"We no longer need to judge ourselves through the eyes of people who were too unwell and in pain to see us properly"

Alain De Botton

Купив збірочку Вінграновського, вирішив трохи подосліджувати і поаналізувати різну лірику.

Микола Степанович був таким «драма-квін» 😄

*попросили приклади

Може, звичайно, це я недалекий, але до деяких творів в мене є питання.

Микола Степанович дуже класно працює з ритмікою і мелодійністю (милозвучністю), називайте це, як хочте.

Але в той самий час деякі сенси і реакції на події мені важко сприймати)))

Але є прям бомбічні речі, які мені дуже зайшли.

Вибачте, ммм, але це мене трохи розірвало

Якби Вінграновський писав вірш про Обліпиховий Чай:


Я випиваю сонце, я випиваю небо.
Спиваюсь в обліписі, краду у м’яти цвіт.
За вікном ще не темно, у серці ще не темно,
Допоки поглинаю я апельсинів плід.

Та йопересете

Я ніколи її не знайду,
Я ніколи вже не закохаюсь.
Темна ніч тепер тільки для сну,
Для любові її не зосталось.

Не знайдуться потрібні слова,
Моє серце вони оминуть.
Почуття послідовно згасають,
Мої тексти лиш їх збережуть.

Я ніколи не втрачу любові,
Що ніколи не зацвіла.
Кожен виклик - дарунок від долі,
Кожен келих пʼянкого вина.

Відчуваю, що треба сміятись,
Забуваю, що хочу пити.
Від нудьги ще нічого не сталось,
Може знову забув свої ліки.

І реальність вже не реальна,
І шпалери знову подерті.
Десь сховалась чергова кошмара,
Її кігті страшніші від смерті.

Бо коли прокидаєшся зранку,
Одягаєш на себе кольчугу.
Відчуваєш прокол у ділянку,
Де весь біль перетвориться в тугу.

Ти боїшся постійно померти,
Ти боїшся постійно жити.
А життя тобі завжди відверто,
Натякає, що треба спочити.

якісь емоційні гірки. знову все змінити в собі, стати кимось іншим, нашо? - хто зна. а може і знаю, постійні експерименти, щоб жити далі, шукати далі той код для відімкнення серць людей.

і песиків з котиками. але з ними простіше - люди складні.

і я складний. інколи здаюсь для себе неможливим. а як іншим - так взагалі жах: страшно, страшно буває від самого себе і від неможливості часом вплинути на речі, які від тебе не залежать.

так і живемо.

просто інколи відчуваєш себе дуже безсилим, інколи менше, інколи більше. буває, що взагалі не чуєш різниці, не бачиш, на запах і смак вже не так. все змивається в один довгий шлейф смутку та нудьги з присмаком кислих лимонів, але таких, не смачних.