​​Сьогодні виповнюється рік, як 16 березня 2022-го російська авіація скинула на будівлю драмтеатру в Маріуполі дві 500-кілограмові бомби.

Приміщення театру слугувало укриттям для цивільних. Спереду та позаду будівлі були великі написи «ДЕТИ», чітко помітні на супутникових знімках. За оцінками очевидців, у драмтеатрі перебувало близько тисячі осіб.

Вибух зруйнував будівлю зсередини. Кількість жертв цього воєнного злочину російської армії досі невідома та навряд чи буде точно встановлена. Адже окупанти вивезли та поховали тіла загиблих у братській могилі. Маріупольська міська рада ще в березні 2022 року озвучувала, що жертвами стали близько 300 осіб. Згодом у журналістських розслідуваннях із посиланням на очевидців фігурувала цифра у близько 600 загиблих🕯

«Коли ми почули звук літака і моторошний звук падаючої бомби – встигли за ці хвилини забігти в кімнату звукозапису, це було цокольне приміщення без вікон. Це нас врятувало. Посипалась штукатурка, нагорі кричали люди, а потім вони затихли. Знайомий Сергій Сьомін підійшов і сказав: «театру більше немає, збирайтесь скоріше, бо там трупи, нам треба вибиратись, сходинки будуть валитись». Я взяла валізу, рюкзак з документами і кота – і ми вискочили, в чому були. Переступали через трупи, бо на сходинках були люди. Коли вибігли, на першому поверсі я бачила вбиту дитину. Це все було як в тумані. Коли ми вискочили з театру – за нами ще було 20 людей з валізами, і ми почали бігти в сторону моря. Тоді ж почався артобстріл і не давали зробити евакуацію людей під завалами», – згадує музична керівниця драмтеатру Маріуполя, акторка Віра Лебединська.

Росія заперечує свій злочин та, окупувавши Маріуполь, зробила все, щоб «замести сліди».

У квітні-травні 2022 року радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко повідомляв, що окупанти розбирають завали та вивозять тіла загиблих. У грудні 2022-го він же повідомив, що окупаційна влада зносить будівлю драматичного театру. А станом на початок лютого 2023 року Андрющенко розповів, що драмтеатр розібрано, залишились дві зовнішні стіни.

Одразу після злочинного бомбардування зі зруйнованої будівлі вдалося вибратися живими близько 130 людям. Більшість із них вижили у той жахливий день 16 березня завдяки бомбосховищу в театрі, яке витримало вибух потужних бомб. Люди, які загинули внаслідок авіабомбардування, переважно були на польовій кухні біля театру або всередині будівлі, але за межами бомбосховища.

Із бомбосховища вдалося вийти живим актору театру Дмитру Муранцеву: «Я отямився від запаху чаду у підвалі. Дуже боявся, що ми заживо залишимося під завалами і будемо довго помирати. Одразу побіг перевірити, чи не завалило вихід з підвалу. Побачив промінь світла, що там люди виходять, взяв документи і вибіг назовні. Я побачив апокаліпсис. Там був відчай. Навколо бігають люди, гора цегли, каміння, яке кричить – бо там люди під завалами, а ти чомусь не під завалами. І ти для цього спеціально нічого не зробив. Тобі просто пощастило, що ти опинився тут, а не там. Люди намагаються дістати своїх дітей, або діти намагаються дістати своїх батьків. Бігають навколо цих величезних цеглин».

Віра Лебединська та Дмитро Муранцев – двоє акторів, які вижили під час бомбардування, – з часом переїхали до Ужгорода. Вони розповідають міжнародним та українським ЗМІ правду про день, коли російська авіація вчинила воєнний злочин, скинувши бомби на цивільне населення.

Вцілілий колектив маріупольського драмтеатру з девʼяти людей у травні 2022 року зміг облаштуватися на новому місці – їх прийняв Закарпатський обласний музично-драматичний театр в Ужгороді. Колективу надали театральне приміщення і житло, ужгородці двічі приносили реквізити для вистав. Уже в липні Донецький академічний обласний драматичний театр – така повна назва драмтеатру в Маріуполі – поставив для глядачів в Ужгороді премʼєрну виставу. За цей час театр поставив п’ять нових вистав для місцевої громади.

#WarCrimes
#RussianWarCrimes
#Маріуполь #драмтеатр #mariupol

#історіїмісцьвійни #меморіалізаціявійни

Які місця на Київщині могли б увійти до «Маршруту памʼяті»?

На думку Ігоря Литвинюка, секретаря оперативного штабу по відновленню життєдіяльності Бучанського району, це – Гостомель, ірпінський міст, Дмитрівка, де був танковий бій, Бородянка та Буча.

Інтервʼю з Ігорем Литвинюком про меморіалізацію місць російсько-української війни у Київській області записало Державне агентство розвитку туризму України. Цей та інші записи ДАРТ передав на зберігання до Архіву усної історії Український інститут національної пам'яті. Переглянути раніше оприлюднені відео можна на ютуб-каналі УІНП.

​​Трагічне відео — український військовий стоїть у ямі без амуніції, викурює цигарку, промовляє «Слава Україні!», а потім під крики російської лайки його розстрілюють – на початку березня облетіло інформаційний простір. У відповідь на слова страченого воїна тисячі українців у соцмережах відповіли «Героям слава!».

Згодом Служба безпеки підтвердила, що українським захисником, якого розстріляли росіяни, був Олександр Мацієвський.

Олександр народився 1980 року в Кишиневі, столиці Молдови. Рано втратив батька, мати працювала на взуттєвій фабриці. У Молдові Олександр закінчив школу та здобув фах електромонтажника.

Певний час Мацієвський жив у Росії. Поїхав туди на відновлення зруйнованого повінню міста Ленськ у Якутії. Там чоловік одружився, в нього народився син. Згодом родина перебралась до Ніжина на Чернігівщині, де жили родичі дружини Олександра. До Ніжина з Молдови переїхала і його мама — Параска Демчук.

«Він народився у Молдові, тривалий час жив у Росії, але був готовий віддати життя за Україну...», — розповідає мама Олександра Мацієвського.

До початку широкомасштабного російського вторгнення Олександр працював електромонтером у команді ВДНГ – Національного комплексу «Експоцентр України» в Києві.

«Був дуже привітним, веселим, хорошим хлопцем, працелюбним спеціалістом. З початком повномасштабної війни одразу добровольцем пішов захищати Батьківщину. Завжди передзвонював і казав "Враг не пройдет"...», — розповів генеральний директор ВДНГ Євген Мушкін.

У перший день повномасштабного вторгнення Олександр пішов у Ніжинський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, щоб стати до лав Сил оборони. Відразу його не мобілізували, тож допомагав укріпляти оборону Ніжина: рив окопи, вартував на блокпостах, готував «коктейлі Молотова».

11 березня Олександра зарахували до ніжинського батальйону 119-ї окремої бригади ТрО. У складі сил ТрО він брав участь у звільненні Чернігівщини. Потім навчався на снайпера. А в листопаді 2022 року Олександра перевели на Донеччину. Він обороняв Бахмут і Соледар.

30 грудня 2022-го роту вогневої підтримки, в якій служив Олександр, направили в район села Красна Гора, яке тоді контролювали росіяни. У ході 12-годинного бою рота успішно відбила атаки ворога. Однак, обірвався звʼязок з групою з п’яти бійців, що діяла на крайньому фланзі оборони. У тій групі був Олександр. Під час того бою він потрапив у полон, після чого українця стратили на камеру.

❗️Цей злочин вкотре засвідчив, що російські військові нехтують звичаями війни та нормами міжнародного права, яке зобовʼязує до належного поводження з військовополоненими.

Уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець розіслав відео з розстрілом омбудсменам різних країн, а міністр закордонних справ Дмитро Кулеба закликав прокурора Міжнародного кримінального суду Каріма Хана розпочати негайне розслідування.

Тіло Олександра Мацієвського повернули додому в лютому 2023 року.

Президент України Володимир Зеленський посмертно нагородив його вищою державною відзнакою — званням Героя України🖤🇺🇦

Відео з розстрілом шокувало цинічністю російських військових та викликало повагу до подвигу Мацієвського в багатьох відомих людей у світі. Зокрема, в пам’ять про Олександра висловилися міністр закордонних справ Латвії Едгар Рінкевичс, колишній астронавт та військовий льотчик Скотт Келлі, старший політичний радник Гельсінської комісії США Пол Массаро. У Міністерстві закордонних справ Молдови, громадянином якої був Олександр, зазначили, що показову страту військового варто кваліфікувати як воєнний злочин та грубе порушення міжнародних гуманітарних законів.

«Чи стане це фото еквівалентом легендарного загиблого солдата Капи під час Громадянської війни в Іспанії? Непокора, безмежна мужність і це «Слава Україні!», яке він вигукнув перед смертю, – сьогодні ввечері всі друзі України в усьому світі відповідають цьому герою: "Героям Слава!"», — написав відомий французький філософ та публіцист Бернар-Анрі Леві.

#героямслава

​​Хто з російських воєнних злочинців уже отримав судові вироки⚖️

Відповідальність і покарання російських злочинців за агресію та воєнні злочини проти українців мають бути невіддільною складовою перемоги над рашизмом.

За даними Офісу Генерального прокурора, на 17 березня 2023 року правоохоронці зафіксували понад 72 тисячі воєнних злочинів, скоєних російськими військовими.

Україна разом із партнерами продовжує працювати над створенням Спеціального трибуналу, спираючись на досвід Нюрнберзького і Токійського трибуналів, на яких судили нацистських та японських воєнних злочинців часів Другої світової війни.

Водночас Україна використовує наявні судові механізми для притягнення винних до відповідальності – й міжнародні, як от Міжнародний кримінальний суд у Гаазі, й усередині країни.

За даними представника Офісу Генерального прокурора Миколи Говорухи, які він оприлюднив під час круглого столу в Military Media Center, на 17 березня 2023 року:

◾️українські прокурори передали до суду обвинувальні акти щодо 105 осіб,
◾️29 із них отримали вирок суду,
◾️щонайменше 10 вироків суду військовим РФ оголосили особисто,
◾️присуджені терміни увʼязнення – від 8,5 до 15 років позбавлення волі.

Засуджені обстрілювали цивільну інфраструктуру, мародерили, вбивали, катували та викрадали людей, скоювали сексуальне насильство тощо.

З відкритих джерел можна ідентифікувати, що вироки отримали не лише військовослужбовці російської армії, а й найманці з приватної військової компанії «Редут».

◾️Першим вирок за воєнний злочин – убивство цивільного отримав 21-річний сержант Вадим Шишимарін. Відбулося це 23 травня, через 3 місяці після широкомасштабного вторгнення. Шишимаріна засудили до довічного увʼязнення, згодом апеляційний суд помʼякшив покарання до 15 років за ґратами. Вадим Шишимарін убив цивільного українця 28 лютого в селі Чупахівка Сумської області.

◾️За сексуальне насильство та побиття цивільних бійці 80 танкового батальйону з Челябінської області Руслан Кулієв та Андрій Чудін засуджені до 12 й 10 років позбавлення волі. На початку березня 2022 року вони зайняли будинок родини на Чернігівщині, в якому мешкала бабуся з онуком та неповнолітньою внучкою. Всі троє стали жертвами насилля з боку окупантів.

◾️Четверо російських військових отримали вироки суду за обстріли цивільної інфраструктури. Зокрема, екіпаж реактивної системи залпового вогню «Град» – Олександр Бобикін та Олександр Іванов обстрілювали Харківщину. 31 травня суд визнав військовослужбовців винними та присудив по 11,5 років ув’язнення. У листопаді Іванова обміняли.

Михайло Куліков, оператор-навідник танка, вистрілив осколково-фугасним снарядом по житловій багатоповерхівці у Чернігові наприкінці лютого 2022 року. Кулікова 8 серпня засудили до 10 років позбавлення волі. Його командира Леоніда Щьоткіна, який віддав наказ стріляти по будинку, обміняли в травні, а згодом заочно оголосили підозру.

2 березня 2023 року військового льотчика, який рік тому бомбардував цивільну інфраструктуру Харкова, засудили до 12 років позбавлення волі. Водночас засудженого льотчика включили до обмінного фонду.

◾️За пограбування і залякування цивільних, катування і незаконне утримання Сергій Захаров, Микола Філатов, Сергій Штайнер, Баясхалан Шультумов, Павло Анагаєв, Анвар Ірісханов, Олексій Оконніков, Шолбан Куулар, Іван Ооржак, Шактар-оол, Кежік-оол та Чаян Чинан отримали терміни увʼязнення від 8,5 до 12 років. Окупанти вчинили злочини, за які їх засуджено, на Київщині та Чернігівщині.

Частину вироків суд виніс заочно на основі наявних свідчень та ідентифікації злочинців.

◾️Також наприкінці грудня 2022 року заочно вироки у 9 та 10 років позбавлення волі отримали українці з Криму, колишні співробітники СБУ, що перейшли на бік ворога, – Андрій Тішенін та Артур Шамбазов. У 2015 році вони викрали та катували активіста Олександра Костенка, якого змушували зізнатися у побитті беркутівця на Майдані в Києві. Згодом Костенко був незаконно засуджений та увʼязнений в Росії на 4 роки.

​​#FightForUkraine

Юрій Коваленко відомий у наукових колах історик, археолог, краєзнавець. Він досліджував руїни Батурина та Глухівщину. Сьогодні, 22 березня, Юрію виповнилося б 57 років. Він загинув, захищаючи Україну, за тиждень до свого дня народження, 14 березня 2023-го, поблизу села Кузьмине Луганської області.

В інтерв’ю Юрій розповідав, що мав три освіти: психолога, електрика та історика. Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка закінчив уже в зрілому віці, серед одногрупників був найстаршим. Працював у Національному заповіднику «Глухів». На власних експонатах з нуля у Глухові створив музей археології.

Коваленко упродовж 26 років займався перепохованням воїнів, які полягли під час Другої світової війни. А з 2014-го став учасником місії «Чорний тюльпан». Їздив на тимчасово окуповану територію Донецької та Луганської областей з метою пошуку тіл загиблих українських військових. Ризикуючи життям, Юрій з колегами знайшов понад 150 тіл загиблих у боях за Іловайськ та Дебальцеве. За роботу в «Чорному тюльпані» нагороджений відзнакою Міністерства оборони України.

Брав участь у багатьох археологічних експедиціях. Досліджував гетьманські столиці: руїни Батурина, який у 1708 році спалили московські загарбники за наказом Петра І, та Глухівщину.

Мріяв дослідити долю бою під Крутами. Стверджував, що закінчення легендарного бою відбулося саме на Глухівщині. Займався історією могили, де були поховані крутянці.

За рік до повномасштабного російського вторгнення Юрій підписав контракт зі Збройними силами України. Брав участь у боях за Авдіївку в складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. Вже перебуваючи на військовій службі, у 2021 році захистив кандидатську дисертацію у навчально-науковому інституті історії та соціогуманітарних дисциплін імені Лазаревського Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Шевченка. Він – автор понад 70 наукових статей.

З початку повномасштабного російського вторгнення Юрій Коваленко брав участь у боях за рідний Глухів на Сумщині, Чернігівщину, Київщину. Згодом Юрія перевели на Донбас.

«Ми з захопленням слухали твої розповіді про історію Батурина, Глухова, Чернігова та інших міст України, ми слухали неймовірні пісні у твоєму оригінальному та неймовірному виконанні; ми захоплювалися твоїми знаннями; ми завжди прислухалися до твоїх мудрих життєвих настанов; і ти завжди надихав нас своєю позитивністю, привітністю, закоханістю у життя», – написав у соцмережі бойовий побратим Юрія Олег Шкарупа.

Друзі відзначають, що Юрій мав чудовий голос та любив співати під гітару. Був бардом. У мережі збереглися записи пісень у його виконанні.

«Музика була окремою частиною його життя. Він грав на гітарі, баяні, сопілці та губній гармошці. Брав участь у “Червоній рутіʼ91”», – згадує дружина Оксана.

Юрій Коваленко нагороджений кількома грамотами від президента України – «За гуманітарну участь в АТО», «За заслуги перед ЗСУ», а також медаллю Української православної церкви «За жертовність та любов до України».

Похований у рідному селі Некрасовому на Сумщині. У воїна залишилися дружина Оксана, дві доньки Леся та Іванна й онучка Варвара.
🖤🇺🇦

​​Верховна Рада України ухвалила законопроєкт 7253, який після другого читання отримав назву «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії»❗️

Законопроєкт визначає правові засади очищення публічного простору України від маркерів російської імперської політики. Цей процес набрав обертів після широкомасштабного російського вторгнення.

Ухвалений законопроєкт визнає російську імперську політику злочинною та засуджує її.

Згідно з документом, пропагандою російської імперської політики є:
❎ публічна глорифікація або виправдання російської імперської політики,
❎ публічне використання продукції, що містить символіку російської імперської політики (крім передбачених законом винятків, які в основному стосуються документів, наукового обігу, архівів, колекцій та музейних просторів, а також поховань на кладовищах),
❎ публічне заперечення злочинів проти українського народу.

Закон містить перелік того, що належить до символіки російської імперської політики.

❌ Він забороняє розміщення таких символів у публічному просторі (поза окресленими винятками) та присвоєння назв, які «глорифікують, увічнюють, пропагують або містять символіку російської імперської політики», географічним обʼєктам, юридичним особам та обʼєктам права власності.

Перенести з публічного простору символи, які підпадають під дію закону, зобовʼязані органи місцевого самоврядування. Винятком є памʼятники, внесені до Державного реєстру нерухомих памʼяток, – у такому разі вступають у дію процедури, визначені законодавством про охорону культурної спадщини України.

Закон передбачає створення експертної комісії при Український інститут національної пам'яті, яка надаватиме фахові висновки з питань, які виникатимуть в ході реалізації закону, зокрема щодо щодо належності об’єктів до символіки російської імперської політики.

Крім того, документ на законодавчому рівні надає визначення таким термінам, як «поневолені народи Російської Федерації» та «українофобія».

Українофобією вважаються «дискримінаційні дії, публічно висловлені заклики, у тому числі в медіа, у літературних та мистецьких творах, що заперечують суб’єктність Української держави, української нації, боротьбу проти підкорення, експлуатації, асиміляції Українського народу, а також правомірність захисту політичних, економічних, культурних прав Українського народу, розвитку української національної державності, науки, культури, зневажають питомі етнокультурні ознаки українців, ігнорують українську мову та культуру».

Закон набуде чинності після підписання Президентом України.

З моменту широкомасштабного вторгнення РФ, за 2022 рік в Україні було перейменовано щонайменше 7,5 тисяч топонімів, назви яких були повʼязані з Росією, СРСР чи Російською імперією. А також демонтовано десятки памʼятників.

#деколонізація
#дерусифікація

Міжнародний кримінальний суд в Гаазі 17 березня видав ордери на арешт російських президента Владіміра Путіна та уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової. МКС підозрює обох політиків у незаконному примусовому переміщенні українських дітей з окупованих територій України до Росії. Це не перший приклад, коли міжнародне судочинство видає ордер на арешт лідера держави. Раніше спеціально створені ООН судові органи з розслідування конфліктів у Сьєрра-Леоне та Югославії видавали ордери на арешт президентів-злочинців. Пізніше цю практику перейняв Міжнародний кримінальний суд.

1️⃣ Першим лідером, якого судили в Гаазі, став президент Сербії Слободан Мілошевич. Ордер на його арешт видав у 1999 році судовий орган, створений Радою Безпеки ООН, – Міжнародний трибунал з питань колишньої Югославії. На лаву підсудних у Гаазі Мілошевич потрапив у 2001-му. Колишнього главу Сербії звинувачували у низці злочинів проти людства, скоєних під час війни у Югославії (1991–2001 роки). Однак, у 2006-му Слободан Мілошевич помер від серцевого нападу, не дочекавшись вироку суду.

2️⃣ Другим, кого судив міжнародний суд, був президент Ліберії Чарльз Тейлор. Його роль вважають ключовою у розпалюванні Першої громадянської війни у Ліберії (1989–1996 роки), а також у підтримці антиурядових сил під час громадянської війни в Сьєрра-Леоне (1991–2002 роки). Після початку Другої громадянської війни в Ліберії в 1999 році Тейлор втік до сусіднього Кот-Д’Івуара. Там його арештували та передали до судового органу, створеного спільно ООН та Сьєрра-Леоне, – Спеціального суду по Сьєрра-Леоне. У 2012 році Чарльза Тейлора засудили до 50 років ув’язнення. Зараз він відбуває покарання у Великобританії. У 2009 році Міжнародний кримінальний суд у Гаазі продовжив практику видачі ордерів на арешт лідерів держав, яких підозрюють у воєнних злочинах чи злочинах проти людства.

3️⃣ Третім главою держави, якого переслідувало міжнародне судочинство, став президент Судана – Омар аль-Башир. Використовуючи збройні сили та провладні арабські формування «Джанджавід», він здійснював етнічні чистки місцевих племен в регіоні Дарфур. У 2019 році Омара аль-Башира змістили з посади внаслідок військового перевороту. Зараз колишній президент чекає на вирок суданського суду щодо звинувачення в корупції та фінансових махінаціях. Після цього його передадуть у руки міжнародного правосуддя, яке розгляне звинувачення в етнічних чистках.

4️⃣ Четвертим політиком у цьому списку став кенійський політичний лідер Угуру Кеніятта. Він був сином першого президента Кенії Джомо Кеніятти, отримав хорошу освіту в США, став заступником премʼєр-міністра. У 2007 році політична криза в Кенії переросла у масові сутички між прихильниками чинного президента Мваї Кібакі та Раїла Одінга. Під час сутичок загинули, за різними оцінками, від 800 до 1500 людей. Прокурори Міжнародного кримінального суду звинувачували Угуру Кеніятту та ще кількох кенійських політиків у тому, що вони розгорнули насильницьку кампанію після перемоги Кібакі, а їхньої поразки на виборах. Однак, у 2014 році звинувачення були зняті за браком доказів, а Кеніятта став президентом Кенії роком раніше.

5️⃣ П’ятим лідером, на арешт якого в 2011 році МКС виписав ордер, став сумнозвісний лівійський вождь Муаммар Каддафі. Лідера лівійської Джамахірії (унікальна форма правління, яка існувала лише в Лівії) звинувачували у воєнних злочинах і злочинах проти людства під час громадянської війни у Лівії. Однак, на лаву підсудних Каддафі не потрапив – восени 2011 року він намагався втекти з Лівії, але його взяли в полон повстанці і жорстоко стратили.

Продовження нижче⬇️

​​6️⃣ Шостим лідером держави, який побував на лаві підсудних у Гаазі, став президент Кот-д’Івуара Лоран Гбагбо. Колишній дисидент та історик Лоран Гбагбо став президентом у 2000 році. У 2010-му президентські вибори в Кот-д’Івуарі виграв Алассан Уаттара. Однак, Лоран Гбагбо не визнав поразку та проголосив себе президентом. Його підтримали збройні сили країни. На бік Уаттари стала міжнародна спільнота. Сили ООН (зокрема, українські миротворці) та Франції здійснили низку військових операцій, спрямованих на придушення спротиву Гбагбо. У 2011 році його доставили в Гаагу, де у 2016-му розпочалося слухання справи. Колишнього президента Кот-д’Івуару звинувачували у злочинах проти людства під час подій 2010–2011 років у Кот-дʼІвуарі. Та в 2019 році суд виправдав Лорана Гбагбо за всіма статтями обвинувачення. Політик відмовився повертатись на батьківщину, зараз живе у Бельгії.

#WarCrimes
#CrimesAgainstHumanity

​​🇮🇸🇺🇦Альтинг (парламент) Ісландії 23 березня 2023 року визнав Голодомор геноцидом українського народу. За визнання проголосували всі 48 ісландських депутатів, що були присутні на засіданні (всього вищий законодавчий орган Ісландії налічує 63 парламентарів).

У роз'ясненні до резолюції, яку запропонувала депутатка від Партії незалежності Дільяра Міст Ейнарсдоттір, йдеться: «Метою радянської влади було подальше придушення української національної свідомості за допомогою голоду. Тому українців свідомо морили голодом у політичних цілях».

«У листопаді я відвідала меморіал жертв Голодомору в Києві. Це було зворушливе нагадування про жахливий злочин. Сьогодні Альтинг визнав штучний голод 1932–1933 років геноцидом, здійсненим тоталітарним урядом у Москві проти народу України», – прокоментувала у твіттері очільниця Міністерства закордонних справ Ісландії Тордіс Колбрун Рейкфьорд Гильфадоттір.

У відповідь Президент України Володимир Зеленський подякував Ісландії: «Це чіткий сигнал, що такі злочини не залишаються безкарними і не мають терміну давності».

🔍Більше інформації за посиланням.

​​Близько 80% українців цікавляться історією.

Такі дані оприлюднив КМІС, Київський міжнародний інститут соціології за результатами опитування, яке КМІС провів у січні 2023 року.

Опитування проводилося серед дорослого населення в усіх регіонах, крім тимчасово окупованих територій.

✅ Про інтерес українців до власної історії:

Близько 80% українців визначають свій рівень зацікавленості історією як доволі чи дуже високий.

Понад дві третини (69%) жителів країни почали більше цікавитися історією України за останні 10 років. Стільки ж (69%) відчули зростання інтересу до історії України протягом останнього року.

📲 Найбільш популярним джерелом, з якого черпають знання про історію, є YouTube (53%). Також серед популярних джерел інформації – соціальні мережі (37%), телевізійні передачі (35%) та книги (29%).

☝️ У ставленні до більшості історичних постатей, включених до опитування, у жителів України є консенсус.

Більшість позитивно ставиться до тих українських історичних постатей, які були причетні до становлення української нації та держави, натомість – різко негативно сприймає російських/радянських політичних лідерів і діячів.

Найпозитивніше ставлення в українців до Михайла Грушевського (90%), Богдана Хмельницького (89%) та Ярослава Мудрого (87%). Найгірше – до Йосипа Сталіна (90%), Володимира Леніна (86%) та Катерини ІІ (80%).

✅ Про історичні події:

83% українців відзначили відразу три історичні події як найбільш позитивні: повстання Богдана Хмельницького, розпад СРСР та Революцію гідності.

Водночас найбільш негативними в історії України подіями вважають введення радянських військ до Афганістану (92%), Голокост (91%) та Другу світову війну (87%).
Сучасна російсько-українська війна є негативним явищем в українській історії для 81%.

91% українців вважають Голодомор 1932–1933 років геноцидом. А 64% згодні з твердженням, що Україна була колонією Російської імперії.

🇺🇦 Більшість (60%) дорослих жителів країни сприймають 24 серпня 1991 року як день, коли Україна відновила втрачені незалежність і державність, третина (32%) – що у цей день Україна вперше здобула незалежність. Також 69% вважають, що Україна є спадкоємицею УНР, а не УРСР.

🕯Про Другу світову війну:

На думку переважної більшості (62%), Україна має відзначати День пам'яті та примирення 8 травня. Відзначення 9 травня Дня перемоги над нацизмом підтримують 22%. Також 62% українців вважають, що необхідно вшановувати всіх, хто загинув чи постраждав у Другій світовій війні. Абсолютна більшість (85%) вважає Радянський Союз відповідальним та співпричетним до розв'язання Другої світової війни.

Водночас 69% українців вважають, що ОУН-УПА вели боротьбу з усіма, хто посягав на незалежність України. В цілому позитивно до діяльності ОУН-УПА ставиться 68%.

83% українців ставляться позитивно до Степана Бандери та 67% – до Романа Шухевича. Водночас до Миколи Ватутіна позитивно ставиться 21%, негативно – 37%, решта не визначилася або не знає про таку постать.

✅ Про історичну пам’ять:

Абсолютна більшість (85%) жителів України вважають державну політику у сфері історичної пам'яті потрібною. Протилежну думку мають 9%.

Перейменування об'єктів, названих на честь радянських або російських діячів, українці сприймають по-різному, хоча у переважній більшості – позитивно.

До перейменування об'єктів, названих на честь радянських діячів, позитивно ставляться 66%, негативно – 31%.

Перейменування об'єктів, названих на честь російських діячів, позитивно сприймають 54%, негативно – 42%.

Нинішня російсько-українська війна мала суттєвий вплив на уявлення людей про власне минуле: понад дві третини (68%) вказали, що війна змінила їхнє ставлення до історії України.