😞Вчора, на 79-му році життя, відійшов у вічність один із творців Українського інституту національної пам'яті – Роман Миколайович Круцик.

Він був дослідником злочинів комуністичного режиму, завдяки його праці українці дізналися про комуністичні злочини у Дем'яновому Лазу на Івано-Франківщині та Биківні біля Києва.

Роман Круцик був відомий державний діяч, політик, народний депутат України 2-го скликання, багато років очолював Київську міську організацію Українського добровільного історико-просвітницького правозахисного благодійного товариства «Меморіал» імені Василя Стуса.

🕯Вічна пам’ять видатній людині та співчуття рідним...

Вітаємо з Різдвом Христовим та прийдешнім Новим 2024 роком!

Стійкості, мужності, єдності та нездоланності нам перед загрозами, які мусимо подолати!

Дякуємо ЗСУ за можливість бути частиною вільного світу та відчувати цю причетність до Різдва та Нового року.

💫Христос народився!
🙏Славімо Його!

23 грудня у Києві демонтували пам’ятник учасникам більшовицького заколоту проти Української Центральної Ради та Української Народної Республіки, який радянська пропаганда називала «Січневе повстання 1918 року». 

Пам’ятник розташовувався у Маріїнському парку Києва. Відкриття скульптури відбулось у 1967 році. Композиція складається з чотири метрової бронзової скульптури радянського пролетаря з прапором, який стоїть на 2,5 метровому постаменті з чорного лабрадориту. Постамент розташовувався на цоколі висотою близько 40 сантиметрів. За інформацією комунального підприємства «Київблагоустрій», які здійснювали демонтаж пам’ятника, його вага складає 2,5 тонни. 

Нагадаємо, що 10 листопада 2023 року Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про виключення з Державного реєстру пам’яток культурної спадщини національного призначення низку пам’ятників, які стосувались російського імперського чи радянського тоталітарного минулого, що дало змогу київській міській влади розпочати демонтаж найбільш відомих монументів: пам’ятника Олександру Пушкіну, Миколі Щорсу, екіпажу бронепоїзда «Таращанець».

Фото: КМДА

​​У ніч на 1 січня 2024 року російські війська здійснили низку терористичних обстрілів території України, внаслідок чого зокрема завдали руйнації пам’яткам культурного значення.

У результаті атаки «шахедами» знищено близько 600 квадратних метрів покрівлі Львівського національного університету природокористування у містечку Дубляни Львівської області. У цьому навчальному закладі навчався лідер ОУН Степан Бандера.

Також цієї ж атакою «шахедів» знищений музей головнокомандувача УПА, генерал-хорунжого Романа Шухевича у Білогорщі на Львівщині.

Частину експонатів евакуювали ще на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Однак в музеї експонувалась частина особистих речей та матеріальних цінностей Шухевича, зокрема меблі та фортепіано, а також погруддя генерала та Степана Бандери. Всі ці артефакти було знищено.

Відправляючи безпілотники в атаку на музей Романа Шухевича і університет, у якому навчався Степан Бандера, російський агресор хотів продемонструвати якийсь символізм, але насправді вчергове виявив свою терористичну суть та геноцидну мету.

«Бомбардування музею Романа Шухевича на Львівщині, як і знищення пам’ятників на могилах жертв Голодомору в окупованій Херсонщині і Донеччині, зрештою як і руйнування музею Григорія Сковороди на Харківщині і сотень інших об'єктів спадщини від початку широкомасштабного вторгнення – є складовою того злочину геноциду, який задумала і намагається здійснити російський агресор на українській землі. Усі об’єкти української культурної спадщини і національної пам’яті є безпосередніми цілями агресора, адже його мета – знищити українську ідентичність, знищити український народ як такий», – відзначив заступник Голови Інстутуту Володимир Тиліщак.

Зазначимо, що у липні 2023 року ЮНЕСКО підтвердила пошкодження 274 культурних об’єктів в Україні через повномасштабне російське вторгнення.

Фото: Андрій Садовий

​​У ніч на 31 грудня 2023 року померла жертва сталінських репресій та колишня ув’язнена нацистських концтаборів, громадська активістка Надія Слєсарєва.

Надія Слєсарєва народилась 23 вересня 1930 року у Дніпрі. Її мама була вчителька молодших класів, а тато – агроном. Батьки прихистили також дівчинку Мотю, яка осиротіла в роки Голодомору 1932–1933 років.

У 1937 році батька Слєсарєвої направили працювати в народний комісаріат землеробства УРСР. У липні його арештували НКВД, а вже у вересні засудили за «антирадянську терористичну діяльність» до розстрілу.

Маму Слєсарєвої відправили у табори Сиблагу, а сама Надія потрапила до так званого «дитячого будинку дітей ворогів народу». Згодом її вдочерили старша сестра матері Олена Рейнгард з чоловіком Марцелем.

Під час Другої світової війни перебувала в окупованому німцями Дніпрі. У вересні 1943-го депортована до нацистского концентраційного табору Штутгоф у Польщі. Спершу її залучали до лісозаготівельних робіт. Згодом направили у Щецин, де залучали до будівництва підземних споруд. З наближенням радянських військ направили у містечко Нойе-Бранденбург. Саме там Надію Слєсарєву звільнили з нацистського полону.

Повернувшись додому у 1948 році, Надія змогла воз’єднатись з мамою, яку відпустили з таборів. Матері заборонялось жити та працювати у великих містах, тому мама з донькою проживали у містечку Ігрень (нині частина Дніпра) та тримали натуральне господарство: розводили кролів та обробляли город.

Після закінчення школи, Надія Слєсарєва навчалась в Дніпропетровському інженерно-будівельному інституті. Працювала на будівництвах великих промислових об’єктів на Донбасі.

Надія Слєсарєва засновниця та очільниця жіночого центру «Надія». Також вона довгий час відстоювала визнання примусових працівників в Україні та за виплату їм компенсацій. Її діяльність давала можливість почути багатьох потерпілих і створювала простір для діалогу.

Вона – кавалер ордену княгині Ольги І ступеня та нагороджена Хрестом заслуг на стрічці Ордену заслуг перед Федеративною Республікою Німеччина.

Спогади Надії Слєсарєвої можна прочитати на Радіо Свобода, за посиланням.

📢Запрошуємо громадськість до обговорення проєкту Закону України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу».

🏛Український інститут національної пам’яті виносить для проведення електронних консультацій з громадськістю проєкт Закону України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу» для забезпечення вивчення та врахування думки громадськості щодо зазначеного проєкту Закону.

❗️Метою прийняття проєкту Закону є комплексне законодавче врегулювання питань формування та реалізації державної політики національної пам’яті Українського народу, визначення її основних принципів та завдань, повноважень та основних напрямів діяльності суб’єктів політики національної пам'яті.

🔍Із проєктом Закону України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу» можна ознайомитися на сайті Інституту.

🤓Просимо надсилати свої зауваження та пропозиції до проєкту Закону на електронну адресу uinp@memory.gov.ua до 01 лютого 2024 року.

📖Контактна особа: головний спеціаліст відділу обліку та збереження місць пам’яті Управління інституційного забезпечення політики національної пам’яті Євген Костюк, тел.: (096) 010 95 02.

​​#FightForUkraine
Максим Кривцов двічі ставав на захист України. А в проміжку цивільного життя займався ветеранським активізмом та наставництвом для молоді. Його дебютний поетичний збірний вийшов незадовго до його загибелі на фронті.

Максим Кривцов народився 22 січня 1990 року у Рівному. Його батько продавав пресу, а мама була шкільною бібліотекаркою.

Після школи, Максим навчався у місцевому технікумі, а згодом вступив у Київський університет технологій та дизайну, де вивчав проєктування взуття та шкіряних виробів.

Після закінчення університету, у 2014 році долучився до лав Добровольчого українського корпусу «Правого сектора» (ДУК ПС), де воював до 2015 року. А з 2016 року служив у складі Бригади швидкого реагування Національного гвардії України.

Після демобілізації, у 2019 році, працював у Центрі реадаптації та реабілітації учасників АТО та ООС «ЯРМІЗ» та Veteran Hub. Також Максим був наставником у дитячо-юнацькому таборі «Строкаті Єноти», який заснував ветеран Олександр Чуб.

«Сучасна дитина, вона крута. Мені б хотілось, щоб вона розуміла, що є такою, і не боялася себе», – розповідав про свою роботу Максим.

Також, Кривцов активно займався творчою діяльністю. Публікував свої вірші у «Книга Love 2.0. Любов і війна», «Там, де вдома: 112 віршів про любов та війну», «Колискова 21-го століття Vol. 1: що тебе заколисує?». На його слова гурт «Yurcash» написав пісні «Панівна висота», «Він в ЗСУ, вона в ТрО», «Жовтий скотч».

«Війна - це міцелярка, що змиває косметику з обличчя, вулиць, планів, поведінки. Це сапа, що викошує полин й водночас лишає гіркий присмак незворотності», – говорив в інтерв’ю «Читомо» Максим Кравцов.

Після початку повномасштабного російського вторгнення, Максим повернувся до Сил оборони. У проміжках між боями продовжував писати вірші. Його поезії «Він переїхав в Бучу» та «Я вирушив автостопом» стали основою для двох епізодів документальної антології «Війна-ненажера» від «Вавилон-13».

У грудні 2023 року вийшла його дебютна поетична збірка «Вірші з бійниці». Книжка увійшла до списку кращих поетичних збірок 2023 року за версією українського ПЕН-клубу.

Загинув український захисник та поет Максим Кривцов 7 січня 2024 року.