За останніми повідомленнями, депутати Дальницької сільської ради (Одеська обл.) ухвалили рішення про перейменування вулиць, які носять імена загиблих захисників України та борців за незалежність. Вулиці на честь героїв отримали «нейтральні» назви.
Український інститут національної пам’яті вважає такі рішення категорично неприпустимими. Імена тих, хто віддав життя за свободу, суверенітет і територіальну цілісність України, мають залишатися на мапі нашої країни.
Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» чітко визначає строки і процедури для перейменування топонімів із символікою імперської політики — але жодних законних підстав для скасування імен героїв, які боролися за нашу незалежність, немає.
Ми закликаємо органи місцевого самоврядування утриматися від таких кроків, а Одеську обласну адміністрацію — відновити справедливість і законність у цьому питанні.
Позиція Інституту з цього питання.

28 липня – День пам’яті загиблих у полоні

Сьогодні ми вшановуємо захисників, добровольців, волонтерів і цивільних, які загинули в полоні – страчені або замордовані ворогом.

Просимо о 09:00 приєднатись до загальнонаціональної хвилини мовчання на згадку про усіх, хто загинув у полоні.

Згадаємо їхні імена та історії. Своїх Героїв можна знайти:
• на сайті Платформи пам'яті Меморіал;
• на вебсайтах та офіційних сторінках Органів місцевого самоврядування – де згадуються імена волонтерів і цивільних, що загинули у полоні;
• У розділі Книга пам’яті загиблих у полоні на порталі Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.

Закликаємо всіх:
• Зупинитися о 09:00 на хвилину мовчання;
• Згадати імена загиблих — прочитайте їх.
Слава тим, хто віддав життя за нашу свободу! Ніколи не втратимо пам’ять про них!

Для Віри Анатій військова служба була не тільки особистим обов’язком і професійним покликанням, але й сімейною справою. Офіцерка морських сил, дружина й донька військових – в тяжкі часи вона долучилась до Сил оборони та встала на захист України.

Майбутня військовослужбовиця народилася 28 липня 1985 року в місті Очаків. В 2007 році Віра здобула педагогічну освіту в Миколаївському національному університеті імені Василя Сухомлинського.

Того ж року Віра вийшла заміж за Іллю Анатія. Їхнє сімейне життя перервала війна – у 2015 році, після початку російського вторгнення, Віра вирішила приєднатися до чоловіка в захисті Батьківщини та підписала контракт із ЗСУ.

У війську вона виконувала службово-бойові завдання в межах АТО, де й отримала своє офіцерське звання. Пізніше Віра стала начальником групи персоналу 29-го дивізіону надводних кораблів Головної військово-морської бази «Намив» ВМС ЗСУ.

Згодом у Віри та Іллі народилося двоє дітей, проте подружжя не покинуло свій військовий обов’язок. Вони навіть намагалися почергово їздити у відрядження, аби хтось з них завжди залишався з дітьми.

Повномасштабне російське вторгнення Віра Анатій зустріла разом з родиною в Очакові. Вже о 4 годину ранку подружжя отримало виклик на службу – вона в порт, а Ілля у військову частину.

За декілька годин почалася масована ракетна атака росіян й одна з ракет влучила в корабель на якому служила офіцерка. Ілля Анатій відразу зрозумів, що дружина загинула, проте тіло з моргу вийшло забрати лише через місяць – довелося проводити ДНК-тест.

Віру Анатій було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), а її чоловік продовжив службу в Силах оборони. Сьогодні офіцерці могло виповнитися 40 років.
#FightForUkraine

В ніч з 28 на 29 липня 2022 року стався один з найбільших російських терактів спрямованих щодо військовополонених – обстріл Волноваської виправної колонії біля селища Оленівка, де утримувались оборонці «Азовсталі». Внаслідок теракту в Оленівці загинуло щонайменше 53 українські захисники та ще 130 дістали поранення різної важкості.

Напередодні, 27 липня, майже 200 бійців бригади НГУ «Азов» перевели в нашвидку відремонтоване приміщення в промзоні колонії. Наступного вечора їх вишикували, перевірили за списком і по одному заводили в барак, заборонивши виходити на вулицю.

Близько 23:15 за межами колонії почувся вибух, а біля опівночі пролунав другий – уже всередині камери. Внаслідок вибуху приміщення бараку завалилось і розпочалась пожежа. В’язні, які перебували в тій частині бараку, де стався вибух і палало полум’я, загинули всі, в іншій – отримали важкі поранення і страшні опіки. Звідти чулися крики, але зайти всередину вже було неможливо. Адміністрація колонії тим часом не гасила пожежу і не надавала медичної допомоги. Тому багато травмованих помирали від втрати крові та больового шоку.

Лише за три години після теракту окупаційна адміністрація колонії допустила полонених, які мали медичний досвід для надання допомоги лише тим, хто зумів власними силами вибратись назовні. Евакуацію потерпілих окупанти розпочали лише зранку та проводили її вантажівками. Через таке транспортування частина поранених загинула у дорозі.

11 жовтня 2022 року Україні повернули тіла українських військових, серед яких, за результатами молекулярно-генетичних експертиз, ідентифікували понад 50 загиблих в Оленівці. Засвідчення інших триває. Так само не завершене і слідство у кримінальному провадженні, відкритому Офісом Генерального прокурора за фактом обстрілу військовими РФ колонії в Оленівці. Їх звинувачують у порушенні законів та звичаїв війни щодо жорстокого поводження з військовополоненими або цивільним населенням, поєднаного з умисним убивством.

26 червня 2025 року ООН опублікувала доповідь у якій визнала, що полонених в Оленівці вбила Росія термобаричними снарядами типу 30Ф74, що входять до складу боєприпасів 3ВОФ119, які перебувають на озброєнні армії РФ. Також у звіті зауважують, що при визначенні винних, варто звернути особливу увагу на 61-у та 155-у бригади морської піхоти та 11-й окремий гвардійський мотострілецький полк ЗС РФ.

ВИГРАЙ КНИГУ ПРО АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО

29 липня виповнюється 160 років років від дня народження одного з духовних лідерів українців у ХХ столітті – митрополита Андрея Шептицького. Крім служіння Богу і церкві він був справжнім реформатором і гуманістом, і, здається, не було такої сфери українського життя, яка не відчула б на собі мудрого впливу митрополита Андрея.

А ви багато знаєте про життя і діяння владики Андрея? Пропонуємо перевірити свої знання за допомогою нашого тесту. А заодно – взяти участь у розіграші книги отця Андрія Михалейка «Андрей Шептицький і нацистський режим 1841 - 1944. Між християнськими ідеалами і політичними реаліями». Ця книга є партнерським проєктом Інституту історії церкви УКУ та Українського інституту національної пам'яті.

Щоб взяти участь у розіграші книги, пройдіть тест і розмістіть скрін результату в коментарі під дописом на сторінці Інституту у Facebook. 29 липня за допомогою рандомайзера ми розіграємо три примірника книжки. Удачі!

Батьки Михайла Цимбалістого могли лише здогадуватися про численні бойові операції крізь які пройшов їхній син. Вже тільки після його смерті стало відомо про участь молодого розвідника в багатьох ключових боях АТО\ОСС та численних спецопераціях, що й досі залишаються засекреченими.

Михайло Цимбалістий народився 29 липня 1985 року в селі Увислі Тернопільської області. Згодом сім’я переїхала до Тернополя. Його батько та брат були військовими, тож хлопець ще з дитинства мріяв теж стати офіцером.

Рідні відмовляли Михайла від військової кар’єри, тож спочатку хлопець здобув вищу освіту в сфері менеджменту в Тернопільській академії народного господарства. Проте згодом він все одно вирішив стати на захист України й вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Після закінчення академії з відзнакою Михайлу Цимбалістому випав шанс стати бійцем Головного управління розвідки. В подальші роки він переконував свою сім’ю, що постійно перебуває в тилу чи на навчаннях, проте насправді захищав Україну на полі бою.

З початком російського вторгнення у 2014 році Михайло неодноразово брав участь в боях у найгарячіших точках. Зокрема, в боях за звільнення Слов’янська та під Іловайськом, брав участь в обороні Донецького аеропорту. Значна частина його бойового шляху досі залишається невідомою через засекреченість інформації.

Михайло Цимбалістий нагороджений орденом «За мужність» ІІІ та II (посмертно), медаллю «За відданість воєнній розвідці» ІІІ ступеня, відзнаками «За мужність при виконанні спецзавдань», «За участь в антитерористичній операції» та «Учасник АТО».

Молодий розвідник загинув 14 вересня 2019 року через поранення отримане від снайперського пострілу під час спецоперації в зоні ООС. Сьогодні Михайлу Цимбалістому могло виповнитися 40 років.

#FightForUkraine

#ЦейДеньвІсторіїУкраїни

Один день – надто мало, щоб осягнути всю велич постаті митрополита Андрея Шептицького, 160 років від дня народження якого ми відзначаємо сьогодні.

Але це можливість почати відкривати для себе цю непересічну особистість та вчитися на його прикладі любити свою землю, свій народ і бути вірним своїм життєвим принципам.

Недарма владика Андрей стверджував, що «Пам’ять про добрі вчинки ближніх є не лише виявом вдячності, але й дороговказом для нашого життя. Бо, згадуючи їх, ми вчимося любити, служити, жертвувати».

На ресурсах УІНП є багато матеріалів, присвячених життю і діянням Андрея Шептицького. Ось деякі з них:

🎥 Відеоролик із циклу «Люди епохи»

📝 Допис у рубриці «Історичний календар»

ℹ️ Інформаційні матеріали.

📰 Стаття «На службі Богу й Україні». До дня народження митрополита Андрея Шептицького.

🗞️ Стаття «Андрей Шептицький: найдовший беатифікаційний процес в УГКЦ».

📊 Виставка «Андрей Шептицький: великий незнаний»

50 років тому, 1 серпня 1975 року, в Гельсінкі 32 європейські країни, СРСР, США та Канада підписали Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), який став відомим як Гельсінський заключний акт чи Гельсинські угоди.

Цей документ зафіксував принципи непорушності кордонів, невтручання у внутрішні справи держав, мирного вирішення міжнародних конфліктів і, що найважливіше, поваги до прав людини та основних свобод.

Для України Гельсінські угоди стали каталізатором нового етапу опору тоталітарному совєтському режиму. Саме підписанням СРСР цього документа скористалися правозахисники, що прагнули публічно вимагати виконання задекларованих зобов’язань.

9 листопада 1976 року в Києві була створена Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ), ініційована письменником Миколою Руденком. УГГ стала першою легальною правозахисною організацією в УРСР, згодом її наступницею стала Українська Гельсінська спілка, очолена Левком Лук’яненком.

На основі Гельсінського заключного акту в 1990 році було прийнято Паризьку хартію для нової Європи, яка підтверджувала відданість демократії і правам людини. 1995 року на базі НБСЄ було створено Організацію з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Однак повномасштабна агресія Росії проти України в 2022 році поставила під сумнів ефективність цієї структури. Попри своє призначення як майданчика для запобігання конфліктам, ОБСЄ виявилася неспроможною стримати чи адекватно реагувати на порушення основоположних принципів, зафіксованих у Гельсінських угодах.