласниця героя Ірина Волощук.
Олександр казав: «Якщо підуть росіяни у наступ — ми дамо їм із неба «по зубах», а ваше завдання добивати їх на землі», — розповідає друг воїна Дмитро.
Коли односельці дізнались про загибель земляка, у Нижньовербізькій громаді у Коломийському районі на Івано-Франківщині було оголошено три дні жалоби. На похорон зібралось майже все село, приїхали друзі, а над прощальною процесією літали побратими – віддаючи шану своєму другу в небі.
#FightForUkraine
З початку повномасштабної збройної агресії РФ знищив 15 танків, близько 50 одиниць бронетехніки та інших засобів, а також майже 300 окупантів.
Отримав три державні відзнаки: орден «Золота Зірка», орден Богдана Хмельницького II та III ступенів. Під час прощання з Олександром матері вручили орден Богдана Хмельницького I ступеня, посмертно.
Олександр виконав 100 бойових вильотів, але сотий став для нього останнім.
Загинув 26 липня на Дніпропетровщині. Йому було 28 років.
«Ми знали, що він на високій посаді і вправний льотчик. Але Олександр про це ніколи не розповідав. Ми питали: «Сашо, то тебе нагородили?» — «Так, нагородили». Хоча ніколи не хвалився і не показував свої відзнаки», — пригадує однокласниця героя Ірина Волощук.
Олександр казав: «Якщо підуть росіяни у наступ — ми дамо їм із неба «по зубах», а ваше завдання добивати їх на землі», — розповідає друг воїна Дмитро.
Коли односельці дізнались про загибель земляка, у Нижньовербізькій громаді у Коломийському районі на Івано-Франківщині було оголошено три дні жалоби. На похорон зібралось майже все село, приїхали друзі, а над прощальною процесією літали побратими – віддаючи шану своєму другу в небі.
#FightForUkraine
❤27😢2
Триває 175 доба героїчного спротиву українського народу російській агресії. Втрати солдат та офіцерів російського війська сягнули 44 тисяч 100 осіб. Найбільших втрат агресор зазнав на Харківському та Донецькому напрямках.
Щоб хоч якось поповнити свої ряди ворог намагається заманити до війська громадян країн Центральної Азії, що перебувають в Росії.
Ворог слабшає, а значить перемога буде за нами!
Щоб хоч якось поповнити свої ряди ворог намагається заманити до війська громадян країн Центральної Азії, що перебувають в Росії.
Ворог слабшає, а значить перемога буде за нами!
❤18🔥3
https://youtu.be/zO-tLGglWFg
«Росія – це антисвіт, який хоче, щоб увесь світ став антисвітом. І вона не бачить іншого способу, ніж знищення тих, хто з ними не погоджується».
Продовжуємо проєкт #історичний_спротив, в якому говоримо з істориками на найбільш резонансні, складні та чутливі теми, пов’язані з історичним фронтом сучасної російсько-української війни.
Цього разу нашою співрозмовницею є Лариса Якубова, історикиня, доктор історичних наук, завідувачка відділу історії України 20–30-х років XX століття Інституту історії України Національної академії наук.
У фокусі розмови з нею – суть рашизму.
Лариса Якубова обґрунтовує, чому, на її думку, те, що ми бачимо зараз у Росії, – це новітня версія російського фашизму. А також – чому це не перший варіант фашизму в Росії.
Також говорили:
🔹 про відповідальність російського суспільства;
🔹 глобальні виклики для світу, пов'язані з існуванням Росії;
🔹 чим є сучасна російсько-українська війна для української нації та якими ми можемо з неї вийти;
🔹 чому українцям не варто ані соромитися, ані намагатися прикрасити свою історію, та як наша правдива історія робить нас сильнішими.
«Росія – це антисвіт, який хоче, щоб увесь світ став антисвітом. І вона не бачить іншого способу, ніж знищення тих, хто з ними не погоджується».
Продовжуємо проєкт #історичний_спротив, в якому говоримо з істориками на найбільш резонансні, складні та чутливі теми, пов’язані з історичним фронтом сучасної російсько-української війни.
Цього разу нашою співрозмовницею є Лариса Якубова, історикиня, доктор історичних наук, завідувачка відділу історії України 20–30-х років XX століття Інституту історії України Національної академії наук.
У фокусі розмови з нею – суть рашизму.
Лариса Якубова обґрунтовує, чому, на її думку, те, що ми бачимо зараз у Росії, – це новітня версія російського фашизму. А також – чому це не перший варіант фашизму в Росії.
Також говорили:
🔹 про відповідальність російського суспільства;
🔹 глобальні виклики для світу, пов'язані з існуванням Росії;
🔹 чим є сучасна російсько-українська війна для української нації та якими ми можемо з неї вийти;
🔹 чому українцям не варто ані соромитися, ані намагатися прикрасити свою історію, та як наша правдива історія робить нас сильнішими.
YouTube
Історичний спротив. Що таке рашизм?
Продовжуємо проєкт «Історичний спротив», в якому говоримо з істориками на найбільш резонансні, складні та чутливі теми, пов’язані з історичним фронтом сучасної російсько-української війни.
Цього разу нашою співрозмовницею є Лариса Якубова, історикиня, доктор…
Цього разу нашою співрозмовницею є Лариса Якубова, історикиня, доктор…
👍15
У 2014 році Євгенія Молчанова з чоловіком на місці звалища заснували ферму у селі на Дніпровщині.
Під час пандемії остаточно переїхали туди з міста. Кількість тварин на фермі росла. Когось Євгенія з чоловіком врятували з бійні. Перед повномасштабним вторгненням двір налічував 540 голів. А після 24 лютого життя ферми змінилося: вона стала прихистком для людей і тварин, які тікають із зони бойових дій. Тепер господарство годує, лікує та доглядає близько 900 тварин.
Родина свідомо обрала залишитися на Дніпровщині, хоч була можливість виїхати і навіть евакуювати тварин. Євгенія з чоловіком уже мали досвід участі у воєнних діях на початку російсько-української війни. Після Революції гідності брали участь в АТО у Донецькій області. Тоді до шостого місяця вагітності жінка захищала український схід. Цього разу вони з чоловіком мають іншу місію – допомагати людям і тваринам, які тікають з зони бойових дій.
«Ми могли дати місце для ночівлі людям із тваринами, які їдуть повз нас в інші регіоні. Сюди привозили худобу із регіонів, де йшли бойові дії. У нас врятовані можуть спокійно гуляти лужками, їсти яблучка та підставляти вушка чи бочка для почісувань», – розповідає Євгенія.
Подружжя допомагає військовим, які йдуть на війну, – забирає до себе їхніх тварин. Однієї ночі на прохання військового на ферму привезли 2 цапів, 12 козенят і 24 кози, одна з яких окотилася прямо в машині.
Поступово ферма стала не тільки прихистком, а й місцем реабілітації для дорослих і дітей. Перші діти були з Маріуполя та Харкова. Хтось із них все життя хотів покататись на конику, хтось – побачити корову чи подоїти кіз. За перші 4 місяці війни через ферму пройшло понад тисячу людей.
Крім того, на базі ферми Євгенія створила літню школу для дітей, яку відвідують ті, хто надовше зупинився у їхньому чи сусідніх селах. Дітей навчають англійської і французької, займаються з ними гімнастикою, а ще вчать практичніших речей, як от догляду за рослинами і тваринами чи кулінарії.
«Я встаю о 4-5 ранку, вкладаюсь опівночі. Увечері, коли приходжу додому, мені здається, що взагалі не розумію, що відбувається навколо, – ділиться Євгенія. – Ми до цього були не готові. Але головне: нам слід зберігати спокій, бо всі люди та тварини, які приїздять до нас, мають його відчувати».
#FightForUkraine
Під час пандемії остаточно переїхали туди з міста. Кількість тварин на фермі росла. Когось Євгенія з чоловіком врятували з бійні. Перед повномасштабним вторгненням двір налічував 540 голів. А після 24 лютого життя ферми змінилося: вона стала прихистком для людей і тварин, які тікають із зони бойових дій. Тепер господарство годує, лікує та доглядає близько 900 тварин.
Родина свідомо обрала залишитися на Дніпровщині, хоч була можливість виїхати і навіть евакуювати тварин. Євгенія з чоловіком уже мали досвід участі у воєнних діях на початку російсько-української війни. Після Революції гідності брали участь в АТО у Донецькій області. Тоді до шостого місяця вагітності жінка захищала український схід. Цього разу вони з чоловіком мають іншу місію – допомагати людям і тваринам, які тікають з зони бойових дій.
«Ми могли дати місце для ночівлі людям із тваринами, які їдуть повз нас в інші регіоні. Сюди привозили худобу із регіонів, де йшли бойові дії. У нас врятовані можуть спокійно гуляти лужками, їсти яблучка та підставляти вушка чи бочка для почісувань», – розповідає Євгенія.
Подружжя допомагає військовим, які йдуть на війну, – забирає до себе їхніх тварин. Однієї ночі на прохання військового на ферму привезли 2 цапів, 12 козенят і 24 кози, одна з яких окотилася прямо в машині.
Поступово ферма стала не тільки прихистком, а й місцем реабілітації для дорослих і дітей. Перші діти були з Маріуполя та Харкова. Хтось із них все життя хотів покататись на конику, хтось – побачити корову чи подоїти кіз. За перші 4 місяці війни через ферму пройшло понад тисячу людей.
Крім того, на базі ферми Євгенія створила літню школу для дітей, яку відвідують ті, хто надовше зупинився у їхньому чи сусідніх селах. Дітей навчають англійської і французької, займаються з ними гімнастикою, а ще вчать практичніших речей, як от догляду за рослинами і тваринами чи кулінарії.
«Я встаю о 4-5 ранку, вкладаюсь опівночі. Увечері, коли приходжу додому, мені здається, що взагалі не розумію, що відбувається навколо, – ділиться Євгенія. – Ми до цього були не готові. Але головне: нам слід зберігати спокій, бо всі люди та тварини, які приїздять до нас, мають його відчувати».
#FightForUkraine
❤17
21 серпня світ з ініціативи ООН вшановує жертв тероризму. Росія у війні з Україною постійно вдається до методів терору, й не лише після 24 лютого 2022 року. Нижче підібрали кричущі приклади, які нагадують, чому міжнародній спільноті слід визнати РФ державою-спонсором тероризму.
Терор щодо цивільних українців Росія почала застосовувати ще у 2014 році, переслідуючи на окупованих територіях цивільне населення, яке не чинило збройного спротиву, але й не було лояльним до окупаційної адміністрації. Йдеться, наприклад, про активістів Євромайдану в Криму, як то кінорежисер Олег Сенцов, громадський діяч Олександр Кольченко, фермер Володимир Балух, яких спершу катували, а потім незаконно засудили на великі терміни ув’язнення за сфабрикованими справами. Або ж про депутата Горлівської міськради Володимира Рибака чи неповнолітнього футболіста Степана Чубенка, яких спершу катували, а потім убили на Донбасі.
Найбільш показовим актом міжнародного тероризму з боку Росії та контрольованих нею терористичних угрупувань ЛДНР до повномасштабного вторгнення стало збиття малайзійського боїнга MH17. Загинули всі пасажири та члени екіпажу літака – 298 людей. За даними розслідування міжнародної комісії, авіалайнер збили з зенітно-ракетної установки «Бук», яка належала курській 53-й бригаді протиповітряної оборони, а до злочину безпосередньо причетні два офіцери російської армії. Попри наявність доказів, оприлюднених кількома незалежними джерелами, Росія досі не визнає своєї провини в цьому акті міжнародного тероризму.
Після повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року Росія лише посилила використання терору як методу війни. Це і терор через катування, вбивства, зґвалтування, насильницьке переміщення місцевого населення на окупованих територіях, який до того ж має ознаки геноциду. І планомірні авіаційні та ракетні удари по цивільних об’єктах. Внаслідок невибіркових бомбардувань майже вщент зруйновані Бородянка на Київщині, Маріуполь та інші міста Донбасу. Росія продовжує руйнувати Миколаїв. Жертвами ракетних ударів стали відвідувачі торгового центру в Кременчуці, діагностичного центру та інших цивільних закладів у центрі Вінниці, мешканці житлових кварталів Харкова, Києва, Чернігова, Миколаєва, Одеси. Усі руйнування і страждання, завдані ракетним терором Росії, складно перелічити.
Кричущими свідченнями того, що Росія є державою-терористом, стали і вбивство 29 липня в Оленівці щонайменше 50 українських військовополонених, які вийшли з Азовсталі під гарантії безпеки та обміну від ООН й Червоного хреста, і ядерний шантаж усього світу з використанням Запорізької АЕС.
Дії Росії поступово отримують відповідну оцінку з боку міжнародної спільноти. 10 травня сейм Литви визнав Росію державою, що підтримує тероризм. 11 серпня сейм Латвії визнав РФ державою-спонсором тероризму, дії якої є цілеспрямованим геноцидом проти українського народу. Нагадаємо, що Верховна Рада України визнала Росію державою-терористом, а її політичний режим – неонацистським за «суттю і практикою» 14 квітня 2022 року.
Наразі на розгляді в Сенаті США перебуває законопроєкт про визнання Росії державою-спонсором тероризму. США уже визнали такими державами-спонсорами тероризму Кубу, Північну Корею, Сирію та Іран. Україна постійно наголошує на необхідності міжнародно визнати Росію тим, що вона демонструє на практиці, та від чого, судячи з розвитку подій довкола ЗАЕС, не збирається відмовлятися.
Терористична діяльність у сучасному світі – це неприпустимий злочин, за який повинна настати належна відповідальність – не важливо, терористами є група політичних чи релігійних радикалів, а чи одна з найбільших країн світу.
Терор щодо цивільних українців Росія почала застосовувати ще у 2014 році, переслідуючи на окупованих територіях цивільне населення, яке не чинило збройного спротиву, але й не було лояльним до окупаційної адміністрації. Йдеться, наприклад, про активістів Євромайдану в Криму, як то кінорежисер Олег Сенцов, громадський діяч Олександр Кольченко, фермер Володимир Балух, яких спершу катували, а потім незаконно засудили на великі терміни ув’язнення за сфабрикованими справами. Або ж про депутата Горлівської міськради Володимира Рибака чи неповнолітнього футболіста Степана Чубенка, яких спершу катували, а потім убили на Донбасі.
Найбільш показовим актом міжнародного тероризму з боку Росії та контрольованих нею терористичних угрупувань ЛДНР до повномасштабного вторгнення стало збиття малайзійського боїнга MH17. Загинули всі пасажири та члени екіпажу літака – 298 людей. За даними розслідування міжнародної комісії, авіалайнер збили з зенітно-ракетної установки «Бук», яка належала курській 53-й бригаді протиповітряної оборони, а до злочину безпосередньо причетні два офіцери російської армії. Попри наявність доказів, оприлюднених кількома незалежними джерелами, Росія досі не визнає своєї провини в цьому акті міжнародного тероризму.
Після повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року Росія лише посилила використання терору як методу війни. Це і терор через катування, вбивства, зґвалтування, насильницьке переміщення місцевого населення на окупованих територіях, який до того ж має ознаки геноциду. І планомірні авіаційні та ракетні удари по цивільних об’єктах. Внаслідок невибіркових бомбардувань майже вщент зруйновані Бородянка на Київщині, Маріуполь та інші міста Донбасу. Росія продовжує руйнувати Миколаїв. Жертвами ракетних ударів стали відвідувачі торгового центру в Кременчуці, діагностичного центру та інших цивільних закладів у центрі Вінниці, мешканці житлових кварталів Харкова, Києва, Чернігова, Миколаєва, Одеси. Усі руйнування і страждання, завдані ракетним терором Росії, складно перелічити.
Кричущими свідченнями того, що Росія є державою-терористом, стали і вбивство 29 липня в Оленівці щонайменше 50 українських військовополонених, які вийшли з Азовсталі під гарантії безпеки та обміну від ООН й Червоного хреста, і ядерний шантаж усього світу з використанням Запорізької АЕС.
Дії Росії поступово отримують відповідну оцінку з боку міжнародної спільноти. 10 травня сейм Литви визнав Росію державою, що підтримує тероризм. 11 серпня сейм Латвії визнав РФ державою-спонсором тероризму, дії якої є цілеспрямованим геноцидом проти українського народу. Нагадаємо, що Верховна Рада України визнала Росію державою-терористом, а її політичний режим – неонацистським за «суттю і практикою» 14 квітня 2022 року.
Наразі на розгляді в Сенаті США перебуває законопроєкт про визнання Росії державою-спонсором тероризму. США уже визнали такими державами-спонсорами тероризму Кубу, Північну Корею, Сирію та Іран. Україна постійно наголошує на необхідності міжнародно визнати Росію тим, що вона демонструє на практиці, та від чого, судячи з розвитку подій довкола ЗАЕС, не збирається відмовлятися.
Терористична діяльність у сучасному світі – це неприпустимий злочин, за який повинна настати належна відповідальність – не важливо, терористами є група політичних чи релігійних радикалів, а чи одна з найбільших країн світу.
😢17🔥4👍2
21 серпня 1968 року розпочалася окупація радянськими військами та збройними силами країн Організації Варшавського договору території Чехословаччини. Такою була відповідь керівництва СРСР на лібералізацію соціалістичного режиму в цій країні.
Після Другої світової війни Чехословаччина потрапила у радянську зону окупації, і після майже трьох років відносно демократичного режиму, внаслідок комуністичного перевороту в лютому 1948 року, в країні був встановлений режим Клемента Ґотвальда, який мав прорадянську орієнтацію. Ситуація почала поліпшуватись у другій половині 1960-х, точніше на початку 1968 року, коли президентом Чехословаччини став герой війни Людвік Свобода, а Комуністичну партію Чехословаччини країни очолив молодий та енергійний політик Александер Дубчек.
Чехословаччина взяла курс на побудову так званого «соціалізму з людським обличчям», який мав на меті скасування цензури, розширення громадянських прав та свобод, а також запровадження елементів ринкової економіки. Радянське керівництво ж розглядало Чехословаччину як один з найважливіших плацдармів у ймовірній війні з НАТО. Тому будь-яка можливість самостійності у внутрішньополітичному житті Чехословаччини розглядалася Москвою як стратегічна поразка, якої не можна було допустити.
Саме тому в серпні 1968 року СРСР спільно з сателітами Варшавського договору – соціалістичними Польщею, Болгарією, Угорщиною та Німецькою Демократичною Республікою провели військову операцію «Дунай»так звану, насправді ж – збройну окупацію Чехословаччини. Упродовж доби радянські військові за підтримки сателітів захопили всі ключові об’єкти інфраструктури, як то телебачення, радіо, Нацбанк, телеграф, пошта, адміністративні будівлі тощо. А також блокували казарми та інші військові об’єкти Чехословаччини.
Чехи та словаки, які буквально прокинулись в окупованій країні, не чинили збройного спротиву радянським військам, як це було під час листопадових подій в Угорщині 1956 року. Переважно влаштовували мирні демонстрації та намагалися деморалізувати радянських солдатів, писали свої протестні гасла на стінах будинків у містах. Внаслідок поодиноких сутичок з радянськими окупантами загинули, за найновішими даними, 137 чехів та словаків і приблизно 100 військових з боку СРСР та його сателітів, причому бойовими втратами вважалися лише 12 із них. Решта вважалося, що загинули в небойових ситуаціях, наприклад, під час автомобільних аварій.
Після окупації Чехословаччини Александра Дубчека зняли з посади. Його замінили на більш лояльного до СРСР Густава Гусака. В країні розташувався значний військовий контингент СРСР, який став називатись Центральна група військ ЗС СРСР.
Чехи та словаки зберігали ненависть до радянських окупантів до кінця окупації у 1980-х. Активно це, наприклад, проявлялось у спорті. Принциповим змаганням у хокеї було змагання збірних СРСР та Чехословаччини.
Найгострішим це протистояння проявило себе на Чемпіонаті світі з хокею у березні 1969 р., де команди СРСР та Чехословаччини зіграли між собою два матчі. У обидвох зустрічах перемогли останні: 2:0, 4:3. В останньому матчі автор переможної чехословацької шайби Ярослав Голік зробив невеличкий перформанс: імітуючи автомат, він «розстріляв» лавку запасних радянської збірної з ключки, ніби-то промовивши при цьому: «Це вам за серпень 1968 року».
Останній радянський військовий, командувач Центральної групи військ генерал Едуард Воробйов, покинув Чехословаччину 27 червня 1991 року. Ця подія була загальнонаціональним святом. У Празі відбувся святковий концерт, який називався «Adieu CA» (Прощавай, радянська арміє)
Після Другої світової війни Чехословаччина потрапила у радянську зону окупації, і після майже трьох років відносно демократичного режиму, внаслідок комуністичного перевороту в лютому 1948 року, в країні був встановлений режим Клемента Ґотвальда, який мав прорадянську орієнтацію. Ситуація почала поліпшуватись у другій половині 1960-х, точніше на початку 1968 року, коли президентом Чехословаччини став герой війни Людвік Свобода, а Комуністичну партію Чехословаччини країни очолив молодий та енергійний політик Александер Дубчек.
Чехословаччина взяла курс на побудову так званого «соціалізму з людським обличчям», який мав на меті скасування цензури, розширення громадянських прав та свобод, а також запровадження елементів ринкової економіки. Радянське керівництво ж розглядало Чехословаччину як один з найважливіших плацдармів у ймовірній війні з НАТО. Тому будь-яка можливість самостійності у внутрішньополітичному житті Чехословаччини розглядалася Москвою як стратегічна поразка, якої не можна було допустити.
Саме тому в серпні 1968 року СРСР спільно з сателітами Варшавського договору – соціалістичними Польщею, Болгарією, Угорщиною та Німецькою Демократичною Республікою провели військову операцію «Дунай»так звану, насправді ж – збройну окупацію Чехословаччини. Упродовж доби радянські військові за підтримки сателітів захопили всі ключові об’єкти інфраструктури, як то телебачення, радіо, Нацбанк, телеграф, пошта, адміністративні будівлі тощо. А також блокували казарми та інші військові об’єкти Чехословаччини.
Чехи та словаки, які буквально прокинулись в окупованій країні, не чинили збройного спротиву радянським військам, як це було під час листопадових подій в Угорщині 1956 року. Переважно влаштовували мирні демонстрації та намагалися деморалізувати радянських солдатів, писали свої протестні гасла на стінах будинків у містах. Внаслідок поодиноких сутичок з радянськими окупантами загинули, за найновішими даними, 137 чехів та словаків і приблизно 100 військових з боку СРСР та його сателітів, причому бойовими втратами вважалися лише 12 із них. Решта вважалося, що загинули в небойових ситуаціях, наприклад, під час автомобільних аварій.
Після окупації Чехословаччини Александра Дубчека зняли з посади. Його замінили на більш лояльного до СРСР Густава Гусака. В країні розташувався значний військовий контингент СРСР, який став називатись Центральна група військ ЗС СРСР.
Чехи та словаки зберігали ненависть до радянських окупантів до кінця окупації у 1980-х. Активно це, наприклад, проявлялось у спорті. Принциповим змаганням у хокеї було змагання збірних СРСР та Чехословаччини.
Найгострішим це протистояння проявило себе на Чемпіонаті світі з хокею у березні 1969 р., де команди СРСР та Чехословаччини зіграли між собою два матчі. У обидвох зустрічах перемогли останні: 2:0, 4:3. В останньому матчі автор переможної чехословацької шайби Ярослав Голік зробив невеличкий перформанс: імітуючи автомат, він «розстріляв» лавку запасних радянської збірної з ключки, ніби-то промовивши при цьому: «Це вам за серпень 1968 року».
Останній радянський військовий, командувач Центральної групи військ генерал Едуард Воробйов, покинув Чехословаччину 27 червня 1991 року. Ця подія була загальнонаціональним святом. У Празі відбувся святковий концерт, який називався «Adieu CA» (Прощавай, радянська арміє)
👍26😱3🔥1
З Днем Державного Прапора України!🇺🇦
Синьо-жовтий стяг – це символ нашої української ідентичності. Символ боротьби за волю.
Синьо-жовте поєднання утвердилося як українські національні кольори під час європейської «Весни народів» у 19 столітті. Хоч загалом ця символіка з нами зі значно давніших часів.
З 28 січня 1992 синьо-жовтий стяг офіційно – Державний Прапор України.
Відтоді його піднімали над Еверестом.
Він майорів на зустріч антарктичним вітрам на станції «Академік Вернадський».
Літав у космос з Леонідом Каденюком.
Піднімався на п’єдестал з олімпійськими чемпіонами.
Стрічками майорів на куртках і рюкзаках протестувальників під час Революції гідності.
Нескорено йшов на зустріч російським окупантам на тральщику «Черкаси» в Криму.
Сьогодні прапор – з нашими військовими на їхніх плечових шевронах, у рюкзаках та на позиціях. Він майорить над вільними і звільненими містами України. А українці на окупованих територіях чекають, коли він знову з гордістю розвіватиметься у їхніх містах і селах🇺🇦
Синьо-жовтий стяг – це символ нашої української ідентичності. Символ боротьби за волю.
Синьо-жовте поєднання утвердилося як українські національні кольори під час європейської «Весни народів» у 19 столітті. Хоч загалом ця символіка з нами зі значно давніших часів.
З 28 січня 1992 синьо-жовтий стяг офіційно – Державний Прапор України.
Відтоді його піднімали над Еверестом.
Він майорів на зустріч антарктичним вітрам на станції «Академік Вернадський».
Літав у космос з Леонідом Каденюком.
Піднімався на п’єдестал з олімпійськими чемпіонами.
Стрічками майорів на куртках і рюкзаках протестувальників під час Революції гідності.
Нескорено йшов на зустріч російським окупантам на тральщику «Черкаси» в Криму.
Сьогодні прапор – з нашими військовими на їхніх плечових шевронах, у рюкзаках та на позиціях. Він майорить над вільними і звільненими містами України. А українці на окупованих територіях чекають, коли він знову з гордістю розвіватиметься у їхніх містах і селах🇺🇦
❤13👍9
⚡️⚡️⚡️На Контрактовій площі у Києві відкрилась виставка «Кожен із нас — воїн»
Це спільний проєкт Сил територіальної оборони ЗСУ та Українського інституту національної пам'яті до Дня Незалежності.
24 лютого 2022 року українці почали масово ставати до лав Сил територіальної оборони — лише за перший місяць приєдналось понад 110 тисяч осіб.
На виставці можна подивитися світлини бійців Сил територіальної оборони ЗСУ та дізнатися історії людей, які боронять Україну. Частина банерів розповідають про історію національного спротиву українців.
Де саме можна побачити виставку – Контрактова площа, сквер між виходом з метро на вулиці Спаській та пам’ятником Григорію Сковороді.
Детальніше
Це спільний проєкт Сил територіальної оборони ЗСУ та Українського інституту національної пам'яті до Дня Незалежності.
24 лютого 2022 року українці почали масово ставати до лав Сил територіальної оборони — лише за перший місяць приєдналось понад 110 тисяч осіб.
На виставці можна подивитися світлини бійців Сил територіальної оборони ЗСУ та дізнатися історії людей, які боронять Україну. Частина банерів розповідають про історію національного спротиву українців.
Де саме можна побачити виставку – Контрактова площа, сквер між виходом з метро на вулиці Спаській та пам’ятником Григорію Сковороді.
Детальніше
👍23
Сьогодні, 23 серпня, крім Дня Прапора, маємо ще одну важливу дату – Європейський день пам’яті жертв сталінізму та нацизму.
Вона покликана поставити знак рівності у свідомості європейців між нацизмом і тоталітарним режимом у Радянському Союзі.
Цієї рівності немає досі, що заважає багатьом у Європі зрозуміти як історію Східної Європи у 20 столітті, так і природу нинішньої російської держави. Незасуджене зло повертається – часто повторювана фраза. На жаль, війна в Україні довела її правдивість. Тож 23 серпня – ще одна нагода нагадати Європі і світові про цю кричущу необхідність.
▪️ Чому 23 серпня?
Не випадково. Саме цього дня у 1939 році нацистська Німеччина та Радянський Союз підписали договір про ненапад, відомий як Пакт Молотова – Ріббентропа. Цей документ зафіксував змову між двома тоталітарними режимами та відкрив шлях до початку Другої світової війни. У таємному протоколі до цього договору тоталітарні режими поділили сфери впливу в Європі. Їхні домовленості передбачали ліквідацію низки країн – Польщі, Литви, Латвії, Естонії. За тиждень після укладення Пакту, 1 вересня 1939 року, нацистська Німеччина вторглася у Польщу, розпочавши Другу світову війну.
▪️ Як засудили нацизм?
Найбільш знаним є Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі, Німеччина. Його організували держави Антигітлерівської коаліції – США, Великобританія, Франція та СРСР, який після нападу свого нещодавнього союзника, нацистської Німеччини, в 1941 році опинився в колі держав, що воювали з Гітлером. Трибунали в Нюрнберзі над політичною, військовою, економічною елітою Третього Райху тривали з 1945 по 1949 рік. Але найбільш відомим став процес над 22 нацистськими злочинцями з листопада 1945 по жовтень 1946 року.
Проте судові процеси над нацистськими чиновниками відбувалися й поза Нюрнбергом. Наприклад, з 1949 року і до падіння Берлінської стіни в 1990-му у Федеративній Республіці Німеччина відбулося понад 900 таких процесів, хоча їх і критикували за м’які вироки. Ще одним гучним процесом був судовий процес в Ізраїлі у 1961 році над Адольфом Ейхманом, головним організатором депортації європейських євреїв.
Навіть буквально 2 місяці тому земельний суд у німецькому містечку Нойруппін виніс обвинувальний вирок 101-річному наглядачу концентраційного табору «Заксенгаузен» Йозефу Шюцу та засудив воєнного злочинця до п’яти років ув’язнення. Ми писали про це тут.
Суди, публічний розголос, дослідження, розвиток меморіальних практик та інституцій – усе це сприяло світоглядному засудженню нацизму.
❗️ Але цього на загальноєвропейському рівні не відбулося щодо радянського тоталітарного режиму.
На початку серпня очільники Естонії, Литви, Латвії, Польщі та Румунії знову звернулися до ЄС із закликом ширшого засудження злочинів комунізму та вшанування його жертв.
Засудити радянський режим на рівні з нацизмом важливо для його жертв. Без цього не можна говорити про справжнє встановлення справедливості. Це важливо для всіх у Європі. Бо без цього неможливе адекватне розуміння минулого. І це особливо важливо зараз, коли йдеться про справедливе покарання для всіх поплічників російського режиму, які чинять воєнні злочини в Україні сьогодні. Рашизм, як світоглядний покруч фашизму і совка, мусить бути засуджений разом із міжнародним засудженням комуністичного режиму. У світі не повинно залишатись місця жодній тоталітарній ідеології, якими б політтехнологічними прийомами вона не намагалась себе розмити.
Вона покликана поставити знак рівності у свідомості європейців між нацизмом і тоталітарним режимом у Радянському Союзі.
Цієї рівності немає досі, що заважає багатьом у Європі зрозуміти як історію Східної Європи у 20 столітті, так і природу нинішньої російської держави. Незасуджене зло повертається – часто повторювана фраза. На жаль, війна в Україні довела її правдивість. Тож 23 серпня – ще одна нагода нагадати Європі і світові про цю кричущу необхідність.
▪️ Чому 23 серпня?
Не випадково. Саме цього дня у 1939 році нацистська Німеччина та Радянський Союз підписали договір про ненапад, відомий як Пакт Молотова – Ріббентропа. Цей документ зафіксував змову між двома тоталітарними режимами та відкрив шлях до початку Другої світової війни. У таємному протоколі до цього договору тоталітарні режими поділили сфери впливу в Європі. Їхні домовленості передбачали ліквідацію низки країн – Польщі, Литви, Латвії, Естонії. За тиждень після укладення Пакту, 1 вересня 1939 року, нацистська Німеччина вторглася у Польщу, розпочавши Другу світову війну.
▪️ Як засудили нацизм?
Найбільш знаним є Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі, Німеччина. Його організували держави Антигітлерівської коаліції – США, Великобританія, Франція та СРСР, який після нападу свого нещодавнього союзника, нацистської Німеччини, в 1941 році опинився в колі держав, що воювали з Гітлером. Трибунали в Нюрнберзі над політичною, військовою, економічною елітою Третього Райху тривали з 1945 по 1949 рік. Але найбільш відомим став процес над 22 нацистськими злочинцями з листопада 1945 по жовтень 1946 року.
Проте судові процеси над нацистськими чиновниками відбувалися й поза Нюрнбергом. Наприклад, з 1949 року і до падіння Берлінської стіни в 1990-му у Федеративній Республіці Німеччина відбулося понад 900 таких процесів, хоча їх і критикували за м’які вироки. Ще одним гучним процесом був судовий процес в Ізраїлі у 1961 році над Адольфом Ейхманом, головним організатором депортації європейських євреїв.
Навіть буквально 2 місяці тому земельний суд у німецькому містечку Нойруппін виніс обвинувальний вирок 101-річному наглядачу концентраційного табору «Заксенгаузен» Йозефу Шюцу та засудив воєнного злочинця до п’яти років ув’язнення. Ми писали про це тут.
Суди, публічний розголос, дослідження, розвиток меморіальних практик та інституцій – усе це сприяло світоглядному засудженню нацизму.
❗️ Але цього на загальноєвропейському рівні не відбулося щодо радянського тоталітарного режиму.
На початку серпня очільники Естонії, Литви, Латвії, Польщі та Румунії знову звернулися до ЄС із закликом ширшого засудження злочинів комунізму та вшанування його жертв.
Засудити радянський режим на рівні з нацизмом важливо для його жертв. Без цього не можна говорити про справжнє встановлення справедливості. Це важливо для всіх у Європі. Бо без цього неможливе адекватне розуміння минулого. І це особливо важливо зараз, коли йдеться про справедливе покарання для всіх поплічників російського режиму, які чинять воєнні злочини в Україні сьогодні. Рашизм, як світоглядний покруч фашизму і совка, мусить бути засуджений разом із міжнародним засудженням комуністичного режиму. У світі не повинно залишатись місця жодній тоталітарній ідеології, якими б політтехнологічними прийомами вона не намагалась себе розмити.
👍20🎉1
З Днем Незалежності, Україно!
Ми зустрічаємо цей день в умовах війни. Сьогодні також пів року повномасштабній військовій агресії Росії проти нашої держави. Тому, що вільна, незалежна Україна з сильним громадянським суспільством – це загроза для «хворої на імперію» сусідньої країни. Це – приклад для інших спільнот на пострадянському просторі, що й після семи десятиліть у тоталітарній системі суспільство може відновитися.
Незалежність – як повітря. Його не помічаєш, але без нього неможливо жити. Сповна глибину цінності нашої незалежності ми відчули, коли виникла загроза її втратити. Коли держава-окупант повернула у тимчасово захоплені міста й села жахливі переслідування і практики, які, здавалось, назавжди залишились у минулому.
Україна платить високу ціну свободи. Тому, що знає цінність незалежності і волі, цінність права йти своїм шляхом і бути рівним. Тому сьогодні Україна бореться. Незламно. До перемоги!
Дякуємо всім, хто з нами на цьому шляху!
Ми зустрічаємо цей день в умовах війни. Сьогодні також пів року повномасштабній військовій агресії Росії проти нашої держави. Тому, що вільна, незалежна Україна з сильним громадянським суспільством – це загроза для «хворої на імперію» сусідньої країни. Це – приклад для інших спільнот на пострадянському просторі, що й після семи десятиліть у тоталітарній системі суспільство може відновитися.
Незалежність – як повітря. Його не помічаєш, але без нього неможливо жити. Сповна глибину цінності нашої незалежності ми відчули, коли виникла загроза її втратити. Коли держава-окупант повернула у тимчасово захоплені міста й села жахливі переслідування і практики, які, здавалось, назавжди залишились у минулому.
Україна платить високу ціну свободи. Тому, що знає цінність незалежності і волі, цінність права йти своїм шляхом і бути рівним. Тому сьогодні Україна бореться. Незламно. До перемоги!
Дякуємо всім, хто з нами на цьому шляху!
❤30
«24 лютого нам казали: «У вас немає шансів». 24 серпня ми кажемо: «З Днем Незалежності, Україно!»
Головне зі звернення Президента:
▫️ За ці шість місяців ми змінили історію, змінили світ і змінилися самі.
▫️ Ми зрозуміли, що попри будь-яку допомогу і підтримку ніхто, крім нас, не вигризатиме нашу незалежність. Ми ще не мали «Хаймарсів», але мали людей, які готові зупиняти танки голими руками. Нам не були готові закрити небо, але ми мали людей, які були готові закрити собою рідну землю.
▫️ Український народ та його мужність надихнули увесь світ. Дали людству нову надію, що справедливість не покинула наш цинічний світ остаточно. Й у ньому все ще перемагає не сила, а правда. Не гроші, а цінності.
▫️ Ми – нація, яка не плакала, не кричала, не злякалась, не втекла і не забула.
▫️ Ми тримаємось шість місяців. Нам важко, але ми стиснули кулаки і вигризаємо свою долю.
▫️ Пройшовши стільки всього, ми не маємо права не дійти до кінця. Що для нас кінець? Раніше ми говорили: «Мир». Зараз ми кажемо: «Перемога».
▫️ Для нас Україна – це вся Україна. Всі 25 регіонів.
Головне зі звернення Президента:
▫️ За ці шість місяців ми змінили історію, змінили світ і змінилися самі.
▫️ Ми зрозуміли, що попри будь-яку допомогу і підтримку ніхто, крім нас, не вигризатиме нашу незалежність. Ми ще не мали «Хаймарсів», але мали людей, які готові зупиняти танки голими руками. Нам не були готові закрити небо, але ми мали людей, які були готові закрити собою рідну землю.
▫️ Український народ та його мужність надихнули увесь світ. Дали людству нову надію, що справедливість не покинула наш цинічний світ остаточно. Й у ньому все ще перемагає не сила, а правда. Не гроші, а цінності.
▫️ Ми – нація, яка не плакала, не кричала, не злякалась, не втекла і не забула.
▫️ Ми тримаємось шість місяців. Нам важко, але ми стиснули кулаки і вигризаємо свою долю.
▫️ Пройшовши стільки всього, ми не маємо права не дійти до кінця. Що для нас кінець? Раніше ми говорили: «Мир». Зараз ми кажемо: «Перемога».
▫️ Для нас Україна – це вся Україна. Всі 25 регіонів.
YouTube
Звернення Президента Володимира Зеленського з нагоди 31-ї річниці Незалежності України
«Ми зустрічаємо цей день у різних місцях. Хтось – в окопах і бліндажах, у танках і БМП, на морі й у повітрі. Б’ється за незалежність на передовій. Хтось – у дорозі, в авто, вантажівках і потягах. Б’ється за незалежність, доправляючи необхідне тим, хто на…
👍11❤8
Forwarded from SPRAVDI
📚 Як полегшити вивчення історії України?
Скористайтеся секретами голови Українського інституту національної пам'яті та бійця ЗСУ Антона Дробовича, якими він поділився у новому відео #dovidka_info:
- Вивчіть основні епохи та розглядайте історію України всередині них.
- Запам’ятайте часові проміжки основних періодів та 10-20 значущих дат. Далі ви зможете орієнтуватися за принципом «це було до чи після».
- Вчіть історію через персоналії. Наприклад, прочитайте біографію Мазепи – так ви і не помітите, як знатимете про козацтво загалом.
🔗 Ще більше порад — у новому відео на нашому YouTube-каналі.
Не скупіться на вподобання та поширення – так ми зможемо робити ще більше корисних відео.
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook | Viber
Скористайтеся секретами голови Українського інституту національної пам'яті та бійця ЗСУ Антона Дробовича, якими він поділився у новому відео #dovidka_info:
- Вивчіть основні епохи та розглядайте історію України всередині них.
- Запам’ятайте часові проміжки основних періодів та 10-20 значущих дат. Далі ви зможете орієнтуватися за принципом «це було до чи після».
- Вчіть історію через персоналії. Наприклад, прочитайте біографію Мазепи – так ви і не помітите, як знатимете про козацтво загалом.
🔗 Ще більше порад — у новому відео на нашому YouTube-каналі.
Не скупіться на вподобання та поширення – так ми зможемо робити ще більше корисних відео.
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook | Viber
❤22👍7
Сьогодні, 29 серпня, – День пам’яті загиблих захисників України
Це не єдиний день у році, коли ми згадуємо, віддаємо шану, розповідаємо про тих, хто віддав життя, щоб відстояти Україну, її державність, незалежність і соборність. Але це особливий день, нагода для всіх у суспільстві разом зосередитися на пам’яті, шані і вдячності.
Цей День пам’яті держава започаткувала в 2019 році. Саме 29 серпня, бо з цією датою пов’язаний один із найтрагічніших епізодів російсько-української війни до повномасштабного вторгнення – вихід українських воїнів з оточення під Іловайськом у 2014 році. Тоді російське керівництво – традиційно для себе – порушило домовленості: українських військових розстріляли, коли вони колонами проходили тим, що мало бути «зеленим коридором». Їхній шлях пролягав через соняшникові поля. Тому традиційним символом пам’ятного дня 29 серпня став соняшник. Детальніше про найбільш звитяжні військові операції з 2014 року можна прочитати в інформаційних матеріалах.
За даними Книги пам’яті полеглих за Україну, з 2014-го, станом на 1 грудня 2021 року загинули 4490 українських воїнів.
Повномасштабне вторгнення Росії 24 лютого 2022-го відкрило нову сторінку героїзму, стійкості та, на жаль, втрат. Днями головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний повідомив, що з моменту повномасштабного нападу «у війні проти російських загарбників загинули майже 9 тисяч українських героїв».
Цього року, поки триває війна до перемоги, ми не можемо ані знати точну кількість, ані назвати всіх поіменно, ані розповісти всі історії. Але ми впевнені, що українське суспільство докладе всіх зусиль, щоб наші загиблі герої були в нашій пам’яті не абстрактною цифрою. Щоб вони отримали максимальну шану, якої тільки заслуговують ті, хто віддав життя за свою країну. Щоб наша пам’ять про них була живою.
Наприкінці травня цього року Верховна Рада ухвалила, що в Україні створять Національне військове меморіальне кладовище, на якому з почестями ховатимуть загиблих (померлих) захисників і захисниць. Це – світова практика вшанування воїнів, які віддали життя за свою країну. Такі кладовища є в США, Канаді, Франції, Польщі та інших країнах. А за рік до цього, в липні 2021-го, на державному рівні був прийнятий військовий поховальний ритуал. Знову ж таки, щоб у момент поховання віддати належні почесті загиблому (померлому) захисникові чи захисниці, щоб всі розуміли, що ховають не пересічну людину, а того / ту, завдяки кому існує держава Україна. Детальніше про це можна прочитати за посиланням.
Цього року через воєнний стан і постійні загрози ми не можемо 29 серпня, як зазвичай, зібратися на велелюдних мітингах пам’яті на площах своїх міст, але можемо поодинці прийти на місця поховання героїв у своїх містах і селах, щоб віддати їм шану. Ми можемо підтримати їхні родини увагою, добрим словом. Можемо розповісти про тих, кого знали особисто, – публічно чи у вузькому колі.
Ми переконані, що після перемоги ми віднайдемо та вкорінимо й інші, свої і щирі, традиції пам’яті про загиблих воїнів. Ми вже називаємо і продовжимо називати на їхню честь вулиці. У нас уже є місця пам’яті та меморіальні дошки у публічному просторі. Але після остаточної перемоги в країні повинні постати особливі місця, з проникливою архітектурою і людяними меморіальним практиками, які свідчитимуть, що ми шануємо і дякуємо. Пам’ятаємо і будемо пам’ятати.
Це не єдиний день у році, коли ми згадуємо, віддаємо шану, розповідаємо про тих, хто віддав життя, щоб відстояти Україну, її державність, незалежність і соборність. Але це особливий день, нагода для всіх у суспільстві разом зосередитися на пам’яті, шані і вдячності.
Цей День пам’яті держава започаткувала в 2019 році. Саме 29 серпня, бо з цією датою пов’язаний один із найтрагічніших епізодів російсько-української війни до повномасштабного вторгнення – вихід українських воїнів з оточення під Іловайськом у 2014 році. Тоді російське керівництво – традиційно для себе – порушило домовленості: українських військових розстріляли, коли вони колонами проходили тим, що мало бути «зеленим коридором». Їхній шлях пролягав через соняшникові поля. Тому традиційним символом пам’ятного дня 29 серпня став соняшник. Детальніше про найбільш звитяжні військові операції з 2014 року можна прочитати в інформаційних матеріалах.
За даними Книги пам’яті полеглих за Україну, з 2014-го, станом на 1 грудня 2021 року загинули 4490 українських воїнів.
Повномасштабне вторгнення Росії 24 лютого 2022-го відкрило нову сторінку героїзму, стійкості та, на жаль, втрат. Днями головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний повідомив, що з моменту повномасштабного нападу «у війні проти російських загарбників загинули майже 9 тисяч українських героїв».
Цього року, поки триває війна до перемоги, ми не можемо ані знати точну кількість, ані назвати всіх поіменно, ані розповісти всі історії. Але ми впевнені, що українське суспільство докладе всіх зусиль, щоб наші загиблі герої були в нашій пам’яті не абстрактною цифрою. Щоб вони отримали максимальну шану, якої тільки заслуговують ті, хто віддав життя за свою країну. Щоб наша пам’ять про них була живою.
Наприкінці травня цього року Верховна Рада ухвалила, що в Україні створять Національне військове меморіальне кладовище, на якому з почестями ховатимуть загиблих (померлих) захисників і захисниць. Це – світова практика вшанування воїнів, які віддали життя за свою країну. Такі кладовища є в США, Канаді, Франції, Польщі та інших країнах. А за рік до цього, в липні 2021-го, на державному рівні був прийнятий військовий поховальний ритуал. Знову ж таки, щоб у момент поховання віддати належні почесті загиблому (померлому) захисникові чи захисниці, щоб всі розуміли, що ховають не пересічну людину, а того / ту, завдяки кому існує держава Україна. Детальніше про це можна прочитати за посиланням.
Цього року через воєнний стан і постійні загрози ми не можемо 29 серпня, як зазвичай, зібратися на велелюдних мітингах пам’яті на площах своїх міст, але можемо поодинці прийти на місця поховання героїв у своїх містах і селах, щоб віддати їм шану. Ми можемо підтримати їхні родини увагою, добрим словом. Можемо розповісти про тих, кого знали особисто, – публічно чи у вузькому колі.
Ми переконані, що після перемоги ми віднайдемо та вкорінимо й інші, свої і щирі, традиції пам’яті про загиблих воїнів. Ми вже називаємо і продовжимо називати на їхню честь вулиці. У нас уже є місця пам’яті та меморіальні дошки у публічному просторі. Але після остаточної перемоги в країні повинні постати особливі місця, з проникливою архітектурою і людяними меморіальним практиками, які свідчитимуть, що ми шануємо і дякуємо. Пам’ятаємо і будемо пам’ятати.
❤19😢9👍1
Росія використовує зникнення як ще один метод ведення війни.
Комісарка РЄ з прав людини Дуня Міятович оприлюднила Меморандум про порушення прав людини і міжнародного гуманітарного права внаслідок повномасштабного російського вторгнення.
Ось лише окремі цифри:
🔺 Національна поліція України зареєструвала понад 9000 заяв про зникнення (це дані на кінець травня).
🔺 Українські громадські активісти повідомили Комісарці про щонайменше 459 випадків свавільного позбавлення цивільних свободи.
🔺 У Київській області російські військові викрали 12 посадовців органів місцевої влади. Деякі з потерпілих були звільнені з полону за кілька днів або тижнів. Багато хто зі звільнених повідомив, що їх допитували, катували чи жорстоко поводилися.
🔺 Під час відступу росіян щонайменше 300 цивільних із Київщини й Сумщини вивезли на територію Білорусі й РФ. Декого згодом повернули до України. Звільнені стверджували, що зазнали жорстокого поводження або ж їм відмовляли у наданні медичної допомоги.
Більше інформації
Комісарка РЄ з прав людини Дуня Міятович оприлюднила Меморандум про порушення прав людини і міжнародного гуманітарного права внаслідок повномасштабного російського вторгнення.
Ось лише окремі цифри:
🔺 Національна поліція України зареєструвала понад 9000 заяв про зникнення (це дані на кінець травня).
🔺 Українські громадські активісти повідомили Комісарці про щонайменше 459 випадків свавільного позбавлення цивільних свободи.
🔺 У Київській області російські військові викрали 12 посадовців органів місцевої влади. Деякі з потерпілих були звільнені з полону за кілька днів або тижнів. Багато хто зі звільнених повідомив, що їх допитували, катували чи жорстоко поводилися.
🔺 Під час відступу росіян щонайменше 300 цивільних із Київщини й Сумщини вивезли на територію Білорусі й РФ. Декого згодом повернули до України. Звільнені стверджували, що зазнали жорстокого поводження або ж їм відмовляли у наданні медичної допомоги.
Більше інформації
😢15😱6
Юна волонтерка Іринка Васильєва з Рівного уже придбала для українського війська два тепловізори та два автомобілі й мріє купити «Джавелін».
Загарбницька війна Росії забрала у семирічної дівчинки дядька, а потім – і батька. Її тато, старший лейтенант 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого Олександр Васильєв, загинув наприкінці березня у боях на Миколаївщині.
За словами мами Іринки Вікторії, після загибелі тата дівчинка місяць не виходила з квартири, аж поки одного ранку не розбудила маму зі словами: «Мамо, тепер ми мусимо допомогти хлопцям захищати країну!».
Іринка власноруч робить декоративні віночки та продає їх на ярмарках і через соцмережі. Гроші на першу значну покупку — тепловізор за 1400 євро збирала близько місяця. Куплене обладнання дівчинка передає в роту, де служив її тато. Всього вона передала допомоги на сім тисяч євро. І продовжує волонтерити.
На початку серпня Президент України Володимир Зеленський відзначив Іринку Васильєву під час акції «Діти-рятувальники — герої війни».
#FightForUkraine
Загарбницька війна Росії забрала у семирічної дівчинки дядька, а потім – і батька. Її тато, старший лейтенант 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого Олександр Васильєв, загинув наприкінці березня у боях на Миколаївщині.
За словами мами Іринки Вікторії, після загибелі тата дівчинка місяць не виходила з квартири, аж поки одного ранку не розбудила маму зі словами: «Мамо, тепер ми мусимо допомогти хлопцям захищати країну!».
Іринка власноруч робить декоративні віночки та продає їх на ярмарках і через соцмережі. Гроші на першу значну покупку — тепловізор за 1400 євро збирала близько місяця. Куплене обладнання дівчинка передає в роту, де служив її тато. Всього вона передала допомоги на сім тисяч євро. І продовжує волонтерити.
На початку серпня Президент України Володимир Зеленський відзначив Іринку Васильєву під час акції «Діти-рятувальники — герої війни».
#FightForUkraine
❤32👍2
Росія планомірно руйнує Харків. Обстріли міста відбуваються практично щодоби – вони вбивають жителів та знищують архітектурні і культурні пам’ятки. У ніч на 27 серпня під час чергового удару російська ракета, яку випустили з території Бєлгородської області, влучила у Павлівський майдан і пошкодила Прибутковий будинок Піотровського.
Ця будівля була окрасою міста понад 100 років.
У 1911-му купець Адам Піотровський вирішив звести в місцині, де часто проводились ярмарки та міські масові заходи, будинок із житловими приміщеннями під оренду. Такий тип будівель називали прибутковими будинками.
Проєкт будівництва розробив харківський міський архітектор Борис Корнієнко. Його доволі швидко втілили, адже проєкт добре фінансувався. Вийшла 4-поверхова будівля у стилі українського бароко. Аркова ніша в центрі фасаду, що виходить на сучасний Павлівський майдан – одну з центральних площ Харкова, прикрашена бюстом Тараса Шевченка.
Будинок так і не послугував комерційним цілям Піотровського. Фактично одразу після спорудження, у 1917 році, його пристосували під Будинок колгоспника з готельними номерами, їдальнею і громадськими приміщеннями.
У Другу світову війну, на відміну від сучасної російської війни проти України, будівля не постраждала.
У повоєнні часи там розташували центральний поштамт, а згодом – поштове відділення. У радянський час було втрачено чимало елементів первинного зовнішнього декору. Внаслідок ремонтних робіт оригінальний фасад архітектора Бориса Корнієнка вкрили шаром штукатурки, а витончені балкончики – демонтували, бо радянська влада вважала, що вони не функціональні.
Статус пам’ятки будинку Піотровського надали в 1980-му. Ще через 12 років, вже в незалежній Україні, будівлю реконструювали та передали у розпорядження Харківського бюро технічної інвентаризації.
Два роки тому відбулася ще одна реставрація. За віднайденими історичними світлинами вдалося виготовити схожі скульптури на ті, які первинно прикрашали будівлю за задумом архітектора Корнієнка та які знищила радянська влада. Тепер історично цінна будівля знову пошкоджена внаслідок дій російського режиму.
#stopRussia #russiadestroys
Ця будівля була окрасою міста понад 100 років.
У 1911-му купець Адам Піотровський вирішив звести в місцині, де часто проводились ярмарки та міські масові заходи, будинок із житловими приміщеннями під оренду. Такий тип будівель називали прибутковими будинками.
Проєкт будівництва розробив харківський міський архітектор Борис Корнієнко. Його доволі швидко втілили, адже проєкт добре фінансувався. Вийшла 4-поверхова будівля у стилі українського бароко. Аркова ніша в центрі фасаду, що виходить на сучасний Павлівський майдан – одну з центральних площ Харкова, прикрашена бюстом Тараса Шевченка.
Будинок так і не послугував комерційним цілям Піотровського. Фактично одразу після спорудження, у 1917 році, його пристосували під Будинок колгоспника з готельними номерами, їдальнею і громадськими приміщеннями.
У Другу світову війну, на відміну від сучасної російської війни проти України, будівля не постраждала.
У повоєнні часи там розташували центральний поштамт, а згодом – поштове відділення. У радянський час було втрачено чимало елементів первинного зовнішнього декору. Внаслідок ремонтних робіт оригінальний фасад архітектора Бориса Корнієнка вкрили шаром штукатурки, а витончені балкончики – демонтували, бо радянська влада вважала, що вони не функціональні.
Статус пам’ятки будинку Піотровського надали в 1980-му. Ще через 12 років, вже в незалежній Україні, будівлю реконструювали та передали у розпорядження Харківського бюро технічної інвентаризації.
Два роки тому відбулася ще одна реставрація. За віднайденими історичними світлинами вдалося виготовити схожі скульптури на ті, які первинно прикрашали будівлю за задумом архітектора Корнієнка та які знищила радянська влада. Тепер історично цінна будівля знову пошкоджена внаслідок дій російського режиму.
#stopRussia #russiadestroys
😢14😱5👍2
Міністерство закордонних справ закликає підписати петицію «Путіна — під трибунал»
Гірше не знищеного зла — тільки зло не засуджене. Після Другої світової війни нацизм та лідерів нацистської Німеччини судили на Нюрнберзькому процесі. Але злочини комунізму та більшовизму так і не були схожим чином публічно засуджені навіть після розпаду СРСР, тому ці ідеї дотепер багатьма сприймаються як прийнятні.
З огляду на воєнні злочини, які коїть російська армія в Україні, політичні та військові керманичі Росії, як от президент Володимир Путін, повинні постати перед Спеціальним міжнародним трибуналом.
«Віддавши наказ напасти на Україну, Путін вчинив злочин агресії, найтяжчий з усіх злочинів проти міжнародного миру. Він не може і не має залишитися безкарним. Саме тому ми закликаємо наших міжнародних партнерів підтримати створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. А людей по всьому світу підписати петицію «Путіна — під трибунал», – закликав міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.
У березні цього року очільник українського МЗС вперше закликав міжнародну спільноту створити такий Спеціальний трибунал. Цю ідею підтримали юридична спільнота та громадянське суспільство, ПАРЄ, Європарламент, Парламентська асамблея НАТО та Парламентська асамблеї ОБСЄ.
Петицію вже підписали понад 1,8 мільйона людей – з 2 мільйонів, необхідних для розгляду. Географія підписантів — весь світ, від Тайваню до Швеції. Російська влада намагається видалити петицію з сайту Avaaz — платформи міжнародної організації, яка займається збором підписів.
Громадський розглос та підтримка цього звернення до світових лідерів — важливий інструмент засудження антилюдяного режиму Путіна і, можливо, запорука від появи у майбутньому нового втілення фашизму, яким у наш час став рашизм.
«Поки налякані матері та діти тікають від бомб і куль, Путін на наших очах здійснює найбільший міжнародний злочин — агресію. Існує дієвий спосіб притягнути його до відповідальності: новий трибунал у стилі Нюрнберга. Цей міжнародний суд має ключове значення для захисту не лише України, але й усього світу. Без такої відповідальності ніколи не буде миру», — йдеться на сайті Avaaz.
Підписати петицію можна за посиланням.
Детальніше про те, хто розслідує воєнні злочини росіян в Україні, ми писали тут.
Гірше не знищеного зла — тільки зло не засуджене. Після Другої світової війни нацизм та лідерів нацистської Німеччини судили на Нюрнберзькому процесі. Але злочини комунізму та більшовизму так і не були схожим чином публічно засуджені навіть після розпаду СРСР, тому ці ідеї дотепер багатьма сприймаються як прийнятні.
З огляду на воєнні злочини, які коїть російська армія в Україні, політичні та військові керманичі Росії, як от президент Володимир Путін, повинні постати перед Спеціальним міжнародним трибуналом.
«Віддавши наказ напасти на Україну, Путін вчинив злочин агресії, найтяжчий з усіх злочинів проти міжнародного миру. Він не може і не має залишитися безкарним. Саме тому ми закликаємо наших міжнародних партнерів підтримати створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. А людей по всьому світу підписати петицію «Путіна — під трибунал», – закликав міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.
У березні цього року очільник українського МЗС вперше закликав міжнародну спільноту створити такий Спеціальний трибунал. Цю ідею підтримали юридична спільнота та громадянське суспільство, ПАРЄ, Європарламент, Парламентська асамблея НАТО та Парламентська асамблеї ОБСЄ.
Петицію вже підписали понад 1,8 мільйона людей – з 2 мільйонів, необхідних для розгляду. Географія підписантів — весь світ, від Тайваню до Швеції. Російська влада намагається видалити петицію з сайту Avaaz — платформи міжнародної організації, яка займається збором підписів.
Громадський розглос та підтримка цього звернення до світових лідерів — важливий інструмент засудження антилюдяного режиму Путіна і, можливо, запорука від появи у майбутньому нового втілення фашизму, яким у наш час став рашизм.
«Поки налякані матері та діти тікають від бомб і куль, Путін на наших очах здійснює найбільший міжнародний злочин — агресію. Існує дієвий спосіб притягнути його до відповідальності: новий трибунал у стилі Нюрнберга. Цей міжнародний суд має ключове значення для захисту не лише України, але й усього світу. Без такої відповідальності ніколи не буде миру», — йдеться на сайті Avaaz.
Підписати петицію можна за посиланням.
Детальніше про те, хто розслідує воєнні злочини росіян в Україні, ми писали тут.
👍23❤1