#історіїмісцьвійни #меморіалізаціявійни

Волонтер Ігор Сошня вивозив людей з окупованого Ірпеня.

На його думку, Романівський міст Ірпеня варто зробити місцем пам'яті російсько-української війни на Київщині:

«Було два місця, з яких можна було евакуюватись з Ірпеня. Романівський міст був найкращим [місцем], тому що з іншого боку теж була дорога, і там були наші військові. І «бусіками» [забирали звідти] людей, «швидкі» теж туди приїжджали».

Свідчення Ігоря є одним із тих, які Державне агентство розвитку туризму України зібрало під час роботи над концепцією маршрутів памʼяті війни. Публікуємо короткий фрагмент його інтервʼю.

Цей та інші записи інтервʼю ДАРТ передав на зберігання до Архіву усної історії Українського інституту національної пам'яті.

Ознайомитись зі свідченнями Ігоря Сошні можна на YouTube УІНП.

Свідчення волонтера Андрія Леванчука подивитись тут.

​​#FightForUkraine

Біжан Шаропов був українцем таджицького походження. Друзі називали його таджикобандерівцем. Займався дослідженнями в галузі біології та біофізики, двічі брав участь в обороні України від російського агресора.

Народився Біжан 1989 року в Душанбе. Коли йому було шість — переїхав із родиною до Києва. За його спогадами, обожнював у дитинстві наукову фантастику, особливо Станіслава Лема. Тому вступив на природознавчий факультет Києво-Могилянської академії.

На молодших курсах працював гідом у науковому музеї «Експериментаріум». З третього курсу влаштувався в Інститут фізіології імені Олександра Богомольця при Національній академії наук.

«Уявляв себе в білому халаті в лабораторії, як виготовляю бластери та біороботів. Але в реальності робота вченого — це монотонне накопичення знань, доки не зрозумієш, де ти можеш зробити щось своє», — згадував Шаропов.

Був учасником Революції гідності. Разом із колегами Віктором Досенком та Олексієм Болдирєвим встановили один із перших наметів на Майдані.

«Ми, біологи, кидали каміння, а дівчата-філологи кричали: «Не провокуйте! Негайно припиніть!», – розповідав про ті події Біжан.

Після перемоги Революції гідності Біжан та однодумці об’єдналися в «Повстанський загін імені Боба Марлі», який готувався до майбутньої війни. У травні 2014 року Біжан став одним із перших добровольців окремого штурмового батальйону «Айдар». Брав участь у боях на Луганщині.

Повернувся з фронту 2015-го, закінчив аспірантуру, продовжив роботу в Інституті фізіології. Працював над методом, що полегшує лікування онкології. Досліджував можливість вирощення органів у лабораторії.

Крім того, займався популяризацією науки та науковим активізмом. Брав участь у фестивалях «Дні науки», «Тиждень мозку в Україні» та «Науковий пікнік». Очолював Раду молодих вчених Національної академії медичних наук України.

«Поки наукові популяризатори з академічними виразами облич розповідали цивільним про свої дослідження, ти на демонстраціях корчив такі гримаси й вживав такі інтонації, що всі діти навколо неодмінно намагалися послухати твої розповіді про те, як із дослідницькою метою тоненько шинкувати мізки», — згадує про Біжана його друг, фізик і волонтер Антон Сененко.

У 2017 році Біжан з побратимами створили приватну компанію «Українські генетичні технології», яка виготовляла реактиви для біологічних лабораторних досліджень. Відомою в Україні вона стала 2020-го, коли почала виготовляти тест-системи на основі ПЛР для виявлення COVID-19.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року Біжан удруге став на захист України. Воював у складі 11-ї окремої роти спецпризначення 112-ї бригади Сил ТрО. Брав участь у боях на Київщині, зокрема в Чорнобильській зоні. З весни захищав Харківщину. Брав участь в обороні Ізюма. У квітні зник безвісти. На початку лютого 2023 року завдяки ДНК-аналізам вдалось встановити, що Біжан Шаропов загинув у боях за Україну. 🖤🇺🇦

​​#FightForUkraine

Андрій Филипчук був археологом, науковцем, заступником директора історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ», розташованого біля села Підгірці на Львівщині. Керував археологічними експедиціями, публікував та редагував збірники наукових праць, статті та монографії, був автором понад сотні наукових статей.

Від початку російського широкомасштабного вторгнення пішов добровольцем у 103-тю бригаду Сил територіальної оборони ЗСУ. Свою мотивацію взяти до рук зброю пояснив так: «За кого ми воюємо: за сім’ю, за рідних, за дім, за Україну».

2 лютого біля Кремінної на Луганщині потрапив під артилерійський обстріл, загинув. Воїну було 33 роки.

«Майбутні історики ще напишуть про Андрія Филипчука як про одного з найкращих археологів-слов’янознавців, який більше як десять років проводив розкопки одного з найбільших оборонних городищ доби раннього середньовіччя – Пліснеського, що поблизу Бродів на Львівщині», – написав у фейсбуці львівський археолог Микола Бандрівський.

Андрій Филипчук – львів'янин. Його батько – відомий археолог Михайло Филипчук. Разом із татом Андрій досліджував слов’янські пам’ятки Прикарпаття. Врешті археологія стала його пристрастю. Закінчив історичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, а згодом – вчився в аспірантурі при кафедрі археології та спеціальних галузей історичної науки.

У воїна залишилася дружина Галина, син Артур та сестра Христина. 🖤🇺🇦

#ГолосиРеволюціїГідності

Дев'ять років тому, 18 лютого 2014 року, розпочалися переломні події Революції гідності.

У той день тисячі активістів та учасники Самооборони Майдану почали «мирний наступ» – ходу з майдану Незалежності до Верховної Ради, вимагаючи від народних депутатів розглянути законопроєкт про зміну Конституції. Йшлося про повернення до Конституції 2004 року, яку змінили в 2010-му після приходу до влади Януковича, розширивши повноваження президента.

Будівлю парламенту, Маріїнський парк, вулиці навколо урядового кварталу перекрили внутрішні війська.

Почалися сутички між активістами Майдану та силовиками у Маріїнському парку, Кріпосному провулку, на вулицях Липській, Інститутській, Грушевського. Майданівці розгромили та спалили офіс Партії регіонів.

Силовики витіснили протестувальників з урядового кварталу. Почалася «зачистка» майдану Незалежності. Влада зупинила київський метрополітен та обмежила в’їзд до міста. Призупинили рух потягів із Заходу України.

👇Детальніше в інформаційних матеріалах Національного музею Революції Гідності.

Публікуємо фрагменти спогадів учасників подій у межах проєкту «Голоси Революції гідності».

📹Відеосвідчення зібрані командою Українського інституту національної пам'яті для Архіву усної історії у 2014–2016 роках. У цьому ролику фрагмент спогадів учасника Майдану, тоді студента Антона Мусіка.

#РеволюціяГідності #НебеснаСотня #ЦеПроСвободу

#голосиреволюціїгідності

До вечора 18 лютого силовики захопили Український дім та майданчик біля Жовтневого палацу. Але мітингувальники відбили атаку з боку Європейської площі. БТР, яким силовики спробували взяти під контроль барикади на Майдані, мітингарі спалили. Відео з охопленою полум’ям машиною швидко поширилося в новинах і соцмережах.

«Беркутівці» підпалили Будинок профспілок, де розміщувалися Штаб національного спротиву, харчові, побутові й медичні склади, координаційний та інформаційний центри, кухні й медпункт. Профспілки горіли всю ніч.

Після пожежі виявили тіла двох майданівців.

У сутичках 18 лютого загинули та отримали смертельні поранення 29 осіб. Близько 500 було поранено. Частину доправили в лікарні, іншим надавали допомогу в Михайлівському Золотоверхому соборі.

Детальніше в інформаційних матеріалах Національного музею Революції Гідності.👇

Публікуємо фрагменти спогадів учасників подій у межах проєкту «Голоси Революції гідності».

📹Відеосвідчення зібрані командою Українського інституту національної пам'яті для Архіву усної історії у 2014–2016 роках.

У цьому ролику фрагмент спогадів медичної волонтерки Майдану Олександри Дубічевої.

#РеволюціяГідності #НебеснаСотня #ЦеПроСвободу