Продовжую публікувати уривки з 5-томного «Клопотання про застосування запобіжного заходу по кримінальному провадженню №52026000000000092 від 18.02.2026». Це – знаменита справа, у якій в слідчий ізолятор були відправлені ексзаступниця керівника Офісу Президента України Ірина Мудра та її коханець Максим Микитась.

До уваги читацької громадськості пропонуються протоколи оперативно-розшукового заходу – аудіо контролю особи, з яких волелюбний український народ може узнати, яку неофіційну зарплатню отримувала заступник керівника Офісу Президента Ірина Мудра з рук невстановленої слідством особи на ім’я «Кіріл». Виявляється – 20 тисяч доларів на місяць. При цьому зарплатню «Кіріл» видавав не в конверті – у конверт така сума просто не влізе, – а в шапці. Мабуть, для конспірації.
 
Але при видачі зарплатні перший раз, у січні 2026 року, невстановлена слідством особа на ім’я «Кіріл» помилилась і видала Мудрій не 20, а 30 тисяч доларів. Так трапилось тому, що раніше, коли Офісом Президента командувала інша невстановлена слідством особа, Мудра отримувала 30 тисяч доларів на місяць. Коли ж на командирську посаду 2 січня 2026 року була призначена невстановлена слідством особа на ім’я «Кіріл», Мудра повідомила «Кірілу» про розмір своєї зарплатні при попередній невстановленій слідством особі, але погодилась на 20 тисяч. А «Кіріл» забув про домовленості й поклав у шапку «тридцятку».
 
Ось що Мудра розповіла про це Микитасю 30 січня 2026 року:
 
Мудра: Вот, потом он даєт мне, ну, дал мне шапку, тіпа амеріканскую. А я ж, ну, нє поняла.
Микитась: Кто, кто?
Мудра: «Ой, ви знаєтє». Я прішла к нєму. Он мнє: «Ето Вам». Тіпа, шапку. Я нє поняла – думаю, зачєм мнє шапка? Пріхожу, ну я єйо просто взяла… смотрю, а в шапкє зарплата.
Микитась: 20?
Мудра: Какіє 20?! – 30!
Микитась: 30?!
Мудра: 30. Я єму, я прішла, говорю: «Кіріл, там много». Пріношу обратно шапку. Он говоріт: «Так Ви же говорілі 30». Я говорю: «Нєт, я гововоріла, што било 30. Но ми же согласовалі з Вамі 20, а нє 30». Он говоріт: «Ну, я нє буду забірать. В слєдующій раз, говоріт, будєт 20. Я нє буду забірать».
 
Одним словом, невстановлена слідством особа на ім’я «Кіріл» виявилась справжнім джентльменом.
 
Звісно, якби НАБУ змогло встановити цю особу та допитати на предмет походження грошей, які «Кіріл» розкладав по шапках, кримінальне провадження розслідувалося б значно веселіше. Але що поробиш – можливості НАБУ не безмежні.
 
#Справа_Мудрої

Ганьби багато не буває, – вирішив колишній перший заступник міністра юстиції Микола Кучерявенко, повторно взявши участь у конкурсному доборі на посаду члена Вищої ради правосуддя. І це при тому, що 14 липня 2026 року Етична рада, яка перевіряє кандидатів у члени ВРП на предмет відповідності критеріям професійної етики та доброчесності, вже визнала Кучерявенка недоброчесним і відмовила йому в допуску до участі в конкурсі.
 
Перший раз Кучерявенко брав участь у конкурсі на посаду члена Вищої ради правосуддя від з’їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Про те, як 6 липня 2026 року члени Етичної ради проводили з ним співбесіду, ми вже розповідали.
 
Тепер Микола Петрович вирішив продемонструвати свою доброчесність повторно, беручи участь у конкурсі на посаду члена Вищої ради правосуддя за квотою Верховної Ради України. І, треба сказати, це йому вдалось.
 
Микола Кучерявенко – легендарний професійний «громадський активіст», який разом зі своїм пасербом Михайлом Жернаковим (колишнім суддею Вінницького окружного адміністративного суду) володіє псевдо-громадською організацією «Де Юре» та Громадською радою доброчесності.
 
Нині Жернаков є також професійним «громадським активістом». У 2022 і 2023 роках, коли Жернаков переховувався від мобілізації, належна йому псевдо-ГО «Де Юре» не мала доходів. Але в 2024 році її дохід вже склав 43,378 млн. грн, у 2025 – 53,352 млн. грн, прогноз на 2026 рік – 112,134 млн. грн. Це все – кошти міжнародної технічної допомоги, які Україна отримує від західних партнерів для створення незалежної судової системи.
 
Частину цих коштів сімейний дует Жернакова-Кучерявенка кладе собі в кишені (офіційна зарплатня Жернакова, яку він сам собі виплачує з рахунків псевдо-ГО «Де Юре» – 5 тисяч доларів США на місяць), а частину вони платять членам Громадської ради доброчесності за «правильні» висновки при оцінюванні суддів і кандидатів на суддівські посади.
 
Втім, справжня слава прийшла до Кучерявенка 5 серпня 2026 року в ході обрання слідчим суддею ВАКС запобіжного заходу колишньому віцепрем’єр-міністру Ользі Стефанішиній. У судовому засіданні прокурор САП зачитав листування між Стефанішиною та Кучерявенком, який у 2022-2023 роках в якості «представника громадянського суспільства» очолював комісію з відбору директора НАБУ.
 
Після оприлюднення цього листування професійні «громадські активісти» стали наввипередки розповідати, що злочинна влада навмисно просунула в комісію з відбору директора НАБУ якогось там Кучерявенка, щоби перешкодити чесному й непідкупному Семену Кривоносу. Особливо лютує з цього приводу очолювана Жернаковим псевдо-громадська організація «Фундація DE JURE».
 
Тож не дивно, що Етична рада, половину якої складають міжнародні експерти з правом вирішального голосу, 14 липня 2026 року відмовила Кучерявенку в допуску до конкурсу на посаду члена Вищої ради правосуддя за квотою з’їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Але 7 вересня 2026 року Кучерявенко знову з’явився на співбесіду – цього разу вже як кандидат до ВРП від Верховної Ради.
 
Повторна співбесіда перетворилась на суперечку, у ході якої Кучерявенко розповідав членам Етичної ради, що він не згоден з її рішенням від 14 липня 2026 року та назвав неадекватними запитання щодо свого майнового стану. Головуючий, Лев Кишакевич, неодноразово переривав виступ Кучерявенка, наголошуючи, що ця співбесіда не є апеляцією на попереднє рішення Ради й прохав відповідати на запитання. Але цього разу Кучерявенко навіть не став розповідати, як він був науковим керівником свого пасерба Жернакова, у дисертації якого виявили плагіат – лише висловлював свої претензії.
 
Яким буде повторне рішення Етичної ради з приводу доброчесності «громадського активіста» Кучерявенка, можна навіть не сумніватись.
 
На фото: показники фінансової діяльності псевдо-громадської організації «Де Юре», яка належить Жернакову та його вітчиму Кучерявенку.

***
Сторінки Громадської ініціативи «Стоп-паразит («Grant Watch Ukraine)» у соціальних мережах: Facebook | Threads |Instagram

Під рубрикою «Дембельський альбом».

Пізно ввечері 11 вересня 2022 року знайомий волонтер Юра довіз мене від шламового поля Миколаївського глиноземного заводу, де мій стрілецький взвод відпочивав у перервах між перебуванням на позиціях, до Первомайська Миколаївської області.

Знову ж таки, кажу «мій взвод», хоча 22 серпня мене перевели в управління роти на посаду сержанта з матеріального забезпечення і я, формально кажучи, взвод покинув. Але оскільки ніхто з мене не знімав обов’язків бойового чергування, то я продовжував бути разом з 1 стрілецьким взводом – і на позиціях, і в перервах між бойовими чергуваннями, коли ми повертались в адміністративну будівлю шламового поля Миколаївського глиноземного заводу. Тут, з огляду на нову посаду, я став тримав ротну «зброярню» і склад боєприпасів.

11 вересня 2022, коли я повернувся з позицій на шламове поле, до мене дотелефонувалась знайома й повідомила, що в Києві померла моя матір. Я зразу ж поїхав у стройову частину батальйону в Миколаїв, оформив відпустку на 10 днів, за допомогою волонтера Юри добрався до Первомайська, пересів на свою автівку, яку залишив у Первомайську перед війною, і на ранок був у Києві.

13 вересня в Київському крематорії відбулась траурна церемонія, видачі праху треба було чекати ще тиждень – якраз до кінця моєї відпустки. А 14 вересня зателефонував командир взводу Федорович і повідомив страшну звістку: вранці автівка, у якій хлопці намагались провезти воду та запаси харчів на позицію під херсонським селом Правдине, потрапила під мінометний обстріл – при переїзді через меліоративний канал, за кілометр від нашої позиції, захованої в лісосмузі. Це трапилось ось тут: 46°41'58.9"N 32°08'05.8"E

Загинули Юра Балашов – він був за кермом, Мар’ян Матвєєв і Руслан Демидов. Антон Юшков вижив дивом – коли евакуювали тіла, Антона навіть поклали до трупів, бо в нього була розтрощена голова. Артем Мороз, який вийшов до каналу зустрічати автівку, залишився без обох ніг, тяжких поранень зазнав головний сержант взводу Сергій Рожков. Сашкові Свистуну знову пощастило – він відкараскався пораненням середньої тяжкості й за три місяці повернувся на службу.

Наступного дня мені зателефонував командир роти підполковник Андрій Озерчук і попрохав розшукати матір 24-річного Руслана Демидова. Бо за тим телефоном, який Руслан залишив у своїх анкетних даних, ніхто слухавку не брав. Співробітники Подільського РТЦК та СП приходили до матері додому, але нікого не застали.

Я поїхав на Виноградар і розшукав квартиру, де Руслан до війни проживав з матір’ю. Вдома нікого не було. Життєвий досвід підказував, що в кожному під’їзді обов’язково є така бабулька, яка все про всіх знає – треба лише почекати у дворі й вона неодмінно проявить свою цікавість. Так і вийшло.

Невдовзі на третьому поверсі відчинилось вікно, у яке висунула голову місцева краєзнавиця, заінтригована появою біля під’їзду людини у військовій формі. Разом з провідницею я обійшов кілька поверхів, порозпитував мешканців і з’ясував, що матір Руслана паралізована. На початку війни Руслан її відвіз кудись до родичів у Обухівський район, але куди – невідомо.

Що стосується батька Руслана, то про нього взагалі ніхто нічого не чув. Зателефонувати друзям Руслана, розповісти про його загибель і узгодити час та місце похорону також було неможливо – свій телефон Руслан закрив паролем.

За день по тому, 16 вересня, я повернувся в роту, так і не забравши прах матері (його без мене потім поховали співробітники крематорію) – починався наш наступ і мене відкликали з відпустки.

А 17 вересня в Миколаєві рота прощалась з Юрою Балашовим, Мар’яном Матвєєвим і Русланом Демидовим.

#дембельський_альбом