🔵 10 серпня 2012 набув чинності Закон України “Про засади державної мовної політики”,, ухвалений 3 липня того ж року, відомий як "закон Ківалова-Колесніченка" за прізвищами депутатів-ініціаторів. Як саме вплинув цей закон на мову ситуацію в Україні та яким чином його застосування сприяло політичним маніпуляціям, особливо, в Автономній Республіці Крим?
Розповідаємо у новому дописі підготованому спільно з Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим.
Розповідаємо у новому дописі підготованому спільно з Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим.
❤19🔥5😱2👍1
8 серпня 1941 року німецькі війська захопили Умань, встановивши контроль над Правобережною Україною. А згодом почали готуватись до захоплення Крим.Як це вплинуло на німецьке населення Криму?
У співпраці з Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим підготували новий допис.
У співпраці з Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим підготували новий допис.
💔21
#FightForUkraine
Євген Невинський був унікальним фахівцем у театрі ляльок. Чоловік займався цим видом мистецтва майже все життя.
Євген Невинський народився 1973 року у родині інженерів. З семи років займався у дитячому гуртку при театрі ляльок “Барвінок”. Згодом навчався на театральному факультеті Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського.
З 1998 року працював у Київському муніципальному академічному театрі ляльок. Першою п’єсою Євгена став “Маленький Мук” за мотивами казки Вільгельма Гауфа.
Окрім акторської майстерності, Євген Невинський також був конструктором театральних ляльок, створюючи персонажів для Київського муніципального академічного театру та Київського академічного театру лялько, а також для навчальних театрів Київської муніципальної академії естрадно-циркових мистецтв та Київського національного університету театру, кіно та телебаченні імені Івана Карпенка-Карого. В останньому протягом 12 років викладав технологію створення ляльок.
З початку повномасштабної війни пішов добровольцем до лав Сил оборони України. Служив у складі 118-ї окремої механізованої бригади. У липні 2023 року Євген Невинський зник безвісти на Запорізькому напрямку. Лише за рік, результати ДНК-експертизи змогли підтвердити загибель воїна та актора на фронті.
Євген Невинський був унікальним фахівцем у театрі ляльок. Чоловік займався цим видом мистецтва майже все життя.
Євген Невинський народився 1973 року у родині інженерів. З семи років займався у дитячому гуртку при театрі ляльок “Барвінок”. Згодом навчався на театральному факультеті Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського.
З 1998 року працював у Київському муніципальному академічному театрі ляльок. Першою п’єсою Євгена став “Маленький Мук” за мотивами казки Вільгельма Гауфа.
Окрім акторської майстерності, Євген Невинський також був конструктором театральних ляльок, створюючи персонажів для Київського муніципального академічного театру та Київського академічного театру лялько, а також для навчальних театрів Київської муніципальної академії естрадно-циркових мистецтв та Київського національного університету театру, кіно та телебаченні імені Івана Карпенка-Карого. В останньому протягом 12 років викладав технологію створення ляльок.
З початку повномасштабної війни пішов добровольцем до лав Сил оборони України. Служив у складі 118-ї окремої механізованої бригади. У липні 2023 року Євген Невинський зник безвісти на Запорізькому напрямку. Лише за рік, результати ДНК-експертизи змогли підтвердити загибель воїна та актора на фронті.
💔29👍1
16 серпня відзначаємо 140 річницю з дня народження очільника уряду Української Народної Республіки періоду Директорії Ісаака Мазепи.
Ісаак Мазепа народився у селі Костробобів на Чернігівщині, в родині середнього достатку. Навчався в Чернігівській духовній семінарії та класичній гімназії. У 1904 році вступив на природознавчий факультет Санкт-Петербурзького університету.
Під час навчання у Петербурзі, Ісаак Мазепа став активним учасником української громади. З 1905 року вступає до Української соціал-демократичної робітничої партії та зближується з Миколою Поршем та Симоном Петлюрою. Також партійна робота познайомила його з майбутньою дружиною — лікаркою Наталією Сингалевич, яка також була членкинею УСДРП.
Після закінчення університету, Ісаак Мазепа працював агрономом у Нижегородські губернії, а згодом також досліджував методи ведення сільського господарства у передових європейських країнах — Австрійській імперії, Німеччині та Данії. На початку Першої світової війни оселяється у Катеринославі (нині Дніпро), де починає вести активну громадсько-політичну діяльність.
Після проголошення Української Центральної Ради у 1917 році активно займався організаторською роботою для поширення ідей Української Революції у Катеринославі, що мав сильно пробільшовицькі настрої. Разом з Панасом Феденком випускали друкований орган УСДРП «Наше слово».
За часів гетьманату Скоропадського 1918 року, як працівник губернської управи намагався врятувати від переслідувань прихильників УЦР, а також сам не тривалий час був в ув'язненні за публікації у газеті «Наше слово».
У 1919 році обійняв посаду міністра внутрішніх справ в уряді Бориса Мартоса. Як очільник МВС займався допомогою жертвами єврейських погромів, а також боротьбою з антисемітською агітацією. У серпні 1919 року очолив уряд УНР замість Бориса Мартоса, а вже в травні 1920 передав ці повноваження В’ячеславу Прокоповичу.
Після окупації України більшовиками, у 1920 році оселився у Львові, де продовжив громадсько-політичну діяльність на міграції. У 1922 видав працю «Большевизм і окупація України».
З 1923 року живе у Чехословаччині. Спершу у Празі, а згодом перебирається у Подєбради, де працює бібліотекарем та викладачем в Українській господарській академії. Займався дослідженням у сфері агроботаніки та морфології рослин. Під час окупації Чехословаччини нацистами жив ізольовано та відокремлено від усіх.
У 1944 році розуміючи, що прихід Червоної Армії в Чехословаччину завершиться для нього арештом, перебрався у Баварію: спершу у Регенсбург, а згодом у Аусбург. Намагався відродити свою політичну кар’єру, очоливши Виконавчий комітет Української Народної Ради у 1948 році. Однак через важку хворобу склав повноваження через два роки. Помер у 1952 році у Аусбургу.
Ісаак Мазепа народився у селі Костробобів на Чернігівщині, в родині середнього достатку. Навчався в Чернігівській духовній семінарії та класичній гімназії. У 1904 році вступив на природознавчий факультет Санкт-Петербурзького університету.
Під час навчання у Петербурзі, Ісаак Мазепа став активним учасником української громади. З 1905 року вступає до Української соціал-демократичної робітничої партії та зближується з Миколою Поршем та Симоном Петлюрою. Також партійна робота познайомила його з майбутньою дружиною — лікаркою Наталією Сингалевич, яка також була членкинею УСДРП.
Після закінчення університету, Ісаак Мазепа працював агрономом у Нижегородські губернії, а згодом також досліджував методи ведення сільського господарства у передових європейських країнах — Австрійській імперії, Німеччині та Данії. На початку Першої світової війни оселяється у Катеринославі (нині Дніпро), де починає вести активну громадсько-політичну діяльність.
Після проголошення Української Центральної Ради у 1917 році активно займався організаторською роботою для поширення ідей Української Революції у Катеринославі, що мав сильно пробільшовицькі настрої. Разом з Панасом Феденком випускали друкований орган УСДРП «Наше слово».
За часів гетьманату Скоропадського 1918 року, як працівник губернської управи намагався врятувати від переслідувань прихильників УЦР, а також сам не тривалий час був в ув'язненні за публікації у газеті «Наше слово».
У 1919 році обійняв посаду міністра внутрішніх справ в уряді Бориса Мартоса. Як очільник МВС займався допомогою жертвами єврейських погромів, а також боротьбою з антисемітською агітацією. У серпні 1919 року очолив уряд УНР замість Бориса Мартоса, а вже в травні 1920 передав ці повноваження В’ячеславу Прокоповичу.
Після окупації України більшовиками, у 1920 році оселився у Львові, де продовжив громадсько-політичну діяльність на міграції. У 1922 видав працю «Большевизм і окупація України».
З 1923 року живе у Чехословаччині. Спершу у Празі, а згодом перебирається у Подєбради, де працює бібліотекарем та викладачем в Українській господарській академії. Займався дослідженням у сфері агроботаніки та морфології рослин. Під час окупації Чехословаччини нацистами жив ізольовано та відокремлено від усіх.
У 1944 році розуміючи, що прихід Червоної Армії в Чехословаччину завершиться для нього арештом, перебрався у Баварію: спершу у Регенсбург, а згодом у Аусбург. Намагався відродити свою політичну кар’єру, очоливши Виконавчий комітет Української Народної Ради у 1948 році. Однак через важку хворобу склав повноваження через два роки. Помер у 1952 році у Аусбургу.
❤20
❔Що ви знаєте про мазепинку – головний убір, який є сьогодні частиною уніформи ЗСУ?
❔Що обʼєднує січового стрільця Осипа Букшованого і київського авіатора Олександра Карпеку?
❔Що може бути спільного між літературною спадщиною Гео Шкурупія та архітектурною спадщиною менонітів у Запоріжжі й Оріхові?
Усі вони мають звʼязок із Україною та Першою світовою війною.
Який саме – дізнавайтеся з каруселі.
У ній разом з істориком, дослідником Іваном Стичинським розповідаємо про повʼязані з Україною артефакти і феномени Першої світової війни.
Слухайте #подкастнапамять за посиланням.
❔Що обʼєднує січового стрільця Осипа Букшованого і київського авіатора Олександра Карпеку?
❔Що може бути спільного між літературною спадщиною Гео Шкурупія та архітектурною спадщиною менонітів у Запоріжжі й Оріхові?
Усі вони мають звʼязок із Україною та Першою світовою війною.
Який саме – дізнавайтеся з каруселі.
У ній разом з істориком, дослідником Іваном Стичинським розповідаємо про повʼязані з Україною артефакти і феномени Першої світової війни.
Слухайте #подкастнапамять за посиланням.
🔥21👍6
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
Сто років тому в місті Коломия в родині службовця-економіста Павла Мудрого та Олени Сидорович народилася Надія Мудра, якій судилося стати активною учасницею національно-визвольного руху, пройти сталінські табори і долучитися до розбудови незалежної України.
Національна свідомість тоді формувалася в більшості родин української інтелігенції. Родина Надії не була винятком. Більше того – її рідним дядьком був відомий історик Іван Крип’якевич (її мама і дружина Крип’якевича були рідними сестрами).
Так само патріотизм і бажання боротися за свободу і право бути українцями формувався самим життям: і в «Рідній школі», до якої було зверхнє ставлення в однолітків-поляків, і з приходом «перших совітів», коли львів’яни були шоковані розстрілом заручників у львівських тюрмах у червні 1941-го.
А ще – в Пласті, де Надія змалку брала участь у різноманітних вишколах, і в Юнацтві ОУН, до якого долучилася в 1941 році. Як членкиня жіночої сітки ОУН у Львові 30 червня 1941 року, коли у Львові проголосили Акт відновлення Української Держави, вона з подругами чергувала в одному з комітетів українського уряду і була на короткий час затримана гестапо.
Після повернення у Львів радянської влади в жовтні 1944 року вступила на хімічний факультет Львівської політехніки. Разом з тим виконувала доручення ОУН, переважно займалась лікуванням та облаштовуванням поранених воїнів УПА, очолювала «трійку» підпільної жіночої мережі. За сприяння дядька Івана Крип’якевича влаштувалася на роботу в канцелярію Львівського університету, де мала можливість передавати бланки для фіктивних студентських посвідчень підпіллю ОУН.
16 травня 1947 року Надію Мудру заарештували та засудили на 10 років таборів. Про тортури, які довелося пережити їй та іншим українкам, яких у таборах за її словами було до 90%, вона розповідала пізніше в численних спогадах та інтерв’ю.
Надія з подругами відбувала покарання на Колимі: спочатку в Магадані, потім – на шахті села Хеніканджа. Влітку 1955 року її перевели на поселення, працювала санітаркою в лікарні селища Усть-Омчуг.
Повернулась до Львова в липні 1956 року. Влаштувалася у Львівський науково-дослідний інститут педіатрії та акушерства, працювала там лаборантом, одночасно навчалася на біологічному факультеті Львівського університету, займалася науковою працею. Правда, про захист дисертації для «ворога народу» не могло бути й мови.
З початком українського відродження в 90-х роках минулого століття Надія Мудра поринула в громадську роботу. Була членом Спілки політв’язнів, секретарем Всеукраїнської Ліги Українських Жінок та секретарем її Львівської обласної організації. Вона доклала чимало зусиль для розшуку на Янівському цвинтарі Львова могил жертв масових розстрілів радянського тоталітарного режиму та видання унікального тритомного енциклопедичного довідника «Українська жінка у визвольній боротьбі 1940-1950 рр». У свої майже 80 років пані Надія сама набирала тексти на комп’ютері і редагувала їх.
Сто років тому в місті Коломия в родині службовця-економіста Павла Мудрого та Олени Сидорович народилася Надія Мудра, якій судилося стати активною учасницею національно-визвольного руху, пройти сталінські табори і долучитися до розбудови незалежної України.
Національна свідомість тоді формувалася в більшості родин української інтелігенції. Родина Надії не була винятком. Більше того – її рідним дядьком був відомий історик Іван Крип’якевич (її мама і дружина Крип’якевича були рідними сестрами).
Так само патріотизм і бажання боротися за свободу і право бути українцями формувався самим життям: і в «Рідній школі», до якої було зверхнє ставлення в однолітків-поляків, і з приходом «перших совітів», коли львів’яни були шоковані розстрілом заручників у львівських тюрмах у червні 1941-го.
А ще – в Пласті, де Надія змалку брала участь у різноманітних вишколах, і в Юнацтві ОУН, до якого долучилася в 1941 році. Як членкиня жіночої сітки ОУН у Львові 30 червня 1941 року, коли у Львові проголосили Акт відновлення Української Держави, вона з подругами чергувала в одному з комітетів українського уряду і була на короткий час затримана гестапо.
Після повернення у Львів радянської влади в жовтні 1944 року вступила на хімічний факультет Львівської політехніки. Разом з тим виконувала доручення ОУН, переважно займалась лікуванням та облаштовуванням поранених воїнів УПА, очолювала «трійку» підпільної жіночої мережі. За сприяння дядька Івана Крип’якевича влаштувалася на роботу в канцелярію Львівського університету, де мала можливість передавати бланки для фіктивних студентських посвідчень підпіллю ОУН.
16 травня 1947 року Надію Мудру заарештували та засудили на 10 років таборів. Про тортури, які довелося пережити їй та іншим українкам, яких у таборах за її словами було до 90%, вона розповідала пізніше в численних спогадах та інтерв’ю.
Надія з подругами відбувала покарання на Колимі: спочатку в Магадані, потім – на шахті села Хеніканджа. Влітку 1955 року її перевели на поселення, працювала санітаркою в лікарні селища Усть-Омчуг.
Повернулась до Львова в липні 1956 року. Влаштувалася у Львівський науково-дослідний інститут педіатрії та акушерства, працювала там лаборантом, одночасно навчалася на біологічному факультеті Львівського університету, займалася науковою працею. Правда, про захист дисертації для «ворога народу» не могло бути й мови.
З початком українського відродження в 90-х роках минулого століття Надія Мудра поринула в громадську роботу. Була членом Спілки політв’язнів, секретарем Всеукраїнської Ліги Українських Жінок та секретарем її Львівської обласної організації. Вона доклала чимало зусиль для розшуку на Янівському цвинтарі Львова могил жертв масових розстрілів радянського тоталітарного режиму та видання унікального тритомного енциклопедичного довідника «Українська жінка у визвольній боротьбі 1940-1950 рр». У свої майже 80 років пані Надія сама набирала тексти на комп’ютері і редагувала їх.
❤15👍2