https://youtu.be/z-TyJGYbzdk

Анонс: третій круглий стіл у межах серії публічних обговорень на тему дерусифікації і деколонізації, які проводять Український інститут національної пам'яті разом із Міністерством культури та інформаційної політики України.

У фокусі третього круглого столу – межі присутності російських творів, митців і діячів в українському культурному просторі.

⏰Початок вже за годину, 25 травня, о 17:00. Долучайтеся. У чаті трансляції можна поставити запитання учасникам та висловити свої думки.

Мета цих обговорень – почути думки істориків, культурологів, філософів, лідерів громад щодо того, як вчиняти з культурною спадщиною, яка має стосунок до Росії як держави-агресора, і наразі залишається в публічному просторі країни.

Ще одна з цілей – щоб наслідком суспільного запиту на зміни в публічному просторі було також переосмислення історії нашої країни у період, коли вона входила до складу Російської імперії.

Перший круглий стіл відбувся 11 травня і був присвячений топоніміці👉 https://bit.ly/3lhrfGu

Другий круглий стіл – 18 травня і був присвячений монументальному мистецтву👉 https://bit.ly/38ge5GH

На завершення ще одного дня оборони й протистояння злу – трохи доброго гумору від нашого колеги-художника, автора мальопису «Оборона Замостя. Легенда про лопату» Володимира Поліщука. Поки нові комікси у його виконанні ще чекають на появу через війну, Володя відточує своє гостре перо на наших ворогах🎨

Як говорив відомий український літератор та дисидент Анатолій Лупиніс: "Життя триває. Точиться війна".

Актуальні втрати ворога на 92 день повномасштабного вторгнення ⬆️

Уже 30 000 ворогів!💪

Серед втрат російського агресора в техніці за добу:

▪️1 штурмовик і 4 гелікоптери
▪️8 танків і 12 бронемашин
▪️5 артилерійських систем, 2 реактивні системи залпового вогню та крилата ракета

За минулу добу наші захисники на Донеччині й Луганщині відбили 8 атак.

За минулу добу тільки на Донеччині й Луганщині Сили оборони України відбили 7 атак російських окупантів.

Кількість поранених ворогів змушує їх задіювати лікарні в Криму настільки, що окупаційна влада розпорядилась припинити прийом цивільних громадян.

Втрати ворога за добу:

▪️мінус близько 150 окупантів
▪️мінус 8 танків і 13 бронемашин
▪️мінус 3 артилерійські системи та 1 безпілотник
▪️мінус 14 одиниць автотехніки

За минулу добу наші військові відбили 14 атак ворога на Донецькому й Луганському напрямках. Важкі бої тривають за Сєвєродонецьк та Лисичанськ, проте ЗСУ тримають оборону.

На Херсонщині під час наступу українські військові знищили пункт управління безпілотними розвідниками та командний пункт одного з російських підрозділів💪

Втрати ворога за добу в людях і техніці⤴️

Переможемо🇺🇦

Як виник міф про «братні народи» і як його позбутися?

З розмови Антона Дробовича з Ярославом Грицаком, одним з найавторитетніших українських істориків, починаємо серію інтерв’ю, які є продовженням і доповненням проєкту #історичний_спротив.

У цього проєкту єдина мета – допомогти тримати історичний фронт, який завжди був присутній у російсько-українському протистоянні та супроводжував спроби Росії поглинути Україну.

Починаємо з дражливої теми, яка останнім часом особливо активно резонує в інформаційному просторі, – міфу про «братність» українців і росіян.

Нижче – окремі тези з розмови:

04:33 ➢ Коли виник міф про «братні народи»? Спойлер: ви здивуєтеся, наскільки пізно.

🔹Парадоксально, що найбільше до нього спричинилися київські інтелектуали 17 століття. Коли Козацька держава увійшла до складу Московського царства, майбутня імперія була великою, але відсталою і дуже потребувала освіченої еліти. У той час наші православні київські предки вирішили зміцнити цю імперію, тому що вважали її значною мірою своєю через те, що це була православна держава. І вони створили міф про існування так званого слов’янського народу. Вперше про існування «великого слов'янського народу» стверджувалося у «Синопсисі Київському», і цей підручник перевидавався доволі довго, аж до початку 19 століття.

🔹Але в цій концепції київських інтелектуалів ще не було ідеї братства. А міфологія братства виникає аж на початку 19 століття у зв’язку з романтизмом.

🔹Але навіть тоді ще не було ідеї старшого і молодшого братів. Ця ідея з’явилась аж… у пізньому сталінізмі після Другої світової війни, а найбільше закріпилася після «відзначення» 300-ліття Переяславської унії у 1954 році. Власне, лише тоді виникає ця міфологема про російський народ як старшого брата й український як молодшого брата.

07:42 ➢ То як бути зі спадщиною Київської Русі?

🔹Русь не була національною державою. Та й узагалі державою її складно назвати. Це був конгломерат певних держав.

🔹Сучасна Росія тримається за конкретний міф Русі як окремої цивілізації. Вони ототожнюють Русь із Росією і «русскім міром».
Нація – це модерна концепція, і вона є інструментом входження у модерний світ. Росії ж всі спроби модернізації ніколи не вдавалися до кінця. І з цього виникає певний компенсаційний міф «русского міра» – мовляв, що це не невдача, просто ми інші: інша цивілізація, стара цивілізація, відірвана від Європи, якій європейські закони не писані, тому її не можна міряти європейськими мірками. Міф «русского міра» маскує велику російську невдачу, що Росія так і не змогла модернізуватися.

14:18 ➢ У чому проблема з російською нацією?

🔹Нація – це в першу чергу про громадянство, про політичні свободи. Імперія – це про підданство. Якщо говоримо про концепцію сучасної нації, йдеться про розширення прав на всі верстви населення. Якщо це громадянство, воно передбачає хоча б якийсь мінімум демократичних процесів. Цього всього в Росії немає. Це один із найкращих показників того, що Росії так ніколи й не вдалося виділитися з імперського тіла в окрему повноцінну націю.

Продовження у наступному дописі⤵️

https://youtu.be/4RikmQnWE6U

21:41 ➢ Якими можуть бути наші аргументи у відповідь на російські претензії на спадщину Київської Русі?

🔹Русь була в першу чергу європейським утворенням. Якщо Європу вважати великою християнською спільнотою, якщо дивитися на шлюби київських князів, ми бачимо, щонайменше 75% з них були зорієнтовані на Захід, а не на Схід. Навіть після монгольської навали ті частини Русі, які залишилися на Заході – Галицько-Волинське князівство – далі зберігали ці зв’язки.

🔹Що сталося у випадку Росії? Трагедією цього простору було те, що династично ці зв’язки перебрала на себе територія, яка була найбільш віддаленою від Європи і географічно, і культурно, і політично, – Московське царство.

🔹Для мене Україна – це Русь плюс Європа. Натомість Росія – це Русь мінус Європа. Русь була частиною європейського простору, і цей зв’язок у випадку українських земель і певною мірою білоруських практично не переривався.

24:20 ➢ То які головні історичні відмінності між українцями і росіянами?

🔹Ми, на відміну від них, належимо до глибоко європейської демократичної і громадянської традиції. В Україні неможливий Путін, а в Москві неможливий Майдан. Українська історія пишеться не згори, а знизу, не державою, а суспільством. А російська історія написана навпаки як історія російської держави. Це [наша] історія громадянства проти [їхньої] історії підданства.

🔹Повторюючи тезу Драгоманова, Липинського і Лисяка-Рудницького, головна різниця України і Росії полягає не так в мові, хоча мови різні, не так в релігії, хоча релігії теж різні, як у політичних традиціях, стосунках між державою і суспільством.

🔹У дискусіях нам потрібно наполягати, що минуле – це інша країна, там все робиться по-іншому. Наполягати, що руський не є російський. Нам потрібно використовувати паралелі. Навряд чи можна назвати ацтеків і мая сучасною Мексикою. Такі маніпуляції з історією неминуче ведуть до політичної агресії. Понад те – такі маніпуляції є частиною політичного плану.

🔹Історична пам’ять – це потужний інгредієнт. У певних пропорціях він може бути ліками, а в інших – отрутою. Це те, що ми зараз бачимо в Росії, яка отруєна історією і збирається отруєною історією труїти своїх сусідів. Проти цього ми маємо рішуче протистояти.

–––––––

Публікуючи озвучені думки істориків, ми також запрошуємо вас до рефлексії, критичного осмислення та, за бажання, дискусії. У війні, в якій Україна відстоює свою державність, суб’єктність та ідентичність, такі речі, як історія, пам’ять і розуміння минулого, стали ключовим фактором. Історичні наративи продовжують відігравати значну роль, поки війна триває, та матимуть не менше значення для розбудови стійкої держави і суспільства після перемоги.

Проєкт «Історичний спротив» започаткували Міністерство культури та інформаційної політики України та Український інститут національної пам’яті за підтримки медіагруп національного телевізійного марафону. Він передбачає ефіри з істориками, політологами та філософами, які розвінчують російські історичні фейки.

​​1 червня – Міжнародний день захисту дітей

Українські діти з невід’ємним базовим правом на життя та безпеку у власній країні – в 2022 році стали для світу символом страждань, які несе рашизм.

Складно було уявити, що у Міжнародний день захисту дітей у ХХІ столітті в Європі ми звертатимемо увагу світу, що наші діти не захищені від ракет ❗️, які летять в дитячі садочки та пологові будинки, від окупантів зі зброєю, від насильної розлуки з рідними і насильного вивезення, сексуального насильства, від вбивства та іншої немислимої жорстокості.

Ніхто й не уявляв такі страшні ситуації, що матері хапатимуть своїх дітей і тікатимуть з власних домівок не лише в бомбосховища чи укриття, а й виїжджатимуть зі своїх міст і країни, будуть евакуйовуватися потягами та зеленими коридорами, ділитимуть між дітьми останні ковтки води і крихти хліба під землею, закриватимуть собою, коли летітиме міна.

Ще рік тому 1 червня було спокійним нейтральним святом, на яке влаштовували ярмарки та фестивалі, розказували дітям про їхні права і вручали подарунки. А зараз в епіцентрі – незахищене і зруйноване дитинство сотень тисяч маленьких українців. Їхній порятунок від рашизму та смерті. А щонайменше 238 дітей ми вже ніколи не зможемо врятувати – у них росія вже відібрала життя і майбутнє.

Цього року 1 червня для України – день із гіркотою та розумінням, що діти – це майбутнє нашої країни, і наші воїни роблять усе можливе, аби захистити насамперед їхні життя.

10 артилерійських систем, 15 одиниць автомобільної техніки, 3 танки, 41 бронемашину, 4 безпілотники, 1 засіб ППО, 1 гелікоптер, 1 одиницю спецтехніки та близько 200 ворогів доплюсували до російських втрат українські захисники🇺🇦

За даними Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ, який посилається на Управління Верховного комісара ООН з прав людини:

2 дітей гине в Україні щодня
4 дітей щодня зазнають поранення
5,2 мільйона українських дітей потребують гуманітарної допомоги через війну 💔

Майор Степан Тарабалка був одним з найперспективніших пілотів 40-ї бригади тактичної авіації Повітряних Сил ЗСУ.

У 2014 році вчорашній випускник Харківського університету Повітряних Сил, Степан виконував бойові завдання під час Антитерористичної операції на Донбасі.

З 24 лютого 2022 за штурвалом винищувача МіГ-29 боронив Київщину. 13 березня над Житомиром офіцер вступив у нерівний повітряний бій із силами противника, що переважали.

Ціною власного життя Степан Тарабалка захистив міські квартали та їх жителів.

Нагороджений званням Героя України посмертно.
#FightForUkraine

Втрати російських окупантів у живій силі наближаються до 31 тисячі.

За минулу добу оборонці України знищили:
▪️по 2 літаки і танки
▪️12 бронемашин та 35 одиниць автотехніки
▪️2 артилерійські системи, 2 безпілотники, 2 одиниці спецтехніки та 1 засіб протиповітряної оборони

🔥 ЗСУ звільнили низку населених пунктів на Херсонщині🇺🇦

«Нації, які продовжували боротьбу, підіймалися. А з тими, що покірно капітулювали, було покінчено».

Цю цитату приписують британському прем’єру Вінстону Черчиллю, який очолив країну у протистоянні нацизму.

100 днів українці продовжують боротися у повномасштабній війні з Росією за саме право бути. Право бути Україною.

Нам складно.
Ми втрачаємо і звільняємо свої міста і села.
Втрачаємо людей – військових і цивільних.
Ми переживаємо біль руйнувань і невимовних трагедій через немислимі злочини окупантів.

Але так ми виборюємо своє, українське, майбутнє, яке обов’язково буде.

Малюнок Володимира Поліщука

4 червня, у Міжнародний день дітей – безневинних жертв агресії, в Україні на державному рівні вшановуємо пам’ять дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України

🔺З 2014 року внаслідок збройної агресії РФ та інших дій держави-агресора у Донецькій та Луганській областях загинуло щонайменше 240 дітей.

🔺А за 100 днів повномасштабної війни російські військові вбили щонайменше 261 дитину. Щонайменше 463 дитини отримали поранення.

За кожним обірваним чи скаліченим дитячим життям стоїть злочин російської держави-окупанта та її армії. Нижче розповідаємо лише про кілька трагедій, які принесла війна та агресивна політика керівництва сусідньої держави, яке цю війну розв’язало. Важливо з часом розказати, принаймні десь задокументувати кожну таку історію. Щоб наша пам’ять про жертв не була сухою та безіменною. Але також і задля того, щоб за кожен злочин настала відповідальність і справедливе покарання.

Ростислав із Києва мріяв, коли виросте, придбати собі машину BMW, а поки був життєрадісною дитиною – любив ходити в МакДональдс, збирати лего і грати з друзями у футбол.

В останній день зими родина була в одному з сіл Бучанського району. Вони думали, що в селі врятуватися буде легше. Проте опинилися під окупацією. Рашисти на очах у рідних випустили у 13-річного хлопця снаряд довжиною 16 см та не лишили йому жодних шансів на життя, яке Ростислав дуже любив.

Мама Ростика Марина розповідає, що він був золотою дитиною, добре вчився, любив студіювати німецьку та українську мови. У грудні захистив червоний пояс з Тхеквондо, збирав машинки Hot Wheels та мріяв про братика.

Коли російський снаряд забрав життя у її сина, Марина Пічкур була на 6-му місяці вагітності.

Поховали Ростислава у Хмельницькій області після того, як сапери забрали снаряд з його тіла.

Кирило з Маріуполя у півтора року найбільше за все любив свою маму. Він уже казав слово «мама», чітко вимовляв склади і взагалі був розвиненим, веселим, жвавим малюком.

4 березня у Маріуполі обстрілювали житлові будинки.

💬«Ми були в квартирі на окраїні міста. Пам’ятаю, що почула дуже різкий звук, схожий на грім, побачила спалах, і мене відкинуло на підлогу ударною хвилею. Снаряд поцілив у наш будинок. Секунд 10 я нічого не бачила і не чула, лежала на підлозі. А коли опритомніла – побачила, що мій хлопчик лежить на підлозі і плаче, а під ним калюжа крові, – згадує мама. – Ми відразу ж взяли його на руки, я замотала голову бинтом, вибігли в коридор і побігли до машини мого хлопця. Ми доїхали під обстрілами в найближчу лікарню за 3 хвилини. Нас відразу прийняли до реанімації. Я чекала під палатою цілу годину, це була вічність… Потім вийшла лікар і сказала, що в мого хлопчика смертельне поранення в голову уламком від снаряда, і його було неможливо врятувати…»

Ще 3 історії: https://bit.ly/3NSvbtA

🤬 Окупанти вчинили не менше 367 злочинів проти культурної спадщини України

Про це повідомили у міністерстві культури та інформаційної політики (МКІП).

Згідно з даними на інфографіці міністерства👆, найбільше випадків руйнувань припало на Харківську область (96). Також багато об’єктів постраждали у Донецькій та Київській областях (75 та 70 випадків).

Ці дані охоплюють період – з початку війни до 27 травня.

Нагадаємо, що 4 червня окупанти обстріляли Святогірську лавру у Донецькій області.

🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook

Софійка з Херсона в свої 6 років дуже любила казки та вже навіть навчилась читати. Вона чекала на свого братика, здобувала перемоги на танцювальних конкурсах з Hip-hop у Херсоні, Одесі та Києві і казала: «Як братик виросте, я танцюватиму з ним».

Але 24 лютого війна прийшла в її місто. Разом із Софійкою російські окупанти вбили її маму, дідуся, бабусю та, щоб братик не кричав, рашисти випустили кулю у півторамісячне дитя.

💬 «О 17:13 я подзвонив мамі і почув, як їх вбивають, – згадує рідний дядько Софійки Денис. – Я чув, як влучили в мою племінницю, Софію. Моя мама почала кричати: «Це ж дитина, що ви робите!» Чув, як було три автоматні черги, і вбивали батьків, братову дружину. Маленький Іван кричав, плакав. Потім почув постріл – і малий замовчав. У момент, коли слухав, як вбивають моїх, я розумів, що нічого вдіяти не можу».

Аж через годину після злочину, рідних допустили до місця трагедії. Діти ще були живі. Вони померли в реанімації.

https://bit.ly/3NSvbtA

Маленькому Івану було півтора місяця. На його народження дуже чекали батьки, а ще більше – сестричка Софійка, яка й вирішила, що його зватимуть саме Іваном.

Софійка не могла натішитись своїм братиком, дуже його любила і казала, як Іванко виросте – буде з нею танцювати і виборювати призові місця на конкурсах.

Але 24 лютого, коли родина рятувалась із Нової Каховки, російські окупанти застрелили півторамісячне дитя, яке плакало від страху. Перед тим, як вбити Іванка, вони розстріляли всю його родину, що була в одному автомобілі, – маму, бабусю з дідусем та сестричку Софійку.

Поховали немовля в одній домовині з мамою Іриною, поруч із сестрою Софійкою, дідусем Олегом і бабусею Анною у Новій Каховці.

4 червня вшановуємо пам’ять дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Росії. З 2014 року це щонайменше 501 дитина...

https://bit.ly/3NSvbtA