У борделі під назвою «Офіс генерального прокурора» продовжуються реформи: спочатку міняли блядей, потім пересували ліжка, тепер реформатори обмежуються лише заміною табличок на будуарах… пардон, на службових кабінетах.
Новим першим заступником генерального прокурора буде призначений нинішній керівник Івано-Франківської обласної прокуратури Антон Войтенко. Відповідну рекомендацію Рада прокурорів мала ухвалити 8 жовтня 2026 року, але засідання не відбулось, тому призначення перенесли на 9 жовтня.
Антон Борисович – це креатура Олега Татарова. За часи генпрокурора Костіна Войтенко обіймав посаду заступника генерального прокурора й уславився ледь не щоденними скандалами. Саме Войтенко поставив на потік продаж справ у ДБР, саме він остаточно розвалив колишню військову прокуратуру й спричинив масове дезертирство в українській армії. Розвал фронту – це заслуга, передусім, Войтенка.
Тож не дивно, що генпрокурор Кравченко, коли став зачищати ОГП від людей Татарова, зразу ж позбувся Войтенка, якого відправив керувати Івано-Франківською обласною прокуратурою, хоча мав би відправити в слідчий ізолятор. Кажуть, Войтенка від тюрми врятував його кум, почесний контрабандист міста Коростишів Вася Малюк.
Призначення Войтенка першим заступником генерального прокурора означає, що прокуратурою України фактично керуватиме Олег Татаров разом зі своїми двома друзями – директором НАБУ Семеном Кривоносом і керівником САП Олександром Клименком. Скоріш за все, ця трійця буде перешкоджати призначенню повноцінного генпрокурора або намагатиметься висунути на цю посаду Войтенка – як «представника громадянського суспільства». Не даремно ж Войтенко у 2023-2024 роках блокував розслідування кримінального провадження відносно шахрая Шабуніна, який фіктивно рахувався на військовій службі.
Щоправда, є нюанс. Призначити Войтенка першим заступником генерального прокурора може своїм наказом або генеральний прокурор, або виконувач обов’язків генерального прокурора. Керівник Хмельницької обласної прокуратури Антон Ковальський, який зображає з себе «в.о. генпрокурора», такими повноваженнями не наділений. Але законність у цій країні давно вже нікого не цікавить.
Підписатися | Зворотній зв'язок
Новим першим заступником генерального прокурора буде призначений нинішній керівник Івано-Франківської обласної прокуратури Антон Войтенко. Відповідну рекомендацію Рада прокурорів мала ухвалити 8 жовтня 2026 року, але засідання не відбулось, тому призначення перенесли на 9 жовтня.
Антон Борисович – це креатура Олега Татарова. За часи генпрокурора Костіна Войтенко обіймав посаду заступника генерального прокурора й уславився ледь не щоденними скандалами. Саме Войтенко поставив на потік продаж справ у ДБР, саме він остаточно розвалив колишню військову прокуратуру й спричинив масове дезертирство в українській армії. Розвал фронту – це заслуга, передусім, Войтенка.
Тож не дивно, що генпрокурор Кравченко, коли став зачищати ОГП від людей Татарова, зразу ж позбувся Войтенка, якого відправив керувати Івано-Франківською обласною прокуратурою, хоча мав би відправити в слідчий ізолятор. Кажуть, Войтенка від тюрми врятував його кум, почесний контрабандист міста Коростишів Вася Малюк.
Призначення Войтенка першим заступником генерального прокурора означає, що прокуратурою України фактично керуватиме Олег Татаров разом зі своїми двома друзями – директором НАБУ Семеном Кривоносом і керівником САП Олександром Клименком. Скоріш за все, ця трійця буде перешкоджати призначенню повноцінного генпрокурора або намагатиметься висунути на цю посаду Войтенка – як «представника громадянського суспільства». Не даремно ж Войтенко у 2023-2024 роках блокував розслідування кримінального провадження відносно шахрая Шабуніна, який фіктивно рахувався на військовій службі.
Щоправда, є нюанс. Призначити Войтенка першим заступником генерального прокурора може своїм наказом або генеральний прокурор, або виконувач обов’язків генерального прокурора. Керівник Хмельницької обласної прокуратури Антон Ковальський, який зображає з себе «в.о. генпрокурора», такими повноваженнями не наділений. Але законність у цій країні давно вже нікого не цікавить.
Підписатися | Зворотній зв'язок
1🙈51🤬27❤16🔥15😢7🤡6🤷4⚡2👨💻2
Forwarded from 🏛Istorium ✙ || Історія України та світу
Як 600 мільйонів людей оголосили війну крихітному птаху — і програли все
Чи може звичайний горобець вагою у тридцять грамів обвалити економіку величезної держави та спричинити загибель десятків мільйонів людей? Звучить як гротескна антиутопія, але навесні 1958 року це стало моторошною реальністю для Китаю.
Тоді лідер Компартії Мао Цзедун проголосив курс на «Великий стрибок». Мета звучала амбітно: за лічені роки обігнати Британію за виробництвом сталі та завалити країну зерном. Проте продовольства катастрофічно бракувало. Замість визнання провалу колективізації партійні функціонери швидко знайшли «саботажника».
Ним оголосили польового горобця. За підрахунками тогочасних агрономів, один птах за рік з’їдав близько 4,5 кілограма зерна. Логіка вождя була простою до примітиву: знищимо птахів — збережемо врожай і нагодуємо народ. Так народилася сумнозвісна «Кампанія проти чотирьох шкідників», куди поряд із щурами, мухами та комарами записали горобців.
Те, що почалося далі, нагадувало колективне божевілля державного масштабу. Проти пернатих мобілізували всю країну: селян, студентів, міліцію, чиновників і навіть молодших школярів. Оскільки поцілити в дрібну пташку важко, китайські стратеги зіграли на її анатомії: горобець фізіологічно не здатний літати без перепочинку довше ніж 15 хвилин — його крихітне серце просто не витримує надриву.
Щоранку міста й села здригалися від какофонії. Мільйони людей виходили на вулиці, лізли на дахи й дерева з каструлями, відрами, тазиками та барабанами. Вони несамовито кричали, били в метал і розмахували жердинами з ганчірками, не дозволяючи птахам приземлитися бодай на мить. Знесилені горобці кружляли в небі, поки їхні серця не розривалися, і замертво падали під ноги юрбі.
Азарт полювання швидко переріс у масовий психоз. За вбитих птахів роздавали почесні грамоти, а школярі на уроках хизувалися зв’язками відрізаних лапок, мов мисливськими трофеями. Не обійшлося і без безглуздих втрат серед людей: мисливці масово зривалися з черепичних дахів, ламали кінцівки та труїлися хімікатами, якими щедро поливали поля.
Найбільш сюрреалістичним епізодом стала облога польського посольства в Пекіні. Рятуючись від оглушливого гуркоту, тисячі столичних горобців знайшли прихисток у парку на території польської дипмісії. Коли китайські загони спробували прорватися всередину, дипломати вказали на міжнародне право й зачинили браму.
Тоді натовп узяв посольство у справжню облогу. Дві доби китайці без упину каламутили тишу барабанним боєм просто під парканом, доводячи іноземців до божевілля. Птахи не витримали шуму: через сорок вісім годин польські дипломати були змушені лопатами вигрібати сотні мертвих пташиних тілець із власного подвір’я.
Лише за кілька місяців 1958 року в Китаї знищили майже 2 мільярди горобців. У парках, селах і лісах запала мертва, лиховісна тиша. Преса тріумфувала, а комуністичні лідери вітали одне одного з «великою перемогою над природою».
Проте тріумф виявився катастрофою. Разом із зерном горобці у колосальних кількостях поїдали комах — сарану, гусінь і довгоносиків, якими вони вигодовували пташенят. Без свого головного природного ворога популяція паразитів вибухнула з небаченою силою.
Навесні 1960 року на поля Китаю опустилася біблійна кара. Небо почорніло від хмар сарани, а земля буквально ворушилася від хробаків. Комахи пожирали посіви, листя й навіть молоду кору дерев. Сільське господарство було знищене під нуль.
Розплата виявилася страшною: розпочався Великий китайський голод (1959–1961 рр.), який забрав від 15 до 45 мільйонів людських життів. Люди вимирали цілими селами, харчуючись травою, тирсою, глиною та шкіряними ременями. Це була найбільша демографічна катастрофа ХХ століття, створена суто людською некомпетентністю.
У березні 1960 року партія тихцем викреслила горобця зі списку шкідників, замінивши його постільним клопом. Але екосистема вже лежала в руїнах. Дійшло до історичного приниження: уряд Китаю був змушений таємно звернутися до СРСР та Канади з проханням терміново надіслати живих птахів.
@istorium_ua
Чи може звичайний горобець вагою у тридцять грамів обвалити економіку величезної держави та спричинити загибель десятків мільйонів людей? Звучить як гротескна антиутопія, але навесні 1958 року це стало моторошною реальністю для Китаю.
Тоді лідер Компартії Мао Цзедун проголосив курс на «Великий стрибок». Мета звучала амбітно: за лічені роки обігнати Британію за виробництвом сталі та завалити країну зерном. Проте продовольства катастрофічно бракувало. Замість визнання провалу колективізації партійні функціонери швидко знайшли «саботажника».
Ним оголосили польового горобця. За підрахунками тогочасних агрономів, один птах за рік з’їдав близько 4,5 кілограма зерна. Логіка вождя була простою до примітиву: знищимо птахів — збережемо врожай і нагодуємо народ. Так народилася сумнозвісна «Кампанія проти чотирьох шкідників», куди поряд із щурами, мухами та комарами записали горобців.
Те, що почалося далі, нагадувало колективне божевілля державного масштабу. Проти пернатих мобілізували всю країну: селян, студентів, міліцію, чиновників і навіть молодших школярів. Оскільки поцілити в дрібну пташку важко, китайські стратеги зіграли на її анатомії: горобець фізіологічно не здатний літати без перепочинку довше ніж 15 хвилин — його крихітне серце просто не витримує надриву.
Щоранку міста й села здригалися від какофонії. Мільйони людей виходили на вулиці, лізли на дахи й дерева з каструлями, відрами, тазиками та барабанами. Вони несамовито кричали, били в метал і розмахували жердинами з ганчірками, не дозволяючи птахам приземлитися бодай на мить. Знесилені горобці кружляли в небі, поки їхні серця не розривалися, і замертво падали під ноги юрбі.
Азарт полювання швидко переріс у масовий психоз. За вбитих птахів роздавали почесні грамоти, а школярі на уроках хизувалися зв’язками відрізаних лапок, мов мисливськими трофеями. Не обійшлося і без безглуздих втрат серед людей: мисливці масово зривалися з черепичних дахів, ламали кінцівки та труїлися хімікатами, якими щедро поливали поля.
Найбільш сюрреалістичним епізодом стала облога польського посольства в Пекіні. Рятуючись від оглушливого гуркоту, тисячі столичних горобців знайшли прихисток у парку на території польської дипмісії. Коли китайські загони спробували прорватися всередину, дипломати вказали на міжнародне право й зачинили браму.
Тоді натовп узяв посольство у справжню облогу. Дві доби китайці без упину каламутили тишу барабанним боєм просто під парканом, доводячи іноземців до божевілля. Птахи не витримали шуму: через сорок вісім годин польські дипломати були змушені лопатами вигрібати сотні мертвих пташиних тілець із власного подвір’я.
Лише за кілька місяців 1958 року в Китаї знищили майже 2 мільярди горобців. У парках, селах і лісах запала мертва, лиховісна тиша. Преса тріумфувала, а комуністичні лідери вітали одне одного з «великою перемогою над природою».
Проте тріумф виявився катастрофою. Разом із зерном горобці у колосальних кількостях поїдали комах — сарану, гусінь і довгоносиків, якими вони вигодовували пташенят. Без свого головного природного ворога популяція паразитів вибухнула з небаченою силою.
Навесні 1960 року на поля Китаю опустилася біблійна кара. Небо почорніло від хмар сарани, а земля буквально ворушилася від хробаків. Комахи пожирали посіви, листя й навіть молоду кору дерев. Сільське господарство було знищене під нуль.
Розплата виявилася страшною: розпочався Великий китайський голод (1959–1961 рр.), який забрав від 15 до 45 мільйонів людських життів. Люди вимирали цілими селами, харчуючись травою, тирсою, глиною та шкіряними ременями. Це була найбільша демографічна катастрофа ХХ століття, створена суто людською некомпетентністю.
У березні 1960 року партія тихцем викреслила горобця зі списку шкідників, замінивши його постільним клопом. Але екосистема вже лежала в руїнах. Дійшло до історичного приниження: уряд Китаю був змушений таємно звернутися до СРСР та Канади з проханням терміново надіслати живих птахів.
@istorium_ua
🔥57😱32❤21🤡8🙉6😢5💯5
Forwarded from Записки пасквілянта (Volodymyr Boiko)
Нагадую, що я завів рубрику #медіа_повії , де розповідаю про чесних і непідкупних українських, так би мовити, журналістів. Сам я до журналістики вже відношення не маю, але пропрацював у цій галузі 32 роки – з 1990 року до 5 березня 2022 року – і знаю про українських медіа-проституток усе: за скільки продаються, у яких позах обслуговують замовників, де позичають очі перед написанням тієї брехні, якою вони годують своїх читачів і глядачів.
Натискуйте на значок #медіа_повії і перед вами відкриється список дописів про сучасних інженерів людських душ.
Передусім, рекомендую переглянути оповіді про провідну медіа-шалаву України Наталію Геббельсівну Лігачову, головного редактора видання «Главком» Миколу Підвезяного, який «крисить» гроші у своїх хазяїв, головну редакторку медіа-помийки «Українська правда» Севгіль Мусаєву та підстилку Коломойського Катерину Коберник.
Наступними блюдами в моєму меню будуть дружина вічно непрохідного полковника Мостова разом з чадами й домочадцями та народний експерт з усіх питань Бутусов.
Натискуйте на значок #медіа_повії і перед вами відкриється список дописів про сучасних інженерів людських душ.
Передусім, рекомендую переглянути оповіді про провідну медіа-шалаву України Наталію Геббельсівну Лігачову, головного редактора видання «Главком» Миколу Підвезяного, який «крисить» гроші у своїх хазяїв, головну редакторку медіа-помийки «Українська правда» Севгіль Мусаєву та підстилку Коломойського Катерину Коберник.
Наступними блюдами в моєму меню будуть дружина вічно непрохідного полковника Мостова разом з чадами й домочадцями та народний експерт з усіх питань Бутусов.
10👍96❤11💯8🤡3👎2🔥1😁1👨💻1
Якщо симпатична дівчина запитує, як тебе звати, просить усміхнутися й помахати рукою, то не поспішай радіти – може в тебе просто інсульт.
Підписатися | Зворотній зв'язок
Підписатися | Зворотній зв'язок
🤣121😁22🔥11😢4❤3🤡3😱1
Інформаційний простір збурило повідомлення про те, що суддя Вищого антикорупційного суду Ірина Тесленко ухвалою від 28 вересня 2026 року в справі №991/11316/26 відмовила в затвердженні угоди між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури й народним депутатом Олександром Качним про визнання винуватості в незаконному збагаченні в розмірі 12,7 млн. грн.
Відповідно до проєкту угоди, Качний в якості умови звільнення від покарання мав переказати 3 млн. грн приватному фонду, що належить професійному «громадському активісту» Тарасу Чмуту. При цьому в українському політикумі давно кружляють чутки, що директор НАБУ Кривонос і керівник САП Клименко через фонди Чмута й Стерненка отримують хабарі від підозрюваних та обвинувачених, а гроші з рахунків цих фондів виводять на свої криптогаманці.
Таким чином покарання уникнули колишній міністр екології та природних ресурсів Микола Злочевський, народний депутат України 8 скликання Олександр Грановський, ексначальник Головного управління Національної поліції в Одеській області Дмитро Головін, легендарний шахрай Владислав Каськів, який за часи Януковича очолював Державне агентство з інвестицій та управління національними проєктами України, знаменитий дует у складі Бориса Кауфмана й Алекса Боруховича, які вкрали в Одеси аеропорт (при цьому на підставі угоди з прокурором САП аеропорт залишився у злодіїв, які навіть не відшкодували Одеській громаді завданих збитків) і десятки інших топ-корупціонерів, що відкараскались символічними штрафами.
При цьому всі угоди про визнання винуватості є секретними, встановити скільки, кому й за що саме заплатив той чи інший фігурант неможливо, а приватні фонди Стерненка та Чмута ніколи й ніким не перевірялись. Чим займаються ці два військовозобов’язані замість того, щоби захищати Батьківщину, і на які цілі витрачають отримані гроші – невідомо.
Але є два судді ВАКС, які намагаються протистояти цьому беззаконню – окрім Ірини Тесленко на заваді «добровільним пожертвам», які Кривонос і Клименко збирають з підозрюваних і обвинувачених, стоїть суддя Олег Ткаченко. Зокрема 5 червня 2026 року суддя ВАКС Ткаченко відмовив Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі в затвердженні угоди про визнання винуватості із Сергієм Пашинським.
Згідно з фабулою кримінального провадження, у 2014 році держава конфіскувала майже 97 тисяч тонн нафтопродуктів, які належали «сім’ї Януковича» – структурам олігарха Сергія Курченка. Невдовзі Сергій Пашинський, який виконував обов’язки керівника Адміністрації Президента, разом зі спільниками заволоділи цими нафтопродуктами, що були передані на зберігання державному підприємству «Укртранснафтопродукт», і продали за заниженими цінами підконтрольній компанії «Укройлпродукт», після чого реалізували паливо за ринковою ціною.
У 2020 році суд ухвалив рішення про спеціальну конфіскацію на користь держави цих нафтопродуктів та грошових коштів, отриманих від їх реалізації. Однак жодної копійки в бюджет не надійшло, оскільки, як виявилось, весь обсяг нафтопродуктів та всі виручені від їх реалізації кошти були привласнені учасниками злочинної організації, яку очолював Пашинський. Сума збитків, завданих державному бюджету, склала 967 млн. грн.
Але замість того, щоби ініціювати ув’язнення Пашинського на десяток років з конфіскацією майна, здобутого злочинним шляхом, керівник САП Клименко розпорядився укласти з обвинуваченим угоду, згідно з якою Пашинський буде лише оштрафований на 850 тис. грн. А за це Пашинський за рахунок вкрадених у держави коштів зобов’язався переказати 400 млн. грн «військовому аналітику» Чмуту і 100 млн. грн – «сліпому артилеристу» Стерненко.
Суддя ВАКС Олег Ткаченко відмовився освячувати цю угоду, після чого Клименко направив її у ВАКС повторно, угода з Пашинським потрапила на розгляд іншому судді й була, ясна річ, затверджена.
Можна не сумніватись, що у випадку з Качним буде теж саме. Бо гроші самі себе не зароблять.
***
Сторінки Громадської ініціативи «Стоп-паразит («Grant Watch Ukraine)» у соціальних мережах: Facebook | Threads |Instagram
Відповідно до проєкту угоди, Качний в якості умови звільнення від покарання мав переказати 3 млн. грн приватному фонду, що належить професійному «громадському активісту» Тарасу Чмуту. При цьому в українському політикумі давно кружляють чутки, що директор НАБУ Кривонос і керівник САП Клименко через фонди Чмута й Стерненка отримують хабарі від підозрюваних та обвинувачених, а гроші з рахунків цих фондів виводять на свої криптогаманці.
Таким чином покарання уникнули колишній міністр екології та природних ресурсів Микола Злочевський, народний депутат України 8 скликання Олександр Грановський, ексначальник Головного управління Національної поліції в Одеській області Дмитро Головін, легендарний шахрай Владислав Каськів, який за часи Януковича очолював Державне агентство з інвестицій та управління національними проєктами України, знаменитий дует у складі Бориса Кауфмана й Алекса Боруховича, які вкрали в Одеси аеропорт (при цьому на підставі угоди з прокурором САП аеропорт залишився у злодіїв, які навіть не відшкодували Одеській громаді завданих збитків) і десятки інших топ-корупціонерів, що відкараскались символічними штрафами.
При цьому всі угоди про визнання винуватості є секретними, встановити скільки, кому й за що саме заплатив той чи інший фігурант неможливо, а приватні фонди Стерненка та Чмута ніколи й ніким не перевірялись. Чим займаються ці два військовозобов’язані замість того, щоби захищати Батьківщину, і на які цілі витрачають отримані гроші – невідомо.
Але є два судді ВАКС, які намагаються протистояти цьому беззаконню – окрім Ірини Тесленко на заваді «добровільним пожертвам», які Кривонос і Клименко збирають з підозрюваних і обвинувачених, стоїть суддя Олег Ткаченко. Зокрема 5 червня 2026 року суддя ВАКС Ткаченко відмовив Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі в затвердженні угоди про визнання винуватості із Сергієм Пашинським.
Згідно з фабулою кримінального провадження, у 2014 році держава конфіскувала майже 97 тисяч тонн нафтопродуктів, які належали «сім’ї Януковича» – структурам олігарха Сергія Курченка. Невдовзі Сергій Пашинський, який виконував обов’язки керівника Адміністрації Президента, разом зі спільниками заволоділи цими нафтопродуктами, що були передані на зберігання державному підприємству «Укртранснафтопродукт», і продали за заниженими цінами підконтрольній компанії «Укройлпродукт», після чого реалізували паливо за ринковою ціною.
У 2020 році суд ухвалив рішення про спеціальну конфіскацію на користь держави цих нафтопродуктів та грошових коштів, отриманих від їх реалізації. Однак жодної копійки в бюджет не надійшло, оскільки, як виявилось, весь обсяг нафтопродуктів та всі виручені від їх реалізації кошти були привласнені учасниками злочинної організації, яку очолював Пашинський. Сума збитків, завданих державному бюджету, склала 967 млн. грн.
Але замість того, щоби ініціювати ув’язнення Пашинського на десяток років з конфіскацією майна, здобутого злочинним шляхом, керівник САП Клименко розпорядився укласти з обвинуваченим угоду, згідно з якою Пашинський буде лише оштрафований на 850 тис. грн. А за це Пашинський за рахунок вкрадених у держави коштів зобов’язався переказати 400 млн. грн «військовому аналітику» Чмуту і 100 млн. грн – «сліпому артилеристу» Стерненко.
Суддя ВАКС Олег Ткаченко відмовився освячувати цю угоду, після чого Клименко направив її у ВАКС повторно, угода з Пашинським потрапила на розгляд іншому судді й була, ясна річ, затверджена.
Можна не сумніватись, що у випадку з Качним буде теж саме. Бо гроші самі себе не зароблять.
***
Сторінки Громадської ініціативи «Стоп-паразит («Grant Watch Ukraine)» у соціальних мережах: Facebook | Threads |Instagram
3👍64🤬27❤23🔥9🤡5👏3⚡2
10 жовтня 1813 року народився великий оперний композитор, який музичну освіту отримував самотужки, оскільки Міланська консерваторія відмовила йому в прийомі, а потім домагалась (і домоглась таки) носити його ім’я.
Його «Трубадура» італійці розтягнули на мелодії, перетворивши їх на народні пісні, а «Аїда» стала доказом того, що геніальні твори можна писати й на замовлення. Його «Травіата», «Ріголетто», «Отелло», «Бал-маскарад», «Набукко», «Макбет», «Дон Карлос» прикрашають всі оперні сцени світу, а в концертах постійно звучать уривки з «Сили долі» чи «Сімона Бокканегра».
З нагоди дня народження маестро пропоную любим друзям і шановним читачам послухати пісеньку Герцога Мантуанського з 3 дії опери «Ріголетто» у виконанні Анатолія Солов’яненка.
https://youtu.be/M6sWlu8blhU?si=EBbq_WAxb-7GWtsL
Запис наживо вистави Київського театру опери і балету ім. Т.Шевченка,1975 рік
Його «Трубадура» італійці розтягнули на мелодії, перетворивши їх на народні пісні, а «Аїда» стала доказом того, що геніальні твори можна писати й на замовлення. Його «Травіата», «Ріголетто», «Отелло», «Бал-маскарад», «Набукко», «Макбет», «Дон Карлос» прикрашають всі оперні сцени світу, а в концертах постійно звучать уривки з «Сили долі» чи «Сімона Бокканегра».
З нагоди дня народження маестро пропоную любим друзям і шановним читачам послухати пісеньку Герцога Мантуанського з 3 дії опери «Ріголетто» у виконанні Анатолія Солов’яненка.
https://youtu.be/M6sWlu8blhU?si=EBbq_WAxb-7GWtsL
Запис наживо вистави Київського театру опери і балету ім. Т.Шевченка,1975 рік
YouTube
Солов`яненко "Серце красуні вічно мінливе" Rigoletto LIVE 1975 Kyiv
Анатолій Солов'яненко виконує пісеньку герцога "Серце красуні вічно мінливе" з 3 дії опери Верді "Ріголетто"; запис наживо вистави київського оперного театру, диригент Олег Рябов, 1975. Anatoly Solovyanenko in ukrainian sings Duke' s song 'La Donna e Mobile'…
👍52❤38🤡3
28 серпня 2026 року в села Мила Київської області вибухнув нелегальний склад боєприпасів, який серед житлової забудови без жодних дозволів і дотримання щонайменших заходів безпеки облаштувала, пардон за каламбур, Служба безпеки України.
Детонація боєприпасів тривала кілька годин, упродовж яких на голови жителів села Мила сипались мінометні міни, артилерійські снаряди й ракети.
Безпосередньо після цієї події було офіційно оголошено про загибель 38 мешканців села, ще понад 50 людей отримали поранення. Станом на кінець вересня надійшло 736 заяв про пошкоджено майно. Сотні сімей залишились без житла, багато будинків взагалі не підлягають відновленню через тріщини на всю висоту стін, у радіусі кілометра практично всі будівлі залишились без дахів, не кажучи вже про вікна, паркани та ворота.
Винуватець цієї катастрофи – співробітник СБУ, який завіз колосальну кількість боєприпасів на закинуту овочеву базу в селі Мила – заплатив заставу в розмірі 499 200 грн і перебуває на волі. Ніякого реального покарання він не понесе.
Втім, мова не про покарання – наближається зима, а потерпілим нема де жити. Щоби хоча б відремонтувати дахи й вставити вибиті шибки потрібні гроші, матеріали та робочі руки. Але ніякої допомоги від держави потерпіли досі не отримали, натомість представники влади рекомендують їм подавати позови до Російської Федерації – мовляв, у випадку, якщо Україна виграє війну, Росія обов’язково почне платити репарації і з цих грошей буде відшкодована шкода, завдана Службою безпеки України.
Що стосується СБУ, то правнуки Дзержинського роблять вигляд, що вони тут ні до чого – жодної дошки чи цвяха СБУ, яка наробила стільки лиха, мешканцям Милої так і не передала. Жодний працівник СБУ не прибув у Милу, щоби хоча б допомогти прибрати руїни, на які вони перетворили центр села.
Хоча гроші для відшкодування завданого лиха керівництво СБУ має. Нагадую, що 23 березня 2022 року на блок-посту в селі Петрушки добровольче формування територіальної громади затримало співробітника СБУ Олександра Чумака, який у своєму автомобілі вивозив з села Мила сімейні заощадження – 2,7 млн. євро.
Перед тим, як передати затриманого Чумака співробітникам Головного управління внутрішньої безпеки СБУ Орлу та Мельнику, «самооборонці» з любов’ю його опитали. Під час дружньої бесіди Чумак зізнався, що гроші – це частина виручки, яка залишилась у нього від незаконного розмитнення контрабанди після того, як основну суму він передав керівництву Служби безпеки України.
Думаю, цих грошей, які співробітники СБУ Орел і Мельник прийняли від членів ДФТГ як «речовий доказ» і згодом повернули Чумаку, зараз було б достатньо для проведення першочергових ремонтних робіт.
Детонація боєприпасів тривала кілька годин, упродовж яких на голови жителів села Мила сипались мінометні міни, артилерійські снаряди й ракети.
Безпосередньо після цієї події було офіційно оголошено про загибель 38 мешканців села, ще понад 50 людей отримали поранення. Станом на кінець вересня надійшло 736 заяв про пошкоджено майно. Сотні сімей залишились без житла, багато будинків взагалі не підлягають відновленню через тріщини на всю висоту стін, у радіусі кілометра практично всі будівлі залишились без дахів, не кажучи вже про вікна, паркани та ворота.
Винуватець цієї катастрофи – співробітник СБУ, який завіз колосальну кількість боєприпасів на закинуту овочеву базу в селі Мила – заплатив заставу в розмірі 499 200 грн і перебуває на волі. Ніякого реального покарання він не понесе.
Втім, мова не про покарання – наближається зима, а потерпілим нема де жити. Щоби хоча б відремонтувати дахи й вставити вибиті шибки потрібні гроші, матеріали та робочі руки. Але ніякої допомоги від держави потерпіли досі не отримали, натомість представники влади рекомендують їм подавати позови до Російської Федерації – мовляв, у випадку, якщо Україна виграє війну, Росія обов’язково почне платити репарації і з цих грошей буде відшкодована шкода, завдана Службою безпеки України.
Що стосується СБУ, то правнуки Дзержинського роблять вигляд, що вони тут ні до чого – жодної дошки чи цвяха СБУ, яка наробила стільки лиха, мешканцям Милої так і не передала. Жодний працівник СБУ не прибув у Милу, щоби хоча б допомогти прибрати руїни, на які вони перетворили центр села.
Хоча гроші для відшкодування завданого лиха керівництво СБУ має. Нагадую, що 23 березня 2022 року на блок-посту в селі Петрушки добровольче формування територіальної громади затримало співробітника СБУ Олександра Чумака, який у своєму автомобілі вивозив з села Мила сімейні заощадження – 2,7 млн. євро.
Перед тим, як передати затриманого Чумака співробітникам Головного управління внутрішньої безпеки СБУ Орлу та Мельнику, «самооборонці» з любов’ю його опитали. Під час дружньої бесіди Чумак зізнався, що гроші – це частина виручки, яка залишилась у нього від незаконного розмитнення контрабанди після того, як основну суму він передав керівництву Служби безпеки України.
Думаю, цих грошей, які співробітники СБУ Орел і Мельник прийняли від членів ДФТГ як «речовий доказ» і згодом повернули Чумаку, зараз було б достатньо для проведення першочергових ремонтних робіт.
4👏62💯60❤20😢13🤬12🤡7👍3🔥2🙉1
За останні півтора року, з 6 квітня 2025-го по 11 жовтня 2026-го року, фейсбук-майор Касьянов, який фіктивно мобілізувався й отримує грошове забезпечення від Державної прикордонної служби України, опублікував 1243 пости у Фейсбуці обсягом понад 2 мільйони знаків.
А що ти зробив для перемоги?
А що ти зробив для перемоги?
😁106🔥19👍8😱6🤡6
Під рубрикою «Дембельський альбом».
З кінця червня 2022 року наш батальйон, приданий на той час до 28 окремої механізованої бригади, поступово просувався між херсонськими полями в бік окупованих сіл Правдине й Мирне. Позиції ми облаштували в лісомугах, ховаючись у «зеленці» від ворожих розвідувальних дронів – ударних БпЛА на той час ще практично не було, ми лише один раз бачили російський «Ланцет».
До позицій добирались у два етапи: спочатку їхали по полях на автівках, при під’їзді до «нуля» швиденько вивантажувались і останні 4 км долали пішки, намагаючись не потрапити під мінометний обстріл.
Але наближалася осінь, а з нею – сезон дощів, і батьки-командири стали думати, як доставляти воду, їжу й боєприпаси до позицій після того, як поля перетворяться на суцільне болото.
Вихід був знайдений у вигляді трактора «Бєларус», що стояв на майданчику шламового поля Миколаївського глиноземного заводу. «Видите, Балаганов, что можно сделать из простой швейной машины Зингера? Небольшое приспособление – и получилась прелестная колхозная сноповязалка», – говорив у подібній ситуації Остап Бендер.
За тракториста був солдат Тарнавський – доконаний алкоголік, який щодня напивався до непритомного стану. Але Тарнавському все прощалось, оскільки він мав чесноту, безцінну в наших умовах – він був глухий і якщо перед тим, як сісти за кермо, ще й випивав півляшки оковитої, то взагалі не чув вибухів. Завдяки цій своїй здатності Тарнавський під суцільним мінометним обстрілом, який він просто не помічав, примудрявся на тракторі провозити безпосередньо в «сіру зону» не лише воду та їжу, а навіть причеп з колодами та дошками для облаштування бліндажів.
До речі, помер Тарнавський влітку 2024 року в Костянтинівці (на той час наш батальйон вів бої на Торецькому напрямку) від серцевого нападу...
Фотографія зроблена у вересні 2022 року перед в’їздом на шламове поле Миколаївського глиноземного заводу в точці з координатами 46°46'09.7"N 31°59'44.0"E. Пасажири: на дальньому плані в окулярах – старший бойовий медик нашої роти «Якут», він же ж сержант Любенко Сергій Миколайович. На передньому плані – солдат Сергій Кирпа з 2-го взводу.
Інші фотографії та відео з часів моєї служби можна переглянути за тегом #дембельський_альбом
З кінця червня 2022 року наш батальйон, приданий на той час до 28 окремої механізованої бригади, поступово просувався між херсонськими полями в бік окупованих сіл Правдине й Мирне. Позиції ми облаштували в лісомугах, ховаючись у «зеленці» від ворожих розвідувальних дронів – ударних БпЛА на той час ще практично не було, ми лише один раз бачили російський «Ланцет».
До позицій добирались у два етапи: спочатку їхали по полях на автівках, при під’їзді до «нуля» швиденько вивантажувались і останні 4 км долали пішки, намагаючись не потрапити під мінометний обстріл.
Але наближалася осінь, а з нею – сезон дощів, і батьки-командири стали думати, як доставляти воду, їжу й боєприпаси до позицій після того, як поля перетворяться на суцільне болото.
Вихід був знайдений у вигляді трактора «Бєларус», що стояв на майданчику шламового поля Миколаївського глиноземного заводу. «Видите, Балаганов, что можно сделать из простой швейной машины Зингера? Небольшое приспособление – и получилась прелестная колхозная сноповязалка», – говорив у подібній ситуації Остап Бендер.
За тракториста був солдат Тарнавський – доконаний алкоголік, який щодня напивався до непритомного стану. Але Тарнавському все прощалось, оскільки він мав чесноту, безцінну в наших умовах – він був глухий і якщо перед тим, як сісти за кермо, ще й випивав півляшки оковитої, то взагалі не чув вибухів. Завдяки цій своїй здатності Тарнавський під суцільним мінометним обстрілом, який він просто не помічав, примудрявся на тракторі провозити безпосередньо в «сіру зону» не лише воду та їжу, а навіть причеп з колодами та дошками для облаштування бліндажів.
До речі, помер Тарнавський влітку 2024 року в Костянтинівці (на той час наш батальйон вів бої на Торецькому напрямку) від серцевого нападу...
Фотографія зроблена у вересні 2022 року перед в’їздом на шламове поле Миколаївського глиноземного заводу в точці з координатами 46°46'09.7"N 31°59'44.0"E. Пасажири: на дальньому плані в окулярах – старший бойовий медик нашої роти «Якут», він же ж сержант Любенко Сергій Миколайович. На передньому плані – солдат Сергій Кирпа з 2-го взводу.
Інші фотографії та відео з часів моєї служби можна переглянути за тегом #дембельський_альбом
1👍51❤12🤡6😢5😁2
Друзі, трапилось диво. Колишній солдат 207 окремого батальйону ТрО Шабунін, який осліп на фронті, раптом прозрів і вже ходить без окулярів. Ось який цілющий вплив на здоров’я нашого захисника здійснила фіктивна довідка гарнізонної ВЛК, на підставі якої Шабунін був звільнений з військової служби!
Недавно один мій знайомий побачив Шабуніна, який разом з Каленюк приходив до сподвижників ексміністра оборони Федорова обговорювати вартість своїх медійних послуг. Інвалід по зору був без окулярів, які він, як виявилось, тепер вдягає тільки в двох випадках – коли записує відосики з Ніколовим і коли відвідує Печерський районний суд Києва, де його судять з шахрайство та ухилення від військової служби.
Недавно один мій знайомий побачив Шабуніна, який разом з Каленюк приходив до сподвижників ексміністра оборони Федорова обговорювати вартість своїх медійних послуг. Інвалід по зору був без окулярів, які він, як виявилось, тепер вдягає тільки в двох випадках – коли записує відосики з Ніколовим і коли відвідує Печерський районний суд Києва, де його судять з шахрайство та ухилення від військової служби.
2😁145👍26🤡12❤5😱4🤬1
До уваги читацької громадськості пропонуються два уривки з 5-томного «Клопотання про застосування запобіжного заходу по кримінальному провадженню №52026000000000092 від 18.02.2026». Це – справа, у якій про підозру було повідомлено ексзаступниці керівника Офісу Президента України Ірині Мудрій та її коханцю Максиму Микитасю.
В протоколах проведення негласних слідчих (розшукових) дій, долучених до клопотання про обрання запобіжного заходу, містяться розмови між Мудрою та Микитасем, у ході яких високі достойники обговорюють чесних і непідкупних українських суддів – заступницю голови Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду Наталію Олегівну Антонюк, яку Мудра називає «йобнутою на голову», і голову Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду Олександра Петровича Марчука.
Розмови точаться навколо кримінального провадження по обвинуваченню Микитася, яке розглядає Вищий антикорупційний суд. У випадку, якщо Мудрій не вдасться домовитись з ВАКС про виправдувальний вирок, вона планує залучити Наталію Антонюк для перегляду вироку в касаційному порядку. Для чого збирається показати Наталії Олегівні матеріали справи по обвинуваченню Микитася, щоби «її честь» проконсультувала на предмет складання касаційної скарги.
Ось уривок з розмови, яка відбулась19 грудня 2025 року:
Микитась: Ну да, 29-го у мєня ключєвоє засєданіє. Нє чітаєтся вообщє, вообщє нє чітаєтся.
Мудра: Я забила, што у нас ВАКС суд.
Микитась: А ето нє суд, ето нє суд. Ето нє суд, а суділіщє
Мудра: Єсть судьі Вєрховного Суда. Ти би відєл, с какім уважєнієм оні са мной гаварілі. Как ані мнє… Ну, відно, што оні воспрінімают ето, што Наталья, Наталья ета с кримінального суду… Гаварят, она йобнутая на голову. Но у нас с нєй очєнь харошіє. Ми договарілісь с нєй пайті на кофє. Потом Марчук подошол же ж тоже. Только я єво прігласіла.
Микитась: А чєво ти на мєня показиваєш, когда гаваріш про крімінальниє суди? Почєму, а?
Мудра: Ну, потому што крімінальний нам важен.
Микитась: То єсть, я только, я только с етім бандітізмом связан.
Мудра: Нєт, ну мнє важен кримінальний. Ну, в твоєм случає вдруг, єслі ми нє договарімся, пойдєм на вирок. Вирок – оправдательний. Єслі будєт обвінітєльний, всьо равно можна работать с Вєрховним Судом. Понімаєш?
13 січня 2026 року Мудра розповідає Микитасю про свою зустріч з Антонюк. Ларіса, про яку згадує Микитась і яку порівнює з Антонюк – це голова Господарського касаційного суду в складі Верховного Суду Лариса Рогач, яка організовує на прохання Мудрій потрібні Микитасю судові рішення, а за це Мудра привозить для Рогач з-за кордону хустинки по 600 доларів.
Мудра: Сєводня встрєтілась с етой, с Наталієй. О, господі, там такая самая, одна із самих прінціпіальних судєй Вєрховного Суда… в Касаціонном судє Антонюк. Наталья Антонюк. Єйо Ігорь нє любіт потому, што она такая.
Микитась: Как Ларіса.
Мудра: Она ко мнє тянєтся. Вот она хочєт… Я єйо когда прігласіла в Офіс, она била щасліва вообщє. Прішла з коробкой канфєт і ми сідєлі с нєй 2 часа вообщє, про жизнь, про ето. Я єйо когда спрасіла конкрєтно за твоє дєло, мєня нє оказалась там. Спрасіла, какая у ніх статістіка, как ані пєрєсматрівают, как ані атмєняют. Гаварю: «Мнє би ваша експєртіза очень ценная, у вас такой бальшой опит». Я іногда сматрю дєла ВАКСа. Мнє інтересно, вот как судьі сєбя вєдут. Ну, она іх щітаєт, ну, гаваріт: «Єсть харошіє. Ну, в основном, ну, тіпа».
Микитась: Ну, а там же ж кто? Ахтирка? А кто там Ахтирка, блядь, етот, блядь, адвокати.
Мудра: Да. І етот, я єйо тіхонєчко подвожу. Но я нє хочу єй сєйчас гаваріть про матєріали дєла, да.
Микитась: Нє нада нічєво. Вот рєально.
Мудра: Нєт, ну єслі будєт рєшєніє, обвинувальний вирок, да, я єй сразу єво дам, штоби она добавіла позіції. Вот, вот то, што я хачу сдєлать.
Дякую юридичній компанії «Miller» за люб’язно надані матеріали кримінального провадження.
#Справа_Мудрої
В протоколах проведення негласних слідчих (розшукових) дій, долучених до клопотання про обрання запобіжного заходу, містяться розмови між Мудрою та Микитасем, у ході яких високі достойники обговорюють чесних і непідкупних українських суддів – заступницю голови Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду Наталію Олегівну Антонюк, яку Мудра називає «йобнутою на голову», і голову Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду Олександра Петровича Марчука.
Розмови точаться навколо кримінального провадження по обвинуваченню Микитася, яке розглядає Вищий антикорупційний суд. У випадку, якщо Мудрій не вдасться домовитись з ВАКС про виправдувальний вирок, вона планує залучити Наталію Антонюк для перегляду вироку в касаційному порядку. Для чого збирається показати Наталії Олегівні матеріали справи по обвинуваченню Микитася, щоби «її честь» проконсультувала на предмет складання касаційної скарги.
Ось уривок з розмови, яка відбулась19 грудня 2025 року:
Микитась: Ну да, 29-го у мєня ключєвоє засєданіє. Нє чітаєтся вообщє, вообщє нє чітаєтся.
Мудра: Я забила, што у нас ВАКС суд.
Микитась: А ето нє суд, ето нє суд. Ето нє суд, а суділіщє
Мудра: Єсть судьі Вєрховного Суда. Ти би відєл, с какім уважєнієм оні са мной гаварілі. Как ані мнє… Ну, відно, што оні воспрінімают ето, што Наталья, Наталья ета с кримінального суду… Гаварят, она йобнутая на голову. Но у нас с нєй очєнь харошіє. Ми договарілісь с нєй пайті на кофє. Потом Марчук подошол же ж тоже. Только я єво прігласіла.
Микитась: А чєво ти на мєня показиваєш, когда гаваріш про крімінальниє суди? Почєму, а?
Мудра: Ну, потому што крімінальний нам важен.
Микитась: То єсть, я только, я только с етім бандітізмом связан.
Мудра: Нєт, ну мнє важен кримінальний. Ну, в твоєм случає вдруг, єслі ми нє договарімся, пойдєм на вирок. Вирок – оправдательний. Єслі будєт обвінітєльний, всьо равно можна работать с Вєрховним Судом. Понімаєш?
13 січня 2026 року Мудра розповідає Микитасю про свою зустріч з Антонюк. Ларіса, про яку згадує Микитась і яку порівнює з Антонюк – це голова Господарського касаційного суду в складі Верховного Суду Лариса Рогач, яка організовує на прохання Мудрій потрібні Микитасю судові рішення, а за це Мудра привозить для Рогач з-за кордону хустинки по 600 доларів.
Мудра: Сєводня встрєтілась с етой, с Наталієй. О, господі, там такая самая, одна із самих прінціпіальних судєй Вєрховного Суда… в Касаціонном судє Антонюк. Наталья Антонюк. Єйо Ігорь нє любіт потому, што она такая.
Микитась: Как Ларіса.
Мудра: Она ко мнє тянєтся. Вот она хочєт… Я єйо когда прігласіла в Офіс, она била щасліва вообщє. Прішла з коробкой канфєт і ми сідєлі с нєй 2 часа вообщє, про жизнь, про ето. Я єйо когда спрасіла конкрєтно за твоє дєло, мєня нє оказалась там. Спрасіла, какая у ніх статістіка, как ані пєрєсматрівают, как ані атмєняют. Гаварю: «Мнє би ваша експєртіза очень ценная, у вас такой бальшой опит». Я іногда сматрю дєла ВАКСа. Мнє інтересно, вот как судьі сєбя вєдут. Ну, она іх щітаєт, ну, гаваріт: «Єсть харошіє. Ну, в основном, ну, тіпа».
Микитась: Ну, а там же ж кто? Ахтирка? А кто там Ахтирка, блядь, етот, блядь, адвокати.
Мудра: Да. І етот, я єйо тіхонєчко подвожу. Но я нє хочу єй сєйчас гаваріть про матєріали дєла, да.
Микитась: Нє нада нічєво. Вот рєально.
Мудра: Нєт, ну єслі будєт рєшєніє, обвинувальний вирок, да, я єй сразу єво дам, штоби она добавіла позіції. Вот, вот то, што я хачу сдєлать.
Дякую юридичній компанії «Miller» за люб’язно надані матеріали кримінального провадження.
#Справа_Мудрої
1👏42❤18🤡10🤬8😁7👍6🔥2🍾2🙉1