Рада прокурорів відхилила кандидатури професійних «громадських активісток» Дар’ї Каленюк і Мартини Богуславець, які, попри стійку репутацію аферисток, намагались увійти до Конкурсної комісії з організації та проведення конкурсу на вакантні адміністративні посади у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі.

Але не треба думати, що здоровий глузд переміг. Антон Ковальський, який невідомо з якого дива називає себе «виконувачем обов’язків генпрокурора», замість Каленюк призначив членом цієї Комісії іншого «активіста» – колишнього члена Ради громадського контролю при НАБУ адвоката Євгена Грушовця, що видає себе за військовослужбовця та учасника бойових дій.
 
1 грудня 2023 року в «Юридичній газеті» було оприлюднено інтерв’ю з Грушовцем, де цей попсуй-військовослужбовець розповів про себе наступне:
 
«На початку широкомасштабного вторгнення я вступив до ТрО. Зокрема, разом зі своїми клієнтами займався аеророзвідкою, корегував артилерію. Після звільнення Київщини від російських окупаційних військ ми їздили по звільнених територіях і місцях скупчення ворога, на які наводили артилерію та корегували вогонь. Дивилися, наскільки ефективними були ті дії, шукали підбиту техніку, вцілілі склади боєприпасів ворога. Так ми проїздили по лісах і посадках близько двох тижнів. А потім я почав шукати, де б зміг використати набутий досвід аеророзвідника».
 
Грушовець, який ніколи не мав жодного відношення до війська, не усвідомлює, що ТрО ЗСУ – це Сили Збройних Сил України (наряду із Силами спеціальних операцій). Вступити можна в політичну партію чи продукти дефекації, а в ЗСУ служать – або за контрактом, або за мобілізацією.

Більш того, новопризначений член Конкурсної комісії з організації та проведення конкурсу на вакантні адміністративні посади у САП Грушовець уяви не має про те, що ТрО ЗСУ – це легка піхота, яка перебуває на самій передовій частині фронту. Бо якби він, дійсно, був би призваний на військову службу, зокрема в ТрО ЗСУ, то не роздавав би інтерв’ю, а виконував службові обов’язки за посадою.
 
У лютому-квітні 2022 року в Києві була одна бригада ТрО – 112 окрема бригада ТрО ЗСУ. Наприкінці квітня 2022 року на базі 241 окремого батальйону 112 окремої бригади ТрО ЗСУ була створена ще одна бригада – 241 окрема бригада ТрО ЗСУ (зараз перебуває на Запорізькому напрямку, 112 окрема бригада ТрО ЗСУ знаходиться в Київській області). Артилерії ці бригади ніколи не мали й не мають (за винятком кількох мінометів), ніякої аеророзвідки на той час там також не було.

Ось ще один шедевр у виконанні шахрая, який видає себе за військовослужбовця:
 
«26 лютого я отримав свій перший автомат. 27-го роздобули ріжки до нього, а потім вже гранати, цинки з патронами, броньоване авто».
 
Виявляється, у 112 окремій бригаді ТрО ЗСУ автомати особовому складу видавали окремо від магазинів, а патрони надходили «потім». Цікаво, а як же ж цей «військовослужбовець» брав участь у бойових діях, не маючи набоїв до автомата?
 
«Військова служба» в цього Грушовця була дуже своєрідною – він, виявляється, поєднав перебування в лавах ЗСУ (де він, насправді, ніколи не був, оскільки всі його розповіді про військову службу – це брехня від першого слова й до останнього) з роботою за кордоном. Ось що розповідає цей «військовослужбовець», який «служив» точно так, як Бутусов і Шабунін, тобто уві сні:
 
«Серед команди Ario я був чи не єдиним чоловіком, хто мав право виїхати за кордон як батько трьох дітей. Тому в мене був приблизно такий графік: декілька тижнів — аеророзвідка, тиждень — закордонні відрядження для організації роботи польського офісу, переговорів з потенційними клієнтами в Європі тощо. Ніхто на початку не знав, скільки все це триватиме». 
 
Сподіваємось, так званий «виконувач обов’язків генпрокурора» Ковальський у своєму наступному інтерв’ю розповість на яких фронтах Грушовець брав участь у бойових діях і коли саме та в якому званні був звільнений з військової служби.

В клопотанні про застосування запобіжного заходу по кримінальному провадженню №52026000000000092 від 18.02.2026 міститься чудовий епізод: обвинувачений Максим Микитась, якого судить Вищий антикорупційний суд, пояснює своїй коханці Ірині Мудрій – заступниці керівника Офісу Президента – що йому можна легко уникнути покарання. Для цього існує система фіктивної мобілізації, яка дозволяє засудженим «захищати Батьківщину» в київських ресторанах і на курортах Буковеля.
 
Незадовго перед цією розмовою Микитась зустрівся з одним з таких засуджених – Ігорем В’ячеславовичем Щербиною, колишнім начальником Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, який після звільнення з органів прокуратури збирав хабарі для свого кума – директора Державного бюро розслідувань Романа Труби.
 
Ось цей уривок:
 
Микитась: Значіт, знаєш, бил такой Щєрбіна – начальник слєдствія Генпрокуратури, которий получіл 6 лєт, кум Труби, єго закрилі же ж. Только нікто нє знаєт, што он нє сідіт. Он мобілізований. То єсть он атсідєл мєсяц і єво мобілізовалі… В прошлам году єво закрилі, осуділі. І он мобілізований.
Мудра: Так, а што нам ето дайот?
Микитась: Ну, «На всякій случай, - гаваріт, - Максім, на всякій случай, штоби ти знал, на всякій случай, я ето могу сдєлать».
Мудра: Гдє ето можна іспользовать?
Микитась: на всякій случай, єслі вдруг мєня осудят. Єслі вдруг мєня осудят. Вдруг, єслі мєня осудят
 
Дійсно, 12 серпня 2025 року Касаційний кримінальний суд у складі Верховного суду залишив без змін вирок, яким Ігор Щербина був засуджений до 6 років позбавлення волі. У нього також конфіскували майно, яке належить на праві власності, та позбавили класного чину «старший радник юстиції».
 
Ігор В’ячеславович був затриманий НАБУ 3 грудня 2019 року під час отримання 75 тисяч доларів США. Це була половина «траншу», який він мав передати своєму куму й найближчому другові – тодішньому директору ДБР Роману Трубі – за закриття кримінального провадження, що розслідувалось стосовно компанії-забудовника. Посередником став підприємець Валентин Шевченко.
 
Треба зазначити, що затримання Щербини було проведено на замовлення тодішнього керівника Офісу президента Андрія Богдана – у такий спосіб Андрій Йосипович хотів примусити Трубу добровільно піти з посади й поступитись кріслом мадам Венедіктовій. І якби не продажність тодішнього директора НАБУ Артема Ситника, ніякої справи щодо Щербини не було б – при тому, що Щербина, дійсно, працював з Трубою в чотири руки, збираючи хабарі від імені директора ДБР. Саме тому, до речі, Труба вийшов сухим з води – оскільки він виконав умову Банкової й виніс свої речі з кабінету на вулиці Петлюри, притягувати його до кримінальної відповідальності вже не було сенсу.
 
Щербина й Труба разом з колишнім начальником управління Генпрокуратури Сергієм Горбатюком входять до числа найближчого оточення Сергія Пашинського. У Пашинського та Щербини давня історія відносин – ще з тих часів, коли заступник голови правління «Ощадбанку» Пашинський був влітку 2003 року арештований за розкрадання 4 млн. доларів і 1,7 млн. гривень, але невдовзі вийшов на волю, оскільки справу розслідував слідчий Щербина.
 
У листопаді 2017 року Порошенкові треба було терміново підшукати кандидатуру на посаду директора ДБР і тоді Щербина запропонував Пашинському порекомендувати Порошенку свого кума Трубу. Зрозуміло, що після призначення Труби директором ДБР Щербина став негласним керівником цього правоохоронного органу, аж доки 3 грудня 2019 року на його руках не опинились кайданки.
 
Зрозуміло, що після засудження Щербини Пашинський не кинув свого друга напризволяще й з метою звільнення від покарання прилаштував Ігоря В'ячеславовича на фіктивну військову службу – як перед тим він прилаштував свого штатного пропагандиста Бутусова, який керує медіа-проєктом «Цензор.нет», що належить Пашинському й Турчинову, і понад три роки повномасштабної війни ухилявся від мобілізації.

Зараз Щербина й Бутусов разом «захищають Батьківщину», Щербина – у київських ресторанах, а Бутусов – у київських телестудіях.
 
#Справа_Мудрої

Дванадцять років тому Україна узнала, що таке «жити по-новому» – Верховна Рада ухвалила новий Закон України «Про прокуратуру», яким у державі був ліквідований нагляд за дотриманням законності суб’єктами владних повноважень – правоохоронцями, чиновниками, органами державної влади та місцевого самоврядування.

Я неодноразово підкреслював, що ця подія є тією точкою неповернення, після якої розпад Україна та зникнення її як держави став неминучим.

Ось що я писав невдовзі після набрання чинності новим Законом «Про прокуратуру»:

***
З тим, щоби переконати парламент ухвалити цей закон, під купол Верховної Ради прибув президент Порошенко, який благав депутатів підтримати законопроєкт, оскільки він, мовляв, є президентським.

От тільки прізвища президента, який вніс законопроєкт у Верховну Раду, Порошенко чомусь не назвав. Напевно, тому, що проєкт нового Закону «Про прокуратуру» був розроблений під орудою Андрія Портнова та внесений у Верховну Раду України президентом Віктором Януковичем незадовго до початку акцій протесту – у листопаді 2013 року.

Але найцікавіше, що палкими прихильниками законопроекту Януковича-Портнова стали так звані «активісти Майдану», насамперед діячі «Демократичного Альянсу» та «Реанімаційного пакету реформ», які під час акцій протесту носили квіти «Беркуту» та волали «міліція з народом!», а після втечі Януковича стали заробляти на лобіюванні дикунських ідей екс-президента та його головного юриста.

Зокрема «активісти» на кожному розі плескали язиками, що контролювати державних службовців – це не по-європейськи, оскільки чиновники зараз грамотні й самі знають, що закони порушувати не можна. А якщо, мовляв, якийсь державний службовець чи правоохоронець випадково порушить закон, то громадяни завжди можуть подати на нього до суду в дусі кращих європейських традицій та визнати такі дії неправомірними.

Для того, щоби зрозуміти повну абсурдність того, що скоїли «активісти», достатньо замислитись – до кого тепер, після скасування прокурорського нагляду, треба скаржитись військовослужбовцям на порушення законності під час проходження служби? Послідовники пана Портнова з числа «активістів» вважають, щоби солдати мають наймати адвокатів і судитись з військовою частиною, вимагаючи дотримання норм харчового забезпечення чи умов збереження зброї. От тільки є нюанс – до суду громадяни можуть звертатись виключно за захистом СВОЇХ прав та законних інтересів. Тож, якщо гіпотетичний військовослужбовець захотів би через суд примусити командира усунути порушення при обліку боєприпасів, то він би отримав відмову в задоволенні позову, позаяк ці порушення ніякою мірою не стосуються суб’єктивних прав позивача.

Скасування в Україні прокурорського нагляду за дотриманням прав людини та законності суб’єктами владних повноважень призведе до катастрофічних наслідків – нечуваного сплеску корупції, пожеж на військових складах, розгулу загальнокримінальної злочинності тощо. Тому, думаю, було б правильним встановити 14 жовтня ще одне свято – свято скасування в Україні законності та правопорядку.

Друзі, ви відчуваєте, як нам для перемоги зараз не вистачає Кості Грішіна (він же ж Грішин, він же ж Гришин, він же ж Семен Семенченко)?

Торік від вогнепального поранення з пістолета загинув вже другий позаштатний співробітник ГУР МО, який надав фінансові послуги Буданову. У березні 2022 року співробітниками СБУ був вбитий «гаманець» Буданова Денис Кірєєв, а в жовтні 2025-го – криптомахінатор Костянтин Ганіч.

Люди брешуть, що Ганічу Буданов передав в управління під, начебто, 7% квартальних 10 млн. доларів. Окрім того, в Ганіча були гроші СБУшників, прокурорів, співробітників НАБУ та інших шановних людей, які вклались у криптовалюту. Хто тепер має доступ до криптогаманців Ганіча – невідомо, бо телефон і сумка загиблого зникли.

Що цікаво – Ганіч був (само)вбитий з пістолета, яким його нагородив Буданов. Тому не питайте, чому 32-річний Ганіч не був мобілізований: можна не сумніватись, що від уваги з боку ТЦК Ганіча рятувало посвідчення «добровільного помічника» ГУР МО.

До якого ступеня моральної деградації може дійти «громадський активіст», свідчить історія судді Шевченківського районного суду Полтави Лариси Гольник, яка має стійку репутацію аферистки ще з тих часів, коли намагалась заволодіти гаражем своєї психічно-хворої сусідки. Щоби не потрапити на лаву підсудних за шахрайство, суддя Гольник оголосила себе «викривачкою корупції», вступила в лави псевдо-громадських організацій «Інститут законодавчих ідей», «Де Юре» та «Центр протидії корупції» і стала заробляти поширенням наклепів у соцмережах.

Чоловік цієї попсуй-судді – військовозобов’язаний Ігор Гавриленко – багато років ніде не працює, не має ані броні, ані відстрочки й п’ятий рік ухиляється від мобілізації. Але послуги ТЦК нині коштують дорого, зарплатні судді не вистачає і тому «її честь» підзаробляє на стороні – займається поширенням у соцмережах наклепів, які виготовляють політтехнологи Деркача та «чорнопіарні» фірми, наближені до Медведчука й Царьова. Кажуть, бере недорого.

Усе це сходило Гольник з рук, оскільки до 15 серпня 2026 року членами Вищої ради правосуддя були два її приятелі – Роман Маселко та Микола Мороз, які блокували розгляд дисциплінарних скарг стосовно своєї подруги. Саме через це щодо Гольник доки відкрита лише одна дисциплінарна справа – «її честь» під своїм паролем і логіном судді переглядала в Єдиному державному реєстрі судових рішень у повному доступі судові рішення, які виносили інші судді в закритих засіданнях, копіювала персональну інформацію учасників справ та показання свідків (у тому числі неповнолітніх) і передавала цю інформацію своєму чоловіку-ухилянту для оприлюднення.

Судячи з того, що Гавриленку вдається успішно уникати мобілізації, його чорнорота дружина непогано заробляє на поширенні наклепів. Але грошей все однаково не вистачає і Гольник вирішила балотуватись у члени Вищої ради правосуддя за квотою Верховної ради України.

14 жовтня 2026 року відбулось засідання Етичної ради, присвячене співбесіді з цією аморальною істотою. Упродовж шести годин члени Етичної ради – у тому числі іноземні експерти – макали шахрайку в мантії в її ж власне лайно.

Щоправда, Етична рада встигла розглянути лише кілька епізодів з бурхливої «громадської» діяльності так званої «викривачки корупції». Передусім, членів Етичної ради зацікавила історія про те, як Гольник незаконно поширює персональну інформацію про громадян, яку знаходить у Єдиному державному реєстрі судових рішень (бо судді бачать не ОСОБА_1, а повні дані учасників справ).

Мало того: Гольник ще й поширювала інформацію про перетин громадянами кордону – цю інформацію вона отримувала шляхом незаконного проникнення в базу даних Держприкордонної служби «Аркан». На запитання члена Етичної ради яким чином Гольник вдалось отримати доступ до цієї бази даних, «її честь» відповідати відмовилась.

Також члени Етичної ради були здивовані (якщо не сказати шоковані) історією про те, як суддя Гольник розглядала заяву про самовідвід судді Ірини Блажко від розгляду моєї скарги. Усе почалось з того, що Гольник розмістила на своїй фейсбук-сторінці антисемітський коментар на мою адресу. Я звернувся із заявою про кримінальне правопорушення, вчинене Гольник (ч. 1 ст. 161 КК України), до Полтавського райуправління поліції. Оскільки поліцаї не розпочали досудове розслідування, я направив у Шевченківський районний суд Полтави (це – той самий суд, де Гольник працює) скаргу не бездіяльність поліції.

Суддя Блажко заявила самовідвід від розгляду моєї скарги, мотивуючи це тим, що вона працює разом з Гольник в одному суді (урешті-решт, моя скарга потрапила в Подільський районний суд Полтави, де слідчий суддя зобов’язав поліцейських зареєструвати кримінальне провадження стосовно антисемітки Гольник). Заяву судді Блажко про самовідвід розглянула та задовольнила – уявіть собі – суддя Гольник, яка на засіданні Етичної ради оголосила, що вважає себе настільки неупередженою, що може розглядати справи, які стосуються її особисто.

Також члени Етичної ради обговорювали писанину Гольник на її фейсбук-сторінці: мадам постійно поширює наклепи на інших суддів, адвокатів, журналістів і військовослужбовців, а в коментарях під своїми дописами розміщує нецензурну лайку, погрози вбивством і антисемітські висловлювання. Наприклад, коли дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Олексій Гура підготував проєкт ухвали про відкриття щодо Гольник дисциплінарної справи, «її честь» опублікувала на фейсбуці фотографію Гури, яку супроводила коментарем «прєзєрватів штопаний».

Що ж стосується поведінки Гольник, яка постійно порушувала порядок в засіданні Етичної ради та обвинувачувала її членів у вигаданих нею «злочинах», то кожний може пересвідчитись у психічному здоров’ї Лариси Владленівни, переглянувши запис співбесіди:

https://youtu.be/bdM1iolJ_zA

Оскільки засідання Етичної ради тривало понад 6 годин, я вдвічі скоротив відеозапис, розміщений на каналі «Судова влада в Україні», і залив його на свій Ютуб-канал. Дуже рекомендую це відео для перегляду – нічого подібного в історії українського, прости господи, правосуддя, ще не було.

Лежу на дивані та й думку гадаю:
Чому я не Бровді, чому не літаю?

Підписатися | Зворотній зв'язок

НАБУ: «Відзначимо, що подібні маніпуляції з доказами були б неможливими за умови функціонування експертної установи при НАБУ».

питання до НАБУ: підкажіть, якщо ваша ласка, як унеможливити маніпуляції з доказами самими детективами НАБУ?

є і інше, може навіть краще: як унеможливити провокації підкупів детективами НАБУ?

ще варіант: як унеможливити використання НАБУ наданих виключних повноважень в інтересах третіх осіб, наприклад ту ж саму вибірковість у вашій діяльності?

ще один: як унеможливити укладення підозрюваними, обвинуваченими у ваших кримінальних провадженнях угод на користь третіх осіб і на шкоду державі?

є і інші, якщо що.

до речі, факт завідомо неправдивого висновку експерта ще потрібно довести в суді.

Чи повинен директор Національного антикорупційного бюро України платити податки з хабарів? – Відповідь на це запитання 8 років тому, 3 жовтня 2018 року, дав тодішній самопроголошений директор НАБУ Артем Ситник на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції. Виявляється – ні, не повинен.
 
Запитання про хабарі Артему Сергійовичу на засіданні Комітету поставив народний депутат України 8 скликання Ігор Луценко й воно було не випадковим.
 
У 2008 році Ситник, перебуваючи на посаді начальника слідчого відділу прокуратури Київської області, придбав двокімнатну квартиру в Броварах на гроші, отримані від фігурантів кримінальних справ, які він розслідував. Зокрема, 400 тис. грн. заплатила Вінокурова Світлана Євгенівна за те, щоби уникнути кримінальної відповідальності за участь у виготовленні фіктивних договорів купівлі-продажу земельних ділянок у Обухівському районі Київської області. Ще 465 тис. грн. Ситник взяв з керівників ТОВ «Орслана» за закриття кримінальної справи, згідно з фабулою якої службові особи ТОВ «Орслана» передали першому заступнику начальника управління земельних ресурсів у Обухівському районі Київської області хабар у розмірі 7300 доларів США за присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці.

Гроші Ситник поклав на рахунок фіктивного благодійного фонду «Правозахисна фундація «Вільна громада», що був спеціально створений для подібних оборудок, а вже цей псевдо-благодійний фонд придбав квартиру, яку подарував Ситнику.
 
Але є нюанс – з 1 січня 2004 року громадяни України мають декларувати отримані подарунки (за винятком подарунків від близьких родичів і членів сім’ї) та включати їх вартість у оподаткований дохід. Тому Ігор Луценко й поцікавився в директора НАБУ, чи сплатив він податок з вартості отриманої на хабар квартири?
 
У ході засідання Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції Артем Сергійович підтвердив усі викладені вище факти, але пояснив, що на той час квартири на хабарі купляли всі, а не тільки він один – мовляв, «це тоді була достатньо поширена практика». Що ж стосується оподаткування вартості отриманої на подарунок квартири, то відповідь не могла не вразити своєю відвертістю: «Податки не платив тому, що, по-моєму, і податків тоді не треба було ніяких платити».
 
Досвід, набутий Ситником, зараз став у пригоді новому директору НАБУ Семену Кривоносу та керівнику САП Олександру Клименку. Нині в усіх кримінальних провадженнях, які розслідує НАБУ, фігурантам пропонується переказати певну суму на якийсь з двох благодійних фондів, які обслуговують Кривоноса та Клименка – у фонд Стерненка чи у фонд Чмута. У разі згоди підозрюваного/обвинуваченого, прокурор укладає з ним угоду про звільнення від покарання за вчинення злочину, суддя ВАКС цю угоду затверджує, а сума, сплачена за фактичне закриття справи, уходить у криптогаманці високих достойників.

Бо, на відміну від Ситника, Кривонос і Клименко своє майбутнє з Україною не пов’язують і квартири куплятимуть лише в цивілізованих країнах – там де немає ніякого «антикорупційного бюро».

***
Сторінки Громадської ініціативи «Стоп-паразит («Grant Watch Ukraine)» у соціальних мережах: Facebook | Threads |Instagram

Під рубрикою «Не дала».

Трамп звільнив свою нову прессекретарку Кеті Захарію через п’ять днів після того, як призначив.

Викрав кота, щоб повернути самому собі. #нелувромєдиним

В Естонії у чоловіка втік кіт. Він його безуспішно шукав і зв*язався з волонтерами Коли останні віднайшли тваринку, то передали пухнастого у Catshelp, звідки чомусь котика віддали на перетримку. Тимчасова опікун закохалася у хвостатого і відмовилася повертати його власнику. Чоловік прохав у соцмережах, телефонував, чатував біля будинку, але жінка не виносила тварину. І тоді він наважився на викрадення.

Попередньо зателефонувавши у поліцію, щоб проконсультуватися з приводу потенційного покарання, чоловік знайшов за пляшку горілки помічника, з яким зламали вікно і винесли кота з квартири "волонтерки".

Після цього жінка-опікун звернулася до поліції. Прокуратура зрештою закрила кримінальну справу, визнавши провину чоловіка невисокою та не побачивши суспільного інтересу продовжувати переслідування.
Було сплачено €152,50 за ремонт вікна + €475 процесуальних витрат, а кіт лишився з відданим чоловіком,я кий так його любить.

Підписатися | homo_intelligence

14 жовтня 2026 року Етична рада впродовж 6 (!) годин проводила співбесіду з суддею Шевченківського районного суду Полтави Ларисою Гольник, яка бере участь у конкурсі на посаду члена Вищої ради правосуддя. Предметом розгляду Етичної ради стала поведінка цієї Гольник, яка оголосила себе «громадською активісткою» та «викривачкою корупції» і постійно поширює на своїй фейсбук-сторінці нецензурну лайку, наклепи, антисемітські вислови й навіть погрози вбивством на адресу інших суддів, адвокатів, журналістів, військовослужбовців і просто людей, яким не подобається її друг Шабунін.
 
Тож не дивно, що в Етичну раду надійшла низка скарг на цю Гольник, зокрема я направив 5 розлогих повідомлень про її недоброчесну поведінку. Ось уривок з одного з моїх повідомлень:
 
***
3 березня 2026 року я направив до Полтавського РУ поліції ГУ НП в Полтавській області повідомлення про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 161 КК України, вчинене суддею Шевченківського районного суду міста Полтави Гольник Л.В., яка на своїй фейсбук-сторінці поширила стосовно мене вислів «А цей Бойко – він жид?».
 
Слідчий Полтавського РУ поліції ГУ НП в Полтавській області не виконав вимоги статті 214 КПК України й не вніс упродовж 24 годин відомості, викладені в моєму повідомленні про кримінальне правопорушення, до ЄРДР.
 
Оскільки Полтавське РУ поліції ГУ НП в Полтавській області знаходиться на території Шевченківського району міста Полтави, бездіяльність слідчого я оскаржив до Шевченківського районного суду міста Полтави, де справі за моєю заявою був присвоєний єдиний унікальний №554/3344/26. Автоматизованим розподілом моя скарга була направлена на розгляд слідчому судді Блажко І.О., але суддя Блажко І.О. заявила самовідвід від розгляду моєї скарги, мотивуючи його тим, що в моїй скарзі йдеться про спонукання органу досудового розслідування до реєстрації кримінального провадження стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Гольник Л.В., разом з якою слідчий суддя Блажко І.О. працює в одному судді.
 
Заява судді Блажко І.О. про самовідвід від розгляду моєї скарги надійшла на розгляд судді Шевченківського районного суду Гольник Л.В., яка цю заяву розглянула й задовольнила ухвалою від 26.03.2026 в справі №554/3344/26 (провадження № 1-кс/554/4210/2026) попри те, що заява судді Блажко І.О. безпосередньою стосується самої Гольник Л.В.
 
Окрім того, я є учасником справи №554/3344/26, маю процесуальний статус скаржника й викликався суддею Гольник Л.В. повісткою для участі в судовому засіданні при розгляді заяви про самовідвід судді Блажко І.О. У той же час Гольник Л.В. десятки разів публікувала на своїй фейсбук-сторінці та своєму персональному блозі в інтернет-виданні «Ліга.нет» наклепи на мою адресу, у зв’язку з чим я звернувся з двома позовами до Гольник Л.В. про захист честі та гідності.
 
За таких обставин суддя Гольник Л.В. повинна була заявити самовідвід від розгляду справи, де я є скаржником, тим більше, що ця справа стосується безпосередньо неї, але Гольник Л.В. принципово не визнає основоположних засад правосуддя.
 
Водночас суддя Гольник Л.В. позбавила мене можливості заявити їй відвід від розгляду заяви судді Блажко І.О., оскільки повістку з викликом у судове засідання на 15:00 26 березня 2026 року вона направила мені через підсистему «Електронний суд» лише після судового засідання. Як засвідчує картка руху документа, повістка була внесена в «Електронний суд» о 16:05 26.03.2026, у мій електронний кабінет повістка була доставлена о 16:30 26.03.2026, повідомлення про доставку повістки мені було направлено о 16:31 26.03.2026.

Таким чином, суддя Гольник Л.В., розглядаючи о 15:00 26 березня 2026 року заяву про самовідвід слідчого судді Блажко І.О., достеменно знала, що я не отримував повістки з викликом у судове засідання.
 
***
На засіданні Етичної ради Гольник оголосила, що вважає себе настільки неупередженою, що може розглядати справи, які стосуються її особисто, а, відтак п.3 ч.1 ст. 75 КПК України на неї не поширюється.

На відео – феєричні пояснення Гольник з приводу моєї скарги.

Доброго ранку!

Колись я писав про законопроєкт №15563 щодо прозорості та публічності угод про визнання винуватості.

Одна з його ключових ідей - заборонити передбачати в угодах платежі, внески або передачу майна на користь третіх фізичних чи юридичних осіб.

Тобто замість практики, коли фігурантам угод визначають багатомільйонні «благодійні внески» на користь окремих фондів, кошти мають спрямовуватися до державного бюджету або на користь цивільного позивача в межах задоволеного цивільного позову.

Крім того, законопроєкт спрямований на більшу публічність судових рішень, якими вони затверджуються.

Проєкт зареєстрований 27 серпня 2026 року, а 28 серпня його офіційно направили на розгляд Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності.

Станом на зараз на сайті парламенту його статус так і залишається - «надано для ознайомлення» членам комітету.

Згідно зі звичайною законодавчою процедурою профільний комітет опрацьовує законопроєкт перед його розглядом у сесійній залі.

За наявною інформацією, навколо проєкту №15563 у Комітеті вже тривалий час тривають «качелі».

Причина - тиск на керівництво Комітету з боку голови фракції «Слуга народу» Давида Арахамії з тим, щоб законопроєкт не отримав необхідної підтримки і не пройшов комітет.

Очевидними бенефіціарами збереження механізму сплати грошових коштів за угодами на приватні фонди є Кривонос і Клименко. Ну і, звісно, керівництво таких фондів.

Ось де і як себе проявляє давня дружба, яка виникла ще під час розслідування справи поліграфкомбінату «Україна». Надалі вона лише посилилась на фоні справи Одеського аеропорту, де Арахамія активно лобіював інтереси Кауфмана в контексті укладення з ним і іншими фігурантами справи угоди, за якою аеропорт залишався в їхніх руках.

Чи треба ще пояснювати чому станом на сьогодні в Арахамії нема підозри від НАБУ/САП при наявності котрольованого в.о. Генпрокурора Ковальського, який починає розслідування відносно нардепів, а не «опозиційного» Кравченка?