#FightForUkraine

Євген Невинський був унікальним фахівцем у театрі ляльок. Чоловік займався цим видом мистецтва майже все життя.

Євген Невинський народився 1973 року у родині інженерів. З семи років займався у дитячому гуртку при театрі ляльок “Барвінок”. Згодом навчався на театральному факультеті Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського.

З 1998 року працював у Київському муніципальному академічному театрі ляльок. Першою п’єсою Євгена став “Маленький Мук” за мотивами казки Вільгельма Гауфа.

Окрім акторської майстерності, Євген Невинський також був конструктором театральних ляльок, створюючи персонажів для Київського муніципального академічного театру та Київського академічного театру лялько, а також для навчальних театрів Київської муніципальної академії естрадно-циркових мистецтв та Київського національного університету театру, кіно та телебаченні імені Івана Карпенка-Карого. В останньому протягом 12 років викладав технологію створення ляльок.

З початку повномасштабної війни пішов добровольцем до лав Сил оборони України. Служив у складі 118-ї окремої механізованої бригади. У липні 2023 року Євген Невинський зник безвісти на Запорізькому напрямку. Лише за рік, результати ДНК-експертизи змогли підтвердити загибель воїна та актора на фронті.

16 серпня відзначаємо 140 річницю з дня народження очільника уряду Української Народної Республіки періоду Директорії Ісаака Мазепи.

Ісаак Мазепа народився у селі Костробобів на Чернігівщині, в родині середнього достатку. Навчався в Чернігівській духовній семінарії та класичній гімназії. У 1904 році вступив на природознавчий факультет Санкт-Петербурзького університету.

Під час навчання у Петербурзі, Ісаак Мазепа став активним учасником української громади. З 1905 року вступає до Української соціал-демократичної робітничої партії та зближується з Миколою Поршем та Симоном Петлюрою. Також партійна робота познайомила його з майбутньою дружиною — лікаркою Наталією Сингалевич, яка також була членкинею УСДРП.

Після закінчення університету, Ісаак Мазепа працював агрономом у Нижегородські губернії, а згодом також досліджував методи ведення сільського господарства у передових європейських країнах — Австрійській імперії, Німеччині та Данії. На початку Першої світової війни оселяється у Катеринославі (нині Дніпро), де починає вести активну громадсько-політичну діяльність.

Після проголошення Української Центральної Ради у 1917 році активно займався організаторською роботою для поширення ідей Української Революції у Катеринославі, що мав сильно пробільшовицькі настрої. Разом з Панасом Феденком випускали друкований орган УСДРП «Наше слово».

За часів гетьманату Скоропадського 1918 року, як працівник губернської управи намагався врятувати від переслідувань прихильників УЦР, а також сам не тривалий час був в ув'язненні за публікації у газеті «Наше слово».

У 1919 році обійняв посаду міністра внутрішніх справ в уряді Бориса Мартоса. Як очільник МВС займався допомогою жертвами єврейських погромів, а також боротьбою з антисемітською агітацією. У серпні 1919 року очолив уряд УНР замість Бориса Мартоса, а вже в травні 1920 передав ці повноваження В’ячеславу Прокоповичу.

Після окупації України більшовиками, у 1920 році оселився у Львові, де продовжив громадсько-політичну діяльність на міграції. У 1922 видав працю «Большевизм і окупація України».

З 1923 року живе у Чехословаччині. Спершу у Празі, а згодом перебирається у Подєбради, де працює бібліотекарем та викладачем в Українській господарській академії. Займався дослідженням у сфері агроботаніки та морфології рослин. Під час окупації Чехословаччини нацистами жив ізольовано та відокремлено від усіх.

У 1944 році розуміючи, що прихід Червоної Армії в Чехословаччину завершиться для нього арештом, перебрався у Баварію: спершу у Регенсбург, а згодом у Аусбург. Намагався відродити свою політичну кар’єру, очоливши Виконавчий комітет Української Народної Ради у 1948 році. Однак через важку хворобу склав повноваження через два роки. Помер у 1952 році у Аусбургу.

#ЦейДеньвІсторіїУкраїни

Сто років тому в місті Коломия в родині службовця-економіста Павла Мудрого та Олени Сидорович народилася Надія Мудра, якій судилося стати активною учасницею національно-визвольного руху, пройти сталінські табори і долучитися до розбудови незалежної України.

Національна свідомість тоді формувалася в більшості родин української інтелігенції. Родина Надії не була винятком. Більше того – її рідним дядьком був відомий історик Іван Крип’якевич (її мама і дружина Крип’якевича були рідними сестрами).
Так само патріотизм і бажання боротися за свободу і право бути українцями формувався самим життям: і в «Рідній школі», до якої було зверхнє ставлення в однолітків-поляків, і з приходом «перших совітів», коли львів’яни були шоковані розстрілом заручників у львівських тюрмах у червні 1941-го.

А ще – в Пласті, де Надія змалку брала участь у різноманітних вишколах, і в Юнацтві ОУН, до якого долучилася в 1941 році. Як членкиня жіночої сітки ОУН у Львові 30 червня 1941 року, коли у Львові проголосили Акт відновлення Української Держави, вона з подругами чергувала в одному з комітетів українського уряду і була на короткий час затримана гестапо.

Після повернення у Львів радянської влади в жовтні 1944 року вступила на хімічний факультет Львівської політехніки. Разом з тим виконувала доручення ОУН, переважно займалась лікуванням та облаштовуванням поранених воїнів УПА, очолювала «трійку» підпільної жіночої мережі. За сприяння дядька Івана Крип’якевича влаштувалася на роботу в канцелярію Львівського університету, де мала можливість передавати бланки для фіктивних студентських посвідчень підпіллю ОУН.

16 травня 1947 року Надію Мудру заарештували та засудили на 10 років таборів. Про тортури, які довелося пережити їй та іншим українкам, яких у таборах за її словами було до 90%, вона розповідала пізніше в численних спогадах та інтерв’ю.

Надія з подругами відбувала покарання на Колимі: спочатку в Магадані, потім – на шахті села Хеніканджа. Влітку 1955 року її перевели на поселення, працювала санітаркою в лікарні селища Усть-Омчуг.

Повернулась до Львова в липні 1956 року. Влаштувалася у Львівський науково-дослідний інститут педіатрії та акушерства, працювала там лаборантом, одночасно навчалася на біологічному факультеті Львівського університету, займалася науковою працею. Правда, про захист дисертації для «ворога народу» не могло бути й мови.

З початком українського відродження в 90-х роках минулого століття Надія Мудра поринула в громадську роботу. Була членом Спілки політв’язнів, секретарем Всеукраїнської Ліги Українських Жінок та секретарем її Львівської обласної організації. Вона доклала чимало зусиль для розшуку на Янівському цвинтарі Львова могил жертв масових розстрілів радянського тоталітарного режиму та видання унікального тритомного енциклопедичного довідника «Українська жінка у визвольній боротьбі 1940-1950 рр». У свої майже 80 років пані Надія сама набирала тексти на комп’ютері і редагувала їх.

#ЦейДеньвІсторіїУкраїни

20 серпня відзначаємо 100 річницю з дня народження українського науковця та Героя України, багаторічного директора Інституту фізіології імені О.О. Богомольця НАН України Платона Костюка.

Платон Костюк народився у Києві в родині науковці. Його батько - Григорій Костюк був видатним українським психологом, а мати Мотрона Костюк (Лященко) займалась хімією.

Після випускного, у 1941 році Платон Костюк перебирається у Сталінград, де навчався в медичному інституті, а також на факультеті іноземних мов в місцевому педінституті. Згодом з наближенням фронту радянсько-німецької війни, евакуйований до Туркменістану. Через потребу армії у медичному персоналі, переведений на навчання в Харківське військово-медичне училище, що базувалось у Ашхабаді. У 1945 році служив військовим фельдшером у Польщі та Східній Прусії.

Після війни повернувся до Києва, де одночасно навчався на біологічному факультету Київського державному університету та на третьому лікувальному факультеті Київського медичного інституту.

Наукову діяльність розпочав у лабораторії загальної фізіології при Київському державному університеті, згодом викладав на кафедрі фізіології рідного біологічного факультету. У 1957 році захистив докторську дисертацію та перейшов на роботу в Інституту фізіології імені Олександра Богомольця, де незмінно очолював відділ загальної фізіології нервової системи. У 1960-1961 роках працював у Австралійському національному університеті під керівництвом Нобелівського лауреата Джона Екклса.

Платон Костюк першим в Україні та СРСР застосував мікроелектродну техніку для дослідження структурно-функціональної організації нервових центрів та біофізичних і молекулярних механізмів збудження та гальмування в нервових клітинах. Розробив нові методи реєстрації електричної активності нервових клітин, створив 7 нових електрофізіологічних приладів. Під його керівництво розроблялись методи можливого лікування цукрового діабету, епілепсії та хвороби Альцгеймера.

Також Платон Костюк був активним громадсько-політичним діячем у період "Перебудови". Як депутат Верховної Ради УРСР у 1989 році доклав зусиль до створення та ухвалення "Закону про мови в УРСР", який проголошував українську мову державною та закріпляв її всебічний розвиток та функціонування у всіх суспільних сферах.

Після проголошення незалежності України, намагався залучити міжнародні зв'язки для порятунку української науки, яка перебувала у кризовому стані. У в 1992 році з його ініціативи створили Міжнародний центр молекулярної фізіології НАН України.

Помер у 2010 році. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.

#FightForUkraine

Боєць Національної гвардії та Герой України Артем Амелін загинув 26 лютого 2022 року в боях на Луганщині. 20 серпня 2024 року Артему Амеліну виповнилося б 30 років.

Артем Амелін народився у Полтаві. Батьки Артема розлучились, коли йому було чотири, тому вихованням майбутнього Героя України займалась мама, бабуся та дідусь.

Після дев'ятого класу, Артем Амелін вступив в місцеве профтехучилище № 23, де навчався на газозварювальника. Згодом працював за фахом на підприємства Полтави.

Після строкової служби, Артем Амелін вирішив будувати професійну кар'єру у війську. Саме тому у червні 2021 року підписав контракт з 4-ю бригадою оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука НГУ (нині Бригада швидкого реагування "Рубіж" НГУ).

Повномасштабне російське вторгнення старший солдат Артем Амелін зустрів у селищі Трьохізбенка на Луганщині, де проходив службу тоді ще в складі Операції Об'єднаних сил.

26 лютого 2022 року, коли ворог уже був у небезпечній близькості до наших позицій, Артем Амелін під обстрілом спромігся дістатися до станкового протитанкового гранатомета й попри те, що в нього вже був пошкоджений оптичний приціл, влучним пострілом поцілив у башту російського танка, заклинивши її. Застосовуючи щільний вогонь 82-мм мінометів, ворог почав розгортати свою колону в бойовий порядок. Один із танків прорвався на спостережні пости, де намагався розчавити нацгвардійців. Старший солдат Амелін підповз до ворожої машини та одну за одною метнув у неї дві протитанкові гранати, підбивши танк. При цьому боєць дістав осколкове поранення, та попри біль продовжив прикривати відхід і перегрупування своїх побратимів. Згодом неподалік вдарили нові рашистські снаряди й Артем дістав множинні осколкові поранення. Побратими одразу надали йому домедичну допомогу й навіть довезли живим до шпиталю, але під час проведення реанімаційних заходів він помер.

25 березня указом Президента України нагороджений почесним званням Герой України посмертно.

З Днем Державного прапора!

Синьо-жовтий – єднає, синьо-жовтий – надихає, синьо-жовтий – це Україна.

З Днем Державного прапора, Україно! 🇺🇦❤

До 33-ї річниці Незалежності України Суспільне Одеса підготувало проєкт «Герої України. Південь». Інтерв’ю з військовослужбовцями нагородженими звання Герой України з врученням ордену «Золота Зірка» створені у співпраці з Оперативним командуванням "Південь" Сухопутних військ ЗСУ , Першим міжрегіональним відділом УІНП та та ГО Veterans HUB ODESA


Перше інтерв'ю - з Героєм України Денисом Чубаревим. Командир мінометної батареї 57-ї окремої мотопіхотної бригади частину свого дитинства провів на Луганщині. У 2014 році, після початку АТО, хлопець вступив до військового коледжу. Денис виконував бойові завдання в Херсонській області, внаслідок яких українські підрозділи прорвали першу лінію оборони збройних формувань РФ та звільнили низку населених пунктів. У лютому 2024 року Президент Володимир Зеленський вручив військовому орден «Золота Зірка».

Журналістка — Олена Голда
Оператори-постановники — Сергій Романенко, Ілона Якимюк
Монтаж та оформлення — Дмитро Згурьєв