22 січня виповнилося 160 років від початку Січневого повстання.
Антиімперське повстання, що розпочалось у січні 1863 року, стало масштабним збройним виступом народів колишньої Речі Посполитої проти російського самодержавства.
Січневе повстання проходило під гаслом «За нашу і вашу свободу» і є спільним історичним досвідом польського, литовського, білоруського та українського народів. Воно дало поштовх піднесенню національних рухів поневолених народів Російської імперії. А також пришвидшило процеси просвітництва та національного самоусвідомлення.
Аби дізнатись більше про ці події – гортайте карусель⬆️
📚Також читайте статтю про Січневе повстання на сайті УІНП.
Антиімперське повстання, що розпочалось у січні 1863 року, стало масштабним збройним виступом народів колишньої Речі Посполитої проти російського самодержавства.
Січневе повстання проходило під гаслом «За нашу і вашу свободу» і є спільним історичним досвідом польського, литовського, білоруського та українського народів. Воно дало поштовх піднесенню національних рухів поневолених народів Російської імперії. А також пришвидшило процеси просвітництва та національного самоусвідомлення.
Аби дізнатись більше про ці події – гортайте карусель⬆️
📚Також читайте статтю про Січневе повстання на сайті УІНП.
❤16👍5
Понад 80% українців вважають важливою політику національної памʼяті.
Такі дані оприлюднив Фонд "Демократичні Ініціативи" за результатами опитування, яке Демініціативи провели спільно з соціологічною службою Центру Разумкова за підтримки програми MATRA у грудні 2022 року.
Опитування проводилося в усіх регіонах, крім тимчасово окупованих територій.
▪️ Ставлення до розпаду СРСР
73% українців згідно з результатами опитування позитивно оцінюють розпад Радянського Союзу. Ще у 2020 році ця цифра була 49%.
▪️ Ставлення до засудження СРСР як комуністичного тоталітарного режиму та перейменування топонімів
Так само майже 73% схвалюють державне рішення про засудження Радянського Союзу як комуністичного тоталітарного режиму, що здійснював політику державного терору. За два роки підтримка з боку громадян зросла в рази. Зараз ті, хто підтримують засудження СРСР, становлять більшість в усіх регіонах.
Близько 59% українців підтримують перейменування топонімів, які мають стосунок до Радянського Союзу, Росії та Російської імперії і їхніх діячів. Підтримка перейменувань також значно зросла у порівнянні з 2020 роком. Тоді перейменування в цілому по країні підтримували близько 30%.
▪️ Ставлення до Дня памʼяті і примирення 8 травня
Ще у 2021 році понад 30% українців підтримували опцію відзначати лише 9 травня у памʼять про перемогу над нацизмом у Другій світовій війні. Натомість за результатами опитування від грудня 2022 року загалом по Україні понад 34% – за те, щоб відзначати і День памʼяті та примирення 8 травня, і День перемоги над нацизмом 9 травня. А понад 32% підтримують відзначення лише 8 травня. Підтримка відзначення лише 9 травня скоротилася до 16%.
▪️ Вплив російської агресії
Понад 52% українців відзначають, що напад Росії на Україну спонукав їх переосмислити радянське минуле. Власне, інші результати опитування підтверджують суттєву зміну у громадській думці у порівнянні з періодом до повномасштабного вторгнення.
В усіх регіонах більшість респондентів вважають важливою політику національної памʼяті: 67% на Сході, 76% на Півдні, 80% у Центрі та 89% на Заході.
Детально з результатами опитування можна ознайомитися на сайті Фонду «Демократичні ініціативи».
Такі дані оприлюднив Фонд "Демократичні Ініціативи" за результатами опитування, яке Демініціативи провели спільно з соціологічною службою Центру Разумкова за підтримки програми MATRA у грудні 2022 року.
Опитування проводилося в усіх регіонах, крім тимчасово окупованих територій.
▪️ Ставлення до розпаду СРСР
73% українців згідно з результатами опитування позитивно оцінюють розпад Радянського Союзу. Ще у 2020 році ця цифра була 49%.
▪️ Ставлення до засудження СРСР як комуністичного тоталітарного режиму та перейменування топонімів
Так само майже 73% схвалюють державне рішення про засудження Радянського Союзу як комуністичного тоталітарного режиму, що здійснював політику державного терору. За два роки підтримка з боку громадян зросла в рази. Зараз ті, хто підтримують засудження СРСР, становлять більшість в усіх регіонах.
Близько 59% українців підтримують перейменування топонімів, які мають стосунок до Радянського Союзу, Росії та Російської імперії і їхніх діячів. Підтримка перейменувань також значно зросла у порівнянні з 2020 роком. Тоді перейменування в цілому по країні підтримували близько 30%.
▪️ Ставлення до Дня памʼяті і примирення 8 травня
Ще у 2021 році понад 30% українців підтримували опцію відзначати лише 9 травня у памʼять про перемогу над нацизмом у Другій світовій війні. Натомість за результатами опитування від грудня 2022 року загалом по Україні понад 34% – за те, щоб відзначати і День памʼяті та примирення 8 травня, і День перемоги над нацизмом 9 травня. А понад 32% підтримують відзначення лише 8 травня. Підтримка відзначення лише 9 травня скоротилася до 16%.
▪️ Вплив російської агресії
Понад 52% українців відзначають, що напад Росії на Україну спонукав їх переосмислити радянське минуле. Власне, інші результати опитування підтверджують суттєву зміну у громадській думці у порівнянні з періодом до повномасштабного вторгнення.
В усіх регіонах більшість респондентів вважають важливою політику національної памʼяті: 67% на Сході, 76% на Півдні, 80% у Центрі та 89% на Заході.
Детально з результатами опитування можна ознайомитися на сайті Фонду «Демократичні ініціативи».
❤22👍5
#ПатрониЗСУ
27-а окрема реактивна артилерійська бригада з 5 грудня 2020 року має імʼя останнього кошового отамана Війська Запорозького Низового Петра Калнишевського.
Дослідники припускають, що Петро Калнишевський народився у липні 1691 року в селі Пустовійтівка – нині це Роменський район на Сумщині. За одними свідченнями, походив із селянського «мужицького» роду, за іншими – був із української шляхти.
У Військо Запорозьке потрапив у вісім років, пройшов шлях від джури до найвищих військових посад. Вперше у документах імʼя Калнишевського згадується у першій половині 1750-х років у контексті його діяльності на посаді осавула. У 1755-му він провів майже рік у Петербурзі, там вів складні переговори з царським урядом щодо скасування мита на товари, що ввозилися на Запоріжжя. У 1760 році став суддею Війська Запорозького, а в 1762-му – кошовим отаманом. Козаки переобирали його на цю посаду всупереч вказівкам царських чиновників протягом десятиліття, аж до ліквідації Запорозької Січі у 1775-му.
Як кошовий отаман Калнишевський намагався обстоювати земельні володіння і територіальні права Запорізької Січі. Сприяв появі навколо неї сіл та хуторів, які, на думку Калнишевського, були чинником стримування наступу імперської влади на права та вольності Війська Запорозького Низового. Зокрема, для появи таких сіл та хуторів Калнишевський, попри конфлікти з російським дворянством, не видавав кріпаків-утікачів.
Намагаючись підвищити свою впливовість у керівництві імперією, кошовий отаман залучив козацтво в російсько-турецьку війну 1768–1774 років. Попри поважний вік – йому було понад 70 років – особисто командував військом. Однак, підтримка козаками Російської імперії у цій війні не зіграла їм на руку. Після підписання Кючук-Кайнарджійської угоди 1774 року, за якою Росія фактично окупувала Крим, була ліквідована і Запорозька Січ. Вже 1775-го російські війська під командуванням генерал-поручика Петра Текелія, які поверталися з російсько-турецької війни, зруйнували Січ.
Калнишевський, який уже не мав достатньо війська, щоб організувати оборону, здав фортецю майже без бою. Російські військові розграбували військову скарбницю, припаси, архів, церкву. Самого Петра Калнишевського взяли в полон.
Четверть століття кошового отамана утримували в казематах Соловецького монастиря. На свіже повітря, за Яворницьким, його випускали тричі на рік – на Різдво, Пасху та Преображення. У 1801 році російський імператор Олександр І амністував 110-річного Калнишевського, однак отаман залишився доживати віку при монастирі. Там і помер 1803 року.
🇺🇦 27-а окрема реактивна артилерійська бригада сформована у 2015 році на базі артилерійського полку. Вона дислокується на Сумщині. На озброєнні бригади стоять реактивні системи залпового вогню «Ураган». Підрозділ був одним із перших, які привели у бойову готовність з початком російської гібридної агресії в лютому 2014 року. Згодом військовослужбовці бригади брали участь у бойових діях на Донбасі, зокрема відзначились при обороні Савур-Могили та звільненні Слов’янська. З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року бригада брала участь в обороні Сумщини й Харківщини. 6 грудня Президент України Володимир Зеленський нагородив бригаду почесною відзнакою «За мужність та відвагу».
27-а окрема реактивна артилерійська бригада з 5 грудня 2020 року має імʼя останнього кошового отамана Війська Запорозького Низового Петра Калнишевського.
Дослідники припускають, що Петро Калнишевський народився у липні 1691 року в селі Пустовійтівка – нині це Роменський район на Сумщині. За одними свідченнями, походив із селянського «мужицького» роду, за іншими – був із української шляхти.
У Військо Запорозьке потрапив у вісім років, пройшов шлях від джури до найвищих військових посад. Вперше у документах імʼя Калнишевського згадується у першій половині 1750-х років у контексті його діяльності на посаді осавула. У 1755-му він провів майже рік у Петербурзі, там вів складні переговори з царським урядом щодо скасування мита на товари, що ввозилися на Запоріжжя. У 1760 році став суддею Війська Запорозького, а в 1762-му – кошовим отаманом. Козаки переобирали його на цю посаду всупереч вказівкам царських чиновників протягом десятиліття, аж до ліквідації Запорозької Січі у 1775-му.
Як кошовий отаман Калнишевський намагався обстоювати земельні володіння і територіальні права Запорізької Січі. Сприяв появі навколо неї сіл та хуторів, які, на думку Калнишевського, були чинником стримування наступу імперської влади на права та вольності Війська Запорозького Низового. Зокрема, для появи таких сіл та хуторів Калнишевський, попри конфлікти з російським дворянством, не видавав кріпаків-утікачів.
Намагаючись підвищити свою впливовість у керівництві імперією, кошовий отаман залучив козацтво в російсько-турецьку війну 1768–1774 років. Попри поважний вік – йому було понад 70 років – особисто командував військом. Однак, підтримка козаками Російської імперії у цій війні не зіграла їм на руку. Після підписання Кючук-Кайнарджійської угоди 1774 року, за якою Росія фактично окупувала Крим, була ліквідована і Запорозька Січ. Вже 1775-го російські війська під командуванням генерал-поручика Петра Текелія, які поверталися з російсько-турецької війни, зруйнували Січ.
Калнишевський, який уже не мав достатньо війська, щоб організувати оборону, здав фортецю майже без бою. Російські військові розграбували військову скарбницю, припаси, архів, церкву. Самого Петра Калнишевського взяли в полон.
Четверть століття кошового отамана утримували в казематах Соловецького монастиря. На свіже повітря, за Яворницьким, його випускали тричі на рік – на Різдво, Пасху та Преображення. У 1801 році російський імператор Олександр І амністував 110-річного Калнишевського, однак отаман залишився доживати віку при монастирі. Там і помер 1803 року.
🇺🇦 27-а окрема реактивна артилерійська бригада сформована у 2015 році на базі артилерійського полку. Вона дислокується на Сумщині. На озброєнні бригади стоять реактивні системи залпового вогню «Ураган». Підрозділ був одним із перших, які привели у бойову готовність з початком російської гібридної агресії в лютому 2014 року. Згодом військовослужбовці бригади брали участь у бойових діях на Донбасі, зокрема відзначились при обороні Савур-Могили та звільненні Слов’янська. З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року бригада брала участь в обороні Сумщини й Харківщини. 6 грудня Президент України Володимир Зеленський нагородив бригаду почесною відзнакою «За мужність та відвагу».
👍13❤5
Щорічно 27 січня міжнародна спільнота вшановує пам’ять жертв Голокосту. Саме 27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили один із найбільших нацистських таборів смерті – Аушвіц-Біркенау.
Під час Другої світової війни 6 мільйонів євреїв стали жертвами нацистської політики, що передбачала знищення народів і груп, які нацисти вважали загрозою або неповноцінними. Близько 1,5 мільйона з них були з території сучасної України.
«Голокост, який призвів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, завжди слугуватиме всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…» – йдеться у резолюції Генасамблеї ООН від 2005 року, якою запроваджено памʼятну дату.
❗️Утім, останній рік війни Росії проти України виразно засвідчив, що пасивна памʼять про злочини геноциду не є запобіжником від їхнього повторення. Необхідний мінімум – активне осмислення та діалог, щоб сприяти постійній свідомості у принаймні значної частини суспільства того, як діють механізми соціальної агресії.
А ще – уважність з боку міжнародних інституцій до системних порушень прав людини авторитарними режимами, щоб не бути засліпленими й заскоченими зненацька тим, що людиноненависницька ідеологія загорнулася в нову, неочевидну, обгортку. І звісно – неможливо запобігати повторенню геноцидів у майбутньому без рішучого і справедливого засудження та покарання подібних злочинів сьогодні. І без власне готовності діяти на випередження.
Міжнародний день памʼяті жертв Голокосту – нагода ще раз замислитися над цим.
За минулий рік ключові місця памʼяті про Голокост в Україні стали обʼєктами нападу з боку рашизму.
Бабин Яр. Символ Голокосту від куль у Східній Європі. 1 березня 2022 року, через вісім десятиліть після масових розстрілів, скоєних нацистами в цьому урочищі, а потім спалення ними тіл, щоб замести сліди своїх злочинів, – світ знову побачив обгорілі тіла загиблих у Бабиному Яру. Цього разу – внаслідок російської ракетної атаки.
Дробицький Яр у Харкові. Це – відоме місце масових розстрілів цивільного, насамперед єврейського, населення нацистами. За різними оцінками, тут поховано від 14 до 20 тисяч жертв нацизму. У 2002 році на місці трагедії відкрили меморіал. А у 2022-му в центральний монумент меморіалу – менору влучили російські снаряди.
Люди, які пережили Голокост чи нацистські табори смерті, після повномасштабного нападу Росії на Україну стали жертвами рашизму.
Ванда Об’єдкова була однією з тих людей, які вижили в окупованому гітлерівцями Маріуполі. Її мати була єврейкою. Ванда Семенівна вижила тільки тому, що переховувалася від нацистів у міських підвалах. У цих же маріупольських підвалах обірвалося через 80 років її життя, 4 квітня 2022 року, коли вулиці й будинки міста перетворювали в пустку російська артилерія й авіація.
Борис Романченко був в’язнем одного з найбільших концтаборів нацистської Німеччини — Бухенвальду. Також його утримували в таборах Пенемюнде, Дора та Берген-Бельзен. Він опікувався збереженням пам'яті про нацистські злочини, був віцепрезидентом Міжнародного комітету Бухенвальд-Дора. Свої знання про жахітття Другої світової війни Борис Тимофійович передавав майбутнім поколінням. Його життя обірвалося у власній харківській квартирі, в яку 18 березня 2022 року влучили снарядом росіяни. Борису Романченку було 96 років.
Навіть маючи таке потужне застереження, як памʼять про Голокост, не всі народи зробили висновки з цієї жахливої сторінки в історії людства. Нам потрібно потроїти зусилля, віднайти нові підходи для збереження цієї памʼяті живою, для поширення правди про геноциди, щоб уникнути їх нового й нового повторення.
27 січня Ukrainian Center for Holocaust Studies проводить вже ХVІ щорічний круглий стіл «Українське суспільство і пам'ять про Голокост». Цього року у фокусі розмови – досвід сучасної війни проти України. Записи виступів планують викласти в мережу.
#weremeber #HolocaustRemembranceDay
Під час Другої світової війни 6 мільйонів євреїв стали жертвами нацистської політики, що передбачала знищення народів і груп, які нацисти вважали загрозою або неповноцінними. Близько 1,5 мільйона з них були з території сучасної України.
«Голокост, який призвів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, завжди слугуватиме всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…» – йдеться у резолюції Генасамблеї ООН від 2005 року, якою запроваджено памʼятну дату.
❗️Утім, останній рік війни Росії проти України виразно засвідчив, що пасивна памʼять про злочини геноциду не є запобіжником від їхнього повторення. Необхідний мінімум – активне осмислення та діалог, щоб сприяти постійній свідомості у принаймні значної частини суспільства того, як діють механізми соціальної агресії.
А ще – уважність з боку міжнародних інституцій до системних порушень прав людини авторитарними режимами, щоб не бути засліпленими й заскоченими зненацька тим, що людиноненависницька ідеологія загорнулася в нову, неочевидну, обгортку. І звісно – неможливо запобігати повторенню геноцидів у майбутньому без рішучого і справедливого засудження та покарання подібних злочинів сьогодні. І без власне готовності діяти на випередження.
Міжнародний день памʼяті жертв Голокосту – нагода ще раз замислитися над цим.
За минулий рік ключові місця памʼяті про Голокост в Україні стали обʼєктами нападу з боку рашизму.
Бабин Яр. Символ Голокосту від куль у Східній Європі. 1 березня 2022 року, через вісім десятиліть після масових розстрілів, скоєних нацистами в цьому урочищі, а потім спалення ними тіл, щоб замести сліди своїх злочинів, – світ знову побачив обгорілі тіла загиблих у Бабиному Яру. Цього разу – внаслідок російської ракетної атаки.
Дробицький Яр у Харкові. Це – відоме місце масових розстрілів цивільного, насамперед єврейського, населення нацистами. За різними оцінками, тут поховано від 14 до 20 тисяч жертв нацизму. У 2002 році на місці трагедії відкрили меморіал. А у 2022-му в центральний монумент меморіалу – менору влучили російські снаряди.
Люди, які пережили Голокост чи нацистські табори смерті, після повномасштабного нападу Росії на Україну стали жертвами рашизму.
Ванда Об’єдкова була однією з тих людей, які вижили в окупованому гітлерівцями Маріуполі. Її мати була єврейкою. Ванда Семенівна вижила тільки тому, що переховувалася від нацистів у міських підвалах. У цих же маріупольських підвалах обірвалося через 80 років її життя, 4 квітня 2022 року, коли вулиці й будинки міста перетворювали в пустку російська артилерія й авіація.
Борис Романченко був в’язнем одного з найбільших концтаборів нацистської Німеччини — Бухенвальду. Також його утримували в таборах Пенемюнде, Дора та Берген-Бельзен. Він опікувався збереженням пам'яті про нацистські злочини, був віцепрезидентом Міжнародного комітету Бухенвальд-Дора. Свої знання про жахітття Другої світової війни Борис Тимофійович передавав майбутнім поколінням. Його життя обірвалося у власній харківській квартирі, в яку 18 березня 2022 року влучили снарядом росіяни. Борису Романченку було 96 років.
Навіть маючи таке потужне застереження, як памʼять про Голокост, не всі народи зробили висновки з цієї жахливої сторінки в історії людства. Нам потрібно потроїти зусилля, віднайти нові підходи для збереження цієї памʼяті живою, для поширення правди про геноциди, щоб уникнути їх нового й нового повторення.
27 січня Ukrainian Center for Holocaust Studies проводить вже ХVІ щорічний круглий стіл «Українське суспільство і пам'ять про Голокост». Цього року у фокусі розмови – досвід сучасної війни проти України. Записи виступів планують викласти в мережу.
#weremeber #HolocaustRemembranceDay
❤16😢9👎1🎉1
#FightForUkraine
Денис Хільченко брав участь у Революції гідності, а після перемоги Майдану в 2014-му поїхав на війну добровольцем. Присягу складав на передовій, у бліндажі на Донеччині.
Хільченко починав службу водієм, потім став навідником бронемашини, розвідником і сапером. Коли закінчився термін мобілізації, хотів повернутися додому. Та коли заносив рапорт на відставку, сталась подія, яка змінила хід його особистої історії:
«Залишалося перейти дорогу, щоб занести рапорт. Але в цей час відбувся танковий обстріл, під час якого загинув мій товариш, командир саперного взводу. Снарядом, що пролітав, той рапорт видуло. Це стало особистим», – розповідав у одному з інтерв’ю.
Денис продовжив службу, в 2017-му став командиром взводу. За два роки його призначили командиром роти в 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Разом із Хільченком «служив» і його пес Патрон, який народився на фронті. Патрон мав поранення та контузії, згодом загинув на фронті.
Після повномасштабного вторгнення, з травня 2022-го, Денис Хільченко виконував завдання на посаді заступника командира батальйону в одній із новостворених бригад. В інтерв’ю згадував, що за роки війни він частіше спав у бліндажі, ніж на простирадлах.
«Такі офіцери, як Денис Хільченко, для нашого війська – на вагу золота. На війні з 2014 року. Мотивований, учасник Революції гідності, навчений, лідер та наставник по духу», – пише Українських ветеранський фонд у соцмережі.
Денис Хільченко грав на духових інструментах, певний час працював у духовому оркестрі. Побратими згадують, що на фронт він узяв із собою трубу й ноти. В мережі є відео, як військовий разом зі своїм псом Патроном вітають хлопців із Різдвом.
22 червня 2022 року воїн виклав у мережу фото зі свого вінчання. На світлинах щаслива пара: Олена у вишиванці, Денис – у піксельці.
А 4 серпня Денис Хільченко загинув під час артилерійського обстрілу поблизу Мар’їнки Донецької області. Поховали героя на Полтавщині, де живе його мати. Військовому було 48 років. У нього залишилися мати, сестра, дружина й діти.
Денис Хільченко нагороджений посмертно орденом «За мужність» III ступеня. 🖤🇺🇦
Денис Хільченко брав участь у Революції гідності, а після перемоги Майдану в 2014-му поїхав на війну добровольцем. Присягу складав на передовій, у бліндажі на Донеччині.
Хільченко починав службу водієм, потім став навідником бронемашини, розвідником і сапером. Коли закінчився термін мобілізації, хотів повернутися додому. Та коли заносив рапорт на відставку, сталась подія, яка змінила хід його особистої історії:
«Залишалося перейти дорогу, щоб занести рапорт. Але в цей час відбувся танковий обстріл, під час якого загинув мій товариш, командир саперного взводу. Снарядом, що пролітав, той рапорт видуло. Це стало особистим», – розповідав у одному з інтерв’ю.
Денис продовжив службу, в 2017-му став командиром взводу. За два роки його призначили командиром роти в 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Разом із Хільченком «служив» і його пес Патрон, який народився на фронті. Патрон мав поранення та контузії, згодом загинув на фронті.
Після повномасштабного вторгнення, з травня 2022-го, Денис Хільченко виконував завдання на посаді заступника командира батальйону в одній із новостворених бригад. В інтерв’ю згадував, що за роки війни він частіше спав у бліндажі, ніж на простирадлах.
«Такі офіцери, як Денис Хільченко, для нашого війська – на вагу золота. На війні з 2014 року. Мотивований, учасник Революції гідності, навчений, лідер та наставник по духу», – пише Українських ветеранський фонд у соцмережі.
Денис Хільченко грав на духових інструментах, певний час працював у духовому оркестрі. Побратими згадують, що на фронт він узяв із собою трубу й ноти. В мережі є відео, як військовий разом зі своїм псом Патроном вітають хлопців із Різдвом.
22 червня 2022 року воїн виклав у мережу фото зі свого вінчання. На світлинах щаслива пара: Олена у вишиванці, Денис – у піксельці.
А 4 серпня Денис Хільченко загинув під час артилерійського обстрілу поблизу Мар’їнки Донецької області. Поховали героя на Полтавщині, де живе його мати. Військовому було 48 років. У нього залишилися мати, сестра, дружина й діти.
Денис Хільченко нагороджений посмертно орденом «За мужність» III ступеня. 🖤🇺🇦
😢19💔1
Сьогодні, 29 січня, ми вшановуємо героїв оборони Крут 1918 року🇺🇦
Довгий час бій під Крутами був оповитий низкою міфів. Найпоширенішим був міф про те, що армії Муравйова протистояли 300 слабко підготованих студентів і гімназистів. Насправді ж у бою під Крутами брали участь понад 500 вояків і 20 старшин. На озброєнні мали гвинтівки, 16 кулеметів, які підтримував саморобний бронепоїзд – 76-міліметрова гармата, встановлена на залізничній платформі.
Більшість вояків-крутянців були вихованцями вищих військових навчальних закладів і мали достатньо вишколу, щоб під командуванням досвідчених старшин брати участь у бою. Під Крутами загинули, за різними оцінками, 70–100 оборонців, у тому числі 27 вояків Студентської чоти, які потрапили в полон і були вбиті. Натомість з боку більшовиків загинули щонайменше 300 вояків.
Що рідко згадувалося приналежно до бою під Крутами, так це його геополітичний контекст і значення. Бій українських воїнів проти більшовицької армії біля залізничної станції на Чернігівщині затримав ворога на чотири дні. Таким чином добровольці утримали столицю на час, необхідний для підписання Брестського мирного договору з країнами Четверного Союзу. Це означало визнання самостійної Української Народної Республіки субʼєктом міжнародних відносин.
Однак, військам Муравйова вдалося заволодіти Києвом. Влаштований більшовиками терор у місті – ще одна сумнозвісна «візитівка», яка стала ознакою російського війська, що через понад сотню років знову прийшло в Україну і вчиняє терор щодо місцевого населення на захоплених територіях.
Однак не лише це повторилося через понад сотню років. На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в районі Крут знову повторився бій між українським та російським військами, який тривав із 28 лютого до 3 березня 2022 року. За свідченнями жителів Крутянської громади, росіяни втратили в тому протистоянні близько 200 військових.
Вшанування чину оборонців Крут – важлива частина нашої національної пам’яті, яка нагадує, що державність без армії неможлива. Хоробрість та жертовність крутянців зробила їх символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.
Дізнатись більше про оборону Крут можна з інформаційних матеріалів, підготовлених командою Український інститут національної пам'яті.
#Крути #бійпідкрутами
Довгий час бій під Крутами був оповитий низкою міфів. Найпоширенішим був міф про те, що армії Муравйова протистояли 300 слабко підготованих студентів і гімназистів. Насправді ж у бою під Крутами брали участь понад 500 вояків і 20 старшин. На озброєнні мали гвинтівки, 16 кулеметів, які підтримував саморобний бронепоїзд – 76-міліметрова гармата, встановлена на залізничній платформі.
Більшість вояків-крутянців були вихованцями вищих військових навчальних закладів і мали достатньо вишколу, щоб під командуванням досвідчених старшин брати участь у бою. Під Крутами загинули, за різними оцінками, 70–100 оборонців, у тому числі 27 вояків Студентської чоти, які потрапили в полон і були вбиті. Натомість з боку більшовиків загинули щонайменше 300 вояків.
Що рідко згадувалося приналежно до бою під Крутами, так це його геополітичний контекст і значення. Бій українських воїнів проти більшовицької армії біля залізничної станції на Чернігівщині затримав ворога на чотири дні. Таким чином добровольці утримали столицю на час, необхідний для підписання Брестського мирного договору з країнами Четверного Союзу. Це означало визнання самостійної Української Народної Республіки субʼєктом міжнародних відносин.
Однак, військам Муравйова вдалося заволодіти Києвом. Влаштований більшовиками терор у місті – ще одна сумнозвісна «візитівка», яка стала ознакою російського війська, що через понад сотню років знову прийшло в Україну і вчиняє терор щодо місцевого населення на захоплених територіях.
Однак не лише це повторилося через понад сотню років. На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в районі Крут знову повторився бій між українським та російським військами, який тривав із 28 лютого до 3 березня 2022 року. За свідченнями жителів Крутянської громади, росіяни втратили в тому протистоянні близько 200 військових.
Вшанування чину оборонців Крут – важлива частина нашої національної пам’яті, яка нагадує, що державність без армії неможлива. Хоробрість та жертовність крутянців зробила їх символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.
Дізнатись більше про оборону Крут можна з інформаційних матеріалів, підготовлених командою Український інститут національної пам'яті.
#Крути #бійпідкрутами
🔥26❤17
У бою під Крутами 29 січня 1918 року з боку Української Народної Республіки брали участь кілька військових формувань - курсанти 1-ї української юнкерської школи імені Богдана Хмельницького, студенти Студентського куреня, козаки місцевого Вільного козацтва та інші менш чисельні підрозділи.
Вся слава про бій під Крутами дісталася Студентському куреню - як і думка, що всі вони полягли в тому бою. Насправді багато крутян зробили військову і не тільки кар'єру. Долі деяких врешті склались суперечливо. Багато хто дожив до поважного віку. Про найяскравіші приклади розповідаємо в каруселі. ⬆️
Вся слава про бій під Крутами дісталася Студентському куреню - як і думка, що всі вони полягли в тому бою. Насправді багато крутян зробили військову і не тільки кар'єру. Долі деяких врешті склались суперечливо. Багато хто дожив до поважного віку. Про найяскравіші приклади розповідаємо в каруселі. ⬆️
❤35🔥4👍2