5 серпня роковини офіційного початку масових репресій 1937-1938 років відомих також, як Великий терор.

Саме цього дня 1937 року наказ НКВД СРСР № 00447 набув чинності підставою для якого було рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 «Про антирадянські елементи». Це рішення проголошувало найбільші репресії з метою знищення усіх, хто на думку радянського керівництва не годився для майбутньої побудови комунізму. Її теоретично обґрунтував новий очільник НКВД Микола Єжов і відредагував особисто Сталін.

Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією — на ув’язнення в таборах ГУЛАГу НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 людей, то у січні 1938 року він був збільшений до 83 122 людей. З проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

Репресивна кампанія тривала понад 15 місяців і була офіційно припинена за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча репресії тривали й далі. В Україні протягом 1937-1938 років було засуджено 197 617 людей, із них на смертну кару – 122 237.

Одним із символів тих страшних подій став Биківнянський ліс під Києвом. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. Тут співробітники НКВД закатували та убили понад 20 тисяч людей.

Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.

У 1994 році Генасамблея ООН встановила 9 серпня Міжнародний день корінних народів світу задля щорічної солідарності з тими народами, що становлять меншість на своїй історичній батьківщині.

Корінний народ – це не те саме, що національна меншина. В Україні проживає доволі багато національних меншин і лише декілька корінних народів. Щоб бути корінним народом, етнічна спільнота мала сформуватися як така саме на території України, бути носієм самобутньої мови та культури й не мати власної держави за межами України.

Поряд з українцями корінними народами в Україні є кримські татари, караїми та кримчаки – їхньою історичною батьківщиною є Крим. Міжнародне право та українське законодавство захищає корінні народи. Йдеться насамперед про збереження та розвиток власних мови, культури й традицій. А також про захист від утисків, примусової асиміляції чи геноциду.

Але на своїй історичній батьківщині, уже 11 років поспіль окупованому Криму, представники корінних народів, насамперед кримські татари, мають справу з протилежною реальністю. 

Асиміляція корінних народів – це давня тактика Російської імперії, яку продовжує сучасний російський режим, як у самій РФ (подивіться на становище так званих автономних республік та їхніх народів), так і на окупованих територіях. Тих, хто протидіє асиміляції чи уникає співпраці з окупаційною владою, – переслідують.

За даними Представництва Президента в Автономній Республіки Крим, станом на лютий 2025 року, відомо про 221 кримського політв’язня, 134 з них – кримські татари.

Захист прав корінних народів – це ознака сталої демократії та розвиненої державності. Україна, яка захищає права своїх корінних народів, принципово відрізняється від Росії, що, маючи в своєму складі десятки корінних народів, спрямовує зусилля на їхню асиміляцію, планомірно знищуючи їхні ідентичності, мови та культури. Та навіть фізично знищує, використовуючи їхнє чоловіче населення як людський матеріал у власних воєнних авантюрах.

Покликання науковця служити людям іноді має дуже трагічні виміри. Такою була доля українського фізика та винахідника Олега Геращенка, чию соту річницю від дня народження ми сьогодні відзначаємо.

Олег Геращенко народився 1925 року в Узбекистані. В 1939 році його родина переїхала до Києва. Майбутній науковець спершу обрав більш робітничу професію, навчаючись на механіка в морехідній училищі та річковому технікумі. Пізніше навчався на теплотехнічному факультеті в КПІ.

З 1949 року до 1951 року працював на Одеському суднобудівному та судноремонтному заводі. Любов до моря стала другою важливою стихією його життя – Олег Геращенко, попри наукову зайнятість, приділяв увагу вітрильному спорту й навіть мав звання майстра спорту.

З 1951 Олег Геращенко починає працювати в Інституті теплоенергетики АН УРСР. За 20 років пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до директора цього Інституту. Як науковець, він розвинув вітчизняну школу теплометрії – вивчення теплового потоку та різних типів його первинних перетворювачів. А також створення приладів, які могли б фіксувати тепловий потік та його потужність.

Очолюючи Інститут теплоенергетики Олег Геращенко керував низкою груп, що впроваджували принципи теплометрії у різні галузі, насамперед медицині, сільському господарстві, металургії, геології, харчовій та холодильній промисловостях.

У 1986 році Олег Геращенко брав участь в ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Науковець, попри те, що вже не очолював Інститут теплоенергетики, добровільно погодився поруч з фахівцями з дозиметричної розвідки проводити, вперше в історії масштабних техногенних аварій, теплометричну розвідку, що змогла достовірно виміряти потужність тепловиділення активної зони реактора.

На жаль, під час проведення теплометричних замірів Олег Геращенко отримав складні проблеми зі здоров’ями, через які помер у 1992 році, так і не реалізувавши всі свої наукові плани, проте залишивши велику українську школу теплометрії та теплофізичного приборобудування, яка досі є конкурентною у світі.