#FightForUkraine

Євген Невинський був унікальним фахівцем у театрі ляльок. Чоловік займався цим видом мистецтва майже все життя.

Євген Невинський народився 1973 року у родині інженерів. З семи років займався у дитячому гуртку при театрі ляльок “Барвінок”. Згодом навчався на театральному факультеті Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського.

З 1998 року працював у Київському муніципальному академічному театрі ляльок. Першою п’єсою Євгена став “Маленький Мук” за мотивами казки Вільгельма Гауфа.

Окрім акторської майстерності, Євген Невинський також був конструктором театральних ляльок, створюючи персонажів для Київського муніципального академічного театру та Київського академічного театру лялько, а також для навчальних театрів Київської муніципальної академії естрадно-циркових мистецтв та Київського національного університету театру, кіно та телебаченні імені Івана Карпенка-Карого. В останньому протягом 12 років викладав технологію створення ляльок.

З початку повномасштабної війни пішов добровольцем до лав Сил оборони України. Служив у складі 118-ї окремої механізованої бригади. У липні 2023 року Євген Невинський зник безвісти на Запорізькому напрямку. Лише за рік, результати ДНК-експертизи змогли підтвердити загибель воїна та актора на фронті.

16 серпня відзначаємо 140 річницю з дня народження очільника уряду Української Народної Республіки періоду Директорії Ісаака Мазепи.

Ісаак Мазепа народився у селі Костробобів на Чернігівщині, в родині середнього достатку. Навчався в Чернігівській духовній семінарії та класичній гімназії. У 1904 році вступив на природознавчий факультет Санкт-Петербурзького університету.

Під час навчання у Петербурзі, Ісаак Мазепа став активним учасником української громади. З 1905 року вступає до Української соціал-демократичної робітничої партії та зближується з Миколою Поршем та Симоном Петлюрою. Також партійна робота познайомила його з майбутньою дружиною — лікаркою Наталією Сингалевич, яка також була членкинею УСДРП.

Після закінчення університету, Ісаак Мазепа працював агрономом у Нижегородські губернії, а згодом також досліджував методи ведення сільського господарства у передових європейських країнах — Австрійській імперії, Німеччині та Данії. На початку Першої світової війни оселяється у Катеринославі (нині Дніпро), де починає вести активну громадсько-політичну діяльність.

Після проголошення Української Центральної Ради у 1917 році активно займався організаторською роботою для поширення ідей Української Революції у Катеринославі, що мав сильно пробільшовицькі настрої. Разом з Панасом Феденком випускали друкований орган УСДРП «Наше слово».

За часів гетьманату Скоропадського 1918 року, як працівник губернської управи намагався врятувати від переслідувань прихильників УЦР, а також сам не тривалий час був в ув'язненні за публікації у газеті «Наше слово».

У 1919 році обійняв посаду міністра внутрішніх справ в уряді Бориса Мартоса. Як очільник МВС займався допомогою жертвами єврейських погромів, а також боротьбою з антисемітською агітацією. У серпні 1919 року очолив уряд УНР замість Бориса Мартоса, а вже в травні 1920 передав ці повноваження В’ячеславу Прокоповичу.

Після окупації України більшовиками, у 1920 році оселився у Львові, де продовжив громадсько-політичну діяльність на міграції. У 1922 видав працю «Большевизм і окупація України».

З 1923 року живе у Чехословаччині. Спершу у Празі, а згодом перебирається у Подєбради, де працює бібліотекарем та викладачем в Українській господарській академії. Займався дослідженням у сфері агроботаніки та морфології рослин. Під час окупації Чехословаччини нацистами жив ізольовано та відокремлено від усіх.

У 1944 році розуміючи, що прихід Червоної Армії в Чехословаччину завершиться для нього арештом, перебрався у Баварію: спершу у Регенсбург, а згодом у Аусбург. Намагався відродити свою політичну кар’єру, очоливши Виконавчий комітет Української Народної Ради у 1948 році. Однак через важку хворобу склав повноваження через два роки. Помер у 1952 році у Аусбургу.