ВЕДУ ЩОДЕННИКИ ДАВНО
Ще зі школи. Раніше це було не регулярно.
Бувало, подивлюсь фільм, або починаю книгу, де головний герой веде щоденник, і теж запалююсь.
А от регулярно записую думки з того дня, коли почався ковід. Думки хотіли кудись діватись. Щоденник для цього підходить.
В той період прочитав книгу Остіна Клеона "Кради, як митець" і підсів на його блог. Дотепер сиджу. Він навчив вести щоденник з користю. Навчив любити цей процес.
Зараз щоденник із ручкою щодня лежить на столі у відкритому вигляді. Це дає записати важливу думку одразу, коли вона спалахує. Щоб не загубити.
.
Ще один плюс щоденників — вони дають можливість чути себе.
Ось, дивіться середні показники:
- За хвилину мозок генерує 42 думки.
- Швидкість мовлення 125 слів за хвилину.
- Швидкість друку на клавіатурі 60 слів за хвилину.
- Швидкість письма від руки 25 слів за хвилину.
Коли ми думаємо, думки літають наскільки швидко, що у нас немає часу думати. Такий парадокс.
Коли ми проговорюємо, думати легше. Ви пам'ятаєте ситуації, коли не змогли знайти рішення подумки. А коли проговорили, рішення знайшлось саме.
Коли друкуємо, глибина роздумів збільшується ще у двічі.
А коли пишемо від руки, в змозі дістати кращі інсайти і рішення. Їх неможливо не помітити.
.
За 6 років регулярного ведення щоденників зі мною сталися найпотужніші трансформації.
Якщо будете вести щоденник протягом місяця, нічого не помітите. А якщо протримаєтесь рік, перечитай думки першого дня. Вас вразить те, наскільки тепер мислите інакше.
А перечитувати щоденники 5-річної давності — окреме задоволення.
Тож запишіть щось. Ви будете собі вдячні.
Ще зі школи. Раніше це було не регулярно.
Бувало, подивлюсь фільм, або починаю книгу, де головний герой веде щоденник, і теж запалююсь.
А от регулярно записую думки з того дня, коли почався ковід. Думки хотіли кудись діватись. Щоденник для цього підходить.
В той період прочитав книгу Остіна Клеона "Кради, як митець" і підсів на його блог. Дотепер сиджу. Він навчив вести щоденник з користю. Навчив любити цей процес.
Зараз щоденник із ручкою щодня лежить на столі у відкритому вигляді. Це дає записати важливу думку одразу, коли вона спалахує. Щоб не загубити.
.
Ще один плюс щоденників — вони дають можливість чути себе.
Ось, дивіться середні показники:
- За хвилину мозок генерує 42 думки.
- Швидкість мовлення 125 слів за хвилину.
- Швидкість друку на клавіатурі 60 слів за хвилину.
- Швидкість письма від руки 25 слів за хвилину.
Коли ми думаємо, думки літають наскільки швидко, що у нас немає часу думати. Такий парадокс.
Коли ми проговорюємо, думати легше. Ви пам'ятаєте ситуації, коли не змогли знайти рішення подумки. А коли проговорили, рішення знайшлось саме.
Коли друкуємо, глибина роздумів збільшується ще у двічі.
А коли пишемо від руки, в змозі дістати кращі інсайти і рішення. Їх неможливо не помітити.
.
За 6 років регулярного ведення щоденників зі мною сталися найпотужніші трансформації.
Якщо будете вести щоденник протягом місяця, нічого не помітите. А якщо протримаєтесь рік, перечитай думки першого дня. Вас вразить те, наскільки тепер мислите інакше.
А перечитувати щоденники 5-річної давності — окреме задоволення.
Тож запишіть щось. Ви будете собі вдячні.
👍12
ВІДКРИВАЮЧИСЬ ЛЮДЯМ, ВІДКРИВАЄШСЯ СОБІ
На минулому тижні розповів історію про смерть батька, свій алкоголізм та важке лікування туберкульозу.
Сьогодні продовження:
https://galmakov.substack.com/p/77d
Відкривати минуле і моменти вразливості непросто. Реакція людей різна. Одні не розуміють причин розкриття таких історій. Другі мріють навчитись відкриватись так само. Треті дякують за відкритість і пишуть слова поваги та підтримки.
Приємно, що не було жодного негативу. Це значить, що мої тексти читають люди, яких я і хотів бачити поруч.
Цього разу розповім про мотиви та розкрию причини, чому вирішив написати цю історію.
Буду безмежно радий, якщо хоч один читач візьме ці знання собі. Якщо ні, спробуйте просто отримати насолоду.
На минулому тижні розповів історію про смерть батька, свій алкоголізм та важке лікування туберкульозу.
Сьогодні продовження:
https://galmakov.substack.com/p/77d
Відкривати минуле і моменти вразливості непросто. Реакція людей різна. Одні не розуміють причин розкриття таких історій. Другі мріють навчитись відкриватись так само. Треті дякують за відкритість і пишуть слова поваги та підтримки.
Приємно, що не було жодного негативу. Це значить, що мої тексти читають люди, яких я і хотів бачити поруч.
Цього разу розповім про мотиви та розкрию причини, чому вирішив написати цю історію.
Буду безмежно радий, якщо хоч один читач візьме ці знання собі. Якщо ні, спробуйте просто отримати насолоду.
❤10👍2
Раніше я не дотримувався цього принципу. Життя було схоже на безцільні метання або виснажливі марафони.
Коли цей підхід став основою життя, усе почало змінюватися. Простіше не стало, але життя стало приємнішим.
Головне в житті — рухатися вперед із турботою про себе.
Щодня я знаю, куди пролягає мій шлях, знаю, що робити, роблю і бачу результати. Напрямок вірний. Це не просто, але тепер я бачу сенс у складнощах, які стали приємними.
Залишаю тут думки, які стали правилами з цього приводу:
1. Я завжди маю пам'ятати, яка головна мета на цей момент. З цього виникає правило: головна мета повинна бути. Якщо її немає, я не можу встати з ліжка вранці — немає причини.
Коли одну головну мету досягнуто, я маю поставити наступну і знову рухатися до неї.
2. Життя — це проєкти, які я сам собі обираю. Завершую один проєкт, починаю інший. Відсутність проєкту — найнеприємніше відчуття. Це автоматично означає відсутність мети. А життя без мети немає сенсу.
3. Має бути присутня творчість. Це можуть бути вірші, пісні, оповідання, малюнки, колажі — будь-що. Головне — створювати щось нове.
4. У житті має бути спорт. Без спорту не може бути здоров'я. Без здоров'я значно складніше досягти мети, або неможливо.
5. Завжди є сім'я, кохання, друзі. Все це надихає, дає енергію і нові сенси.
6. Має бути якісний сон. Без нього всі попередні пункти втрачають силу.
І усе це має працювати на досягнення головної мети.
Я — найважливіший свій замовник. Цей замовник обирає мету. Я обслуговую цей запит.
Рух до мети стає неможливим, коли я ігнорую важливі складові: не займаюся спортом і творчістю, не приділяю увагу сім'ї, недосипаю.
Мета потрібна, щоб турбуватися про себе. Турбота про себе важлива, щоб досягати мети.
Коли цей підхід став основою життя, усе почало змінюватися. Простіше не стало, але життя стало приємнішим.
Головне в житті — рухатися вперед із турботою про себе.
Щодня я знаю, куди пролягає мій шлях, знаю, що робити, роблю і бачу результати. Напрямок вірний. Це не просто, але тепер я бачу сенс у складнощах, які стали приємними.
Залишаю тут думки, які стали правилами з цього приводу:
1. Я завжди маю пам'ятати, яка головна мета на цей момент. З цього виникає правило: головна мета повинна бути. Якщо її немає, я не можу встати з ліжка вранці — немає причини.
Коли одну головну мету досягнуто, я маю поставити наступну і знову рухатися до неї.
2. Життя — це проєкти, які я сам собі обираю. Завершую один проєкт, починаю інший. Відсутність проєкту — найнеприємніше відчуття. Це автоматично означає відсутність мети. А життя без мети немає сенсу.
3. Має бути присутня творчість. Це можуть бути вірші, пісні, оповідання, малюнки, колажі — будь-що. Головне — створювати щось нове.
4. У житті має бути спорт. Без спорту не може бути здоров'я. Без здоров'я значно складніше досягти мети, або неможливо.
5. Завжди є сім'я, кохання, друзі. Все це надихає, дає енергію і нові сенси.
6. Має бути якісний сон. Без нього всі попередні пункти втрачають силу.
І усе це має працювати на досягнення головної мети.
Я — найважливіший свій замовник. Цей замовник обирає мету. Я обслуговую цей запит.
Рух до мети стає неможливим, коли я ігнорую важливі складові: не займаюся спортом і творчістю, не приділяю увагу сім'ї, недосипаю.
Мета потрібна, щоб турбуватися про себе. Турбота про себе важлива, щоб досягати мети.
👍4🔥4
ЗВІТЬ МЕНЕ ЕГОЇСТОМ
Раніше я думав, що для руху вперед у житті маю розв'язувати проблеми інших. Неважливо, чи подобався мені обраний спосіб допомоги. Головне, щоб вони були задоволені.
Я так жив і діяв: допомагав усім, хто просив. І вони залишалися задоволені.
Але в цьому ховалася пастка.
Мого зростання не відбувалося.
Мій внутрішній доброзичливий альтруїст роздавав моє життя на всі боки і нічого за це не просив.
Я вважав, що він робить мені добру справу. А виявилося, що він мій головний ворог.
Це особливо помітно в роботі та спілкуванні з друзями.
У колективах є люди, які беруть на себе завдання інших, виправляють їхні помилки, доробляють проекти, пояснюють матеріали. Вони "хороші" для всіх, але це призводить до перевантаження. Такі люди не встигають виконувати власні обов'язки і не мають часу на розвиток.
Те саме стосується допомоги друзям. Ми відкладаємо власні справи, щоб вислухати їхні проблеми, дати поради, підтримати у важкі моменти. З одного боку, це робить нас хорошими друзями. Але з іншого — постійна готовність допомогти веде до виснаження і забування про власні потреби. Окрім того, ми позбавляємо друзів можливості навчатися.
Тому я обрав бути егоїстом. Мені було цікаво, що станеться. І ось, що сталося ↓
Я почав планувати своє життя так, щоб головними були власні проекти і плани. І тільки потім я допомагав іншим, якщо залишався час, бажання і сили. І лише тоді, коли був певен, що допомога дійсно потрібна.
Бо інші теж здатні на більше, ніж уявляють.
Є завдання, які люди можуть вирішити самостійно. Але часто вони не хочуть, бояться або не мають інформації про те, як це зробити. Тому, якщо вони можуть розібратися самі, я не втручатимусь. Нехай вчаться.
Зараз я і мої справи на першому місці. Це не означає, що оточуючі і їхні справи менш важливі. Кожен сам обирає, що важливо для нього.
Отже, я — найважливіша людина у своєму житті. Як кожна людина у своєму.
Я перш за все розвиваю себе і свої проекти. Досвід показав, що з таким підходом все навколо теж розвивається: одні беруть приклад, інші дякують за натхнення, хтось стає клієнтом.
Коли все навколо розвивається, це надихає мене рухатися далі. Це колообіг енергії розвитку.
Я придумав метафору до цього.
Кожна людина — сонце своєї сонячної системи. Планети, супутники, астероїди — це люди, проекти, справи, проблеми. Усе це обертається навколо сонця.
Чим ближче об'єкти до сонця, тим тепліше їм. Далі — холодніше.
Сонце обирає об'єкти, які варто тримати ближче до себе і зігрівати. А інші тримає якомога далі, щоб витрачати на них менше енергії. Тому що на всіх сонця не вистачить. Як і нас із вами.
Висновок: егоїст обирає себе, розвивається сам і бачить, як розвивається все навколо. Доброзичливий альтруїст спостерігає за розвитком інших, але сам залишається на місці.
Тож звіть мене егоїстом.
Раніше я думав, що для руху вперед у житті маю розв'язувати проблеми інших. Неважливо, чи подобався мені обраний спосіб допомоги. Головне, щоб вони були задоволені.
Я так жив і діяв: допомагав усім, хто просив. І вони залишалися задоволені.
Але в цьому ховалася пастка.
Мого зростання не відбувалося.
Мій внутрішній доброзичливий альтруїст роздавав моє життя на всі боки і нічого за це не просив.
Я вважав, що він робить мені добру справу. А виявилося, що він мій головний ворог.
Це особливо помітно в роботі та спілкуванні з друзями.
У колективах є люди, які беруть на себе завдання інших, виправляють їхні помилки, доробляють проекти, пояснюють матеріали. Вони "хороші" для всіх, але це призводить до перевантаження. Такі люди не встигають виконувати власні обов'язки і не мають часу на розвиток.
Те саме стосується допомоги друзям. Ми відкладаємо власні справи, щоб вислухати їхні проблеми, дати поради, підтримати у важкі моменти. З одного боку, це робить нас хорошими друзями. Але з іншого — постійна готовність допомогти веде до виснаження і забування про власні потреби. Окрім того, ми позбавляємо друзів можливості навчатися.
Тому я обрав бути егоїстом. Мені було цікаво, що станеться. І ось, що сталося ↓
Я почав планувати своє життя так, щоб головними були власні проекти і плани. І тільки потім я допомагав іншим, якщо залишався час, бажання і сили. І лише тоді, коли був певен, що допомога дійсно потрібна.
Бо інші теж здатні на більше, ніж уявляють.
Є завдання, які люди можуть вирішити самостійно. Але часто вони не хочуть, бояться або не мають інформації про те, як це зробити. Тому, якщо вони можуть розібратися самі, я не втручатимусь. Нехай вчаться.
Зараз я і мої справи на першому місці. Це не означає, що оточуючі і їхні справи менш важливі. Кожен сам обирає, що важливо для нього.
Отже, я — найважливіша людина у своєму житті. Як кожна людина у своєму.
Я перш за все розвиваю себе і свої проекти. Досвід показав, що з таким підходом все навколо теж розвивається: одні беруть приклад, інші дякують за натхнення, хтось стає клієнтом.
Коли все навколо розвивається, це надихає мене рухатися далі. Це колообіг енергії розвитку.
Я придумав метафору до цього.
Кожна людина — сонце своєї сонячної системи. Планети, супутники, астероїди — це люди, проекти, справи, проблеми. Усе це обертається навколо сонця.
Чим ближче об'єкти до сонця, тим тепліше їм. Далі — холодніше.
Сонце обирає об'єкти, які варто тримати ближче до себе і зігрівати. А інші тримає якомога далі, щоб витрачати на них менше енергії. Тому що на всіх сонця не вистачить. Як і нас із вами.
Висновок: егоїст обирає себе, розвивається сам і бачить, як розвивається все навколо. Доброзичливий альтруїст спостерігає за розвитком інших, але сам залишається на місці.
Тож звіть мене егоїстом.
🔥7👍3
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
❤7