Коли в результаті російської ракетної атаки руйнується будинок, одними з перших – поряд із рятувальниками – на місці опиняються психологи ДСНС. І поки лікарі підтримують фізично, вони рятують морально, щоб ті, хто вижив, справді вижили й змогли жити далі.

🫂 Ще рік тому Україна вчилася надання психологічної допомоги в екстремальних ситуаціях у різних країн світу (і далі це робить), а тепер ми самі можемо ділитися досвідом, набутим страшною ціною.

Але й викликів через щоденні російські атаки більше. Сьогодні 11 міністерств і відомств зібралися разом на останнє цього року засідання Міжвідомчої координаційної ради з упровадження Всеукраїнської програми ментального здоров’я, щоб презентувати свої проєкти психологічної допомоги українцям.

📊 Зі свого досвіду розповіла учасникам, як допомагають визначитися з напрямами роботи соцопитування. Бо це живий голос людей. Одне з таких ми провели до третього Саміту перших леді та джентльменів у вересні, присвяченого темі ментального здоров’я. Це було моїм принциповим рішенням – поєднати Україну та світ спільним викликом. І ми влучили в ціль. Бо, коли провели опитування в 11 країнах, з’ясувалося, що всі люди визначають однакові приводи для тривог – від війни до фінансової неспроможності.
Натомість досі по психологічну допомогу звертається всього 6% людей. Це вже дослідження Gradus Research.

👉 Основною причиною, чому не звертаються по допомогу до фахівців, 40% опитаних називають страх не отримати чи втратити роботу, а понад третина людей каже, що це вплинуло б на репутацію на роботі.

👨‍💻 Так вимальовується ще одна площина для проєктів – не лише для держави, а й для відповідальних бізнесів: психологічне просвітництво. Треба дати людям зрозуміти, що ніхто їх не засудить, а дбати про ментальне здоров’я – відповідально та схвально.

Наступний рік має бути роком максимального поширення проєктів у регіонах. Щоб психологічні послуги дійшли до кожного українця, хоч би як він не жив віддалено від великих міст.

🇺🇦 Для України це стратегічно важливо. Бо ментальне здоров’я наших людей – це і є та сама українська стійкість, яка, з одного боку, стала легендою, а з іншого – її саму треба весь час підтримувати. Бо на ній все тримається.

✅ Підсумували сьогодні цьогорічну роботу Міжвідомчої координаційної ради з впровадження Всеукраїнської програми ментального здоров’я.

Зібралися максимально широким складом. Головував Прем’єр-міністр Денис Шмигаль. Серед учасників були представники виконавчої влади та Офісу Президента, керівники ОВА, народні депутати, міжнародні партнери. Усі, завдяки кому ми робимо психосоціальну підтримку українців наскрізною в кожній сфері життя.

📈 Обговорили результати проєктів 11 міністерств і визначили кроки на наступний рік. У пріоритеті максимальне впровадження послуг у громадах. Там, де люди найперше шукають допомоги. Бо найкраща послуга у сфері психічного здоров’я – не та, що запланована, а та, що надана. І та, яка допомогла.

📚 Підручники без зображень людей з інвалідністю, тоді як понад 60 тисяч українців через поранення звернуться за протезуванням. Освітні матеріали, у яких завжди змальовано лише повну родину, тоді як насправді 40 % дітей живуть у неповних. Це ще не всі знахідки експертів, які останніми роками досліджували шкільні підручники в межах антидискримінаційної експертизи.

У нашому суспільстві досі є думка, що гендер – це «щось про жінок». Однак ні. Це про всіх. Про кожну людину, її майбутнє та перспективи. Бо це про рівність узагалі. Рівність у можливостях і самореалізації, без примусу. Рівність можливостей, зокрема, в навчанні. Власне, зі школи рівність і починається. Або ні. Дивлячись яка школа, чого вчать.

🧑‍🔧 Кожен із нас, дорослих, пам’ятає, що на уроках праці дівчатка шили й готували, а хлопчики майстрували. Але завжди були хлопчики, які хотіли навчитися готувати, і завжди були дівчатка, яким хотілося взяти до рук не лише кухонне приладдя, бо це і цікаво, і корисно. Але такої можливості не було роками. Це ілюструє, як школа впливає не лише на знання, але й на життя: ми отримали кілька поколінь чоловіків, які щиро вважають хатню роботу жіночою, так само як педагогіку та навіть медицину. Бо так учили! І зрештою маємо статистику, за якою 74 % студентства в галузі педагогіки та 82 % студентства медичних спеціальностей – виключно жінки.

🏫 Ці й інші стереотипи починають формуватися в закладах освіти. От чому наша розмова сьогодні така важлива. Бо це проблема навіть не законодавча. Вона світоглядна.

📍Про те, як долати стереотипи, говорили сьогодні на Практичній конференції «Імплементація Стратегії гендерної рівності в освіті до 2030 року: рух уперед». Дякую міністру освіти Оксену Лісовому за розуміння: питання на часі. І неймовірним педагогам з усієї України, які розповіли про свій досвід боротьби за рівність.

А скільки викликів навіть для нашої методики й дидактики з’являється й з’явиться через російське вторгнення! Ніби невинне запрошення в підручнику «зробити вправу з мамою чи татом» набуває травматичного характеру, коли батьки дитини загинули. Зауваження на зразок «Тебе мама чи тато що, не навчили?» відгукуються болем, якщо батьки в ЗСУ та не можуть бути поряд, щоб вчити й допомагати.

🤝 Щиро вдячна педагогам: учителькам і вчителям, викладачам і викладачкам – кожному й кожній. Ви вже стільки здолали, стільки опанували, що рівний підхід до ваших учнів і учениць, надання їм рівних можливостей – те, із чим ви точно впораєтеся.

Маємо шанс виростити покоління людей, упевнених у своїх силах. І свідомих того, що їм під силу все – незалежно від статі, діагнозів чи випробувань, яких вони зазнали в житті.

🌐 Сьогодні взяла участь у конференції, де обговорювали впровадження Стратегії гендерної рівності в освіті в Україні.

🙌 Вдячна Міністерству освіти і науки за те, що порушують таку потрібну й гостру тему. Адже саме освіта формує не лише знання, а й життєві цінності. Оскільки гендерна рівність – це базова людська цінність, яку маємо впроваджувати в усіх сферах життя, то цей захід нині – не про зміни в освіті, а про зміну світогляду нашого суспільства. Ось цьому був присвячений мій виступ на конференції.