📚 Підручники без зображень людей з інвалідністю, тоді як понад 60 тисяч українців через поранення звернуться за протезуванням. Освітні матеріали, у яких завжди змальовано лише повну родину, тоді як насправді 40 % дітей живуть у неповних. Це ще не всі знахідки експертів, які останніми роками досліджували шкільні підручники в межах антидискримінаційної експертизи.

У нашому суспільстві досі є думка, що гендер – це «щось про жінок». Однак ні. Це про всіх. Про кожну людину, її майбутнє та перспективи. Бо це про рівність узагалі. Рівність у можливостях і самореалізації, без примусу. Рівність можливостей, зокрема, в навчанні. Власне, зі школи рівність і починається. Або ні. Дивлячись яка школа, чого вчать.

🧑‍🔧 Кожен із нас, дорослих, пам’ятає, що на уроках праці дівчатка шили й готували, а хлопчики майстрували. Але завжди були хлопчики, які хотіли навчитися готувати, і завжди були дівчатка, яким хотілося взяти до рук не лише кухонне приладдя, бо це і цікаво, і корисно. Але такої можливості не було роками. Це ілюструє, як школа впливає не лише на знання, але й на життя: ми отримали кілька поколінь чоловіків, які щиро вважають хатню роботу жіночою, так само як педагогіку та навіть медицину. Бо так учили! І зрештою маємо статистику, за якою 74 % студентства в галузі педагогіки та 82 % студентства медичних спеціальностей – виключно жінки.

🏫 Ці й інші стереотипи починають формуватися в закладах освіти. От чому наша розмова сьогодні така важлива. Бо це проблема навіть не законодавча. Вона світоглядна.

📍Про те, як долати стереотипи, говорили сьогодні на Практичній конференції «Імплементація Стратегії гендерної рівності в освіті до 2030 року: рух уперед». Дякую міністру освіти Оксену Лісовому за розуміння: питання на часі. І неймовірним педагогам з усієї України, які розповіли про свій досвід боротьби за рівність.

А скільки викликів навіть для нашої методики й дидактики з’являється й з’явиться через російське вторгнення! Ніби невинне запрошення в підручнику «зробити вправу з мамою чи татом» набуває травматичного характеру, коли батьки дитини загинули. Зауваження на зразок «Тебе мама чи тато що, не навчили?» відгукуються болем, якщо батьки в ЗСУ та не можуть бути поряд, щоб вчити й допомагати.

🤝 Щиро вдячна педагогам: учителькам і вчителям, викладачам і викладачкам – кожному й кожній. Ви вже стільки здолали, стільки опанували, що рівний підхід до ваших учнів і учениць, надання їм рівних можливостей – те, із чим ви точно впораєтеся.

Маємо шанс виростити покоління людей, упевнених у своїх силах. І свідомих того, що їм під силу все – незалежно від статі, діагнозів чи випробувань, яких вони зазнали в житті.

🌐 Сьогодні взяла участь у конференції, де обговорювали впровадження Стратегії гендерної рівності в освіті в Україні.

🙌 Вдячна Міністерству освіти і науки за те, що порушують таку потрібну й гостру тему. Адже саме освіта формує не лише знання, а й життєві цінності. Оскільки гендерна рівність – це базова людська цінність, яку маємо впроваджувати в усіх сферах життя, то цей захід нині – не про зміни в освіті, а про зміну світогляду нашого суспільства. Ось цьому був присвячений мій виступ на конференції.

🇲🇽 На цьогорічному Гвадалахарському міжнародному книжковому ярмарку – важливій культурній події для всього іспаномовного світу – Україну, яка бере участь у роботі стенду Європейського Союзу, мала представляти наша 37-річна письменниця Вікторія Амеліна. Відома авторка книжок допомогла врятувати працю іншого українського автора – Володимира Вакуленка, закатованого росіянами в окупованому Ізюмі. Уже після звільнення міста Вікторія знайшла заховані листки його щоденника – останнього в житті тексту.

Цього літа вона поїхала до прифронтового Краматорська з групою колумбійських журналістів і письменників, щоб показати їм наслідки російської війни проти України. Група зупинилася пообідати в піцерії в центрі міста, коли російські війська вдарили по цьому цивільному об’єкту далекобійною балістичною ракетою. Іноземні журналісти дістали поранення, а Вікторія померла в лікарні.

📖 Розповіла цю історію у зверненні до Гвадалахарського книжкового ярмарку. Мені дуже боляче, що його гості не почують живого голосу Вікторії Амеліної, Володимира Вакуленка. Але навіть за океаном цих авторів і всю Україну представляють їхні книжки, українські книжки. У такі миті особливо глибоко розумієш невмирущу силу літератури. Вона свідчить і зберігає пам’ять попри все.

Закликала латиноамериканських читачів, у країнах яких добре знають, що таке боротися за свободу, дізнаватися про боротьбу, яку веде нині Україна.

📚 Хотіла б також поділитися з вами новиною, що під час Гвадалахарського книжкового ярмарку в Публічній бібліотеці штату Халіско запрацювала й перша в Латинській Америці українська книжкова поличка. Дякую за це Посольству України в Мексиці.

🇵🇱 Тим часом і наші польські друзі мають змогу читати українську літературу дедалі в більшій кількості своїх бібліотек. Посол України в Польщі Василь Зварич відкрив українські книжкові полички у Воєводській і Міській публічній бібліотеці ім. Вітольда Белзи в Бидгощі та у Воєводській публічній бібліотеці – Коперніканській книгарні в Торуні.

🌏 Наш проєкт уже набув світового масштабу: 190 українські полички, відкриті в 44 країнах світу, налічують 45 тисяч книжок – наших і про нас, українською та в перекладах різними мовами.

Через ці книжки ми говоримо зі світом, розповідаємо про себе й свою культуру, а світ може дізнатися про нас не лише з новин, але й із глибших творів – дізнатися й зрозуміти.

🇺🇦 Українські книжкові полички – один із вагомих проєктів культурної дипломатії, яким я опікуюся. Україну чути дедалі голосніше й усюди – усім, хто хоче почути.

Завжди дивуюсь і пригнічуюсь, коли починають порівнювати трагедії – людей чи народів. Вимірювати, у кого більше жертв, чий біль сильніший.

🛑 Кожен акт тероризму – злочин. Кожна жертва – горе. От чому реагувати на агресію, тиранію, будь-яке зло у світі треба вчасно, коли воно щойно з’явилося. Бо коли воно перетне кордони, буде важче.

Агресія хоч де у світі – маркер загальної небезпеки. Навіть якщо здається, що вона далеко.

🎙Так відповіла на питання журналістів Індонезії, Японії, Південної Кореї, Камбоджі, Таїланду, Монголії та Сінгапуру, щоб передали жителям країн Азійського регіону. У багатьох із них бувала з візитами й добре знаю, що людей там хвилює те саме, що й в Україні: мир і добробут для їхніх родин. Думаю, вони зрозуміють і мене, й Україну.

Бо ми бажаємо всім ніколи не знати агресивного нападу, який нині мусимо стримувати. Але, щоб зберегти свій мир, світ теж має діяти.

«Стійкість – це про вибір жити, хоч би якими були обставини».

🎙 Це слова Олега Романчука, лікаря-психотерапевта, директора Інституту психічного здоров’я Українського католицького університету. Пан Олег уже вдруге став гостем подкасту «Простими словами» від «The Village Україна» й цього разу розмірковував про формулу української стійкості.

💬 Він розповів, як навчитися керувати власними емоціями та загартовувати стійкість. Чому, наприклад, їй не сприяє псевдооптимізм, однак допомагає надія – та, що буквально спонукає до дії.

Лікар поділився життєствердною історією про те, як мав досвід ведення психотерапевтичної групи для дітей з інвалідністю та, думаючи, що вони нещасливі, вирішив спитати їх про щастя. І тоді, за словами пана Романчука, один хлопчик у колісному кріслі сказав: «Я знаю, що для щастя необовʼязково ходити, але для щастя обовʼязково любити».

👉 До речі, окрім цього подкасту, раджу подивитися ще одне відео про секрет української стійкості. Це дискусія пана Олега Романчука зі Стівеном Фраєм на вересневому Саміті перших леді та джентльменів.

📲 Повний текст інтерв’ю, що надихає, тут: https://www.village.com.ua/village/knowledge/podcast/345559-formula-ukrayinskoyi-stiykosti-oleg-romanchuk.

📻 Розмову можна послухати на всіх подкаст-платформах:
▫️Apple Podcasts – https://apple.co/3uFbOjr;
▫️Google Podcasts – https://bit.ly/47CHYuh;
▫️SoundCloud – https://bit.ly/47yeKwP;
▫️Spotify – https://spoti.fi/3Gkck90;
▫️YouTube – https://www.youtube.com/watch?v=igrVoGu9HlM.

ℹ️ Спеціальний сезон подкасту «Простими словами» від «The Village Україна» виходить у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я. Проєкт реалізовано за підтримки компанії Visa у співпраці з Координаційним центром із психічного здоров’я Кабінету Міністрів України та ГО «Безбар’єрність».
#тияк