Повномасштабна війна згуртувала жителів Запоріжжя як ніколи. Раніше ми вже розповідали про те, як вони розгорнули культурно-інформаційний фронт або ж поставили своє звичне життя на паузу та приєдналися до лав ЗСУ, щоб боронити рідний край. У цьому матеріалі ділимося історією тих, хто взявся допомагати ще й людям з інших міст, які армія РФ хотіла знищити.

Телеведучий і диджей Денис Мінін із початком повномасштабної війни разом з іншими волонтерами організував евакуацію людей із Маріуполя та Запоріжжя. До середини лютого 2023 року його команда вивезла понад 5 тис. людей та близько 530 тварин до відносно безпечних регіонів України. Зараз Денис допомагає українцям виїжджати із Запоріжжя в Черкаси й Київ.

Разом із Денисом евакуйовує людей Сашко із Запоріжжя. Денис каже, що після початку повномасштабної війни хлопець повністю змінив своє життя: батьки просили його допомагати із сімейним бізнесом, а він натомість, волонтерить, адже вважає, що «треба щось робити, треба якось витягувати звідти людей».

— Моя мотивація проста. А що, якщо опинитися на місці тих людей? Їх потрібно якось евакуювати. Не в усіх є для цього гроші, хоча іноді й за гроші тебе не вивозять. У багатьох немає просто нічого: загинули рідні, згорів дім, документи — все. Цих людей треба якось забирати, щоб вони могли нормально далі жити.

Повну історію читайте в лонгріді на сайті

Більше дивіться на ютуб:
https://www.youtube.com/watch?v=2ar0wDlRyhI

Денис Котенко громадський діяч, військовослужбовець, кавалер ордену «За мужність» III ступеня (2022, посмертно)

Коли Р*сія вторглася в Україну в 2014 році, Денис Котенко був іще студентом. Тоді 18-річний юнак покинув навчання й доєднався до війська. У 2015 році поновився в університеті й успішно його закінчив. До повномасштабного вторгнення РФ пів року працював у пресслужбі Міністерства у справах ветеранів. У лютому 2022 став на захист столиці у складі 3-го окремого батальйону Української добровольчої армії.

Загинув 24 березня 2022 року.

#цитати_небесного_полку

​Як Р*сія захоплювала Крим?

Передумови окупації

Р*сія вплела в історію Криму низку міфів та маніпуляцій. Нібито це «історична р*сійська» територія, що «мирно» відокремилася від України після Революції гідності, яку р*сійська пропаганда назвала «переворотом». Насправді ж Крим не є р*сійською землею. Це земля кримських татар, яку з р*сіянами пов’язують хіба загарбання, війни, депортації та економічний занепад.

Крим став адміністративною частиною Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) в 1954 році, за часів СРСР. Це був не «подарунок» Українській СРСР, а дотаційний регіон, що потребував вирішення інфраструктурних проблем. Так, у 1960-х роках відкрили Північнокримський канал, який почав забезпечувати до 85 % потреб півострова у прісній воді з материкової України.

Крим пов'язаний з Україною територіально і залежить від її ресурсів. До того ж саме в період незалежності України почали створюватися умови для нормального життя й розвитку кримських татар на їхній землі. Але зазіхати на Кримський півострів Р*сія почала вже невдовзі після розвалу СРСР.

21 травня 1992 року Верховна рада РФ визнала рішення про передачу Криму 1954 року нелегітимним через те, що воно було прийняте нібито з порушенням норм законів СРСР. Іще з тих часів крок за кроком Р*сія вдавалася до різних способів привласнення Криму.

Продовження читайте в лонгріді на нашому сайті

​Розв’язана Р*сією війна згубно впливає на економіку України, адже її військові мінують українські поля та спалюють урожай, на окупованих територіях відбирають у людей городину та блокують шляхи експорту продовольства. Щороку Україна забезпечувала світовий ринок 50–65 млн тоннами сільськогосподарського продовольства. Такі об’єми посідають провідні позиції в експорті серед усіх країн світу.
Розповідаємо, що саме дає світу Україна і чому в її перемозі має бути зацікавлена вся глобальна спільнота.

Соняшниковий шрот
У 2021 році Україна посіла перше місце серед експортерів соняшникового шроту. Того ж року вона стала лідеркою із вирощування соняшника — 30,6 % з усього глобального виробництва сировини.

Соняшникова олія
До повномасштабного вторгнення Україна була найбільшою експортеркою соняшникової олії у світі. Основні країни-імпортери цього продукту — держави ЄС (32 %), Індія (31 %), Китай (15 %).

Пшениця
До великої війни Україна була п’ятою країною в світі за кількістю експорту пшениці. Р*сія, розпочавши повномасштабне вторгнення, блокувала українські морські порти, на які припадало близько 80 % експорту агропродукції. Призупинення поставок українського зерна викликало глобальну продовольчу кризу.

Мед
Україна посіла сьоме місце в світі серед виробників меду за 2019 рік, виготовивши більше 71 тис. тонн цього продукту.
У 2021 році ринок меду в Україні мав чітку експортну орієнтацію.

Залізна руда
Україна — на четвертому місці серед країн-експортерів залізної руди в 2021 році. Продаж такої сировини за кордон складає 3,1% від усього світового експорту продукту. Україна експортує також готові сталь і залізо. До повномасштабного вторгнення експорт цих матеріалів складав 20 % зі світового ринку.

Глина
У 2020 році Україна була на третьому місці в світі серед експортерів глини.
Найактивніші споживачі української глини — це виробники керамічної плитки Італії та Іспанії.

Криптоактиви
За підсумками 2021 року Україна — четверта серед країн, які використовують криптоактиви. Згідно з рейтингом The 2021 Global Crypto Adoption Index, ми випередили США та КНР.
На українській сировині було зав’язано виробництво, а отже, економіка багатьох країн. Однак продаж сировини — не єдине, що Україна дає світові.

Так, у 2020 році експорт креативного технічного сектору зріс на 65 %.Творчість українських дизайнерів, музикантів, художників, фотографів стає вагомими внеском у розвиток культури, моди, мистецтва на світовому рівні. Наші ІТ-фахівці використовують знання, здобуті в Україні, забезпечуючи технічний розвиток компаній-гігантів на ринках Європи й Америки.

Міжнародна спільнота часто недооцінювала Україну — не вірила, що українці здатні дати відсіч ворогу. Мало хто усвідомлював наскільки вона важлива як ланка в ланцюжку світової економіки. Саме тому перемога України — єдиний правильний спосіб відновити світовий порядок і уникнути продовольчої катастрофи. Світ має допомогти Україні вистояти та підтримати її під час післявоєнної відбудови. Адже українці роблять Європу сильнішою, а світ — кращим.

Українська традиційна архітектура тісно пов’язана з навколишнім природним середовищем. На сході України є великі поклади глини, тож місцеві жителі робили з неї функціональні хати-мазанки, в яких взимку було тепло, а влітку — прохолодно. Крім ужитковості, селяни цінували красу, тож розмальовували свої домівки строкатими розписами з натуральних фарб. Осередок народного розпису існує і донині у селищі Петриківка, де жителям вдалося зберегти й поширити свою традицію. 5 грудня 2013 року петриківський розпис було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.


Більше читайте в лонгріді на сайті: ukrainer.net/strikha-skhid


Також дивіться серію «Стріха» про архітектурну спадщину та традиції сходу України на нашому ютуб-каналі https://youtu.be/FNZ0-d_ze2E

​Чотири місяці й дев’ять днів жителі міста Лиман, що на Слобожанщині, жили під р*сійською окупацією. Як і в інших тимчасово захоплених населених пунктах, р*сійські військові тут руйнували, катували й убивали. Однак скорити Лиман їм усе ж не вдалося — винахідливі українці ховалися, партизанили, всіляко допомагали ЗСУ й чекали звільнення. Місто хоч і зранене, але його жителі потроху оговтуються й беруться відновлювати його. Ці історії ми задокументували в листопаді 2022 року, після того як 1 жовтня Сили оборони вибили з міста окупантів.

Команда Ukraїner поїхала в експедиції деокупованими територіями, щоб зафіксувати воєнні злочини армії РФ, а також розповісти, як українці героїчно чинили опір загарбникам. Так з’явився документальний серіал «Деокупація», а згодом вийде друком збірка репортажів «Деокупація. Історії опору українців. 2022». Репортаж із Лимана — один із понад двадцяти, що ввійшли в цю книжку.

Віталій. Звільнити своє місто й дім
Віталія не було в Лимані, коли місто окупували, — його бригада перебувала під Бахмутом. Та саме його підрозділ, 8-й полк Сил спеціальних операцій (ССО), був одним із перших, хто зайшов у Лиман та деокуповував його. Коли Віталій потрапив у батьківський дім, не міг позбутися відчуття: будинок наче зґвалтований.

Р*сійські військові вкрали светри, в яких Віталій ходив, коли на вихідні приїжджав до мами в гості. Натомість у хату знесли різну побутову техніку, поцуплену із сусідніх будинків. За підрахунками чоловіка, у його невеличкому домі жило близько п’ятнадцяти р*сіян. Вони так поспішали втекти, що залишили свої документи. Час від часу Віталій передає в соцмережах «привіти» Ростику — р*сійському командирові, якого ідентифікував.
— Люди розказували: не дай боже, р*сіяни угледять якусь синьо-жовту стрічку або зачують питоме українське слово, вже не кажучи про щось погане про саму Р*сію.

Окупація — це постійний самоконтроль навіть за власною мімікою, бо будь-який підозрілий погляд р*сіяни та їхні колаборанти могли сприйняти вороже. Люди не виходили з дому, щоб не наражати себе на ризик.

Продовження читайте в лонгріді на сайті

Передзамовити книгу «Деокупація. Історії опору українців. 2022» можна за посиланням:
https://store.ukrainer.net/pro.../de-occupation2022-book-ua/

За роки експедицій Україною команда Ukraїner зняла тисячі світлин і відео за допомогою квадрокоптерів. Найкращі кадри увійшли до нашої англомовної фотокниги Ukraine from above, яка показує ту Україну, якою ми пишаємося, і яку прагнемо показати всьому світу.

У цій добірці — світлини водойм у різних куточках України, зняті нашими фотографами з висоти пташиного лету. Впевнені, що незабаром українці знову матимуть змогу вільно подорож

Дивіться підбірку

​Разом зі студією Craft Story продовжуємо цикл публікацій «Стріха» про українську народну архітектуру, її регіональні особливості та шляхи порятунку. У четвертій частині розповідаємо про архітектурні традиції східних регіонів України.
У місті Новомосковську (давніша назва Новоселиця), що на Подніпров’ї та Запоріжжі, стоїть дерев’яний православний Свято-Троїцький собор. Його створення ініціювала козацька старшина на початку 1770-х років.
Цей собор заввишки 36 метрів, тобто вищий, ніж дев’ятиповерхові будівлі, і займає близько 550 м². Під час будівництва не використали жодного гвіздка, бо колись за допомогою цвяхів розіп'яли Ісуса Христа. Крім того, споруда особлива своїми дев’ятьма куполами, які символізують дев’ять янгольських чинів.
Яким Погребняк, відомий на той час храмобудівник, погодився створити проєкт собору. Легенда розповідає, що чоловік пішов у плавні, протягом тижня молився і просив Бога показати, як має виглядати будівля церкви. Коли архітектор повернувся до козаків і показав їм макет храму, зроблений з лози, ті захопилися. Деревину для будівлі сплавляли Дніпром з самого Києва.

За радянської доби собор двічі закривали, а богослужіння в ньому поновили лише наприкінці 1980-х років. Радянська влада тероризувала українські церкви, розстрілювала й відправляла у заслання священників, силоміць забирала церковні цінності. Так і Троїцький собор був вилучений у православної громади. У 1931 році там почали зберігати зерно. На думку вірян, це могли зробити спеціально: у зерні часто заводяться миші, які підточують дерев’яні споруди.

У 1960-х роках церква знову потребувала реконструкції, натомість радянська влада хотіла її знищити. Саме тоді письменник Олесь Гончар, який народився і зростав на Подніпров’ї, створив роман «Собор», в якому прототипом стала будівля Троїцького собору у Новомосковську. Твір майже одразу потрапив під немилість компартії й не видавався, тож інтелігенція поширювала його за допомогою самвидаву. Згодом цей роман став найвідомішим у творчості письменника.

Дивіться відео

​Попри те, що українське законодавство не передбачає жодних референдумів про зміну кордону, 16 березня 2014 року відбувся «референдум», де нібито кримчани вирішили, що Крим має бути у складі Р*сії.

Важливо додати, що 7 березня 2014 року в.о. Президента України видав указ, який визнавав неконституційність постанови ВР Криму «Про проведення загальнокримського референдуму» та зупинив його дію. Через тиждень, 14 березня, таке ж рішення прийняв і Конституційний суд України. Вже наступного дня ВР України розпустила ВР Криму.

Проведення «рефередумів» — класичний загарбницький сценарій, який РФ розігрує на окупованих територіях. Усі такі заходи проводять під дулом зброї, що вже суперечить демократичним цілям і цінностям таких процедур.

Громадська ініціатива КримSOS, створена 27 лютого 2014 року для об’єктивного висвітлення того, що насправді діється на півострові, зафіксувала щонайменше п’ять ознак порушень цього дійства:
- референдум порушував чинне законодавство України
- бюлетень для волевиявлення мав усього два варіанти й обидва — за визнання Криму частиною РФ
- явка виборців була сфальсифікована, а на виборчих дільницях панував повний хаос
- міжнародні спостерігачі не були присутні
- жителів півострова змушували брати участь через погрози та залякування

Показово, що до 16 березня робота всіх незалежних українських ЗМІ в Криму була примусово зупинена.

18 березня 2014 року (нібито внаслідок так званого референдуму) Путін із представниками окупаційної влади підписав документ про прийняття Криму до складу РФ. Через два дні, 20 березня, Держдума РФ майже одноголосно ратифікувала його, а вже 21 березня це зробила Рада Федерації, і документ набув чинності. У 2019 році самопроголошений прем’єр-міністр окупаційної влади в Криму Сергій Аксьонов зізнався, що захопленням Криму керував особисто Путін.

Більше читайте на сайті

Нова Каховка ✊
https://youtu.be/ArdVjHrZvxI

​Протягом р*сійсько-української війни М*сква неодноразово заявляла про готовність до перемовин, але їх, буцімто, саботує Київ. Декларуючи бажання вести діалог, р*сійська влада дбає не про припинення війни, а про власні інтереси, вважають іноземні та українські політологи. Недоговороспроможність Кремля доводить і те, що з 2014-го жодну домовленість, принаймні в повному обсязі, той не виконав.

Українське керівництво вважає, що мета р*сійських спекуляцій щодо переговорів — інформаційний вплив на міжнародній арені. Будь-яке перемир’я країна-агресорка використає для власних цілей, як уже робила неодноразово. У цьому матеріалі розглянемо, які історичні передумови та новітні події є доказами недоговороздатності РФ.

🔴Порушення міжнародного права

Недотримання країною-агресоркою міжнародного права в Україні фіксують як міжнародні організації (ОБСЄ, ООН), так і державні органи та правозахисні об’єднання. Із 2014-го року, напавши на Україну, Р*сія порушила щонайменше 400 міжнародних договорів.

Найбільш промовистий приклад недотримання Р*сією міжнародного права — порушення Будапештського меморандуму (1994). Згідно з ним, в обмін на відмову України від ядерного арсеналу Р*сія, США та Великобританія зобов’язалися «утримуватися від загрози сили чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН».

Також Р*сія не дотримується Гельсінських угод (1975), що мали закріпити політичні й територіальні домовленості Другої світової війни. Серед 35 країн-підписантів узяв на себе ці зобов’язання й Радянський Союз, у складі якого були Україна та Р*сія. Гельсінські угоди зокрема закріплювали принципи непорушності кордонів держав-підписантів, дотримання територіальної цілісності та невтручання у внутрішні справи іноземних держав. Окупацією Криму Р*сія порушила всі 10 пунктів Гельсінського протоколу.

Читайте більше на сайті

​Друзі, наша команда потребує підсилення!

Повномасштабна війна нас змінила: ми перезапустили наші канали комунікації та вийшли на нові платформи. Почали випускати ще більше нових форматів, змогли відновити роботу видавництва та експедиції (тепер їздимо деокупованими територіями). Наша команда зростає і фахово, і кількісно. Тому ми шукаємо людей, щоб створювати ще більше якісного контенту про Україну — як для українців, так і для іноземців.

Одним із найважливіших пріоритетів роботи Ukraїner стали оповіді про незламність українців, розказані різними мовами, а також викриття р*сійської пропаганди. Ми впевнені, що перемога у війні наративів — важливий складник великої перемоги України в боротьбі з агресором. Якщо ви давно хотіли стати частиною спільноти Ukraїner — зараз чи не найбільш вдалий для цього час.

🔸Запрошуємо на повну робочу зайнятість:
Фандрейзер/-ка — http://bit.ly/3WTjlV6
Операційний керівник/-ця видавництва — http://bit.ly/3tjkOGT
Очільник/-ця відділу продюсингу — http://bit.ly/3NRzp5S
Редактор/-ка сценаріїв — http://bit.ly/3G4Hlik
Head of Talent management — http://bit.ly/3K487c8
Артдиректор/-ка — http://bit.ly/3ZeAc4G
Менеджер/-ка зовнішньоекономічної діяльності — http://bit.ly/3FObvFH

🔹Шукаємо волонтерів:
Волонтер/-ка для створення відео коротких форм — http://bit.ly/40azCpT
Копірайтер-/ка — http://bit.ly/3th8U07
Менеджер/-ка соцмереж — http://bit.ly/3FZhOXM
SMM-копірайтер/-ка — http://bit.ly/3ULshu4

Якщо ви не знайшли в переліку підхожу вакансію, але хочете долучитися до спільноти Ukraїner і допомагати створювати й поширювати контент про Україну і українців у світ, заповніть нашу загальну форму для волонтерів:

https://forms.gle/rnFturoC4PjNpFmL6

Якщо ви маєте друзів, яким би відгукнулися наші пропозиції, поділіться, будь ласка, з ними цим дописом, щоб ми якнайшвидше знайшли ціннісно близьких нам людей!

Нумо творити й наближати перемогу України разом!

​Село Руські Тишки лежить на північ від Харкова, до міста всього 9 кілометрів. А до кордону з РФ — 18. Таке географічне положення визначило долю села з перших годин повномасштабного вторгнення — на понад 2 місяці стати р*сійським плацдармом для обстрілів Харкова. Місцеві мешканці опинилися в окупації, серед них — начальниця тамтешнього поштового відділення «Укрпошти» Оксана Мальцева. Вона прихищала людей, пекла хліб, здавала ворожі позиції та навіть брала полонених:

— На час окупації наш будинок перетворився на рукавичку, у якій знайшли прихисток чимало знайомих і незнайомих людей: дачники, мешканці сусіднього села, яких [загарбники] не пропустили додому, 17-річний хлопчик та 15-річна дівчинка, які були без батьків. Бували дні, коли нас у будинку було до 30 людей.

Будинок Оксани стоїть під невисокою горою, на якій можна було спіймати сигнал мережі, тож жінка підіймалася туди й передавала синові позиції ворогів. Вони мали секретний чат, і про те, що Оксана здає ворожі позиції, ніхто не знав. З гори вона бачила все село, довколишні села та район Харкова — Салтівку. Бачила, звідки стріляють, куди заселяються окупанти, тож могла дати точні координати:

— Тут мені пригодилася моя робота, адже починала я працювати листоношею. Тож добре знала кожну вулицю, адресу, будівлю в селі. Якось дізналася, що в місцевий готель заселилося до 150 [р*сійських військових]. Там був командний штаб. Передала інформацію куди треба, і все — на другий день окупанти пішли до Кобзона на концерт (загинули. — ред.).

Більше в історії

​Цей репортаж зі слобожанського міста Лиман — один із понад двадцяти, що ввійшли в книжку «Деокупація. Історії опору українців. 2022», яка вийде друком вже цієї весни. Богдан Логвиненко — засновник Ukraїner і постійний учасник експедицій — описав у серії репортажів усе, що побачила й відчула знімальна команда під час поїздок звільненими регіонами. Кожен такий репортаж — це передусім можливість бути почутими тим українцям, на долю яких випало пережити р*сійську окупацію.

До війни Лиман був великим залізничним хабом, а тепер колія відрізана. Ба більше, на одній ділянці зʼявився переїзд через ці колії — насип, яким місто ізолювали ще більше. Насип (і понтон) через річку сприймається як цивілізаційний поступ, насип через залізницю нагадує тільки про те, що ми воюємо з противником цивілізації.

Через цей насип їдемо з начальником поліції Лимана Ігорем Угнівенком до його дому. Він іще не був там після звільнення міста. Дорога веде спершу через ліс, згодом через поле. Питаю в Ігоря, чи там точно все розміновано. Він відповідає ствердно, але при цьому знизує плечима.

Виїжджаючи з Лимана на околиці, де раніше жив Ігор, бачимо довкола чимало розстріляної техніки, переважно р*сійської. Дорогою він розповідає про те, як до 27 травня, коли окупували Лиман, евакуював людей.
— Казав одній бабусі, що потрібно виїжджати. Вона така: «Ні, ну як я своїх курочок залишу?». Наступного дня — «приліт», поранило бабусю, витягуємо її з підвалу. Дивимося, а всі її 20 курочок — «двохсоті». Вже зі спокійною душею могла виїхати.

Замість дому Ігор бачить згарище. Хата була зі зрубу, згоріла вщент. Поліцейський походжає навколо руїн.

— Де плануєте тепер жити?
— Та вже не знаю, — сумно посміхається. — Де будемо служити, там і житимемо.

Продовження історії читайте в лонгріді на сайті:
ukrainer.net/lyman

​Тема необхідності перемовин Р*сії та України час від часу виринає в міжнародному інфопросторі. Кремлівські чиновники то в особі представниці Міністерства закордонних справ Марії Захарової переконують, що «ніколи не відмовлялися від переговорів», то вустами постійного представника Р*сії в Організації Об’єднаних Націй (ООН) Василя Небензі заявляють, що бойові дії завершаться лише тоді, коли «з території України більше не буде виходити загроза Р*сії».
Продовжуємо розповідати, які історичні передумови та новітні події є доказами недоговороздатності РФ.
«Мінськ-1», «Мінськ-2» та їхнє ігнорування р*сіянами
Тимчасове перемир’я, укладене 5 вересня 2014 року, отримало назву Мінський протокол («Мінськ-1»). 19 вересня, продовжуючи роботу над угодою, представники України, Р*сії та невизнаних ЛДНР підписали меморандум, що передбачав двостороннє припинення застосування зброї, зупинку на поточній лінії зіткнення та встановлення 30-кілометрової зони безпеки.
За даними Управління ООН із прав людини, лише за перші півтора місяця так званого перемир’я (з вересня до листопада) на сході України загинуло 957 цивільних унаслідок ворожих обстрілів. Крім того, в організації зафіксували випадки тортур, незаконного утримання під вартою, страт, примусової праці та сексуального насильства з боку прор*сійських збройних угруповань, а також руйнування і незаконного захоплення ними власності.

На початку 2015 року порушення Мінського протоколу не припинились. Вбачаючи гостру потребу в допрацюванні механізму виконання Мінського протоколу, 11−12 лютого 2015 року лідери України, Р*сії, Німеччини та Франції узгодили комплекс заходів — «Мінськ-2». Домовленості передбачали зокрема відведення важких озброєнь обома сторонами на рівні відстані.

Українська сторона, за словами тодішнього речника Антитерористичної операції Андрія Лисенка, розпочала відведення у лютому 2015 року. Паралельно з цим збройні угруповання також звітували про відведення. Утім, обстріли з боку непідконтрольних Україні територій неодноразово засвідчили неправдивість таких звітів.

З початку 2015 року і до кінця 2021-го українська та р*сійська сторони більше десятка разів домовлялись про припинення вогню в зоні бойових дій. Один із найбільш промовистих випадків порушення домовленостей — наступ і захоплення окупантами Дебальцевого у січні-лютому 2015 року. Внаслідок цих боїв загинуло понад 250 українських військових.

Загалом бойовики не дотримались повністю жодного оголошеного режиму тиші за цей період. За даними Управління верховного комісара ООН, з 14 квітня 2014 року по 31 січня 2021 року загинуло щонайменше 3375 цивільних і 4150 українських військових.

Більше в історії:
https://ukrainer.net/rosiia-porushyla-domovlenosti/