​​🥰Щороку 22 січня у день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Україна відзначає День Соборності.

❗️Цього дня з різницею в рік відбулось дві рівнозначні за вагою події української історії: проголошення незалежності Української Народної Республіки, яке сталося у 1918 році, та проголошення Акта Злуки українських земель, що відбулося 1919-го.

💪Акт Злуки, проголошений 105 років тому – 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві, став епохальною історичною подією, коли українські землі об’єдналися в одній державі. Це стало основоположною віхою українського державотворення, увінчало соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття.

🇺🇦Проголошення Соборності 22 січня 1919 року, коли Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка об’єдналися в соборну державу, увінчало прагнення до єднання українців, розділених кордонами тогочасних імперій. Ця подія повністю руйнує твердження російської пропаганди, буцімто українські землі вперше об’єднав Сталін у 1939 році.

👫Окрім об’єднання розрізнених земель, на яких проживає одна нація в спільну державу, Соборність ще й символізує духовну консолідацію всіх громадян держави, їх згуртованість, незалежно від національності. Нарешті, соборність невіддільна від суверенітету й реальної незалежності народу – фундаменту побудови демократичної держави, є запорукою виживання й існування нації.

⚔️Нині Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань. Цілісність буде цілковито відновлена після того, як Україна звільнить усі території, захоплені ворогом. Соборність – мета Перемоги.

🤝 Соборність передбачає не лише пам’ять про спільне минуле, а й потребує згуртованої співпраці заради майбутнього, як на полі бою, так і в тилу. Коли ми, з різних регіонів, разом працюємо, боремося з російськими агресорами, створюємо знакове і важливе, адже ціль у нас спільна: незалежна, демократична і соборна Україна. Наша єдність – наша зброя!

🤓Також запрошуємо вас сьогодні, о 18:00 відвідати публічну дискусію присвячену Дню Соборності: «Відстояти Соборність: чому в 1919-му не вдалося і що робити, щоб вийшло зараз?» за участі відомих істориків та військовослужбовців Сил оборони України.

​​#FightForUkraine

Піднімав дух полоненим побратимам, переказуючи їм сюжети улюблених фільмів. Бойовик медик Орест Грицюк провів у російському полоні дев’ять місяців та повернувся в межах обміну 26 квітня 2023-го року.

Орест Грицюк родом з міста Нетішин. До початку повномасштабного вторгнення служив у патрульній поліції міста Київ, спершу у якості патрульного, а згодом, як інспектор з психологічного забезпечення. У 2021 році звільнився зі служби та влаштувався в компанію «Нова Пошта», де проводив внутрішні тренінги для співробітників компанії.

Після початку вторгнення долучився до нетішинської самооборони, де навчався вчорашніх цивільних базовим військовим навичкам. У квітні 2022-го чоловіка мобілізували до Сил оборони. Служив на Донецькому напрямку бойовим медиком.

У серпні 2022-го року підрозділ, де служив сержант Грицюк потрапив у ситуацію, в якій не можна було надіслати підкріплення. Коли у бійців закінчились патрони, щоб врятувати життя пораненим, було ухвалене рішення здатись в полон.

Уже в полоні, Грицюк зумів переконати російського офіцера не розстрілювати полонених артилеристів та надав медичну допомогу побратимам.

Більшу частину перебування в полоні – утримувався в Горлівській колонії.

«Я ніколи не думав, що в ХХІ столітті взнаю, що таке “плятянные вши”, які заводяться у всіх швах. Ми зранку прокидались, нас всіх шикували, ми співали гімн Росії. Неможливо його до речі не співати. Ходять і дивляться. Хто не співає - фізичний вплив. Потім під “Катюшу” на сніданок. А після їжі і до обіду ми вишукували вошей. Ось так групками, по п’ять-шість людей, як на волі люди збирались кави попити, ми збирались, спілкувались і давили вошей», – розповідав в інтерв’ю Грицюк.

Також, щоб підняти моральний дух побратимів, Орест влаштовував своєрідні «кінопокази». Він детально переказував відомі кінофільми, щоб були хоч якоюсь розрадою для військових у полоні. Переповідав фільми Квентіна Тарантіно, перші три частини «Термінатора», воєнну драму «Врятувати рядового Раяна», історичну драму «Форрест Гамп».

«Улюблений був “Врятувати рядового Раяна”. От здавалося б військові в полоні, нащо вам ця війна? Але ні постійно просили “Рядового Раяна” розказати», – згадував у інтерв’ю Грицюк.

26 квітня 2023 року сержант Орест Грицюк повернувся в межах обміну полоненими. Більше про допити російськими каральними органами та реабілітацію після полону дивіться у розлогому інтерв’ю Ореста Грицюка.

​​27 січня в багатьох країнах світу відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Генеральна асамблея ООН 1 листопада 2005 р. ухвалила Резолюцію №60/7, де зазначено, що «Голокост, який призвів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, завжди слугуватиме всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…».

Україна на державному рівні вперше долучилася до вшанування пам’яті у Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту у 2012 році, відповідно до постанови Верховної Ради України від 5 липня 2011 р. № 3560-VI «Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру». Однак громадські ініціативи вшанування пам’яті жертв Голокосту 27 січня розпочалися відразу по ухваленню резолюції Генасамблеєю ООН.

Дату приурочено до звільнення 1945 року військами 1-го Українського фронту в’язнів нацистського концтабору Аушвіц, який став у сучасному світі символом нацистських злочинів. Аушвіц ‑ єдиний колишній концтабір, а нині - музей, який внесено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Щороку його відвідують мільйони туристів.

Нацистська расова політика базувалася на злочинних дискримінаційних заходах, що із часом переросли у масові страти. Першими жертвами цієї політики стало єврейське населення. Людей знищували лише за етнічну належність. План «остаточного вирішення єврейського питання» зазнавав змін у процесі краху нацистського «бліцкригу» в СРСР. Перспективи переселення євреїв у певну місцевість (на територію Польщі ‑ в район Кракова, на Мадагаскар або за Урал) з розгортанням Другої світової війни виявилися примарними. Відтак нацисти вдалися до терору.

Методи Голокосту ‑ переслідування і масового винищення нацистами євреїв під час Другої світової ‑ на окупованій нацистами території СРСР дещо відрізнялися від тих, що застосовували в європейських країнах. Там євреїв заганяли в гетто, із часом могли відправити до місць масового знищення у газових камерах. А на українських землях, які стали складовою СРСР до 1939 р., більшість єврейського населення загинула від куль у протитанкових ровах. Частину ровів викопали ще за радянської влади, інші копали за окупації військовополонені, місцеве населення або самі жертви.

Одна з акцій «остаточного вирішення» відбулася наприкінці серпня 1941 р. Ідеться про масовий розстріл євреїв у Кам’янець-Подільському, де їх на початок війни мешкало близько 10 тис. осіб. У першій декаді серпня 1941-го угорська влада депортувала майже 18 тис. євреїв із Закарпаття в окуповану німцями Україну. Нацисти змусили їх іти маршем від Коломиї до Кам’янця-Подільського, де разом із місцевими євреями розстріляли протягом 26–29 серпня (разом 23,6 тис. осіб). Євреїв, які залишалися на території Закарпатської України, у травні 1944-го вивезли до концтабору Аушвіц. Там переважна більшість з них загинула в газових камерах відразу після прибуття.

Аушвіц ‑ найбільший концентраційний табір нацистської Німеччини. Він існував на території Польщі (в м. Освенцим) упродовж 1940–1945 рр. До 1942 р. це був один з багатьох концтаборів Третього Рейху; від 1942 р. ‑ головний осередок масового винищення євреїв. Аушвіц став для світу символом терору, Голокосту й геноциду.

Вчені вважають, що за весь час у концтаборі було ув’язнено близько 1,3 млн осіб, з яких 1,1 млн знищили. Крім євреїв і поляків ‑ двох найбільш постраждалих етнічних груп – в Аушвіці утримували радянських військовополонених і представників інших національностей. Серед них були й українці та вихідці з українських земель, за припущенням дослідників – близько 100 тис. осіб.

Страхітлива політика терору проти євреїв на території окупованої України знищила їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту на українських територіях стало близько 1,5 млн осіб.