​​📍Триває конкурс на посаду генерального директора Національного музею Революції Гідності

11 серпня у результаті публічного жеребкування відібрали кандидатів від громадськості до комісії конкурсу серед 43 заявок

#МузейМайдану

19 серпня спільно з 🇨🇿 партнерами відкриваємо вуличну фотовиставку присвячену 30-річчю виведення радянських підрозділів Центральної групи військ з Чехословаччини.

А поки ділимось історією про інцидент в Богосудові, який призвів до перших жертв виводу радянських військ з Чехословаччини.

https://telegra.ph/%D0%86ncident-v-Bogosudov%D1%96-%D1%96stor%D1%96ya-pershih-zhertv-vivedennya-radyanskih-v%D1%96jsk-z-CHehoslovachchini-08-17

​​Всесвітньо відомий французький бренд косметики Payot безпосередньо пов’язаний з Україною. Його засновниця Надя Пайо родом з... Одеси. Століття тому, коли рух за включення жінок в усі сфери суспільного життя лише набирав обертів, Надя стала однією з перших жінок з дипломом лікаря, знаменитою косметологинею-дослідницею, заснувала міжнародний бізнес та винайшла і популяризувала нову філософію ставлення до тіла, здоров’я й краси. Розповідаємо її історію в рубриці #ЄвропаЦеМи.

Надя народилася в родині одеських підприємців у 1887 році. З дитинства її навчали французької та німецької мов, музики й етикету – тобто того, що, за уявленнями тогочасного суспільства, було потрібне молодій жінці. Але Надя хотіла стати лікарем. Вона не могла отримати медичну освіту в Російській імперії, тому вмовила батьків відпустити її на навчання за кордон. Так, 20-річна дівчина поїхала до Швейцарії.

У Лозанні Надя зустріла майбутнього чоловіка Едмонда Пайо. Едмонд був інженером, і коли його запросили на роботу в Аргентину, Надя поїхала з ним. Упродовж кількох років у Буенос-Айресі, поки Едмонд працював над будівельними проєктами, його дружина волонтерила в лікарнях і притулках, надаючи медичну допомогу найуразливішим.
У 1917 році сім’я переїхала до Нью-Йорка. У місті саме з’являлися салони краси. Нова індустрія захопила Надю. Їй спало на думку, що її знання медицини може стати в пригоді у цій сфері. А знайомство з балериною Анною Павловою наштовхнуло на ідею, що м’язи обличчя слід тренувати, як і м’язи тіла. Так Надя винайшла гімнастику для обличчя – те, що сьогодні називають модним словом фейс-білдінг.

Після Першої світової війни сім’я Пайо оселилася в Парижі. І в 1920 році Надя заснувала свій бренд косметики, названий за її прізвищем, – Payot. А через 5 років – інститут краси.

Жінка-косметолог та жінка-власниця бізнесу – це було революційно навіть для міжвоєнної Європи. Інноваційними були й чимало ідей та підходів Наді. Вона першою почала ділити косметичні засоби на категорії залежно від типу шкіри. Розробляла косметологічні формули, покладаючись на свої знання з хімії й анатомії, продовжуючи дослідження та співпрацюючи з фармацевтами. Надя вважала красу наукою. Недостатньо дати жінкам крем, потрібно навчити їх правильно ним користуватися, казала вона. Саме щоб ділитися знаннями, діяв її інститут краси. Серед клієнтів відомої одеситки були зоряні акторки Інгрід Бергман, Рита Хейворт, Грета Гарбо тощо.

Надя Пайо багато в чому випередила час. Вона будувала свою працю на філософії, що краса залежить не тільки від зовнішніх засобів, а й від загального здоров’я організму та стану душі. Ця ідея не втрачає актуальності й через 100 років. А бізнес, заснований у Франції жінкою з Одеси, досі залишається одним із лідерів в індустрії краси.

🇺🇦🇺🇦🇺🇦Вітаємо з головним державним святом — Днем Незалежності України!

💥💥💥Цьогоріч наша держава святкує 3️⃣0️⃣-ту річницю відновлення власної незалежності, після того, як проголосила її у 1918 році. У цей, непростий для багатьох українців, рік варто консолідуватись та спробувати осмислити, чого ми досягли за минулі три десятиліття, порадіти за власні перемоги та винести уроки з власних поразок, а також усвідомити виклики, які стоять перед державою та її народом зараз.

​​#ЄвропаЦеМи Син селянина з Тернопільщини, він удосконалював свою майстерність в академії Жульєна у Парижі та в майстерні Огюста Родена. Скульптор, архітектор, громадський діяч, викладач і дипломат молодої української держави. Це все про талановитого Михайла Паращука, який зіграв ключову роль у формуванні архітектурного обличчя столиці Болгарії.

▫️Скульптор Михайло Паращук народився у селі Варваринці Теребовлянського району на Тернопільщині, але більшість життя провів за межами України. Усе почалося з навчання. Михайло навчався мистецтву скульптури в академіях у Кракові, Відні, Львові, Парижі. Серед його викладачів були знамениті майстри Огюст Роден, Рауль Верле, Еміль Антуан Бурдель. Після понад 15 років навчання Михайло залишився у Європі. Він сформував унікальний стиль на перетині кількох мистецьких шкіл і стилів – від бароко та класицизму до імпресіонізму й сецесії. Тож наприкінці 1908 року українського скульптора запросили викладати в Мюнхені, у приватному інституті декоративно-прикладного мистецтва.

▫️На початку Першої світової війни, при спробі повернутися до Галичини, австрійська влада запідозрила Паращука у шпигунстві на користь Російської імперії, арештувала та ув’язнила в концтаборі Талергоф. Вибравшись із Талергофа, скульптор знову викладав, але цього разу – для українських військовополонених українців у таборах Раштат і Вецлар в Німеччині. Тоді ж він створив у Раштаті і Вецларі пам’ятники тим українцям, які загинули в полоні.

🇺🇦Наприкінці Першої світової війни відновилася боротьба за українську державу. З 1918 року Михайло Паращук працював у дипломатичних місіях Української Народної Республіки в Естонії та Литві. Він був одним із тих дипломатів, які ще сто років тому розробляли ідею Балто-Чорноморського союзу держав, що звільнилися з-під Російської імперії. Проте національно-визвольні змагання зазнали поразки. А Михайло Паращук знову опинився в Європі.

🇧🇬У 1921 році він прибув до Болгарії як представник Червоного Хреста, займався допомогою військовополоненим і біженцям. І залишився в цій країні на 42 роки, до кінця свого життя. У Софії скульптор відкрив майстерню. Лише в столиці Болгарії він працював щонайменше на 30 об’єктах. Українець скульптурно оздобив такі репрезентативні будівлі Болгарії, як Національний банк, Судова палата, Міністерство оборони, Військова Академія, Бібліотека Св. Кирила і Мефодія, ректорат університету ім. К. Охридського, ректорат Софійського університету, Академія наук, Оперний театр, міст «Русе-Джурджу», пошта в місті Варна, будівля районної ради в Бургасі. Його твори мистецтва досі є гордістю Болгарії. Проте і на Батьківщині дотепер залишились видатні роботи митця, такі, як пам'ятник Адамові Міцкевичу, створений у співавторстві з польським скульптором Антоном Попелем. Паращук також брав участь в оформленні Оперного театру, Університетської бібліотеки і Промислового музею у Львові.

Визначний скульптор віднайшов загублену могилу Михайла Драгоманова на Центральному цвинтарі Софії і встановив пам’ятник з бронзи та граніту. Кілька десятиліть поспіль він гуртував українську громаду в Болгарії, докладав зусиль, щоб вона була помітною у культурному житті країни, налагоджував українсько-болгарські зв’язки. Продовжував цю працю навіть в умовах переслідування та репресій, які почалися з приходом до влади в країні комуністів після Другої світової війни.

Згідно з заповітом, скульптора, який помер у 1963 році, поховали поряд з Михайлом Драгомановим.
Посмертно він нагороджений вищою державною нагородою Болгарії – орденом Кирила і Мефодія I ступеня.

📍Триває конкурс на генерального директора Національного музею Революції Гідності (Музею Майдану). Ділимося новинами⤵️

27 серпня відбулося перше засідання конкурсної комісії з 9 експертів з культурної сфери та громадського середовища. Вони розглянули документи від кандидатів.

З 20 липня, коли був оголошений конкурс, до 18 серпня включно до Українського інституту національної пам'яті надійшли заявки від 4️⃣ кандидатів: Остапа Осінчука, Ігоря Пошивайла, Артема Скоропадського та Наталії Фесенюк.

Комісія ухвалила рішення відхилити заявки трьох із чотирьох кандидатів, оскільки вони не відповідали критеріям конкурсу.

💬 «Хотілося б, щоб людей, які були б здатні взяти на себе відповідальність за керівництво Музеєм Майдану, було значно більше. Чому сталося так, як сталося, і троє кандидатів були відсіяні? Я є прихильником ідеї, що комісія мала б бути максимально ліберальною. Максимальна відкритість конкурсу навіть у випадку, якщо хтось не до кінця дотримався вимог законодавства, сприяла б більшому залученню ширших середовищ у цей конкурс і зняла б будь-які сумніви. Але більшість членів комісії стояла на позиції максимально чіткого і жорсткого дотримання чинного законодавства. Відповідно, якщо хтось не зміг пояснити і довести, чи він має необхідний, передбачений законом стаж роботи в культурних інституціях чи на керівних посадах, то для більшості членів комісії це стало непереборною обставиною. У результаті ми отримали ситуацію безальтернативного другого туру. Але ця ситуація також підіймає питання спроможності українського суспільства висувати людей, які були б здатні обіймати подібні посади у подібних інституціях. Адже це вимагає досить високої кваліфікації, дуже багатьох вмінь, навичок, знань. І це означає, що ми поки не є настільки інституційно спроможними на рівні персоналій, щоб виставити 15-20 відповідних кандидатів», – коментує хід конкурсу член комісії Олександр Зінченко.

Як формувалася конкурсна комісія та хто до неї увійшов, запис трансляції першого засідання↙️
https://bit.ly/3yu9ho5

Усі новини про конкурс↙️
https://bit.ly/3ynfJNF

8 вересня, об 11:00, в Українському інституті національної пам'яті (вул. Липська, 16) комісія розгляне програму розвитку Національного музею Революції Гідності на рік і на п'ять років від Ігоря Пошивайла – кандидата, якого допустили до наступного етапу конкурсу. Засідання буде відкритим і транслюватиметься онлайн.

⚔️⚔️⚔️28 серпня розпочалась оборона Замостя

Символом польсько-українського братерства зброї є кампанія 1920 року – спільна боротьба Армії Української Народної Республіки та Війська Польського проти більшовиків. Однією з наймасштабніших і водночас найуспішніних сторінок в історії кампанії є оборона Замостя, що тривала з 28 по 31 серпня 1920 р. і завершилась фіаском Червоної армії.

Загальна чисельність захисників міста, напередодні бою, становила 700 багнетів і 150 шабель. 6-й технічний курінь 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР, під командуванням сотника Володимира Бокітька, спорудив лінію засік у 3-4 ряди, довжиною 18 км. Також були споруджені окремі вогневі позиції – гнізда із земляними валами. До земляних робіт було залучено 3,5 тисяч містян і мешканців довколишніх сіл.

28 серпня до Замостя прибули окремі підрозділи 10-ї піхотної дивізії Війська Польського: 31-й піхотний полк, кавалерійський та артдивізіон. Сили оборонців міста зросли до 3 200 багнетів, 200 шабель, 40 кулеметів і 12 гармат. Крім того, в передмісті знаходились три польських панцерні потяги.

Напередодні, 27 серпня, у містечку Тишівці, що на схід від Замостя, 1-ша Кінна армія С. Будьонного вступила в бій з козачою бригадою осавула В. Яковлєва. Донські козаки, згідно наказу, відступили на Замостя, відтягуючи на себе супротивника. Загальна чисельність будьонівців, які наступали на місто, становила 11 600 шабель, 1 400 багнетів, близько 400 кулеметів і 72 гармати.

29 серпня дві дивізії 1-ї Кінної армії досягнули Замостя, де зустріли несподіваний і потужний спротив. Перша атака червоних зазнали невдачі. Наступного дня, 30 серпня, місто було взяте в облогу – повністю оточене і відрізане від постачання. Того ж дня більшовики тричі здійснювали штурм Замостя і навіть змогли здійснити прорив на одній з ліній оборони, однак так і не досягли успіху.

О 2 годині 31 серпня битва під Замостям завершилась поразкою Червоної армії. Втрати українців та поляків, згідно відомостей українського історика Андрія Руккаса, склали 250 вбитих і поранених. Успішний захист міста дозволив польському командування стягнути свіжі сили та взяти «в лещата» з’єднання С. Будьонного. Того ж дня червона кіннота зазнала поразки біля Комарова і стала швидко відходити у північно-східному напрямку. Весь люблінський рейд 1-ї Кінної армії закінчився для більшовиків цілковитою поразкою, у якій провідну роль відіграли захисники Замостя.

​​«Історія – це унікальне джерело знань про нас сьогодні. Історія дає змогу зрозуміти сьогоднішнє суспільство через призму його досвіду».

Чому б не почати тиждень з хорошого інтерв'ю 🤔

Рекомендуємо розмову з Сергієм Плохієм – одним із найавторитетніших і найпопулярніших сучасних українських істориків. Інтерв'ю було опубліковане до 30-річчя незалежності на ЛІГА.net↙️
https://bit.ly/2WD9Kag

А поки ви додаєте текст у свої закладки, кілька цитат:

🔸У демократичному суспільстві спільний наратив не може вироблятися тільки фахівцями істориками та не може бути накинутим згори. Тобто, ми маємо виробити консенсус в умовах суспільного діалогу. Але цей діалог або розмова має бути кваліфікованою, вона не має бути вкрадена крикунами і фальсифікаторами. І тому відповідальність публічних інтелектуалів в демократичних суспільствах є набагато вищою, ніж в авторитарних режимах.

🔹Героями мають ставати не стільки люди, скільки ідеї та підходи.

🔸Як історик можу сказати: українці – не найбільш нещасні у світі. Але якщо подивитися на наше самовідчуття, то в це важко повірити. Я думаю, що це має змінитися.

🔹Путін невипадково повторює тезу: Русские и украинцы – один народ. Росія не визначилась у тому, хто вона є. Де є межа Росії, хто є росіянином, хто не є росіянином. І схожі запитання так само важливі для українців. Хто є українцем, хто не є українцем. Ми відповідаємо на ці запитання зовсім інакше, ніж росіяни. І про це також сьогоднішня війна.

​​⚔️ 31 серпня 1920 року завершилась битва за Замостя, в якій союзні війська Армії УНР та Війська Польського розгромили більшовицьку Першу кінну армію Семена Будьонного. Мине сто та один рік з часу тієї знаменної битви, як її історію закарбують у коміксі.

🔥 "Оборона Замостя. Легенда про лопату" – це перший мальопис, який створений саме командою Українського інституту національної пам'яті. Сюжет коміксу розповідає про участь у боях за містечко польського жовніра Рафала Круца та українського сапера Гната Вечірнього.

🔍 Мальопис, хоч і є художнім твором, однак створений у консультаціях з істориками та ґрунтується на історичних джерелах. Комікс відкриває майбутню серію мальописів Українського інституту національної пам'яті "Слава героям", яка розповідатиме історії звитяги та героїзму, які виявляли воїни українського війська у буремний і драматичний період під час боротьби за Українську державу століття тому.

💥Перша презентація мальопису відбудеться вже цієї суботи, 4 вересня, о 19:00, на головному фестивалі популярної культури - Comic Con Ukraine. У презентації візьмуть участь автори мальопису - Володимир Поліщук та Ігор Кромф.

Фото: авторська обкладинка

1 вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна. У Радянському Союзі був окремий міф про «Золотий вересень» на Західній Україні в 1939 році. Радянські міфи про Другу світову активно використовує сучасна Росія. Тому ми їх розвінчуємо в окремому проєкті #ВійнаіМіф.

🎞 Новий ролик з проєкту, який Український інститут національної пам'яті презентує сьогодні, – саме про міф про «Золотий вересень». 

Відео створене на основі матеріалу з книги «Війна і міф: невідома Друга світова».

https://youtu.be/eCL7CVRZ5pM

​​🇺🇦 Незалежність України була відновлена 24 серпня 1991 року, однак шлях до незалежності був важким, тернистим та встеленим переламаними радянською тоталітарною машиною долями. Про цих людей, які чинили опір комуністичному режиму документальний проєкт Дарії Гірної спільно з онлайн-журналом Reporters. "Обличчя незалежності".

❗️ "Обличчя незалежності" - це цикл з 40 відеомонологів українських дисидентів та учасників руху опору СРСР. Проєкт розповідає не лише історії представників українського, але й кримськотатарського національного руху, а також зачіпає сторінку релігійного руху опору в УРСР, який тісно переплітався з національними. Сукупно герої циклу "Обличчя незалежності" втратили понад 200 років в радянських каральних закладах: тюрмах, спецпоселеннях, таборах, психіатричних лікарнях.

💬 "Ці історії для тих, хто не легковажить нашим минулим. Але насамперед для тих, хто досі не зрозумів, що з нами сталося в XX столітті. Що реальна ціна «ковбаси за 2.20» – зламані долі сотень тисяч наших найкращих людей, приниження людської гідності на всіх суспільних рівнях, втрачені 70 років здорового розвитку нашої країни", - зазначає авторка проєкту, яка для того, що зняти ці монологи здійснила 18 відряджень від Донбасу до Галичини.

💥Наразі у відкритому доступі шість відео, героями яких стали, учасники "Росохацької групи", Мирослав Маринович, Олесь Шевченко, Ольга Гейко, Михайло Михалко та Микола Горбаль.

📣 Цього року спеціальна номінація міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» присвячена 🇺🇦національно-визвольній боротьбі українців

Участь у конкурсі може взяти кожен!

Чим більше учасників – тим більше фото будівель, які мають стосунок до національно-визвольних змагань у ХХ столітті, і пам’яток, що були споруджені на вшанування цієї боротьби, з'явиться у Вікіпедії.

Детально про умови участі👇
https://bit.ly/3zOmAl5

Спецномінація проходить за підтримки Українського інституту національної пам'яті. Заохочуємо долучатися 🤝

​​У суботу, 4️⃣ вересня, відбулась презентація першого мальопису Українського інституту національної пам'яті "Оборона Замостя. Легенда про лопату" на фестивалі популярної культури Comic Con Ukraine.

📢 Презентація відбулась в межах комікс-зони фестивалю за участі авторів мальопису, співробітників УІНП - Володимира Поліщука та Ігоря Чорного.

💬 "Героїчні сторінки Української революції мало "відмальовані" в маскультурі. Тому виникла ідея створити мальопис про оборону Замостя, сторіччя якої ми відзначали минулого року. В тій битві українські та польські війська в спільному союзі розгромили більшовиків. Минуло сто років, а ворог у нас лишається не змінним. Про це потрібно пам'ятати. Про це потрібно розповідати. Зокрема таким зручним форматом, як мальопис", - зазначив Володимир Поліщук.

⚔️ Також він зауважив, що "Оборона Замостя. Легенда про лопату" стане першим мальописом із серії "Слава Героям", яка охопить ключові битви українців за свою державність на початку XX століття. Наразі на стадії сценарної розробки перебуває мальопис про Кримський похід під проводом полковника Петра Болбочана.

💭 "Мальописи - це зручний формат медіа, яке може популяризувати історію серед молоді. Така практика широко застосовується в інших країнах світу. У свій час, історія Капітана Америки змотивувала йти на фронти Другої світової куди більше американців, ніж всі гутірки та агітки американських армійських рекрутерів. Польща випустила комікс про свого легендарного героя - Вітольда Пілецьки. Україна, яка має власну дуже динамічну комікс-індустрію, заслуговує на відображення своїх героїв в мальописах", - розповів Ігор Чорний.

💪 Також він додав, що наразі на стадії сценарного опрацювання є ідея графічного роману присвяченого повстанню в сталінському концтаборі "Степлаг", відомому, як Кенгірське повстання.

❗️Наклад коміксу, як і всі матеріали Інституту безкоштовно розповсюджуватимуться серед закладів освіти, культури, військових частин тощо. Також найближчим часом з'явиться електронний варіант мальопису на сайті Інституту.

​​📽 Сьогодні, в День українського кіно, розповідаємо про першого українського кінематографіста - Альфреда Федецького.

🌿 Народився Альфред Федецький 1857 року у Житомирі, в родині польських шляхтичів. Батько працював в театральній сфері, був антрепренером, режисером та актором. Родина підтримувала захоплення Альфреда фотографією, і відправила вчитись в Імператорський фотографічний інститут при Академії Мистецтв у Відні. Після навчання, в 1880 році, Федецький повернувся до Києва, де почав працював у фотоательє відомого київського майстра Влодзімера Висоцького.

📷 Отримавши достатній досвід роботи та перейнявши від Висоцького тонкощі фотографічної роботи, 29-річний Федецький перебирається до Харкова, де відкриває власне фотоательє. У власній майстерні, Федецький почав відходити від притаманної тому часу статичної «сімейної» композиції фотографії в сторону «живописного» зображення людей. Новаторські на ті часи фотографії принесли художнику велику популярність і численні нагороди на національних та міжнародних виставках. Героям фотографічних карток Федецького стали композитор Петро Чайковський, художник Іван Айвазовський, богослов Іоан Кронштадтський, російські царі Олександр III та Микола II.

🥇 17 жовтня 1888 року, поблизу Харкова, перекинувся потяг в якому їхала імператорська родина. Федецький зумів зазнімкувати залізничну катастрофу. Ці фото були представлені на Промисловій виставці у Парижі 1889 року, де фотограф отримав Золоту медаль, а також ще низку нагород від різних європейських монархів.

🎥 Окрім новаторства в побудові фотографічної композиції, Федецький цікавився також технічними новинками в галузі. Зокрема він намагався працювати з рентгенівською плівкою та кольоровими фото. У вересні 1896 року Федецький зняв кілька короткометражок, зокрема "Хресний хід з Куряжа у Харків", "Відхід потягу від Харківської станції" та "Джигітування козаків 1-го Оренбурзького козацького полку". Фільми було продемонстровано в грудні того ж року в Харківській опері. Звідси вважається і почалась історія українського кіно.

🎞 У 1900 році Федецький взявся за ідею створення першого в Російській імперії Фотографічного інституту за прикладом Віденського, де він навчався. Однак ці плани не здійснились, тому що 1902 року Альфред Федецький помер. Похований у Харкові.

Фото: Альфред Федецький за роботою. Джерело: НСКУ

​​#LivingMemory #WeRemember #Holocaust #BabynYar80
29–30 вересня виповниться 80 років, відколи у Бабиному Яру в Києві були вбиті перші жертви нацистської політики винищення – майже 34 тисячі київських євреїв. У 2021 році, у 80-ті роковини трагедії, ми вшануємо пам’ять десятків тисяч розстріляних.

Маховик смерті забрав упродовж 1941-1943 років життя близько 100 тисяч людей – євреїв, ромів, полонених червоноармійців, пацієнтів психіатричної лікарні, цивільних заручників, українських націоналістів і радянських партизанів, в’язнів Сирецького концтабору.

Вшануймо їхню пам’ять разом!

Прийдіть 29-30 вересня у Бабин Яр. Біля різних пам’ятників на території заповідника ви зможете взяти символічні камінці та лампадки, щоб покласти до меморіальних місць. Пам’ятна подія триватиме два дні, з 10:00 до 19:00. Орієнтуйтеся за вказівниками, що будуть встановлені у Бабиному Яру.

Також запрошуємо всіх охочих незалежно від віросповідання долучитися до міжконфесійного молебню увечері 29 вересня біля пам’ятника киянам і військовополоненим, розстріляним у Бабиному Яру (орієнтир – вул. Дорогожицька, 9, навпроти Національної медичної академії післядипломної освіти).

Пам’ятні заходи організовує Український інститут національної пам’яті, Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр», Інститут історії України Національної академії наук за підтримки Світового Конґресу Українців.

Детальнішу програму меморіальних заходів оприлюднимо згодом.
#БабинЯр80 #Голокост

​​🔥 Триває показ історично-освітнього анімаційного проєкту “Легенди одеського лиману”

📢 Цикл короткометражних анімаційних історично-художніх фільмів “Легенди одеського лиману” створюється за програмою Українського культурного фонду та за організаційної й експертної підтримки Українського інституту національної пам’яті.

🎞 Автором ідеї фільмів став керівник Південного офісу УІНП Сергій Гуцалюк, який десяток років тому написав містичне оповідання про примар в долині Куяльницького лиману. Згодом історик Володимир Полторак вписав в оповідання конкретні історичні факти, що відбувалися на півдні України. Команда режисера Павла Майстренка і художниці-аніматорки Катерини Антоненко під керівництвом Ольги Обласової і її фундації “Яскрава країна” втілили ідею в життя.

🎙 “Голосами” героїв анімаційного фільму стали відомі митці: заслужений артист України, соліст Львівської опери Олег Лихач, народна артистка України та Автономної Республіки Крим Ленара Османова, актор та телеведучий Павло Живетьєв.

💬 “Наші північні сусіди чомусь вважають, що від того, що вони навчилися переписувати історію - щось змінюється у Всесвіті. Ми ж цим проєктом спростовуємо цю тезу. Бо як не можна переписати географію (а протягом новітньої історії, як і від початку формування літосфери, Куяльницький лиман не змінював свого положення), так і не має сенсу переписувати історію. Всі ці події відбувалися саме тут. І ми пишаємося, що на нашу історію вплинули від чингизида Ногая, до кримських татар; від білоцерківського полковника Семена Палія - до нашого земляка, засновника української розвідки Всеволода Змієнка… Це історичні пазли, що й флормують цілісну картину нашого історичного минулого”, - розповідає Сергій Гуцалюк.

❗️Перші три серії були презентовані в Одесі напередодні Дня Незалежності України. Тепер на сторінці проєкту можна побачити їх та ще четверту серію із семи запланованих до виходу.

​​80 років тому в 1941 році, через п’ять днів після окупації Києва нацистами, вибухнули будівлі на Хрещатику. Вибухи спровокували пожежу, яка знищила історичний центр Києва, що розбудовувався впродовж XVIII - початку XX століть.

5️⃣ фактів про ті трагічні події ⤵️

1️⃣ Хоча пропаганда в СРСР стверджувала, що Хрещатик підірвали нацисти, насправді його замінували радянські військові. До мінування об’єктів у Києві в 1941 році були причетні інженерна частина 37-ї армії СРСР, 4-та дивізія НКВД та московська диверсійна група лейтенанта держбезпеки Віктора Карташова-Коваленка.

2️⃣ На момент перших вибухів, о четвертій годині дня 24 вересня, на Хрещатику було багато киян. Люди реєструвалися в комендатурі чи здавали радіоприймачі на вимогу окупаційної влади. Першими вибухнули магазин «Дитячий світ» на розі вулиць Хрещатик та Прорізна, де був пункт приймання протигазів і радіоприймачів, і готель «Спартак», де розташувалася німецька військова комендатура.

3️⃣ Пожежа після вибухів розгорілася сильніше через пляшки з легкозаймистими речовинами на горищах будинків на Хрещатику. Крім того, в самих будинках зберігалися запаси дров та посудини з гасом, адже на початку 1940 років їжу в Києві все ще готували переважно на печах і примусах.

4️⃣ Боротьбу з вогнем ускладнило те, що в Києві не працював водогін. Його вивела з ладу радянська сторона. Пожежні машини теж заздалегідь вивезли з міста. Відтак пожежа знищила близько 200 будівель у Києві. Серед них –  5 найбільших готелів, 2 найбільші універмаги, 5 кінотеатрів, консерваторія, центральний поштамт, будівля міськради, будинки архітектора та вчених, а також найвищий будинок довоєнного Києва – 12-поверховий хмарочос Гінзбурга.

5️⃣ Кількість жертв вибухів та пожежі залишається невідомою. Без даху над головою залишилися близько 50 000 людей, практично кожен восьмий мешканець окупованого міста. Нацисти використали вибухи, щоб розпочати знищення єврейського населення Києва.

Це та інші фото Києва після вибухів восени 1941 року –  з архіву родини Малакових, приватних колекцій С. Машкевича, М. Кальницького, колекції видавництва "ВАРТО" та ЦДКФФАУ ім. Г. Пшеничного.

​​#ЄвропаЦеМи
У середині позаминулого століття у Франції прогриміла повість про українську дівчину Марусю, яка героїчно боролася за визволення України у добу Руїни. Твір увійшов до класики французької літератури, став улюбленим для французьких школярів. А Міністерство освіти Франції рекомендувало повість для шкільних бібліотек. Французька Академія наук удостоїла «Марусю» Монтіонівської премії, її перевидавали 20 разів і переклали німецькою, італійською та англійською мовами.

Книга, яка здобула славу у Франції, була написана французькою мовою за мотивами повісті української письменниці та перекладачки, відомої під псевдонімом Марко Вовчок. Справжнє ім’я письменниці – Марія Вілінська. Глибоко інтегрована у європейський літературний простір, Марія була знайома з провідними авторами того часу у Франції та інших країнах Європи. Багаторічна дружба та співпраця пов'язували Марію з французьким видавцем П'єром-Жюлем Етцелем, автором численних книжок для дітей.

Їх познайомив Іван Тургенєв. Етцель був настільки вражений творами та перекладами Марка Вовчка, що запропонував українській письменниці публікувати її роботи у «Журналі виховання й розваги». Французького письменника та видавця захопив зміст історичної повісті «Маруся». Етцель вирішив перекласти її, але водночас адаптував твір для французького читача. Він залишив простий героїчний сюжет повісті, але значно розширив її обсяг і додав кілька нових епізодів. Французька версія вперше була надрукована в газеті «Le Temps» у 1875 році. На адаптацію Етцеля Марія Вілінська відреагувала схвально, однак від офіційного співавторства відмовилась. У 1878 році «Маруся» була видана як твір П.-Ж. Сталя (псевдонім Етцеля), написаний «за легендою Марка Вовчка». У передмові Етцель все ж віддав їй належне, як фактичному співавтору, якому читачі завдячують головним – створенням героїчного образу Марусі.

До речі, українська письменниця сама була талановитим перекладачем. Жуль Верн надав їй ексклюзивне право перекладати його тексти, захоплений і самою чарівливою іноземкою, і її літературним стилем.

Завдяки Марку Вовчку французька література а стала доступною читачам у тодішній Російській імперії, а українські сюжети увійшли у французький літературний світ.

P.S. Тексти рубрики «Європа – це ми» про історичні та культурні зв'язки України з іншими європейськими країнами також можна прочитати на сторінках Український інститут національної пам'яті та Офіс Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції у фейсбуці.

​​Чи знали ви, що в Києві існувала перша в Російській імперії та одна з найбільших в Європі риборозводень на початку XX століття, де зокрема розмножували піраній? Створив цю риборозвідню та став "батьком української акваріумістики" - київський дослідник Лев Шелюжко, 131-річчя, якого відзначаємо сьогодні у рубриці #УкрНаукПоп.

Лев Шелюжко народився 1890 року в заможній родині цукрозаводчика Андрія Шелюжко. З дитинства цікавився колекціонуванням метеликів та акваріумістикою, що дуже підтримувалось родиною. Подорожуючи на закордонні курорти, юний Шелюжко привозив колекції відловлених метеликів, а зі своєю першою науковою доповіддю з акваріумістики юний натураліст виступив в 17 років.

Після закінчення гімназії та природничого факультету Київського університету Шелюжко розпочав власну справу - у флігелі родинної садиби відкрив перший розвідник екзотичних риб та рослин. Це була перша така риборозвідня в Російській імперії та одна з найбільших в Європі. "Ферма Шелюжка" складалась з 256 басейнів та великих акваріумів, де окрім комерційного вирощення тропічних риб та рослин, Шелюжко займався науковими дослідженнями. Біологу вдалось одному з перших у світі розмножити в неволі "кольчужного сома", який наразі є звичним мешканцем акваріумів. Також він був один з небагатьох акваріумістів того часу, який успішно розмножував піраній. За своє життя Лев Андрійович написав сім великих праць з акваріумістики, а також на його честь названо два види риб.

Однак історія риборозвідні Шелюжка була невеселою. В 1920-тих роках більшовики націоналізували її, та через недбайливе господарювання "нових власників" більшість видів риб та рослин не пережили зиму. Відновили розведення риб у цьому приміщенні в 1953 році. Наразі у будівлі по вулиці Січових стрільців 45а розташовується Державне агентство рибного господарства України.

Проте світовій науці Шелюжко насамперед відомий, який лепідоптеролог - дослідник метеликів. Більшість зароблених на розведенні риб коштів, Шелюжко спрямовував у своє інше дослідження - метеликів. Почавши формувати власну колекцію лускокрилих в дитинстві, уже на початку Першої світової для її евакуації знадобилось два товарні вагони.

З 1920 року Шелюжко працював науковим співробітником Зоологічного музею Всеукраїнської академії наук, активно публікувався в закордонних журналах та підтримував зв'язки з науковцями з усього світу. У 1930 році він пропонує передати державі власну грандіозну колекцію метеликів, однак через матеріальні негаразди Зоомузей відмовився від такої пропозиції.

У 1933 Шелюжко перейшов до Зоологічного музею Київського університету, куди згодом передав свою колекцію. Також дослідник займався розширенням колекції університету, зокрема здійснивши кілька експедицій на Кавказ та Західний Памір. У 1939 році Шелюжко став завідувачем лепідоптерологічного музею Київського університету. На честь видатного дослідника названо 9 видів метеликів.

З початком німецько-радянської війни, Шелюжко тимчасово зупинив наукову роботу. Радянська влада не евакуювала грандіозну музейну колекцію, і окупаційні німецькі війська визнали її бойовим трофеєм. Разом з колекцією в окупованому Києві залишився і Шелюжко. Спільно з колегами він продовжив роботу у Київському університеті. В 1943 році Шелюжко разом з іншими українськими ентомологами виїхав до Німеччини. Працював решту життя в Зоологічній державній колекції Мюнхена. З науковою експедицією відвідав африканську республіку Кот-д'Івуар. Підтримував листування з українським дослідником Юрієм Некрутенком, який зазначав, що отримав у цих листах перші уроки "камерної лепідоптерології". Помер Лев Шелюжко 1969 року в Німеччині.

29 вересня вшановуються 80 роковини з часу однієї з найтрагічніших сторінок історії окупованого нацистами Києва – початку масових розстрілів у Бабиному Яру. Лише за два перших дні німці розстріляли 33 771 киян, лише через те, що вони євреї.

Загалом за два роки окупації, за різними оцінками істориків, у Бабиному Яру знайшли свій останній притулок до 100 тисяч людей: євреїв, ромів, військовополонених, пацієнтів психіатричної лікарні, українських націоналістів, радянських підпільників та інших категорій населення. Практично чверть населення, що лишилася в окупованому Києві. Бабин Яр став першим жахливим експериментом нацистів із «вирішення єврейського питання» і поклав початок створенню «фабрик смерті» по всій Європі.

До роковин трагедії Український інститут національної пам’яті спільно зі студією «Диваки Продакшн» презентує соціальний ролик із циклу «Події епохи». У ролику наголошується на важливості збереження історичної пам’яті з покоління до покоління.

У ролику були використані фрагменти виставки «Бабин Яр: пам’ять на тлі історії», історична хроніка, кадри із німецько-білоруського фільму «Бабин Яр». Історичний консультант: Віталій Нахманович.

https://www.youtube.com/watch?v=gRx4wk24oJo