У зв’язку з черговою стріляниною між правнуками Дзержинського та правнуками Канаріса, влаштовану в Києві 2 вересня 2026 року, вигулькнуло прізвище співробітника 5 управління Департаменту контррозвідки СБУ Олександра Бова, який 3 березня 2022 року пристрелив позаштатного співробітника ГУР МО Дениса Кірєєва. Цього разу вогонь по ГУРівцях знову відкрив Бова.

Я щиро вболіваю за обидві сторони й про кожну з них можу багато чого розповісти. Але є речі, які не знаю навіть я. Наприклад – як у СБУ, яка має статус правоохоронного органу, оформлюються вбивства, зокрема того ж Кірєєва? Як списують набої та вибухівку – по роздавально-здавальній відомості чи актом за підписом комісії? Як, взагалі, виглядає завдання на вбивство – воно оформлюється у вигляді постанови чи достатньо резолюції голови СБУ на рапорті начальника 5 управління ДКР? Також цікаво, як виглядає звіт про виконання й куди він здається – у загальну канцелярію чи підшивається в контррозвідувальну справу?

І, найголовніше, чи погоджує прокурор завдання на вбивство й чи береться на це ухвала слідчого судді Київського апеляційного суду? По-ідеї, будь-який оперативний захід, що обмежує права людини (сподіваюсь, ніхто не буде заперечувати, що позбавлення життя є одним з таких обмежень), має проводитись тільки з санкції слідчого судді. Але, цікаво, відповідно до якого закону? Бо сказано ж у частині другій статті 19 Конституції України, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Хоча, можливо, Поклад не вважає СБУ органом державної влади – тоді все нормально. Тоді можна брати приклад з ГУР МО і також не звертати на закони уваги.

До речі, нагадую, що свого першого ГУРівця (позаштатного співробітника ГУР МО Олега Мужчиля) правнуки Дзержинського застрелили 9 грудня 2015 року при штурмі конспіративної квартири ГУР МО на Оболоні. Тоді ж загинув співробітник ЦСО А СБУ Андрій Кузьменко.

Я діка ізвіняюсь, але цікаво: чи немає в протоколах проведення НСРД стосовно заступниці керівника Офісу Президента Мудрої епізоду, де Ірина Романівна на прохання народного депутата Железняка домовляється з головою Печерського районного суду Козловим про передачу «справи Шабуніна» з Печерського райсуду Києва до Іванківського райсуду Київської області?

Я чому питаю. Про таку домовленість щодо зміни підсудності стало відомо наприкінці липня 2026 року:

- у Іванківському райсуді знайшовся суддя, який погодився затягнути розгляд «справи Шабуніна» до обрання президентом США представника Демократичної партії,

- суддя Печерського райсуду Соловйов 27 липня 2026 року з другого разу ухвалив передати «справу Шабуніна» на розгляд Іванківського райсуду (перший раз, 17 квітня 2026 року, Соловйов відмовив у задоволенні клопотання про зміну територіальної підсудності з огляду на його повну безпідставність),

- Козлов надіслав справу в Київський апеляційний суд для направлення «за підсудністю» в с.Іванків.

Але після арешту Мудрої столична апеляція раптом передумала і ухвалою від 28 серпня 2026 року повернула справу назад у Печерський райсуд:

https://reyestr.court.gov.ua/Review/139310299

Мабуть, доведеться мені подати до ВРП ще одну дисциплінарну скаргу стосовно судді Соловйова, який спочатку встановив, що справа підсудна виключно Печерському райсуду Києва:

https://reyestr.court.gov.ua/Review/135832006 ,

а потім проігнорував свою ж ухвалу, бо дійшов висновку, що справу має розглядати Іванківський райсуд:

https://reyestr.court.gov.ua/Review/138843420

Думаю, що такі пертурбації з правосвідомістю судді Соловйова могли виникнути виключно завдяки впливу Офісу Президента. Що, звісно, не виключає матеріального заохочення з боку Шабуніна, але без ОП тут, точно, не обійшлось. Бо спочатку Шабуніну влаштували звільнення з військової служби на підставі «липової» довідки гарнізонної ВЛК, потім – передачу справи з придворного Печерського райсуду в Іванків за 100 км від Києва...

Але Київський апеляційний суд зірвав цю комбінацію й вирішив, що судити Шабуніна повинні на столичних пагорбах, за місцем скоєння злочину. Це, мабуть, тому, що зараз в ОП тимчасово немає людини, яка обдзвонює суддів і розповідає, які рішення треба ухвалювати: Ірина Романівна під вартою, а Олег Юрійович не хоче зайвий раз світитись.

Підписатися | Зворотній зв'язок

Головне управління розвідки Міноборони повідомляє, що «розгортається цілеспрямована кампанія дезінформації з метою дискредитації Воєнної розвідки та бойових підрозділів ГУР МО України. Для реалізації кампанії її організатори планують залучати медіа, блогерів та телеграм-канали з сумнівною репутацією, зокрема й за фінансову винагороду».
 
«Сумнівна репутація» – це якраз про мене. З такої нагоди повідомляю номер банківської картки для «дискредитації Воєнної розвідки та бойових підрозділів ГУР МО України» (номер картки продубльований у першому коментарі)
 
4441 1144 5203 7094
 
Ступень дискредитації залежатиме від суми, що надійде на картку.

Перестрілка між СБУ та ГУР МО: у кримінальному провадженні повідомлено про дві підозри

Збройний інцидент між військовослужбовцями СБУ та ГУР МО України, який стався 1 вересня у Києві, викликав значний суспільний резонанс.

За фактами застосування вогнепальної зброї двом учасникам подій повідомлено про підозру:

— співробітнику СБУ за ч. 2 ст. 365 КК України;

— військовослужбовцю ГУР МО України за ст. 348 КК України.

У межах розслідування призначено комплекс експертиз. Вони мають дати чіткі відповіді щодо всіх обставин застосування зброї, походження слідів пострілів та інших речових доказів, вилучених на місці події.

За минулу добу суспільство вже почуло різні версії того, що сталося. Вони суттєво відрізняються одна від одної. Наше завдання — встановити факти, перевірити дії та заяви всіх учасників та надати їм належну правову оцінку.

Слідство триває.

Окремо щодо зникнення військовослужбовця РДК ГУР МО України. Ще 1 вересня за цим фактом було розпочато окреме досудове розслідування. Встановлюємо повну картину того, що сталося: осіб, причетних до його зникнення, мотиви їхніх дій, маршрут переміщення та інші обставини. Після цього будуть ухвалені відповідні процесуальні рішення.

Після важких і кровопролитних боїв між НАБУ й Офісом Президента, директор НАБУ Кривонос та його помічник по зв’язках з громадськістю (за сумісництвом – керівник САП) Олександр Клименко, нарешті, вибороли собі місце під сонцем та право доїти волелюбний український народ.

Тепер по всіх кримінальних провадженнях, які розслідує НАБУ, фігурантам пропонується переказати певну суму на якийсь з двох благодійних фондів, які обслуговують Кривоноса та Клименка – фонд Стерненка та фонд Чмута. У разі згоди підозрюваного, прокурор укладає з ним угоду про звільнення від покарання за вчинення злочину, а сума, сплачена за фактичне закриття справи, іменується як «добровільна пожертва на Збройні Сили України». Бо писати, що ці гроші потім виводяться на криптогаманці керівництва НАБУ та САП, ясна річ, ніхто не стане.

Таким чином покарання уникнули Злочевський, Грановський (народний депутат 8 скликання), Головін (начальник поліції Одеської області), легендарний Каськів, Кайфман і Борухович, які вкрали в Одеси аеропорт.

При цьому Кривоноса та Клименка не цікавить, чи винувата людина в інкримінованих їй злочинах – якщо клієнт, якого вирішили обібрати, відмовляється платити Стерненку, то одного цього достатньо, щоби відправити строптивця на кілька років у виправну колонію.

Про те, як НАБУїни вимагають гроші у невинуватої людини, я довідався, ще перебуваючи на фронті, коли з Києва дійшла звістка, що НАБУ розслідує кримінальне провадження №52024000000000413 від 07.08.2024 стосовно народного депутата 8 скликання Аркадія Корнацького, який, начебто, маючи велику квартиру в Києві, проживав у готелі «Київ» Державного управління справами, а Верховна Рада оплачувала оренду номера. У цьому НАБУ побачило зловживання владою з боку екс-народного депутата.

Я зараз не буду обговорювати те, що ніколи ніяких «квартирних» грошей Корнацький особисто не отримував і тому зловживання з його боку не може бути за визначенням. Я не буду обговорювати навіть ту обставину, що відомості за фактом вчинення народним депутатом кримінального правопорушення може внести в ЄРДР тільки генеральний прокурор, а справу щодо Корнацького зареєстрував детектив НАБУ.

Річ у тім, що «квартира» в Києві, у якій, за версію НАБУ, начебто проживав Корнацький – це офіс фірми, де я директором з 2013 року, де знаходиться мій кабінет, куди в 2014-2019 роках десятки разів приїздили знімальні групи телеканалів, щоби записати інтерв’ю зі мною, де під час подій на Майдані в 2013-2014 роках на підлозі в кабінетах спали учасники акцій протесту – і я, і Ігор Луценко, і ще безліч людей. І де, врешті-решт, за часи Януковича проводились обшуки саме як в офісі підприємства, що зафіксовано в численних процесуальних документах. Цю «квартиру» Аркадій Корнацький придбав за часи президенства Ющенка саме як офісне приміщення, у якому ще попереднім власником було проведено відповідне перепланування – задля розміщення офісів аграрного підприємства та юридичної фірми. Проживати там неможливо.

Зрозуміло, що я зразу ж попрохав допитати мене як свідка в цьому кримінальному провадженні, але в НАБУ це робити відмовились, натомість Корнацькому була висунута умова – або він переказує Стерненку 4 млн. грн під машкарою «допомоги ЗСУ», і тоді справа завершиться символічним штрафом, або він сяде на кілька років – це забезпечать судді ВАКС, які обслуговують корупційні схеми Кривоноса.

Власне, так і трапилось: вироком ВАКС від 28.11.2025 у справі №991/11905/24 72-річний Аркадій Корнацький був засуджений до 3,5 років позбавлення волі за злочин, якого він не вчиняв. При цьому один з суддів «трійки», яка слухала справу, написав окрему думку, вважаючи, що справа порушена незаконно й вирок може бути тільки виправдувальним.

Вирок ще не набрав законної сили, зараз розглядається апеляційна скарга. Але ані ВАКС, ані Апеляційна палата ВАКС не хочуть викликати й допитувати свідків захисту. Та й про який захист може йти мова, якщо обвинувачений відмовився позолотити ручку Кривоносу та Клименку?

На фото, зробленому в 2016 році: я в офісі фірми, який НАБУ згодом оголосила «квартирою Аркадія Корнацького».

Ввечері 28 серпня 2026 року в селі Мила Бучанського району після удару російським безпілотником вибухнув склад боєприпасів, розташований впритул до житлової забудови. 38 людей загинули, понад 50 отримали поранення, біля 400 будинків зазнали пошкоджень, деякі були зруйновані вщент.

Про те, що в с.Мила на вулиці Столичній, 25 знаходиться склад боєприпасів, знали сотні місцевих жителів, деякі з них працювали на цьому складі, деякі – бачили, як заїжджають/виїжджають армійські вантажні автомобілі із зеленими дерев’яними ящиками в кузові. Але до 28 серпня мешканці не надавали цьому великого значення, оскільки не усвідомлювали рівень небезпеки.

Після вибуху в Милій жителі району – на відміну від влади – зробили висновки й провели ревізію виробничих приміщень. Неподалік від Милої зрання 4 вересня 2026 року був виявлений ще один склад боєприпасів серед житлової забудови. Звернення до СБУ залишились безрезультатними – місцеві правнуки Дзержинського з переляку перестали відповідати на дзвінки сільського старости.

Якщо до вечора влада не розпочне евакуацію складу боєприпасів у інше місце – подалі від житла – місцеві мешканці погрожують захопити склад і самостійно навести там порядок.

Спостерігаємо.

P.S. Як повідомив місцевий староста, його вже допустили на склад і показали, що все вивезено

В історії з перестрілкою між правнуками Дзержинського та правнуками Канаріса я найбільше хвилювався за гласного позаштатного співробітника СБУ Бігуса. Уявляєте, якби Поклад залучив його для участі в цій операції? – Спецпризначенцям ГУР МО тоді точно був би гаплик.

Не вірю. Якби безпілотник влучив у кабінет Поклада, то по Володимирській літали б гроші.

Схоже, що Олексію Хоменку доведеться повертатись на посаду першого заступника генпрокурора. Я розумію, що Хоменку не дуже хочеться. Але кому зараз легко? Погоджуйтесь, Олексію Миколайовичу.

А Ви знаєте, як власний кореспондент НАБУ Міша Ткач називає шановного Семена Юрійовича Кривоноса? – «Джерела УП в політичних колах». Повбивав би…

Цікаво, хто з них Іуда?

Поздоровляю волелюбний український народ з сьомою річницею повної та остаточної ліквідації корупції в Україні – 5 вересня 2019 року розпочав роботу Вищий антикорупційний суд, який, за твердженням професійних громадських активістів, став останньою ланкою «антикорупційної інфраструктури» й разом з НАБУ, САП і НАЗК знищив корупцію як явище.

Сім років тому самопроголошений директор НАБУ Ситник перестав брати хабарі, продавати кримінальні провадження та допомагати Свинарчуку-молодшому розкрадати кошти «Укроборонпрому». А Національне антикорупційне бюро України перестало переслідувати голів селищних рад, водіїв зерновозів і суддів низової ланки, викритих СБУ на дрібних хабарях, і ось вже два роки невтомно переслідує уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Лубінця та ексзаступника генпрокурора Вербицького.

Усі на боротьбу з корупцією!

М-да… При Порошенку такого не було.

Хочу нагадати, що попередній директор НАБУ Ситник їздив по ночах додому до президента Порошенка, благаючи закрити кримінальне провадження №42017000000001706 від 24.05.2017, яке Генпрокуратура зареєструвала за фактом придбання Ситником квартири в Броварах на гроші, отримані Артемом Сергійовичем за закриття кримінальної справи від громадянки Вінокурової. А за це Ситник обіцяв Порошенку закрити кримінальне провадження №52017000000000749 від 30.10.2017 за фактом незаконного збагачення генпрокурора Луценка.

Що не кажіть, а Петро Олексійович міг поставити НАБУ в стійло й примусити обслуговувати свої кишенькові інтереси. Не те, що нинішній…

Під рубрикою «Дембельський альбом».

Миколаїв, 7 вересня 2022 року.

#дембельський_альбом

Наша дорога Соня Кошкіна опублікувала фотографію сейфа з грошима, начебто вилученими детективами НАБУ в кабінеті заступника начальника департаменту Офісу генпрокурора Кропиви, і, заодно, вирішила поділитись спогадами, які я не можу не прокоментувати. Але спочатку – цитата з фейсбук-допису Ксенії Микитівни:
 
«Можна уже було б перестати дивуватися.  Особливо з моїм досвідом в політичній журналістиці.
 
Сьогодні згадувала, як Василь Цушко - був такий міністр внутрішніх справ - ногами виламував двері в ГПУ, разом з «Титаном» і «Беркутом», аби завести туда Святослава Піскуна, якого Президент Ющенко напередодні звільнив з Генпрокуроства. Всередині оборону тримали: секретар СНБО Олександр Турчинов, начальник УДО Валерій Гелетей (власне, Цушко і КО намагались фізично викинути УДО з Генпрокуратури) - вони захищали т.в.о Генпрокурора Віктора Шемчука (який до того був прокурором в Криму). Голова СБУ Валентин Наливайченко метушився на вулиці. Було це, дітки, в далекому 2007 році.
 
Ага, майже 20 років тому .
 
Регіоналам, а боротьбі за владу, дуже потрібна була прокуратура. От вони і борзєлі (висловлюючись їхньою мовою).
 
Здогадайтесь, як потім Цушко спасався? Вірно, «звалився» з «інфарктом». Все по класиці . Піскун за якийсь час звалив жити на Лаузрку. Включався до Савіка Шустера і розповідав, що апартаменти там придбав за гроші, від продажу квартири в Києві.
 
Кажу ж: класика. Здавалося б: історія повторюється. Але є нюанс: тоді в країні війни не було».
 
Якби Соня мала уяву про те, що вона пише – їй би ціни не було. У 2007 році тодішньому міністру внутрішніх справ Василю Цушку не було потреби заводити Святослава Піскуна в Генпрокуратуру – Піскун був перед тим призначений генеральним прокурором указом президента Ющенка за погодженням з Верховною Радою і на момент подій, про які пише Кошкіна, перебував у своєму робочому кабінеті.
 
Було все навпаки. Ющенко раптом вирішив призначити генпрокурором народного депутата Віктора Шемчука – але, на відміну від Піскуна, без відома Верховної Ради. А коли Ющенку сказали, що спочатку треба законно звільнити Піскуна й отримати згоду Верховної Ради на призначення Шемчука, відповів: якщо кому щось не подобається, нехай скаржиться в Конституційний Суд (який Ющенко перед тим розігнав).
 
Коли в Генпрокуратуру прибули озброєні люди, щоби поміняти генпрокурора, Піскун зателефонував міністру внутрішніх справ. Цушко, який не знав, що Ющенко видав антиконституційний указ про призначення Шемчука, у супроводі охорони поїхав у Генпрокуратуру, щоби подивитись, що там відбувається.
 
Співробітники УДО не пустили Цушка в будинок Генпрокуратури (що є кричущим порушенням встановленого порядку). Тоді Цушко наказав «беркутівцям» виламати турнікет, пройшов у кабінет Піскуна й застав там секретаря РНБОУ Івана Плюща разом з Піскуном.
 
Плющ повідомив Цушку про указ Ющенка, Цушко плюнув, сказав, що нехай самі розбираються, і повернувся назад у МВС. Ото й вся історія.
 
Що стосується фотографії з грошима, то, судячи з контексту, вона була зроблена в офісі якоїсь фірми у Львові (а, можливо, взагалі зроблена в іншому кримінальному проваджені) і оприлюднена НАБУ без підпису та будь-яких пояснень – спеціально для таких, як Соня.

А, головне, чого не розуміє Кошкіна, – що заступник начальника департаменту ОГП Сергій Кропива, якого НАБУ викрило на «кришуванні» кол-центрів – це продукт діяльності Шабуніна, Лємєнова, Маселка й Масі Найєма.
 
Кропива перейшов на роботу з відреформованої поліції в Офіс генпрокурора в січні 2022 року, у самий розпал прокурорської реформи, коли генпрокурором була Ірина Венедіктова – на посаду радника генерального прокурора. У червні 2022 року Кропива очолив Департамент організації та процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, що посягають на функціонування економіки та кібербезпеку держави Офісу Генерального прокурора.

Оскільки я, на відміну від Кошкіної, маю деяку уяву про те, що відбувається у владних кабінетах, то не сумніваюсь, що в ОГП Кропиву привів чоловік Венедіктової, Денис Колесник, який на той час був заступником начальника департаменту кіберполіції Національної поліції України. До речі, після звільнення Венедиктової Кропива також звільнився з ОГП (повернувся вже при Кравченку, попрацювавши приватним підприємцем і заступником голови Одеської ОДА з питань цифрового розвитку – привіт Міші Федорову).
 
Хто з представників «громадянського суспільства» давав рекомендацію Кропиві, хто в 2022 році входив до складу кадрової комісії ОГП, яка його атестувала та затвердила начальником департаменту? – Соню такі питання не цікавлять.
 
А, між тим, Кропива – це наслідок «реформи прокуратури», яку провели так звані «активісти» в 2020-2022 роках. Перший раз «реформа» була проведена в 2015 році, у результаті через рахунки Шабуніна пішли в невідомому напрямку 2,5 млн. доларів, виділених урядом США (кримінальне провадження за цим фактом досі розслідується). Завдяки «реформі прокуратури» в 2020-2022 роках «активісти» поклали до кишень вже 7 млн. доларів, вигнали з прокуратури тих небагатьох порядних, хто там ще залишався, а набрали таких, як Кропива.