​​🇺🇦 Незалежність України була відновлена 24 серпня 1991 року, однак шлях до незалежності був важким, тернистим та встеленим переламаними радянською тоталітарною машиною долями. Про цих людей, які чинили опір комуністичному режиму документальний проєкт Дарії Гірної спільно з онлайн-журналом Reporters. "Обличчя незалежності".

❗️ "Обличчя незалежності" - це цикл з 40 відеомонологів українських дисидентів та учасників руху опору СРСР. Проєкт розповідає не лише історії представників українського, але й кримськотатарського національного руху, а також зачіпає сторінку релігійного руху опору в УРСР, який тісно переплітався з національними. Сукупно герої циклу "Обличчя незалежності" втратили понад 200 років в радянських каральних закладах: тюрмах, спецпоселеннях, таборах, психіатричних лікарнях.

💬 "Ці історії для тих, хто не легковажить нашим минулим. Але насамперед для тих, хто досі не зрозумів, що з нами сталося в XX столітті. Що реальна ціна «ковбаси за 2.20» – зламані долі сотень тисяч наших найкращих людей, приниження людської гідності на всіх суспільних рівнях, втрачені 70 років здорового розвитку нашої країни", - зазначає авторка проєкту, яка для того, що зняти ці монологи здійснила 18 відряджень від Донбасу до Галичини.

💥Наразі у відкритому доступі шість відео, героями яких стали, учасники "Росохацької групи", Мирослав Маринович, Олесь Шевченко, Ольга Гейко, Михайло Михалко та Микола Горбаль.

📣 Цього року спеціальна номінація міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» присвячена 🇺🇦національно-визвольній боротьбі українців

Участь у конкурсі може взяти кожен!

Чим більше учасників – тим більше фото будівель, які мають стосунок до національно-визвольних змагань у ХХ столітті, і пам’яток, що були споруджені на вшанування цієї боротьби, з'явиться у Вікіпедії.

Детально про умови участі👇
https://bit.ly/3zOmAl5

Спецномінація проходить за підтримки Українського інституту національної пам'яті. Заохочуємо долучатися 🤝

​​У суботу, 4️⃣ вересня, відбулась презентація першого мальопису Українського інституту національної пам'яті "Оборона Замостя. Легенда про лопату" на фестивалі популярної культури Comic Con Ukraine.

📢 Презентація відбулась в межах комікс-зони фестивалю за участі авторів мальопису, співробітників УІНП - Володимира Поліщука та Ігоря Чорного.

💬 "Героїчні сторінки Української революції мало "відмальовані" в маскультурі. Тому виникла ідея створити мальопис про оборону Замостя, сторіччя якої ми відзначали минулого року. В тій битві українські та польські війська в спільному союзі розгромили більшовиків. Минуло сто років, а ворог у нас лишається не змінним. Про це потрібно пам'ятати. Про це потрібно розповідати. Зокрема таким зручним форматом, як мальопис", - зазначив Володимир Поліщук.

⚔️ Також він зауважив, що "Оборона Замостя. Легенда про лопату" стане першим мальописом із серії "Слава Героям", яка охопить ключові битви українців за свою державність на початку XX століття. Наразі на стадії сценарної розробки перебуває мальопис про Кримський похід під проводом полковника Петра Болбочана.

💭 "Мальописи - це зручний формат медіа, яке може популяризувати історію серед молоді. Така практика широко застосовується в інших країнах світу. У свій час, історія Капітана Америки змотивувала йти на фронти Другої світової куди більше американців, ніж всі гутірки та агітки американських армійських рекрутерів. Польща випустила комікс про свого легендарного героя - Вітольда Пілецьки. Україна, яка має власну дуже динамічну комікс-індустрію, заслуговує на відображення своїх героїв в мальописах", - розповів Ігор Чорний.

💪 Також він додав, що наразі на стадії сценарного опрацювання є ідея графічного роману присвяченого повстанню в сталінському концтаборі "Степлаг", відомому, як Кенгірське повстання.

❗️Наклад коміксу, як і всі матеріали Інституту безкоштовно розповсюджуватимуться серед закладів освіти, культури, військових частин тощо. Також найближчим часом з'явиться електронний варіант мальопису на сайті Інституту.

​​📽 Сьогодні, в День українського кіно, розповідаємо про першого українського кінематографіста - Альфреда Федецького.

🌿 Народився Альфред Федецький 1857 року у Житомирі, в родині польських шляхтичів. Батько працював в театральній сфері, був антрепренером, режисером та актором. Родина підтримувала захоплення Альфреда фотографією, і відправила вчитись в Імператорський фотографічний інститут при Академії Мистецтв у Відні. Після навчання, в 1880 році, Федецький повернувся до Києва, де почав працював у фотоательє відомого київського майстра Влодзімера Висоцького.

📷 Отримавши достатній досвід роботи та перейнявши від Висоцького тонкощі фотографічної роботи, 29-річний Федецький перебирається до Харкова, де відкриває власне фотоательє. У власній майстерні, Федецький почав відходити від притаманної тому часу статичної «сімейної» композиції фотографії в сторону «живописного» зображення людей. Новаторські на ті часи фотографії принесли художнику велику популярність і численні нагороди на національних та міжнародних виставках. Героям фотографічних карток Федецького стали композитор Петро Чайковський, художник Іван Айвазовський, богослов Іоан Кронштадтський, російські царі Олександр III та Микола II.

🥇 17 жовтня 1888 року, поблизу Харкова, перекинувся потяг в якому їхала імператорська родина. Федецький зумів зазнімкувати залізничну катастрофу. Ці фото були представлені на Промисловій виставці у Парижі 1889 року, де фотограф отримав Золоту медаль, а також ще низку нагород від різних європейських монархів.

🎥 Окрім новаторства в побудові фотографічної композиції, Федецький цікавився також технічними новинками в галузі. Зокрема він намагався працювати з рентгенівською плівкою та кольоровими фото. У вересні 1896 року Федецький зняв кілька короткометражок, зокрема "Хресний хід з Куряжа у Харків", "Відхід потягу від Харківської станції" та "Джигітування козаків 1-го Оренбурзького козацького полку". Фільми було продемонстровано в грудні того ж року в Харківській опері. Звідси вважається і почалась історія українського кіно.

🎞 У 1900 році Федецький взявся за ідею створення першого в Російській імперії Фотографічного інституту за прикладом Віденського, де він навчався. Однак ці плани не здійснились, тому що 1902 року Альфред Федецький помер. Похований у Харкові.

Фото: Альфред Федецький за роботою. Джерело: НСКУ

​​#LivingMemory #WeRemember #Holocaust #BabynYar80
29–30 вересня виповниться 80 років, відколи у Бабиному Яру в Києві були вбиті перші жертви нацистської політики винищення – майже 34 тисячі київських євреїв. У 2021 році, у 80-ті роковини трагедії, ми вшануємо пам’ять десятків тисяч розстріляних.

Маховик смерті забрав упродовж 1941-1943 років життя близько 100 тисяч людей – євреїв, ромів, полонених червоноармійців, пацієнтів психіатричної лікарні, цивільних заручників, українських націоналістів і радянських партизанів, в’язнів Сирецького концтабору.

Вшануймо їхню пам’ять разом!

Прийдіть 29-30 вересня у Бабин Яр. Біля різних пам’ятників на території заповідника ви зможете взяти символічні камінці та лампадки, щоб покласти до меморіальних місць. Пам’ятна подія триватиме два дні, з 10:00 до 19:00. Орієнтуйтеся за вказівниками, що будуть встановлені у Бабиному Яру.

Також запрошуємо всіх охочих незалежно від віросповідання долучитися до міжконфесійного молебню увечері 29 вересня біля пам’ятника киянам і військовополоненим, розстріляним у Бабиному Яру (орієнтир – вул. Дорогожицька, 9, навпроти Національної медичної академії післядипломної освіти).

Пам’ятні заходи організовує Український інститут національної пам’яті, Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр», Інститут історії України Національної академії наук за підтримки Світового Конґресу Українців.

Детальнішу програму меморіальних заходів оприлюднимо згодом.
#БабинЯр80 #Голокост

​​🔥 Триває показ історично-освітнього анімаційного проєкту “Легенди одеського лиману”

📢 Цикл короткометражних анімаційних історично-художніх фільмів “Легенди одеського лиману” створюється за програмою Українського культурного фонду та за організаційної й експертної підтримки Українського інституту національної пам’яті.

🎞 Автором ідеї фільмів став керівник Південного офісу УІНП Сергій Гуцалюк, який десяток років тому написав містичне оповідання про примар в долині Куяльницького лиману. Згодом історик Володимир Полторак вписав в оповідання конкретні історичні факти, що відбувалися на півдні України. Команда режисера Павла Майстренка і художниці-аніматорки Катерини Антоненко під керівництвом Ольги Обласової і її фундації “Яскрава країна” втілили ідею в життя.

🎙 “Голосами” героїв анімаційного фільму стали відомі митці: заслужений артист України, соліст Львівської опери Олег Лихач, народна артистка України та Автономної Республіки Крим Ленара Османова, актор та телеведучий Павло Живетьєв.

💬 “Наші північні сусіди чомусь вважають, що від того, що вони навчилися переписувати історію - щось змінюється у Всесвіті. Ми ж цим проєктом спростовуємо цю тезу. Бо як не можна переписати географію (а протягом новітньої історії, як і від початку формування літосфери, Куяльницький лиман не змінював свого положення), так і не має сенсу переписувати історію. Всі ці події відбувалися саме тут. І ми пишаємося, що на нашу історію вплинули від чингизида Ногая, до кримських татар; від білоцерківського полковника Семена Палія - до нашого земляка, засновника української розвідки Всеволода Змієнка… Це історичні пазли, що й флормують цілісну картину нашого історичного минулого”, - розповідає Сергій Гуцалюк.

❗️Перші три серії були презентовані в Одесі напередодні Дня Незалежності України. Тепер на сторінці проєкту можна побачити їх та ще четверту серію із семи запланованих до виходу.

​​80 років тому в 1941 році, через п’ять днів після окупації Києва нацистами, вибухнули будівлі на Хрещатику. Вибухи спровокували пожежу, яка знищила історичний центр Києва, що розбудовувався впродовж XVIII - початку XX століть.

5️⃣ фактів про ті трагічні події ⤵️

1️⃣ Хоча пропаганда в СРСР стверджувала, що Хрещатик підірвали нацисти, насправді його замінували радянські військові. До мінування об’єктів у Києві в 1941 році були причетні інженерна частина 37-ї армії СРСР, 4-та дивізія НКВД та московська диверсійна група лейтенанта держбезпеки Віктора Карташова-Коваленка.

2️⃣ На момент перших вибухів, о четвертій годині дня 24 вересня, на Хрещатику було багато киян. Люди реєструвалися в комендатурі чи здавали радіоприймачі на вимогу окупаційної влади. Першими вибухнули магазин «Дитячий світ» на розі вулиць Хрещатик та Прорізна, де був пункт приймання протигазів і радіоприймачів, і готель «Спартак», де розташувалася німецька військова комендатура.

3️⃣ Пожежа після вибухів розгорілася сильніше через пляшки з легкозаймистими речовинами на горищах будинків на Хрещатику. Крім того, в самих будинках зберігалися запаси дров та посудини з гасом, адже на початку 1940 років їжу в Києві все ще готували переважно на печах і примусах.

4️⃣ Боротьбу з вогнем ускладнило те, що в Києві не працював водогін. Його вивела з ладу радянська сторона. Пожежні машини теж заздалегідь вивезли з міста. Відтак пожежа знищила близько 200 будівель у Києві. Серед них –  5 найбільших готелів, 2 найбільші універмаги, 5 кінотеатрів, консерваторія, центральний поштамт, будівля міськради, будинки архітектора та вчених, а також найвищий будинок довоєнного Києва – 12-поверховий хмарочос Гінзбурга.

5️⃣ Кількість жертв вибухів та пожежі залишається невідомою. Без даху над головою залишилися близько 50 000 людей, практично кожен восьмий мешканець окупованого міста. Нацисти використали вибухи, щоб розпочати знищення єврейського населення Києва.

Це та інші фото Києва після вибухів восени 1941 року –  з архіву родини Малакових, приватних колекцій С. Машкевича, М. Кальницького, колекції видавництва "ВАРТО" та ЦДКФФАУ ім. Г. Пшеничного.

​​#ЄвропаЦеМи
У середині позаминулого століття у Франції прогриміла повість про українську дівчину Марусю, яка героїчно боролася за визволення України у добу Руїни. Твір увійшов до класики французької літератури, став улюбленим для французьких школярів. А Міністерство освіти Франції рекомендувало повість для шкільних бібліотек. Французька Академія наук удостоїла «Марусю» Монтіонівської премії, її перевидавали 20 разів і переклали німецькою, італійською та англійською мовами.

Книга, яка здобула славу у Франції, була написана французькою мовою за мотивами повісті української письменниці та перекладачки, відомої під псевдонімом Марко Вовчок. Справжнє ім’я письменниці – Марія Вілінська. Глибоко інтегрована у європейський літературний простір, Марія була знайома з провідними авторами того часу у Франції та інших країнах Європи. Багаторічна дружба та співпраця пов'язували Марію з французьким видавцем П'єром-Жюлем Етцелем, автором численних книжок для дітей.

Їх познайомив Іван Тургенєв. Етцель був настільки вражений творами та перекладами Марка Вовчка, що запропонував українській письменниці публікувати її роботи у «Журналі виховання й розваги». Французького письменника та видавця захопив зміст історичної повісті «Маруся». Етцель вирішив перекласти її, але водночас адаптував твір для французького читача. Він залишив простий героїчний сюжет повісті, але значно розширив її обсяг і додав кілька нових епізодів. Французька версія вперше була надрукована в газеті «Le Temps» у 1875 році. На адаптацію Етцеля Марія Вілінська відреагувала схвально, однак від офіційного співавторства відмовилась. У 1878 році «Маруся» була видана як твір П.-Ж. Сталя (псевдонім Етцеля), написаний «за легендою Марка Вовчка». У передмові Етцель все ж віддав їй належне, як фактичному співавтору, якому читачі завдячують головним – створенням героїчного образу Марусі.

До речі, українська письменниця сама була талановитим перекладачем. Жуль Верн надав їй ексклюзивне право перекладати його тексти, захоплений і самою чарівливою іноземкою, і її літературним стилем.

Завдяки Марку Вовчку французька література а стала доступною читачам у тодішній Російській імперії, а українські сюжети увійшли у французький літературний світ.

P.S. Тексти рубрики «Європа – це ми» про історичні та культурні зв'язки України з іншими європейськими країнами також можна прочитати на сторінках Український інститут національної пам'яті та Офіс Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції у фейсбуці.

​​Чи знали ви, що в Києві існувала перша в Російській імперії та одна з найбільших в Європі риборозводень на початку XX століття, де зокрема розмножували піраній? Створив цю риборозвідню та став "батьком української акваріумістики" - київський дослідник Лев Шелюжко, 131-річчя, якого відзначаємо сьогодні у рубриці #УкрНаукПоп.

Лев Шелюжко народився 1890 року в заможній родині цукрозаводчика Андрія Шелюжко. З дитинства цікавився колекціонуванням метеликів та акваріумістикою, що дуже підтримувалось родиною. Подорожуючи на закордонні курорти, юний Шелюжко привозив колекції відловлених метеликів, а зі своєю першою науковою доповіддю з акваріумістики юний натураліст виступив в 17 років.

Після закінчення гімназії та природничого факультету Київського університету Шелюжко розпочав власну справу - у флігелі родинної садиби відкрив перший розвідник екзотичних риб та рослин. Це була перша така риборозвідня в Російській імперії та одна з найбільших в Європі. "Ферма Шелюжка" складалась з 256 басейнів та великих акваріумів, де окрім комерційного вирощення тропічних риб та рослин, Шелюжко займався науковими дослідженнями. Біологу вдалось одному з перших у світі розмножити в неволі "кольчужного сома", який наразі є звичним мешканцем акваріумів. Також він був один з небагатьох акваріумістів того часу, який успішно розмножував піраній. За своє життя Лев Андрійович написав сім великих праць з акваріумістики, а також на його честь названо два види риб.

Однак історія риборозвідні Шелюжка була невеселою. В 1920-тих роках більшовики націоналізували її, та через недбайливе господарювання "нових власників" більшість видів риб та рослин не пережили зиму. Відновили розведення риб у цьому приміщенні в 1953 році. Наразі у будівлі по вулиці Січових стрільців 45а розташовується Державне агентство рибного господарства України.

Проте світовій науці Шелюжко насамперед відомий, який лепідоптеролог - дослідник метеликів. Більшість зароблених на розведенні риб коштів, Шелюжко спрямовував у своє інше дослідження - метеликів. Почавши формувати власну колекцію лускокрилих в дитинстві, уже на початку Першої світової для її евакуації знадобилось два товарні вагони.

З 1920 року Шелюжко працював науковим співробітником Зоологічного музею Всеукраїнської академії наук, активно публікувався в закордонних журналах та підтримував зв'язки з науковцями з усього світу. У 1930 році він пропонує передати державі власну грандіозну колекцію метеликів, однак через матеріальні негаразди Зоомузей відмовився від такої пропозиції.

У 1933 Шелюжко перейшов до Зоологічного музею Київського університету, куди згодом передав свою колекцію. Також дослідник займався розширенням колекції університету, зокрема здійснивши кілька експедицій на Кавказ та Західний Памір. У 1939 році Шелюжко став завідувачем лепідоптерологічного музею Київського університету. На честь видатного дослідника названо 9 видів метеликів.

З початком німецько-радянської війни, Шелюжко тимчасово зупинив наукову роботу. Радянська влада не евакуювала грандіозну музейну колекцію, і окупаційні німецькі війська визнали її бойовим трофеєм. Разом з колекцією в окупованому Києві залишився і Шелюжко. Спільно з колегами він продовжив роботу у Київському університеті. В 1943 році Шелюжко разом з іншими українськими ентомологами виїхав до Німеччини. Працював решту життя в Зоологічній державній колекції Мюнхена. З науковою експедицією відвідав африканську республіку Кот-д'Івуар. Підтримував листування з українським дослідником Юрієм Некрутенком, який зазначав, що отримав у цих листах перші уроки "камерної лепідоптерології". Помер Лев Шелюжко 1969 року в Німеччині.

29 вересня вшановуються 80 роковини з часу однієї з найтрагічніших сторінок історії окупованого нацистами Києва – початку масових розстрілів у Бабиному Яру. Лише за два перших дні німці розстріляли 33 771 киян, лише через те, що вони євреї.

Загалом за два роки окупації, за різними оцінками істориків, у Бабиному Яру знайшли свій останній притулок до 100 тисяч людей: євреїв, ромів, військовополонених, пацієнтів психіатричної лікарні, українських націоналістів, радянських підпільників та інших категорій населення. Практично чверть населення, що лишилася в окупованому Києві. Бабин Яр став першим жахливим експериментом нацистів із «вирішення єврейського питання» і поклав початок створенню «фабрик смерті» по всій Європі.

До роковин трагедії Український інститут національної пам’яті спільно зі студією «Диваки Продакшн» презентує соціальний ролик із циклу «Події епохи». У ролику наголошується на важливості збереження історичної пам’яті з покоління до покоління.

У ролику були використані фрагменти виставки «Бабин Яр: пам’ять на тлі історії», історична хроніка, кадри із німецько-білоруського фільму «Бабин Яр». Історичний консультант: Віталій Нахманович.

https://www.youtube.com/watch?v=gRx4wk24oJo

​​Сьогодні відзначається Міжнародний день музики. За цікавим збігом, в цей день народився видатний український піаніст єврейського походження Володимир Горовиць, чия музична віртуозність підкорила слухачів на обох півкулях Землі.

Володимир Горовиць народився у київській єврейській родині у 1903 році. Родина Горовиців проживала в місті, починаючи з середини ХІХ століття. Перші уроки музики юному піаністу дала мати. А з 10 років Горовиця навчав директор Київського музичного училища Володимир Пухальський. Згодом був тернистий шлях опановування музики в консерваторії під наставництвом відомого музичного педагога Фелікса Блюменфельда.

У 1920 році, після закінчення консерваторії, молодий Горовиць починає концертну діяльність. Музикант пізніше зазначав, що хотів стати композитором, однак через ті злидні, яких зазнала його родина після приходу до влади більшовиків (реквізували навіть музичні інструменти), вимушений був обрати більш "хлібний" фах піаніста.

Музична кар'єра Горовиця в СРСР розвивалась дуже стрімко. Якщо на перших концертах він грав буквально за їжу, то вже за кілька років давав повноцінні концерти у великих залах Москви та Ленінграда. Протягом жовтня 1924 – січня 1925 року піаніст зіграв 155 музичних творів на близько 20 концертах.

У 1925 році Горовицю вдалось виїхати з СРСР в Європу. У міжвоєнний період концерти піаніста з успіхом відбуваються в Німеччині, Швейцарії, Франції, а згодом і США. У вересні 1939 року Горовиць остаточно перебирається в Сполучених Штатів. У 1943 році маестро дає благодійний концерт на підтримку Збройних сил США, який зібрав рекордну на той час суму – 10 млн 991 тисячу доларів.

Віртуозна музична гра Горовиця принесла йому небачену славу. Піаніст отримав 25 "грамофонів" найпрестижнішої музичної премії "Ґреммі" та був нагороджений Президентською медаллю Свободи – найвищою нагородою за цивільні заслуги в США.

Музикант зазначав, що «фортепіанна гра складається зі здорового глузду, серця і технічних засобів. Все повинно бути розвинене рівною мірою: без здорового глузду – зазнаєте фіаско, без техніки – дилетант, а без серця – машина. Так що професія таїть в собі і небезпеку »

Однак, шалений успіх у музичній кар'єрі межувався з приступами глибокої депресії, через які музикант періодично припиняв концертну діяльність на кілька років та проходив курси глибокої психотерапії. Однією з причин депресій у музиканта були постійні звістки з СРСР про те, як радянська влада розправлялась з його родиною. Батько Горовиця арештовувався радянською владою тричі та врешті-решт загинув в ув'язненні. Брата арештовували двічі, він помер за кілька місяць після другого звільнення. Сестра музиканта постійно перебувала під санкціями радянського керівництва.

Через 61 рік життя в еміграції, Горовиць прибув в СРСР у 1986 році та дав концерти в Москві та Ленінграді. Свій останній концерт музикант виконав у 1987 році у Гамбурзі. Останній запис для платівки зробив 4 листопада 1989 року, а вже наступного дня геніальний піаніст помер від серцевого нападу.

В Україні, починаючи з 1995 року, відбувається Міжнародний конкурс молодих піаністів пам'яті Володимира Горовиця.

​​8️⃣ жовтня у "Довженко-Центрі" відбудеться ексклюзивний допрем'єрний показ фільму Віллена Новака "Чому я живий" за партнерства Українського інституту національної пам'яті.

📽 У фільмі йдеться про довоєнне життя в Маріуполі. 17-річні Фрося і Льончик перебувають у вирі першого пристрасного кохання і мріють одружитися. Але Фрося українка, а Льончик - єврей. Дуже важко батькові дівчини поступитися своїми переконаннями та пустити в сім'ю іновірця. Картина зачіпає теми побуту довоєнного Маріуполя і складних відносин співжиття різних національностей, подій Другої світової війни на території України, колабораціонізму і Голокосту.

🌿Стрічку знято за автобіографічним оповіданням письменника та драматурга Євгена Митька "Тепер я турок, не козак...".

🎭У ролях: Роланд Мішко, Анастасія Марків, Віктор Жданов, Ірина Мельник, Ольга Радчук, Олексій Горбунов, Георгій Делієв, Максим Горай та інші. Оператор-постановник фільму – Данил Дєдков, художник-постановник – Віктор Фомін, композитор – Володимир Гронський.

❗️Вхід вільний, однак через обмеженість місць просимо вас акредитуватись, заповниши форму за посиланням.

​​🔥🔥🔥 Запрошуємо на презентацію першого історичного мальопису Українського інституту національної пам'яті "Оборона Замостя. Легенда про лопату".

❗️Де: Центральна бібліотека для дітей імені Т.Г.Шевченка

❗️Коли: у вівторок, 12 жовтня, о 14:00

💬"Оборона Замостя. Легенда про лопату" - це перший мальопис створений Українським інститутом національної пам'яті. У коміксі розповідається про події оборонних боїв за Замостя 1920 року, в ході радянсько-польської війни, коли українські та польські союзні війська розгромили більшовицьку Першу кінну армію Будьонного.

🥇Мальопис став першим у майбутній серії коміксів УІНП "Слава Героям", які охоплять низку героїчних сторінок української історії XX століття.

⚔️Захід приурочено до Дня захисників та захисниць України.

🎁На презентації можна буде отримати мальопис та сувенірну продукцію безкоштовно.

​​1️⃣2️⃣ жовтня, до Дня захисників та захисниць Україні, у Центральній бібліотеці імені Тараса Шевченка для дітей відбулась презентація першого мальопису Українського інституту національної пам'яті - "Оборона Замостя. Легенда про лопату".

⚔️Мальопис розповідає про українського сапера Гната Вечірнього на прізвисько Лопата та молодого польського стрільця Рафала Круца, які стали побратимами під час оборонних боїв у Замості в 1920 році, коли українські та польські союзні війська розгромили більшовицьку Першу кінну армію Семена Будьонного.

💬 "Взагалі популяризація історії через мальописи - це не нова річ, а вже цілком сформована світова практика. Інша справа, що Україна довгий час перебувала під радянським розумінням культури та підходу до популяризації будь-чого, де комікс вважав низьким жанром для журналу "Перець" і "Барвінок", тоді, як у світі - це повноцінний вид з одного боку мистецтва, а з іншого - медіа. Поляки розповідають про свого героя-підпільника Вітольда Пілецького, чехи про антикомуністичних повстанців братів Машинів та події весни 1968 року. Колись комікси про Капітана Америку змотивували йти на фронти Другої світової війни куди більше американців, ніж всі рекрутингові контори. Тому для нас очевидним є те, що українські герої та українська історія повинні знаходити своє відображення в коміксах", - резюмував співавтор мальопису Ігор Кромф.

📒📕📗Також творці мальопису анонсували створення серії коміксів "Слава Героям", які продовжать пригоди українського сапера Гната Вечірнього та розкриють героїчні сторінки Української революції XX століття, зокрема похід на Крим полковника Болбочана та спецоперацію зі знищення бандитського кубла в Одесі Державною вартою гетьмана Павла Скоропадського. Окрім того, в перспективних планах створення нуарного графічного роману присвяченого подіям повстання в сталінському концтаборі "Степлаг", відомому також, як Кенгірське повстання.

🎁Усі присутні на презентації змогли отримати мальопис з автографами авторів, а також спеціально виготовлену для презентаційних заходів сувенірну продукцію: ручки, блокноти, календарі, стікери та фірмові паперові пакети.

​​Запрошуємо на презентацію інтернет-порталу про факти російської агресії 19 жовтня

Віртуальний музей російської агресії – це перший в Україні інтернет-портал про ключові події та злочини, скоєні під час окупації Російською Федерацією Криму та частини Донецької та Луганської областей.

Презентація відбудеться 19 жовтня, об 11:30, в Мистецькому Арсеналі (Київ, вул. Лаврська, 10-12).

Акредитація ЗМІ обов’язкова.
Акредитація учасників від громадськості обов'язкова до 09:00 15 жовтня.
У зв’язку з обмеженням місць та карантинними вимогами присутність можлива лише після підтвердження від організаторів.

Презентація також транслюватиметься наживо на ютуб-каналі інституту.

Віртуальний музей російської агресії містить найрізноманітніші дані українською та англійською мовами:
✅свідчення очевидців,
✅архівні джерела,
✅усноісторичні джерела,
✅інформацію ЗМІ,
✅рішення та резолюції міжнародних організацій,
✅фото та відеоматеріали.

Уся інформація є достовірною, об’єктивною та базується на даних, підтверджених офіційними українськими та міжнародними організаціями.

Інтернет-портал на сьогодні містить інформацію про ключові події з початку окупації Криму в лютому 2014 року, а також інформацію про конкретних осіб й основні сфери, на які вплинула окупація частини території країни за ці роки. Надалі ресурс буде наповнюватися інформацією про розв’язання Російською Федерацією війни на Сході України.

​​1️⃣4️⃣ жовтня Україна відзначає День захисників і захисниць, згадуючи всіх, хто в різні часи обороняв та боронить нині наші свободу, суверенітет і територіальну цілісність незалежно від роду діяльності та статі.

🔥 День захисників і захисниць України нероздільно пов'язаний із розвитком українського війська та військових традицій. Сучасні воїни примножують їх, шанують військове побратимство і взаємовиручку, схиляють голови перед полеглими і віншують героїзм живих.

⚔️ Історія цього свята має давню традицію. Покрову Пресвятої Богородиці відзначали козаки, за що свято отримало другу назву – Козацька Покрова. Українське військо 1917–1921 років зберігало козацькі військові традиції в назвах військових частин, структурі, прапорах, одностроях тощо. 14 жовтня 1942 року є символічним днем створення Української повстанської армії.

👫 Вперше це свято відзначається саме під такою назвою - День захисників та захисниць України, що нагадує нам, що оборона Батьківщини - це справа, яка не розділяє людей на статевою чи гендерною ознакою. Кілька десятків тисяч жінок взяло участь у захисті України в складі Збройних сил, а також інших військових та добровольчих формуваннях. Багато з них загинули, захищаючи рідну землю.

💬 "В історіях багатьох країн є війна за Незалежність. Зараз Україна веде свою війну за Незалежність - російсько-українську війну. У цій війні, як і в багатьох попередніх, чоловіки та жінки стали пліч-о-пліч, щоб захистити власну свободу та Батьківщину. Цього року ми вперше акцентуємо, що захист свободи та Батьківщини не пов'язаний з диференціацією статей, а стосується лише таких загальнолюдських якостей, як гідність, хоробрість, партіотизм", - пояснив голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович.

❗️Згадаймо сьогодні чин усіх поколінь борців за волю України. Віддаймо шану всім загиблим. Виявімо повагу живим захисникам і захисницям!

🔎Дізнатись більше про жінок, які загинули, захищаючи Україну можна у проєкті "Жінки, які загинули за Україну", який створили Жіночий Ветеранський Рух за підтримки УІНП.

🔎Дізнатись більше про День захисників та захисниць України можна в інформаційних матеріалах, які підготували співробітники Інституту.