Ви будете сміятись, але громадянка Каленюк, яка видає себе за адвоката і заробляє на обслуговуванні корупційних схем та розкраданні міжнародної допомоги, подала заяву про включення її до складу Конкурсної комісії з організації та проведення конкурсу на адміністративні посади в Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі.
Як відомо, моральна прірва є найглибшою – у неї можна падати все життя. Це вкотре довела Дар’я Каленюк – виконавча директорка псевдо-громадської організації «Центр протидії корупції». Звісно, Каленюк не є і ніколи не була адвокатом. А та обставина, що вона публічно приписує собі статус адвоката, можна трактувати, хіба, з точки зору статті 190 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за шахрайство.
Насправді ця псевдо-адвокатеса останні 11 років заробляє на медійному обслуговуванню найбрудніших корупційних схем колишнього директора НАБУ Артема Ситника, нинішнього директора НАБУ Семена Кривоноса й керівника САП Олександра Клименка. Але цього роботодавцям Каленюк здалось замало і Дар’я Миколаївна, яка отримує гроші за піар керівника САП Клименка, тепер ще й хоче «обирати» Клименку заступників і начальників відділів.
Цьому на перешкоді не стала навіть та обставина, що Каленюк разом зі своїм чоловіком Орестом Рудим і соратником Віталієм Шабуніним давно зажила репутацію аферистки.
Свою «антикорупційну діяльність» Каленюк і Рудий розпочали ще під час навчання в харківській Юракадемії на початку 2000-х: Рудий організував скупку в студентів талонів на харчування в їдальні профілакторію Першого факультету (Інститут підготовки кадрів для органів прокуратури України) Юракадемії (нині – Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, талони зі знижкою передавав касирші їдальні, отримуючи дефіцитні на той час морожені кури, рибу, соки консервовані, згущене молоко. Весь товар Рудий спочатку переміщав у гуртожиток, а потім розвозив по торговельних точках, у тому числі передавав мішки з продуктами у Франківськ поїздом.
Найближчим другом Рудого був його сусід по кімнаті в гуртожитку Сус Дмитро Миколайович, який, отримавши диплом, став працювати в органах прокуратури. Рудий і Сус здружились настільки, що після завершення навчання Рудий упродовж року проживав вдома в Суса в м.Хмельницький.
Сус, будучи працівником прокуратури, не мав права займатись бізнесом, тому коли Сус відкрив у м.Хмельницькому кілька магазинів з продажу комп’ютерних аксесуарів і CD-дисків, свій бізнес він оформив на Рудого. Фактично бізнесом Суса керувала Каленюк, яка разом з чоловіком щомісяця передавала Сусу половину прибутку, а половину залишала собі «за труди».
Але справжньою золотою жилою для Каленюк став зареєстрований нею в 2012 році разом з Рудим і Шабуніним під керівництвом тричі засудженого за квартирі крадіжки Шерембея конвертаційний центр під назвою «Центр протидії корупції».
Метою створення псевдо-громадської організації «Центр протидії корупції» є розкрадання коштів Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією, які надходять на рахунки належного Шерембею Благодійного Фонду, який нині називається «100% життя». Основне фінансування ЦПК отримує саме від БФ «100% життя» – начебто, на виконання якихось програм моніторингу цін на ліки і т.п. Моніторинг здійснює приватний підприємець Шабунін, з яким Каленюк, як виконавчий директор ЦПК, укладає договори підряду і якому переказує гроші. На сайті ЦПК Шабунін також зазначений як «експерт з питань парламентського лобіювання»
Після реєстрації псевдо-громадської «Центр протидії корупції» Каленюк ділилась із Сусом своїми планами щодо збагачення шахрайськими методами і пропонувала Сусу, який у 2014 році був переведений з Хмельницького в Генеральну прокуратуру України, звільнитись з органів прокуратури та розкрадати міжнародну допомогу разом з нею та Шабуніним. У 2015 році Сус у складі делегації «Центру протидії корупції» навіть брав участь у конференції «антикорупціонерів» у Празі.
Продовження отут
Як відомо, моральна прірва є найглибшою – у неї можна падати все життя. Це вкотре довела Дар’я Каленюк – виконавча директорка псевдо-громадської організації «Центр протидії корупції». Звісно, Каленюк не є і ніколи не була адвокатом. А та обставина, що вона публічно приписує собі статус адвоката, можна трактувати, хіба, з точки зору статті 190 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за шахрайство.
Насправді ця псевдо-адвокатеса останні 11 років заробляє на медійному обслуговуванню найбрудніших корупційних схем колишнього директора НАБУ Артема Ситника, нинішнього директора НАБУ Семена Кривоноса й керівника САП Олександра Клименка. Але цього роботодавцям Каленюк здалось замало і Дар’я Миколаївна, яка отримує гроші за піар керівника САП Клименка, тепер ще й хоче «обирати» Клименку заступників і начальників відділів.
Цьому на перешкоді не стала навіть та обставина, що Каленюк разом зі своїм чоловіком Орестом Рудим і соратником Віталієм Шабуніним давно зажила репутацію аферистки.
Свою «антикорупційну діяльність» Каленюк і Рудий розпочали ще під час навчання в харківській Юракадемії на початку 2000-х: Рудий організував скупку в студентів талонів на харчування в їдальні профілакторію Першого факультету (Інститут підготовки кадрів для органів прокуратури України) Юракадемії (нині – Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, талони зі знижкою передавав касирші їдальні, отримуючи дефіцитні на той час морожені кури, рибу, соки консервовані, згущене молоко. Весь товар Рудий спочатку переміщав у гуртожиток, а потім розвозив по торговельних точках, у тому числі передавав мішки з продуктами у Франківськ поїздом.
Найближчим другом Рудого був його сусід по кімнаті в гуртожитку Сус Дмитро Миколайович, який, отримавши диплом, став працювати в органах прокуратури. Рудий і Сус здружились настільки, що після завершення навчання Рудий упродовж року проживав вдома в Суса в м.Хмельницький.
Сус, будучи працівником прокуратури, не мав права займатись бізнесом, тому коли Сус відкрив у м.Хмельницькому кілька магазинів з продажу комп’ютерних аксесуарів і CD-дисків, свій бізнес він оформив на Рудого. Фактично бізнесом Суса керувала Каленюк, яка разом з чоловіком щомісяця передавала Сусу половину прибутку, а половину залишала собі «за труди».
Але справжньою золотою жилою для Каленюк став зареєстрований нею в 2012 році разом з Рудим і Шабуніним під керівництвом тричі засудженого за квартирі крадіжки Шерембея конвертаційний центр під назвою «Центр протидії корупції».
Метою створення псевдо-громадської організації «Центр протидії корупції» є розкрадання коштів Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією, які надходять на рахунки належного Шерембею Благодійного Фонду, який нині називається «100% життя». Основне фінансування ЦПК отримує саме від БФ «100% життя» – начебто, на виконання якихось програм моніторингу цін на ліки і т.п. Моніторинг здійснює приватний підприємець Шабунін, з яким Каленюк, як виконавчий директор ЦПК, укладає договори підряду і якому переказує гроші. На сайті ЦПК Шабунін також зазначений як «експерт з питань парламентського лобіювання»
Після реєстрації псевдо-громадської «Центр протидії корупції» Каленюк ділилась із Сусом своїми планами щодо збагачення шахрайськими методами і пропонувала Сусу, який у 2014 році був переведений з Хмельницького в Генеральну прокуратуру України, звільнитись з органів прокуратури та розкрадати міжнародну допомогу разом з нею та Шабуніним. У 2015 році Сус у складі делегації «Центру протидії корупції» навіть брав участь у конференції «антикорупціонерів» у Празі.
Продовження отут
2🤡37💯30❤18👍12😁7🙉7🤬5👎1😢1
Закінчення. Початок отут
Але коли в 2016 році Сус, будучи начальником управління Генеральної прокуратури України, очолив розслідування в кримінальному провадженні №42016000000000688 від 16.03.2016 за фактом розкрадання Шабуніним і Каленюк через рахунки «Центру протидії корупції» 2,5 млн. доларів урядової допомоги США, що призначалась для реформування прокуратури, Каленюк звернулась у НАБУ з повідомленням про незаконне збагачення Суса і домоглась його засудження. При цьому вдома в Суса детективи НАБУ провели обшук, у ході якого вилучили копії матеріалів кримінального провадження №42016000000000688 від 16.03.2016 (що зафіксовано в ухвалі слідчого судді про накладання арешту на ці матеріали).
Особливо зворушливо виглядали публічні виступи Каленюк, у яких вона нещадно таврувала свого бізнес-партнера Суса за те, що той придбав автівку Audi Q7, яку записав на свою 85-річну бабку. Хто-хто, а Каленюк точно знала, на які гроші живе прокурор Сус, оскільки її чоловік щомісяця передавав Сусу частку доходу від спільного бізнесу.
Урешті-решт, Каленюк і Рудий змогли відправити свого партнера за ґрати й заволодіти його бізнесом. Гроші, які Рудий і Каленюк заробили разом із Сусом, їй дуже стали в пригоді на початку повномасштабного вторгнення, коли Каленюк вивозила свого чоловіка за кордон з метою уникнути мобілізації.
В Україну Рудий повернувся наприкінці 2023 року після того, як міністром оборони став Рустем Умєров, якому Шабунін і Каленюк кинулись у ноги, обіцяючи за нього бога молити та всім розповідати, що при Умєрові в Міноборони зникла корупція. Умєров навзаєм пообіцяв зробити Каленюк своєю заступницею, а Шабуніна та Шерембея перевів з фіктивної служби в 207 окремому батальйоні ТрО на фіктивну службу в Центр інновацій і розвитку оборонних технологій Міноборони.
Щоправда, свою обіцянку стосовно призначення Каленюк на високу посаду Умєров так і не виконав, тому півтора року Рудий сидів удома, оскільки боявся висунути носа на вулицю, щоби не потрапити під примусову мобілізацію. Лише наприкінці 2025 року Каленюк вдалось оформити своєму чоловікові відстрочку від захисту Батьківщини.
Окрім Шабуніна, Каленюк і Рудого в псевдо-громадській організації «Центр протидії корупції» рахується ще двоє співробітників – зокрема Марта Руда, рідна сестра Рудого. Зрозуміло, що і чоловік Марти, Олександр Михайленко 1978 року народження, і рідний брат чоловіка, Дмитро Михайленко 1982 року народження, також ухиляються від мобілізації. Бо професійні «громадські активісти» не народжені для війни.
У 2020 дохід псевдо-громадської організації «Центр протидії корупції» склав 19,4 млн. грн, у 2021році – 20,6 млн. грн, у 2022 році – 41,1 млн. грн, у 2023 році – 37,6 млн. грн, у 2024 році – 58,4 млн. грн, у 2025 році – 51,5 млн. грн, прогноз на 2026 рік – 57,4 млн. грн.
Це – гроші, які були виділені західними партнерами для фінансування, передусім, медичних програм в Україні. Зрозуміло, що всі кошти – до копійки – були розкрадені. Зокрема, лише в 2025 році Каленюк отримала від «Центру протидії корупції» 2 млн. 388 тис. грн у якості «зарплатні» (питається: яка може бути зарплатня в «громадської активістки», якщо громадська діяльність за визначенням здійснюється безкоштовно і у вільний від роботи час?). Таким чином «зарплатня» шахрайки, яка видає себе за адвоката, у 2025 році складала 200 тисяч грн. на місяць. Ще 19,3 тис. грн доходу Каленюк задекларувала як фізична особа-підприємець – ці гроші їй виплатила її псевдо-громадська організація. Ще 91,6 тис. грн торік Каленюк заплатила її товарка Печончик, яка очолює псевдо-громадську організацію «Центр інформації про права людини».
Залишилось лише призначити «адвоката» Каленюк членом Конкурсної комісії з організації та проведення конкурсу на адміністративні посади в САП – і «антикорупційну» реформу в Україні можна вважати завершеною.
На фото:
- Дмитро Сус на лаві підсудних;
- фінансові успіхи «Центру протидії корупції» у частині розкрадання міжнародної допомоги.
***
Сторінки Громадської ініціативи «Стоп-паразит («Grant Watch Ukraine)» у соціальних мережах: Facebook | Threads |Instagram
Але коли в 2016 році Сус, будучи начальником управління Генеральної прокуратури України, очолив розслідування в кримінальному провадженні №42016000000000688 від 16.03.2016 за фактом розкрадання Шабуніним і Каленюк через рахунки «Центру протидії корупції» 2,5 млн. доларів урядової допомоги США, що призначалась для реформування прокуратури, Каленюк звернулась у НАБУ з повідомленням про незаконне збагачення Суса і домоглась його засудження. При цьому вдома в Суса детективи НАБУ провели обшук, у ході якого вилучили копії матеріалів кримінального провадження №42016000000000688 від 16.03.2016 (що зафіксовано в ухвалі слідчого судді про накладання арешту на ці матеріали).
Особливо зворушливо виглядали публічні виступи Каленюк, у яких вона нещадно таврувала свого бізнес-партнера Суса за те, що той придбав автівку Audi Q7, яку записав на свою 85-річну бабку. Хто-хто, а Каленюк точно знала, на які гроші живе прокурор Сус, оскільки її чоловік щомісяця передавав Сусу частку доходу від спільного бізнесу.
Урешті-решт, Каленюк і Рудий змогли відправити свого партнера за ґрати й заволодіти його бізнесом. Гроші, які Рудий і Каленюк заробили разом із Сусом, їй дуже стали в пригоді на початку повномасштабного вторгнення, коли Каленюк вивозила свого чоловіка за кордон з метою уникнути мобілізації.
В Україну Рудий повернувся наприкінці 2023 року після того, як міністром оборони став Рустем Умєров, якому Шабунін і Каленюк кинулись у ноги, обіцяючи за нього бога молити та всім розповідати, що при Умєрові в Міноборони зникла корупція. Умєров навзаєм пообіцяв зробити Каленюк своєю заступницею, а Шабуніна та Шерембея перевів з фіктивної служби в 207 окремому батальйоні ТрО на фіктивну службу в Центр інновацій і розвитку оборонних технологій Міноборони.
Щоправда, свою обіцянку стосовно призначення Каленюк на високу посаду Умєров так і не виконав, тому півтора року Рудий сидів удома, оскільки боявся висунути носа на вулицю, щоби не потрапити під примусову мобілізацію. Лише наприкінці 2025 року Каленюк вдалось оформити своєму чоловікові відстрочку від захисту Батьківщини.
Окрім Шабуніна, Каленюк і Рудого в псевдо-громадській організації «Центр протидії корупції» рахується ще двоє співробітників – зокрема Марта Руда, рідна сестра Рудого. Зрозуміло, що і чоловік Марти, Олександр Михайленко 1978 року народження, і рідний брат чоловіка, Дмитро Михайленко 1982 року народження, також ухиляються від мобілізації. Бо професійні «громадські активісти» не народжені для війни.
У 2020 дохід псевдо-громадської організації «Центр протидії корупції» склав 19,4 млн. грн, у 2021році – 20,6 млн. грн, у 2022 році – 41,1 млн. грн, у 2023 році – 37,6 млн. грн, у 2024 році – 58,4 млн. грн, у 2025 році – 51,5 млн. грн, прогноз на 2026 рік – 57,4 млн. грн.
Це – гроші, які були виділені західними партнерами для фінансування, передусім, медичних програм в Україні. Зрозуміло, що всі кошти – до копійки – були розкрадені. Зокрема, лише в 2025 році Каленюк отримала від «Центру протидії корупції» 2 млн. 388 тис. грн у якості «зарплатні» (питається: яка може бути зарплатня в «громадської активістки», якщо громадська діяльність за визначенням здійснюється безкоштовно і у вільний від роботи час?). Таким чином «зарплатня» шахрайки, яка видає себе за адвоката, у 2025 році складала 200 тисяч грн. на місяць. Ще 19,3 тис. грн доходу Каленюк задекларувала як фізична особа-підприємець – ці гроші їй виплатила її псевдо-громадська організація. Ще 91,6 тис. грн торік Каленюк заплатила її товарка Печончик, яка очолює псевдо-громадську організацію «Центр інформації про права людини».
Залишилось лише призначити «адвоката» Каленюк членом Конкурсної комісії з організації та проведення конкурсу на адміністративні посади в САП – і «антикорупційну» реформу в Україні можна вважати завершеною.
На фото:
- Дмитро Сус на лаві підсудних;
- фінансові успіхи «Центру протидії корупції» у частині розкрадання міжнародної допомоги.
***
Сторінки Громадської ініціативи «Стоп-паразит («Grant Watch Ukraine)» у соціальних мережах: Facebook | Threads |Instagram
1😁31👍17🤡16🤬15❤10🔥8😱6😢1🙉1
94 роки тому, 25 вересня 1932 року, народився Анатолій Солов’яненко, чий голос (лірико-драматичний тенор) на довгі роки став візитівкою України. Про історію появи Солов’яненка-співака, його приватне навчання впродовж 10 років у Олександра Коробейченка та наступну карколомну вокальну кар’єру розповів у 2001 році в програмі Донецького телебачення друг юності Анатолія Борисовича – також видатний донеччанин Вітольд Вітольдович Пак, який пережив Солов’яненка на 3 роки й помер у грудні 2002-го.
Вітольд Вітольдович (до речі, син академіка Вітольда Степановича Пака) був уславленим математиком і гірничим інженером. Але він також був музично обдарованою людиною й у юні роки разом з Солов’яненком займався вокалом у Олександра Миколайовича Коробейченка – колишнього соліста Донецького академічного театру опери та балету, чиє довершене виконання партії Отелло в однойменній опері Дж.Верді досі з захопленням пригадують музикознавці.
https://youtu.be/DF9jWoq0KVY?si=88JVT0vQLiFP_b4H
Дивовижна розповідь. Дуже рекомендую знайти час і послухати Вітольда Пака.
Вітольд Вітольдович (до речі, син академіка Вітольда Степановича Пака) був уславленим математиком і гірничим інженером. Але він також був музично обдарованою людиною й у юні роки разом з Солов’яненком займався вокалом у Олександра Миколайовича Коробейченка – колишнього соліста Донецького академічного театру опери та балету, чиє довершене виконання партії Отелло в однойменній опері Дж.Верді досі з захопленням пригадують музикознавці.
https://youtu.be/DF9jWoq0KVY?si=88JVT0vQLiFP_b4H
Дивовижна розповідь. Дуже рекомендую знайти час і послухати Вітольда Пака.
YouTube
Витольд Пак о Соловьяненко
передача "Далеке і близьке", Донецька ДТРК 2000 (автор - Ворожцова А.М.). Пак Вітольд Вітольдович (20.05.1935, Сталіно — 25.12.2002, Донецьк) — український математик, гірничий інженер, автор понад 120 винаходів. Це була справжня чоловіча дружба, яку вони…
❤62👍27🔥3🙏1
Під рубрикою «Божа роса».
Радіо Фіали запустило повідомлення, що ексгенеральний прокурор Руслан Кравченко при звільненні отримав рекордну суму – 440 тисяч грн. з урахуванням компенсації за 64 дні невикористаної відпустки («на руки», після сплати податків, було видано 340 тис. грн). Інформація про рекорд, встановлений Кравченком «попри відставку», облетіла всі чесні та непідкупні ЗМІ, починаючи з флагмана непродажної української журналістики «Дзеркала тижня».
Щоправда, Верховна Рада у відставку Кравченка не відправляла (в історії України шляхом відставки позбулись посади тільки два генеральних прокурори – Віктор Пшонка й Руслан Рябошапка). Він був просто звільнений з посади. Але чесним і непідкупним українським, прости господи, журналістам мати бодай найменше уявлення про предмет своїх дописів зовсім не обов’язково – достатньо того, що вони вміють рахувати гроші.
А ось стосовно «рекорду», начебто, встановленому прокурором-втікачем, то тут Радіо Фіали, як завжди, збрехавши. Насправді рекордсменами є професійні «громадські активісти».
Там, наприклад, 12 серпня 2026 року отримали розрахунок у зв’язку зі звільненням члени Вищої ради правосуддя Роман Маселко, Микола Мороз і Дмитро Лук’янов, у яких 15 серпня 2026 року скінчились повноваження.
Єдине, чим запам’ятався член псевдо-громадських організацій «Автомайдан» та «ДеЮре» Маселко за час свого перебування в складі ВРП – так це це блокуванням розгляду дисциплінарних скарг відносно своєї подружки, судді-шахрайки Лариси Гольник з Шевченківського районного суду Полтави, а також участю в бенкеті, який члени Вищої ради правосуддя влаштували в робочий день 20 серпня 2026 року в столичному ресторані «Mario Ristorante Italiano».
Тим же ж самим – блокуванням розгляду дисциплінарних скарг щодо шахрайки Гольник та участю в бенкеті 20 серпня 2026 року – уславився й ексчлен ВРП Мороз. Втім, Микола Володимирович, окрім колосальної зарплатні, отримав ще й синекуру – Вища рада правосуддя призначила перед звільненням свого члена Мороза, який жодного дня не працював у судовій системі, суддею Північного апеляційного господарського суду.
Після звільнення з посад членів ВРП Маселко й Мороз подали декларації про суттєві зміни в майновому стані. Маселко отримав «на посошок» заробітну плату в розмірі 1 950 000 (один мільйон дев’ятсот п’ятдесят тисяч) грн.
До речі, у лютому 2024 року Маселко вдавався до махінацій з відпусткою – оформлював собі відпустку на один день, щоби отримати майже 300 тис. грн «на оздоровлення».
Микола Мороз отримав 1 037 964 (один мільйон тридцять сім тисяч дев’ятсот шістдесят чотири) грн.
Що стосується члена ВРП Дмитра Лук’янова, який, власне, і влаштував бенкет для членів Вищої ради правосуддя в одному з найдорожчих ресторанів Києва з нагоди свого звільнення, то він також подав декларацію про суттєві зміни в майновому стані, отримавши 1 986 406 (один мільйон дев’ятсот вісімдесят шість тисяч чотириста шість) грн.
Також не зайвим буде нагадати, що солдат Сил Оборони, перебуваючи на бойовій позиції, на день отримує 3,7 тис. грн. грошового забезпечення та додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях. Член Вищої ради правосуддя за день «роботи» та походів по ресторанах отримує 13 тис. грн з бездонного українського бюджету. При цьому для виплат членам ВРП, на відміну від військовослужбовців, гроші завжди є.
Але про доходи «активіста» Маселка, який вже понад 10 років тиняється по всяких громадських радах, радіо Фіали, звісно, не повідомляє. Бо головне завдання, яке зараз виконують чесні та непідкупні українські ЗМІ – це відволікати увагу посполитих від походеньок шлюбного афериста Кривоноса, який очолює НАБУ, та учасника «свинарчукгейту» Клименка, який торгує кримінальними провадженнями на посаді керівника САП.
#ВРП_на_мило
Радіо Фіали запустило повідомлення, що ексгенеральний прокурор Руслан Кравченко при звільненні отримав рекордну суму – 440 тисяч грн. з урахуванням компенсації за 64 дні невикористаної відпустки («на руки», після сплати податків, було видано 340 тис. грн). Інформація про рекорд, встановлений Кравченком «попри відставку», облетіла всі чесні та непідкупні ЗМІ, починаючи з флагмана непродажної української журналістики «Дзеркала тижня».
Щоправда, Верховна Рада у відставку Кравченка не відправляла (в історії України шляхом відставки позбулись посади тільки два генеральних прокурори – Віктор Пшонка й Руслан Рябошапка). Він був просто звільнений з посади. Але чесним і непідкупним українським, прости господи, журналістам мати бодай найменше уявлення про предмет своїх дописів зовсім не обов’язково – достатньо того, що вони вміють рахувати гроші.
А ось стосовно «рекорду», начебто, встановленому прокурором-втікачем, то тут Радіо Фіали, як завжди, збрехавши. Насправді рекордсменами є професійні «громадські активісти».
Там, наприклад, 12 серпня 2026 року отримали розрахунок у зв’язку зі звільненням члени Вищої ради правосуддя Роман Маселко, Микола Мороз і Дмитро Лук’янов, у яких 15 серпня 2026 року скінчились повноваження.
Єдине, чим запам’ятався член псевдо-громадських організацій «Автомайдан» та «ДеЮре» Маселко за час свого перебування в складі ВРП – так це це блокуванням розгляду дисциплінарних скарг відносно своєї подружки, судді-шахрайки Лариси Гольник з Шевченківського районного суду Полтави, а також участю в бенкеті, який члени Вищої ради правосуддя влаштували в робочий день 20 серпня 2026 року в столичному ресторані «Mario Ristorante Italiano».
Тим же ж самим – блокуванням розгляду дисциплінарних скарг щодо шахрайки Гольник та участю в бенкеті 20 серпня 2026 року – уславився й ексчлен ВРП Мороз. Втім, Микола Володимирович, окрім колосальної зарплатні, отримав ще й синекуру – Вища рада правосуддя призначила перед звільненням свого члена Мороза, який жодного дня не працював у судовій системі, суддею Північного апеляційного господарського суду.
Після звільнення з посад членів ВРП Маселко й Мороз подали декларації про суттєві зміни в майновому стані. Маселко отримав «на посошок» заробітну плату в розмірі 1 950 000 (один мільйон дев’ятсот п’ятдесят тисяч) грн.
До речі, у лютому 2024 року Маселко вдавався до махінацій з відпусткою – оформлював собі відпустку на один день, щоби отримати майже 300 тис. грн «на оздоровлення».
Микола Мороз отримав 1 037 964 (один мільйон тридцять сім тисяч дев’ятсот шістдесят чотири) грн.
Що стосується члена ВРП Дмитра Лук’янова, який, власне, і влаштував бенкет для членів Вищої ради правосуддя в одному з найдорожчих ресторанів Києва з нагоди свого звільнення, то він також подав декларацію про суттєві зміни в майновому стані, отримавши 1 986 406 (один мільйон дев’ятсот вісімдесят шість тисяч чотириста шість) грн.
Також не зайвим буде нагадати, що солдат Сил Оборони, перебуваючи на бойовій позиції, на день отримує 3,7 тис. грн. грошового забезпечення та додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях. Член Вищої ради правосуддя за день «роботи» та походів по ресторанах отримує 13 тис. грн з бездонного українського бюджету. При цьому для виплат членам ВРП, на відміну від військовослужбовців, гроші завжди є.
Але про доходи «активіста» Маселка, який вже понад 10 років тиняється по всяких громадських радах, радіо Фіали, звісно, не повідомляє. Бо головне завдання, яке зараз виконують чесні та непідкупні українські ЗМІ – це відволікати увагу посполитих від походеньок шлюбного афериста Кривоноса, який очолює НАБУ, та учасника «свинарчукгейту» Клименка, який торгує кримінальними провадженнями на посаді керівника САП.
#ВРП_на_мило
1💯88❤22👏14🙈10👍9🤡8🤬7🍾3⚡2
Продовжую публікувати уривки з 5-томного «Клопотання про застосування запобіжного заходу по кримінальному провадженню №52026000000000092 від 18.02.2026». Це – справа, у якій про підозру було повідомлено ексзаступниці керівника Офісу Президента України Ірині Мудрій та її коханцю Максиму Микитасю.
Сьогоднішні герої – невстановлена слідством особа на ім’я «Віталік», яка обіймає посаду Київського міського голови, та депутат Київради Олег Федорович Петровець. Оскільки особу «Віталіка» НАБУ так і не змогло встановити, зупинятись на ньому не буду. Що стосується Олега Федоровича, то він обраний депутатом Київради у 2014 році як член «Блоку Петра Порошенка», керує громадською організацією «Свідомі», яка бореться з корупцією, і в 2016 році увійшов до складу Антикорупційної ради при Київському міському голові. Член постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування
Отже, розшифровка розмови, що відбулась між Мудрою та Микитасем 23 травня 2026 року.
У ході розмови високі достойники обговорюють суми, які вони виплачують своїй прислузі. Згадуваний Дубовик – це Віктор Вікторович Дубовик, що очолює Директорат з питань правової політики Офісу Президента.
Як засвідчують попередні протоколи проведення НСРД, Віктор Вікторович заявив, що на офіційну зарплатню він жити не збирається й поставив ультиматум: або Мудра буде доплачувати йому «у конверті», або він піде працювати до народного депутата Железняка, у якого грошей кури не клюють. Через це Ірина Романівна стала ділитись з Дубовиком тими коштами, які їй «на булавки» видає невстановлена слідством особа на ім’я «Кіріл».
Фразу Мудрої «У ніх там какая-то целая схєма. Как єго, через Чернишова, через Камишина» я прокоментую окремо – у одній з наступних публікацій.
***
Микитась: Смотрі, вот ето будєт ітті. Почєму ж я Віталіка і Пєтровца хачу. Ето ж Пєтровєц мнє дал закритую інформацію. Пєрвая сума – ета стартовая сума, на тот большой проєкт. То, што у нас возлє Днєстровска. Ета будєт ітті сєйчас к новому етому замміністра на етот дєпартамєнт же ж 4 міліарда. Ета будєт по єтому проекту.
Мудра: Угу… Толька нє говорі Віталіку, што хочєш.
Микитась: Ні в коєм случає. Я всьо прєкрасно понял… Я вообщє ні слова єму нє сказал.
Мудра: На. У ніх там какая-то целая схєма. Как єго, через Чернишова, через Камишина.
Микитась: Ну так. Я спєціально нє лєзу в ето всьо. Я хачу сєйчас затянуть, на етой нєдєлє провєду совєщаніє, понєдєльнік-вторнік. Потом я хачу прігласіть Віталіка ещо раз в «Мєтрострой», штоби вмєстє с Пєтровцом уже. Вот.
Мудра: А как, єслі ти нє знаєш Пєтровца?
Микитась: Ну, прідумаєм. Ти сказала мнє встрєтітся вмєстє с Пєтровцом, ти сказала. Ето ми с тобой уже прідумаєм, согласуєм с тобой. Пєтровца прєдупрєдіть хотя би.
Мудра: Давай, штоби с іюня мєсяца уже вот еті, я уже зарплати пораздавала за май вчєра, всьо пораздавала, а с іюня чтоби ужє Пєтровєц платіл.
Микитась: Ну я ж ето і хачу… Он всьо пообєщал, да.
Мудра: Да, у мєня получаєтся Тарас полтори.
Микитась: Давай запішу… Пєтровцу поставлю задачу.
Мудра: Тарас полтори.
Микитась: Даже єслі нє Пєтровєц, то «Мєтрострой», нада поставіть задачу. Дєньгі-то єсть, потіхоньку. Так, Тарас...
Мудра: Водітєль тисячу.
Микитась: Водітєль тисячу, угу.
Мудра: Помошніца… Нє піші імєна.Ну, я Настє плачу, доплачіваю, ну нада же увелічіть. Корочє, полтори за 2 мєсяца. По склько? По 700. Ну, давай
Микитась: Ну, тисячу надає єй ставіть.
Мудра: По тисячє. Значіт, Настє по тисячє.
Микитась: Дубовіку нада, штоби ти лічно давала...
Мудра: Нєт, нєт, Дубовіку я продолжу.
Микитась: Да, да, лічно, ето да.
Микитась: Ну, я ж віжу, што Дубовіку нада.
Мудра: Ето с тєх, ето с тєх, што я… Потому што остальноє ето я со своїх даю…
Микитась: Давай, кто ещо у нас?
Мудра: Ну, у мєня єсть Ларіса єщо. Ну я пока єй нє готова доплачівать. Она пока мнє нічєго нє сдєлала.
Микитась: Ну, а єслі доплачівать попробовать?
Мудра: А тут нада понімать, нє доплачіваєт лі єй Віталік. Тут нада понять. Потому што она ж разговарівала с Кірілом, когда… Может, єй Віталік доплачіваєт. Я узнаю. Я у нєйо узнаю. Я спрашу єйо.
#Справа_Мудрої
Сьогоднішні герої – невстановлена слідством особа на ім’я «Віталік», яка обіймає посаду Київського міського голови, та депутат Київради Олег Федорович Петровець. Оскільки особу «Віталіка» НАБУ так і не змогло встановити, зупинятись на ньому не буду. Що стосується Олега Федоровича, то він обраний депутатом Київради у 2014 році як член «Блоку Петра Порошенка», керує громадською організацією «Свідомі», яка бореться з корупцією, і в 2016 році увійшов до складу Антикорупційної ради при Київському міському голові. Член постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування
Отже, розшифровка розмови, що відбулась між Мудрою та Микитасем 23 травня 2026 року.
У ході розмови високі достойники обговорюють суми, які вони виплачують своїй прислузі. Згадуваний Дубовик – це Віктор Вікторович Дубовик, що очолює Директорат з питань правової політики Офісу Президента.
Як засвідчують попередні протоколи проведення НСРД, Віктор Вікторович заявив, що на офіційну зарплатню він жити не збирається й поставив ультиматум: або Мудра буде доплачувати йому «у конверті», або він піде працювати до народного депутата Железняка, у якого грошей кури не клюють. Через це Ірина Романівна стала ділитись з Дубовиком тими коштами, які їй «на булавки» видає невстановлена слідством особа на ім’я «Кіріл».
Фразу Мудрої «У ніх там какая-то целая схєма. Как єго, через Чернишова, через Камишина» я прокоментую окремо – у одній з наступних публікацій.
***
Микитась: Смотрі, вот ето будєт ітті. Почєму ж я Віталіка і Пєтровца хачу. Ето ж Пєтровєц мнє дал закритую інформацію. Пєрвая сума – ета стартовая сума, на тот большой проєкт. То, што у нас возлє Днєстровска. Ета будєт ітті сєйчас к новому етому замміністра на етот дєпартамєнт же ж 4 міліарда. Ета будєт по єтому проекту.
Мудра: Угу… Толька нє говорі Віталіку, што хочєш.
Микитась: Ні в коєм случає. Я всьо прєкрасно понял… Я вообщє ні слова єму нє сказал.
Мудра: На. У ніх там какая-то целая схєма. Как єго, через Чернишова, через Камишина.
Микитась: Ну так. Я спєціально нє лєзу в ето всьо. Я хачу сєйчас затянуть, на етой нєдєлє провєду совєщаніє, понєдєльнік-вторнік. Потом я хачу прігласіть Віталіка ещо раз в «Мєтрострой», штоби вмєстє с Пєтровцом уже. Вот.
Мудра: А как, єслі ти нє знаєш Пєтровца?
Микитась: Ну, прідумаєм. Ти сказала мнє встрєтітся вмєстє с Пєтровцом, ти сказала. Ето ми с тобой уже прідумаєм, согласуєм с тобой. Пєтровца прєдупрєдіть хотя би.
Мудра: Давай, штоби с іюня мєсяца уже вот еті, я уже зарплати пораздавала за май вчєра, всьо пораздавала, а с іюня чтоби ужє Пєтровєц платіл.
Микитась: Ну я ж ето і хачу… Он всьо пообєщал, да.
Мудра: Да, у мєня получаєтся Тарас полтори.
Микитась: Давай запішу… Пєтровцу поставлю задачу.
Мудра: Тарас полтори.
Микитась: Даже єслі нє Пєтровєц, то «Мєтрострой», нада поставіть задачу. Дєньгі-то єсть, потіхоньку. Так, Тарас...
Мудра: Водітєль тисячу.
Микитась: Водітєль тисячу, угу.
Мудра: Помошніца… Нє піші імєна.Ну, я Настє плачу, доплачіваю, ну нада же увелічіть. Корочє, полтори за 2 мєсяца. По склько? По 700. Ну, давай
Микитась: Ну, тисячу надає єй ставіть.
Мудра: По тисячє. Значіт, Настє по тисячє.
Микитась: Дубовіку нада, штоби ти лічно давала...
Мудра: Нєт, нєт, Дубовіку я продолжу.
Микитась: Да, да, лічно, ето да.
Микитась: Ну, я ж віжу, што Дубовіку нада.
Мудра: Ето с тєх, ето с тєх, што я… Потому што остальноє ето я со своїх даю…
Микитась: Давай, кто ещо у нас?
Мудра: Ну, у мєня єсть Ларіса єщо. Ну я пока єй нє готова доплачівать. Она пока мнє нічєго нє сдєлала.
Микитась: Ну, а єслі доплачівать попробовать?
Мудра: А тут нада понімать, нє доплачіваєт лі єй Віталік. Тут нада понять. Потому што она ж разговарівала с Кірілом, когда… Может, єй Віталік доплачіваєт. Я узнаю. Я у нєйо узнаю. Я спрашу єйо.
#Справа_Мудрої
👍44😁19❤17🤬12🤡4🔥3💯3
19 років тому, 26 вересня 2007 року, відійшла у вічність співачка, яка багато-багато років тому відкрила мені світ оперної музики. Це було в 1977 році, коли я, 12-річний, уперше потрапив в оперний театр. І якій? – У легендарну Одеську оперу, де в той вечір йшла «Тоска» Джакомо Пуччіні. Партію Каварадоссі співав якийсь болгарин (зараз і не пригадаю, хто саме, але точно не Узунов), а Флорію Тоску – народна артистка Радянського Союзу Нінель Ткаченко.
Спектакль, а, головне – воістину діамантовий голос виконавиці головної партії, мене настільки зачарував (хоча, сказати направду, до творчості Пуччіні я ставлюсь вкрай прохолодно й за все своє життя до кінця додивився лише дві його опери – «Тоску» в Одесі й «Турандот» у Києві), що я зажадав від батька придбати квитки на наступну виставу. До речі, нею був «Дон-Жуан» В.-А.Моцарта. Ну, а потім я повернувся з канікул у рідний Донецьк і став, щонайменше, раз на місяць відвідувати головний театр шахтарської столиці – Донецький російський академічний театр опери та балету…
Нінель Ткаченко нині забута, та й за життя вона не належала до зірок оперної сцени. Причому – абсолютно незаслужено. Її винятковий талант був настільки очевидним, що впродовж перших шести років по завершенні навчання в консерваторії (а Нінель Олександрівна народилась й виросла в Харкові, там же ж закінчила консерваторію в 1958 році), вона пройшла всі сходинки офіційного визнання й отримала в 1964 році найвищу театральну відзнаку в СРСР – звання народної артистки Радянського Союзу. На той час вона була солісткою Білоруського театру опери та балету в Мінську, куди переїхала зі Львова, на сцені Мінської опери співала з 1962 по 1968 рік, після чого повернулась в Україну.
Вже народною артисткою СРСР Нінель Ткаченко намагалась влаштуватись у Київську оперу, але отримала відмову, тож переїхала до Одеси, а в 1980 році – до Москви. Одначе й у Большому театрі її не дуже хотіли бачити й у 1982 році вона стала солісткою Московської філармонії. У Московській філармонії та Москонцерті вона прослужила до самої своєї смерті – як режисер-постановник, керівник вокальної майстерні, художній керівник державного ансамблю солістів «АРосс».
Хоча, як на мене, така вокальна майстерність, поєднана з крупним, по-справжньому оперним, голосом, у Радянському Союзі тих часів серед сопрано була притаманна, хіба, ще Тамарі Мілашкіній та Цисані Татішвілі. Судіть самі:
https://youtu.be/tSqlNUGaDTs?si=-QVu7pffXs_1_BIM
Нагадаю, що партія Еболі, арію якої співає володарка сопрано Нінель Ткаченко, написана Дж.Верді для мецо-сопрано.
Спектакль, а, головне – воістину діамантовий голос виконавиці головної партії, мене настільки зачарував (хоча, сказати направду, до творчості Пуччіні я ставлюсь вкрай прохолодно й за все своє життя до кінця додивився лише дві його опери – «Тоску» в Одесі й «Турандот» у Києві), що я зажадав від батька придбати квитки на наступну виставу. До речі, нею був «Дон-Жуан» В.-А.Моцарта. Ну, а потім я повернувся з канікул у рідний Донецьк і став, щонайменше, раз на місяць відвідувати головний театр шахтарської столиці – Донецький російський академічний театр опери та балету…
Нінель Ткаченко нині забута, та й за життя вона не належала до зірок оперної сцени. Причому – абсолютно незаслужено. Її винятковий талант був настільки очевидним, що впродовж перших шести років по завершенні навчання в консерваторії (а Нінель Олександрівна народилась й виросла в Харкові, там же ж закінчила консерваторію в 1958 році), вона пройшла всі сходинки офіційного визнання й отримала в 1964 році найвищу театральну відзнаку в СРСР – звання народної артистки Радянського Союзу. На той час вона була солісткою Білоруського театру опери та балету в Мінську, куди переїхала зі Львова, на сцені Мінської опери співала з 1962 по 1968 рік, після чого повернулась в Україну.
Вже народною артисткою СРСР Нінель Ткаченко намагалась влаштуватись у Київську оперу, але отримала відмову, тож переїхала до Одеси, а в 1980 році – до Москви. Одначе й у Большому театрі її не дуже хотіли бачити й у 1982 році вона стала солісткою Московської філармонії. У Московській філармонії та Москонцерті вона прослужила до самої своєї смерті – як режисер-постановник, керівник вокальної майстерні, художній керівник державного ансамблю солістів «АРосс».
Хоча, як на мене, така вокальна майстерність, поєднана з крупним, по-справжньому оперним, голосом, у Радянському Союзі тих часів серед сопрано була притаманна, хіба, ще Тамарі Мілашкіній та Цисані Татішвілі. Судіть самі:
https://youtu.be/tSqlNUGaDTs?si=-QVu7pffXs_1_BIM
Нагадаю, що партія Еболі, арію якої співає володарка сопрано Нінель Ткаченко, написана Дж.Верді для мецо-сопрано.
YouTube
Ninel Tkachenko. "O, Don Fatale" G.Verdi
Ninel Tkachenko. "O, Don Fatale" G.Verdi "Don Carlos"
Bolshoi Theatre Orchestra. Conductor Boris Hajkin.
Нинель Ткаченко. Оркестр Большого театра Союза ССР.
Дирижер Борис Хайкин.
Bolshoi Theatre Orchestra. Conductor Boris Hajkin.
Нинель Ткаченко. Оркестр Большого театра Союза ССР.
Дирижер Борис Хайкин.
1❤71👍32⚡3🔥2😢2🤡2👎1🎃1
На фотографії – колишній командир 112 окремої бригади ТрО полковник Владислав Косенко, який у січні 2025 року вимагав від командира мого батальйону відкликати мене з госпіталя, де я перебував після операції, і відправити на позицію під Торецьком за те, що я опублікував подробиці того, як Косенко прилаштував на фіктивну службу професійного «громадського активіста» Лємєнова. Оприлюднені мною подробиці полягали в тому, що Косенко на прохання столичного мера Кличка фіктивно оформив Лємєнова на службу в Києві, де дислокується 112 окрема бригада ТрО, щоби врятувати «активіста» від тюрми за ухилення від мобілізації. На той час Лємєнову вже було повідомлено про підозру, він був оголошений у розшук, а в Білоцерківський міськрайонний суд направлено клопотання слідчого поліції про обрання Лємєнову запобіжного заходу.
Косенко лютував через те, що він ось-ось мав бути призначений командувачем Сил ТрО замість генерал-майора Плахути, але моя публікація зупинила це призначення. До того ж я розповів, що Косенко, попри перебування на військовій службі, працює рієлтором і торгує нерухомістю в Київській області. У бригаді його так і називали – «Рієлтор».
Звісно, мій комбат пояснив комбригу Косенку (який, до речі, не мав жодного відношення до мого батальйону, бо ми входили до складу іншої бригади), що в нього немає повноважень відкликати старшого сержанта Бойка з госпіталя – як і будь-якого військовослужбовця. Бо дата виписки з лікувального закладу встановлюється медичним персоналом, а не командиром військової частини. Тим не менш, Косенко ніяк не заспокоювався, одного разу ледь не зірвав нараду в штабі батальйону (штаб знаходився в підвалі пошкодженого обстрілами будинку в Костянтинівці, а Косенко – у Києві) – упродовж півгодини він 5 разів телефонував комбату і з криками «Ти що, не можеш йому рот заткнути, який ти командир після цього!» вимагав вжити до мене заходи...
Так ось, дійсним доповідаю: Косенко вже місяць як перебуває в СІЗО за розкрадання 12 млн. грн, що були призначені для закупівлі FPV-дронів. Розкрадання Косенко вчиняв під орудою Кличка: Київський міський голова переказував на рахунок бригади кошти з місцевого бюджету, на ці кошти Косенко фіктивно закупляв дрони у фірм, пов’язаних з Кличком, а потім списував неіснуючі дрони як, начебто, використані в ході бойових дій батальйонами ТрО, що входять до складу 112 окремої бригади ТрО й на той час перебували на фронті.
Але при цьому Косенко не врахував один нюанс – якщо батальйон ТрО знаходиться на фронті, то своїй бригаді він підпорядкований лише адміністративно, а безпосередньо ним керує та механізована бригада, до якої батальйон тимчасово приданий. При цьому витрати FPV-дронів обліковуються по документах саме механізованої бригади (бойові розпорядження, Журнал бойових дій, акти тощо). Елементарна зустрічна перевірка показала, що дрони, які списував Косенко, на фронт ніколи не надходили – комбриг лише переганяв гроші зі столичного бюджету на фірми Кличка, звідкіля кошти уходили на «обнал».
Гагарін долітався, а Косенко допиздівся. З тюрми він тепер вийде не скоро.
Висновок: я людина не злопам’ятна – зла не пам’ятаю, тому я його записую.
Підписатися | Зворотній зв'язок
Косенко лютував через те, що він ось-ось мав бути призначений командувачем Сил ТрО замість генерал-майора Плахути, але моя публікація зупинила це призначення. До того ж я розповів, що Косенко, попри перебування на військовій службі, працює рієлтором і торгує нерухомістю в Київській області. У бригаді його так і називали – «Рієлтор».
Звісно, мій комбат пояснив комбригу Косенку (який, до речі, не мав жодного відношення до мого батальйону, бо ми входили до складу іншої бригади), що в нього немає повноважень відкликати старшого сержанта Бойка з госпіталя – як і будь-якого військовослужбовця. Бо дата виписки з лікувального закладу встановлюється медичним персоналом, а не командиром військової частини. Тим не менш, Косенко ніяк не заспокоювався, одного разу ледь не зірвав нараду в штабі батальйону (штаб знаходився в підвалі пошкодженого обстрілами будинку в Костянтинівці, а Косенко – у Києві) – упродовж півгодини він 5 разів телефонував комбату і з криками «Ти що, не можеш йому рот заткнути, який ти командир після цього!» вимагав вжити до мене заходи...
Так ось, дійсним доповідаю: Косенко вже місяць як перебуває в СІЗО за розкрадання 12 млн. грн, що були призначені для закупівлі FPV-дронів. Розкрадання Косенко вчиняв під орудою Кличка: Київський міський голова переказував на рахунок бригади кошти з місцевого бюджету, на ці кошти Косенко фіктивно закупляв дрони у фірм, пов’язаних з Кличком, а потім списував неіснуючі дрони як, начебто, використані в ході бойових дій батальйонами ТрО, що входять до складу 112 окремої бригади ТрО й на той час перебували на фронті.
Але при цьому Косенко не врахував один нюанс – якщо батальйон ТрО знаходиться на фронті, то своїй бригаді він підпорядкований лише адміністративно, а безпосередньо ним керує та механізована бригада, до якої батальйон тимчасово приданий. При цьому витрати FPV-дронів обліковуються по документах саме механізованої бригади (бойові розпорядження, Журнал бойових дій, акти тощо). Елементарна зустрічна перевірка показала, що дрони, які списував Косенко, на фронт ніколи не надходили – комбриг лише переганяв гроші зі столичного бюджету на фірми Кличка, звідкіля кошти уходили на «обнал».
Гагарін долітався, а Косенко допиздівся. З тюрми він тепер вийде не скоро.
Висновок: я людина не злопам’ятна – зла не пам’ятаю, тому я його записую.
Підписатися | Зворотній зв'язок
1💯124👍76🔥26❤19😱8🤡4🤬3🙉3🤣1
Читацька громадськість у коментарях помилково стверджує, що Антон Ковальський – це перший в історії України виконувач обов’язків генерального прокурора, призначений президентом. Насправді, такий випадок вже був – 24 травня 2007 року тодішній президент Ющенко своїм указом без відома Верховної Ради звільнив з посади генерального прокурора Святослава Піскуна (якого Юшенко призначив за місяць до того також без відома Верховної Ради – на виконання рішення судді Шевченківського районного суду м.Києва Юрія Кухайлешвілі) і призначив виконувачем обов’язків генпрокурора народного депутата Віктора Шемчука.
Але правив Шемчук лише тиждень. 1 червня 2007 року внаслідок скандалу, що вибухнув, Ющенко звільнив Шемчука й повернув на посаду генерального прокурора Олександра Медведька, якого перед тим звільнив, щоби розчистити місце для Піскуна.
А коли Ющенку говорили, що вся його бурхлива діяльність суперечить Конституції, Віктор Андрійович сміявся й відповідав: «якщо кому не подобаються мої укази – нехай оскаржить їх до Конституційного Суду». Конституційний Суд України перед тим Ющенко завбачливо розігнав.
Отже запитання не до Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) – з ним якраз усе зрозуміло, а до Ковальського, який називає себе «виконувачем обов’язків генпрокурора»: Антоне Анатолійовичу, а Ви точно юрист? Чи Ви такий же ж фахівець у галузі права, як і Юрій Віталійович?
Про всяк випадок спеціально для так званого «в.о. генпрокурора» Ковальського подаю текст Закону України, що визначає порядок тимчасового виконання обов’язків посадових осіб, яких президент призначає або звільняє за згодою Верховної Ради.
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про тимчасове виконання обов’язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України
Цей Закон регулює порядок тимчасового виконання обов’язків осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України.
Стаття 1. У разі звільнення (відставки) особи, яку призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України, або особи, яку призначає на посаду Верховна Рада України за поданням Президента України, обов’язки звільненої особи тимчасово, але не більше одного місяця, виконує перший заступник (а у разі його відсутності - заступник) цієї посадової особи, призначений конституційно легітимною особою.
У цьому Законі конституційно легітимною особою визнається особа, яка згідно з Конституцією України призначена на посаду відповідно Президентом України за згодою Верховної Ради України або Верховною Радою України за поданням Президента України.
Стаття 2. Пропозиція щодо кандидатури, на призначення якої на посаду необхідна згода Верховної Ради України, або щодо кандидатури, яку призначає на посаду Верховна Рада України за поданням Президента України, вноситься Президентом України до Верховної Ради України не пізніш як у двотижневий строк з дня звільнення з посади особи, яка займала цю посаду.
Стаття 3. У разі ненадання згоди Верховною Радою України на призначення на посаду запропонованої Президентом України кандидатури або відхилення нею кандидатури, поданої Президентом України для призначення на посаду, Президент України вносить на розгляд Верховної Ради України не пізніш як у двотижневий строк з дня прийняття Верховною Радою України відповідного рішення нову кандидатуру. У цьому випадку особи, зазначені у статті 1 цього Закону, продовжують тимчасово виконувати покладені на них обов’язки, але не більше одного місяця.
Цей Закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування.
Президент України
Л.КУЧМА
м. Київ
10 грудня 1997 року
№ 709/97-ВР
Підписатися | Зворотній зв'язок
Але правив Шемчук лише тиждень. 1 червня 2007 року внаслідок скандалу, що вибухнув, Ющенко звільнив Шемчука й повернув на посаду генерального прокурора Олександра Медведька, якого перед тим звільнив, щоби розчистити місце для Піскуна.
А коли Ющенку говорили, що вся його бурхлива діяльність суперечить Конституції, Віктор Андрійович сміявся й відповідав: «якщо кому не подобаються мої укази – нехай оскаржить їх до Конституційного Суду». Конституційний Суд України перед тим Ющенко завбачливо розігнав.
Отже запитання не до Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) – з ним якраз усе зрозуміло, а до Ковальського, який називає себе «виконувачем обов’язків генпрокурора»: Антоне Анатолійовичу, а Ви точно юрист? Чи Ви такий же ж фахівець у галузі права, як і Юрій Віталійович?
Про всяк випадок спеціально для так званого «в.о. генпрокурора» Ковальського подаю текст Закону України, що визначає порядок тимчасового виконання обов’язків посадових осіб, яких президент призначає або звільняє за згодою Верховної Ради.
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про тимчасове виконання обов’язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України
Цей Закон регулює порядок тимчасового виконання обов’язків осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України.
Стаття 1. У разі звільнення (відставки) особи, яку призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України, або особи, яку призначає на посаду Верховна Рада України за поданням Президента України, обов’язки звільненої особи тимчасово, але не більше одного місяця, виконує перший заступник (а у разі його відсутності - заступник) цієї посадової особи, призначений конституційно легітимною особою.
У цьому Законі конституційно легітимною особою визнається особа, яка згідно з Конституцією України призначена на посаду відповідно Президентом України за згодою Верховної Ради України або Верховною Радою України за поданням Президента України.
Стаття 2. Пропозиція щодо кандидатури, на призначення якої на посаду необхідна згода Верховної Ради України, або щодо кандидатури, яку призначає на посаду Верховна Рада України за поданням Президента України, вноситься Президентом України до Верховної Ради України не пізніш як у двотижневий строк з дня звільнення з посади особи, яка займала цю посаду.
Стаття 3. У разі ненадання згоди Верховною Радою України на призначення на посаду запропонованої Президентом України кандидатури або відхилення нею кандидатури, поданої Президентом України для призначення на посаду, Президент України вносить на розгляд Верховної Ради України не пізніш як у двотижневий строк з дня прийняття Верховною Радою України відповідного рішення нову кандидатуру. У цьому випадку особи, зазначені у статті 1 цього Закону, продовжують тимчасово виконувати покладені на них обов’язки, але не більше одного місяця.
Цей Закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування.
Президент України
Л.КУЧМА
м. Київ
10 грудня 1997 року
№ 709/97-ВР
Підписатися | Зворотній зв'язок
👍63💯21❤18😱6👏4🤡3⚡1
Продовжую публікувати уривки з 5-томного «Клопотання про застосування запобіжного заходу по кримінальному провадженню № 52026000000000092 від 18.02.2026». Це – справа, у якій про підозру було повідомлено ексзаступниці керівника Офісу Президента України Ірині Мудрій та її коханцю Максиму Микитасю.
Зроблю перерву в публікації безпосередньо протоколів проведення НСРД і ознайомлю читацьку громадськість з кількома уривками з клопотання про застосування щодо Мудрої запобіжного заходу. У тексті клопотанні наводяться цікаві епізоди, зафіксовані в протоколах НСРД. Завдяки цьому з’явилась нагода передати палкий привіт голові Шостого адміністративного апеляційного суду Олені Миколаївні Кузьмишиній.
9 лютого 2026 року Мудра розповіла Микитасю зворушливу історію. Виявляється, Кузьмишина 12 лютого 2026 року, це був четвер, святкувала свій день народження та запросила в ресторан усіх голів судів і, заодно, Мудру. Але Мудра проявила мудрість і пояснила Олені Миколаївні, що суди в Україні зараз незалежні, тому заступниці керівника Офісу Президента не варто сидіти за одним столом з жрецями Феміди в ресторані, який «під прицілом НАБУ». Тим більше, що Мудра й так постійно позапроцесуально спілкується з головами судів.
Натомість Мудра запросила Кузьмишину до себе додому 13 лютого, у п’ятницю, щоби відсвяткувати з подругою її день народження, а також вручити подарунок від Микитася.
До речі, голова Шостого апеляційного адміністративного суду Олена Кузьмишина виявилась любителькою хусток, як і голова Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду Лариса Рогач. Але для Кузьмишиної, на відміну від Рогач, Мудра купити хустину за кордоном не спромоглась.
Читаймо і насолоджуймося:
Мудра: Я на пятніцу прігласіла Кузьмішину в гості. Ти знаєш, што у нєйо дєнь раждєнія.
Микитась: Ти платок єй купіла?
Мудра: Какой? Гдє я платок купіла? Нігдє я платок нє купіла.
Микитась: За кордоном.
Мудра: Нє било. Нє било, я ж тєбє говоріла об етом. Я тєбє о другом. Што она 12-го празнуєт. Она са всємі главамі. Ну, позвала всєх глав судов, а там всє глави. Ну, она і я, тіпа, мєня позвала. Я гаварю: «Лєн, я как би»
Микитась: 12-є ето четверг.
Мудра: Да. «Я очєнь благодарна, - гаварю, - но я нє щітаю правільним ітті в рєсторан, сідєть с вамі. Ето нєправільна. Я с удовольствієм пріму тєбя, пріглашаю тєбя домой». Ну єйо одну уже можна прігласіть домой.
Микитась: Ну, конєшна.
Мудра: «Пріглашаю, посідім. Ну, нє пойду я, нєправільно, - говорю, - єслі узнаєт Буданов». Тєм болєє оні ж встрєчаются в рєсторанах, коториє точно под пріцелом НАБУ, понімаєш?
Микитась: Ну, Буданов же ж сказал нє встрєчатся в рєсторанах.
Мудра: Нє встрєчаємся. Поетому я нє хачу. Тєм болєє всє глави судов і я, понімаєш, і я с німі. Ето же щастя для НАБУ будєт. Я і так с німі общаюсь, у мєня єсть контакт с німі, поетому нє нада лішній раз там с німі свєтітся. А Лєну я прігласіла в пятніцу ко мнє, гаварю: «Прієжжай, пасідім».
Микитась: А с німі…
Мудра: Ну, может. Нада поздравіть.
Микитась: Да, нада поздравіть. С мєня подарок, я пєрєдам.
#Справа_Мудрої
Зроблю перерву в публікації безпосередньо протоколів проведення НСРД і ознайомлю читацьку громадськість з кількома уривками з клопотання про застосування щодо Мудрої запобіжного заходу. У тексті клопотанні наводяться цікаві епізоди, зафіксовані в протоколах НСРД. Завдяки цьому з’явилась нагода передати палкий привіт голові Шостого адміністративного апеляційного суду Олені Миколаївні Кузьмишиній.
9 лютого 2026 року Мудра розповіла Микитасю зворушливу історію. Виявляється, Кузьмишина 12 лютого 2026 року, це був четвер, святкувала свій день народження та запросила в ресторан усіх голів судів і, заодно, Мудру. Але Мудра проявила мудрість і пояснила Олені Миколаївні, що суди в Україні зараз незалежні, тому заступниці керівника Офісу Президента не варто сидіти за одним столом з жрецями Феміди в ресторані, який «під прицілом НАБУ». Тим більше, що Мудра й так постійно позапроцесуально спілкується з головами судів.
Натомість Мудра запросила Кузьмишину до себе додому 13 лютого, у п’ятницю, щоби відсвяткувати з подругою її день народження, а також вручити подарунок від Микитася.
До речі, голова Шостого апеляційного адміністративного суду Олена Кузьмишина виявилась любителькою хусток, як і голова Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду Лариса Рогач. Але для Кузьмишиної, на відміну від Рогач, Мудра купити хустину за кордоном не спромоглась.
Читаймо і насолоджуймося:
Мудра: Я на пятніцу прігласіла Кузьмішину в гості. Ти знаєш, што у нєйо дєнь раждєнія.
Микитась: Ти платок єй купіла?
Мудра: Какой? Гдє я платок купіла? Нігдє я платок нє купіла.
Микитась: За кордоном.
Мудра: Нє било. Нє било, я ж тєбє говоріла об етом. Я тєбє о другом. Што она 12-го празнуєт. Она са всємі главамі. Ну, позвала всєх глав судов, а там всє глави. Ну, она і я, тіпа, мєня позвала. Я гаварю: «Лєн, я как би»
Микитась: 12-є ето четверг.
Мудра: Да. «Я очєнь благодарна, - гаварю, - но я нє щітаю правільним ітті в рєсторан, сідєть с вамі. Ето нєправільна. Я с удовольствієм пріму тєбя, пріглашаю тєбя домой». Ну єйо одну уже можна прігласіть домой.
Микитась: Ну, конєшна.
Мудра: «Пріглашаю, посідім. Ну, нє пойду я, нєправільно, - говорю, - єслі узнаєт Буданов». Тєм болєє оні ж встрєчаются в рєсторанах, коториє точно под пріцелом НАБУ, понімаєш?
Микитась: Ну, Буданов же ж сказал нє встрєчатся в рєсторанах.
Мудра: Нє встрєчаємся. Поетому я нє хачу. Тєм болєє всє глави судов і я, понімаєш, і я с німі. Ето же щастя для НАБУ будєт. Я і так с німі общаюсь, у мєня єсть контакт с німі, поетому нє нада лішній раз там с німі свєтітся. А Лєну я прігласіла в пятніцу ко мнє, гаварю: «Прієжжай, пасідім».
Микитась: А с німі…
Мудра: Ну, может. Нада поздравіть.
Микитась: Да, нада поздравіть. С мєня подарок, я пєрєдам.
#Справа_Мудрої
1❤25👍15😁10🤬8🤡5😢4🔥3
Читацька громадськість активно коментує фотографії, які на початку повномасштабного вторгнення викладав у соцмережах сліпий інвалід Сергій Стерненко. Ось один з коментарів:
Три магазини в розгрузці, а чи не надірветься хребет від такої ваги? Справжній подвиг мужньо обороняти урядовий квартал і відбивати атаки ворога прямо з бруківки Софійської площі, не відходячи від білосніжної «Тесли». Поки одні хлопці місяцями не бачать сонця в окопах на Донеччині чи під Запоріжжям, а лише розбитий гусеницями чорнозем, «титани» інтернет-фронту ведуть запеклі бої за лайки та донати, акуратно поправляючи новеньку, яка ще пахне складом, амуніцію для фотосесій.
Головне у цій «тиловій обороні» вчасно міняти ракурси для патріотичних постів, щоб підписники не забували, завдяки кому вечірній Київ може спокійно пити лате. Святі люди, просто залізобетонні захисники інстаграм-барикад!
Підписатися | Зворотній зв'язок
Три магазини в розгрузці, а чи не надірветься хребет від такої ваги? Справжній подвиг мужньо обороняти урядовий квартал і відбивати атаки ворога прямо з бруківки Софійської площі, не відходячи від білосніжної «Тесли». Поки одні хлопці місяцями не бачать сонця в окопах на Донеччині чи під Запоріжжям, а лише розбитий гусеницями чорнозем, «титани» інтернет-фронту ведуть запеклі бої за лайки та донати, акуратно поправляючи новеньку, яка ще пахне складом, амуніцію для фотосесій.
Головне у цій «тиловій обороні» вчасно міняти ракурси для патріотичних постів, щоб підписники не забували, завдяки кому вечірній Київ може спокійно пити лате. Святі люди, просто залізобетонні захисники інстаграм-барикад!
Підписатися | Зворотній зв'язок
3💯126😁26🤡13🔥7❤5🍾2
Звертаю увагу читацької спільноти, що Громадська ініціатива «Стоп-паразит» на своїх сторінках у соцмережах опублікувала постанову від 25 червня 2009 року Голосіївського районного суду Києва, який розглянув кримінальну справу №1-519/09 по обвинуваченню Кривоноса Семена Юрійовича, 16.01.1983 року народження, уродженця м.Маріуполь, неодруженого, безробітного, який проживає за адресою: Полтавська обл., Кременчуцький р-н, с.Майбородівка, вул. Шевченка, 14, раніше не судимого, в скоєнні злочину, передбаченому ч.3 ст.157 КК України.
Згідно з фабулою справи, майбутній директор НАБУ обвинувачувався в підкупі студентів Київського національного лінгвістичного університету та Київського національного університету ім. Т.Шевченка – Семен Юрійович роздавав гроші за те, щоби студенти на виборах до Київської міської ради в 2008 році проголосували за «Блок Юлії Тимошенко».
Фейсбук:
https://www.facebook.com/share/p/19UvRofoW1/?mibextid=wwXIfr
Тредс:
https://www.threads.com/share/BAXbEdqd0v/
Інстаграм:
https://www.instagram.com/reel/Dd1A6rkx1EH/?stkn=MXdqenEwY2YybzN4ZA==
Згідно з фабулою справи, майбутній директор НАБУ обвинувачувався в підкупі студентів Київського національного лінгвістичного університету та Київського національного університету ім. Т.Шевченка – Семен Юрійович роздавав гроші за те, щоби студенти на виборах до Київської міської ради в 2008 році проголосували за «Блок Юлії Тимошенко».
Фейсбук:
https://www.facebook.com/share/p/19UvRofoW1/?mibextid=wwXIfr
Тредс:
https://www.threads.com/share/BAXbEdqd0v/
Інстаграм:
https://www.instagram.com/reel/Dd1A6rkx1EH/?stkn=MXdqenEwY2YybzN4ZA==
1👍51😱9🤡9❤4⚡3🙉2
Колишній прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Станіслав Броневицький поділився своїми думками з приводу чергового виступу професійного «громадського активіста» Шабуніна, якого зараз судять за шахрайство та ухилення від військової служби.
***
Випадкове й нікчемне непорозуміння Шабунін, коментуючи в черговому непотрібному інтервʼю діяльність Верховного Суду, використав по відношенню до найвищої судової інституції країни наступні слова: «кінчений», «ці тварини», «це лайно» та інші вислови, які в своєму причинно-наслідковому звʼязку свідчать лише про соціальну небезпечність фігуранта.
Людина, яку важко назвати такою і яка не має жодного морального права виступати ані від імені суспільства, ані навіть від «чорта лисого», випадково забула, що цей самий оновлений Верховний Суд був сформований при повній методологічній підтримці західних партнерів, а перевірку доброчесності перед прийняттям рішення про призначення суддів здійснювала Громадська рада доброчесності, яка складалася з активістів, друзів Шабуніна і таких же випадкових непорозумінь Жернакова й Маселка.
Трішки пізніше група соціально небезпечних активістів з шабунінського «Центру протидії корупції» писала хвалебні пости, радіючи призначенню на посаду голови Верховного Суду Князєва, якого ще пізніше спіймали на мільйонних хабарях.
Як показує динамічна практика всіх реформ, що адвокатуються такими шкідливими персонажами, усе, до чого вони можуть дотягнутися з черговими реформами, розвалюється й деградує.
А міжнародні партнери, які саме за влади Зеленського перейшли від стилю рекомендацій до жорстких вимог, які треба виконувати, давно перестали нас вважати субʼєктом міжнародного життя й самостійною країною.
Підписатися | Зворотній зв'язок
***
Випадкове й нікчемне непорозуміння Шабунін, коментуючи в черговому непотрібному інтервʼю діяльність Верховного Суду, використав по відношенню до найвищої судової інституції країни наступні слова: «кінчений», «ці тварини», «це лайно» та інші вислови, які в своєму причинно-наслідковому звʼязку свідчать лише про соціальну небезпечність фігуранта.
Людина, яку важко назвати такою і яка не має жодного морального права виступати ані від імені суспільства, ані навіть від «чорта лисого», випадково забула, що цей самий оновлений Верховний Суд був сформований при повній методологічній підтримці західних партнерів, а перевірку доброчесності перед прийняттям рішення про призначення суддів здійснювала Громадська рада доброчесності, яка складалася з активістів, друзів Шабуніна і таких же випадкових непорозумінь Жернакова й Маселка.
Трішки пізніше група соціально небезпечних активістів з шабунінського «Центру протидії корупції» писала хвалебні пости, радіючи призначенню на посаду голови Верховного Суду Князєва, якого ще пізніше спіймали на мільйонних хабарях.
Як показує динамічна практика всіх реформ, що адвокатуються такими шкідливими персонажами, усе, до чого вони можуть дотягнутися з черговими реформами, розвалюється й деградує.
А міжнародні партнери, які саме за влади Зеленського перейшли від стилю рекомендацій до жорстких вимог, які треба виконувати, давно перестали нас вважати субʼєктом міжнародного життя й самостійною країною.
Підписатися | Зворотній зв'язок
3👏79👍34❤15🤡14⚡4😱3🍾3🤷♂2😁1🙈1
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Масі Найєм – очільник юридичної компанії «Miller», яка захищає арештовану ВАКС ексзаступницю керівника Офісу Президента Ірину Мудру, у студії Радіо Фіали розповів волелюбному українському народові про мою справжню сутність. Виявляється я, на відміну від друзів Найєма – гласного позаштатного співробітника СБУ Бігуса та негласного позаштатного співробітника СБУ Стерненка, пов’язаний з СБУ. І, уявіть собі, саме правнуки Дзержинського вручили мені для оприлюднення протоколи негласних слідчих дій, які НАБУ проводило відносно Микитася та його коханки Мудрої.
Ну, що тут сказати... З таким захисником Ірині Романівні гарантована довга дорога в казенний дім. Цей, прости господи, адвокат, досі так і не зрозумів, що саме я публікую, хоча в одному з дописів я прямо зазначив джерело своєї поінформованості. Я навіть опублікував обкладинки всіх 5-ти томів клопотання про обрання Мудрій запобіжного заходу, щоби не виникало запитань щодо достовірності протоколів НСРД, які додані до цього клопотання.
Клопотання про обрання Мудрій запобіжного заходу, уривки з якого я регулярно оприлюднюю, не містить нічого таємного, на всіх протоколах НСРД стоїть штамп «розсекречено», а саме клопотання разом з додатками було виготовлено, як мінімум, у чотирьох примірниках: для долучення до матеріалів справи, для прокурора САП, для слідчого судді ВАКС і для сторони захисту, тобто адвокатів юридичної компанії «Miller». Оскільки я публікую пронумеровані сторінки з розшитих томів (це видно по скринах), не складно здогадатись, де клопотання розшили й відсканували – у юридичній компанії «Miller», керівник якої тепер розповідає, що відскановані документи мені, начебто, передала СБУ.
З такої нагоди хочу нагадати високоповажному пану Масі, що якраз його юридична фірма має стійку репутацію «ментовської контори», яка обслуговує СБУ, НАБУ та Офіс генпрокурора. Зокрема, Масі свого часу захищав негласного позаштатного співробітника СБУ Стерненка, притягнутого до кримінальної відповідальності за викрадення людини та умисне вбивство. У присутності Наєйма Зеленський пропонував Стерненку посаду начальника управління СБУ в Одеській області. Тож пан Масі замість того, щоби верзти нісенітниці, міг би зателефонувати Стерненку й уточнити, чи маю я якесь відношення до його Контори.
Також хочу нагадати «ментовському адвокату» Масі Найєму, як він у лютому 2016 року на завдання міністра внутрішніх справ Авакова організовував у Києві мітинги на захист поліцейського Олійника, який вбив ні в чому не винуватого неповнолітнього хлопця. Як допомагав прокурору Горбатюку торгувати «справами Майдану». Як на прохання СБУ втерся в довіру до Віктора Гандзюка – батька загиблої Катерини Гандзюк – і умовив батька надати письмову згоду на укладання угоди між прокурором і підозрюваними, які були агентами СБУ і завдяки цій угоді отримали мінімальне покарання.
Ну, а про те, що екскеруючий партнер юридичної компанії «Miller» Олексій Носов зараз переховується за кордоном після того, як ВАКС його засудив за спробу дати хабар прокуророві САП, не чув тільки глухий. З цим хабарем взагалі вийшло смішно. Зазвичай адвокати «Miller» передають гроші керівництву НАБУ. Носов думав, що прокурори САП також усі поголовно хабарники. А воно ось як трапилось.
Але ганьби замало не буває і Масі вирішив добити глядачів. Цитую: «Ми, як адвокати, втрачаючи змагальність процесу, не знаємо, яким чином записувалось, чи легально це було. І, відповідно, потім з’являються ці матеріали у Володимира Бойка».
Виявляється, Найєм, приплітаючи мою скромну персону до якоїсь змагальності процесу, досі не прочитав клопотання про обрання запобіжного заходу його клієнтці Мудрій і не побачив, що кожний протокол проведення НСРД починається з преамбули, де зазначаються прізвище слідчого судді, який дав дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, реквізити ухвали ВАКС та прізвище детектива, яким складений протокол. Що ще потрібно попсуй-адвокату, який, бачте, втратив «змагальність процесу»?
Висловлюю свої співчуття Ірині Мудрій: з таким захисником вона сяде надовго.
Підписатися | Зворотній зв'язок
Ну, що тут сказати... З таким захисником Ірині Романівні гарантована довга дорога в казенний дім. Цей, прости господи, адвокат, досі так і не зрозумів, що саме я публікую, хоча в одному з дописів я прямо зазначив джерело своєї поінформованості. Я навіть опублікував обкладинки всіх 5-ти томів клопотання про обрання Мудрій запобіжного заходу, щоби не виникало запитань щодо достовірності протоколів НСРД, які додані до цього клопотання.
Клопотання про обрання Мудрій запобіжного заходу, уривки з якого я регулярно оприлюднюю, не містить нічого таємного, на всіх протоколах НСРД стоїть штамп «розсекречено», а саме клопотання разом з додатками було виготовлено, як мінімум, у чотирьох примірниках: для долучення до матеріалів справи, для прокурора САП, для слідчого судді ВАКС і для сторони захисту, тобто адвокатів юридичної компанії «Miller». Оскільки я публікую пронумеровані сторінки з розшитих томів (це видно по скринах), не складно здогадатись, де клопотання розшили й відсканували – у юридичній компанії «Miller», керівник якої тепер розповідає, що відскановані документи мені, начебто, передала СБУ.
З такої нагоди хочу нагадати високоповажному пану Масі, що якраз його юридична фірма має стійку репутацію «ментовської контори», яка обслуговує СБУ, НАБУ та Офіс генпрокурора. Зокрема, Масі свого часу захищав негласного позаштатного співробітника СБУ Стерненка, притягнутого до кримінальної відповідальності за викрадення людини та умисне вбивство. У присутності Наєйма Зеленський пропонував Стерненку посаду начальника управління СБУ в Одеській області. Тож пан Масі замість того, щоби верзти нісенітниці, міг би зателефонувати Стерненку й уточнити, чи маю я якесь відношення до його Контори.
Також хочу нагадати «ментовському адвокату» Масі Найєму, як він у лютому 2016 року на завдання міністра внутрішніх справ Авакова організовував у Києві мітинги на захист поліцейського Олійника, який вбив ні в чому не винуватого неповнолітнього хлопця. Як допомагав прокурору Горбатюку торгувати «справами Майдану». Як на прохання СБУ втерся в довіру до Віктора Гандзюка – батька загиблої Катерини Гандзюк – і умовив батька надати письмову згоду на укладання угоди між прокурором і підозрюваними, які були агентами СБУ і завдяки цій угоді отримали мінімальне покарання.
Ну, а про те, що екскеруючий партнер юридичної компанії «Miller» Олексій Носов зараз переховується за кордоном після того, як ВАКС його засудив за спробу дати хабар прокуророві САП, не чув тільки глухий. З цим хабарем взагалі вийшло смішно. Зазвичай адвокати «Miller» передають гроші керівництву НАБУ. Носов думав, що прокурори САП також усі поголовно хабарники. А воно ось як трапилось.
Але ганьби замало не буває і Масі вирішив добити глядачів. Цитую: «Ми, як адвокати, втрачаючи змагальність процесу, не знаємо, яким чином записувалось, чи легально це було. І, відповідно, потім з’являються ці матеріали у Володимира Бойка».
Виявляється, Найєм, приплітаючи мою скромну персону до якоїсь змагальності процесу, досі не прочитав клопотання про обрання запобіжного заходу його клієнтці Мудрій і не побачив, що кожний протокол проведення НСРД починається з преамбули, де зазначаються прізвище слідчого судді, який дав дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, реквізити ухвали ВАКС та прізвище детектива, яким складений протокол. Що ще потрібно попсуй-адвокату, який, бачте, втратив «змагальність процесу»?
Висловлюю свої співчуття Ірині Мудрій: з таким захисником вона сяде надовго.
Підписатися | Зворотній зв'язок
3👍136😁56❤26🔥7😱5🤡5💯5👨💻1
Під рубрикою «Дембельський альбом».
16 вересня 2022 року я був відкликаний з 10-денної відпустки, яку 12 вересня мені надав командир батальйону для похорону матері. Батальйон разом з 28 окремою механізованою бригадою, до якої ми на той час були придані, готувався знову штурмувати окуповане херсонське село Правдине, а мені перед тим ще й треба було з’їздити в Одеську область і привезти 120мм мінометних мін.
Доки в Києві я займався похороном, автівка, у якій хлопці з мого взводу намагались провезти воду та запаси харчів на позицію, потрапила під мінометний обстріл. 14 вересня 2022 року загинули Юра Балашов – він був за кермом, Мар’ян Матвєєв і Руслан Демидов. Антон Юшков вижив дивом – коли евакуювали тіла, Антона навіть поклали до трупів, бо в нього була розтрощена голова.
Артем Мороз, який вийшов зустрічати автівку, залишився без обох ніг, тяжких поранень зазнав головний сержант взводу Сергій Рожков. Сашкові Свистуну знову пощастило – він відкараскався пораненням середньої тяжкості й за три місяці повернувся на службу.
За кілька днів після трагедії хазяйновитому командиру взводу Федоровичу вдалось притягнути з «нуля» автівку, у якій загинули хлопці. Мабуть, вона досі ржавіє на шламовому полі Миколаївського глиноземного заводу.
Невдовзі Федорович став т.в.о. командира роти (попередній командир роти підполковник Андрій Озерчук у вересні 2022 року звільнився зі служби за станом здоров’я – перебування на позиціях його остаточно доконало), а я – т.в.о. заступника командира роти замість лейтенанта Богдана Маланчука, який перевівся в групу персоналу штабу. Тим не менш, ми продовжували вважати 1 стрілецький взвод своїм.
Власне так воно й було – з Федоровича обов’язки взводного ніхто не знімав, точно так ніхто не звільняв мене від бойового чергування на позиції свого вже колишнього взводу (хоча я з 22 серпня й перейшов в управління роти).
На фото – Антон Юшков (він же ж «Компас») і автівка, в якій він разом з хлопцями потрапив під мінометний обстріл 14 вересня 2022 року.
Інші фотографії та відео з часів моєї служби можна переглянути за тегом #дембельський_альбом
16 вересня 2022 року я був відкликаний з 10-денної відпустки, яку 12 вересня мені надав командир батальйону для похорону матері. Батальйон разом з 28 окремою механізованою бригадою, до якої ми на той час були придані, готувався знову штурмувати окуповане херсонське село Правдине, а мені перед тим ще й треба було з’їздити в Одеську область і привезти 120мм мінометних мін.
Доки в Києві я займався похороном, автівка, у якій хлопці з мого взводу намагались провезти воду та запаси харчів на позицію, потрапила під мінометний обстріл. 14 вересня 2022 року загинули Юра Балашов – він був за кермом, Мар’ян Матвєєв і Руслан Демидов. Антон Юшков вижив дивом – коли евакуювали тіла, Антона навіть поклали до трупів, бо в нього була розтрощена голова.
Артем Мороз, який вийшов зустрічати автівку, залишився без обох ніг, тяжких поранень зазнав головний сержант взводу Сергій Рожков. Сашкові Свистуну знову пощастило – він відкараскався пораненням середньої тяжкості й за три місяці повернувся на службу.
За кілька днів після трагедії хазяйновитому командиру взводу Федоровичу вдалось притягнути з «нуля» автівку, у якій загинули хлопці. Мабуть, вона досі ржавіє на шламовому полі Миколаївського глиноземного заводу.
Невдовзі Федорович став т.в.о. командира роти (попередній командир роти підполковник Андрій Озерчук у вересні 2022 року звільнився зі служби за станом здоров’я – перебування на позиціях його остаточно доконало), а я – т.в.о. заступника командира роти замість лейтенанта Богдана Маланчука, який перевівся в групу персоналу штабу. Тим не менш, ми продовжували вважати 1 стрілецький взвод своїм.
Власне так воно й було – з Федоровича обов’язки взводного ніхто не знімав, точно так ніхто не звільняв мене від бойового чергування на позиції свого вже колишнього взводу (хоча я з 22 серпня й перейшов в управління роти).
На фото – Антон Юшков (він же ж «Компас») і автівка, в якій він разом з хлопцями потрапив під мінометний обстріл 14 вересня 2022 року.
Інші фотографії та відео з часів моєї служби можна переглянути за тегом #дембельський_альбом
😢33🫡13❤11👍9🤡3💯1