​​Як в СРСР 8 березня перетворилося з Міжнародного дня робітниць у свято мам, весни й краси👇

Часто можна почути, що Міжнародний жіночий день #8березня – це суто комуністичне свято, нав’язане більшовиками. Однак, в самому СРСР ставлення до 8 березня було різним, а дата пережила кілька трансформацій на догоду більшовицькій пропаганді.
Російські більшовики запровадили 8 березня як державне свято у 1921 році. Головною ініціаторкою цього стала діячка міжнародного феміністичного руху та більшовичка Олександра Коллонтай. Вона переконала більшовицького лідера Володимира Леніна зробити 8 березня державним святом.

Однак, це не був Міжнародний жіночий день чи Міжнародний день за права жінок, як його відзначають у світі. Це був Міжнародний день робітниць. Саме так у своїй програмній статті «охрестив» 8 березня Володимир Ленін. Радянська більшовицька пропаганда використала рух за емансипацію жінок у світі для посилення мобілізації жінок на важкі промислові та сільськогосподарські виробництва.
Образ колгоспниці, яка розриває зв’язок зі старим світом патріархального села та працює на благо соціалізму, впроваджуючи колективізацію, активно поширювався в часи Сталіна.

«Селянко, рви старого сітки, грамотною будь, працюй у раді, сядь за книгу, не бійся, неписьменність навчанням бий. Лише В.К.П. (Всеросійська комуністична партія – ред.) не в словах, а насправді веде селянок до щасливої мети… Чим удома терпіти дитячий садок, з матерями налагоджуй дитячий будинок. Селянкам стійким, випробуваним, чесним, у лавах комуністичної партії місце», – закликали пропагандистські плакати до 8 березня.

За Сталіна почали експлуатувати образ матері в пропаганді. Тоталітарний режим потребував великої кількості людського ресурсу, а відтак – великої кількості народжених дітей. Саме тому в 1940 роках спершу вводять «податок на бездітність» (його скасували лише наприкінці 1980-х), а згодом у системі нагород Радянського Союзу формується лінійка нагород за народження дітей: звання «Мати-героїня», орден «Материнська слава» в трьох ступенях та медаль Материнства у двох ступенях.

Після Другої світової війни 8 березня з дня емансипації жінки через працю почав потроху трансформуватися в «день жіночності та краси». Зокрема, на пропагандистських плакатах жінку зображали ще в уніформі та з елементами робочого інвентарю, але все частіше з квітами. Змінювалось і звертання з соціально-професійного (селянка, колгоспниця, робітниця) на більш нейтральне «дорогі жінки».

У 1965 році 8 березня як Міжнародний жіночий день офіційно став не лише державним святом, а й вихідним у СРСР (до цього день вважався святковим, але робочим). До влади прийшов Леонід Брежнєв, а з ним і так звані «застійні роки», коли радянська влада формувала нову ідеологію «другого світу» та «радянського способу життя». Свято 8 березня в цьому наративі займало особливе місце на рівні з «Днем Перемоги». Комуністична партія почала активно пропагувати тезу про те, що в СРСР будь-яка нерівність між чоловіком та жінкою подолана. Саме тоді у вжитку навіть на рівні офіційних привітань почали з’являтися поняття «свято жіночності та краси» і «жінка – окраса колективу».

Саме комуністичне керівництво СРСР «застійного періоду» перетворило для радянських громадян Міжнародний жіночий день з памʼятної дати про права жінок на свято «усіх жінок» із застіллями, квітами та подарунками. А потім ця «традиція» перекочувала у країни пострадянського простору. Повернення Міжнародному жіночому дню первинного правозахисного змісту, який був вихолощений у радянський час, також є одним з елементів відходу від радянського тоталітарного спадку.

На цю ж тему радимо статтю з коментарями істориків на УП.Життя.

10 березня 2023 року чимало медіа та установ написали, що цього дня на державному рівні відзначають День Державного Гімну. Насправді таке державне свято поки що офіційно не запроваджене. На дату Дня Державного Гімну можуть претендувати й 10-те, і 6 березня.

Розповідаємо чому👇

6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила чинний досі Закон «Про Державний Гімн України». Цим законом національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» затвердили як державний. Першу строфу пісні Чубинського дещо змінили на: «Ще не вмерла України і слава, і воля».

Хоча музичну складову національного гімну Верховна Рада ухвалила ще в січні 1992 року, на ухвалення слів та відповідного закону знадобилося ще понад десятиліття.

Чому тоді говорять про 10 березня?

Бо вперше пісню «Ще не вмерла Україна», яка утвердилася як національний гімн, публічно виконали 10 березня 1865 року в Перемишлі як завершальний концертний номер перших у Галичині світських «вечерниць в пам’ять Тараса».
Цікаво й символічно, що вірш «Ще не вмерла Україна» був створений у Наддніпрянській Україні, а піснею-гімном став у Галичині.

📜 У 1863 році у четвертому номері львівського літературно-політичного часопису «Мета» серед інших поезій Тараса Шевченка був надрукований вірш «Ще не вмерла Україна». Тому в Галичині він певний час вважався твором Кобзаря. Насправді ж автором вірша був український етнограф, громадський діяч, поет Павло Чубинський, який написав його у Києві восени 1862 року.

🎼 Цей вірш сподобався Михайлу Вербицькому. Спочатку композитор поклав його на музику як сольну пісню, яку сам виконав на сходинах гімназійної «Громади» в Перемишлі. А щоб усі члени «Громади» могли цю патріотичну пісню співати разом, Вербицький зробив з неї хорову композицію.

До слова, народився автор музики тепер уже Державного Гімну України Михайло Вербицький 4 березня.

Вочевидь, і наявність серед державних свят Дня Державного Прапора, й те, як суспільство відгукнулося на дату, повʼязану з Державним Гімном, свідчать про необхідність офіційного запровадження Дня Державного Гімну.

Про автора вірша «Ще не вмерла Україна» Павла Чубинського коротко розповідає один із роликів Українського інституту національної пам'яті.

​​🇧🇪Бельгійський парламент визнав Голодомор геноцидом українського народу.

Палата представників Бельгії ухвалила таку резолюцію 10 березня 2023 року. За визнання проголосували 117 членів бельгійського парламенту. Утримались 10 парламентарів. Жоден не проголосував проти.

Про що, зокрема, йшлося в резолюції бельгійського парламенту:

▪️Голодомор 1932–1933 років, який вбив мільйони українців, «був цинічно спланований і жорстоко здійснений радянським режимом з метою навʼязати радянську політику колективізації сільського господарства, пригнітити український народ та його національну ідентичність».

▪️Сьогоднішня російська агресія супроводжується знищенням енергетичної та аграрної інфраструктури, а також блокуванням постачання зерна з України, що може призвести до нової хвилі голоду у світі.

▪️Формування комплексної історичної та правової оцінки злочинів Радянського Союзу має величезне значення для спільної європейської історичної свідомості та пам’яті, а отже, для підвищення стійкості суспільства до сучасних загроз демократії.

Бельгійські парламентарі закликали всі колишні радянські республіки відкрити архіви, які містять дані про штучний голод 1932–1933 років, для незалежних дослідників та громадських установ задля дослідження політичних репресій та злочинів комуністичного тоталітарного режиму.

Станом на 10 березня 2023 року Голодомор визнали геноцидом парламенти 20 держав. Низка країн зробили це наприкінці 2022-го – початку 2023 року. Які саме – читайте за посиланням.

​​#FightForUkraine

Дмитро Коцюбайло був першим добровольцем, якого за життя нагородили вищою державною відзнакою — званням «Герой України». Все доросле життя легендарного командира пройшло на фронтах російсько-української війни.

Народився Дмитро у селі Задністрянському Івано-Франківської області. Він був нащадком воїнів Української повстанської армії. Навчався у Бовшівській загальноосвітній школі. Згодом вступив до будівельного ліцею в Івано-Франківську, де вчився на художника.

«Він тихенько сидів собі на останній парті. І що йому говориш, яке завдання йому не даєш: «От, Дімо, треба намалювати ось таке, у нас така-от тематика до Нового року, наприклад, треба намалювати плакат», — він безвідмовно малював, як звичайними фарбами, так і вітражними на склі. Малював і на тканині. Ще у нас є така тема «батик», у нього вдавалося», — згадувала викладачка Ольга Комарчук.

Саме через любов до живопису у війську Дмитро обрав позивний «Да Вінчі» на честь знаного італійського художника та винахідника епохи Відродження Леонардо да Вінчі.

Ще ліцеїстом Дмитро взяв участь у Революції гідності. Одразу після Майдану 18-річним долучився до Добровольчого українського корпусу «Правого сектора». У 2014 році «Да Вінчі» важко поранили в ключицю. Та після відновлення він повернувся у стрій. Брав участь у визволенні Карлівки, селища Піски, Авдіївки, а також у боях під Степанівкою, Савур-Могилою, Старогнатівкою, в обороні Донецького аеропорту. У складі Добровольчого українського корпусу Дмитро пройшов шлях до командира штурмової роти.

У 2022 році штурмову роту «Вовки Да Вінчі» переформували у перший окремий механізований батальйон «Вовки Да Вінчі» у складі 67-ї окремої механізованої бригади. Дмитро «Да Вінчі» Коцюбайло командував батальйоном у званні молодшого лейтенанта. Підрозділ брав участь у боях на Київщині, у Запорізькій області, контрнаступі на Харківщині та в обороні Бахмуту.

Загинув Дмитро 7 березня 2023 року внаслідок осколкового поранення від обстрілу російськими «Градами», обороняючи Бахмут.

Двоюрідний брат Дмитра та боєць батальйону «Вовки Да Вінчі» з позивним «Рудя»розповів: «Дмитро завжди йшов першим у бій і останнім виходив з поля бою. Я був поруч, коли він загинув. Нас накрили «Градами», і він останнім забігав у бліндаж»
🖤🇺🇦

Про відповідальність росіян і трибунал для РФ — в інтерв’ю голови Українського інституту національної пам'яті Антона Дробовича для медіа Сили територіальної оборони ЗСУ↙️

https://youtu.be/_V9X2QQ86Hs

#RussianWarInUkraine
#russianwar
#геноцид
#stoprussia

Аудіоальбом «Пісні Української революції» відзначено Шевченківською премією💥

10 березня 2023 року Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка оголосив лауреатів премії. У номінації «Музичне мистецтво» премією відзначили гурт «Хорея Козацька» – Тараса Компаніченка, Максима Бережнюка, Северина Данилейка, Ярослава Криська, Сергія Охрімчука – за аудіоальбом «Пісні Української революції».

Вітаємо!

Аудіоальбом був створений гуртом «Хорея Козацька» та його лідером Тарас Компаніченко з ініціативи Українського інституту національної пам'яті.

Це вже другий проєкт, створений у співпраці з УІНП, який відзначено Шевченківською премією. У 2020 році лауреаткою у номінації «Публіцистика, журналістика» стала воєнна кореспондентка Євгенія Подобна з книгою «Дівчата зрізають коси».

Аудіоальбом «Пісні Української революції» можна безкоштовно слухати на ютуб-каналі Інституту (посилання у першому коментарі). До музичної збірки увійшли пісні класиків української літератури: Олександра Олеся, Грицька Чупринки, Миколи Вороного, Христі Алчевської та інших. Літературні твори поклали на музику композитори: Кирило Стеценко, Микола Леонтович, Олександр Кошиць, Яків Степовий, Павло Синиця, Костянтин Богуславський, Левко Ревуцький.

Також Комітет із Шевченківської премії оголосив переможців у номінаціях «Література», «Публіцистика, журналістика», «Літературознавство і мистецтвознавство», «Кіномистецтво».

Водночас голова Комітету Юрій Макаров звернувся до Президента України з проханням доповнити наявні номінації додатковим конкурсом «За внесок у перемогу»👇

«Комітет разом із Міністерством культури та інформаційної політики та Офісом Президента України найближчим часом розробить зміни до положення про премію. Оголошується прийом заявок на участь у додатковому конкурсі. Премія «За внесок у перемогу» встановлюється на час воєнного стану в країні», – йдеться у коментарі голови Комітету.

Переможців додаткового конкурсу разом із цьогорічними переможцями у сталих номінаціях, імена яких уже визначив та оприлюднив Комітет, оголосять усіх разом 22 травня, у день перепоховання Кобзаря.

#шевченківськапремія

​​Сьогодні ми вшановуємо добровольців – людей, які не були військовими за професією, але в критичний для держави момент без повісток чи примусу, добровільно «поставили на паузу» своє попереднє життя й узяли до рук зброю, щоб захистити країну🇺🇦

І 2014-й, і 2022-й рік показали, що воїни доброї волі в Україні – непоодинокі. Добровольчий рух – один з феноменів українського суспільства.

Одна з наших суперсил💪

У важкі моменти добровольці підтримали та посилили українську армію.

У військо масово йшли найкращі. Люди, які мали досягнення та перспективи у цивільному житті, залишали бізнес і родини, наукові досягнення, успішну карʼєру в різних сферах і навіть своє життя в інших країнах та добровільно йшли на поле бою, щоб захистити Україну. Вони ризикували та ризикують життям заради нас. Чимало з них уже віддали свої життя.

Шана і памʼять – це найменше, чим можемо їм віддячити!

Чому День українського добровольця відзначається 14 березня?⬇️

14 березня 2014-го на тренувальну базу в Нових Петрівцях з Майдану Незалежності вирушили 500 бійців Самооборони Майдану. Вони сформували перший добровольчий батальйон для захисту України від російської гібридної агресії на Сході.

Навесні того ж року виникла низка добровольчих формувань – як поза державними структурами, так і при облдержадміністраціях, Нацгвардії, поліції.

У боях 2014–2015 років російсько-української війни брали участь майже 40 добровольчих батальйонів. Більшість із них згодом трансформувалися у військові частини силових структур.

Наступний сплеск масового добровольчого руху відбувся наприкінці 2021 – на початку 2022 років. На тлі загрози повномасштабної війни в країні формувалися підрозділи територіальної оборони. А після широкомасштабного вторгнення люди просто заполонили військкомати.

Зараз Сили територіальної оборони є наймолодшим родом військ в українській армії.

🔈Запрошуємо сьогодні, о 16:00, на тематичну зустріч: історики та військові проведуть паралелі між сучасним добровольчим рухом та його аналогами з нашого минулого.

📲Розмова транслюватиметься онлайн на фейсбук-сторінці Українського інституту національної пам'яті.

На банері – памʼятник воїну-добровольцю у Деснянському районі Києва, встановлений у 2016 році. Фото Данііла Шамкіна.

#добровольці
#український_доброволець
#ДеньДобровольця

​​#ПатрониЗСУ
4 грудня 2019 року 201-й зенітній ракетній бригаді присвоєно почесне найменування гетьмана Пилипа Орлика. Ця бригада входить до складу Повітряних сил ЗСУ. Її основне завдання – охорона повітряного простору Миколаївської області.

Патрон бригади – гетьман Війська Запорозького Пилип Орлик був одним із найближчих соратників Івана Мазепи. Він увійшов в історію як співавтор «Пактів і конституцій законів і вольностей Війська Запорозького» — першого українського конституційного акта.

Він очолив першу українську політичну еміграцію та майже 30 років провів у вигнанні. До кінця життя намагався використати найменший шанс, щоб об’єднати Європу в антимосковську коаліцію та звільнити Україну.

Народився майбутній гетьман у селі Косуті, що зараз на території Білорусі, у шляхетській родині чеського походження. Його батько Степан Орлик загинув у битві під Хотином 1621 року. Пилипу на той момент виповнився рік.

Орлик навчався в єзуїтській Віленській та Києво-Могилянській академіях. Був учнем філософа, поета і богослова Стефана Яворського. Знав вісім європейських мов, а також давньогрецьку й латину.

Він пройшов шлях від писаря Київської духовної консисторії до Генерального писаря та гетьмана Війська Запорозького. Став довіреною особою гетьмана Івана Мазепи. Прагнучи повернення Україні колишніх вольностей і суб’єктності в європейській політиці, Пилип Орлик підтримав гетьмана Мазепу в його планах піти на союз зі шведами проти Петра I.

Після поразки під Полтавою в 1709 році разом із союзниками та козацькою старшиною відійшов до Бендер, на територію Османської імперії.

📜 У Бендерах, після смерті Івана Мазепи, 5 квітня 1710 року на спільній раді старшини та козацтва Пилипа Орлика обрали гетьманом у вигнанні. Тоді ж було проголошено «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького», відомі також як Конституція Пилипа Орлика.

⚔️ Заручившись підтримкою Швеції та Османської імперії, Пилип Орлик у 1711 році з 16-тисячним військом, у якому були запорожці, буджацькі татари, шведи та поляки під командуванням Юзефа Потоцького, почав визвольний похід на Україну. Військо підійшло до Білої Церкви на Київщині та почало осаду. Проте на цьому етапі татарські загони знялися й рушили додому, грабуючи дорогою українські села. Правобережні козаки, які приєдналися до Орлика, кинулися рятувати свої родини. Військо суттєво скоротилося, й Пилип Орлик був змушений відступити.

Наступні 30 років в еміграції гетьман не полишав надій знайти підтримку ідеї української державності у володарів Франції, Великої Британії, Ватикану, Саксонії, Прусії. Після смерті Пилипа Орлика в 1742 році об’єднати європейських монархів в антимосковську коаліцію намагався його син – Григір.

🇺🇦 До початку січня 2022 року зенітний ракетний дивізіон 201-ї бригади імені гетьмана Пилипа Орлика перебував у районі бойових дій на Сході України. Зараз він несе на бойове чергування з охорони повітряного простору південної частини України й відбиває ракетні атаки росіян.

На банері портрет Пилипа Орлика у виконанні художника Артура Орльонова.