Друзі, доброго ранку! Збираємо кошти на 10 автомобільних радіостанцій для 128 бригади, наші друзі. Треба ще 175к грн дозбирати. Будемо раді будь-якій допомозі. (інвойси та документи є) Дякую! https://kindchallenge.net/user/6229e7140ba13d00080a7372
Русизм страшнее фашизма.
Когда фашизм наступил на хвост русизму, русизм заголосил и весь мир пришел на зов русизма. А теперь, когда русизм сметает целые народы с лица земли, причем выбирает самую беспомощную жертву, на полное уничтожение, - Нагорный Карабах, вычленили и уничтожили. Абхазия, Северная Осетия и Ингушетия.
Российское руководство всю историю, когда ему было тяжело, бежало на подписание договоров, которое оно никогда не собиралось соблюдать. Такова Россия - империя зла. Была, есть, и остаётся. Хищность свою, алчность, беспощадность, бездуховность и безнравственность продемонстрировала она опять.
…
Если мир не заставит Россию следовать нормам международного права, если не сделает её правовым государством, - миру предстоят тяжелейшие потрясения. До сих пор Россия пряталась под танками, пустыми картами. Но у России нет солдата. Человека нет. И не будет теперь.
Российское руководство совершает даже не покушение - открытый терроризм. Они прилетают, сносят дома, целый квартал, - гибнут дети и женщины. И это называется покушение… По-российски.
…
Я откровенно говорю - нам нужна была война с Россией. Или мы сгорим вместе с Россией, дотла. Или мы вместе выйдем из этого положения. Средины между нами нет. Шанс, где Россия могла опомниться, - почти уже упущен. Ядерная бомба, кнопка, о которой говорит Россия, - как только эта ситуация выйдет из-под контроля, - я посмотрю, как российские военные защищают свои города. Готовы ли они их защищать с такой же яростной силой, как крушат наши.
***
Эта война может растянуться лет на 50. Масштабы её будут расширяться, тлеть она будет долго, очаги тления будут развиваться всё дальше и больше. Наверное, до тех пор, пока Россия как государство не перестанет существовать.
Джохар Дудаев, 1995 год.
Когда фашизм наступил на хвост русизму, русизм заголосил и весь мир пришел на зов русизма. А теперь, когда русизм сметает целые народы с лица земли, причем выбирает самую беспомощную жертву, на полное уничтожение, - Нагорный Карабах, вычленили и уничтожили. Абхазия, Северная Осетия и Ингушетия.
Российское руководство всю историю, когда ему было тяжело, бежало на подписание договоров, которое оно никогда не собиралось соблюдать. Такова Россия - империя зла. Была, есть, и остаётся. Хищность свою, алчность, беспощадность, бездуховность и безнравственность продемонстрировала она опять.
…
Если мир не заставит Россию следовать нормам международного права, если не сделает её правовым государством, - миру предстоят тяжелейшие потрясения. До сих пор Россия пряталась под танками, пустыми картами. Но у России нет солдата. Человека нет. И не будет теперь.
Российское руководство совершает даже не покушение - открытый терроризм. Они прилетают, сносят дома, целый квартал, - гибнут дети и женщины. И это называется покушение… По-российски.
…
Я откровенно говорю - нам нужна была война с Россией. Или мы сгорим вместе с Россией, дотла. Или мы вместе выйдем из этого положения. Средины между нами нет. Шанс, где Россия могла опомниться, - почти уже упущен. Ядерная бомба, кнопка, о которой говорит Россия, - как только эта ситуация выйдет из-под контроля, - я посмотрю, как российские военные защищают свои города. Готовы ли они их защищать с такой же яростной силой, как крушат наши.
***
Эта война может растянуться лет на 50. Масштабы её будут расширяться, тлеть она будет долго, очаги тления будут развиваться всё дальше и больше. Наверное, до тех пор, пока Россия как государство не перестанет существовать.
Джохар Дудаев, 1995 год.
Ми збираємо кошти для допомоги українцям із інвалідністю: мої друзі Уляна та Віталій Пчолкіни, обидва - на кріслах колісних, вже багато років займаються реабілітацією людей із травмами спинного мозку. Майже тиждень під час війни вони прожили без тепла, води та електрики у підвалі у Бучі (місто під Києвом, що зараз зруйноване майже вщент і там досі йдуть бої), та евакуювались, на щастя, декілька днів тому. Уляна та Віталій (їх громадська організація) допомагають з евакуацією людей із інвалідністю - організовують їх виїзд за кордон, забезпечують засобами персональної гігієни та ліками. За перші два тижні вони отримали більше 200 запитів про допомогу від українців з інвалідністю, - про евакуацію, допомогу з ліками та їжею. До кінця квітня 2022 очікують приблизно 800 таких запитів.
Для роботи координаційного штабу - перевезенню людей, закупки базових ліків та засобів гігієни на перші півтора місяця потрібно приблизно $20000. Наразі штаб Групи Активної Реабілітації знаходиться у Львові і я дуже хочу допомогти людям з дуже особливими потребами, яким зараз ще складніше, ніж іншим українцям.
Зробити пожертву, будь-яку суму, можна за лінком: https://kindrace.com/en/fund?fundId=5e8c2bf71f7a9b00077476b3
Дякую за будь-яку допомогу!
Для роботи координаційного штабу - перевезенню людей, закупки базових ліків та засобів гігієни на перші півтора місяця потрібно приблизно $20000. Наразі штаб Групи Активної Реабілітації знаходиться у Львові і я дуже хочу допомогти людям з дуже особливими потребами, яким зараз ще складніше, ніж іншим українцям.
Зробити пожертву, будь-яку суму, можна за лінком: https://kindrace.com/en/fund?fundId=5e8c2bf71f7a9b00077476b3
Дякую за будь-яку допомогу!
Привіт! Один з моїх товаришів, постійних добрих бігунів, на початку війни пішов служити у ЗСУ. Їхньому підрозділу дуже потрібна допомога, є втрати і потрібно підтримувати безпеку та постачання - за зрозумілих причин ми не можемо називати місто та назву підрозділу.
Їм потрібно 5 тепловізорів по $3500 наразі, ми з командою Kind Challenge збираємо на 2: це $7000, чи 210 000 грн.
Кожна допомога наблизить нас до цілі.
https://kindchallenge.net/user/623703b728f1a900087960b8
Їм потрібно 5 тепловізорів по $3500 наразі, ми з командою Kind Challenge збираємо на 2: це $7000, чи 210 000 грн.
Кожна допомога наблизить нас до цілі.
https://kindchallenge.net/user/623703b728f1a900087960b8
Жгути-турнікети - одна з найпоширеніших потреб для ЗСУ та тероборони зараз. За місяць (!!!) війни ми вже вивчили купу нових термінів, але про всяк випадок: турнікет - це обладнання для першої допомоги від кровотечі, на пару годин, до втручання медиків.
Ми збираємо кошти на закупку 1445 тактичних турнікетів для захисників Києва, Київської та Вінницької області (заявки від різних батальонів ЗСУ та тероборони).
Будемо вдячні за будь-яку вашу участь у процесі! Тут подробиці та лінк на донейт: https://kindchallenge.net/user/6239d32abd2a7c00083c64e1
Ми збираємо кошти на закупку 1445 тактичних турнікетів для захисників Києва, Київської та Вінницької області (заявки від різних батальонів ЗСУ та тероборони).
Будемо вдячні за будь-яку вашу участь у процесі! Тут подробиці та лінк на донейт: https://kindchallenge.net/user/6239d32abd2a7c00083c64e1
Один місяць війни.
(Хтось пише «перший» - але не хочу рахувати це місяцями).
Ніхто не міг передбачити ТАКУ війну, тому що «же ж 21ше сторіччя».
Тому що «у нас всіх є Інтернет».
Тому що «ми демократична і вільна держава».
Тому що «Гітлер був один і ми знаємо, як він закінчив», і про Усаму бен Ладена також.
Тому що у нас безвіз, електронні документи та без п‘яти хвилин ПейПал.
Тому що «такого зі мною/нами/моєю родиною не могло статися».
Тому що жоден із економічних/політичних експертів не міг передбачити такий ад. Тому що для цього не існує логіки (тут десь має червоніти Насім Талеб, але де він? І зараз не дуже хотілося б його згадувати).
***
24го лютого я могла уявити лише одне місце, де буду 24 березня - свою квартиру в Києві. 24го лютого я виплакала всі очі, але була впевнена, що вже через три дні буду вдома. Що існує якийсь кінець і він близько. Що «таке не може бути з нами».
24 лютого о 7й ранку ми прокинулись у Львові, у готелі, перед робочими зустрічами, читали телеграм мовчки з колегою і плакали. Ніхто з нас не мог промовити «війна». Ми думали про це, але сказати - означало визнати, что це все насправді.
Я вийшла на вулицю «за водою»: о 8й ранку у центрі Львова стояли черги у всі банкомати та аптеки. На вулиці була повітряна тривога, - єдина, яку я чула за все життя, учбова. Я стояла у черзі до банкомату, думала про свій незібраний «чемоданчик» і плакала разом із усіма. Від неможливості реальності, від безсилля і того, що не знаю, що робити далі.
Півдня я плакала перед телевізором, обіймаючи сина і дивлячись новини про нові бомби та обстріли. Ввечері ми вирушили на кордон, розрішивши дилему: я вибрала роль матері і безпеки сина, до кінця не розуміючи тоді масштабу того, що відбувається. Від того сама собі здавалась боягузкою: «чи не перебільшую я?».
Мої сумніви розвіялись за три доби на кордоні. Моє почуття провини не покине мене ніколи: я могла інакше - забрати маму, допомагати більше і краще, зібрати тривожний чемоданчик, полагодити машину і таке інше.
***
Місяць війни. Ми місяць не вдома, нас вже сотні разів називали біженцями, і ми вже навіть ок із цим. Ми читаємо новини 24/7 і плачемо (плачу) раз на тиждень. Нам пощастило - за місяць у нас не розтрощили будинок, живі родичі та друзі. У нас є житло, одяг та їжа і поруч добрі люди. Від цього відео, фото і новини стають ще більше нереальними - цього не могло бути, не може бути. Тому що вже були і Гітлер, і Бен Ладен, і Сталін, і Чекатіло, і Бабин Яр. Але.
Ми читаємо щоденник «мами із Маріуполя» сину, що страшніше, ніж щоденник Анни Франк.
Моя подруга із Бучі розповідає про свій тиждень без електрики та води у подвалі.
Моя інша подруга плаче, дізнавшись, що ії будинок, який декілька років будували, розграбили руські і рознесли вщент. Я ночувала у тому затишному домі.
І додає історію про згвалтованих жінок, яких вивозили із Ірпеня, - що будуть вони відчувати далі?!…
Знайомий публікує про заховання сусідів на подвір‘ї.
Подруга - про загиблу подругу із дочкою, від ракети…
І так - безкінечно, немає дня, години без жахливих новин. І ти чекаєш вже, - чи прилетить та, що влучить тебе у саме серце, що буде про тебе, про твою родину, про твій будинок?
Насправді - вже влучили давно, настільки багато разів, що емоції заморожені, що смерть стала статистикою, - щоб наша психика могла жити далі і ми з нею? Такий захист?
Немає висновків. Ми ніколи не пробачимо, ніколи не забудемо, ніколи знову. Світ ніколи не буде таким, як до 24 лютого. Росія ніколи не відмиється від своїх страшних вбивств і геноциду.
Це безпринципніше, ніж Усама Бен Ладен.
Це аморальніше, ніж Гітлер.
Це жорстокіше, ніж Сталін.
Тільки ми вже інші. Ніколи знову!
(Хтось пише «перший» - але не хочу рахувати це місяцями).
Ніхто не міг передбачити ТАКУ війну, тому що «же ж 21ше сторіччя».
Тому що «у нас всіх є Інтернет».
Тому що «ми демократична і вільна держава».
Тому що «Гітлер був один і ми знаємо, як він закінчив», і про Усаму бен Ладена також.
Тому що у нас безвіз, електронні документи та без п‘яти хвилин ПейПал.
Тому що «такого зі мною/нами/моєю родиною не могло статися».
Тому що жоден із економічних/політичних експертів не міг передбачити такий ад. Тому що для цього не існує логіки (тут десь має червоніти Насім Талеб, але де він? І зараз не дуже хотілося б його згадувати).
***
24го лютого я могла уявити лише одне місце, де буду 24 березня - свою квартиру в Києві. 24го лютого я виплакала всі очі, але була впевнена, що вже через три дні буду вдома. Що існує якийсь кінець і він близько. Що «таке не може бути з нами».
24 лютого о 7й ранку ми прокинулись у Львові, у готелі, перед робочими зустрічами, читали телеграм мовчки з колегою і плакали. Ніхто з нас не мог промовити «війна». Ми думали про це, але сказати - означало визнати, что це все насправді.
Я вийшла на вулицю «за водою»: о 8й ранку у центрі Львова стояли черги у всі банкомати та аптеки. На вулиці була повітряна тривога, - єдина, яку я чула за все життя, учбова. Я стояла у черзі до банкомату, думала про свій незібраний «чемоданчик» і плакала разом із усіма. Від неможливості реальності, від безсилля і того, що не знаю, що робити далі.
Півдня я плакала перед телевізором, обіймаючи сина і дивлячись новини про нові бомби та обстріли. Ввечері ми вирушили на кордон, розрішивши дилему: я вибрала роль матері і безпеки сина, до кінця не розуміючи тоді масштабу того, що відбувається. Від того сама собі здавалась боягузкою: «чи не перебільшую я?».
Мої сумніви розвіялись за три доби на кордоні. Моє почуття провини не покине мене ніколи: я могла інакше - забрати маму, допомагати більше і краще, зібрати тривожний чемоданчик, полагодити машину і таке інше.
***
Місяць війни. Ми місяць не вдома, нас вже сотні разів називали біженцями, і ми вже навіть ок із цим. Ми читаємо новини 24/7 і плачемо (плачу) раз на тиждень. Нам пощастило - за місяць у нас не розтрощили будинок, живі родичі та друзі. У нас є житло, одяг та їжа і поруч добрі люди. Від цього відео, фото і новини стають ще більше нереальними - цього не могло бути, не може бути. Тому що вже були і Гітлер, і Бен Ладен, і Сталін, і Чекатіло, і Бабин Яр. Але.
Ми читаємо щоденник «мами із Маріуполя» сину, що страшніше, ніж щоденник Анни Франк.
Моя подруга із Бучі розповідає про свій тиждень без електрики та води у подвалі.
Моя інша подруга плаче, дізнавшись, що ії будинок, який декілька років будували, розграбили руські і рознесли вщент. Я ночувала у тому затишному домі.
І додає історію про згвалтованих жінок, яких вивозили із Ірпеня, - що будуть вони відчувати далі?!…
Знайомий публікує про заховання сусідів на подвір‘ї.
Подруга - про загиблу подругу із дочкою, від ракети…
І так - безкінечно, немає дня, години без жахливих новин. І ти чекаєш вже, - чи прилетить та, що влучить тебе у саме серце, що буде про тебе, про твою родину, про твій будинок?
Насправді - вже влучили давно, настільки багато разів, що емоції заморожені, що смерть стала статистикою, - щоб наша психика могла жити далі і ми з нею? Такий захист?
Немає висновків. Ми ніколи не пробачимо, ніколи не забудемо, ніколи знову. Світ ніколи не буде таким, як до 24 лютого. Росія ніколи не відмиється від своїх страшних вбивств і геноциду.
Це безпринципніше, ніж Усама Бен Ладен.
Це аморальніше, ніж Гітлер.
Це жорстокіше, ніж Сталін.
Тільки ми вже інші. Ніколи знову!
За місяць війни в Україні народилось 15 300 малюків, з них майже тисяча - у Києві, велика частина з них на світ з’являється у бомбосховищах.
Через незнаний досі стрес майбутніх матерів, погане харчування, відсутність своєчасної медичної допомоги, інфекції, що особливо активно розповсюджуються в умовах бомбосховищ, значно зросла ймовірність передчасних пологів. У деяких містах їхня кількість подвоїлась чи навіть потроїлась, у Харкові, наприклад, тепер 50% усіх пологів - передчасні.
Нещодавно у Харківській обласній перинатальній клініці народилась дівчинка Поліна з вагою всього 630 г.
Під час повітряних тривог малюків та породіль оперативно транспортують в бомбосховища. При цьому передчасно народженим та маловісним дітям надзвичайно важливо підтримувати стабільну температуру тіла, адже вони ще не можуть робити це самостійно.
Відділення неонатології КНП КОР "Київський обласний перинатальний центр" працює у посиленому режимі і щодня рятує життя передчасно народжених крихіток. Для того, щоб виходити таких немовлят і підтримувати необхідну температуру їхнього тіла, потрібні 12 зігріваючих матраців. Вони створюють відчуття материнського тепла для новонароджених та замінюють зігріваючі інкубатори, що є непридатними для швидкого транспортування. У разі вимкнення електроенергії вони здатні підтримувати температуру тіла дитини до двох годин.
Вартість одного матраца – 1 600 євро.
Зараз ми разом з фондом збираємо 19 200 євро на придбання 12 матраців.
Зігріємо немовлят у сховищах разом, кожна гривня важлива: https://kindchallenge.net/foundation/280-dniv
Через незнаний досі стрес майбутніх матерів, погане харчування, відсутність своєчасної медичної допомоги, інфекції, що особливо активно розповсюджуються в умовах бомбосховищ, значно зросла ймовірність передчасних пологів. У деяких містах їхня кількість подвоїлась чи навіть потроїлась, у Харкові, наприклад, тепер 50% усіх пологів - передчасні.
Нещодавно у Харківській обласній перинатальній клініці народилась дівчинка Поліна з вагою всього 630 г.
Під час повітряних тривог малюків та породіль оперативно транспортують в бомбосховища. При цьому передчасно народженим та маловісним дітям надзвичайно важливо підтримувати стабільну температуру тіла, адже вони ще не можуть робити це самостійно.
Відділення неонатології КНП КОР "Київський обласний перинатальний центр" працює у посиленому режимі і щодня рятує життя передчасно народжених крихіток. Для того, щоб виходити таких немовлят і підтримувати необхідну температуру їхнього тіла, потрібні 12 зігріваючих матраців. Вони створюють відчуття материнського тепла для новонароджених та замінюють зігріваючі інкубатори, що є непридатними для швидкого транспортування. У разі вимкнення електроенергії вони здатні підтримувати температуру тіла дитини до двох годин.
Вартість одного матраца – 1 600 євро.
Зараз ми разом з фондом збираємо 19 200 євро на придбання 12 матраців.
Зігріємо немовлят у сховищах разом, кожна гривня важлива: https://kindchallenge.net/foundation/280-dniv
Друзі! Ми продовжуємо збирати кошти на закупівлю турнікетів для декількох наших батальонів та ТРО, ці заявки постійно оновлюються та додаються.
З понеділка ми зібрали трохи більше 200 000 грн, до завтра _терміново_ потрібно зібрати ще 280 000 грн - хочемо зробити великий заказ на 1000 штук, приблизно по $22.
Будь ласка, долучайтесь та розповсюджуйте по своїм друзям та знайомим.
Лінк на кампанію українською
https://kindchallenge.net/user/6239d32abd2a7c00083c64e1
Лінк на кампанію англійською
Today we need for $10000 more to buy 1000 tourniquets for local defenses and army, orders from different battalions
https://kindrace.com/en/fund?fundId=6082c37d46001600086e42e2
З понеділка ми зібрали трохи більше 200 000 грн, до завтра _терміново_ потрібно зібрати ще 280 000 грн - хочемо зробити великий заказ на 1000 штук, приблизно по $22.
Будь ласка, долучайтесь та розповсюджуйте по своїм друзям та знайомим.
Лінк на кампанію українською
https://kindchallenge.net/user/6239d32abd2a7c00083c64e1
Лінк на кампанію англійською
Today we need for $10000 more to buy 1000 tourniquets for local defenses and army, orders from different battalions
https://kindrace.com/en/fund?fundId=6082c37d46001600086e42e2