Леонід Боримський народився 7 березня 1997 року в селі Червоне Житомирської області, де закінчив школу з відзнакою. Вступив на факультет гуманітарних наук НаУКМА за спеціальністю «Історія» у 2018 році.

Будучи першокурсником Леонід стає братчиком у Братстві козацького бойового звичаю «Спас» та активно долучається до його діяльності й громадських активностей: козацькі фестивалі та заходи, «Козак-квести», фестивалі Тараса Шевченка «Ше.Fest» і «Країна Мрій».

Для Леоніда це була частина особистого прагнення берегти українську культуру й традиції.

Він з дитинства захоплювався історією давнього Риму та поєднував це з реальним служінням. Він вільно володів англійською, сам вивчив німецьку, тому у війську охоче працював із іноземними колегами. І навіть позивний взяв собі відповідний – Ремус/Рим.

Під час повномасштабного вторгнення Леонід долучився до лав 3-ї окремої штурмової бригади. Завдяки володінню іноземними мов на розмовному рівні, був зарахований до інтернаціонального по складу відділення. Свою військову кафедру, яку пройшов у студентський час при прийомі приховав, проте вже за два місяці служби дослужився до заступника командира відділення.

За два місяці до Нового 2025 року Леонід отримав серйозне поранення в голову. Під час бойового завдання відстояв з побратимами позицію, виніс на собі побратима. Пройшовши лікування та реабілітацію – повернувся на фронт.

15 березня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі села Копанки Ізюмського району Харківської області Леонід загинув. Поховали його 22 березня у рідному селі Червоне.

За тиждень до загибелі військовослужбовцю виповнилося 28 років. Подарунки від родини забрати з пошти так і не встиг, батьки поклали їх вже до труни: вишиванку, Історію Римської імперії та годинник.

У Леоніда залишилися батьки, сестра, бабуся і дядько, який продовжує його справу у війську. Леонід залишився в пам’яті друзів і товаришів як щира, безкомпромісна людина, для якої патріотизм і служіння Україні були життєвим вибором.

#FightForUkraine

КРИВАВИЙ, А НЕ ЗОЛОТИЙ ВЕРЕСЕНЬ 1939 РОКУ

17 вересня 1939 року сталінська Росія вступила у Другу світову війну на боці нацистської Німеччини. Тодішній східний кордон польської держави перетнуло понад 600 тисяч військових Червоної армії. Упродовж наступних днів вони окупували територію з 13 мільйонами населення, переважно українцями та білорусами.

Сама окупація відбувалася під приводом «захисту братніх українського та білоруського народів». Сталінська Росія увійшла у Другу світову війну як агресор, окупант і повноцінний союзник гітлерівської Німеччини. 22 вересня нацистські та більшовицькі окупанти провели спільний парад в Бресті (Білорусь).

«Золотий вересень» – так в СРСР називали події осені 1939 року, коли західна Україна та Білорусь були включені до сталінської імперії. Совєтська пропаганда називала це «визволенням», «возз’єднанням українських та білоруських земель». Вона малювала картини масового ентузіазму та великих очікувань мешканців заходу України. Хоча радість не була настільки загальною, а згодом змінилась на розчарування, страх і спротив.

Як цей міф викривлює реальність подій. Дізнайтесь більше про це у одному з роликів циклу #ВійнаіМіф

https://www.youtube.com/watch?v=eCL7CVRZ5pM&t=4s

😎 Знайоме відчуття, коли гортаєш «порожню» стрічку? Ми знаємо, як це виправити!

Знайшли для Вас скарбничку топових культурних каналів від креативних адмінів з чарівним вайбом, де кожна публікація торкається душі. 😏👇🏻

Шикарні плейлисти на вечір від музичних каналів

Фільми, які ви давно шукали

Круті книги та все про книги від авторів та критиків

Історичні факти, що пробуджують бажання відтворити машину часу

Та й інші цікавинки

Хочете, щоб ваша стрічка стала джерелом культури й натхнення? Тоді підписуйтесь

👇

ЗАРЯДИТИСЯ ЕНЕРГІЄЮ

УІНП НА UA FEST 2025 У ВАРШАВІ

21 вересня Український інститут національної пам’яті долучився до щорічного українського родинного фестивалю UA FEST 2025, присвяченого Міжнародному дню миру та першій річниці UA HUB у Варшаві.

На окремій локації Інституту відвідувачі змогли ознайомитися з виданнями та матеріалами, що популяризують українську історію та руйнують імперські міфи:

• книги та брошури («Наш Маріуполь», «Україна 1932–1933. Геноцид голодом», «Війна і міф» англійською та ін.);

• артплакати й фотоальбом до 30-річчя Незалежності «Найкращий час. Independence. PrimeTime»;

• паперові моделі військової техніки періоду Української революції;

• англомовні видання («Дівчата зрізають коси», «Rashism is…»).

Голова УІНП Олександр Алфьоров нагадав учасникам заходу про кожного та кожну, завдяки яким Україна бореться сьогодні та вшанував полеглих хвилиною мовчання.

Також представив продукцію Інституту й виставку «Найкращий час. Independence. PrimeTime».
Фестиваль UA FEST 2025 це подія, що кожного року стає платформою для єднання українців за кордоном, знайомства з культурою та історією України у самому серці Європи.

22 вересня 1835 року народився Олександр Потебня – видатний український мовознавець, філософ і громадський діяч.

Народився Олександр Потебня на хуторі Манів біля Ромен. Від бабусі хлопець вперше почув українські народні казки й пісні, про які через багато років згадував у своїх працях. У семирічному віці
Олександр володів українською та російською, а згодом, навчаючись у Радомській гімназії (Польща), вдосконалив польську та опанував кілька європейських мов.

У 1851 році Олександр Потебня вступив до Харківського університету. Спершу обрав юриспруденцію, але вже за рік перевівся на історико-філологічний факультет. Тут він захопився українським фольклором і народною творчістю, що стали фундаментом його лінгвістичної наукової теорії. Вирішальним був вплив на молодого Потебню викладачів Амвросія Метлинського і братів Лавровських, які познайомили його з працями вчених-філологів.

Після завершення університету Потебня став викладачем у Першій Харківській гімназії та паралельно готував дисертацію. Вже в 1860 році він захистив роботу про символи в слов’янській народній поезії, а невдовзі опублікував знакову працю «Мысль и язык». У ній учений уперше обґрунтував нерозривний зв’язок мови й мислення, висунув концепцію «внутрішньої форми слова» – ідею, яка стала основою психологічного напрямку у слов’янському мовознавстві.

Подальша кар’єра Потебні була пов’язана з Харківським університетом. У 1875 році він став професором кафедри російської мови та словесності. Його лекції в університеті ставали подіями – він умів говорити просто про складне. Потебня досліджував діалектологію, граматику, фольклор. Його «Записки з російської граматики» й «Пояснення малоросійських і споріднених народних пісень» стали класикою.

Олександр Потебня був активним учасником Харківської громади, уклав буквар для недільних шкіл, підтримував українських письменників, переклав «Одіссею» Гомера українською. Був щасливим в шлюбі із донькою харківського книговидавця Марією та мав двох синів – Олександра та Андрія, успішних вчених у галузі електроенергетики та ботаніки відповідно.

29 листопада 1891 року Олександр Потебня помер у Харкові. Сьогодні його ім’ям названо Інститут мовознавства НАН України, вулиці, школи та музей.