🇲🇽 На цьогорічному Гвадалахарському міжнародному книжковому ярмарку – важливій культурній події для всього іспаномовного світу – Україну, яка бере участь у роботі стенду Європейського Союзу, мала представляти наша 37-річна письменниця Вікторія Амеліна. Відома авторка книжок допомогла врятувати працю іншого українського автора – Володимира Вакуленка, закатованого росіянами в окупованому Ізюмі. Уже після звільнення міста Вікторія знайшла заховані листки його щоденника – останнього в житті тексту.

Цього літа вона поїхала до прифронтового Краматорська з групою колумбійських журналістів і письменників, щоб показати їм наслідки російської війни проти України. Група зупинилася пообідати в піцерії в центрі міста, коли російські війська вдарили по цьому цивільному об’єкту далекобійною балістичною ракетою. Іноземні журналісти дістали поранення, а Вікторія померла в лікарні.

📖 Розповіла цю історію у зверненні до Гвадалахарського книжкового ярмарку. Мені дуже боляче, що його гості не почують живого голосу Вікторії Амеліної, Володимира Вакуленка. Але навіть за океаном цих авторів і всю Україну представляють їхні книжки, українські книжки. У такі миті особливо глибоко розумієш невмирущу силу літератури. Вона свідчить і зберігає пам’ять попри все.

Закликала латиноамериканських читачів, у країнах яких добре знають, що таке боротися за свободу, дізнаватися про боротьбу, яку веде нині Україна.

📚 Хотіла б також поділитися з вами новиною, що під час Гвадалахарського книжкового ярмарку в Публічній бібліотеці штату Халіско запрацювала й перша в Латинській Америці українська книжкова поличка. Дякую за це Посольству України в Мексиці.

🇵🇱 Тим часом і наші польські друзі мають змогу читати українську літературу дедалі в більшій кількості своїх бібліотек. Посол України в Польщі Василь Зварич відкрив українські книжкові полички у Воєводській і Міській публічній бібліотеці ім. Вітольда Белзи в Бидгощі та у Воєводській публічній бібліотеці – Коперніканській книгарні в Торуні.

🌏 Наш проєкт уже набув світового масштабу: 190 українські полички, відкриті в 44 країнах світу, налічують 45 тисяч книжок – наших і про нас, українською та в перекладах різними мовами.

Через ці книжки ми говоримо зі світом, розповідаємо про себе й свою культуру, а світ може дізнатися про нас не лише з новин, але й із глибших творів – дізнатися й зрозуміти.

🇺🇦 Українські книжкові полички – один із вагомих проєктів культурної дипломатії, яким я опікуюся. Україну чути дедалі голосніше й усюди – усім, хто хоче почути.

Завжди дивуюсь і пригнічуюсь, коли починають порівнювати трагедії – людей чи народів. Вимірювати, у кого більше жертв, чий біль сильніший.

🛑 Кожен акт тероризму – злочин. Кожна жертва – горе. От чому реагувати на агресію, тиранію, будь-яке зло у світі треба вчасно, коли воно щойно з’явилося. Бо коли воно перетне кордони, буде важче.

Агресія хоч де у світі – маркер загальної небезпеки. Навіть якщо здається, що вона далеко.

🎙Так відповіла на питання журналістів Індонезії, Японії, Південної Кореї, Камбоджі, Таїланду, Монголії та Сінгапуру, щоб передали жителям країн Азійського регіону. У багатьох із них бувала з візитами й добре знаю, що людей там хвилює те саме, що й в Україні: мир і добробут для їхніх родин. Думаю, вони зрозуміють і мене, й Україну.

Бо ми бажаємо всім ніколи не знати агресивного нападу, який нині мусимо стримувати. Але, щоб зберегти свій мир, світ теж має діяти.

«Стійкість – це про вибір жити, хоч би якими були обставини».

🎙 Це слова Олега Романчука, лікаря-психотерапевта, директора Інституту психічного здоров’я Українського католицького університету. Пан Олег уже вдруге став гостем подкасту «Простими словами» від «The Village Україна» й цього разу розмірковував про формулу української стійкості.

💬 Він розповів, як навчитися керувати власними емоціями та загартовувати стійкість. Чому, наприклад, їй не сприяє псевдооптимізм, однак допомагає надія – та, що буквально спонукає до дії.

Лікар поділився життєствердною історією про те, як мав досвід ведення психотерапевтичної групи для дітей з інвалідністю та, думаючи, що вони нещасливі, вирішив спитати їх про щастя. І тоді, за словами пана Романчука, один хлопчик у колісному кріслі сказав: «Я знаю, що для щастя необовʼязково ходити, але для щастя обовʼязково любити».

👉 До речі, окрім цього подкасту, раджу подивитися ще одне відео про секрет української стійкості. Це дискусія пана Олега Романчука зі Стівеном Фраєм на вересневому Саміті перших леді та джентльменів.

📲 Повний текст інтерв’ю, що надихає, тут: https://www.village.com.ua/village/knowledge/podcast/345559-formula-ukrayinskoyi-stiykosti-oleg-romanchuk.

📻 Розмову можна послухати на всіх подкаст-платформах:
▫️Apple Podcasts – https://apple.co/3uFbOjr;
▫️Google Podcasts – https://bit.ly/47CHYuh;
▫️SoundCloud – https://bit.ly/47yeKwP;
▫️Spotify – https://spoti.fi/3Gkck90;
▫️YouTube – https://www.youtube.com/watch?v=igrVoGu9HlM.

ℹ️ Спеціальний сезон подкасту «Простими словами» від «The Village Україна» виходить у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я. Проєкт реалізовано за підтримки компанії Visa у співпраці з Координаційним центром із психічного здоров’я Кабінету Міністрів України та ГО «Безбар’єрність».
#тияк

🦽50% українців кажуть, що не бачать у своєму повсякденному житті людей з інвалідністю або бачать їх рідко. Такий результат опитування на замовлення «Ліги сильних».

Страшно це казати, але саме ворожа навала, яку переживає Україна, змінює ситуацію. Людей, травмованих унаслідок війни, стало так багато, і відбулося це так швидко, що інвалідність вийшла з тіні. Її стало видно, про неї почали говорити. Ба більше, вона тепер асоціюється з героїзмом, із подоланням важких випробувань, із силою духу.

🦾 Ми повинні розуміти, що для людей з інвалідністю випробування не обмежуються отриманням протеза. В буденному житті вони тільки починаються – із громадським транспортом, незручними під’їздами, недоступними укриттями, виборюванням гідних умов і можливостей.

📊 Нещодавнє соціологічне дослідження, проведене на замовлення «Ліги сильних», щодо сприйняття людей з інвалідністю в Україні показало: вони, як і раніше, називають головним дискримінаційним моментом неможливість вільно пересуватися поза межами помешкання, неможливість доступу до об’єктів публічного простору та дискримінацію при пошуку роботи та працевлаштуванні.

Ветерани кажуть: нам потрібне не співчуття чи формальне висловлення подяки, а дієва підтримка. Доступність. Можливості.

📍Розповіла про це сьогодні на Національному форумі прав людей з інвалідністю. Говорила про дієву безбар’єрність. Про те, що в нашого «Довідника безбар’єрності» – першого посібника з коректного спілкування – скоро з’явиться доповнення – «Гайд безбар’єрних подій».

🤝 І я вітаю кожен приклад того, що роблять на цьому шляху великі бізнеси з нашої спільноти «Бізнес без бар’єрів». Бо вони водночас і роботодавці, і надавачі послуг. Це означає, що люди з порушенням слуху, наприклад, можуть і зручно робити покупки в супермаркеті, і комфортно працювати там. Ветеран може скористатися інклюзивним таксі чи іншим транспортом або сам там працювати.

👉 Це і є безбар’єрність. Вона не просто в просторі, а в можливостях. Наше спільне завдання – не робити з безбар’єрності оази. Безбар’єрною має стати вся країна. Всі її опції – кар’єрні, навчальні, побутові, розважальні.

Ми всі буваємо маломобільними. Всі буваємо психічно виснаженими. Втомленими. Безсилими. Тому все це – рівні можливості – потрібне не комусь, не «окремим категоріям». Це потрібно нам усім.

Сьогодні Міжнародний день людей з інвалідністю, а отже, на часі відверта розмова про бар’єри, з якими вони постійно стикаються в Україні.

🩼 Про це йшлося на Національному форумі прав людей з інвалідністю, де мала змогу виступити. Говорили про сприйняття людей з інвалідністю, з якого починається дієвість у забезпеченні їхніх прав. Про працевлаштування та відбудову, яка має здійснюватися за принципами безбар’єрності.

Дякую всім, хто долучився. Адже форум порушив питання, набагато ширші означеної теми, бо рівні можливості нині потрібні всім.

📚 У закордонних презентаціях українських книжкових поличок (а їх у бібліотеках 45 країн світу ми відкрили вже більше 190) завжди закликаю «прочитати» Україну не з новин, а з глибших джерел – книжок. Бо, коли читаємо написане якісно та вдумливо, краще розуміємо не лише тему, а й себе.

Сьогодні хочу закликати до цього вже українців, бо за ініціативою Українського інституту книги 4 грудня стартує Національний тиждень читання.

📊 До речі, інститут нещодавно провів дослідження та визначив: щодня відкриває книжку 17% опитаних (проти 8% у 2020 році).

Очевидно, є щось у цьому процесі, що заспокоює й дає відчуття контролю, якого так потребуємо.  

🇺🇦 Суттєво зріс показник читання українською: 54% зазначили, що читають нею (на 22% більше, ніж у 2020 році). 

Тут час розповісти, що читаю зараз сама. Американського історика й дослідника України Тімоті Снайдера. «Якщо ми хочемо краще розуміти добро та зло, нам слід реанімувати історію». Це цитата з його книги «Шлях до несвободи. Росія. Європа. Америка».

Саме цим він і займається – реанімує події, впливи, ідеї, що іноді могли залишитися поза увагою широкого загалу, але призвели до тих наслідків і подій, які ми спостерігаємо зараз.

❓Як зростав тоталітаризм у путінській Росії, які ідеологи минулого (і сучасні) допомогли йому зрости? Чому саме Україна є театром жахливої війни? Як змінюється світ? «Шлях до несвободи...» заглиблюється в російську, українську, європейську та американську історії, наскільки це необхідно, щоб окреслити політичні проблеми сучасності й розвіяти деякі міфи, які їх оповивають», – пояснює автор основну ідею своєї книги.

Я із захопленням стежу за паном Тімоті, глибоко поважаю його роботу. Іноді особисте знайомство з автором може заважати обʼєктивно оцінювати його роботу. Але в цьому випадку «величина» книги не залежить від симпатії до автора. Дуже раджу всім, хто хоче глибоко розібратися, що ж трапилося, здавалося б, з іще вчора «нормальним» світом. І що нам тепер із цим робити.

📖 А що читаєте зараз ви? Чи що збираєтеся прочитати протягом тижня читання? І що дала вам нещодавно прочитана книга? Пишіть у коментарях.

Поділитися хорошою книжкою – це поділитися силою духу. Тим паче зараз.

Діяти заради інших, навіть коли ти сам на межі.

Здавалося б, парадокс, та це і є визначальною складовою української стійкості, про яку нині знають в усьому світі. Її формулу ми неодноразово шукали під час дискусій про ментальне здоровʼя з фахівцями-психологами або ж дослідниками України. І всі — завжди — називають унікальну здатність українців допомагати.

🇺🇦 Сьогодні День волонтера, день кожного й кожної в нашій країні. Бо немає людини, яка б лишилась байдужою. Бо всі ми діємо, розуміючи: діяти заради інших зараз означає діяти заради себе.