​​🔥🔥🔥 У Харкові відновили меморіальну дошку видатному українському вченому-мовознавцю, а також культурному та науковому діячеві Юрію Шевельову.

🏢 Відновлену дошку встановлено на фасаді будинку "Саламандра" (вулиця Сумська 17), де з 1915 до 1943 року проживав український науковець.

📚 Юрій Шевельов - мовознавець та літературознавець українського зарубіжжя. Автор 17 книг, зокрема фундаментальних праць «Нарис сучасної української мови» (1951), «Передісторія слов’янської мови: історична фонологія загальнослов’янської мови» (1965), «Історична фонологія української мови» (1979). В останній роботі довів, що після розпаду праслов’янської мови у VІ столітті на теренах східного слов’янства сформувались п’ять діалектних зон – києво-полоцька, галицько-подільська, полоцько-смоленська, новгород-тверська, муромо-рязанська, з яких у ХІ столітті й постали українська, білоруська та російська мови. Чим завдав потужного удару по теорії походження слов’янських мов Олексія Шахматова з його «загальноруською єдністю» та «загальноруською прамовою».

❗️ Нагадаємо, що першу меморіальну дошку у Харкові встановили у 2013 році, однак Харківська міськрада вирішила її демонтувати, назвавши причиною - співпрацю Шевельова з окупаційним нацистським режимом. Співпраця науковця обмежувалась виключно тим, що протягом 1941-1943 років Юрій Шевельов опублікував низку статей на культурологічну та літературознавчу тематику у місцевому виданні "Нова Україна". Щоправда, замість цивілізованого демонтажу у 2013 році, відбулося варварське знищення дошки кувалдами. Тоді демонтаж викликав хвилю обурення збоку наукових та громадських організацій. Відновили дошку коштами громадян, які збирались на краудфандинговій основі.

📸Фото: Анатолій Бабічев.

​​2️⃣6️⃣ січня Український інститут національної пам’яті спільно з «Укрінформом» та видавничим домом «Антиквар» презентують унікальний фотоальбом до 30-річчя проголошення незалежності України – «Незалежність. Найкращий час» / «Independence. Prime Time».

📸 На сторінках видання 30 років незалежності показані крізь об’єктив фотокореспондентів «Укрінформу». Фотоархів агентства – найбільший в країні, він налічує понад пів мільйона фото, тож саме там зберігається найповніший фотолітопис нашої новітньої державності. Більшість світлин опубліковані в альбомі вперше.

📣Детальніше про презентацію за посиланням.

​​📚Сьогодні в Укрінформі презентували унікальний фотоальбом до 30-річчя проголошення незалежності України – «Незалежність. Найкращий час» / «Independence. Prime Time».

🇺🇦 Видання, наповнене світлинами фотокореспондентів «Укрінформу», розкриває 30 років незалежності в різних ракурсах через суб’єктивне сприйняття авторів фотоілюстрацій.

💬 «У добірці фотографій закарбована пам'ять, яка найкраще передається в емоціях у контексті тих подій, які відбувались впродовж 30 останніх років. Частину цих фотографій ніхто ніколи не бачив і дозволяє зануритися в історію, яка була різною, спогади у нас усіх різні. Альбом дозволяє відчути заново ті події, які переживала країна впродовж цих 30 років», - відзначив на презентації міністр Олександр Ткаченко.

📸 Фотоархів агентства для реалізації проєкту був обраний недарма, адже він найбільший в країні та налічує понад пів мільйона фото. Варто відзначити, що більшість світлин опубліковані в альбомі вперше.

❗️Детальніше про подію можна прочитати на нашому сайті за посиланням

#WeRemember #Holocaust

27 січня – Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Під час Другої світової війни 6 мільйонів євреїв стали жертвами нацистської політики, що передбачала знищення народів і груп, які нацисти вважали неповноцінними. Близько 1,5 мільйона з них були з території сучасної України.

Запроваджуючи цей міжнародний день пам’яті, Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй висловила у своїй резолюції сподівання, що Голокост «завжди слугуватиме людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження».

Дату 27 січня обрали не випадково. Саме 27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили один із найбільших таборів смерті – Аушвіц-Біркенау.

До пам’ятного дня ділимося переліком менш відомих, ніж Бабин Яр, меморіальних місць в Україні, які радимо відвідати, щоб осмислити та відчути трагедію Голокосту на нашій землі: https://telegra.ph/Memorіalnі-mіscya-yakі-dopomagayut-osmisliti-tragedіyu-Golokostu-01-27

​​2️⃣9️⃣ січня відбулися традиційні пам’ятні заходи вшанування учасників бою під Крутами біля меморіального комплексу на Чернігівщині.

⚔️Вшанувати пам’ять захисників української державності приїхали люди з багатьох областей України. Серед них чимало військових, зокрема представники 119-ої окремої бригади територіальної оборони України та Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, а також представники місцевих органів влади, історики та краєзнавці, громадські активісти та просто небайдужі громадяни.

🔥Після мітингу його учасники змогли відвідати музей бою під Крутами. Музейна експозиція розташована у кількох вагонах 1920-30-х років. А в колишньому штабному вагоні розміщена виставка, присвячена загиблим захисниками України на Донбасі, які були родом з Чернігівщини. Таким чином музейна експозиція нагадує, що оборона крутянців — це не давно забута історія, а окремий епізод війни, що продовжується.

ДетальнішеСтрілка, що вказує праворуч і згинається вниз
https://tinyurl.com/2mm94m25

​​🇮🇱Держава Ізраїль нагородила ще сімох українських громадян званням Праведника народів світу. Цю нагороду вручають людям, які, ризикуючи власним життям, рятували євреїв у роки Другої світової війни. На сьогодні звання Праведників удостоєні понад 2 600 українців.

🏅Посол Ізраїлю в Україні Міхаель Бродський особисто вручив документи про присвоєння звання Праведників народів світу та медалі родинам українських рятівників.

🌿Серед присутніх на церемонії нагородження були Надзвичайна та Повноважна Посол Німеччини в Україні Анка Фельдгузен та голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович.

💬«Приклад Праведників народів світу вчить нас тому, що гуманізм, сміливість та людське життя завжди стоятимуть вище ідеологій, режимів та політичної кон'юнктури. Вічна їм подяка за вчинки, які роблять сильнішими все людство. Також хотілося б зазначити, що Держава Ізраїль почала відзначати Праведників у 1960-ті роки – один з найважчих періодів власної сучасної історії. Ресурси, час та зусилля були направлені на це, бо громадяни розуміли важливість закладання у фундамент молодої держави вічних цінностей, речей які де-факто промовляють: «Ми все пам’ятаємо. За зло буде відплата, а за добро – вдячність і пошана». Думаю, що це одна з причин сучасного успіху Ізраїлю», – прокоментував подію Антон Дробович.

📸 Укрінформ

​​З чим у вас асоціюється київський Оперний театр? Звісно, це одна з найвідоміших пам’яток Києва та популярна локація для туристичних фото. А ще саме тут у 1917 році, на початку революційних подій, Українська Центральна Рада проголосила свій Перший Універсал – документ, яким українці задекларували рух на відокремлення від Російської імперії.

В Україні збереглося чимало будівель, які у XX столітті стали свідками нашої національно-визвольної боротьби. Саме такі будівлі, а також пам’ятники, споруджені на вшанування цієї боротьби, були у фокусі окремої спецномінації у межах української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» 2021.

Усього на спецномінацію надійшло 175 світлин, які охопили 37 об’єктів в 11 регіонах України. Ці світлини розширять у Вікіпедії візуальну складову інформації про національно-визвольні змагання.

Про конкурс можна прочитати за посиланням: https://bit.ly/34vGINK

А в цьому дописі знайомимо зі світлинами-переможцями 🎉


🥇 Перше місце у спецномінації здобули два фото Вадима Постернака: готелю «Савой» у Вінниці та Оперного театру у Києві.

Готель «Савой» збудований у 1912–1913 роках. Це перша шестиповерхова споруда у Вінниці. Наприкінці 1918 року продовжилося збройне протистояння України з більшовицькою Росією. Український уряд був змушений на певний час відступити з Києва. Тож на початку лютого 1919 тимчасовою столицею Української Народної Республіки стала Вінниця. А в готелі «Савой» розташовувався уряд держави.

З київським Оперним театром пов’язана знакова подія часів Української революції. У революційні роки будівлю театру також використовували для проведення різних з’їздів. Тож саме тут у червні 1917 року відбувся II Всеукраїнський військовий з’їзд, на якому революційний парламент Українська Центральна Рада проголосила Перший Універсал, в якому задекларувала творення «вільної України».

🥈 Друге місце посів фотограф Сергій Венцеславський зі світлиною Національної філармонії України. Будівля Національної філармонії розташована в Києві на нинішній Європейській площі. На початку революційних подій, у квітні 1917, саме тут відбувся Всеукраїнський національний конгрес. Це був перший загальнонаціональний форум українського руху. Одним з його найважливіших результатів стала трансформація Української Центральної Ради з громадської організації у фактично революційний парламент, який представляє інтереси всієї нації.

🥉 Третє місце журі присудило світлині Дмитра Ярмоленка із зображенням курган-могили воїнів УНР у Літках Київської області. Меморіал вшановує воїнів Чорноморських куренів Армії Української Народної Республіки, які загинули неподалік села Літки у 1919 році в бою з більшовицькими військами, що наступали на Київ.

Вітаємо переможців! Дякуємо організаторам Вікімедіа Україна та всім учасникам спецномінації!

​​Нещодавно Служба зовнішньої розвідки України відкрила у центрі Києва меморіальну дошку полковнику Армії УНР та начальнику Інформбюро Розвідочної управи Армії УНР Миколі Красовському. Однак у Києві Красовський був відомий задовго до своїх розвідницьких подвигів, як професійний детектив та слідчий.

Історію "київського Лекока" та одного з засновників української розвідки розповідає у рубриці #Локальна_память.

Микола Олександрович Красовський народився 1871 року в родині київського священника, який мав парафію в Гостомелі.

Службу в поліції розпочав помічником пристава спершу в Ніжині, а потім в Чернігові. Певний час був начальником тюрми у місті Мглин. Згодом за розпорядженням чернігівського губернатора, направлений служити в Козелецький повіт, де активізувався криміналітет на хвилі революційних подій 1905 року. Активна боротьба зі злочинністю і принципова непоступливість Красовського не подобалась місцевому поліцейському керівництву, тому у січні 1908 року він переводиться на службу до Києва.

У Києві Красовський спершу служить околоточним наглядачем (аналог сучасного дільничого), а згодом переводиться у кримінальний розшук Київської міської поліції. Тут Красовський зарекомендував себе, як умілий детектив, що розкриває справи "по гарячих слідах". Київська злочинність вбачала у Красовському хитрого та вправного ворога, а громада міста - надійного захисника. Ставши начальником розшукового відділення, Микола Олександрович приймав відвідувачів щоденно з 11 до 13 у приміщенні відділення і незалежно від цього порядку у власній квартирі.

Після зміни керівництва, Красовський відбув служити у містечко Ходорів, однак уже за кілька місяців його повернули до Києва для розслідування справи убивства підлітка Андрія Ющинського.

Хлопчика знайшли зв'язаним у печері біля цегельного заводу Зайцева з чисельними колотими ранами. Підліток загинув від втрати крові. Підозрюваним у справі став 39-річний прикажчик заводу Менахем Бейліс. Російські шовіністи, так звані "чорносотенці", всіляко намагались спровокувати антисемітську істерію, піднімаючи середньовічні забобони про те, що євреї використовують у своїх ритуалах християнську кров (що насправді суперечить всім канонам юдаїзму). Красовський досить швидко вивів, що в убивстві Ющинського винен не Бейліс, а група лук'янівських грабіжників, однак через те, що значна частина керівництва у Києві була пов'язана з чорносотенними організаціями, Красовського спершу відсторонили від справи, а потім взагалі звільнили з поліції. Однак, саме завдяки його слідчим діям вдалось встановити невинуватість Бейліса у вбивстві.

Протягом Першої світової Красовський служив в Конотопі, а у лютому 1917 року повертається до Києва, де призначається Центральною Радою очолювати столичний карний розшук. За правління гетьмана Скоропадського, Микола Олександрович перебував у підпіллі та боровся з німецькими спецслужбами, що квартирувались в Україні. Згодом арештований німецькою контррозвідкою. Після приходу до влади Директорії - звільнений з ув'язнення та направлений на службу в Розвідочну управу Генерального штабу Армії УНР.

Саме завдяки Красовському починає набирати інституційної спроможності Інформбюро Розвідочної управи Генштабу Армії УНР - орган військової розвідки та контррозвідки. Під його проводом «ІНФІБРО» працювало результативно, постачало Головному Отаману й іншим представникам вищої влади цінну інформацію щодо воєнно-політичної обстановки як на терені УНР, так і за її межами, про ставлення урядових і ділових кіл інших країн до проблем України та її державотворчих зусиль.

У 1927 році Красовський повністю відійшов від справ та оселився в Рівному. У 1930-тих доля занесла Миколу Олександровича до Єгипту, де у 1938 році він помер в одній з російських колоній в Каїрі.

💬 «Є складні теми, про які у дуже високих кабінетах говорять так, цитую: «давайте не будем говорить, эти вопросы разделяют общество». А я категорично з цим не згоден. Я вважаю, що про це треба говорити, і ці питання не розділяють суспільство. Суспільство розділяє невігластво і невміння говорити одне з одним».

💬 «Ми тільки розкриваємося, попереду маємо ще довгий шлях пізнання нашої тисячолітньої історії. І цей процес, ця мандрівка тільки-тільки почалася, бо 30 років — це мізер, на таке треба добряче століття. Та всіх тих відкриттів, які ми в собі знайдемо, нам вистачить на дуже довго. Це буде суб’єктність абсолютно нової якості».

Розлоге інтерв’ю голови Українського інституту національної пам’яті Антона Дробовича The Ukrainians – про непрості речі, з якими маємо справу у контексті пам’яті про минуле; про те, що українцям уже вдалося; і не тільки ⤵️

https://theukrainians.org/anton-drobovych/

​​2️⃣0️⃣ лютого українці вшановують День пам’яті Героїв Небесної Сотні, згадуючи найтрагічніші дні масових розстрілів протестувальників під час Революції Гідності 2013–2014 років.

📢 Інформаційна кампанія проходитиме під усталеним гаслом «Вдячні за свободу!». Серед подій: виставки, презентації, круглі столи, інсталяції, панахиди, віче. Детальніше тут.

💬 «На восьмому році після тих подій Герої Небесної Сотні будуть вшановані по всій Україні за єдиним стандартом. Вшанування починатиметься з державного гімну, потім – міжконфесійна панахида, на завершення – покладання квітів під акомпанемент військового оркестру», – розповів про церемоніал голова ГО «Родина Героїв Небесної Сотні» Юрій Аксенин.

📽Крім офіційних державних заходів та пам'ятних, зокрема мистецьких, подій, Музей Майдану продовжив відеопроєкт «Характери гідності» та запустив соціальну кампанію.

❗️Нагадаємо, 2021 року Верховна Рада України визнала Революцію Гідності одним із ключових моментів українського державотворення та виразником національної ідеї свободи. А Кабінет Міністрів України затвердив план заходів із вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні на 2021—2025 роки.

​​2️⃣0️⃣ лютого вперше відбудеться Ритуал вшанування пам'яті Героїв Небесної Сотні та учасників Революції Гідності в обласних центрах та інших населених пунктах.

⚔️ Сценарій вшанування розроблений родичами Небесної Сотні та учасниками Революції гідності і погоджений Українським інститутом національної пам'яті та Міністерством у справах ветеранів України.

🇺🇦 Ритуал вшанування розпочнеться виконанням Державного Гімну України, під час якого лунатимуть залпи салютної команди. Продовжиться захід міжконфесійною панахидою за загиблими під час Революції гідності та виконання «Молитви за Україну» церковним хором. Також відбудеться покладання квітів під пісню «Пливе Кача» та залучення духового оркестру для виконання Маршу української армії.

🕙 Розпочнеться церемоніал одночасно у всіх містах - 20 лютого, о 10:00. Детальний розклад церемоніалу у містах та обласних центрах шукайте тут.

​​Її фото стало на довгий час однією з "візитних карток" гуцулів у світі. "Гуцулка з люлькою", "Стара гуцулка", "Чукутиха з люлькою", "Чукутиха в перемитці", "Чукутиха з палицею" — назв цієї фотокартки було безліч.

Про те, хто ж така "Чукутиха з люлькою" та хто зробив це знакове фото розповідаємо в рубриці #Локальна_память.

Жінка з люлькою на фото — це Марія Кречунєк, яка народилася 1836 року в карпатському селі Ясен Горішній (нині це Івано-Франківська область). У 31 рік вийшла заміж за Йосипа Полєка, з яким у шлюбі прожила півстоліття, та народила п'ятьох дітей.

Чукутиха — це вуличне прізвисько Марії Кречунєк, яке вона отримала, як похідне від вуличного прізвиська свого чоловіка — Чукут, тобто відлюдько. Сама ж Марія, за спогадами односельців, була жінкою веселої вдачі, любила жартувати та співати. Її часто кликали співати на весілля. За спогадами, "Чукутиха" могла співати три дні підряд пісень і не повторюватись. Померла Марія Кречунєк в 1936 році, не доживши зовсім трохи до столітнього ювілею. Зараз в селі Рівня Івано-Франківської області існує Музей Марії Кречунєк.

Легендарне фото "Стара гуцулка" зробив в середині 1920-тих років фотограф Микола Сеньківський. Він був уродженцем Полтавщини. Під час Першої світової потрапив на Прикарпаття, у складі російської армії, як військовий фотограф і залишився тут жити. У 1920 роках мав власне фотоательє та магазин фототехніки. Багато фотографував природу Карпат та гуцульський побут. Друкував поштівки з власними світлинами.

У 1931 році його фотографія "Стара гуцулка", де була зображена Марія Кречунєк, отримала Гран-прі на Міжнародній європейській фотовиставці в Парижі. У вересні 1939 року, Микола Сеньковський разом з групою польських офіцерів зник на кордоні з Румунією, подальша його доля невідома. У 2016 році було видано книгу "Микола Сеньковський. Карпатські листівки 1925-1932", присвячену фоторозвідкам митця.

​​18 лютого у 2014 році почалися масові розстріли мирних протестувальників під час Революції гідності. У той перший із трьох найтрагічніших днів протестів загинули або отримали смертельні поранення 29 людей.

Пам’ятаючи про ті переломні події, важливо зберігати в пам’яті не лише кількість загиблих. Важливо пам’ятати імена та історії людей, які стали для нас Небесною Сотнею.
Якими вони були в житті?
Що цінували?
У що вірили?
Про що мріяли та до чого прагнули?
Які особисті всесвіти припинили існувати тут, поруч із нами, через злочинні дії тодішньої влади?

Цьому присвячені два проєкти Музею Революції Гідності:

📹 «Характери гідності» – цикл відео, в яких про дитинство, вчинки, мрії та прагнення Героїв Небесної Сотні розповідають їхні рідні. Понад 40 роликів доступні на ютуб-каналі музею: https://bit.ly/3sUxuU9

📷 «Портрети героїв» – у своїх регіонах на вуличних бордах ви можете побачити фото, імена та життєві гасла тих Героїв Небесної Сотні, які були вашими земляками. Цей проєкт є частиною соціальної кампанії Музею Революції Гідності до Дня Героїв Небесної Сотні 20 лютого.

#ВдячніЗаСвободу 🇺🇦

На фото частина портретів загиблих саме 18 лютого з серії «Портрети героїв».

​​Сьогодні Джеймсу Мейсу, одному з найглибших і найпослідовніших дослідників Голодомору в Україні, виповнилося б 70 років.

Нащадок індіанського племені черокі, він у 1993 році переселився до Києва, мешкав у скромній оселі на Троєщині, потерпав від типового для пострадянської України «совка» й криміналітету, але на всі питання, що він робить в Україні, чому не повернеться в багату і ситу Америку, незмінно відповідав: «Ваші мертві вибрали мене».

Завдяки його дослідженням про Голодомор в Україні та його масштаби дізнався світ. Він був автором звіту комісії Конгресу США з вивчення Голодомору 1932-1933 років, в якому штучний голод вперше класифікували як геноцид, запровадив поняття «постгеноцидне суспільство», яке стало справжнім проривом у розумінні наслідків Голодомору для сучасного українського суспільства. Він зібрав усі документальні матеріали для надзвичайно популярної на Заході книги Роберта Конквеста «Жнива скорботи. Радянська колективізація і Голодомор» (1986) (і був фактично співавтором книги, хоча його прізвища й немає на обкладинці).

Саме Джеймс Мейс був автором ідеї «Запали свічку пам’яті» – надихнув його на цю ідею офорт-автопортрет Тараса Шевченка зі свічкою.

Ще тоді, в 1990-ті, він передбачав, що за першої ж можливості Росія розіграє кримську карту і що військовий конфлікт неминучий. «Та краще б він спав до полудня!», – вигукнув Мейс, почувши слова Бориса Єльцина, що кожен росіянин, прокинувшись, має подумати, що він зробив для України. І саме українське питання (а не балканське) вважав доленосним для всієї Європи.

А ще, Мейс іще в 1981 році захистив докторську дисертацію «Національний комунізм у Радянській Україні 1919-1933 рр.», одним із перших довівши повну несумісність ідеалів національного визволення з комуністичною ідеологією.

​​🙌 Пропонуємо вашій увазі сторінки у соцмережах – Віртуального музею російської агресії. Одна з ключових цілей Музею – доносити правду про злочини окупанта в Україні якомога ширшій аудиторії.

✊Відтепер офіційна сторінка порталу є і в соціальній мережі Twitter.

🤝Долучайтеся до спільноти Музею та допомагайте поширювати правду про російську агресію світові. Підписатися можна тут: twitter.com/rusaggression

☑️А хто ще не підписався у Facebook – можете зробити це прямо зараз👉 https://www.facebook.com/rusaggression/

​​22 лютого, на 91-му році життя, помер український літературознавець та дисидент Іван Дзюба.

Іван Дзюба народився 26 липня 1931 року на Донеччині. Навчався в Донецькому педагогічному інституті та в аспірантурі Інституту літератури імені Тараса Шевченка у Києві.

У дисидентському русі з початку 1960-тих років. У 1965 написав памфлет "Інтернаціоналізм чи русифікація?" присвячений проблемі національних відносин у соціалістичному суспільстві. У 1973 році засуджений радянським судочинством до 5 років позбавлення волі та 5 років заслання за "антирадянську пропаганду".

Восени 1989 став одним зі співзасновників Народного Руху України. У незалежній Україні був другим міністром культури. Певний час очолював комітет Національної премії імені Т.Г.Шевченка. У 2001 році нагороджений вищою державною нагородою - Герой України.

Детальніше про шлях Дзюби можна прочитати рубриці "Історичний календар".

Яким був Іван Дзюба розповідає документальний фільм з циклу про шістдесятників створеного спільно УІНП та "Історична Правда".

«Україна не буде змінювати підходів до опрацювання минулого».

Про це голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович сказав 22 лютого в інформаційному агентстві «Укрінформ» у межах серії урядових брифінгів з осмислення актуальних загроз і викликів для української держави.

💬 «Йдеться про намагання в черговий раз розпалити конфлікт довкола історичних тем, – зауважив Антон Дробович, коментуючи апеляцію до історії у виступі президента Росії Володимира Путіна 21 лютого. – Але це не вдасться зробити. Перевага України якраз в тому, що в нас є достатньо просторів для діалогу, дискусій і комунікації щодо складних тем».
 
«Україну не розділяють складні питання, якщо українці не нехтують діалогом. Це наша сила. У нас немає цензури. У нас держава нікого не називає «іноземними агентами». У нас нема законів, які забороняють наукову дискусію щодо історичної спадщини», – наголосив голова Українського інституту національної пам’яті. Він також підтвердив, що Україна обрала незмінний шлях проговорення складного історичного досвіду, зокрема двадцятого століття:

🔹 «Учора наші російські сусіди пригрозили навчити нас декомунізації. Вочевидь, на танках. Ми не потребуємо такої допомоги. Радимо почати з пам’ятників Дзержинському та іншим чекістам у Російській Федерації, осмислення досвіду, звільнення незаконно засуджених політичних в’язнів, зокрема, Юрія Дмітрієва. Україна ж незмінно і послідовно засуджує нацистський і комуністичний тоталітарні режими. І не буде змінювати підходів до опрацювання минулого. Історична правда, повага до людської гідності і прав людини – це ті принципи, на яких ми стоїмо в оцінках нацистського і комуністичного тоталітарних режимів».

Антон Дробович також зауважив, що обидва тоталітарні режими потребують чіткого засудження, та нагадав, що комуністичний тоталітарний режим не був вчасно засуджений на світовому рівні.

🔸 «Маємо декілька резолюцій, які засуджують нацизм і злочини нацизму на рівні Генасамблеї ООН, і жодного подібного документа щодо комуністичного тоталітарного режиму. По всьому світу, особливо у Східній Європі, все частіше ставиться питання про необхідність такого засудження на рівні ООН. Ми зі свого боку теж працюємо з фахівцями щодо цього. І звісно звернемося до МЗС щодо роботи в такому ключі, щоб ці злочини визнати і засудити на рівні міжнародної спільноти. Тому що незасуджені злочини повторюються, що ми зараз бачимо».

Зберігаємо спокій. Віримо в ЗСУ. Боронимо Батьківщину! Слава Україні!

Фото: Нікіта Тітов

​​🇺🇦 Офіційні державні канали для отримання інформації

Офіс Президента України
Генеральний штаб Збройних сил України
Кабінет Міністрів України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ
Міністерство культури та інформаційної політики
Український інститут національної пам'яті
Національна поліція України
Державна служба надзвичайних ситуацій (ДСНС)
Державна прикордонна служба України
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України
Сухопутні війська ЗС України
Військово-морські сили ЗСУ
Територіальна оборона ЗСУ

🚗🚅 Щодо руху транспорту та роботи інфраструктурної галузі

Міністерство інфраструктури України
Укрзалізниця
Украерорух
Укравтодор
Міжнародний аеропорт “Бориспіль”
Адміністрація морських портів України
Міжнародний аеропорт “Львів”
Державна служба України з безпеки на транспорті (ДСБТ)

Закликаємо усіх громадян зберігати спокій і за можливості залишатися вдома.
#Україна_єдина
#Смерть_загарбникам

Важливе повідомлення❗️ Український інститут національної пам’яті переведено в режим роботи воєнного часу

У час повномасштабної агресії проти нашої держави всі урядові структури згуртовані довкола захисту України. Відтак, анонсовані раніше заходи поки скасовуються, й Український інститут національної пам’яті працюватиме в режимі воєнного часу.

Ми надаватимемо інформаційну та експертну підтримку Збройним силам України, Міністерству оборони, Міністерству культури та інформаційної політики й іншим державним структурам, що зараз дають відсіч агресору. Принагідно нагадуємо і звертаємося з проханням: довіряйте інформації тільки з офіційних джерел, адже війна точиться не лише на наших кордонах, а й на інформаційному фронті.

Команда інституту продовжує працювати.

Контакти для зв’язку:
+38 096 248 31 71;
uinp@memory.gov.ua, uinp.ua@gmail.com.

Також звертаємо вашу увагу: офіційний сайт інституту (uinp.gov.ua) і тематичні сайти з міркувань безпеки можуть не працювати у нічний час.

Діймо разом для перемоги! ✌️🇺🇦