#ЦейДеньвІсторіїУкраїни

Сто років тому в місті Коломия в родині службовця-економіста Павла Мудрого та Олени Сидорович народилася Надія Мудра, якій судилося стати активною учасницею національно-визвольного руху, пройти сталінські табори і долучитися до розбудови незалежної України.

Національна свідомість тоді формувалася в більшості родин української інтелігенції. Родина Надії не була винятком. Більше того – її рідним дядьком був відомий історик Іван Крип’якевич (її мама і дружина Крип’якевича були рідними сестрами).
Так само патріотизм і бажання боротися за свободу і право бути українцями формувався самим життям: і в «Рідній школі», до якої було зверхнє ставлення в однолітків-поляків, і з приходом «перших совітів», коли львів’яни були шоковані розстрілом заручників у львівських тюрмах у червні 1941-го.

А ще – в Пласті, де Надія змалку брала участь у різноманітних вишколах, і в Юнацтві ОУН, до якого долучилася в 1941 році. Як членкиня жіночої сітки ОУН у Львові 30 червня 1941 року, коли у Львові проголосили Акт відновлення Української Держави, вона з подругами чергувала в одному з комітетів українського уряду і була на короткий час затримана гестапо.

Після повернення у Львів радянської влади в жовтні 1944 року вступила на хімічний факультет Львівської політехніки. Разом з тим виконувала доручення ОУН, переважно займалась лікуванням та облаштовуванням поранених воїнів УПА, очолювала «трійку» підпільної жіночої мережі. За сприяння дядька Івана Крип’якевича влаштувалася на роботу в канцелярію Львівського університету, де мала можливість передавати бланки для фіктивних студентських посвідчень підпіллю ОУН.

16 травня 1947 року Надію Мудру заарештували та засудили на 10 років таборів. Про тортури, які довелося пережити їй та іншим українкам, яких у таборах за її словами було до 90%, вона розповідала пізніше в численних спогадах та інтерв’ю.

Надія з подругами відбувала покарання на Колимі: спочатку в Магадані, потім – на шахті села Хеніканджа. Влітку 1955 року її перевели на поселення, працювала санітаркою в лікарні селища Усть-Омчуг.

Повернулась до Львова в липні 1956 року. Влаштувалася у Львівський науково-дослідний інститут педіатрії та акушерства, працювала там лаборантом, одночасно навчалася на біологічному факультеті Львівського університету, займалася науковою працею. Правда, про захист дисертації для «ворога народу» не могло бути й мови.

З початком українського відродження в 90-х роках минулого століття Надія Мудра поринула в громадську роботу. Була членом Спілки політв’язнів, секретарем Всеукраїнської Ліги Українських Жінок та секретарем її Львівської обласної організації. Вона доклала чимало зусиль для розшуку на Янівському цвинтарі Львова могил жертв масових розстрілів радянського тоталітарного режиму та видання унікального тритомного енциклопедичного довідника «Українська жінка у визвольній боротьбі 1940-1950 рр». У свої майже 80 років пані Надія сама набирала тексти на комп’ютері і редагувала їх.

#ЦейДеньвІсторіїУкраїни

20 серпня відзначаємо 100 річницю з дня народження українського науковця та Героя України, багаторічного директора Інституту фізіології імені О.О. Богомольця НАН України Платона Костюка.

Платон Костюк народився у Києві в родині науковці. Його батько - Григорій Костюк був видатним українським психологом, а мати Мотрона Костюк (Лященко) займалась хімією.

Після випускного, у 1941 році Платон Костюк перебирається у Сталінград, де навчався в медичному інституті, а також на факультеті іноземних мов в місцевому педінституті. Згодом з наближенням фронту радянсько-німецької війни, евакуйований до Туркменістану. Через потребу армії у медичному персоналі, переведений на навчання в Харківське військово-медичне училище, що базувалось у Ашхабаді. У 1945 році служив військовим фельдшером у Польщі та Східній Прусії.

Після війни повернувся до Києва, де одночасно навчався на біологічному факультету Київського державному університету та на третьому лікувальному факультеті Київського медичного інституту.

Наукову діяльність розпочав у лабораторії загальної фізіології при Київському державному університеті, згодом викладав на кафедрі фізіології рідного біологічного факультету. У 1957 році захистив докторську дисертацію та перейшов на роботу в Інституту фізіології імені Олександра Богомольця, де незмінно очолював відділ загальної фізіології нервової системи. У 1960-1961 роках працював у Австралійському національному університеті під керівництвом Нобелівського лауреата Джона Екклса.

Платон Костюк першим в Україні та СРСР застосував мікроелектродну техніку для дослідження структурно-функціональної організації нервових центрів та біофізичних і молекулярних механізмів збудження та гальмування в нервових клітинах. Розробив нові методи реєстрації електричної активності нервових клітин, створив 7 нових електрофізіологічних приладів. Під його керівництво розроблялись методи можливого лікування цукрового діабету, епілепсії та хвороби Альцгеймера.

Також Платон Костюк був активним громадсько-політичним діячем у період "Перебудови". Як депутат Верховної Ради УРСР у 1989 році доклав зусиль до створення та ухвалення "Закону про мови в УРСР", який проголошував українську мову державною та закріпляв її всебічний розвиток та функціонування у всіх суспільних сферах.

Після проголошення незалежності України, намагався залучити міжнародні зв'язки для порятунку української науки, яка перебувала у кризовому стані. У в 1992 році з його ініціативи створили Міжнародний центр молекулярної фізіології НАН України.

Помер у 2010 році. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.

#FightForUkraine

Боєць Національної гвардії та Герой України Артем Амелін загинув 26 лютого 2022 року в боях на Луганщині. 20 серпня 2024 року Артему Амеліну виповнилося б 30 років.

Артем Амелін народився у Полтаві. Батьки Артема розлучились, коли йому було чотири, тому вихованням майбутнього Героя України займалась мама, бабуся та дідусь.

Після дев'ятого класу, Артем Амелін вступив в місцеве профтехучилище № 23, де навчався на газозварювальника. Згодом працював за фахом на підприємства Полтави.

Після строкової служби, Артем Амелін вирішив будувати професійну кар'єру у війську. Саме тому у червні 2021 року підписав контракт з 4-ю бригадою оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука НГУ (нині Бригада швидкого реагування "Рубіж" НГУ).

Повномасштабне російське вторгнення старший солдат Артем Амелін зустрів у селищі Трьохізбенка на Луганщині, де проходив службу тоді ще в складі Операції Об'єднаних сил.

26 лютого 2022 року, коли ворог уже був у небезпечній близькості до наших позицій, Артем Амелін під обстрілом спромігся дістатися до станкового протитанкового гранатомета й попри те, що в нього вже був пошкоджений оптичний приціл, влучним пострілом поцілив у башту російського танка, заклинивши її. Застосовуючи щільний вогонь 82-мм мінометів, ворог почав розгортати свою колону в бойовий порядок. Один із танків прорвався на спостережні пости, де намагався розчавити нацгвардійців. Старший солдат Амелін підповз до ворожої машини та одну за одною метнув у неї дві протитанкові гранати, підбивши танк. При цьому боєць дістав осколкове поранення, та попри біль продовжив прикривати відхід і перегрупування своїх побратимів. Згодом неподалік вдарили нові рашистські снаряди й Артем дістав множинні осколкові поранення. Побратими одразу надали йому домедичну допомогу й навіть довезли живим до шпиталю, але під час проведення реанімаційних заходів він помер.

25 березня указом Президента України нагороджений почесним званням Герой України посмертно.

З Днем Державного прапора!

Синьо-жовтий – єднає, синьо-жовтий – надихає, синьо-жовтий – це Україна.

З Днем Державного прапора, Україно! 🇺🇦❤

До 33-ї річниці Незалежності України Суспільне Одеса підготувало проєкт «Герої України. Південь». Інтерв’ю з військовослужбовцями нагородженими звання Герой України з врученням ордену «Золота Зірка» створені у співпраці з Оперативним командуванням "Південь" Сухопутних військ ЗСУ , Першим міжрегіональним відділом УІНП та та ГО Veterans HUB ODESA


Перше інтерв'ю - з Героєм України Денисом Чубаревим. Командир мінометної батареї 57-ї окремої мотопіхотної бригади частину свого дитинства провів на Луганщині. У 2014 році, після початку АТО, хлопець вступив до військового коледжу. Денис виконував бойові завдання в Херсонській області, внаслідок яких українські підрозділи прорвали першу лінію оборони збройних формувань РФ та звільнили низку населених пунктів. У лютому 2024 року Президент Володимир Зеленський вручив військовому орден «Золота Зірка».

Журналістка — Олена Голда
Оператори-постановники — Сергій Романенко, Ілона Якимюк
Монтаж та оформлення — Дмитро Згурьєв

З Днем Незалежності, Україно! 🇺🇦❤️

Вдесяте зустрічаємо цей день в умовах російської агресії та втретє в умовах повномасштабної війни з РФ. Тому, що вільна, незалежна Україна з сильним громадянським суспільством та успішною економікою – це смертельна загроза для «хворої на імперськість і рашизм» сусідньої країни.

Адже така Україна – приклад для інших спільнот на пострадянському просторі, що й після семи десятиліть у тоталітарній системі суспільство може відновитися і жити без «опіки схибленого старшого брата», який насправді ніколи цим «братом» і не був.

Незалежність – як повітря. Його не помічаєш, але без нього неможливо жити. Сповна глибину цінності нашої незалежності ми відчули, коли виникла загроза її втратити.

Україна платить високу ціну свободи. Тому, що знає цінність незалежності і волі, цінність права йти своїм шляхом і бути рівним. Тому сьогодні Україна бореться. Незламно. До перемоги!

Дякуємо всім, хто з нами на цьому шляху!🇺🇦🙏

До 33-ї річниці Незалежності України Суспільне Одеса підготувало проєкт «Герої України. Південь». Інтерв’ю з військовослужбовцями нагородженими звання Герой України з врученням ордену «Золота Зірка» створені у співпраці з Оперативним командуванням "Південь" Сухопутних військ ЗСУ , Першим міжрегіональним відділом УІНП та та ГО Veterans HUB ODESA.

Друге інтерв'ю з Героєм України Миколою Чобану. Чоловік з дитинства мріяв стати військовим. Спочатку був солдатом і водієм-автозаправником. Пізніше став командиром артилерійської батареї, отримав два ордени Богдана Хмельницького та «Золоту Зірку» Героя України.

З першого дня повномасштабного вторгнення підрозділ Миколи в складі 40-ї окремої артилерійської бригади перебував у Харківській області. Тримав оборону міста Харкова, стримував наступ на Слов'янськ зі сторони населеного пункту Ізюм, а у вересні 2022 року Микола брав участь у контрнаступі на Харківщині.

Журналістка — Олена Голда
Оператори-постановники — Сергій Романенко, Ілона Якимюк
Монтаж та оформлення — Дмитро Згурьєв

29 серпня - День пам'яті захисників України.

Ця дата обрана не випадково. Саме в цей день у 2014 році російські війська розстріляли колони українських військових під час їхнього виходу з оточення під Іловайськом. Українські воїни проявили героїзм та спротив ворогу, однак зазнали великих втрат.

Ті трагічні події розгорталися на полях соняшників, які вже дозрівали. Саме тому сонях обрано символом Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

ГО «Об’єднання матерів і дружин Захисників України» спільно з Українським інститутом національної пам’яті створили соціальне відео спрямоване на підкреслення важливості вшанування військових, які пожертвували своїм життям за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.

Цей ролик є тематичним продовженням попередньої інформаційної кампанії, що наголошує на необхідності щоденного вшанування загиблих захисників та захисниць хвилиною мовчання. Відео нагадує суспільству про те, що війна триває з 2014 року, а життя кожного і кожної з полеглих – це ціна нашої свободи.

Відео створене на замовлення Об'єднання матерів і дружин Захисників України у партнерстві з Українським інститутом національної памʼяті. Виготовлення ролика: Young&Hungry Production. Iлюстратор - Максим Паленко.