БОЛБОЧАНУ – 142: ПАМ’ЯТАЄМО ВИЗВОЛИТЕЛЯ КРИМУ
У час, коли російський агресор продовжує завдати удари по Україні та утримувати в окупації українські землі, як ніколи важливо згадувати тих, хто визволяв Україну в російських більшовиків понад сто років тому!
Сьогодні вшанували полковника армії УНР Петра Болбочана – бойового офіцера, визволителя Криму та одного з зачинателів української армії на початку ХХ століття.
Учасники згадали про виняткову роль Петра Болбочана в роки Української Революції 1917–1921 років, а також про його трагічну долю, яка є гірким нагадування про те, що Росія – це дуже хитрий та підступний ворог.
Дякуємо всім, хто приєднався до нас в цей день. Сподіваємося, це перетвориться на щорічну традицію, яка стане нагадуванням про найкращих синів України.
Більше можна прочитати за посиланням.
Вшанування було організовано Українським інститутом національної пам’яті.
У час, коли російський агресор продовжує завдати удари по Україні та утримувати в окупації українські землі, як ніколи важливо згадувати тих, хто визволяв Україну в російських більшовиків понад сто років тому!
Сьогодні вшанували полковника армії УНР Петра Болбочана – бойового офіцера, визволителя Криму та одного з зачинателів української армії на початку ХХ століття.
Учасники згадали про виняткову роль Петра Болбочана в роки Української Революції 1917–1921 років, а також про його трагічну долю, яка є гірким нагадування про те, що Росія – це дуже хитрий та підступний ворог.
Дякуємо всім, хто приєднався до нас в цей день. Сподіваємося, це перетвориться на щорічну традицію, яка стане нагадуванням про найкращих синів України.
Більше можна прочитати за посиланням.
Вшанування було організовано Українським інститутом національної пам’яті.
❤17👍6
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
«Як парость виноградної лози плекайте мову». Цей заповіт Максима Рильського якнайкраще характеризує життєвий шлях і подвижництво професора Олександра Пономаріва, якому сьогодні виповнилося б 90 років.
Народився він у 1935 році в Таганрозі. Як згадував сам Пономарів, у них в родині завжди говорили українською, а старшим двоюрідним братам навіть пощастило вчитися в українській школі, яка до 1933-го була в місті.
Сам Олександр вчився уже в російській. Незнання українського правопису завадило вступити на українську філологію, коли приїхав до Києва подавати документи до Київського університету імені Тараса Шевченка. Тож юнак вступив на російську. Втім, згодом блискуче самотужки опанував українську граматику і стилістику. Як і новогрецьку та п’ять слов’янських мов, якими читав і перекладав.
З того часу плекання української мови, її відстоювання і популяризація стали сенсом його життя. Понад 40 років він викладав стилістику української мови в Київському університеті імені Тараса Шевченка, зокрема в Інституті журналістики. Свою докторську дисертацію присвятив питанням нормативності української мови в засобах масової інформації. До останнього вів на сайті BBC авторську колонку, де давав відповіді на питання зі стилістики української мови.
Боротьба за мову збігалася з активною життєвою і громадською позиціями професора. Він не боявся відкрито виступати проти зросійщення, повернувшись до українського звучання власного прізвища Пономарів. Підтримував «мовний майдан», підписав відкрите звернення до Віктора Януковича із вимогою скасувати так званий мовний закон «Ківалова-Колесніченка». Був одним із співавторів нового українського правопису, обстоював повернення до «репресованих» у 1930-х роках норм «харківського» правопису.
Він не дожив лише три дні до свого 85-річчя. Сьогодні згадати добрим словом професора Пономаріва пропонує наша рубрика «Історичний календар».
«Як парость виноградної лози плекайте мову». Цей заповіт Максима Рильського якнайкраще характеризує життєвий шлях і подвижництво професора Олександра Пономаріва, якому сьогодні виповнилося б 90 років.
Народився він у 1935 році в Таганрозі. Як згадував сам Пономарів, у них в родині завжди говорили українською, а старшим двоюрідним братам навіть пощастило вчитися в українській школі, яка до 1933-го була в місті.
Сам Олександр вчився уже в російській. Незнання українського правопису завадило вступити на українську філологію, коли приїхав до Києва подавати документи до Київського університету імені Тараса Шевченка. Тож юнак вступив на російську. Втім, згодом блискуче самотужки опанував українську граматику і стилістику. Як і новогрецьку та п’ять слов’янських мов, якими читав і перекладав.
З того часу плекання української мови, її відстоювання і популяризація стали сенсом його життя. Понад 40 років він викладав стилістику української мови в Київському університеті імені Тараса Шевченка, зокрема в Інституті журналістики. Свою докторську дисертацію присвятив питанням нормативності української мови в засобах масової інформації. До останнього вів на сайті BBC авторську колонку, де давав відповіді на питання зі стилістики української мови.
Боротьба за мову збігалася з активною життєвою і громадською позиціями професора. Він не боявся відкрито виступати проти зросійщення, повернувшись до українського звучання власного прізвища Пономарів. Підтримував «мовний майдан», підписав відкрите звернення до Віктора Януковича із вимогою скасувати так званий мовний закон «Ківалова-Колесніченка». Був одним із співавторів нового українського правопису, обстоював повернення до «репресованих» у 1930-х роках норм «харківського» правопису.
Він не дожив лише три дні до свого 85-річчя. Сьогодні згадати добрим словом професора Пономаріва пропонує наша рубрика «Історичний календар».
❤18👍3
ВІН СПІВАВ, КОЛИ ІНШІ МОВЧАЛИ
Попри повну втрату зору, він став голосом трагічних подій української історії й зберіг пам’ять про них в піснях, що пережили зміни режимів, репресії, війни й голод. Цього дня у 1898 році народився Петро Гузь – один з останніх традиційних кобзарів.
Коли хлопцю було лише 3 роки він захворів на золотуху й втратив зір, тож згодом батько віддав його на навчання до кобзарів. Першим вчителем Петра тоді став відомий кобзар Михайло Кравченко, що мав за плечима виступи в найбільших містах України й Санкт-Петербурзі.
Порушення зору й мистецький фах не завадили молодому Гузю у 1920 році приєднатися до антибільшовицького повстання отамана Леонтія Христового, що діяв на теренах Полтавщини.
Детальніше
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
Попри повну втрату зору, він став голосом трагічних подій української історії й зберіг пам’ять про них в піснях, що пережили зміни режимів, репресії, війни й голод. Цього дня у 1898 році народився Петро Гузь – один з останніх традиційних кобзарів.
Коли хлопцю було лише 3 роки він захворів на золотуху й втратив зір, тож згодом батько віддав його на навчання до кобзарів. Першим вчителем Петра тоді став відомий кобзар Михайло Кравченко, що мав за плечима виступи в найбільших містах України й Санкт-Петербурзі.
Порушення зору й мистецький фах не завадили молодому Гузю у 1920 році приєднатися до антибільшовицького повстання отамана Леонтія Христового, що діяв на теренах Полтавщини.
Детальніше
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
❤26
АКЕЛА, ЯКИЙ ПІШОВ У БІЙ, ЩОБ СПАСАТИ ІНШИХ
На захист України Микола Троїцький став ще в 2014 році – він покинув своє цивільне життя в Одесі та приєднався до лав «Азову», тоді ще батальйону спеціального призначення Міністерства внутрішніх справ, отримав позивний «Акела».
Саме завдяки Миколі в бійців з’явився один з перших власних позашляховиків, що на певний час став їхньою основною бойовою машиною.
На цьому ж автомобілі, хоч той і не мав жодного бронювання чи іншого захисту, «Акела» багато разів кидався на порятунок побратимів. Так, наприклад, він зміг вивезти двох поранених бійців під час Іловайської операції та евакуювати тіла загиблих воїнів з «сірої зони» поблизу селища Широкине.
Саме в цьому селищі Маріупольського району відбувся й останній бій Миколи Троїцького. Того дня, 15 лютого 2015 року, він не мав їхати в Широкине, проте почувши по рації про прорив ворога та втрати серед побратимів, кинувся їм на допомогу. На жаль, того разу «Акела» з поїздки вже не повернувся.
#FightForUkraine
На захист України Микола Троїцький став ще в 2014 році – він покинув своє цивільне життя в Одесі та приєднався до лав «Азову», тоді ще батальйону спеціального призначення Міністерства внутрішніх справ, отримав позивний «Акела».
Саме завдяки Миколі в бійців з’явився один з перших власних позашляховиків, що на певний час став їхньою основною бойовою машиною.
На цьому ж автомобілі, хоч той і не мав жодного бронювання чи іншого захисту, «Акела» багато разів кидався на порятунок побратимів. Так, наприклад, він зміг вивезти двох поранених бійців під час Іловайської операції та евакуювати тіла загиблих воїнів з «сірої зони» поблизу селища Широкине.
Саме в цьому селищі Маріупольського району відбувся й останній бій Миколи Троїцького. Того дня, 15 лютого 2015 року, він не мав їхати в Широкине, проте почувши по рації про прорив ворога та втрати серед побратимів, кинувся їм на допомогу. На жаль, того разу «Акела» з поїздки вже не повернувся.
#FightForUkraine
💔27❤1
ГЕТЬМАН, ЩО ОБРАВ ЄВРОПУ
Сьогодні Український інститут національної пам’яті зібрався у повному складі в Києві, щоб вшанувати пам’ять Пилипа Орлика.
Деякі постаті з нашої історії є постійним нагадуванням – Україна завжди обирала європейський шлях, навіть тоді, коли зовнішні вороги деяким здавалися непереможними.
Так гетьман Пилип Орлик сьогодні є справжньою людиною-символом, яка дозволяє нам подивитися на нашу історію під іншим кутом – без ганебних московських наративів і з глибоким зв’язком з європейською традицією.
Він присвятив все своє життя боротьбі з російським пануванням, прагнучи звільнити Україну від ворожого ярма. Але заразом гетьман був і яскравим прикладом тогочасного європейського інтелектуала – поліглот, оратор, філософ і письменник.
Дякуємо всім, хто приєднався до нас в цей день. Сподіваємося, це лише початок спільної традиції наших зустрічей.
Докладніше про вшанування читайте за посиланням.
Фото: Христина Микитин та Василь Артюшенко.
Сьогодні Український інститут національної пам’яті зібрався у повному складі в Києві, щоб вшанувати пам’ять Пилипа Орлика.
Деякі постаті з нашої історії є постійним нагадуванням – Україна завжди обирала європейський шлях, навіть тоді, коли зовнішні вороги деяким здавалися непереможними.
Так гетьман Пилип Орлик сьогодні є справжньою людиною-символом, яка дозволяє нам подивитися на нашу історію під іншим кутом – без ганебних московських наративів і з глибоким зв’язком з європейською традицією.
Він присвятив все своє життя боротьбі з російським пануванням, прагнучи звільнити Україну від ворожого ярма. Але заразом гетьман був і яскравим прикладом тогочасного європейського інтелектуала – поліглот, оратор, філософ і письменник.
Дякуємо всім, хто приєднався до нас в цей день. Сподіваємося, це лише початок спільної традиції наших зустрічей.
Докладніше про вшанування читайте за посиланням.
Фото: Христина Микитин та Василь Артюшенко.
❤24
«ЗАПАД»: ОПЕРАЦІЯ ЗІ ЗНИЩЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ
78 років тому, 21 жовтня 1947-го, радянські спецслужби розпочали депортацію десятків тисяч мешканців заходу України. Цей злочин увійшов в історію під назвою операція «Запад».
Тоді впродовж шести днів насильно вивезли на схід понад 26 тисяч родин воїнів Української повстанської армії та членів Організації українських націоналістів. Усього – близько 78 тисяч людей з Волинської, Львівської, Рівненської, Тернопільської, Чернівецької й тодішніх Дрогобицької і Станіславської областей.
Людей везли до Сибіру та Казахстану. Депортуючи родини повстанців, радянська влада сподівалася знищити український визвольний рух. Думала, що таким чином позбавить національне підпілля бази й підтримки.
Депортованих не попередили про переселення, у них практично не було часу підготуватися чи зібратися. Взагалі підготовка до операції відбувалась у режимі конспірації. Детальніше читайте тут.
78 років тому, 21 жовтня 1947-го, радянські спецслужби розпочали депортацію десятків тисяч мешканців заходу України. Цей злочин увійшов в історію під назвою операція «Запад».
Тоді впродовж шести днів насильно вивезли на схід понад 26 тисяч родин воїнів Української повстанської армії та членів Організації українських націоналістів. Усього – близько 78 тисяч людей з Волинської, Львівської, Рівненської, Тернопільської, Чернівецької й тодішніх Дрогобицької і Станіславської областей.
Людей везли до Сибіру та Казахстану. Депортуючи родини повстанців, радянська влада сподівалася знищити український визвольний рух. Думала, що таким чином позбавить національне підпілля бази й підтримки.
Депортованих не попередили про переселення, у них практично не було часу підготуватися чи зібратися. Взагалі підготовка до операції відбувалась у режимі конспірації. Детальніше читайте тут.
😢18❤6
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
ЯК ГЕТЬМАН В УІНП ДОБИРАВСЯ 🇺🇦
У нас в Інституті з’явився свій талісман – гетьман Пилип Орлик!
Цю неймовірну ляльку-мотанку привезла з Батурина і подарувала нам генеральна директорка НІКЗ «Гетьманська столиця» Тетяна Кербут на згадку про гетьмана Пилипа Орлика, спільне вшанування пам’яті якого відбулося цього вівторка.
А зробила цей фантастичний протопип гетьмана переможниця дитячого конкурсу «Розум-фест» – 13-річна Анастасія Алілуєнко з міста Покрова Дніпропетровської області.
Ще раз дякуємо за цей унікальний подарунок!
У нас в Інституті з’явився свій талісман – гетьман Пилип Орлик!
Цю неймовірну ляльку-мотанку привезла з Батурина і подарувала нам генеральна директорка НІКЗ «Гетьманська столиця» Тетяна Кербут на згадку про гетьмана Пилипа Орлика, спільне вшанування пам’яті якого відбулося цього вівторка.
А зробила цей фантастичний протопип гетьмана переможниця дитячого конкурсу «Розум-фест» – 13-річна Анастасія Алілуєнко з міста Покрова Дніпропетровської області.
Ще раз дякуємо за цей унікальний подарунок!
❤🔥28❤6👍2
УІНП СТАВ ВОЄННОЮ ЦІЛЛЮ КРЕМЛЯ
Контррозвідка Служби безпеки України та Національна поліція зупинили спробу підпалу будівлі Інституту агентом ФСБ!
Диверсант мав проникнути на територію УІНП, облити приміщення бензином і здійснити підпал. Проте співробітники органів безпеки зірвали цей план ворога й завчасно арештували зловмисника в хостелі поблизу.
За останній час УІНП вийшов на якісно новий рівень діяльності: масштабна деколонізація, системна робота з історичною пам'яттю, прийняття закону про Національну памʼять та отримання нового статусу Інститутом. Москва фіксує цю активність і намагається її нейтралізувати.
Спроба підпалу є прямим свідченням, що Кремль прирівняв Український інститут національної пам’яті до військової цілі.
Війна з росією – це не лише протистояння на фронті. Це боротьба за наративи, за пам’ять, за ідентичність.
У цій війні УІНП є одним з ключових механізмів формування національної стійкості та майбутньої перемоги.
Нагадуємо, приміщення Інституту орендовані, будівля стара, що створює безпекові ризики. Від початку повномасштабного вторгнення 16 працівників Інституту вступили до Сил оборони України, щоб бороти російських окупантів на полі бою, а всі інші члени нашої команди працюють на межі можливостей. Бюджет недостатній. Навіть ворог це розуміє і використовує ці вразливості проти нас.
Дякуємо СБУ та Нацполіції за те, що захистили нас.
Ми ж продовжуємо свою роботу – зберігати правду про Україну для майбутніх поколінь та нищити міфи роспропаганди.
Контррозвідка Служби безпеки України та Національна поліція зупинили спробу підпалу будівлі Інституту агентом ФСБ!
Диверсант мав проникнути на територію УІНП, облити приміщення бензином і здійснити підпал. Проте співробітники органів безпеки зірвали цей план ворога й завчасно арештували зловмисника в хостелі поблизу.
За останній час УІНП вийшов на якісно новий рівень діяльності: масштабна деколонізація, системна робота з історичною пам'яттю, прийняття закону про Національну памʼять та отримання нового статусу Інститутом. Москва фіксує цю активність і намагається її нейтралізувати.
Спроба підпалу є прямим свідченням, що Кремль прирівняв Український інститут національної пам’яті до військової цілі.
Війна з росією – це не лише протистояння на фронті. Це боротьба за наративи, за пам’ять, за ідентичність.
У цій війні УІНП є одним з ключових механізмів формування національної стійкості та майбутньої перемоги.
Нагадуємо, приміщення Інституту орендовані, будівля стара, що створює безпекові ризики. Від початку повномасштабного вторгнення 16 працівників Інституту вступили до Сил оборони України, щоб бороти російських окупантів на полі бою, а всі інші члени нашої команди працюють на межі можливостей. Бюджет недостатній. Навіть ворог це розуміє і використовує ці вразливості проти нас.
Дякуємо СБУ та Нацполіції за те, що захистили нас.
Ми ж продовжуємо свою роботу – зберігати правду про Україну для майбутніх поколінь та нищити міфи роспропаганди.
👍19😱8😢4
ЗАБОРОНЕНА ЛІТЕРА
Наша абетка має «буржуазно-націоналістичний» елемент – літеру «ґ». Її викинули з української абетки 5 вересня 1933 року. Саме тоді, у розпал сталінських репресій, за вказівкою з Москви в Україні затвердили новий правопис. Цей правопис замінив так звану «скрипниківку» – наш українізований і прогресивний правопис (який діяв з 1928 року).
Так радянська влада стирала мовні відмінності між українською та російською.
Літеру «ґ», що позначала тверде [g], знову почали офіційно вживати лише у 1990-му. Але весь цей час вона вживалась неофіційно, як діалект – на Галичині, в діаспорі, у словах: ґанок, ґрунт, ґатунок, ґудзик, ґава тощо.
Українська абетка – це теж боротьба, щоправда, за власну ідентичність. І навіть одна літера, один «буржуазно-націоналістичний» звук може бути знаком спротиву.
Сьогодні – важливо пам’ятати: наша мова не має бути схожою на жодну іншу.
У ній – наш досвід, наш спосіб мислити, наш характер.
Тому цінуймо і використовуємо будь-яке «наше особливе» – навіть одну літеру, бо вона робить нас собою.
А вже завтра – День української писемності та мови.
День, коли ми згадуємо силу слова й те, як воно об’єднує.
Запрошуємо всіх долучитися до Радіодиктанту національної єдності – напишімо його разом, щоб знову відчути, як мова єднає нас попри відстані, війну та заборонену літеру «ґ».
Дата і час: 27 жовтня об 11:00
Наша абетка має «буржуазно-націоналістичний» елемент – літеру «ґ». Її викинули з української абетки 5 вересня 1933 року. Саме тоді, у розпал сталінських репресій, за вказівкою з Москви в Україні затвердили новий правопис. Цей правопис замінив так звану «скрипниківку» – наш українізований і прогресивний правопис (який діяв з 1928 року).
Так радянська влада стирала мовні відмінності між українською та російською.
Літеру «ґ», що позначала тверде [g], знову почали офіційно вживати лише у 1990-му. Але весь цей час вона вживалась неофіційно, як діалект – на Галичині, в діаспорі, у словах: ґанок, ґрунт, ґатунок, ґудзик, ґава тощо.
Українська абетка – це теж боротьба, щоправда, за власну ідентичність. І навіть одна літера, один «буржуазно-націоналістичний» звук може бути знаком спротиву.
Сьогодні – важливо пам’ятати: наша мова не має бути схожою на жодну іншу.
У ній – наш досвід, наш спосіб мислити, наш характер.
Тому цінуймо і використовуємо будь-яке «наше особливе» – навіть одну літеру, бо вона робить нас собою.
А вже завтра – День української писемності та мови.
День, коли ми згадуємо силу слова й те, як воно об’єднує.
Запрошуємо всіх долучитися до Радіодиктанту національної єдності – напишімо його разом, щоб знову відчути, як мова єднає нас попри відстані, війну та заборонену літеру «ґ».
Дата і час: 27 жовтня об 11:00
💔22❤9👍4😁1
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Сьогодні, у День української писемності та мови, хочемо вшанувати тих, хто творив українське слово, і віддав за нього своє життя.
Текст: Юрій Руф
Пісня: FliT
Текст: Юрій Руф
Пісня: FliT
❤21💔8👍4
САНДАРМОХ І СОЛОВКИ
Ці назви завжди будуть відгукуватися в історичній памʼяті українців. Вони асоціюються з політичними репресіями і масовими розстрілами, з «Розстріляним відродженням» в українській культурі.
За часів незалежності, розташоване на далекій півночі Росії, урочище Сандармох стало важливим для українців місцем памʼяті про жертв Великого терору. Українські дисиденти, дослідники й історики щороку відряджали туди делегацію на вшанування памʼяті, паралельно досліджуючи злочин, що там стався.
Сьогодні Сандармох асоціюється ще й зі спробами російської влади знову стерти памʼять про політичні репресії совєцького часу, принаймні у своєму суспільстві.
У роковини початку масових розстрілів в урочищі Сандармох, які розпочалися 27 жовтня 1937 року, публікуємо карусель, яка розповідає базову інформацію про Сандармох, Соловки і що стоїть за цими назвами.
Ці назви завжди будуть відгукуватися в історичній памʼяті українців. Вони асоціюються з політичними репресіями і масовими розстрілами, з «Розстріляним відродженням» в українській культурі.
За часів незалежності, розташоване на далекій півночі Росії, урочище Сандармох стало важливим для українців місцем памʼяті про жертв Великого терору. Українські дисиденти, дослідники й історики щороку відряджали туди делегацію на вшанування памʼяті, паралельно досліджуючи злочин, що там стався.
Сьогодні Сандармох асоціюється ще й зі спробами російської влади знову стерти памʼять про політичні репресії совєцького часу, принаймні у своєму суспільстві.
У роковини початку масових розстрілів в урочищі Сандармох, які розпочалися 27 жовтня 1937 року, публікуємо карусель, яка розповідає базову інформацію про Сандармох, Соловки і що стоїть за цими назвами.
💔28